НАУКА І КУЛЬТУРА Семен Лаврик, доцент, директор Київського інституту гематології та переливання крові Еліксир життя часопис "Дніпро" №8/1966
Семен Семенович Лаврик — відомий радянський гематолог. У 1940 році він закінчив Вінницький медичний інститут. Під час Великої Вітчизняної війни керує медичною службою дивізії, працює начальником польового госпіталю. В бойових частинах І Українського фронту брав участь у визволенні Праги. Його нагороджено орденами Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, «Знак пошани», багатьма медалями.
Після демобілізації С. С. Лаврик — директор Львівського інституту переливання крові. Останні п’ять років він очолює Київський інститут гематології та переливання крові.
Перу доцента С. С. Лаврика належить понад сорок наукових праць, головним чином з питань гематології та переливання крові. Ного кандидатська дисертація «Внутрішньоартеріальні переливання крові при шоку та гострих крововтратах» має велике наукове і практичне значення. Нещодавно він захистив докторську дисертацію — «Консервування кісткового мозку глибоким заморожуванням при ультранизьких температурах».
С. С. Лаврик успішно представляє нашу республіку на Всесоюзних з’їздах і міжнародних конгресах з питань гематології та переливання крові, виступав з науковими доповідями в Мексіці, Швеції, Чехословаччині, Болгарії.
«Кров — зовсім особливий сік!» Ці слова Мефістофеля, мабуть, мають незрівнянно глибший зміст, ніж міг передбачити навіть сам творець «Фауста» — великий поет і природознавець Вольфганг Гете.
Здавна кров для людей — символ життя. Адже і в сиву давнину люди помічали, що життя згасає в міру того, як витікає з тіла кров. Кожна людина бачила і розуміла, що означає для життя кров.
128
Учені з кожним роком усе глибше і глибше розуміли життєве значення крові. У ній, як у дзеркалі, відбивається вся життєдіяльність організму. Жодна зміна в організмі, жоден біологічний процес не відбувається без участі крові.
Цілющі властивості крові, відкриті і вивчені наукою, використовувалися для боротьби за здоров’я людини. Лише одна можливість застосування крові довгий час не давалась у руки вченим — це переливання, або, як кажуть лікарі, трансфузія крові.
Уперше про благотворний вплив перелитої крові згадав у першому столітті до нашої ери відомий римський поет Овідій Назон. У сьомій книзі його «Метаморфоз» ідеться про те, як чарівниця-колхідка Медея повертає молодість батькові свого чоловіка Язону, вливаючи йому в опо-рожнені жили цілющу кров. Чудеса Медеї були, однак, лише плодом поетичної фантазії Овідія. Стародавні греки й римляни не знали операції переливання крові.
Щоправда, ще у п’ятому столітті до нашої ери славнозвісний лікар — «батько медицини» Гіппократ лікував душевнохворих, примушуючи їх пити кров здорових, а стародавні римські лікарі твердили, що молена відновити втрачені сили, випивши кров сміливого воїна. Але найбільше, на що наважувалися медики того часу — це напувати своїх пацієнтів кров’ю поранених відважних гладіаторів.
Папу Інокентія VII лікували напоєм, головною складовою частиною якого була кров трьох десятирічних хлопчиків. Французьку королеву Марію Медичі, яка жила на початку XVII століття, відому своєю жорстокістю, лякала старість, що вже наближалася, з її недугами. Придворні медики королеви радили їй пити людську кров.
Звичайно, всі ці засоби застосування крові не могли привести ні до чого іншого, як до загибелі тих, у кого брали кров.
В одному з тяжких боїв під час Бородінської битви було поранено генерала Тучкова. Фельдмаршал Кутузов послав свого особистого лікаря Малахова надати допомогу пораненому, котрого вже привезли на перев’язочний пункт. Коли лікар побачив Тучкова, помітив різку блідість його обличчя, помацав пульс, вислухав серце, йому стало зрозуміло, що стан пораненого безнадійний.
У генерала не було такого тяжкого ушкодження, при якому загибель була б неминуча, поранення його не було смертельним. Але осколок гранати пробив велику кровоносну судину й спричинив велику кровотечу. Тучков помирав не від самої рани, а від втрати крові.
Доктор Малахов та інші лікарі нічого не могли вдіяти. Вони могли зупинити кровотечу, але повернути втрачену кров було неможливо. Смерть була неминуча.
Ми, сучасні лікарі, не такі вже безпорадні перед великою втратою крові. У наших руках тепер є могутній засіб успішної боротьби з тяжкою крововтратою й знекровленням — трансфузія. Але не легко осягнула його наука.
Талановитий радянський лікар, ентузіаст широкого застосування переливання крові в медичній практиці Володимир Миколайович Шамов, який багато років плідно працював у нас на Україні, 1921 року писав: «Питання про переливання крові має історію древню, як людство, та долю, повну з одного боку — найфантастичніших захоплень, з другого — найтяжчих розчарувань і нездоланного скептицизму».
Перше успішне переливання крові од людини до людини зробив 1819 року в Лондоні професор Джо Блондель. Один із служителів лікарні погодився дати частину своєї крові хворому, приреченому на смерть, і Блондель успішно зробив переливання. Минув день, другий, третій, хворий жив і з ним нічого поганого не сталося. Щоправда, наступні
129
переливання крові од людини до людини в більшості випадків були без-успішні, і як лікувальний засіб вони в той час не дістали поширення.
Пояснювалося це перш за все несумісністю груп крові, які відкрили лише на початку нинішнього століття. Крім того, сама техніка переливання крові була тоді ще недосконала. Не вміли й зберігати кров і попереджати її скипання. У той час лікарі не знали й причин невдач та смертельних ускладнень, пов’язаних із переливанням.
Але передові ідеї рухали вперед науку. Знаходилися сміливці, які зважувалися на небезпечні операції в ім’я врятування поранених.
Уперта і всебічна робота по проблемі переливання крові здавна про-вадилась у нашій країні. Протягом майже всієї своєї наукової діяльності професор фізіології Московського університету Олексій Філомафитський широко займався вивченням проблеми переливання крові. 1848 року вийшов з друку його грунтовний трактат на цю тему, де з усіма подрот бицями описувалася не тільки трансфузія, а й власні досліди. Він навіть винайшов прилад для переливання крові.
Майже одночасно з Філомафитським багато працював над питаннями переливання крові професор Медико-хірургічної академії, уродженець Чернігівщини Ілля Васильович Буяльський, який сконструював свій трансфузійний апарат. З вражаючою для свого часу проникливістю він писав: «...операція переливання крові повинна увійти в коло необхідних практичних лікувальних засобів» і не тільки при внутрішніх кровотечах, як тоді міркували всі, хто займався трансфузією, а й при втратах крові, якими супроводжувалися «зовнішні рани».
...Перед нами пожовкла від часу київська газета «Современная медицина» за лютий 1874 року. В ній уміщено малюнок: на полі бою солдати несуть пораненого, котрий знепритомнів од сильної кровотечі... Під деревом на нього вже чекає санітар із готовим приладом, накладеним на його руку, для того, щоб знекровленому воїну влити свою кров.
А через чотири роки професор Київського університету — хірург Сергій Петрович Коломнін перший у світі застосував переливання крові на полі бою. Це було під час російсько-турецької війни 1878 року.
Але за царату вчені Росії були позбавлені необхідних умов для своєї роботи. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції наука в нашій країні стала справою, близькою всьому народові. Разом з усіма іншими науковими проблемами швидко просунулась уперед і роз* робка проблеми переливання крові.
1926 року в Москві за ухвалою Радянського Уряду був створений перший у світі спеціальний Інститут переливання крові. Його очолив відомий лікар і письменник Олександр Олександрович Богданов. Науковим керівником інституту було призначено видатного вченого, майбутнього президента Академії наук Української РСР Олександра Олександровича Богомольця.
Завдяки науковим дослідженням Богомольця було розгадано, що відбувається в організмі людини при сполученні двох видів білків крові — донора, людини, яка дає кров, і реципієнта — людини, якій переливають кров. Кров кожного з них відрізняється властивостями білкових часточок. Адже тільки групових відмінностей крові у людини знайдено понад тисячі варіантів! А скільки є видів, підвидів і підгруп! Наукове відкриття Богомольця мало величезне значення, воно відкрило нові можливості використання переливання крові при інфекційних захворюваннях, для профілактики рецидивів раку після видалення пухлин, Якось до Інституту переливання крові привезли хворого шофера, його після обмороження лікували в кількох лікарнях, і все було б гаразд, якби повернувся зір. А він не повертався: помутніння скловидного тіла очей було невиліковне. Професор Богомолець порадив лікареві Архангельському скористатися вливанням крові. Перелита кров спершу розсмоктала рів-
130
номірну муть, зібрала найдрібніші частинки у великі колонії — пластівці. Після цього згустки почали розчинятися. Поступово скловидні тіла обох очей прояснилися, стали прозорими, і до людини повернувся зір.
Видатний радянський учений професор М. П. Кончаловський з при* воду цього записав: «Я був свідком стирання ще однієї «білої плями» в людській природі. Здається, Гумбольдт казав: «Природа розкриває свої таємниці і свою красу перед тими, хто здатний розуміти її». Щодо Олександра Олександровича, то це справді так... Яким же тонким передбаченням треба володіти, щоб кілька років тому на підставі небагатьох і не дуже виразних даних так проникнути в глибину потаємних явищ і так вдало пояснити їх!»
Після 1930 року в багатьох містах нашої країни — Харкові, Ленінграді, Мінську, Києві, Тбілісі, Баку, Єревані, Львові були відкриті філіали Центрального інституту переливання крові. А вже 1940 року у нас нараховувалося понад десять інститутів, близько півтори тисячі станцій і пунктів служби крові.
«Переливання крові широко увійшло у практику радянської охорони здоров’я, а наукова розробка проблеми переливання крові провадилась у нашій країні так широко й такими швидкими темпами, що радянська наука по праву відіграла в цій галузі провідну роль у міжнародному масштабі», — з гордістю писав дійсний член Академії медичних наук СРСР, лауреат Ленінської премії професор В. М. Шамов.
У буремні роки Великої Вітчизняної війни переливання крові врятувало життя мільйонів радянських воїнів.
Тепер кров переливають при гострих крововтратах, анеміях, опіках, шоках, виразках шлунка та кишок. Коротше кажучи, важко нині знайти галузь клінічної медицини, де б не застосовувалося в повсякденній практиці переливання крові. Без цього не робиться жодної більш-менш серйозної хірургічної операції.
Однак переливання цільної людської крові має і певні незручності. Не завжди в лікарні може бути в достатній кількості свіжа кров потрібної групи, а при тривалому зберіганні і перевезенні вона втрачає свої цінні властивості.
Дослідження, проведені в останні роки, дають змогу твердити, що хворому не завжди й потрібно переливати цільну кров. У людини, скажімо, шок чи опік. У таких випадках непогані наслідки дає переливання рідких частин крові — плазми, сироватки. На відміну від цільної крові, вони не псуються під час транспортування, їх можна переливати будь-якому хворому, незалежно від групи його крові.
Взята у донора кров відстоюється протягом одного-двох днів. При цьому вона ділиться на два шари: рідкий — плазму та густий — еритро-цитну масу. Якщо плазму поколотити скляною паличкою, то з рідини випадуть пластівці, які складаються з волокнистих ниток. Це нитки фібрину. Плазма без фібрину зветься сироваткою.
Плазма — добрий лікувальний засіб, який застосовується з метою білкового живлення, для зупинки кровотечі та при багатьох захворюваннях. Для поліпшення лікувальних властивостей плазми та сироватки вчені розробили методику їх насичення вітамінами (вітамінізована плазма) та солями (хлоридна плазма).
Особливо цінним лікувальним препаратом є суха плазма. її одержують шляхом висушування рідкої частини крові — плазми у спеціальних апаратах. Внаслідок такої обробки плазма перетворюється в сухий порошок. Перед переливанням порошок сухої плазми розчиняють дистильованою водою. Суху плазму можна тривалий час зберігати, а також надсилати на великі відстані в герметично закупорених флаконах чи ампулах. Завдяки своїм цінним властивостям суха плазма широко й до-
131
сить успішно використовувалася під час Великої Вітчизняної війни. її застосовували у партизанських загонах, на підводних човнах.
Велика перевага сухої плазми ще й у тому, що її можна розводити різними кількостями рідини. Якщо стан хворого потребує введення концентрованих розчинів білка, скажімо, при виснаженні від тяжких ран, суху плазму розводять невеликою кількістю дистильованої води. В тих випадках, коли хворому необхідно тривалий час уводити білковий розчин, суху плазму розчиняють у великій кількості рідини.
Тверді частини — це елементи крові, які мають певну форму — формені елементи: червонокрівці — червоні кров’яні тільця — еритроцити, білокрівці — білі, або, точніше кажучи, безкольорові кров’яні тільця — лейкоцити та кров’яні пластівці — тромбоцити.
Еритроцитна маса — надзвичайно цінна частина крові. Вона успішно застосовується при гострому та хронічному недокрів’ї, а також при багатьох інших захворюваннях.
Щоб збільшити тривалість зберігання еритроцитної маси, до неї додають спеціальний консервуючий розчин.
Білі кров’яні тільця — лейкоцити широко застосовують після променевого лікування хворих на злоякісні пухлини.
Останнім часом учені навчилися відокремлювати й третю різновидність формених елементів, а саме — кров'яні пластівці, або тромбоцити. Тромбоцитна маса виявилася дуже сильним кровозупинним засобом, особливо при кровотечах внаслідок недостатнього створення кров’яних пластівців в організмі.
Таким чином, зараз з лікувальною метою використовуються всі складові частини, або, як їх називають, компоненти крові.
Широке застосування методу переливання крові настільки збільшило потребу в ній, а також у плазмі й сироватці, що задовольнити цю потребу за рахунок донорської крові стало неможливим. До того ж, одержання плазми чи сироватки з людської крові пов’язане з певними труднощами.
А чи не можна замінити людську кров іншими, подібними речовинами? Таке питання давно вже постало перед дослідниками. З’явилася навіть нова галузь науки — вчення про кровозамінники.
Так, замінники крові існують. Однак відразу треба сказати, що ніякі штучні замінники не можуть цілком замінити справжню кров, вони лише виконують ті чи ті функції, властиві крові.
Першим кровозамінником, який застосовували ще понад сто років тому, був фізіологічний розчин, тобто розчин кухонної солі. Згодом до нього стали додавати інші солі, що містяться у плазмі. Вливання фізіологічного розчину в багатьох випадках допомагає хворому, але при тяжких крововтратах воно — безрезультатне.
Більш складні розчини, що містять у собі знеболюючі, снотворні чи стимулюючі речовини, введені людині після крововтрати, підвищують кров’яний тиск, посилюють діяльність серця і дихального центру. Проте їхня дія не тривала — лише близько двох годин. Ці рідини, як і фізіологічний розчин, легко проходять крізь стінки судин. Тому вони не здатні тривалий час підтримувати ні загальний об’єм крові, ні кров’яний тиск.
Цю основну ваду — здатність соляних сумішей швидко зникати з кров’яного русла — намагалися ліквідувати шляхом виготовлення колоїдних небілкових розчинів. З цією метою були запропоновані гуміарабік, пектин, метилцелюлоза, полівінілпіролідон, декстран. Найбільш перспективним виявився колоїдний полімер глюкози — декстран (вітчизняна назва його — поліглюкін). Цей препарат утворюється внаслідок дії певних видів бактерій на цукор. Препарати декстрану успішно застосовуються в клініках нашої країни, а також за кордоном при травматичних ушкодженнях, опіках, ушибах та ін.
132
Взагалі слід відзначити, що колоїдні замінники мають одну ваду: вони позбавлені тих якостей, які властиві плазмі або сироватці крові — живильних, стимулюючих, захисних.
Замінникам крові з плазми або сироватки тварин, зокрема з крові великої рогатої худоби, властивий більш тривалий терапевтичний ефект.
Перші досліди довели, що цільну кров від тварини переливати людині не можна, це загрожує смертельною небезпекою. Навіть переливання плазми — великий риск. Справа в тому, що в крові кожного виду тварин, як ми вже казали раніше, містяться білки, що відрізняються за хімічною будовою і біологічними властивостями від білків інших видів. Білки тварини є токсичними для людини, вони отруюють організм.
А чи не можна за допомогою хімічних і фізичних чинників змінити тонку хімічну структуру білкової молекули, позбавити її властивостей чужорідиості і водночас зберегти цінні якості білків сироватки крові?
Протягом останніх двадцяти п’яти років у різних країнах світу із сироватки або плазми тварин виготовлено багато різних кровозамінників. В Інституті біохімії Академії наук Української РСР були проведені грунтовні досліди по вивченню деяких зарубіжних кровозамінників. Українські вчені переконалися, що найбільш небезпечні властивості — антигенність і токсичність — у них, на жаль, зберігаються.
Отже, треба шукати нові кровозамінники, нові методи обробки чужорідних білків. Робота провадилась і в Інститутах біохімії та фізіології Академії наук Української РСР, і в нашому Київському інституті гематології та переливання крові. Унаслідок спільних пошуків з’явився один з кращих наших препаратів — «білковий кровозамінник» — скорочено БК-8. Автори його академік Академії наук УРСР В. О. Белітцер та професор К. І. Коткова. Встановлено, що цей препарат неантигенний, нетоксичний, легко засвоюється організмом. Його рекомендовано і за* проваджено в лікувальну практику. Для виробництва БК-8 побудовано спеціальний завод. Зараз наші науковці шукають нові замінники «еліксиру життя», ще глибше вивчають структуру білкової молекули, розшифровують хімічні групи, властиві їм. Усе це дасть можливість створити справді повноцінні замінники крові.
Молодший науковий співробітник нашого інституту комсомолець Костянтин Лобунець вивчає застосування нових кровозамінників — препарату БК-8 з лактатом натрію в медичній практиці.
З рідкої частини крові виготовляють два цінних лікувальних препарати: протикорову сироватку та гамма-глобулін.
Гамма-глобулін — це один з білків крові, який відіграє дуже важливу роль у боротьбі організму з деякими захворюваннями. Як і протикорова сироватка, гамма-глобулін досить успішно використовується для попередження та лікування кору. Впровадження цих препаратів у медичну практику значно знизило смертність дітей від кору.
Використовуючи кровозупинну властивість крові, вчені виготовляють з неї спеціальні препарати для зупинки кровотечі. Ленінградський інститут переливання крові створив тромбінну губку. Якщо під час хірургічної операції прикласти цю губку до рани, кровотеча швидко перестане. При необхідності таку губку можна залишити в рані. Вона поступово розсмоктується, не завдаючи ніякої шкоди організмові.
Молодий талановитий науковець Українського інституту нейрохірургії, кандидат медичних наук Вадим Караванов створив оригінальну високоефективну кровозупинну губку, яку широко застосовують у клінічній практиці.
У Центральному і нашому інститутах гематології та переливання крові з крові людини одержано цінний кровозупинний засш — тромбін, який випускають у сухому вигляді. Коли хірургові необхідно зупинити кровотечу, порошок тромбіну розчиняють, змочують ватний або марлевий
133
тампон і прикладають до рани. Таким чином можна зупинити сильні кровотечі — носові, після видалення зубів тощо.
З крові людини й крові великої рогатої худоби одержані також фіб-ринні плівки, які мають велике значення у хірургічній практиці. Фібринні плівки являють собою довгі паси різних розмірів. їх скручують і вміщують у запаяні скляні трубки або коробки. Фібринні плівки застосовують для лікування опіків.
Фібринна плівка широко застосовується при хірургічних операціях на головному мозку. Наукові спостереження відомого нейрохірурга професора Б. Г. Єгорова (батька космонавта Бориса Єгорова) показали, що фібринна плівка сприяє загоєнню поранень мозку та попереджає утворення рубців, які можуть стати причиною різноманітних нервових розладів.
...Двадцятисемирічна Надія К. була непритомна. Під час тяжких пологів у неї почалася дуже сильна кровотеча. Лікарі не відходили від породіллі. їй переливали кров, вводили спеціальні препарати. Але ні хлористий кальцій, ні вікасол, ні інші відомі засоби не вгамовували кровотечу. Жінку врятував від смерті лише фібриноген. Розчин білосніжного порошку швидко припинив кровотечу і повернув життя людині, приреченій на загибель.
Фібриноген — високоефективний білковий лікувальний препарат, який одержують із плазми крові. В його виготовленні та застосуванні в медичній практиці взяли участь радянські вчені та лікарі А. С. Дука-ревич, Л. Г. Богомолова, Є. С. Єляшкевич, А. Є. Кисельова, Г. Я. Ро-зенберг, автор цих рядків та багато інших науковців. Особливо плідно працювали над розв’язанням проблем виробництва фібриногену наукові колективи Центрального та нашого Київського інститутів гематології і переливання крові.
Фібриноген врятував життя тисячам хворих. Він успішно застосовується при операціях на серці, залозах, в урологічній та акушерсько-гінекологічній практиці. Високу оцінку фібриногену дали професор В. О. Неговський, відомий роботами по оживленню організмів, видатні українські вчені М. М. Амосов, М. С. Бакшеєв, Д. М. Гроздов, А. Г. Ка-раванов, О. О. Федоровський та інші.
Останнім часом нагромаджено досвід використання фібриногену, який містить антигемофільний глобулін, при лікуванні людей, які хворіють на гемофілію — на нездатність крові до зсідання.
...Шістнадцятирічному Віктору Ш. зробили складну операцію в черевній порожнині. Завдяки тому, що хірургічне втручання проходило під захистом фібриногену, хворий втратив дуже мало крові.
Фібриноген можна зберігати придатним для застосування протягом
року.
Високоефективний і фібринолізин — препарат, який застосовують при хворобах, що характеризуються підвищеним скипанням крові — тромбозах, інфарктах серця тощо.
З плазми крові одержують і такий цінний медичний препарат, як альбумін, який з великим успіхом використовується при лікуванні післяопераційних набряків легенів, мозку, при опіковому шоку — хворі просто на очах оживають.
Обдарована наукова співробітниця нашого інституту, делегат XX з’їзду комсомолу республіки Лідія Тищенко глибоко вивчає способи застосування альбуміну при операціях на серці.
Аспірантка інституту, комсомолка Тетяна Куценко розробляє найефективніші методи застосування препаратів крові в хірургії.
Колектив інституту зараз працює над удосконаленням методів консервування крові шляхом глибокого заморожування при температурах
134
мінус 78°-мінус 196°, консервування кісткового мозку при ультра-низьких температурах за допомогою полінілпіролідону.
Секретар комсомольської організації інституту, науковий співробітник Валентин Яценко розробляє методи консервування тканин холодом для пересадки хворим.
Науковці інституту вивчають можливості більш широкого застосування компонентів та переливання крові в різноманітних галузях клінічної медицини.
Хворі, яким застосовують лікувальні препарати крові або трансфузію, вдячні не тільки медикам, а й донорам, котрі віддають свою кров на потреби охорони здоров’я і без яких лікарі не могли б врятувати життя людей.
Що може бути благородніше вчинку людини, яка добровільно віддає частину своєї крові заради врятування життя іншої людини! Донорство в нашій країні — приклад високого патріотизму і гуманізму.
Зовсім інше становище в капіталістичних країнах, де організація служби крові є комерційною справою. Переливання крові — недоступне широким масам трудящих. За кожний аналіз, за кожний лікувальний препарат, за кожну медичну процедуру треба платити дуже великі гроші.
У нашій країні будь-якому хворому переливання крові, як і кожний лікувальний засіб, навіть найскладніше хірургічне втручання робиться цілком безплатно, за рахунок державного бюджету.
З кожним роком збільшується діапазон застосування переливання крові. Щоб кожний хворий, котрому необхідно перелити кров, був забезпечений цим цілющим лікувальним засобом, необхідно значно збільшити донорські кадри.
Кожний юнак чи дівчина може без шкоди для себе віддати невелику частину крові, щоб допомогти хворому, а можливо, і врятувати йому життя.