https://vk.com/id309706222

Дочь писателя, Светлана Беляева, об отце:

1) Светлана Беляева, об отце в бытность его адвокатом:

«Однажды его пригласили защитником по делу об убийстве. Процесс был почти копией знаменитого дела Бейлиса: еврея обвиняли в ритуальном убийстве русского ребенка с целью приготовления мацы на его крови. Отец решил построить защиту на цитировании текстов из Торы и Талмуда, по которым суд должен был понять, что никаких подобных указаний там просто нет. Для этого он нашел человека, знающего древнееврейский язык. Потрудиться пришлось немало, они вместе сделали дословный перевод нужных отрывков, которые зачитывались на заседании суда. Доказательства были столь убедительны, что обвиняемого оправдали и освободили в зале суда. Процесс наделал много шума, в газетах писали статьи о блестящей защите, а на улице с отцом постоянно раскланивались.»

2) Из интервью Светланы Беляевой (Иван Жуков «Тайна смерти фантаста Беляева „):

— Светлана Александровна, а почему вашу семью не эвакуировали из Пушкина до того, как в город вошли немцы? — У отца много лет был туберкулез позвоночника. Самостоятельно передвигаться он мог только в специальном корсете. Он был настолько слаб, что об отъезде не могло быть и речи. В городе была специальная комиссия, которая в то время занималась эвакуацией детей. Предлагали вывезти и меня, но и от этого предложения родители отказались. В 1940 году у меня начался туберкулез коленного сустава, и войну я встретила в гипсе. Мама часто повторяла тогда: 'Умирать — так вместе!'

. — По поводу смерти вашего отца до сих существует довольно много версий.

— Папа умер от голода. В нашей семье не было принято делать какие-то запасы на зиму. Когда в город вошли немцы, у нас было несколько пакетов с крупой, немного картошки и бочка квашеной капусты. А когда и эти припасы кончились, бабушке пришлось идти работать к немцам. Каждый день ей давали котелок супа и немного картофельной шелухи, из которой мы пекли лепешки. Нам хватало и такой скудной еды, а отцу этого оказалось недостаточно.

— Некоторые исследователи полагают, что Александр Романович просто не вынес ужасов фашистской оккупации.

— Не знаю, как все это переживал отец, но мне было очень страшно. Казнить без суда и следствия в то время могли любого. Просто за нарушение комендантского часа или по обвинению в краже. Больше всего мы волновались за маму. Она часто ходила на нашу старую квартиру, чтобы забрать оттуда какие-нибудь вещи. Ее могли бы запросто повесить, как квартирную воровку. Виселица стояла прямо под нашими окнами.

— А правда, что немцы не дали вам с матерью даже похоронить Александра Романовича? — Папа умер 6 января 1942 года. Мама пошла в городскую управу, и там выяснилось, что в городе осталась всего одна лошадь, и нужно ждать очереди. Гроб с телом отца поставили в пустой квартире по соседству. Многих людей в то время просто засыпали землей в общих рвах, за отдельную же могилу нужно было платить. Мама отнесла могильщику какие-то вещи, и тот побожился, что похоронит отца по-людски. Гроб с телом положили в склеп на Казанском кладбище и должны были похоронить с наступлением первого тепла. Увы, 5 февраля меня, маму и бабушку угнали в плен, так что хоронили папу уже без нас.

3) Из статьи “Светлана Беляева»:

Мама научила папу заново ходить'" «Много-много лет мы жили в общежитиях, по 8 — 12 человек в комнате. Я вела дневники с войны, они сохранились. В них есть запись: 'Невозможно побыть наедине с собой'.»

«Отец не был хозяином в доме, я ни разу в жизни не видела, чтобы он хоть один гвоздь забил.»

«Отец очень любил переезжать. Бывало, живет в одной квартире, вдруг услышал — сдается другая, хорошая, — раз, и Александр Романович переехал.» «Мама с бабушкой чуть не плакали. А ему как-то было все равно. Я подсчитала, что до папиной смерти в 1942 году я переезжала пять раз.»

«Про маму Светлана Александровна вспоминает очень тепло: — Они с папой познакомились в Ялте. Он приехал туда уже больной туберкулезом. У него отнялись ноги. А когда гипс сняли и ему сделали корсет, мама учила его заново ходить. Мама вообще героическая женщина была. Еще до замужества она знала, что у папы туберкулез. И после дежурила рядом с его кроватью во время обострений, когда его опять и опять клали в гипс.» «Но он никогда не капризничал. Принимал болезнь как данность, хотя и был по натуре очень живым и подвижным. Когда писал в гипсе, ставил себе на грудь фанерку. Или же диктовал роман маме, которая сидела за пишущей машинкой. Черновиков не делал, просто лежал и говорил уверенным голосом, как по писаному. Так он наговорил свой последний роман „Ариэль“.

По словам дочери, Беляев до самой оккупации не верил, что немцы придут в Пушкин. А умер по совершенно объяснимой причине — от голода. А не от мистической вражеской руки. И не потому, что замыслил таинственный роман о Янтарной комнате.

— Это же абсурд, — утверждает дочь писателя. — В оккупации никто ни к кому не ходил, кто мог знать-то? Весь наш дом был пустой, одни мы оставались. Немцы, те, что пришли в Пушкин, русских классиков — Пушкина, Гоголя — не читали, не говоря уже о писателе-фантасте Беляеве, который и на немецкий в то время не переводился.»

" — Кто его последний видел и слышал? — Мама. Она говорила, что отец бредил о музыке, нотах. А незадолго до смерти он сказал: 'Не надо пышных похорон. Я — журналист, так что вы меня просто заверните в газету и похороните'.

http://obshe.net/posts/id2215.html

https://fantlab.ru/blogarticle52959

Из чего создана материя, есть ли шанс доказать теорию струн и можно ли создать сверхмощную кварковую бомбу? «Огонек» поговорил с одним из ведущих физиков-теоретиков, главным научным сотрудником Института теоретической физики им. Л.Д. Ландау Александром Белавиным.

Беседовала Елена Кудрявцева

Чем известен Александр Белавин

(читать далее)

В подмосковной Черноголовке в сосновом бору стоит неприметное с дороги здание. Когда-то это была крохотная пристройка к столовой советского монстра — Института химической физики АН СССР. Ныне же здесь квартирует Институт теоретической физики. В 1964 году здесь стал собираться весь цвет советской теоретической физики: Исаак Халатников и Алексей Абрикосов, позже ставший лауреатом Нобелевской премии, Лев Горьков и Игорь Дзялошинский, к ним присоединились выдающиеся математики Сергей Новиков (интервью с ним см. в «Огоньке» № 50 за 2016 г.) и Яков Синай.

Вплоть до 1990-х годов институт, заложивший основы современной науки, считался лучшим центром теоретической физики в СССР и, по версии журнала The Scientist, одним из самых известных в мире. Процесс был устроен своеобразно: под сосны, прямо на улицу, вытаскивали столы и доски — знаменитые семинары шли с 11 утра до позднего вечера. Это, говорят, чрезвычайно удивляло иностранных коллег, которые привыкли заниматься наукой по часам — от сих до сих. Не случайно именно Институт теоретической физики считался воплощением того самого НИИЧАВО, который описали в своем романе братья Стругацкие. А мой собеседник, к слову, у многих своих коллег ассоциировался с академиком Ойра-Ойра — завлабом в отделе недоступных проблем. Впрочем, внешне об этом сегодня ничто не напоминает: с Александром Белавиным мы говорим в его рабочем кабинете, где помимо стола и шкафов есть только портрет Льва Ландау — все, что нужно физику-теоретику для работы и вдохновения.

— В одном из интервью вы сказали, что философия и физика элементарных частиц — взаимосвязанные вещи. Можете пояснить, Александр Абрамович, в чем же их связь?

— В философии главное — желание дойти до сути, понять законы мира; физика элементарных частиц занимается тем же самым. Для меня это изначально очень близкие вещи. Я учился в школе в 1950-е, у меня очень хорошо шли дела с физикой и математикой, но одновременно серьезным увлечением была философия. Отец возглавлял конструкторский отдел на горьковском Заводе имени Орджоникидзе, но очень хорошо знал историю и часто говорил со мной на исторические темы — это подхлестнуло интерес к гуманитарным вопросам. В то время я, думаю, единственный из своих сверстников, добровольно читал Маркса, Энгельса и Ленина. Из их трудов узнал о Гегеле и Фейербахе, а потом, когда в 1961-м стал студентом, узнал о русской религиозной философии, читал о. Сергия Булгакова, Павла Флоренского, Владимира Соловьева, Николая Бердяева, труды князя Евгения Трубецкого и так далее.

— Не самое очевидное чтение для студента МИФИ. И где же вы в советские годы доставали литературу по религиозной философии?

— Это было самое начало 1960-х. Книг этих, конечно, в свободной продаже не было, но за них уже не сажали. Литературу находили на черном рынке в Москве. Помню, в Столешниковом переулке, где толпились «чернокнижники», можно было не только купить, но и обменять книги. Я тогда жил в Горьком (ныне Нижний Новгород. — «О»), там у многих сохранились дореволюционные библиотеки священников, к ним относились как к ненужному хламу. Потомки продавали книги букинистам, и через какое-то время эти уникальные издания всплывали на книжных развалах. Мой брат, который стал писателем, в то время как раз также собирал такие книги. Так что у меня была хорошая база.

— Почему же вы не пошли на исторический или на философский факультет?

— Я хотел, но, к счастью, в то время Никита Хрущев издал особый указ «Об укреплении связи школы с жизнью…», согласно которому, чтобы поступать на гуманитарный факультет, сначала нужно было поработать на производстве минимум два года. Чтобы не терять времени, я поступил на радиофак Горьковского госуниверситета, а затем перевелся в Москву в МИФИ. Но увлечение философией никогда не прекращалось, а затем перешло в русло христианского просвещения, чему способствовало мое знакомство с отцом Александром Менем, который меня крестил в 1971 году в домике при Сретенском храме в Новой Деревне. Встреча с этим человеком была очень важной в моей жизни.

— Как вы познакомились?

— Нас познакомил поэт Николай Шатров, у которого в то лето я жил в Пушкино на даче. А с Шатровым меня познакомил мой друг Владимир Лихачев, мы с ним вместе учились. Затем он преподавал в МИФИ. Он привел к отцу Александру многих студентов. Александр Мень сам был живым продолжателем русского религиозного возрождения. Он показывал, что центром христианства является не что-то побочное, не обряды, не церковная музыка или, скажем, архитектура, а сама личность Иисуса Христа. Он об этом не только писал и говорил, но и свидетельствовал всей своей жизнью (и смертью тоже).

В последний год жизни отец Александр приезжал сюда в Черноголовку и с осени 1989-го до весны 1990-го читал в Доме ученых цикл лекций по русской религиозной философии, причем включал в него и Достоевского, и Толстого. Люди собирались тысячами, чтобы его послушать.

— Вы лично близко общались с отцом Александром?

— В какой-то степени… Поскольку отец Александр поддерживал большой круг общения помимо храма, он создавал группы, где можно было общаться и рассуждать о христианстве, но по соображениям конспирации они между собой не особо пересекались. В одну такую группу, где были и ребята, учившиеся, входил и я.

— Казалось бы, советская физика была полностью ориентирована на атеизм, и это, само собой, распространялось и на самих физиков. Однако известный академик Николай Боголюбов, к слову дважды Герой Социалистического Труда, утверждал, что в теоретической физике нерелигиозных людей фактически нет.

— Это очень интересное свидетельство академика, который сам был не просто из семьи священников, но и сыном профессора богословия Университета св. Владимира в Киеве, что ему, наверное, приходилось всю жизнь не очень афишировать… Для меня большую роль играет осознание того, что мир устроен красиво. Это вызывает чувство удивления и благоговения, которое является чувством религиозным.

Древним иудеям и грекам было легче, чем нам, в этом убедиться и эти чувства испытать, потому что над ними расстилалось небо со звездами, которое не заслонял свет городских фонарей.

Современному человеку, живущему в городе, труднее увидеть красоту мира. А вот ученый, который занимается изучением того, как этот мир устроен, сталкивается с этой удивительной красотой.

Поэтому как раз физику и математику легче ее увидеть. Не знаю, прав ли Боголюбов, что все люди, которые занимаются физикой, ясно осознают и испытывают удивительность и красоту устроенности и самого существования Мира. Но во всяком случае противоречия в факте религиозности человека, занимающегося наукой, никакого нет....

продолжение https://www.kommersant.ru/doc/4046199?fbc...

С этим рассказом Беляева произошел курьезный случай. Он был напечатан в ленинградском журнале "Вокруг света" под названием "Электрический слуга" как перевод из американской газеты, издававшейся на древнееврейском языке. Рассказ, таким образом, совершил "путешествие" за границу и вернулся обратно уже в качестве зарубежной новинки...

Борис Ляпунов "Александр Беляев" Критико-биографический очерк. 1967

http://az.lib.ru/b/beljaew_a_r/text_1967_...

Здесь было бы уместно, очевидно, вспомнить о неумышленном превращении в "иностранца", приключившемся в 1928 году с Александром Романовичем Беляевым: его рассказ "Сезам, откройся!!!", подписанный псевдонимом "А. Ром", был из "Всемирного следопыта" перепечатан другим популярным нашим журналом — ленинградским "Вокруг света" — уже как истинно переводной. При этом "А. Ром" превратился в "А. Роме", соответственно изменилось и название рассказа: "Электрический слуга". И в годовом оглавлении рассказ, естественно, попал в раздел "Повести и рассказы иностранных авторов"...

Бугров Виталий. …И выдумали самих себя! // Уральский следопыт. — 1970. — № 7. — С. 72-77.

http://www.e-reading.club/bookreader.php/...

Сезам, откройся! // Всемирный следопыт /М.-Л./ . 1928. № 4. С. 286–297 [Подпись: А. Ром]. Указ. соч. [Под назв.: «Электрический слуга»] // Вокруг света. Л. 1928. № 49 [Подпись: Роме]. [Опубликованный в ленинградском журнале «Вокруг света» (1928. № 49. С. 7—11) рассказ «Электрический слуга» представляет собой обратный перевод с иврита из нью-йоркской еврейской газеты]

Бар-Селла Зеев. Александр Беляев . 2013

e-reading.club

***

Karavaev

авторитет

Ссылка на сообщение 2 января 2016 г. 21:16

цитата ameshavkin

По тексту вполне похоже на обратный перевод. Слова другие, конструкции другие.

Похоже, довольно похоже. Я их вчера целиком сравнил, следопытовский вариант полнее и у них практически отсутствуют одинаковые предложения.

https://fantlab.ru/forum/forum15page1/top...

Судя по оригиналу рассказа, подпись не А. Роме, а А. Ромс

Не указано, что это чей-то перевод, и откуда взят его оригинал

скан страницы рассказа — Алексея Караваева

Разночтения в именах: Эдуард Гане — Эдуард Ганс, Мичель — Митчель, Иоганн — Иоанн...

***

***

Всемирный следопыт 4/1928

СЕЗАМ, ОТКРОЙСЯ! Рассказ А. Рома ОТ РЕДАКЦИИ «Хороший слуга должен быть, как машина», — говорит герой рассказа «Сезам, откройся!», фабрикант на покое Гане, отражая в этих словах взгляды своего класса. Подавление личности рабочего, превращение его в «живую машину» и, с другой стороны, «очеловечение» машины, создание дешовых, покорных и послушных «механических слуг»— мечта всякого капиталиста-эксплоататора. И если известный фабрикант Форд работает в первом направлении, автоматизируя труд человека до механичности машины, то американская компания Вестинггуз занялась изготовлением «очеловеченных машин». Р. Ж. Венелей, один из инженеров этой компании, изобрел машины, которые — как сообщали недавно иностранные газеты — не только повинуются словесным приказаниям человека, но и дают звуковые ответы на задаваемые вопросы. Некоторые из этих механических слуг уже приняты «на работу» в военное ведомство САСШ. Механический слуга обслуживает резервуар городского водопровода, сделав ненужными рабочих, которые следили за уровнем воды. По словесному приказу «Сезам, откройся!» механические слуги открывают двери, пускают в ход электрический вентилятор и т. п. Особый интерес это изобретение представляет в том отношении, что управлять механическими слугами возможно даже на расстоянии — тем же звуковым приказом. Не только домашняя хозяйка, находясь в гостях, может приказать «слуге» вымести пол или проветрить комнату, но даже инженер, не выходя из своего кабинета, получает возможность управлять машинами завода, быть в курсе хода работы, выключать отдельные механизмы и т. д. Все это достигается при помощи телефона в комбинации с принципом беспроволочного телеграфирования. Это изобретение — одна из технических сказок наших дней, воплощенная в жизнь «научная фантастика»; разумеется, оно имеет огромное культурное значение: применение «очеловеченных машин» в области, например, опасных и вредных профессий или на работах в опасной обстановке — вот одно из направлений, по которым должно было бы развиваться новое изобретение в рамках организованного хозяйства, — по которому оно, несомненно, и пойдет у нас, в СССР. Но в капиталистических странах «механический раб» не может не явиться конкурентом живого рабочего, а поэтому такое изобретение должно там повести лишь к обострению классовых противоречий. История дает яркий пример подобного обострения — в эпоху появления первых машин и первых фабрик, вытеснивших мануфактуры построенные по принципу машинизированного разделенного труда массы людей (как те, в свою очередь, побороли некогда труд неорганизованных мастеров-одиночек). В рассказе А. Рома рисуется момент вторжения «механических слуг» в домашний быт. Несмотря на ограничение поля действия рассказа рамками частного дома, в трагикомедии Гане и его слуги уже можно предугадать зародыши будущих классовых конфликтов, в связи с появлением на рынке труда «железных рук» очеловеченной машины…

I. Больное место Эдуарда Гане. — Вы начинаете стареть, Иоганн, — ворчливо сказал Эдуард Гане, отодвигая кресло. Лакей с трудом опустился на колени, подавляя вздох, и начал подбирать упавшие с подноса кофейник, серебряный молочник и чашку. — Зацепился за угол ковра, смущенно проговорил он, медленно поднимаясь. Эдуард Гане, выпятив толстую, синюю нижнюю губу, неодобрительно смотрел на пятно от разлитого кофе, и с упрямством старика сказал еще раз: — Вы начинаете стареть, Иоганн! Сегодня утром, одевая меня, вы никак Не могли попасть отверстием рукава в мою руку. Вчера вы разлили воду для бритья… На каменном, бритом лице Иоганна промелькнула тень печали. То, что говорил Гане, было правдой — Иоганн начинал стареть и даже дряхлеть. Но это была горькая правда. Семьдесят шесть лет— не шутка, и из них пятьдесят пять было отдано служению Эдуарду Гане, который только на шесть лет был моложе слуги. Пора на покой. Иоганн имеет кое-какие сбережения. На его век хватит. Но что он будет делать, оставив службу? Его старое тело, как машина, справляется с привычной работой обслуживания другого человека. На себя же, — Иоганн знал это, — у него нехватит сил. И он привык, сжился с этим старым брюзгой Эдуардом Гане. Иоганн поступил к нему еще в Ганновере, откуда они приехали в Новый Свет искать счастья пятьдесят лет назад. Эдуарду Гане повезло. Он нажил большой капитал, и десять лег назад, после легкого удара, продал свои текстильные фабрики, выстроил в окрестностях Филадельфии загородную виллу, в стиле немецкого замка, и удалился на покой. Полсотни лет не сделали из Гане американца. Он остался немцем в своих вкусах, привычках, во всем. Дома с Иоганном он говорил только по-немецки. Настоящее имя Иоганна было Роберт, но Гане признавал для слуги только одну «кличку»: Иоганн, и в конце концов, старый лакей сам забыл свое первое имя… Как многие старые холостяки, Эдуард Гане был не чужд странностей. В домашнем быту он не признавал новшеств. В его замке время, казалось, остановилось. Гане не выносил электрического света, который, по его мнению, портит зрение. Во всех комнатах горели керосиновые лампы, а в кабинете, на письменном столе, стояли свечи под зеленым абажуром. О радио старый Гане не мог слышать. «Довольно того, что через меня проходят радиоволны, — говорил он. — От них у меня усиливаются подагрические боли. Непременно надо будет сделать на крыше и стенах дома радиоотводы. Я не желаю, чтобы через меня проходили звуки какой-нибудь пошлой шансонетки». Гане не переносил также езды на автомобиле. В его конюшне стояла пара выездных лошадей, и в редкие посещения города он появлялся в старомодной карете, возбуждая удивление прохожих. Но эти выезды он совершал не более двух раз в год. Зато каждое утро, с немецкой пунктуальностью, Гане прогуливался по саду, опираясь на руку Иоганна. И когда они шли так по усыпанной песком дорожке, рука об руку, с черными тростями в руках, незнакомый человек затруднился бы сказать, кто из них хозяин и кто слуга. За долгую совместную жизнь Иоганн как бы сделался двойником Гане, усвоив все его жесты и манеру держаться. Иоганн казался важнее, так как он был старше и брился, как истый, американец, а у Гане были небольшие бачки. И только внимательный взгляд мог по костюму отличить хозяина: у Гане сукно было значительно дороже. Иоганн очень любил эти прогулки. Неужели им должен притти конец? Нет, этого не может быть. Никто лучше Иоганна не знает привычек Эдуарда Гане, никто не вынесет его старческого брюзжания. Эта мысль несколько успокоила Иоганна, и он, с едва заметной улыбкой на высохших губах, но внешне покорно сказал: — В таком случае, господин Гане, вам придется поискать мне заместителя… Молодой человек, конечно, справится лучше меня… — Что-о? Молодой человек? Вы решили сегодня извести меня, Иоганн! Принесите мне кофе… Иоганн бодрящейся походкой вышел, подергивая в коленях ногами. За дверью лицо его утратило каменное выражение. Он улыбнулся во весь рот, обнаружив искусственные зубы безукоризненной белизны. Иоганн попал в самое больное место Эдуарда Гане. Гане не выносил слуг вообще, а молодых — в особенности. В своей вилле он держал самое необходимое количество слуг: садовника, — он же был кучером, и повара-китайца. Обоим было по пятьдесят лет. Женской прислуги не было. Белье отдавалось в стирку на соседнюю ферму. Оттуда же приходила старая женщина, когда нужно было навести порядки в доме. Повар и садовник жили во флигеле, а Иоганн помещался в небольшой комнате, рядом со спальней Гане, готовый во всякое время дня и ночи притти на зов хозяина.

II. Невероятное предложение. После утреннего кофе, Эдуард Гане и Иоганн совершали обычную прогулку по саду. Опираясь друг на друга, как два старые, подгнившие дерева, они медленно шли по дорожке, от времени до времени отдыхая на удобных садовых скамейках. — Вы предлагаете, Иоганн, нанять нового слугу, молодого. Разве год назад: мы не сделали этого опыта? И что же? Я не знал, как отделаться от этого молодого человека. Правда, он не бил посуды и быстро попадал в рукава, одевая меня. Он не зацеплялся за ковры и не портил мне дорогих ковров, как вы, Иоганн… Иоганн терпеливо ожидал, когда последует «но». — Он все делал быстро и хорошо. Но ведь это же невозможные люди… современные слуги, молодые! Каждое слово обдумывай, чтобы не обидеть их и не нарваться на грубость. Лишний раз не позови. Ночью… у меня подагра разъигралась, зову его, а его и след простыл! Нет! Гулять отправился! Воскресенье придет — давай ему отпуск…. И чем все это кончилось? Нагрубил и ушел. Хорошо еще, что не зарезал, не ограбил… Присядем, Иоганн, у меня что-то нога… К дождю, вероятно… И усевшись на скамью, Гане тяжко вздохнул: — Нет больше хороших слуг, Иоганн. Умирает эта порода. Хороший слуга должен быть, как машина. «Сядь!» — Сел. — «Встань!» Встал. — «Подай!» — Подал. И все молча, четко, ловко. И чтобы никаких там «сознаний личности», обид. Мало ли что старый человек сказать может, когда у него и тут ломит, и там болит?.. Нет, Иоганн, это не выход. — Можно нанять постарше, — самоотверженно давал советы Иоганн, — так, лет пятидесяти, чтобы крепкий был, да только без молодого шала. — Да где их достать таких? Такими дорожат. Ведь я бы вас не отпустил, Иоганн, когда вам было пятьдесят, если бы кто захотел переманить вас к себе. Так и каждый хозяин. Да-и трудно при выкать к новому человеку, а ему — ко мне. Оба замолкали, подавленные безвыходностью положения. — Если женщину, постарше? — Вы решительно хотите доканать меня, Иоганн. Неужели вы не знаете, что каждая женщина, поступая в услужение к старому, одинокому, богатому человеку, норовит прибрать его к рукам, женить на себе, вогнать в гроб и выйти замуж за молодого. Нет, нет, избави меня бог. Я еще жить хочу. Уж лучше с вами буду век коротать, Иоганн… На душе Иоганна отлегло. Он не знал, что впереди предстоит новое испытание… На нижней дорожке послышался скрип песка под чьими-то тяжелыми шагами. Иоганн и Гане насторожились. Гане не любил посетителей. И надо же было кому-то притти во время прогулки! Дома можно не принять, а здесь он был беззащитен перед вторжением непрошенного гостя. Гане измерил расстояние до дома… Нет, не успеть дойти… Из-за поворота дорожки уже виднелась чья-то голова в котелке. Еще несколько шагов — и неизвестный предстал перед Гане. Это был плотный солидный человек, лет сорока, в безукоризненном костюме, с уверенными, корректными манерами. — Могу я видеть мистера Эдуарда Гане, — спросил неизвестный, оглядывая сидящих и стараясь угадать, кто из них Гане. Иоганн скромно опустил глаза, хотя, как всегда, он был польщен этим замешательством посетителя. — Я Эдуард Гане. Что вам угодно? — спросил Гане, не приглашая незнакомца сесть. Посетитель учтиво приподнял котелок и ответил: — Джон Мичель, представитель электро-механической компании Вестингауз. Я осмелился побеспокоить вас, чтобы сделать вам очень интересное предложение… — Если бы вы даже были представителем самого Форда, я не приму вашего предложения, — ворчливо перебил его Гане. — Ват уж десять лет, как я отстранился от всякой коммерческой деятельности и не желаю… — Но я совсем не предлагаю вам вступить в дело, — в свою очередь перебил его посетитель. — Мое предложение совершенно иного свойства, и если вы будете любезны одну минуту выслушать меня… Эдуард Гане беспомощно посмотрел на кусты роз, перевел взор на цветущие глицинии, окружавшие зеленым каскадом садовую беседку, и, наконец, возвел глаза вверх… Потом покосился на край скамейки и с зловещей любезностью сказал: — Садитесь. Я вас слушаю. Незнакомец притронулся к шляпе и с достоинством уселся на скамью. И тут… тут случилось чудо. Незнакомец заговорил и с первых же слов приковал внимание Гане и Иоганна к тому, о чем он говорил: — Богатый, пожилой, воспитанный джентльмен не может обойтись без прислуги. Но как трудно в наш век найти хорошего слугу! Старые, преданные слуги, под влиянием неумолимого закона природы, все больше дряхлеют, — Джон Мичель выразительно посмотрел на Иоганна, — а на смену их нет никого. Молодежь развращена профессиональными союзами, партиями, федерациями. Их требования, их капризы невыносимы. Притом, вы никогда не гарантированы, что один из таких молодчиков не перережет вам в одну прекрасную ночь горло и не убежит с вашими драгоценностями. Даже женщины не безопасны, в особенности— для старых холостяков. Наймешь какую-нибудь экономку, и не успеешь оглянуться, как окажешься у нее под башмаком. «Что за чертовщина, — подумал Гане. — То ли он подслушал, то ли это в высшей степени странное совпадение»… А Мичель продолжал свою загадочную речь: — Да, о найме новых слуг приходится забыть. Но вместе с тем, и без слуг обойтись нельзя. Домашний уют пропадает. Везде пыль, по углам пауки ткут паутину. Но это еще не все. Подумали ли вы, мистер Гане, о том печальном моменте, когда ваш старый слуга, — я не ошибаюсь, это он сидит с вами? — когда ваш старый слуга не придет на ваш зов потому, что он не в силах будет, от старческой слабости, подняться с кровати? И вы останетесь один, беспомощный и жалкий… Думал ли об этом Гане! Эта мысль преследовала его по ночам, как кошмар. И Гане не один раз вызывал Иоганна ночью лишь для того, чтобы убедиться, что слуга еще может дотащиться до него, и с волнением прислушивался, как Иоганн, кряхтя и сопя, поднимал с кровати свое старое тело… — Вам некому будет подать таз с водой, принести кофе, — продолжал терзать Гане посетитель. — Вы будете лежать в своей кровати, а пауки — отвратительные, мохнатые пауки — будут спускаться вам прямо на голову, и обнаглевшие крысы начнут прыгать по одеялу… Гане снял шляпу и отер платком лоб: «Это бред какой-то!..» — Что же вы хотите, — спросил он с отчаяньем и тоской в голосе. — Зачем вы говорите мне все эти ужасы? Мичель посмотрел на Гане уголком глаз и остался доволен наблюдением. Клюнуло! Он как будто не расслышал вопроса. Не спеша закурил сигару, окинул рассеянным взглядом сад и сказал: — Хорошенькая у вас вилла. Уютный уголок. Здесь можно беспечально провести остаток жизни, если только… — Я просил бы вас держаться ближе к цели вашего визита, — нетерпеливо сказал Гане. — …если только иметь хороших, надежных слуг, которые повинуются вашему голосу, немы, как рыба и послушны вам, как ваши собственные мысли, — докончил Мичель. И повернувшись к Гане, он сказал: — Вот за этим самым я и пришел к вам. Я могу предложить вам…..таких идеальных слуг. Разговор неожиданно был прерван появлением собаки — черного пинчера, выбежавшего из дома садовника. Собака быстро подбежала к Гаке, но увидав чужого, заворчала и оскалила зубы. Мичель опасливо поджал ноги. — Джипси, на место! — прикрикнул Гане, и собака, с ворчаньем, улеглась под скамейкой. Мичель поморщился. — С детства не переношу собак, — сказал он. — Однажды от них я очень сильно пострадал. А других у вас нет? — Только эта. Не беспокойтесь, она не укусит. Так вы говорили, что можете предложить мне идеальных слуг… Но, если не ошибаюсь, вы назвали себя представителем фирмы Вестингауз. И в то же время вы— комиссионер по найму слуг? — В то же время и от той же фирмы. — С каких это пор фирма Вестингауз… — С тех самых, как она стала изготовлять слуг, идеальных слуг. «Это какой-то сумасшедший», — подумал Гане, с новой тревогой поглядывая на посетителя. Мичель заметил тревогу в глазах Гане, и с улыбкой ответил: — Вас это, может быть, поразит, но это так. Фирма Вестингауз изготовляет механических слуг. Комбинация телефона с принципами беспроволочного телеграфирования— только и всего. Ваше приказание передается вибрационной волной в девятьсот колебаний в секунду и даже в тысячу четыреста колебаний. Эти колебания воспринимаются особыми вилочками, вилочки переменяют пазы в машинном слуге, и он выполняет приказание. Я не буду утомлять вас техническими описаниями. Важно то, что механические слуги будут выполнять все ваши приказания. — Что же они… в виде людей? — спросил Гане. — Есть разные, — ответил Мичель. — Некоторые из этих механических слуг представляют собою просто скрытый аппарат. Довольно вам будет отдать приказ, и такой аппарат зажжет электрические лампочки, пустит в ход электрический веер, осветит комнату прожектором, зажжет сигнальную лампу, приведет в действие электрическую метлу или пылесос. Наконец, откроет вам двери. Довольно вам будет сказать, как в сказке из «Тысячи одной ночи»[34]), — «Сезам, откройся!» — и дверь немедленно откроется, впустит вас и закроется за вами. — Как в сказке?.. Гм!.. А вы знаете сами эту сказку? — спросил Гане. — Признаться откровенно, забыл, — ответил Мичель. — Если память не изменяет мне, — сказал Гане, — в этой сказке говорится об одном человеке, который, сказав эти слова «Сезам, откройся!» — вошел в пещеру, полную сокровищ, но войдя, забыл волшебное слово; каменные стены сомкнулись за ним; он не мог выйти обратно и был настигнут разбойниками… — Значит фирма Вестингауз усовершенствовала арабские сказки. Если вы забудете волшебное слово, вам довольно будет нажать электрическую кнопку, и дверь откроется. Этого, надеюсь, вы не забудете! Компания берет на себя полную гарантию за исправность своих механических слуг. Мы берем все расходы на себя и не удержим с вас ни одного доллара из задатка, если слуги не удовлетворят вас. Разрешите принять от вас заказ? — Так — сразу — я не могу решить. Для меня это слишком необычное предложение. — Тогда мы сделаем вот как. Надеюсь, вы не откажете мне продемонстрировать некоторых из наших механических слуг. Это вам ничего не будет стоить. — Я право, не знаю, что вам сказать… Мичель, как будто дело было уже решенным, поднялся, откланялся и сказал: — Завтра утром, с вашего разрешения, я буду у вас. — И он ушел, сопровождаемый лаем собаки, выскочившей из-под скамейки.

III. Испытания Иоганна еще не кончились. В эту ночь Иоганн и его хозяин спали очень плохо. Предложение Мичеля было заманчиво, но Эдуард Гане боялся всяких новшеств. Страшные же картины одиночества пугали его еще больше. И когда он забывался в тревожном сне, ему казалось, что он лежит один, без слуги, пауки спускаются ему на голову, а по одеялу бегают крысы. Иоганна преследовали еще более страшные кошмары: в правый бок дул холодом электрический вентилятор, потом вдруг откуда-то выскакивала огромная механическая метла и выметала его из комнаты… Иоганн убегал от нее, но не мог открыть дверей и с ужасом кричал — «Сезам, откройся!..» Утром после завтрака пришел Мичель с рабочими, которые принесли ящики с механическими «слугами» и принялись за работу. — Будьте добры познакомить меня с расположением вашего дома, — сказал Мичель, обращаясь к Гане. — Из этой гостиной, — объяснял хозяин, — дверь ведет в мою спальню. В правой стене спальни — дверь в кабинет, а в левой — две двери: одна — в комнату Иоганна, а другая — в ванную. — Прекрасно. С этих дверей мы и начнем электро-механизацию вашего дома. К вечеру все будет готово. В то время, как рабочие снимали двери и вделывали в стены механизмы, Мичель объяснял назначение других аппаратов: — Вот этот ящик на колесиках, с круглой щеткой на конце, и есть механическая метла. Вы ставите ее вот так, поворачиваете вот этот рычажок — и метла готова для работы. Скажите ей — «Мети!» — Мети! — визгливо крикнул Гане взволнованным голосом. Но метла не двигалась. — Ее механизм реагирует на более низкие колебания звука, — объяснял Мичель. — Нельзя ли взять тоном ниже. — Мети!.. — Еще ниже. — Мети! — пробасил Гане. И метла пришла в действие. Колесики ящика закрутились вместе со щеткой в виде вала, и механическая метла прошла по большой комнате, как трактор по полю, осторожно обходя препятствия, дошла до конца стены, сама повернула обратно и пошла по новой полосе… — Под щеткой находится пылесос. Таким образом, вся пыль собирается внутри ящика и потом выбрасывается, — продолжал объяснения Мичель. Метла вымела уже половину комнаты, когда произошло маленькое происшествие. В комнату вбежал Джипси и отчаянно залаял на метлу. В тот же момент колесики метлы заработали с необычайной быстротой и метла, как бы спасаясь от собаки, начала, выписывая восьмерки, метаться по комнате, преследуемая собакой. Иоганн и его хозяин, стоявшие по середине комнаты, от ужаса перед столкновением с взбесившейся метлой, сразу помолодели на сорок лет, и начали с неожиданной быстротой увертываться от механического врага. Несколько раз метла едва не налетела на них, но они, делая прыжки, достойные Дугласа Фербэнкса, спасались. Однако, неожиданным поворотом метла задела Иоганна, он упал на пол, растянувшись во всю длину своего долговязого тела, и метла проехала через него — впрочем без особых повреждений. Она лишь задрала фалды его фрака, вычистила попутно спину и подняла вверх волосы на затылке. С этой необычайной прической он поднялся с пола и бросился к дивану, где уже стоял его хозяин.

Метла, преследуемая собакой, начала метаться но комнате… На повороте она задела Иоганна… А Мичель, размахивая руками, гонялся следом за собакой и неистово кричал: — Уберите собаку! Уберите собаку!.. Приключение окончилось так же неожиданно, как и началось. Метла, изменив фигуру восьмерки на круг, промчалась вокруг комнаты и остановилась. Мичель вытер лоб и сказал, обращаясь к Гане. — Мне очень неприятно, но здесь во всем виновата собака. Дело в том, что механизм метлы, как я уже сказал, реагирует на звуки. Собачий лай, заставив вилочки вибрировать слишком сильно, вызвал все эти неожиданные явления. Придется удалить собаку. Что же касается метлы, то исправления сейчас же будут сделаны. Монтер подошел к метле, открыл дверцу ящика, повозился несколько минут, и метла была вновь в полной исправности. Иоганн увел собаку и запер ее в дальней комнате, а успокоившаяся метла благополучно домела комнату. — Видите, как это удобно, — говорил Мичель. — Ваш верный, старый Иоганн будет управлять механическими слугами и с их помощью еще долго будет служить вам… Хитрый Мичель считал нужным задобрить Иоганна, основательно опасаясь его влияния на хозяина. Над кроватью и письменным столом Гане были сделаны электрические вентиляторы, которые начинали работать по одному словесному приказу. К вечеру все было готово. Эффект самооткрывающихся дверей так понравился Гане, что заставил его забыть неприятный случай с метлой. — Присмотритесь к вашим механическим слугам, — сказал на прощание Мичель. — И когда вы привыкнете к ним, я уверен, что они станут для вас совершенно необходимыми. Вы будете удивляться, как могли жить без них раньше. Я навещу вас через несколько дней… И уже у двери он еще раз напомнил о необходимости убрать из дому собаку: — Только в этом случае я могу отвечать за исправность механизмов! Предубеждение Гане перед новшествами было сломлено неоспоримыми преимуществами новых механических слуг. Когда Мичель и рабочие ушли, он занялся испытанием: — Мети! — приказывал он метле, и метла безукоризненно выполняла свою работу. — Вентилятор! — говорил он, обращаясь к небольшим пропеллерам, установленным над кроватью. И вентиляторы, для которых был проведен электрический ток из флигеля, — начинали с усыпляющим, тихим шумом свою освежительную работу. Но двери особенно восхищали Гане. До позднего вечера он ходил из комнаты в комнату и, останавливаясь перед закрытыми дверьми, повторял. — Сезам, откройся! И двери, послушные его голосу, бесшумно открывались и медленно закрывались за ним: — А ведь, это, действительно, как в сказке! — говорил восхищенный Гане. — Мичель не обманул. Как вы полагаете, Иоганн? — Да, это не плохо, господин Гане! — Старый Иоганн говорил искренне. Он уже примирился с вторжением в дом механических слуг. Облегчая его работу, они не угрожали ему лишением места. «Приносить кофе и попадать в рукав они все-таки не могут!» — думал Иоганн, обрадованный тем, что механические слуги все же не могут вполне заменить живого человека. Он не знал, что его испытания еще не кончились… Вечером, улегшись в кровать, Гане заставил вентиляторы освежить его нежной струей воздуха и, засыпая, сказал: — Теперь, по крайней мере, пауки не угрожают мне…

IV. Механические слуги. На третий день, когда Гане только-что окончил завтракать, послышался шум автомобиля. Иоганн выглянул в окно и увидел, что к дому подъезжает на автомобиле Мичель в сопровождении грузовика. На грузовике были уложены длинные ящики, напоминающие гробы. Почему-то эти ящики взволновали Иоганна — быть может напоминанием о смерти, которое никогда не покидает старого человека. — Мичель приехал, — доложил Иоганн. Быстро отдав распоряжение слугам, Мичель вошел в комнату с развязностью друга дома: — Как поживают наши механические слуги? Вы довольны ими? — Да, благодарю вас, я вполне доволен ими, — ответил Гане. — Ну, а я не вполне, — ответил Мичель, весело улыбаясь. — Не угодно ли чашку кофе, мистер Мичель. Чем же не удовлетворяют вас механические слуги? — спросил Гане. — А вот чем, мистер Гане. Они имеют слишком ограниченный круг работ. Узкие специалисты, так сказать. Они не могут помочь вам одеться и не подадут вам кофе. У Иоганна от этих слов что-то повернулось в груди. Неужели Мичель… Иоганн не успел додумать свою мысль, как Мичель подтвердил его опасения. — Я не хотел пугать вас слишком необычайными новшествами, — продолжал Мичель. — Все эти «Сезамы» и механическая метла — детский лепет по сравнению с последними изобретениями компании Вестингауз. Я привез вам пару настоящих механических слуг. Они будут выполнять все ваши приказания, повинуясь вашему слову… Иоганн крякнул. Руки его задрожали, и поднос выпал из рук. — Не пугайтесь, Иоганн, — обратился к нему Мичель. — Вы все же будете необходимы. За механическими слугами нужен некоторый уход и присмотр. Вы только повыситесь в чине и будете мажордомом. А слуги станут выполнять за вас всю работу, которая вам не под силу. Неугодно ли взглянуть? Мичель, Гане и Иоганн вышли из дома. Рабочие уже сняли гробоподобные ящики, положили на землю и вскрывали крышки. Go смешанным чувством страха и любопытства Гане заглянул в ящики и увидал двух железных истуканов, напоминающих рыцарей, закованных в латы с ног до головы. Сочленения этих истуканов были соединены спиральными пружинами. Рабочие взяли за затылки этих мумий и подняли их несгибающиеся тела. Мичель подошел к «слугам» и ударил черной тростью по их лицам, издавшим металлический звон. Затем «слуг» поставили у подножья лестницы, ведущей в дом. Мичель подошел к ним и, осмотрев маленькие включатели, находившиеся на затылках «слуг», повернул их. Произошло чудо. С глухим щелканьем и треском, колени «слуг», изогнулись — и «слуги» начали взбираться по лестнице в дом. Но в этот момент опять откуда-то появился Джипси. С громким лаем, наскакивая и отлетая, он начал хватать одного «слугу» за ногу. И «слуга» вдруг дернул ногой и остановился.

С глухим треском колени «слуг» изогнулись, и «слуги» начали взбираться по лестнице.. — Уберите собаку! — закричал неистово Мичель. Садовник схватил лающего Джипси и унес к себе. После этого «слуги» без остановки взошли по лестнице, дойдя до стены вестибюля, они повернулись и вошли в гостиную. — Стойте! — крикнул Мичель, следовавший за ними. Слуги остановились. — Вперед десять шагов! Поворот направо! Наклонитесь! Возьмите! Назад! Стойте! — командовал Мичель. «Слуги» выполняли все приказания» Они прошли через комнату, повернули к столику. Нагнулись, осторожными движениями взяли со столика лежавшие альбомы и принесли их Мичелю. Гане был поражен, Иоганн потрясен. — Видите, как это просто. Все, что вы не прикажете им, они выполнят. При чем, довольно лишь раз приказать им исполнить что-либо, например, сходить в буфет и принести закуску, как они будут делать это по одному приказу: «закуску!» или «кофе!» Иоганну останется только командовать ими, да от времени до времени смазывать механизм. И обратившись к рабочему, Мичель сказал: — Дайте масленку. Благодарю вас. Подойдите сюда, Иоганн и смотрите внимательнее. Обратившись к «слугам», Мичель приказал: — Нагнитесь! «Слуги» нагнулись. — Видите, Иоганн, маленькую дырочку в темени? Сюда пускайте масло. Механических слуг тоже надо кормить. Берите масленку. Да не бойтесь. Отчего у вас так дрожат руки? У Иоганна, действительно, дрожали руки, и он никак не мог попасть в дырочку. — Ничего, привыкнете, — ободрял его Мичель. И он продолжал демонстрировать механических слуг, заставляя их проделывать всевозможные вещи. «Слуги» убирали в комнате, приносили вещи, сняли с Мичеля смокинг и вновь надели. Все это они выполняли с безукоризненной точностью. — Они не только прекрасные слуги, но и незаменимые сторожа. Разрешите прейти в кабинет. И не дожидаясь ответа, Мичель сказал «слугам»: — Идите за мной! Гане был так поражен, что лишился воли, и сам шел следом за Мичелем, как механический слуга… Мичель прошел в кабинет и поставил слуг около несгораемого шкапа. Отойдя в сторону, он крикнул. — Тревога! В тот же момент слуги заработали руками с необычайной быстротой.

— Тревога! — крикнул Мичель, и «слуги» заработали руками с необычайной быстротой!.. — Всякий бандит, который осмелится подойти к шкапу, будет убит и превращен в лепешку этими стальными рычагами! Хорошо? — спросил Мичель, обращаясь к Гане. — Даже слишком, — ответил побледневший Гане. — И в то же время, они кротки, как голуби. Попробуйте сами приказать им. — Нет, знаете, мне не надо этих слуг, — вдруг решительно заявил Гане. — Это слишком необычайно. И потом, что если эти слуги взбесятся, как взбесилась ваша механическая метла? Ведь от них спасения не будет! — Исключена всякая возможность, — быстро ответил Мичель. — Довольно вам сказать «стоп»! — и их механизм парализуется. За окном послышался шум отъезжавшего грузовика. Гане с беспокойством посмотрел в окно и сказал: — Позвольте, куда же он уезжает? Я не хочу механических слуг. Пусть рабочие увезут их обратно… — Простите, но я был так уверен в том, что «слуги» понравятся вам, что распорядился не ожидать меня… Впрочем, это можно исправить, если не хотите… И подойдя к окну, Мичель закричал: — Эй, эй, вернитесь! Но грузовик уже завернул за угол и скрылся. — Не слышат! Уехали… Ну, ничего, я приеду за ними завтра. Хотя надеюсь, вы за день настолько привыкнете к ним, что сами не пожелаете вернуть их. Позвольте попрощаться с вами. Мне нужно еще, доставить пару слуг на виллу Мансфельда. И пожалуйста, не беспокойтесь. Все будет прекрасно… — Но как же так?.. Приветливо кивнув рукой, Мичель выбежал из комнаты. — До завтра! — крикнул он из автомобиля — и уехал. Эдуард Гане и Иоганн остались одни, со страхом поглядывая на металлических истуканов, стоявших у несгораемого шкапа. — Вот так история, — топотом сказал Гане, опасаясь, как бы звук его голоса не привел в движение механических слуг. Сделав знак рукой, Гане на ципочках подошел к закрытой двери и негромко сказал: — Сезам, откройся! Дверь отворилась. Гане и Иоганн выскользнули из кабинета в спальню. Дверь закрылась за ними. Оба вздохнули с облегчением. — Только бы они не вышли оттуда, — опасливо сказал Гане тихим голосом. Он с ужасом вспоминал металлические руки, вращающиеся, как крылья мельницы. — Неприятная история… — А что если бы их выгнать оттуда, — предложил Иоганн. — Но как? — с тоскою спросил Гане. — Мы вот что сделаем, — сказал, подумав Иоганн. — Вы, господин Гане, пройдете вверх и запретесь на ключ. В верхних комнатах двери без всяких сезамов. Старый ключ будет надежней. А я пройду со двора и крикну этим идолам из окна, чтобы они убирались отсюда к чорту. — Что же, попробуем, — согласился Гане. Он заперся на верху, а Иоганн, выйдя из дома, крикнул через окно: — Сезам, откройся! — Когда дверь из кабинета в спальню открылась, он крикнул вторично: — Вперед десять шагов!.. Шагом марш!.. Уходите отсюда! Но «слуги» стояли неподвижно. — Пошли вон! Убирайтесь! «Слуги», попрежнему, не двигались, стоя у шкапа, как рыцарские доспехи. А двери в это время уже закрылись, и Иоганну пришлось вновь повторять «сезам, откройся». Он изменил тон, кричал во все голоса то басом, то фистулой — все напрасно. «Слуги» окаменели. Иоганн просил, умолял их; наконец, начал ругаться. Но разве сталь проберешь ругательствами!.. В полном отчаяньи явился он к Гане: — Не уходят… Гане сидел в кресле, опустив голову. У него было такое чувство, как будто в его дом ворвались разбойники и заперли его в верхней комнате. Но что могло произойти со слугами?.. Гане хлопнул себя по лбу. — Все это очень просто, — сказал он, повеселев. — Мичель, объясняя, сказал в присутствии слуг «стоп»! Это слово парализовало их механизм. Они, кажется, в самом деле вовсе не опасны нам… Гане осмелился даже спуститься в нижний этаж и пройти в свою спальню. Но вечером, ложась спать, он заставил Иоганна принести из гостиной столы, диван и стулья и забаррикадировать ими дверь из кабинета.

Вечером, ложась спать. Гане наставил И: ганиа забаррикадировать дверь из кабинета… — Так будет спокойнее, — сказал он, укладываясь в кровать. — А вы, Иоганн, на всякий случай, останьтесь сегодня со мною. Можете прилечь на этом диване. Иоганну совсем не улыбалось провести ночь на баррикадах, но он улегся без возражения, по привычке повиноваться…

V. Ночь кошмаров. Это была самая беспокойная ночь за всю долгую совместную жизнь Иоганна и его хозяина. Старикам не спалось. Им чудились какие-то шорохи в кабинете… В тревожном сне их преследовали кошмары — стальные люди хватали и били их железными руками… Незадолго перед рассветом Иоганн разбудил задремавшего хозяина: — Господин Гане… господин Гане!., в кабинете что-то творится неладное… Гане проснулся, вскочил с кровати и прислушался. Да, это не обман слуха: из кабинета, действительно, доносились заглушенные звуки, тихий треск, удар металлического предмета о ковер, и потом шипенье… — Ожили! — с ужасом прошептал Иоганн. Его челюсти выбивали дробь, а руки тряслись так, что он не мог стянуть с себя одеяла. Похолодевшие от страха старики сидели несколько минут неподвижно, не будучи в силах сделать ни одного движения. В кабинете шум усилился. Что-то упало и с грохотом покатилось по полу. Это переполнило границу страха. Гане вдруг подбежал к двери и закричал исступленным голосом. — Сезам, откройся!! Но дверь не открывалась. — Сезам, откройся! — эхом повторил Иоганн. И они пищали, ревели, кричали у двери, стараясь извлечь из своих старых глоток всю гамму звуков человеческого голоса, чтобы пробудить какие-то неповинующиеся вилочки в механизме дверей. Но все было напрасно. Страшная сказка «Тысяча и одной ночи» претворялась в действительность. Им казалось, что двери из кабинета дрожат под напором чьих-то тел… Еще минута, и оттуда вырвутся сорок разбойников и растерзают их старые тела… Последнее, что слышал Иоганн, это был визгливый лай Джипси, изгнанного на ночь из дома. Потом все замолкло… Иоганн и его хозяин потеряли сознание… Когда они пришли в себя, уже рассвело. С радостным удивлением они убедились в том, что живы и невредимы. Дверь в кабинет была закрыта и баррикада из стульев, столов и дивана ненарушима. Иоганн нажал на дверь в гостиную ручкою, и, к его удивлению, дверь открылась. Они были свободны. Иоганн разбудил садовника и повара. Но никто из них не решался войти в кабинет. — Вызовите полицию, — сказал Гане. Садовник отправился во флигель и по телефону сообщил в ближайший полицейский участок. Через полчаса послышалось трещанье мотоциклетов. На этот раз Гане не возражал против технического прогресса. Неприятный шум мотоциклета показался для него райской музыкой. Полисмены открыли дверь кабинета. На полу лежали поверженные кем-то металлические слуги. Дверцы несгораемого шкапа были открыты… Все драгоценности исчезли… Присутствие полиции придало Гане смелости. Он вошел в кабинет и, глядя на лежащих «слуг», сказал прочувственно, как будто он обращался к трупам: — Я был не прав к ним. Я боялся их, а они погибли на посту, охраняя мое имущество от воров, которые, очевидно, проникли через окно… Но ему не долго пришлось оплакивать «верных слуг». Полицейские довольно бесцеремонно подняли «трупы», осмотрели их и нашли, что от механических слуг остались одни пустые оболочки!.. Гане сразу стало все ясным! Мичель сыграл с ним плохую шутку. Под видом механических слуг, он поместил в металлические футляры своих сообщников. Бандиты ночью вышли из металлических футляров, расплавили шкап, похитили драгоценности и удрали через окно. Вот почему Мичель так опасался собаки… — Господин Гане, вас хочет видеть агент компании Вестингауз, — сказал Иоганн, заглядывая в кабинет. — Что, Мичель? Очень кстати! И обращаясь к полисмэну, Гане торопливо проговорил: — Арестуйте скорее этого бандита! Полицейские и Гане вышли в гостиную. Там стоял русоволосый молодой человек с бумагой в руке. Он с недоумением посмотрел на полицейских и, учтиво поклонившись Гане, сказал: — Здравствуйте, мистер. Я пришел, чтобы произвести с вами расчет за установку механических слуг… — К чорту механических слуг! — взревел Гане. — Пусть лучше пауки падают на голову и крысы бегают по одеялу! Вы с Мичелем и механическими жуликами обобрали меня! Арестуйте этого человека! — Я не знаю Мичеля. Это какое-то недоразумение. Ваш управляющий заказал у нас механическую метлу, вентиляторы и «сезамы». Вы приняли заказ и расписались. Вот счет… — А это? — продолжал волноваться Гане;— Пожалуйте сюда, молодой бандит! И пригласив следовать за собой, Гане провел молодого человека в кабинет и показал на лежавших «слуг». Агент Вестингауза посмотрел, пожал плечами и сказал: — Наша фирма не вырабатывает таких кукол. Гане продолжал бесноваться, но тут вмешался полисмэн. Он поговорил с молодым человеком, посмотрел на счет, проверил полномочия и сказал, обращаясь к Гане: — Мне кажется, мистер Гане, что молодой человек не причастен к преступлению. Мы расследуем это дело. Мичель, повидимому, сделал от вашего имени заказ у Вестингауза только на метлу, вентиляторы и «сезам». Эти же футляры «лакеев» он изготовил сам, и в них ввел в ваш дом своих сообщников. Это, конечно, стоило ему денег, но расходы, вероятно, окупились. Сколько у вас было денег в шкапу? — Всех ценностей на сто тысяч с чем-то долларов… — Ну вот видите, хороший куш! По всей вероятности, злоумышленники убежали бы в своих железных оболочках, чтоб еще раз использовать их, если бы что-нибудь не заставило их поторопиться… — Собака подняла лай! — вставил слово Иоганн. — Но «сезам» тоже участвовал в заговоре, — упорствовал все двери перестали открываться в момент грабежа? — Может быть, вы слишком сильно крикнули от испуга «сезам откройся!» и тем испортили механизм, — высказал предположение агент. Наши аппараты рассчитаны на известную силу и высоту тона… Это объяснение — Гане не мог не со знаться — было похоже на правду. Он не кричал, а рычал, вопил на непослушные двери. — Мистер Штольц, — сказал полисмэн, обращаясь к молодому человеку. — Я не арестую вас, но все же прошу следовать за мной. Мне необходимо выяснить все обстоятельства дела. Полицейские, забрав металлических слуг, как вещественное доказательство, удалились вместе с агентом. Эдуард Гане остался один со своим слугой. — Я еще не пил кофе, — сказал устало Гане. — Сию минуту, сэр, — ответил Иоганн, семеня к буфету. От всех волнений ночи у Иоганна дрожали руки сильнее обычного и, подавая кофе, он уронил сухарницу. — Ничего, Иоганн, не расстраивайтесь, это с каждым может случиться, — ласково сказал Гане. И отпив дымящегося кофе, он задумчиво добавил: — Сезамы, вентилятор и механическую метлу мы, пожалуй, можем оставить, Иоганн. Это — полезное изобретение. Оно облегчит ваш труд. Эти настоящие вестингаузовские механические слуги имеют, на мой взгляд, лишь один недостаток: они не переносят лая и приказаний в повышенном тоне. Но с этим уж ничего не поделаешь. Такой теперь век…

https://www.e-reading.club/book.php?book=...

https://yadi.sk/d/U-b0FW5kCMApSQ

ЗМІСТ

Від упорядника 9

Список скорочень 15

I. Твори В. Винниченка 21

1. Проза 23

2. Драма 44

3. Поезія 49

4. Публіцистика 50

II. Переклади Винниченкових творів 63

1. Проза і драма 65

2. Публіцистика 74

III. Література про В. Винниченка 77

1. Монографії 79

2. У книжках і пресі 86

3. Іншими мовами 440

IV. Додатки 539

Додаток ч. 1 541

Додаток ч. 2 579

Показники 619

Показник імен 621

Показник наголовків 665

Показник перекладачів 731

Показник періодиків 735

Показник криптонімів і псевдонімів 751

Показник тем

***

І. ТВОРИ В. ВИННИЧЕНКА

І П Р О З А

1902

1. Сила і краса (Оповідання). — “Киевская старина”, Київ, VII—VIII. 1902, т. 78, кн. 1-2, с. 227-281.

Літературний дебют В-ка. Друковано українською мовою, російською абеткою.

2. Біля машини [Оповідання]. — “Киевская старина”, Київ, XII, 1902, т.

79, с. 435-458.

1903

3. Антрепреньор Гаркун-Задунайський [Оповідання]. — “Киевская старина”, Київ, III, 1903, т. 80, с. 395-438.

4. Боротьба (3 листів студента, засланого в солдати). (Літературно-наукова бібліотека РУП, ч. 2). — Львів, 1903. 102 с. [Підпис]: В. Деде [псевд. В-ка].

5. Народний діяч. Оповідання. — ЛНВ, Львів, 1903, т. 21, кн. 2, с. 129-157.

За свідченням дружини письменника Розалії Яківни, Народний діяч — це перше оповідання , що його написав В-ко, дарма що першим його друкованим оповіданням було Сила і краса (див. ч. 715).

6. Повісти й оповідання. — Львів, 1903.

Зміст: Боротьба (Із листів студента, засланого в солдати). — Антрепреньор Гаркун-Задунайський. — Біля машини. — Сила і краса. — Суд.

7. Роботи! Оповідання В. Деде [псевд. В-ка]. (Літературно-наукова бібліотека РУП, ч. 1). — Чернівці, [Накладом М. Ганкевича], 1903. 50 с.

8. “Салдатики!”. Малюнок із селянських розрухів. — Чернівці, “Наука і розвага”, 1903. 16 с. [Підпис]: Деде [псевд. В-ка].

9. Суд [Оповідання]. — Чернівці, РУП.

1904

10. Заручини. Оповідання. У кн.: На вічну пам’ять Котляревському; літературний збірник (с. 299-339). — Київ, “Вік”, 1904. 510 с.

Контрасти (Нарис). — “Киевская старина”, Київ, X, 1904, т. 87, кн. 1, с. 87-111.

1905

12. Голота (Повість). — “Киевская старина”, Київ, І, II, 1905, т. 88, кн. 1, 2, с. 117-187, 209-262.

13. “Мнімий господін” (Малюнок). — “Киевская старина”, Київ, IV, 1905, т. 89, кн.

1, с. 117-138.

1906

14. Моє останнє слово. — “Нова громада”, Київ, І, IV, V, VI. 1906; ч. 1, 4, 5,

6; с. 1-39, 1-39, 39-63, 41-67.

15. На пристані (Ескіз). — “Вільна Україна”, С.-Петербург, III. 1906, ч. З, с. 17-30.

16. Раб краси. Оповідання. — “Вільна Україна”, С.-Петербург, У-УІ, 1906, ч. 5-6.

17. “Салдатики!”. — [б. м.], “Боротьба”, 1906. 29 с.

18. Твори, кн. 1. Краса і сила та інші оповідання. — Київ, “Вік”, 1906. 411 с.

Зміст: Краса і сила. — Заручини. — Голота. — Біля машини. —

Контрасти. — Антрепреньор Гаркун-Задунайський. — "Мнімий господін”.

19. Темна сила (3 натури). — Харьков, Изд. Комит. харьк. общ. грам., 1906, N0 125. 16 с.

20. . “Нова громада”, Київ, 1906, ч. 11.

21. Хто ворог? (Нарис). — “Нова громада”, Київ, VII. 1906, ч. 7, с. 1-15.

22. Честь. Оповідання. — “Рада”, Київ, 29. X. 1906, ч. 39, с. 1-3.

1907

23. Дим (Різдвяна казка). — ЛНВ, Київ, І-ІІІ. 1907, т. 37, с. 7-24.

24. . (Відбитка з ЛНВ). — Київ, Друкарня П. Барського, 1907. 20 с.

25. Момент (3 оповідань тюремної Шехерезади). — “Рада”, Київ, 10, 11. XI. 1907; ч. 253, 254; с. 2-3, 2-3.

26. Рабині справжнього (3 оповідань тюремної Шехерезади). — “Рада”, Київ, 2. XII. 1907, ч. 271, с. 2-3.

27. Студент (Оповідання]. — ЛНВ, Київ, XI, 1907, кн. 11, с. 228-234.

28. Твори, кн. 2. Дрібні оповідання. — Київ, “Вік”, 1907. 204 с.

Зміст: Дим. — Темна сила. — Хто ворог? — На пристані. —

“Уміркований” та “щирий”. — Раб краси. — Малорос-европеєць. — Голод. — Честь. — Ланцюг.

1908

29. Глум (Лист із тюрми). — “Рада”, Київ, 6. І. 1908, ч. 5, с. 1-3.

30. Дим (Уривок). У кн.: Український декляматор “Розвага”. — Київ, Вид. Ів. Самоненка, 1908. 447 с.

31. “Уміркований” та “щирий” (Лист чоловіка до жінки). У кн.: Український декляматор “Розвага”. — Київ, Вид. Ів. Самоненка, 1908. 447 с.

1909

32. Записна книжка. Оповідання. — “Рада”, Київ, 11. IV. 1909, ч. 72, с. 2-4.

33. Зіна. Оповідання. — ЛНВ, Львів, VII—IX. 1909, т. 47, с. 385-397.

34. Кумедія з Костем. Оповідання. — “Село”, Київ, 1909, ч. 1-2.

35. Купля. Оповідання. — ЛНВ, Львів, V. 1909, кн. 5, с. 209-233.

36. Щось більше за нас. Оповідання. — “Рада”, Київ, 23, 24. III. 1909; ч. 56,

57; с. 2-3, 1-3.

1910

37. Таємна пригода. Оповідання. — “Українська хата”, Київ, 1910, ч. 1, с. 3-15.

38. Тайна (Виривки з щоденника). — “Українська хата”, Київ, 1910, ч. 9, с. 513-532.

39. Твори, кн. 3. Третя книжка оповіданні в. — Київ, “Дзвін”, 1910. 178 с.

Зміст: Момент. — Глум. — Рабині справжнього. — Записна книжка. — Купля. — Кумедія з Костем. — Щось більше за нас. — Зіна.

40. Чудний епізод. Оповідання. — ЛНВ, Київ, XI. 1910, кн. 11, с. 209-217.

1911

41. Виривок з “Споминів”. — “Наш голос”, Львів, IV—VI. 1911, ч. 6-8, с. 311-327.

42. “Салдатики!”. Малюнок із селянських розрухів. Написав В. Деде [псевд. В-ка]. — Чернівці, Бібліотека “Селянина” [1911]. 15 с.

43. Твори, кн. 4. Обкл.: І. Бурачок. — Київ, “Дзвін” [1911]. 167 с.

Зміст: Дрібниця (Моє останнє слово). — Студент. — Кузь та Грицунь. — Таємна пригода. — Чудний епізод. — Тайна (Виривки з щоденника). 

1912

44. Біля машини. Оповідання. — Київ, “Дзвін”, 1912. 32 с.

45. Історія Якимового будинку [Оповідання]. — ЛНВ, Київ, V. VI. 1912; кн. 5,

6; С. 193-220, 418-440.

46. Маленька рисочка (Виривок із споминів). — “Рада”, Київ, 31. Ш» 2-4. IV. 1912; ч. 65-68; с. 2, 2, 2, 2.

47. Промінь сонця (Оповідання). — “Засів”, Київ, 1912, ч. 12.

48. Таємність. Оповідання. — ЛНВ, Київ, III. 1912, кн. З, с. 449-474.

49. Федько-халамидник. Оповідання. — “Рада”, Київ, 25, 27, 28. II. 1912; ч. 35-37; с. 2-3, 2-3, 2-3.

50. Чекання. Оповідання. — “Рада”, Київ, 21. IX. 1912, ч. 206, с. 2-4.

1913

51. Біля машини [Оповідання]. — Київ, “Дзвін”, 1913. 32 с.

52. Олаф Стефензон. — “Дзвін”, Київ, 1913, ч. 1, 2; с. 8-19, 60-79.

53. Переможець [Оповідання]. — “Рада” Київ, 4, 5. XI. 1913; ч. 241, 242; с. 2-3, 2-3.

54. “По-свійІ”. Роман. — “Дзвін”, Київ, 1913, ч. 3-6.

55. Талісман. Оповідання. — ЛНВ, Київ, V, 1913, кн. 5, с. 229-256.

56. Твори, кн. 5. — Київ, “Дзвін”, [1913]. 194 с.

Зміст: Історія Якимового будинку. — Промінь сонця. — Федько-халамидник. — Маленька рисочка. — Чекання — Таємність. — Виривок з “Споминів”.

57. Твори, кн. 6. Рівновага. Переклад з російської Н. Романович. Обкл.: О.

Судомора. — Київ, “Дзвін”, 1913. 258 с.

58. Терень. Оповідання. — “Дзвін”, Київ, 1913, ч. 10-11.

59. Федько-халамидник. Оповідання. — Київ, “Дзвін”, 1913. 32 с.

1914

60. Божки. Роман. — “Дзвін”, Київ, 1914, ч. 3-6.

61. Кузь та Грицунь. Оповідання. — Харків, Тип. “Печатник”, 1914. 23 с.

62. На пристані (Ескіз). — Київ, [б. в.], 1914. 31 с.

Радість [Оповідання]. — “Дзвін”, Київ, 1914, кн. 1. 

64. Твори, кн. 7. “По-свій!” Роман. — Київ, “Дзвін”, 1914. 186 с.

8-ої книги 1-го видання творів В-ка немає в жадній з доступних упорядникові бібліотек, ні не зареєстровано її в наявних бібліографічних джерелах.

1915

65. Сила і краса. — Вінніпег, Накладом Руської книгарні, 1915. 64 с.

66. Твори, кн. 9. — Москва, “Дзвін”, 1915. 199 с.

Зміст: Босяк. — Радість. — Терень. — Талісман.

67. “Уміркований” та “щирий” (Лист чоловіка до жінки). — Харків, “Дзвін”, 1915.

16 с.

1916

68. Баришенька. — “Промінь”, Москва, 1916, ч. 1.

69. Біля машини [Оповідання]. — Скрентон, В-во Просвітної комісії Руського народного союзу, 1916. 29 с.

70. Твори, кн. 10. Хочу! Роман. — Москва, “Дзвін”, 1916. 215 с.

71. Хома Прядка. У кн.: Привіт Іванові Франкові в сорокліття його письменської праці, 1874-1914; літературно-науковий збірник. — Львів, Накладом Ювілейного комітету, 1916, с. 55-63.

1917

72. Боротьба (3 листів студента, засланого в солдати). Вид. 3. — Київ, “Дзвін”, 1917. 79 с.

73. . Вид. 4. — Київ, “Дзвін”, 1917. 79 с.

74. Голод (Оповідання). — “Робітник”, Клівленд, 28, 29, ЗО. VI. 1917; ч. 77-79; с. З,

3, 3.

75. Дим (Різдвяна казка). — “Робітник”, Клівленд, 14-24. VII. 1917, ч. 90-98, скрізь на с. 3-ій.

76. Записки Кирпатого Мефістофеля. Роман. — ЛНВ, Київ, 1917, кн. 1, 2, З,

4-5; С. 21-74, 180-222, 24-91, 161-211.

77. . (Уривок). — “Промінь”, Москва, 1917, ч. 1-2, 3-4; с. 1-12, 3-14.

78. Кумедія з Костем. Оповідання. (Уривок). — “Робітник”, Клівленд, 24, 25. V. 1917;

4. 50, 51; с. З, 3.

79. Ланцюг (Оповідання естета). — С.-Петербург, “Дзвін”, 1917. 16 с.

80. . “Робітник”, Клівленд, 5-9. VII. 1917, ч. 82-85, с. З, З, З, 3.

81. Малорос-европеєць. Оповідання. — “Робітник”, Клівленд, 25-28. VI. 1917, ч. 74-77, с. З, З, З, 3.

82. Момент (3 оповідань тюремної Шехерезади). — “Робітник”, Клівленд, 11, 18, 25. І., 1, 8. II. 1917; ч. 2-6, С. 4, З, 3, 4, 4.

83. На пристані (Ескіз). — “Робітник”, Клівленд, 18-20. VI. 1917, ч. 68-70, с. З, З, 3.

84. Раб краси. Оповідання. — “Робітник”, Клівленд, 21-25. VI. 1917, ч. 71-74, с. З, З,

З, 3.

85. “Салдатики/”. Малюнок із селянських розрухів. — Київ, “Дзвін”, 1917. 20 с.

86. Сліпий. Оповідання. — Київ, “Дзвін”, 1917. 31 с.

87. Темна сила (3 натури). — “Робітник”, Клівленд, 11-13. VI. 1917, ч. 62-64, с. З, З, 3.

88. Терень. Оповідання. — “Робітник”, Клівленд, 24. ХІ.-4. XII. 1917, ч. 202-209, скрізь на с. 3-ій.

89. Федько-халамидник. Оповідання. Вид. 2. — Київ, “Дзвін”, 1917. 32 с.

90. . Вид. 3. — Київ, “Дзвін”, 1917. 32 с.

91. . Вид. 4. — Київ, “Дзвін”, 1917. 32 с.

92. . Вид. 5. — Київ, “Дзвін”, 1917. 32 с.

93. Хто ворог? (Нарис). — “Робітник”, Клівленд, 13-16. VI. 1917, ч. 64-67, с. З, З, З, 3.

94. Честь. Оповідання. — “Робітник”, Клівленд, ЗО. VI., 2-5. VII. 1917; ч. 79-82; с. З, З, 3, 3.

1918

95. Антрепреньор Гаркун-Задунайський. Оповідання. — “Робітник”, Клівленд, 14-26. III. 1918, ч. 56-66, скрізь на с. 3-ій.

96. Боротьба (3 листів студента, засланого в солдати). — “Робітник”, Клівленд,

1-23. IV. 1918, ч. 71-90, скрізь на с. 3-ій.

97. Суд (Оповідання]. — “Робітник”, Клівленд, 27-30. III. 1918, ч. 67-70, скрізь на с. 3-ій.

98. Федько-халами дник. Оповідання. Книжка для читання в клясі. Низка перша із збірки “Віночок”. — Полтава, Вид. Педаг. бюра Полт. губ. земства, 1918. 32 с.

99. Хома Прядка. Оповідання. (Народня бібліотека, ч. 6). — Фрайштадт, Накладом “Вісника життя”, 1918. ЗО с.

Зміст: Хома Прядка. — Студент.

1919

100. Біля машини [Оповідання]. — Київ, “Дзвін”, 1919. 32 с.

101. Голод (Оповідання). — Київ, "Дзвін”, 1919. 16 с.

102. . Катеринослав, Вид. Культ.-осв. відділу при губ. ком., 1919. 16 с.

103. Записна книжка. Оповідання. — Київ, “Дзвін”, 1919. 16 с.

104. Контрасти (Нарис). — Київ, “Дзвін”, 1919. 36 с.

105. Краса і сила [Оповідання]. — Одеса, “Українська книжка”, 1919. 64 с.

106. Кузь та Грицунь. Оповідання. — Київ, “Дзвін”, 1919. 22 с.

107. Промінь сонця (Оповідання). — Відень, “Дзвін”, 1919.

108. “Салдатики/”. Малюнок із селянських розрухів. — Відень, “Дзвін”, 1919.

109. Твори, т. 1. Краса і сила та інші оповідання. Обкл. Г. Нарбута. — Київ, “Дзвін”, 1919. 259 с.

Зміст: Краса і сила. — Заручини. — Біля машини. — Контрасти. — Антрепреньор Гаркун-Задунайський. — “Мнімий господін”.

110. Твори, т. 2. Голота та інші оповідання. Обкл. Г. Нарбута. Вид. З — Київ, “Дзвін”, 1919. 291 с.

Зміст: Голота. — Дим. — Темна сила. — Хто ворог? — На пристані. — “Уміркований” та “щирий”. — Раб краси. — Малорос-европеєць. — Голод.

— Честь.

111. Твори, т. 3. Боротьба й інші оповідання. Обкл. Г. Нарбута. Вид. 3. — Київ, “Дзвін”, 1919. 251 с.

Зміст: Боротьба. — Момент. — Глум. — Рабині справжнього. — Записна книжка. — Купля. — Кумедія з Костем. — Щось більше за нас. — Зіна.

112. Твори, т. 4. Кузь та Грицунь та інші оповідання. Обкл. Г. Нарбута. Вид. 2. — Київ, “Дзвін”, 1919. 216 с.

Зміст-' Кузь та Грицунь. — Дрібниця. — Студент. — Таємна пригода. — Чудний епізод. — Тайна. — Суд. — Ланцюг.

113. Твори, т. 5. Історія Якимового будинку й інші оповідання. Обкл. Г. Нарбута. — Київ, “Дзвін”, 1919. 210 с.

Зміст: Історія Якимового будинку. — Промінь сонця. — Федько-халамидник. — Маленька рисочка (Виривок з споминів). — Чекання.

— Таємність. — Виривок з “Споминів”.

114. Твори, т. 6. Рівновага (Роман з життя емігрантів).. Обкл. Г. Нарбута. Вид. 2. — Київ, “Дзвін”, 1919. 274 с.

115. Твори, т. 7. “По-свій!”. Роман. Обкл. Г. Нарбута. Вид. 2. — Київ, “Дзвін”, 1919. 208 с.

116. Твори, т. 8. Божки. Роман. Обкл. Г. Нарбута. — Київ, “Дзвін”, 1919. 356 с.

117. Твори, т. 9. Босяк і інші оповідання. Обкл. Г. Нарбута. Вид. 2. — Київ, “Дзвін”, 1919. 246 с.

Змісг Босяк. — Радість. — Терень. — Талісман.

118. Твори, т. 10. Чесність з собою. Роман. Обкл. Г. Нарбута. — Київ, “Дзвін”, 1919. 268 с.

119. Твори, т.11. Хочу! Роман. Обкл. Г. Нарбута. Вид. 2. — Київ, “Дзвін”, 1919. 303 с.

120. Темна сила (3 натури). — Катеринослав, Вид. Культ.-осв. відділу при губ. ком.,

1919. 16 с.

121. Федько-халамидник. Оповідання. — Одеса, 1919.

1920

122. Глум (Лист із тюрми). — “Українські щоденні вісті”, Нью-Йорк, 1-5. XI. 1920, ч. 230-234, скрізь на с. 2-ій.

123. Голод (Оповідання). — Київ, 1920.

Зміст: Голод. — Хто ворог? — Кузь та Грицунь. — Біля машини.

124. Голота (Повість). — Київ, 1920.

125. Дрібниця (Моє останнє слово). — “Українські щоденні вісті”, Нью-Йорк, 24.

VI.—27. VII. 1920, ч. 121-143, скрізь на с. 2-ій.

126. Записна книжка. Оповідання. — “Українські щоденні вісті”, Нью-Йорк, 17-20. VIII.

1920, ч. 166-169, скрізь на с. 2-ій.

127. Радість [Оповідання]. — “Українські щоденні вісті”, Нью-Йорк, 12-19. X. 1920.

128. Таємна пригода. Оповідання. — “Українські щоденні вісті”, Нью-Йорк, 18-22. VI. 1920, ч. 116-119, скрізь на с. 2-ій.

129. Федько-халамидник. Оповідання. — Черкаси, 1920.

1922

130. Талісман. Оповідання. З передмовою П. Горецького. — Київ, ДВУ, 1922. 152 с.

131. Федько-халамидник. Оповідання. — Полтава, 1922.

1923

132. Бабусин подарунок [Оповідання]. — Київ, 1923.

133. Записки Кирпатого Мефістофеля. Роман. — Ляйпціґ, Українська накладня, 1923. 313 с.

Записна книжка. Оповідання. — Харків, 1923.

135. На той бік. Повість. — “Нова Україна”, Прага, XI, XII. 1923; ч. 11, 12; с. 109-206, 189-233.

136. Твори, т. 1, кн. 1. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1923. 224 с.

Зміст: Краса і сила. — Заручини. — Контрасти. — Антрепреньор Гаркун-Задунайський.

137. Твори, т. 2. Оповідання. Харків, “Рух”, 1923. 214 с.

Зміст: Дим. — Темна сила. — Хто ворог? — На пристані. — “Уміркований” та “ щирий”. — Раб краси. — Малорос-европеєць. — Голод. — Честь. — Ланцюг. — "Салдатики!”.

1924

138. Кумедія з Костем. Оповідання (Бібліотека молодого ленінця) — Харків, ДВУ, 1924. 23 с.

139. На той бік. Повість. — Прага, “Нова Україна”, 1924. 114 с.

140. Твори, т. 3. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1924. 220 с.

Зміст: Момент. — Глум. — Рабині справжнього. — Записна книжка. — Купля. — Кумедія з Костем. — Щось більше за нас. — Зіна. — Сліпий.

141. Твори, т. 5. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1924. 235 с.

Зміст: Історія Якимового будинку. — Промінь сонця. — Федько-халамидник. — Малесенька рисочка. — Чекання. — Таємність. — Виривок з "Споминів”.

142. Твори, т. 6. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1924. 199 с.

Зміст: Босяк. — Терень. — Талісман.

143. Федько-халамидник. Оповідання (Бібліотека молодого ленінця). — Харків, ДВУ, 1924. 27 с.

144. Хто ворог? Нарис (Бібліотека молодого ленінця). — Харків, ДВУ, 1924. 32 с.

1925

145. Голод (Оповідання). — Павлограді 1925.

146. . Харків, ДВУ, 1925. 113 с.

147. Записна книжка. Оповідання (Бібліотека Книгоспілки. Серія гумору й сатири, ч. 3). — Харків, Книгоспілка, 1925. 22 с.

148. Контрасти. Нарис (Бібліотечка художньої літератури) — Харків, ДВУ, 1925. 42 с.

149. Твори, т. 7. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1925. 188 с.

Зміст: Олаф Стефензон. — Радість. — Баришенька. — Бабусин подарунок.

150. Твори, т. 8. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1925. 177 с.

Зміст: Боротьба. — Роботи/ — Суд. — Хома Прядка.

1926

151. Вибрані твори. За редакцією і з передмовою А. Ніковського (Бібліотека “Час”).

— Київ, “Час”, 1926. 2 кн.

Зміст: кн. 1. Голота. — Біля машини. — Кузь та Грицунь. — кн. 2. Голод.

— Контрасти. — Раб краси. — “Салдатики/”. — Темна сила.

152. На лоні природи. Оповідання. (Універсальна бібліотека “Час”, ч. 3). — Київ, “Час”, 1926. 31 с.

153. Твори, т. 1, кн. 1. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”,

1926. 224 с.

Зміст: Краса і сила. — Заручини. — Контрасти. — Антрепреньор Гаркун-Задунайський.

154. . Харків, Книгоспілка, 1926 (Паралельне вид.).

155. Твори, т. 1, кн. 2. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. 2 вид. — Харків, “Рух”, 1926, с. 225-432.

Зміст: Голота. — Біля машини. —“Мнімий господін”.

156. . Харків, Книгоспілка, 1926 (Паралельне вид.).

157. Твори, т. 16. Чесність з собою. Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”, 1926. 269 с.

158. . Харків. Книгоспілка, 1926 (Паралельне вид.).

159. Твори, т. 21. Записки Кирпатого Мефістофеля. Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”, 1926. 307 с.

160. . Харків, Книгоспілка, 1926 (Паралельне вид.).

161. У графському маєтку (Універсальна бібліотека “Час”, ч. 4). — Київ, “Час”,

1926. 80 с.

162. Федько-халамидник. Оповідання. — Харків, Книгоспілка, 1926. 40 с.

163. Фельдфебельщина (“Мнімий господін”). Оповідання (Військова бібліотека. На варті. Красне письменство). — Харків, ДВУ, Військовий сектор, 1926. 39 с.

1927

164. Біля машини (Оповідання]. — Харків, “Рух”, 1927. 32 с.

165. Вибрані твори. Вибір і вступна стаття О. Гермайзе. — Харків, Книгоспілка, 1927. хххх + 254 с.

Зміст: О. Гермайзе. Рання творчість Винниченкова на тлі громадського життя. — Голота. — Біля машини. — Хто ворог? — На пристані. — Раб краси. — Кузь та Грицунь.

166. Вибрані твори. Упорядкував Аркадій Любченко. — Харків, ДВУ, 1927. 364 с.

Зміст: Талісман. — Маленька рисочка. — Темна сила. Хто ворог?

“Салдатики!”. — Голод. — Зіна. — Малорос-европеєць. Кузь та Грицунь.

— Федько-халамидник. — Бабусин подарунок. — Босяк. Антрепреньор Гаркун-Задунайський. — ІІМнімий господін”.

167. Виривок з “Споминів” (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 20-21). — Харків, “Український робітник”, 1927. 54 с.

168. Глум (Лист із тюрми). — Харків, “Рух”, 1927. 22 с.

169. Голод (Оповідання). — Харків, “Рух”, 1927. 16 с.

170. . Харків, “Український робітник”, 1927. 32 с.

171. Голота (Повість). Ілюстрації П. Лапина. — Харків, “Рух”, 1927. 158 с.

172. . Київ, “Рух”, 1927. 62 с.

173. Записна книжка. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 20 с.

174. . Харків, “Український робітник”, 1927. 24 с.

175. Зіна. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 20 с.

176. Контрасти (Нарис). — Харків, “Рух”, 1927. 37 с.

177. Краса і сила. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 62 с.

178. Кузь та Грицунь. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 22 с.

179. Кумедія з Костем. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 16 с.

180. . Харків, Книгоспілка, 1927. 22 с.

181. Купля. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 38 с.

182. Маленька рисочка (Виривок з “Споминів”). — Харків, “Рух”, 1927. 24 с.

183. . (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 25). — Харків, “Український

робітник”, 1927. 32 с.

184. Малорос-европеєць. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 23).

— Харків, “Український робітник”, 1927. ЗО с.

185. “Мнімий господін” (Малюнок). У кн.: Сатира й гумор ; альманах-декляматор. Упорядкував В. Атаманюк. — Київ, Вид. упорядника, 1927. 270 с.

186. Момент (3 оповідань тюремної Шехерезади) — Харків, “Рух”, 1927. 24 с.

187. На лоні природи. Оповідання. — Київ, “Час”, 1927. ЗО с.

188. . У кн.: Сатира й гумор ; альманах-декляматор. Упорядкував В. Атаманюк.

— Київ, Вид. упорядника, 1927. 270 с. 

Поклади золота. Роман (Уривок). — “Українські вісті”, Париж, 3. XII. 1927. ч. 56.

Промінь сонця (Оповідання). — Харків, “Рух”, 1927. 14 с.

Раб краси. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 10).

Харків, “Український робітник”, 1927. 32 с.

Сліпий. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 25 с.

Таємна пригода. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 20 с.

Тайна (Виривки з щоденника). — Харків, “Рух”, 1927. 32 с.

Твори, т. 2. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. Вид. 2. — Харків, “Рух”, 1927. 200 с.

Зміст: Дим. — Темна сила. — Хто ворог? — На пристані. —

“Уміркований” та “щирий”. — Раб краси. — Малорос-европеєць. — Голод. — Честь. — Ланцюг.

. Харків, Книгоспілка, 1927 (Паралельне вид.).

Твори, т. 3. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. Вид. 2. — Київ, “Рух”,

1927. 197 с.

Зміст: Момент. — Глум. — Рабині справжнього. — Записна книжка. — Купля. — Кумедія з Костем. — Щось більше за нас. — Зіна.

. Харків, Книгоспілка, 1927 (Паралельне вид.).

Твори, т. 4. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. Вид. 2. — Київ, “Рух”, 1927. 206 с.

Зміст: Дрібниця. — Студент. — Кузь та Грицунь. — Таємна пригода. — Чудний епізод. — Тайна.

. Харків, Книгоспілка, 1927 (Паралельне вид.).

Твори, т. 5. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. Вид. 2. — Київ, “Рух”, 1927. 240 с.

Зміст: Історія Якимового будинку. — Промінь сонця. — Федько-халамидник. — Маленька рисочка. — Чекання. — Таємність. — Виривок з “Споминів”.

. Харків, Книгоспілка, 1927 (Паралельне вид.).

Твори, т. 6. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. Вид. 2. — Київ, “Рух”, 1927. 260 с.

Зміст: БОСЯК. — Радість. — Терень. — Талісман.

. Харків, Книгоспілка, 1927 (Паралельне вид.).

Твори, т. 17. Рівновага. Роман з життя емігрантів. До друку зібрав Т.

Черкаський. — Харків, “Рух”, 1927. 286 с.

. Харків, Книгоспілка, 1927 (Паралельне вид.). 

207. Темна сила (3 натури). — Харків, “Рух”, 1927. 16 с.

208. “Уміркований” та “щирий” (Лист чоловіка до жінки). У кн.: Сатира й гумор; альманах-декляматор. Упорядкував В. Атаманюк. Київ, Вид. упорядника, 1927. 270 с.

209. Фельдфебельщина (“Мнімий господін”)• Оповідання. Харків, ДВУ. 1927.

39 с.

210. Хто ворог? (Нарис). — Харків, “Рух”, 1927. 20 с.

211. Чекання. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 20 с.

212. Честь. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1927. 16 с.

213. Щось більше за нас. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 2). — Харків, “Український робітник”, 1927. 32 с.

1928

214. Бабусин подарунок [Оповідання]. — Київ, “Рух”, 1928.

215. . Вступна стаття Ол. Полторацького. — Київ, “Сяйво”, 1928. 48 с.

216. Баришенька. — Київ, “Рух”, 1928.

217. Біля машини. Оповідання (Уривок). У кн.: Л. Якимчук. Широким кроком; читанка для дорослих. Вид. 2. — Харків, ДВУ, 1928, с. 86-87.

218. Боротьба (3 листів студента, засланого в солдати). (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 37-41). — Харків, “Український робітник”, 1928. 158 с.

219. Босяк. Вид. 2 (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 72-76). — Харків, “Український робітник”, 1928. 156 с.

220. . (Уривок п. н. Дніпро). У кн.: Л. Якимчук. Широким кроком; читанка для

дорослих. Вид. 2. — Харків, ДВУ, 1928, с. 325-326.

221. Виривок з “Споминів” (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 20-21). — Харків, “Український робітник”, 1928. 54 с.

222. Голод (Оповідання). — Харків, “Український робітник”, 1928. 16 с.

223. Дрібниця (Моє останнє слово). (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 29-33). — Харків, “Український робітник”, 1928. 156 с.

224. Записки Кирпатого Мефістофеля. Роман. Вступна стаття Анд. Річицького (Літературна бібліотека). — Харків, Книгоспілка, 1928. 318 с.

225. Кузь та Грицунь. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства). Харків, “Український робітник”, 1928. 32 с.

226. Кумедія з Костем. Оповідання. — Харків, Книгоспілка, 1928. 32 с.

227. Купля. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 89-90). —

Харків, “Український робітник”, 1928. 62 с.

228. Ланцюг (Оповідання естета). (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 71). — Харків, “Український робітник”, 1928. 32 с.

229. Маленька рисочка (Виривок із споминів). Вид. 2. — Харків, “Український робітник”, 1928. 32 с.

230. Малорос-европеєць. Оповідання. — Харків, “Український робітник”, 1928. ЗО с.

231. На пристані (Ескіз). (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 115). — Харків, “Український робітник”, 1928. 32 с.

232. Олаф Стефензон. — Київ, “Рух”, 1928.

233. Радість. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 78-80). — Харків, “Український робітник”, 1928. 92 с.

234. Роботи! Оповідання. — Київ, “Рух” 1928.

235. Соняшна машина. — Харків, ДВУ, 1928-1929. З ч-и.

236. Студент (Оповідання). — Харків, “Український робітник”, 1928. 16 с.

237. Суд. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 110). — Харків, “Український робітник”, 1928. 32 с.

238. Талісман. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1928. 40 с.

239. . (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 54-56). — Харків,

“Український робітник”, 1928. 94 с.

240. Твори, т. 1. Оповідання. Вид. 2. — Київ, “Рух”, 1928. 402 с.

Зміст: Краса і сила. — Заручини. — Контрасти. — Антрепреньор Гаркун-Задунайський. — Голота. — Біля машини. — “Мнімий господін”.

241. . Київ, Книгоспілка, 1928 (Паралельне вид.).

242. Твори, т. 6. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. — Київ, “Рух”, 1928. 258 с.

Зміст*. Босяк. — Радість. — Терень. — Талісман.

243. Твори, т. 7. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. Обкл. П. Лапина. Вид.

2. — Харків, “Рух”, 1928. 276 с.

Зміст-* Олаф Стефензон. — Баришенька. — Бабусин подарунок. — Сліпий. — На лоні природи. — У графському маєтку.

244. . Київ, Книгоспілка, 1928 (Паралельне вид.).

245. Твори, т. 8. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. Обкл. П. Лапина. Вид.

2. — Харків, “Рух”, 1928. 286 с.

Зміст: Боротьба. — Роботи/ — “Салдатики!” — Суд. — Народний діяч. — Хома Прядка. — Хвостаті.

246. . Київ, Книгоспілка, 1928 (Паралельне вид.).

247. Твори, т. 16. Чесність з собою. Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. Вид. 2. — Харків, “Рух”, 1928. 240 с.

248. . Київ, Книгоспілка, 1928 (Паралельне вид.).

249. Твори, т. 18. “По-свій\”. Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків,

“Рух”, 1928. 210 с.

250. . Київ, Книгоспілка, 1928 (Паралельне вид.).

251. Твори, т. 19. Божки. Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”,

1928. 371 с.

252. . Київ, Книгоспілка, 1928 (Паралельне вид.).

253. Твори, т. 20. Хочу! Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. Обкл. П. Лапина. — Харків, “Рух”, 1928. 305 с.

254. Твори, т. 21. Записки Кирпатого Мефістофеля. Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. Вид. 2. — Харків, “Рух”, 1928. 283 с.

255. . Київ, Книгоспілка, 1928 (Паралельне вид.).

256. Твори, т. 22. Заповіт батьків. Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”, 1928. 202 с.

257. Твори, т. 23. Соняшна машина. Обкл. П. Лапина. Вид. 2. — Харків, “Рух”, 1928. З ч-и.

258. Темна сила (3 натури). (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 95). — Харків, “Український робітник”, 1928. 32 с.

Зміст: Темна сила. — Промінь сонця.

259. Терень. Оповідання. Обкл. Ж. Титаренко. — Харків, “Рух”, 1928. 34 с.

260. . (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 58-59). — Харків,

“Український робітник”, 1928. 54 с.

261. Федько-халамидник. Оповідання. Ілюстрації П. Лапина. — Харків, “Рух”, 1928. 40 с.

262. . Харків, Книгоспілка, 1928. 38 с.

263. . (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 151-152). — Харків,

“Український робітник”, 1928. 60 с.

264. Честь. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 157). — Харків, “Український робітник”, 1928. 32 с.

265. Чудний епізод. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 34). — Харків, “Український робітник**, 1928. 30 с.

1929

266. Бабусин подарунок [Оповідання]. Малюнки та обкл. Б. Крюкова. — Київ, ДВУ,

1929. 52 с.

267. . Ілюстрації П. Лапина. — Харків, “Рух”, 1929. 46 с.

268. Вибрані твори. Вибір і вступна стаття О. Гермайзе (Літературна бібліотека). Вид. 2. — Харків, Книгоспілка, 1929. 238 с.

Зміст: О. Гермайзе. Рання творчість Винниченкова на тлі громадського життя. — Голота. — Біля машини. — Хто ворог? — На пристані. — Раб краси. — Кузь та Грицунь.

269. Вибрані твори. За загальною редакцією О. Олексієва. — Харків, ДВУ, 1929.

375 с.

Зміст: Володимир Винниченко. Вступна стаття Ол. Парадиського. —

Кумедія з Костем. — Федько-халамидник. — Бабусин подарунок. — На пристані. — Біля машини. — Кузь та Грицунь. — Голод. — “Мнімий господін”. — Темна сила. — Зіна. — Студент. — “Салдатики!”. — Промінь сонця. — Талісман. — Маленька рисочка. — Щось більше за нас. — Хто ворог? — Малорос-европеєць.

270. Голод. (Оповідання). (Дешева дитяча бібліотека). — Харків, “Український робітник”, 1929. 16 с.

271. Голота. (Повість). Передмова М. Новицького (Дешева літературна бібліотека). — Харків, “Український робітник”, 1929. 150 с.

272. Записки Кирпатого Мефістофеля. Роман. Вступна стаття Анд. Річицького (Літературна бібліотека). Вид. 2. — Харків, Книгоспілка, 1929. 294 с.

273. Кузь та Грицунь. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 87).

— Харків, “Український робітник”, 1929. ЗО с.

274. Купля. Оповідання. Редакція і вступна стаття Ан. Лебедя (Дешева бібліотека красного письменства). — Київ, “Сяйво”, 1929. 48 с.

275. Момент (3 оповідань тюремної Шехерезади). — Харків, “Рух”, 1929.

276. Раб краси. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 241-243). — Харків, “Український робітник”, 1929. 92 с.

Зміст: Раб краси. — Хто ворог?

277. “Салдатики/” Малюнок із селянських розрухів (Дешева бібліотека). — Харків, ДВУ, 1929. 20 с.

278. . (Дешева дитяча бібліотека). — Харків, “Український робітник”, 1929. 16 с.

279. Соняшна машина (Уривок). — “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 7. IX. 1929, ч. 107, с. 3.

280. Твори, т. 2. Оповідання. Вид. 2. — Харків, “Рух”, 1929. 192 с.

Зміст: Дим. — Темна сила. — Хто ворог? — На пристані. —

“Уміркований” та “щирий— Раб краси. — Малорос-европеєць. — Голод. — Честь. — Ланцюг.

281. . Київ, Книгоспілка, 1929 (Паралельне вид.).

282. Твори, т. 3. Оповідання. Обкл. Ж. Титаренко. Вид. 3. — Харків, “Рух”, 1929.

188 с.

Зміст: Момент. — Глум. — Рабині справжнього. — Записна книжка. — Купля. — Кумедія з Костем. — Щось більше за нас. — Зіна.

283. Твори, т. 4. Оповідання. Обкл. Ж. Титаренко. Вид. 2. — Харків, “Рух”, 1929.

188 с.

Зміст: Дрібниця. — Студент. — Кузь та Грицунь. — Таємна пригода. — Чудний епізод. — Тайна.

284. Твори, т. 6. Оповідання. — Харків, “Рух”, 1929. 244 с.

Зміст: Босяк. — Радість. — Терень. — Талісман.

285. Твори, т. 17. Рівновага. Роман з життя емігрантів. До друку зібрав Т.

Черкаський. Вид. 2. — Харків, “Рух”, 1929. 264 с.

286. . Київ, Книгоспілка, 1929 (Паралельне вид.).

287. Твори, т. 18. “По-свій/”. Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. Вид. 2. — Харків, “Рух”, 1929. 192 с.

288. . Київ, Книгоспілка, 1929 (Паралельне вид.).

289. Фельдфебельщина ("Мнімий гослод/я”). — Харків, ДВУ, 1929. 39 с.

290. . (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 195-196). — Харків,

“Український робітник”, 1929. 62 с.

291. Чекання. Оповідання (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 197). — Харків, “Український робітник”, 1929. 32 с.

1930

292. Бабусин подарунок (Оповідання]. Малюнки худ. Ардта (Дешева дитяча бібліотека). — Харків, “Український робітник”, 1930. 48 с.

293. Біля машини та інші оповідання (Бібліотека для всіх). — Харків, Книгоспілка,

1930. 110 с.

Зміст: Біля машини. — Раб краси. — На пристані. — Хто ворог? — Кузь та Грицунь.

294. Голод (Оповідання). (Дешева бібліотека малописьменного). — Харків, “Український робітник”, 1930. 32 с.

295. Голота (Повість). Передмова О. Тищенка (Масова художня бібліотечка). — Харків, ДВУ, 1930. 195 с.

296. . (Бібліотека для всіх). — Харків, Книгоспілка, 1930. 146 с.

297. Записки Кирпатого Мефістофеля. Роман. Вступна стаття А. Річицького (Літературна бібліотека). [Вид. 3]. — Харків, Книгоспілка, 1930. 294 с.

298. Соняшна машина. Вид. 3. — Київ, “Рух”, 1930. 844 с. (частини 1, 2, 3).

299. Суд [Оповідання]. З передмовою Т. Ганджулевич (Масова художня бібліотечка).

— Харків, ДВУ, 1930. 40 с.

300. Твори, т. 1. Оповірання. Вид. 3. — Київ, Книгоспілка, 1930. 402 с.

Зміст: Краса і сила. — Заручини. — Контрасти. — Антрепреньор Гаркун-Задунайський. — Голота. — Біля машини. — “Мнімий господін”.

301. Твори, т. 6. Оповідання. Вид. 3. — Харків, “Рух”, 1930. 244 с.

Зміст: Босяк. — Радість. — Терень. — Талісман.

302. Твори, т. 7. Оповідання. До друку зібрав Т. Черкаський. Обкл. П. Лапина. Вид.

3. — Харків, “Рух”, 1930. 276 с.

Зміст: Олаф Стефензон. — Баришенька. — Бабусин подарунок. — Сліпий.

— На лоні природи. — У графському маєтку.

303. Твори, т. 20. Хочу! Роман. До друку зібрав Т. Черкаський. Обкл. П. Лапина. Вид. 2. — Харків, “Рух”, 1930. 280 с.

304. Твори, т. 23. Соняшна машина. Вид. 3. — Київ, “Рух”, 1930. З ч-и.

305. Твори, т. 24. Намисто. Разок перший. — [Харків], “Рух”, [1930]. 260 с.

Зміст: Віють вітри, віють буйні. — Гей, хто в лісі, обізвися. — Гей, ти бочечко. — Ой, випила, вихилила. — Гей, не спиться. — Гей, чи пан, чи пропав. — Та немає гірш нікому. — За Сибіром сонце сходить.

306. Темна сила (3 натури). (Дешева бібліотека красного письменства, ч. 345). — Харків, “Український робітник”, 1930. 28 с.

307. Федько-халамидник. Оповідання. Ілюстрації-дереворити О. Рубана. — Харків, ДВУ, 1930. 40 с.

308. Фельдфебельщина (“Мнімий господін”). — Харків, ДВУ, 1930. 40 с.

309. Чекання. Оповідання. Малюнки Ю. Кульповича (Дешева дитяча бібліотека). — Харків, “Український робітник”, 1930. 32 с.

1931

310. Боротьба (3 листів студента, засланого в солдати). З передмовою О. Тищенка (Масова художня бібліотечка). — Харків, ДВУ, 1931. 126 с.

311. Вибрані твори. — Харків, “Література і мистецтво”, 1931. 288 с.

Зміст: Голота. — Біля машини. — Хто ворог? — На пристані. — Раб краси. — Кузь та Грицунь.

312. Записна книжка. Оповідання. (Масова художня бібліотечка). — Харків, “Література і мистецтво”, 1931. 24 с.

313. Талісман. Оповідання. З передмовою Т. Зікеєва (Масова художня література). — Харків, “Література і мистецтво”, 1931. 67 с.

314. Твори, т. 1. Оповідання. Видання до друку підготовив автор. Обкл. М Глущенка.

— [Харків], “Рух”, 1931. 388 с.

Зміст: Народний діяч. — Краса і сила. — Антрепреньор Гаркун-Задунайський. — Біля машини. — Заручини. — Боротьба. —

Роботи/ — “Салдатики!”. — Суд. — Г олота. — Контрасти. — “Мнімий господін”.

1932

315. Біля машини [Оповідання]. (Масова художня бібліотечка). — Харків, “Література і мистецтво”, 1932. 40 с.

316. Голота. Повість (Романи й повісті, ч. 21). — Харків, “Література і мистецтво”, 1932. 86 с.

317. Кузь та Грицунь. Оповідання (Масова художня бібліотечка). — Харків, “Література і мистецтво”, 1932. 31 с.

318. Твори, т. 2. Оповідання. Видання до друку підготовив автор. Обкл. М. Глущенка.

— Харків, “Рух”, 1932. 310 с.

Зміст: Темна сила. — Честь. — Дисгармонія; п'єса. — Дрібниця. — На пристані. — Хто ворог? — “Уміркований” та “щирий”. — Раб краси. — Малорос-европеєць. — Голод. — Ланцюг. — Студент. — Кузь та Грицунь.

— Таємна пригода. — Щаблі життя; п’єса.

319. Темна сила (3 натури). (Масова художня бібліотечка). — Харків, “Література і мистецтво”, 1932. 32 с.

320. Честь. Оповідання (Масова художня бібліотечка). — Харків, “Література і мистецтво”, 1932. 18 с.

1946

321. Краса і сила. Редактор В. Славко [псевд. В. Давиденка]. — [Авґсбурґ], “Заграва”, [1946]. 117 с.

Зміст: Краса і сила. — Історія Якимового будинку. — Кузь та Грицунь.

1950

322. Нова заповідь. Роман. — “Українські вісті”, Новий Ульм, 15. І.—18. V. 1950; ч. 5-26, 28-40, разом 34 чисел; скрізь на с. 2-4, або 3-4.

323. . [Новий Ульм], “Україна”, 1950. 261 с.

1951

324. Федько-халамидник. Оповідання (Уривок). — “Українське слово” Буенос Айрес, 6. V. 1951, ч. 17, с.

1952

325. Соняшна машина (Уривок п. н. Біская). — “Нові дні”, Торонто. V. 1952, ч.

28, с. 10.

1953

326. Нова заповідь (Уривок п. н. Справжнє лице сталінського комунізму). — “Східняк” (український додаток до російського нью-йоркського щоденника “Новое русское слово”), 13. І. і 6. II. 1953; ч. 22, 24; с. 4, 4.

1960

327. Білесенька [Оповідання]. У кн.: “Пророк” та невидані оповідання. — Нью-Йорк, УВАН у США. Комісія для вивчення й охорони спадщини В. Винниченка, 1960, с. 79-92.

328. “Стелися, барвінку, низенько” [Оповідання]. У кн.: “Пророк” та невидані оповідання. — Нью-Йорк, УВАН у США. Комісія для вивчення й охорони спадщини В. Винниченка, 1960, с. 93-105.

1961

329. Білесенька [Оповідання]. — “Український огляд”, Нью-Йорк, 1961, ч. 6, с. 17-30.

1962

330. Соняшна машина. За редакцією і з статтею-післямовою В. Чапленка. Обкл. П. Холодного. Вид. 4. — Нью-Йорк, “Прометей”, 1962. 4-а 1.

1967

331. Краса і сила (Уривок). “Український календар 1967”. — Варшава, Українське суспільно-культурне товариство, 1967, с. 290-292.

1968

332. Оповідання [Підготовка текстів, упорядкування та критико-біографічний нарис Михайла Мольнара. Художнє оформлення Степана Бунти]. — [Пряшів], Словацьке педагогічне в-во в Братіславі, Відділ української літератури в Пряшеві [1968].

302 с.

Зміст: М. Мольнар. Забутий письменник? — Краса і сила. — Раб краси. — Кумедія з Костем. — Студент. — Записна книжка. — “Уміркований” та “щирий”. — Малорос-европеєць. — Зіна. — Момент. — Промінь сонця. — Темна сила. — Талісман. — Щось більше за нас. — Таємність. — Честь. — Чудний епізод. — Тайна. — Додаток: їв. Франко. Новини нашої літератури. — Леся Українка. Винниченко. — Література про творчість В. Винниченка. —

Повідомлення про літературну спадщину В. Винниченка.

333. Слово за тобою, Сталіне! (Політична концепція в образах) [Добірка з шести розділів]. — “Слово”, Нью-Йорк, 1968, зб. З, с. 16-70.

1969

334. Бабусин подарунок [Оповідання]. Передмова Марії Дейко. Обкл. В. Цибульського. Ілюстрації-дереворити до оповідання Хведько-халамидник О. Рубана. — Мельборн, “Ластівка”, 1969. 73 с.

Зміст: Бабусин подарунок. — Хведько-халамидник.

1971

335. Поклади золота. Роман (Уривок). — “Північне сяйво”, Едмонтон, 1971, альманах V, с. 7-118.

336. Слово за тобою, Сталінеї (Політична концепція в образах). Роман. [Редакція і вступна стаття Григорія Костюка. Мист. оформлення Якова Гніздовського. Портрет автора, роботи Миколи Глущенка]. — Нью-Йорк, Українська Вільна Академія Наук у США. Комісія для вивчення й охорони спадщини В. Винниченка, 1971. 374 с.

1972

337. На той бік. Повість. [Редакція і вступна стаття Григорія Костюка. Мистецьке оформлення Якова Гніздовського]. — Нью-Йорк, Українська Вільна Академія Наук у США. Комісія для вивчення й охорони спадщини В. Винниченка, 1972.

133 с.

1976

338. Намисто. Разок перший. З додатком оповідань “Білесенька” та “Стелися, барвінку, низенько”. — Вінніпег, “Тризуб”, 1976. 272 с.

Зміст: Віють вітри, віють буйні. — Гей, хто в лісі, обізвися. — Гей, ти, бочечко. — Ой, випила, вихилила. — Гей, не спиться. — Гей, чи пан, чи пропав. — Та немає гірш нікому. — За Сибіром сонце сходить. — Білесенька. — Стелися, барвінку, низенько.

1978

339. Щось більше за нас. Оповідання. У кн.: Хрестоматія з української літератури XX сторіччя. Упорядкували: Є. Федоренко та П. Маляр. — Нью-Йорк, В-во Шкільної ради УККА, 1978, с. 65-87.

1980

340. Студент [Оповідання]. — “Українські вісті”, Детройт, 7. V. 1980, ч. 19, с. 2-4.

2. Д Р А М А

1906

341. Дисгармонія. Драматичні картини на 4 дії. — “Вільна Україна”, С.-Петербург, 1906, кн. 5-6 (Не закінчене, бо після конфіскації журнал перестав виходити).

1907

342. Великий Молох. П’єса на 3 розділи. — ЛИВ, Київ, VII, VIII—IX. 1907; кн. 7,

8-9; с. 1-24, 213-263.

343. . Передрук з ЛНВ. — Київ, 1907. 77 с.

344. . Нью-Йорк, “Голос правди” (б. д.]. 62 с.

345. Дисгармонія (Українська бібліотека, ч. 19). — Київ, “Вік”, 1907. 196 с.

346. Щаблі життя. П’єса на 4 розділи. — Київ, “Дзвін”, 1907, зб. 1, с. 9-152.

1908

347. Голота. П’єса в 4 діях. До сцени приладив Г. Байраченко під редакцією автора. — Київ, 1908.

1909

348. Метепіо. П’єса на 4 розділи. — ЛНВ, Київ, II. 1909, кн. 2, с. 241-303.

349. Чужі люди. П’єса на 5 розділів. — ЛНВ, Львів, X—XII. 1909, кн. 10, с. 3-71.

1910

350. Базар. П’єса на 4 розділи. — ЛНВ, Київ, II. 1910, кн. 2, с. 241-293.

351. Брехня. П’єса на 3 дії. — ЛНВ, Київ, X. 1910, кн. 10, с. 3-57.

1911

352. Співочі товариства (П’єса на 4 дії). — ЛНВ, Львів, І. 1911, кн. 1, с. 4-56.

353. Чорна Пантера і Білий Ведмідь. П’єса на 4 дії. — ЛНВ, Київ, VI. 1911, кн.

6, с. 385-431.

1912

354. Дочка жандарма. — “Червоний прапор”, Львів, 1912, ч. 11.

355. . Львів, Накл. П. Буняка, 1912. 40 с.

356. Натусь. П’єса на 4 дії. — ЛНВ, Київ, XII. 1912, кн. 12, с. 403-450.

1913

357. Молода кров. Комедія на 4 дії. — “Дзвін”, Київ, 1913, ч. 7-8.

1914

358. Молода кров. Комедія на 4 дії. — Київ, “Дзвін”, 1914. 48 с.

1915

359. Брехня. П’єса на 3 дії. — Харків, “Дзвін”, 1915. 79 с.

1916

360. Пригвождені (П’єса на 4 дії). — “Промінь”, Москва, 11. XII. 1916, 1, 7. І. 1917; ч. 2-4, 5-6, 7-8; С. 1-10, 1-11, 1-14.

1917

361. Щаблі життя. П’єса на 4 розділи. — “Робітник”, Клівленд, 3-28. IX. 1917, ч. 132-153, скрізь на с. 3-ій.

1918

362. Базар. П’єса на 4 розділи. — Київ, “Дзвін”, 1918. 55 с.

363. Панна Мара. Комедія на 4 дії. — ЛНВ, Київ, 1918, ч. 2-3, с. 118-179.

364. . Київ, “Дзвін”, 1918. 80 с.

365. Чорна Пантера і Білий Ведмідь. П’єса на 4 дії. — Київ, “Дзвін”, 1918. 56 с.

1919

366. Між двох сил. Драма на 4 дії. — Київ, “Дзвін”, 1919. 136 с.

1920

367. Базар. П’єса на 4 розділи. — Вінніпег, Накл. “Українських робітничих вістей”, 1920. 92 с.

368. Гріх. Драма на 3 дії. — Прага, “Нова Україна”, 1920. 73 с.

1922

369. Брехня. П’єса на 3 дії. — Київ, “Спілка”, 1922.

370. Гріх. Драма на 3 дії. — Київ, “Спілка”, 1922.

371. Натусь. П’єса на 4 дії. — Київ, “Спілка”, 1922.

1923

372. Гріх. Драма на 3 дії. — “Нова Україна”, Прага, НІ. 1923, ч. 1-2, с. 4-55.

373. Закон. П’єса на 4 дії. — “Нова Україна”, Прага, III, IV. 1923; ч. З, 4; с. 1-31,

1-26.

374. . Прага, “Нова Україна”, 1923. 79 с.

375. Молода кров. Комедія на 4 дії. — Харків, “Рух”, 1923.

376. Голота. П’єса на 5 одмін. За В. Винниченком інсценізувала Я. Дмитрова (Народня

театральна бібліотека). — Харків, ДВУ, 1923. 80 с.

1924

377. Панна Мара. Комедія на 4 дії. — Харків, “Рух”, 1924.

1925

378. Брехня. П’єса на 3 дії. — Львів, “Дзвін”, 1925. 85 с.

379. Натусь. П’єса на 4 дії. — Львів, “Дзвін”, 1925. 73 с.

1926

380. Базар. П’єса на 4 розділи. — Львів, “Дзвін”, 1926. 79 с.

381. Твори, т. 9. Драматичні твори. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків,

“Рух”, 1926. 193 с.

Зміст: Дисгармонія. — Щаблі життя.

382. Твори, т. 10. Драматичні твори. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”, 1926. 202 с.

Зміст: Великий Молох. — Метепіо.

383. . Харків, Книгоспілка, 1926 (Паралельне вид.).

384. Твори, т. 11. Драматичні твори. Обкл. П. Лапина. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”, 1926. 191 с.

Зміст: Чужі люди. — Базар.

385. . Харків, Книгоспілка, 1926 (Паралельне вид.).

386. Твори, т. 12. Драматичні твори. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”, 1926. 177 с.

Зміст: Брехня. — Співочі товариства.

387. . Харків, Книгоспілка, 1926 (Паралельне вид.).

388. Твори, т. 15. Драматичні твори. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”, 1926. 261 с.

Зміст: Панна Мара. — Гріх. — Закон.

389. . Харків, Книгоспілка, 1926 (Паралельне вид.).

1927

390. Твори, т. 13. Драматичні твори. До друку зібрав Т. Черкаський. — Київ, “Рух”, 1927. 202 с.

Зміст: Чорна Пантера і Білий Ведмідь. — Натусь. — Дочка жандарма.

391. . Харків, Книгоспілка, 1927 (Паралельне вид.).

392. Твори, т. 14. Драматичні твори. До друку зібрав Т. Черкаський. — Харків, “Рух”, 1927. 174 с.

Зміст: Молода кров. — Пригвождені.

393. . Харків, Книгоспілка, 1927 (Паралельне вид.).

1928

394. Великий секрет. Комедія на 4 дії. — Харків, “Рух”, 1928. 104 с.

1929

395. Над. П’єса на 4 дії. — Харків, “Рух”, 1929, 108 с.

396. Твори, т. 9. Драматичні твори. Вид. 2-е. — Харків, “Рух”, 1929. 192 с.

Зміст: Дисгармонія. — Щаблі життя.

397. Твори, т. 10. Драматичні твори. — Харків, “Рух”, 1929. 202 с.

Зміст: Великий Молох. — Метепіо.

398. . Харків, Книгоспілка, 1929 (Паралельне вид.).

399. Твори, т. 11. Драматичні твори. — Харків, “Рух”, 1929. 191 с.

Зміст: Чужі люди. — Базар.

400. . Харків, Книгоспілка, 1929 (Паралельне вид.).

401. Твори, т. 15. Драматичні твори. — Харків, “Рух”, 1929. 261 с.

Зміст: Панна Мара. — Гріх. — Закон.

402. . Харків, Книгоспілка, 1929 (Паралельне вид.).

1930

403. Пісня Ізраїля (Кол-Нідре). П’єса на 4 дії. Обкл. В. Кричевського. — Харків, “Рух”, 1930. 83 с.

404. Баженова, Л. Федько-халамидник. П’єса на 4 розділи і 9 одмін. Сюжет за В. Винниченком. — Харків, Книгоспілка, 1930. 40 с.

1932

405. Дисгармонія. Твори, т. 2. — Харків, “Рух”, 1932, с. 24-83.

406. Щаблі життя. Твори, т. 2. — Харків, “Рух”, 1932, с. 249-310.

1960

407. “Пророк” та невидані оповідання. — Нью-Йорк, УВАН у США, Комісія для вивчення й охорони спадщини В. Винниченка, 1960. 105 с.

Зміст: Пророк; п’єса на 4 дії й 8 картин. — Білесенька; оповідання. — Стелися, барвінку, низенько; оповідання.

1974

408. Між двох сил. Драма на чотири дії. — “Нові дні”, Торонто, II—IX. 1974; ч. 289-296; с. 3-7, 11-15, 5-10, 14-17, 3-8, 7-11, 3-6.

409. . Вид. 2-е, упорядковане. [За редакцією, з передмовою й перекладом

російської частини тексту Василя Чапленка]. — Торонто, “Нові дні”, 1974. 97

3. П О Е З І Я

1906

Ніч в тюрмі. — “Вільна Україна”, С.-Петербург, III. 1906, ч. З, с. 57-58. [Підпис]: В. Деде [псевд. В-ка].

. У кн.: Український декляматор “Розвага”. Уложив Олекса Коваленко.

Вид. 2-е, с. 243-244. — Київ, Вид. Ів. Самоненка, 1906. 576 с.

1929

Повія. — “Україна”, Київ, У-УІ. 1929, кн. 34, с. 81-88.

4. П У Б ДІЦ И С І И К А

1910

413. Наші організаційні завдання. — “Наш голос”, Львів, XII. 1910, ч. 2, с. 69-75. [Підпис]: В. Деде [псевд. В-ка].

1911

414. Лист до редакції. — “Рада”, Київ, 4. II. 1911, ч. 17, с. 4.

415. Про мораль пануючих і мораль пригноблених (Одвертий лист до моїх читачів і критиків). — “Наш голос”, Львів, УІНУІІІ, ХІ-ХІІ. 1911; ч. 9-10, 11-12; с. 451-479, 529-564.

1913

416. Одкритий лист до російських письменників. — “Рада”, Київ, 2. XI. 1913, ч. 240, с. 2-3.

417. Філософія і етика Шевченка (Промова в 51 роковини смерти поета). — “Дзвін”, Київ, 1913, ч. 2, с. 88-93.

1914

418. Геній України. — “Дзвін”, Київ, 1914, кн. 2.

419. Лист до редакції. — “Рада”, Київ, 12. V. 1914, ч. 97, с. 4.

420. Лист до редакції. — “Рада”, Київ, 27, 28, VI. 1914; ч. 144, 145; с. 2-3, 2-3.

1916

421. Непогаслий вогонь. — “Вісник Союзу визволення України”, Відень, 13. II. 1916, ч. 13-14, с. 97-99.

1917

422. Братання чи просто вже братерство. — “Робітнича газета”, Київ, 24. VI. 1917, ч. 69, с. 1.

423. . “Робітник”, Клівленд, 13. X. 1917, ч. 166, с. 2.

424. Від Генерального Секретаріяту Української Народньої Республіки. — “Робітнича газета”, Київ, 16. XI. 1917, ч. 186, с. 2.

425. . “Українець на Зеленому Клині”, Владивосток, 24. XII. 1917, ч. 20, с. 1.

426. Від Генерального Секретаріяту Українсько)' Народньої Республіки. — “Робітнича газета”, Київ, 5. XII. 1917, ч. 199, с. 1.

427. Від Генерального Секретаріяту. — “Робітнича газета”, Київ, 24. XII. 1917, ч. 215, с. 1.

428. Від Генерального Секретаріяту. — “Робітнича газета”, Київ, ЗО. XII. 1917, ч. 217, с. 2.

429. Відозва Генерального Секретаріяту до солдатів західнього й північного фронтів. — “Робітнича газета”, Київ, 15. XII. 1917, ч. 207, с. 3.

430. Відповідь Гєн. Секретаріяту Совітові Народніх Комісарів. — “Робітнича газета”, Київ, 29. XII. 1917, ч. 216, с. 3.

431. Вічний вогонь. — “Промінь”, Москва, 14. І. 1917, ч. 1-2, с. 20-21.

432. В справі миру від Гєн. Секретаріяту. До урядів республік, утворених на території Росії. — “Робітнича газета”, Київ, 21. XII. 1917, ч. 212, с. 1.

433. В справі утворення федерального правительства. Нота Генерального Секретаріяту. — “Робітнича газета”, Київ, 9. XII. 1917, ч. 202, с. 3.

434. Декларация Генерального Секретариата оглашенная председателем В. Винниченко на заседании Центральной Радьі 26 июня 1917. — “Украинская жизнь”, Москва, 1917, ч. 3-6, с. 143-148.

Наголовок по-російськи, текст по-українськи.

435. До всіх залізничників України. — “Робітнича газета”, Київ, 24. IX. 1917, ч.

142, с. 1.

436. З промови тов. В. Винниченка виголошеної на робітничім святі у Львові в роковини смерти Тараса Шевченка. — “Робітник”, Клівленд, 15. III. 1917, ч. 11, с. 2.

437. На сторожі народньої волі. — “Робітнича газета”, Київ, 31. III. 1917, ч. 2, с. 1-2. [Підпис]: В. В. [крипт. В-ка].

438. Наша нагорна проповідь. — “Робітник”, Клівленд, 28. VII. 1917, ч. 102, с. 2.

Авторство непевне. Ніде інде такий есей В-ка не зареєстрований.

439. Погляд В. Винниченка на справу української державности. Лист Винниченка до преси. — “Вісник Союзу визволення України”, Відень, 2. XII. 1917, ч.

179, с. 771-772.

440. Промова голови Генерального Секретаріяту В. Винниченка на відкритті 3-го Всеукраїнського Військового З’їзду в Києві. — “Засів”, Харбін, 26. XI. 1917, ч.

З, с. 7-9.

441. Спостереження непрофесіонала (Марксизм і мистецтво). — “Робітник”,

Клівленд, 16, 19. XI. 1917; ч. 195, 197; с. 2, 2.

Авторство непевне. Ніде інде ця стаття В-ка не зареєстрована.

442. Три тисячі шукачів. — “Робітнича газета”, Київ, 18. IV. 1917, ч. 15, с. 2-4.

443. Українська Центральна Рада і ми. — “Робітнича газета”, Київ, 25. IV. 1917, ч. 20, с. 2.

1918

444. Від Директорії Української Народньої Республіки. — “Робітнича газета”, Київ, 26. XII. 1918, ч. 421, с. 3.

445. Від Президії Українського Національного Союзу. — “Робітнича газета”, Київ, 8. XI. 1918, ч. 411. с. 1.

446. . “Робітнича газета”, Київ, 9. XI. 1918, ч. 412, с. 1.

447. Деклярація Директорії Української Народньої Республіки. — “Робітнича газета”, Київ, 26. XII. 1918, ч. 421, с. 2.

448. До народів світу. Нота уряду УНР. — “Робітнича газета”, Київ, 27. XII. 1918, ч. 422, с. 2.

449. Рано втомлюватись. — “Робітнича газета”, Київ, 17. IX. 1918.

450. . “Вісник політики, літератури й життя”, Відень, 22. IX. 1918, ч.

38, с. 521-522.

451. Синки-базарники. — “Вісник політики, літератури й життя”, Відень, 16. II. 1918, ч. 7, с. 93.

452. Чий Шевченко? — “Робітник”, Клівленд, 13. III. 1918, ч. 55, с. 1.

1919

453. Володимир Винниченко про українську державність. — “Вісник Союзу визволення України”, Відень, 2. XII. 1919, ч. 49, с. 771-772.

1920

454. Бараняче чорносотенство. — “Нова доба”, Відень, 27. III. 1920, ч. 4, с. 4-5.

455. Безнадійні надії. — “Нова доба”, Відень, 27. III. 1920, ч. 4, с. 1-2.

456. Відродження нації. — Київ-Відень, “Дзвін”, 1920. З т.

457. . Уривок: Війна з Совітською Росією (т. 2, с. 133-151). — “Українські

робітничі вісті”, Вінніпег, 28. VIII. 1920, ч. 56, с. 2.

458. . Уривок: Володимир Винниченко про українські місії (т. З, с. 419-429).

— “Свобода”, Джерсі Сіті, 6. V. 1920, ч. 55, с. 2.

459. . Уривок: Гергепа за кордоном (т. З, с. 419-429). — “Нова доба”, Відень,

3. IV. 1920, ч. 5, с. 3-5.

460. . “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 5. V. 1920, ч. 23, с. 4-5.

461. ■ Уривок: Замість державности — петлюрівщина (т. З, с. 375-382). —

“Нова доба”, Відень, 17. IV. 1920, ч. 7, с. 3-5.

462. . “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 19. V. 1920, ч. 27, с. 5.

463. . Уривок: Кулуарно-нафтяні “патріоти-вожді” (т. З, с. 394-404). — “Нова

доба”, Відень, 20. III. 1920, ч. З, с. 3-5.

464. . “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 24. IV. 1920, ч. 20, с. 3.

465. . Уривок: Парляментаризм, демократія і большевизм (т. 2, с. 175-185). —

“Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 2, 5. VI. 1920, ч. 31-32, с. З, 3.

466. . Уривок: Фальшиве розуміння національно-української державности (т.

2, с. 101-130). — “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 28. IV, 1, 5, 26, 29. V. 1920; ч. 21, 22, 23, 29, ЗО; с. З, З, 3, 5, 3.

467. Всесвітня революція. — “Нова доба”, Відень, 17. IV. 1920, ч. 7, с. 4-6.

468. . Відень, Бібліотека “Нової доби”, ч. 1, 1920. 16 с.

469. Всім до ганебного стовпа пригвожденним. — “Нова доба”, Відень, 3. IV.

1920, ч. 5, с. 4.

470. . “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 8. V. 1920, ч. 24, с. 2.

471. Два фронти. — “Нова доба”, Відень, 6. III. 1920, ч. 1, с. 1.

472. До українців-полоненихі — “Нова доба”, Відень, 27. III. 1920, ч. 4, с. 4.

473. Душа селянської нації (До роковин смерти Т. Г. Шевченка). — “Нова доба”, Відень, 10. IV. 1920, ч. 6, с. 1.

474. Еманація від еманації або берлінські невинятка. — “Нова доба”, Відень, 11. XII. 1920, ч. 41, с. 1-2.

475. Заклик ЗГ УКП до американських робітників-українців. — “Нова доба”, Відень, 4. XII. 1920, ч. 40, с. 3-4.

У співавторстві з В. Левинським.

476. . “Народна воля”, Скрентон, 28. XII. 1920, ч. 155, с. 2.

477. Лист до клясово-несвідомої української інтелігенції. — “Нова доба”,

Відень, 29. V. 1920, ч. 13, с.1-2.

478. Лист до редакції. — “Боротьба”, Відень, 20. І. 1920, ч. З, с. 1.

479. . “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 3. III. 1920, ч. 9, с. 4.

480. Лист до українських робітників і селян. — “Нова доба”, Відень, 23. X. 1920,

ч. 34, с. 2-5. 

481. . “Свобода”, Джерсі Сіті, 16. XI. 1920, ч. 138, с. 2.

482. . “Народна воля”, Скрентон, 18. XI. 1920, ч. 138, с. 2-3.

483. Маніяк бухгалтер. — “Нова доба”, Відень, 27. III. 1920, ч. 4, с. 5.

484. . “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 28. IV. 1920, ч. 21, с. 8.

485. Миру\ — “Нова доба”, Відень, 24. IV. 1920, ч. 8, с. 2-3.

486. Не у всьому чесні з собою (Виривки з непосланого листа до ЦК РКП). — “Нова доба”, Відень, 28. XI. 1920, ч. 39, с. 1-2.

487. Одвертий лист до т.т. комуністів і революційних соціялістів Зах. Европи та Америки. — “Нова доба”, Відень, 24. IV. 1920, ч. 8, с. 1-2.

488. . “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 19. V. 1920, ч. 27, с. 4.

489. . “Українські щоденні вісті”, Нью-Йорк, 22. V. 1920, ч. 94, с. 2.

490. Політична орієнтація Володимира Винниченка. — “Свобода”, Джерсі Сіті, 28. II. 1920, ч. 26, с. 2.

491. Політичні листи. — Відень, Бібліотека “Нової доби”, ч. 6, 1920. 24 с.

Зміст: Одвертий лист до т.т. комуністів і революційних соціялістів Зах. Европи та Америки. — Лист до клясово-несвідомої української інтелігенції.

492. Порада берлінським українським комуністам. — “Нова доба”, Відень, 4. XII. 1920, ч. 40, с. 4-6.

493. Природа маленького міщанства. — “Нова доба”, Відень, 17. IV. 1920, ч.

7, с. 1-2.

494. Революція в небезпеці! (Лист від Закордонної групи Української комуністичної партії до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки). — “Нова доба”, Відень, 13, 20, 28. XI. 1920; ч. 37-39; с. 1-2, 2-4, 2-4.

У співавторстві з В. Левинським.

495. . Відень, Бібліотека “Нової доби”, ч. 24, 1920. 82 с.

496. Слуги без панів. — “Нова доба”, Відень, 3. IV. 1920, ч. 5, с. 1-2.

497. Справоздання з подорожі на Україну. — “Нова доба”, Відень, 4, 11, 18. XII. 1920; ч. 40-42; с. 3-6, 3-5, 3-5.

498. Українська державна влада. — “Нова доба”, Відень, 20. III. 1920, ч. З, с. 1-2.

499. Українська державність. — “Нова доба”, Відень, 6. III. 1920, ч. 1, с. 2-7.

500. . Відень, Бібліотека “Нової доби”, ч. 2, 1920, 32 с.

Утопія і дійсність. — “Нова доба”, Відень, 13. III. 1920, ч. 2, с. 1. 

502. Ще про “члена верховно)' влади’1. — “Нова доба” Відень, 20. III. 1920, ч.

З, с. 3-4.

503. Що таке тепер українська соці ял-демократія! — “Нова доба”, Відень, 6. III. 1920, ч. 1, с. 3-4.

Статті ч. 454, 455, 467, 469, 471, 472, 473, 483, 485, 493, 494, 496, 498,

499, 501, 502 і 503 надруковані у віденській “Новій добі” без підпису. Одначе в прикінцевому змісті “Нової доби” за 1920 рік поданий В. Винниченко, як їхній автор. “Нова доба” виходила також у 1921 році (до 22 жовтня). На жаль, в останньому її числі нема змісту за 1921 рік. Тим то тепер немає змоги встановити документально, котрі з непідписаних статтей у той час належать В-кові, дарма що стиль багатьох із них Винниченківський.

1921

504. Докладна записка Центральному Комітетові Російської Комуністичної Партії. Москва. В серпні 1920 р. — “Вільна Україна”, Львів, І. 1921, ч.

1, с. 144-149.

505. До Центрального Комітету Комуністичної Партії (більшовиків) України члена Закордонної групи українських комуністів Володимира Кириловича Винниченка ЗАЯВА. — “Українські робітничі вісті”, Вінніпег, 13. IV. 1921, ч. ЗО, с. 4.

506. Одвертий лист. — “Вперед”, Львів, 6. VII. 1921.

507. . п.н. “Новин” одвертий лист Винниченка. — “Українські робітничі вісті”,

Вінніпег, 3. VIII, 1921, ч. 62, с. 4.

508. Політичне шулерство. — “Нова доба”, Відень, 19. II. 1921, ч. 8, с. 1.

509. Справоздання з подорожі на Україну. — “Свобода”, Джерсі Сіті, 3, 20, 21, І. 1921; ч. 1, 15, 16; с. 5, З, 3.

510. Спростовання. — “Нова доба”, Відень, 5. II. 1921, ч. 6, с. 6.

511. Українська Комуністична Партія (УКП) і Комуністична Партія (більшовиків) України (КП(б)У). — Відень, Бібліотека “Нової доби” ч. 27, 1921. 32 с.

1923

512. До Центрального Комітету Комуністичної Партії (більшовиків) України члена Закордонної групи українських комуністів Володимира Кириловича Винниченка ЗАЯВА. — “Червоний шлях”, Харків, VIII. 1923, ч. 4-5, с. 1191 — 119\

513. Єврейське питання на Україні. — “Нова Україна”, Прага, VII—VIII. 1923, ч.

7- 8, с. 20-31.

514. Єдиний революційно-демократичний національний фронт. — “Нова Україна”, Прага, НІ, 1923, ч. 1-2, с. 56-71.

515. . Прага, “Нова Україна”, 1923, 24 с.

Заява. — “Нова Україна”, Прага, УІІ-УІІІ, 1923, ч. 7-8, с. 286. 

517. Знаменна подія. — “Нова Україна”, Прага, VI. 1923, ч. 6, с. 8-27.

518. . Прага, “Нова Україна”, 1923. 28 с.

1924

519. Внутрішнє становище в Росії й на Україні та єдиний український револю-ційно-демократичний фронт. — “Літопис політики, письменства і мистецтва”, Берлін, 1. III. 1924, кн. 1, зш. 9, с. 131-135.

1925

520. За документальні дані (3 листування В. Винниченка з А. Приходьком у справі повороту на Рад. Україну). — “Діло”, Львів, 14. XI. 1925, ч. 256, с. 2-5.

1926

521. Небезпечні настрої. — “Діло”, Львів, 25, 26. VI. 1926; ч. 138, 139; с. 2, 2.

522. Поворот на Україну. — Пшебрам, Накл. групи української соціялістичної молоді “Вільна Громада”, 1926. 34 с.

1928

523. Лист дрібного буржуа. — “Українські вісті”, Париж, 10. III. 1928, ч. 63.

524. Відродження нації. Уривок: Мир з центральними державами (т. 2, с. 197-211). У кн; “Берестейський мир” (с. 167-178) — Львів, “Червона калина”, 1928. 319 с.

525. Одвертий лист В. Винниченка до М. Ґорького. — “Українські вісті”, Париж, 19. VII. 1928, ч. 72, С. 3-4.

526. . (Скорочено). — “Діло”, Львів, 2. VIII. 1928, ч. 170, с. 2-3.

527. . “Новий час”, Львів, 6-10. VIII. 1928, ч. 94-96.

1933

528. Лист до редакції. — “Праця”, Львів, 17. XII. 1933, ч. 6.

1934

529. За яку Україну? — Париж, Іб. в.], 1934. 43 с.

1935

530. Одкритий лист до Сталіна і членів Політбюра ВКП. — “Трудова Україна”, Прага, 1935, ч. 6-7, с. 5-8.

1936

531. За об’єднання всіх сил національного колективу. — “Новий час”, Львів, 6. V.

1936, ч. 100, с. 2-3.

532. Мета й засоби. — “Український голос”, Вінніпег, 20. VI. 1936, ч. 21, с. 4.

1937

533. Біографічні дані. — “Правда”, Вінніпег, 20, 27. І. 1937; ч. З, 4; с. 2, 3.

534. За яку Українуї Уривок: В. Винниченко про себе. — “Правда”, Вінніпег, 31. III.

1937, ч. 13, с. 4.

535. З листа В. Винниченка до одного з провідників українських

соці ял-демократі в у Празі. — “Організаційні вісті Оборони України”, Скрентон, IV. 1937, ч. 4, с. 5.

Прізвище адресата не названо.

536. З другого листа В. Винниченка до представника українських

соціял-демократів. — “Організаційні вісті Оборони України”, Скрентон, IV. 1937,

ч. 4, с. 5-6.

537. Поклик Володимира Винниченка до української трудової демократії. — “Правда”, Вінніпег, 3. XI. 1937, ч. 35, с. 1, 4.

1938

538. Перед новим етапом (Наші позиції). З передмовою К. С. [крипт. Кирила Студинського]. — Коломия, Накл. Краєвого комітету Української партії незалежних соціялістів, 1938. 40 с.

539. . Торонто, “Вперед”, 1938. 62 с.

540. Плебісцит на Україні. — “Організаційні вісті Оборони України”, Скрентон, II.

1938, ч. 2, с. 3-6.

541. Щастя і конкордизм. — “Зоря”, Сан Павльо, II—V, VIII—XII. 1938, І—VI. 1939; ч. 6-12, 22-24, 1-6; с. З, З, З, З, 3, 2-3, 3, 11-14, 20-25, 21-30, 20-26.

1939

542. Лист В. Винниченка до Екзекутиви О. У. — “Організаційні вісті Оборони України”, Скрентон, IX. 1939, ч. 7, с. 7-8.

1940

543. За державну волю України (3 листа В. Винниченка до французьких політиків). — “Організаційні вісті Оборони України”, Скрентон, Ні. 1940, ч. З, с. 4-5.

1945

544. З листів до редакції. — “Українська громадська пора”, Детройт, 20. IX. 1945, ч. 38, с. 1.

1947

545. В. Винниченко про себе й про українських “однобічників”. — “Сьогодні”, Авґсбург, XII. 1947, ч. 2, с. 4-6.

546. До всіх українських груп і громадських течій в еміграції сущих ЗАКЛИК групи українських конкордистів. — “Українська громадська пора”, Детройт, 14. VIII. 1947, ч. 33, с. 3.

1948

547. Була, є й буде. — “Українські вісті”, Новий Ульм, 28. XI, 2. XII. 1948; ч. 96,

97; с. 2-3, 3.

548. В. Винниченко про деякі невідкладні справи (3 листа В. Винниченка до Т. Осьмачки). — “Українські вісті”, Новий Ульм, 2. X. 1948, ч. 80, с. 3.

549. Голос Винниченка. Лист до редакції. — “Українські вісті”, Новий Ульм, 19, 23. VI. 1948; ч. 50, 51; с. 4, 3-4.

550. До осередку УРДП “Дунай”. — “Революційний демократ”, Мюнхен, X. 1948, ч.

1, с. 30-32.

551. Лист до редакції. — “Українська громадська пора”, Детройт, 17. VI. 1948, ч. 24, с. 3-4.

552. Винниченко проти Ґорького (До двадцятиріччя однієї дискусії, що актуальна й нині). — “Українські вісті”, Новий Ульм, 25. XI. 1948, ч. 95, с. 2-3.

553. Про свою літературну творчість на еміграції. — “Українські вісті”, Новий Ульм, 28. І. 1948, ч. 9, с. 5.

554. Розлад і погодження. Відповідь моїм прихильникам і неприхильникам. — Новий Ульм, “Наша боротьба”, 1948. 32 с.

1950

555. Маленьке пояснення. Одвертий лист до Редакції. — “Українські вісті”, Новий Ульм, 10. VIII. 1950, ч. 64, с. 2-4.

556. Непотрібний підрахунок (Одвертий лист до Редакції). — “Українські вісті”, Новий Ульм, 18. VI. 1950, ч. 49, с. 2.

1951

557. Відродження нації. Уривок: Вол. Винниченко про Керенського (т. 1, с. 308-310). — “Українські вісті”, Новий Ульм, 25. XI. 1951, ч. 94, с. 3.

558. Два спростовання. — “Вперед”, Мюнхен, 1951, ч. 1-2, 3-4; с. 11-12, 2-3.

1952

559. Відродження нації. Уривок: Постання Української Народньої Республіки (т.

2, с. 80-83). — “Сучасна Україна”, Мюнхен, 3. XII. 1952, ч. 25, с. 9.

560. Заповіт борцям за визволення. — “Східняк” (Український додаток до нью-йоркського щоденника “Новое русское слово”), Нью-Йорк, 19. VII. 1952, ч.

11, с. 3-4.

Зміст: Вступ. — Українська державність. — Дві орієнтації. — Національна Рада. — С. Петлюра. — Позиції і дії двох орієнтацій. — “Президент” А. Лівицький. — Переорганізація Національної Ради. — Д. Донцов. — Сучасні позиції українських націоналістів. — Основні умови переорганізації. У. Нац. Ради. — Нова структура Нац. Ради. — Найпевніше забезпечення самостійности Укр. Держави. — Створення миру й Світової Федерації без бомб і кривавих революцій. — Якої орієнтації триматися? — Нова програма і новий склад Нац. Ради. — Закінчення.

Надруковано Вступ і початок розділу Українська державність. На цьому друк припинено в наслідок заборони дружини покійного В-ка (див. ч. 1991).

561. Одвертий лист до т.т. комуністів і революційних соціялістів Зах. Европи та Америки (Уривки). — “Вперед”, Мюнхен, 1952, ч. 1-2, с. 3-4.

1953

562. Розлад і погодження. Відповідь моїм прихильникам і неприхильникам. — “Українське громадське слово”, Нью-Йорк, 15. VII. 1953, VII. 1954; ч. 7, 7; с. 123-129, 153-157.

1954

563. Заповіт борцям за визволення. Уривок: В. Винниченко про Д. Донцова. — “Вільна Україна”, Детройт, 1954, зб. 1, с. 54-55.

1957

564. Винниченкові листи до О. Смотрича. — “Нові дні”, Торонто, І. 1957, ч.

84, с. 14-15.

565. Листи Володимира Винниченка до Мих. Ситника. — “Нові дні”, Торонто, XI. 1957, ч. 94, с. 10-14.

1958

566. Мети й засоби. — “Вільна Україна”, Трентон, 1958, ч. 19, с. 24-28.

1961

567. Лист В. К. Винниченка до І. П. Багряного. — “Українські вісті”, Новий Ульм,

2- 9. IV. 1961, ч. 14-15, с. 1, 12.

568. . “Нові дні”, Торонто, V. 1961, ч. 136, с. 29-30.

569. Україна і представник московської літератури (Одвертий лист В. Винниченка до М. Горького). — “Народна воля”, Скрентон, 7. XII. 1961-8. II. 1962; ч. 47-50, 2-6; с. 7, 6, 6, 5, 6, 6, 5, 5, 6 (див. ч. 525).

1962

570. /з щоденника; вибірка. — “Слово”, Нью-Йорк, 1962, зб. 1, с. 413-433.

571. Листи Володимира Винниченка до Івана Манила. — “Нові дні”, Торонто, VI. 1962, ч. 149, с. 16.

1968

572. Лист голови Директорії Вол. Винниченка до комуністів світу (Одвертий лист до т.т. комуністів і революційних соціялістів Зах. Европи та Америки).

— “Батьківщина”, Торонто, 28. IX. 1968, ч. 18, с. 2, 4. (див. ч. 487).

1971

573. Володимир Винниченко про самогубство М. Хвильового і М. Скрипника. З неопублікованих записок В. Винниченка “Думки про себе на тім світі”. — “Сучасність”, Мюнхен, IX. 1971, ч. 9, с. 7-18.

574. . “Український голос”, Вінніпег, 10, 17. XI. 1971; ч. 45, 46; с. 4, 4.

1980

575. Була, є й буде. — “Українські вісті”, Детройт, 23, ЗО VII. 1980; ч. ЗО,

31; с. 2-4, 6; 2-3, 6.

576. Винниченко проти Ґорького (Одвертий лист В. Винниченка до М. Ґорького).

— “Українські вісті”, Детройт, 16. VII. 1980, ч. 29, с. 2-4, 6 (див. ч. 525).

577. Щоденник. Ред., вступна стаття і примітки Григорія Костюка. — Едмонтон-Нью-Йорк, Вид. Канадського інституту українських студій і Комісії УВАН у США для вивчення і публікації спадщини Володимира Винниченка, 1980, 1983. 2 т.

Зміст: т. 1: 1911-1920. — т. 2: 1921-1925.

1983

578. Відродження нації. Уривок: Народе Україниї (т. 2, с. 244-248). — “Українські вісті”, Детройт, 23. І. 1983, ч. 4, с. 1.

579. Володимир Винниченко про українську державність. У кн.: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Мюнхен, “Сучасність”, 1983, т. 1, с. 322-325 (див. ч. 453).

580. Деклярація Генерального Секретаріяту, оголошена Винниченком у Малій Раді 12 жовтня 1917. У кн.: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Мюнхен, “Сучасність”, 1983, т. 1, с. 313-314.

581. Деклярація Директорії Української Народньої Республіки. У кн.: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Мюнхен, “Сучасність”, 1983, т.

1, с. 408-412.

582. Докладна записка УЦРади Тимчасовому урядові (травень 1917). У кн.: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Мюнхен,

“Сучасність”, 1983, т. 1, с. 286-293.

583. Лист до клясово-несвідомої української інтелігенції. У кн.: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Мюнхен, “Сучасність”, 1983, т. 1, с. 457-462.

584. Рано втомлюватись. У кн.: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Мюнхен, “Сучасність”, 1983, т. 1, с. 401-403 (див. ч. 449).

585. Революція в небезпеці! (Уривок). У кн.: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Мюнхен, “Сучасність”, 1983, т. 1, с. 462-471 (див. ч.

494).

II. ПЕРЕКЛАДИ ВИННИЧЕНКОВИХ ТВОРІВ

586. Мотепіз. — “ЗуоЬосІа”, иегзеу Сіїу (ТЬе ІІкгаіпіап \Л/еекіу Зирріетепі), Аидизї 7, 14, 21, 28, 1950, N05. 32-35, р. З, 3, 2, 2.

Момент.

Прізвища перекладача не подано.

587. Нипдег. Тгапзіаіеб Ьу * * * . Іп: ТЬеіг іапб: ап апїЬоІоду оі ІІкгаіпіап зНогї зіогіез (р. 167-176). — ^гзеу Сіїу, ЗVоЬос^а Ргезз, 1964. 325 р.

ВіодгарЬісаІ зкеїсЬ Ьу В. Кга\л/сі\л/, р. 166.

Г олод.

588. А зігапде ері зобе. Тгапзіаіесі Ьу І_. Нігпа апсі й. Зїгик. Іп: Мобегп ІІкгаіпіап зіюгі зіогіез. РагаІІеІ їехї есііііоп (р. 60-77). Есііїесі Ьу Сеогде 3. N. Ьискуі. — УНІеіоп, ІІкгаіпіап Акасіетіс Ргезз, 1973. 228 р

Чудний епізод.

-рва^в ііх .в^в^р / — игт'К .р^атгав^нв врпвв

•■вар—пл*?трн АК*РКВ пвіт'вкпввккр,пв,'р .12 'та ^во^р^а

.1926

.ГНИВ .5? 11В ИПВ-П рв В^В'^ВІ'1?* ...У’рК “рТ ТІ? ЧрЧПВ...

.1926 ^упирію оркй АК*РКВ ірни^го

Чесність з собою (Нью-Йорк, 1926. 319 с.).

,рв*#ра*а -р«#'& рк -рі»).в*рар ва-п ваквкь ввака пвп ’тт 74 .1929 /вдр-пцртр,, ^крпкв .(33 'та

Бабусин подарунок (Харків, 1929. 74 с.).

.п ривки рвквв,'ввв ввивн^р вватв втквр

.ва^кирік рв дк'рнкв-варвв .*’роІ?гч&гча*’\вагч\ввамр

італійські

593. /.е Мепюдпе: сігатта исгаіпо іп Іге аіі\. (Зегіа: “Соттесііе Ііаііапе е Зігапіеге”). -— “ІМоіі е іі топсіо”, Рота, 1926, І, р. 683-712.

Брехня.

Латвійські

594. Зіаґізіі. — Ріда, М. ТіІІег, 1912. 88 І.

Оповідання.

595. ЇЇ/а/аіее. ЗіаЬзІі із кгее\лш ге\люіи2Іопаги сізіЬ\л/ез. Тиік. І. А. Віїе. — \Л/епсіеп, А. Віїе, 1913, 84 І.

Переслідувані; оповідання.

Німецькі

596. Зіпа. Еіпе ЕггаЬІипд Vоп \Л/оІосіутуг \Л/уппу1зсЬепко. Аиз сіет ІікгаіпізсНеп іїЬегзеїгї УОП ОІда Ни2аг-Ра\л/ІисН. — “ІІкгаіпізсЬе РипсізсНаи”, \Л/іеп, 1910. N0. 9/10, 11/12, $. 246-251, 278-284.

Зіна.

597. Біе ійде. йгата іп сігеі Акіеп. Еіпгід аиїогізіегіе ОЬегзеїгипд аиз сіет ІІкгаіпізсЬеп \юп Сизїау ЗресНї. — Роїзсіат, Сизіау КіерепНеиег Уегіад, 1922. 78 3.

Брехня.

598. йег меіззе Ваг ипс/ с!іе зсбмапе Рапібегкаііе. ЗсНаизріеІ іп 4 Акіеп Vоп \Л/оіосіутуг \Л/уппуїзсНепко. Еіпгід аиїогізіегїе ОЬегзеїгипд аиз сіет ІІкгаіпізсЬеп УОП Сиз^ ЗресНї. — Роїзсіат, Сизїау КіерепИеиег Уегіад [1922]. 69 5.

Чорна Пантера і БІЛИЙ Ведмідь.

599. Аизде\л/аіі/іе Епа/і/ипдеп. — СИагко\л/, Зїаа^егіад сіег ІІкгаіпе, 1930. 230 5.

ІпЬаІЇ: Нипдег. — Зіпа. — Киз ипб Сгіїип. — Ребко бег І.итр. — Зо/баіеп. — Оег Та/ізтап. — Оіе кіеіпе Вите!. — йег Ь/іпбе Кгаіі. — Мег ізі бег Реіпб? — Оег ТМеаіегипІегпебтег Багкип-3абипа}зкі}. — Оег к/еіпгиззізс/іе Еигораег.

Зміст: ГОЛОД. — Зіна. — Кузь та Грицунь. — Федько-халамидник. — “Салдатики!” — Талісман. — Маленька рисочка. — Темна сила. — Хто ворог? — Антрепреньор Гаркун-Задунайський. — Малорос-европеєць.

600. Зігепд деііеіт. Іп: Еіп Вгиппеп іиг йигз(іде ипсі апсіеге икгаіпізсЬе ЕггаЬІипдеп (5. 23-57). Аиз\л/аНІ ипсі йЬегзеїгипд Аппа-Наііа НогЬаїзсЬ. — Зїиїїдагї, Ногзї Егсітапп \/егіад [1970]. 4115.

Таємність.

Польські

601. Ороуі/іабапіа. Рггекіасі \ЛЛ С. — СЬагк6\л/, \Л/усіа\л/пісї\л/о рапзї\л/о\л/е Іікгаіпу, 1930.^263 з.

Тгезс: Со/ііпа. — Реб’ко-іоЬиі. — К!атзі\л/о. — Киї і Нгусип. — Скгміїка. — Кирпо.

Зміст: Голота. — Федько-халамидник. — Брехня. — Кузь та Грицунь. — Момент. — Купля.

Португальські

602. А Роте. “А Сапоа N0 Маг: Сопїоз ІІсгапіапоз”. Тгасіияіо: \Л/іга Зеїапзкі.

^пеіго, Сотрапіііа Вгазіїеіга сіє Агїез Сгаїісаз, 1972, р. 69-85.

Г олод.

Російські

603. Момент. — “Столичная почта”, С.-Петербург, 1907, N0. 216-217.

Момент.

604. Голод. Перевод Ф. Гавриша. — “Киевская искра”, 1908, N0. 2.

Г олод.

605. Раб красотьі. — “Нива”, С.-Петербург, 25. X. 1908, N0. 43, с. 737-740.

Раб краси.

606. Записная книжка. — “Кубанський курьер”, Екатеринодар, 8. IV. 1909, N0. 166.

Записна книжка.

607. Зина. Перевод М. Шаповала. — “Киевская искра”, 1909, N0. 44.

Зіна.

608. То, что вьіше нас. Рассказ. Перевод с украинского М. С-кая. — “Вестник ЕвропьГ, Санктпетербург, VI. 1909, кн. VI, с. 688-707.

Щось більше за нас.

609. Борьба. Авторский перевод с украинского. — [б. м.], Партия социалис- тов-революционеров, 1910, N0. 4. 63 с.

Боротьба.

610. Голод. — “Оренбургский край”, Оренбург, 1910, N0. 247.

Голод.

611. Прокламации. — “Утро России”, Москва, 1910, N0. 178.

Записна книжка.

612. Купля. Рассказ. Перевод с украинского А. Пигулович. — “Современньїй мир”, С.-Петербург, VII. 1910, N0. 7, с. 95-120.

Купля.

613. Купля и другие рассказьі. Разрешенньїй автором перевод с украинского А. Пигулович (“Универсальная библиотека”). — Москва, К-во “Польза”, 1910. 80 с.

Оглавление: Купля. — Момент. — Зина.

Зміст: Купля. — Момент. — Зіна.

614. Момент. Перевод: М. Могилянец. — “Жизнь для всех”, Петроград, 1910, N0. 7.

Момент.

615. Раб красотьі. Рассказ (С малорусского). — “Новьій журнал для всех”, С.-Петербург, IX. 1910, N0. 23, с. 59-76.

Раб краси.

616. Темная сила. Перевод Ф. Гавриша. — “Голос провинции”, Умань, 1910, N0. 111.

Темна сила.

617. Кузь и Грьіцунь. С украинского. Перевод автора (с. 3-24). — Сборник товарищества “Знание”, С.-Петербург, 1911, кн. 37. 304 с.

Кузь і Грицунь.

618. Момент. Перевод М. Мукалова. — “Океанский вестник”, Владивосток, 1911, N0. 569-571.

Момент.

619. . Из рассказов тюремной Шехерезади. Перевод с украинского М. К.

Мукалова. — Владивосток, Тип. К. А. Недзельский и К*, 1911. 49 с.

620. Собрание сочинений, т. 1. Рассказьі. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1911. 316 с.

Содержание: Момент. — Невольник красотьі. — Глумление. — Гольїтьба.

— Истинно-украинец. — Нечто большее нас. — Купля. — Странное происшествие.

Зміст: Момент. — Раб краси. — Глум. — Голота. — “Умі ркований”, та “щирий”. — Щось більше за нас. — Купля. — Чудний епізод.

621. Странная история. Перевод : А. Яр-ич [крипт. Андрія Ніковського]. —

“Одесские новости”, 1911, N0. 8337.

Таємна пригода.

622. Странньїй зпизод. Перевод К. Дальницкого. — “Закавказье”, Тифлис, 1911, N0. 1.

Чудний епізод.

623. Студент. Перевод Арк. Монгола. — “Кубанский край”, Екатеринодар, 1911, N0. 1.

Студент.

624. . “Киевская искра”, 1911, N0. 2.

625. Таинственность. Перевод К. Анищенко. — “Закавказье”, Тифлис, 1911, N0. 80, 81, 82.

Таємність.

626. Честность с собой. Повесть. — “Земля”, Москва, 1911, сб. 5, с. 1-254.

Чесність з собою.

627. Честь. Перевод Ф. Гавриша. — “Голос провинции”, Умань, 1911, N0. 2.

Честь.

628. На весах жизни. Роман. — “Земля”, Москва, 1912, сб. 9, с. 25-292.

Рівновага.

629. Ожидание. — “Новая жизнь”, С.-Петербург, XI. 1912.

Чекання.

630. Собрание сочинений, т. 2. Рассказьі. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1912. 265 с.

Содержание-* Мелоч. — Контрасти. — Таинственньїй случай. — Записная книжка. — Антрепренер Гаркун-Задунайский. — Два зпизода. — Кузь и Г рицунь.

Зміст’- Дрібниця. — Контрасти. — Таємна пригода. — Записна книжка. — Антрепреньор Гаркун-Задунайський. — Рабині справжнього. — Кузь та Грицунь.

631. Таинственность. Рассказ (Авторизованньїй перевод с украинского). — “Новьій журнал для всех”, С.-Петербург, IV. 1912, N0. 4, с. 45-74.

Таємність.

632. К своим. С украинского авторский перевод с рукописи. — “ЗаветьГ, С.-Петербург, III, IV, V. 1913; N0. 3-5; с. 11-51, 49-72, 13-45.

“По-свій!”.

633. Собрание сочинений, т. 3. Рассказьі. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1913. 305 с.

Содержание: Федька-халамидник. — Красота и сила. — Мнимьій господин. — Зина. — У молотилки. — Таинственность. — История Акимова здания.

Зміст: Федько-халамидник. — Краса і сила. — "Мнімий господін”, —

Зі на. — Біля машини. — Таємність. — історія Якимового будинку.

634. Собрание сочинений, т. 4. Рассказьі. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1913. 278 с.

Содержание: Талисман. — Хвостатьіе. — Ожидание. — Луч солнца. — Тайна (Отрьівок из дневника). Маленькая черточка. — На рабочем пункте. (Набросок). — История с Костей. — Базар (Драма в 4-х действиях).

Зміст: Талісман. — Хвостаті. — Чекання. — Промінь сонця. — Тайна (Виривки з щоденника). — Маленька рисочка. — Хто ворог? (Нарис). — Кумедія з Костем. — Базар (П’єса на 4 розділи).

635. Собрание сочинений, т. 5. На весах жизни. Роман. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1913. 292 с.

Рівновага.

636. Талисман (Рассказ). — Первьій альманах изд-ва “Союз”, С.-Петербург, 1913.

324 с.

Т алісман.

637. Заветьі отцов. — “Земля” Москва, 1914, сб. 14, с. 99-286.

Заповіт батьків.

638. Честность с собой. Повесть. — Мюнхен, Изд. Г. Мюллера, 1914. 349 с.

Чесність з собою.

639. Босяк. С украинского. Перевод автора с рукописи. — “Ежемесячньїй журнал”, Петроград, М-Х. 1915; N0. 6, 7, 8, 9-10; с. 21-33, 34-48, 35-43, 115-122.

Босяк.

640. Собрание сочинений, т. 2, изд. 2. Рассказьі. Перевод с украинского. —

Москва, Московское кн-во, 1915. 248 с.

Зміст: див. ч. 630.

641. Собрание сочинений, т. 6. Рассказьі. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1915. 259 с.

Содержание: Радость. — Олаф Стефенсон. — Те день. — Обручение. — Победитель. — Цепи.

Зміст: Радість. — Олаф Стефенсон. — Терень. — Заручини. — Переможець. — Ланцюг.

642. Собрание сочинений, т. 7, ч. 1. Божки. Роман. Авторский перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1915. 244 с.

Божки.

643. Собрание сочинений, т. 8, ч. 2. Божки. Роман. Авторский перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1915. 244 с.

Божки.

644. Ложь. Пьеса в 3 д. — Москва, Изд. С. Ф. Разсохина, 1916. 50 с.

Брехня.

645. Собрание сочинений, т. З, изд. 2. Рассказьі. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1916. 276 с.

Зміст: див. ч. 633.

646. Собрание сочинений, т. 7, ч. 1, изд. 2. Божки. Роман. Авторский перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1916. 245 с.

Божки.

647. Собрание сочинений, т. 8, ч. 2, изд. 2. Божки. Роман. Авторский перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1916. 245 с.

Божки.

648. Хочу! Роман. С украинского. Перевод автора с рукописи. — “Земля”, Москва, 1916, сб. 18, с. 5-258.

Хочу!

649. Записки Курносого Мефистофеля. Роман. С украинского. Авторский перевод с рукописи. “Земля”, Москва, 1917, сб. 20, с. 5-269.

Записки Кирпатого Мефістофеля.

650. Собрание сочинений, т. 4, изд. 2. Рассказьі. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1917. 253 с.

Зміст: див. ч. 634.

651. Собрание сочинений, т. 5, изд. 2. На весах жизни. Роман. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1917. 246 с.

Рівновага.

652. Собрание сочинений, т. 9. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1917. 271 с.

Содержание: Ложь. — Черная пантера. — Пригвожденньїе.

Зміст: Брехня. — Чорна Пантера і Білий Ведмідь. — Пригвождені.

653. Собрание сочинений, т. 9, изд. 2. Перевод с украинского. — Москва, Московское кн-во, 1918. 225 с.

Зміст: див. ч. 652.

654. Закон. Пьеса в 4-х действиях (Перевод с украинского). — Берлин, Изд-во

“Возрождение”, 1922, 94 с.

Закон.

655. Записки Курносого Мефистофеля. Роман. Авторизованньїй перевод с украинского Р. В. — Берлин, Изд-во Ольга Дьякова и К°, 1922. 268 с.

Записки Кирпатого Мефістофеля.

656. Талисман. Перевод с украинского Р. Винниченко. Вместо предисловия, В. Винниченко. (Библиотека “Сполохи”). — Берлин, Изд-во Е. А. Гутнова, 1922.

96 с.

Талісман.

657. Честность с собой. Повесть. — Берлин, Изд-во Ольга Дьякова и К°, 1922.

349 с.

Чесність з собою.

658. История с Костей. Рассказ. — Москва, “Земля и фабрика”, 1926. 32 с.

Кумедія з Костем.

659. Кузь и Грьіцунь. Рассказ. Перевод с украинского автора. — Москва, “Земля и фабрика”, 1926. 29 с.

Кузь та Грицунь.

660. Ожидание. Рассказ. — Москва, “Земля и фабрика”, 1926. 32 с.

Чекання.

661. Победитель. Рассказ. Перевод с украинского. (Универсальная библиотека, N0. 153). — Москва, Гос. изд-во, 1926. 64 с.

Переможець.

662. Радость. Рассказьі. Перевод с украинского. (Универсальная библиотека, N0. 159-160). — Москва, Гос. изд-во, 1926. 92 с.

Радість.

663. Федька-халамидник. Рассказ. Перевод с украинского А. Алтаева. — Москва, “Земля и фабрика”, 1926. 44 с.

Федько-халамидник.

664. Обручение. Повести и рассказьі. (Украинские писатели в русских переводах). Вступительная статья Анд. Речицкого. — Харьков, Изд-во ВУСПС “Украинский рабочий”, 1927. 322 с.

Содержание: История Акимова здания. — Обручение. — Радость. — Терень. — Купля.

Зміст: історія Якимового будинку. — Заручини. — Радість. — Терень. — Купля.

665. Записки Курносого Мефистофеля. Роман. Перевод с украинского. Под ред. И. Айзенштока. С предисловием В. Юринца. — Харьков, “Пролетарий”, 1928. 270 с.

Записки Кирпатого Мефістофеля.

666. Солнечная машина. Роман. Авторизованньїй перевод с украинского Р. В. Предисловие Н. Демченко. — Харьков, Гос. изд-во Украиньї, 1928. 622 с.

Соняшна машина.

667. Борьба [Рассказьі]. Перевод с украинского под ред. Е. Приходченко. — Москва, Гос. изд-во, 1929. 259 с.

Боротьба.

668. Талисман (Рассказьі). Перевод с украинского под ред. Е. Приходченко. (Творчество народов СССР). — Москва, Гос. изд-во, 1929. 289 с.

Талісман.

669. Федька-халамидник. Рассказ. — Москва, Гос. изд-во, 1929. 48 с.

Федько-халамидник.

Словацькі

670. Ґарізку Рікпозе/ю Меіізіа. — Вгаїіз^а, ІМагосіпі уусіауаїеізка зроіоспозї, 1933.

Записки Кирпатого Мефістофеля.

Татарські

671. Екі Агдабаз. Тегсуте ісіеп: І. ВЄ§ЄУІІ. 1§сі ме кеЦу куїуЬхапезі. — Огьт ^еVІеї Мезгііаїь [Симферопіль, 1929. 25 с.].

Кузь та Грицунь.

672. Козі і/апьд, Ьа§ьпа кеідеп/ег. СЄУІГЄП: V. Утегої. І§сі че кеііу куїуЬхапезі. —

Огьт Ое\/Іеї Мезп'іаіь (Симферопіль, 1929. 18 с.].

Кумедія з Костем.

Французькі

673. Аи зоиіііе без Vепіз, без Vепіз іигіеих (Тгасіисїіоп сіє Гикгаіпіеп). — “ІЖгаіпе пош/еііе”, Рагіз, 31ЛЛ- \М\\. 1929. по. 1. 8.

Віють вітри, віють буйні.

674. Аи зоиіНе без чепіз, без УЄПҐЗ іигіеих. Тгасіиії сіє Гикгаіпіеп раг Зиііеїїе Рагу. — “І\Іош/еІ аде”, ^еVие тепзиеііе де Шегаїиге еї сіє сиїїиге, Рагіз, IV. 1931, по. 4, р. 326-330.

Віють вітри, віють буйні.

675. А!ои\/еаи соттапбетепі, готап. Тгасіиії сіє Гикгаіпіеп раг Зигаппе Оауопї. — Рагіз, Есііїіопз сіез Ргеззез сій Тетрз Ргезепї, 1949. 378 р.

Нова заповідь.

Чеські

676. ІЄ2. Огата о 3 сІеіз^/ісН. 2 икга]іпзїіпу ргеіогіїа М. НогЬас^зка. — РгаЬа, V5е5VІї, 1920. 88 з.

Брехня.

677. Сегпа Ратега а В'ііу Мебчеб. РгеІ. К. КгаІ. — РгаИа, В. ЬШісек, 1922. 73 з.

Чорна Пантера і Білий Ведмідь.

678. АпагсЬізіе'{РОСХІУОЗІ к зоре); готап. РгеІогіІ ^гоз^ ЙеГіак. — РгаИа, Котипізїіске кпіЬкиресїі а пакіасіаїеїз^/і Р. Неїтап, 1922. 250 з.

Чесність з собою.

679. ЗіиРепІ. РгеІ. V. СЬап/аї. — РгаНа, \/ііТтек [з. сі.] 99 з. Студент. .

https://fantlab.ru/blogarticle37402