[/url]

[/url]

Як відомо з романа "Золоте теля", переконаний нероба і за сумісництвом інтелігент з незакінченою гімназичною освітою Васисуалій ЛОХАНКІН оголосив голодовку рівно о шістнадцятій годині сорок хвилин.

— Васисуалій, ти дурень ! — спокійно мовила дружина, — Ти не смієш голодувати !

— Буду ! — вперся ЛОХАНКІН.

— Це безглуздо, Васисуалій. Це бунт індивідуальності.

— І ним я пишаюся. Ти недооцінюєш значення індивідуальності і взагалі інтелігенції.

Як і слід було чекати, голодування закінчилося трагічно — ЛОХАНКІН був спійманий на гарячому, коли з холодного борщу потайки виловлював м"ясо ...

Років десять тому бунтівний демарш ЛОХАНКІНА справив невідпорне враження на фантасмагоричну уяву літератора Олеся БЕРДНИКА. Зрештою, воно й не дивно, бо в їхній долі знаходимо багато спільного: у обох, як то кажуть, негаразд з освітою, але пречудово з самозакоханаям, обидва зневажали нормальну людську прашо, але залюбки сідали на шию людей працьовитих. ЛОХАНКІН з релігійною побожністю шукав велику сірячинину правду, БЕРДНИК — вселенську теософську істину.

Останнє було помічено і зафіксовано :

"... 0.БЕРДНИК під виглядом фантастики переписує в романі "Подвиг Вайвасвати" містичні казки В. КРИЖАНОВСЬКОЇ — Рочестер про месіанство магів"* Переписує... Зазначимо: м”яко сказано, з академічною чемністю.

А ще, додамо, він, ясна річ, у фантастично-зарозумілому тлумаченні безбожно передирае Біблію, оспівуючи боські діяння в усіх його трьох іпостасях. В інших своіх манірно-побожних писаннях, вочевидь розрахованих на позбавлений усякого критичного аналізу невибагливий смак, 0.БЕРДНИК, хвацько кокетуючи безсистемною ерудиціею викінченого ділетанта, вкрай "мудро" доводить, буцім, Україна — найліпший грунт для "космічного" розквіту буддизму, брахманізму, джай -нізму, синтоїзму з ісламом на додачу.

— Господи, а які у тебе на наші голови вірування ще є? Відкрий нам, боже, на потилиці трете око Шиви!

Та не про це зараз йдеться ...

Голодування Васисуалія ЛОХАНКІНА поступово перетворилося для Олеся Павловича БЕРДНИКА в своєрідне життєве хоббі. Однак побоюючись принизливих наслідків, що спіткали недоумка ЛОХАНКІНА, він розв"язав проблему успішного голодування по-науковому. "Еврика ! -осяяло його. — Не їстиму, а питиму ! У рідині — Істина ! Ще найдавніші предки і староіндійські маги казали; Істина — у пляшці ...

І ніяких тобі сімейно-побутових конфліктів..."

х/ А.Ф.БРИТИКОВ. "Русский советский научно-Фантастический роман”. "Наука", Л., 1970, стр. 300.

Технологія голодування, розроблена БЕРДНИКОМ, як і усе геніальне, проста і загальноприсгупна. Приміром, якась чергова сердешна пасія біжить на базар і купує курку. До курки, ясна річ, яєчка . Попутно, у гастрономі, кладе до авоськи півпуда манної крупи і пару кіло вершкового масла. До всього цього — каністру молока. З курки, якщо вона добре вгодована, виходить пречудовий бульйон, його слід поставити до холодильника. Адже коли в гарячий бульйон кобувснути з півдесятка яєць, то вони ж зваряться і вийде не рідина, а звичай -на дієтична юшка. А от з ріденькою манною кашкою на молоці, слід робити навпаки, інакше шмат вершкового масла в драглистому манному трясовині не розчиниться і вийде чортій-що, а не пошукувана рідина.

І тоді воздвигається Лесик на весь свій богатирський зріст з чернечою бородою і патлами ігумена, з двома півлітровими келихами -холодним та гарячим — в могутніх ручиськах та й каже журливо :

— За твоє здоров"я, Сонцесяйно Дівчино — Квітка ! А мені все одно — рано чи пізно, а сконати... /Олесь Павлович має нахил до написань з великої літери майже всіх іменників українсько! мови/.

У пасії — аж мороз по шкірі. Адже сущу істину каже, відому ще старотибетським ламам і брахманам магадхсько-маурійської епохи!... Пасія долає курку, Лесик — келихи. Щоправда, оскільки серце у нього добре, а не кожна пасія спроможна упорати вгодованого півня, Лесик милостиво допомагає їй подолати усі їстивні труднощі, знаходячи в холодильнику ще й приховані у закоркованих пляшках резерви... Отак, бідолаха, і животіє .

однак багатющу натуру голодуючого на висококалорійній рідині буде ницо збіднено, якщо не згадати його інші захоплення: астральні

ав"язки з потойбічними "вимірами" І "сферами", прямий зв"язок з іншо-планетниками, що прилетіли на "тарілці" на спецзустріч з ним, що відбулася одної ночі в скверику, біля моста Патона, хіромантію і невтомні розшуки Безсмертної Всесвітньо! Мами, яка споконвіку мешкав в неприступних Гімалаях, бо папи, котрий живе за всім відомов адресою в Римі, йому замало...

Останнім часом він буквально вчадів на кіптяві Очищувального Вогню, ідею якого вперше висунув ще папа римський Григорій І /кінець УІ — початок УП ст./. Але, як і у випадку з Васисуаліем ЛОХАНКІН, Олесь Павлович поставився до ідеї середньовічного папи творчо й винахідливо. Його науковий постулат: через Очищувальний Вогонь слід проходити не через спалення на ауто-да-фе, а стрибаючи через кострище абсолютно оголеним. Стрибати через багаття неодмінно слід, узявши за.руку дівчину, ясна річ, теж голу.

Практично це виглядає так /використаємо й ми "багатозначну" манеру О.БЕРДНИКА геть про все писати з "Великої Літери"/. Виходить з лісу здоровезний голий дядоло з оберемком хмизу за плечима. Поруч — гол ла дівка з волошковим віночком на гарній русявій, безумовно, не фарбованій природній власяниці. Фарбована жінка — то Омана. Кресати Живу Іскру необхідно по-прадавньому — двома кремінцями, бо Сірники — то виплід осоружної цивілізації. Сірники, щоб ви знали, — то Мара, а Запальничка — Химера. Очищувальний Вогонь запалав — тоді новоявлені Адам з Євою й мають стрибати до повного закоптіння. Димком, знацця, до Незмивної Чорноти закуритися, бо навіть прапрадавні мудреці, не відрізняли, де чорне, де біле, а сприймали їх як чорнобілу суміш Істини.

До того а і середньовічні відуни до пуття так і не второпали, де біла, а де чорна магія...

Та от біда : народ пішов темний і несвідомий, бо в школах не викладають ні старосемітських Кумранських сувоїв, ні клінописних прозрінь вимерлих шумерів, ані Початку Всіх Початиів — прадавньо-індійську ритуальну "Рігведу". Страшно стрибати голим на очах темішх неуків. Людина, можна сказати, крізь муки власного голодування і вогнянні стрибки діалектично поєднала вчення староіндійських голих аскетів джайнів — дігонбарів зі світоглядом сучасаих закордонних нудистів, а з нею поведуться, мов зі спричиненим Недоумком. ..

Та вихід з фатального кола знайдено ! Нова геніальна "еврика" полягає в тому, щоб 00Н або ж принаймні ШНЕСКО оголосило про створення десь в джунглях Амазоні! чи в незайманих пущах Африки зон первісного здичавіння. Олесь Павлович БЕРДНИК готовий десантуватися туди хоч зараз. Голим і босим. Але неодмінно з Свою у вбранні, як в біблійному стародруці. Інакше як чорна, гак і біла магії приречені на погибель. Примітка: в Країні Рад зону здичавіння оголошувати не варто, бо дикунів тут нема.

Усі ці вибрики БЕРДНИКА до часу викликали у його знайомих лише анекдотичні оповідки. Аж поки він не згадав про закордонні "сфери" і не розпочав юродствувати в "міжнародних обширах" /вже на зразок старгородсьКого лева Кіси Вороб"янінова/:

— Гери енд пери ! Щедрі фони унд барони ! Я голодую, панове! Спитайте будь-кого ! Я голий ег босий ! Подайте, Христа заради або Магомега, або ж самого %дди, айне кляйне дойче зуппе ! Жінка е -зварить, — простягає він до заморських панів /у тому числі й до недобитих націоналістичних "добродіїв"/ широкі, мов лопати, долоні, склавши їх загребущим екскаваюрним ківшем. — Містери енд твістери !

Зважте, я живу в дикій країні, хоч вона і вважається цивілізованою. Чому в дикій, питаете? А тому, що хоч я горю палким бажанням вільно дичавіти, мене тут на глузи беруть; "Кіп смайлінг!" — коли по-вашому. Мовляв, я блазнюю унд дурня із себе клею. Де ж висока Істина?

І ось цей морально розбещений недоук і політичний спекулянт, цей самозакоханий ледар і цинічний жебрак, цей літературний халтурник і неудагний "месія" во буддійському Христі канючить по всіх усю-дах закордонного притулку, щоб в /о, боже!/ Вільному світі голяком стрибати через Очищувальний Вогонь. Бо там — Свобода! Там хоч із хмарочоса сторч головою на бруківку кидайся. Ніхто тобі, стрибунцеві, не завадить. І це — незаперечна істина...

Аж до того заходився писати на різні заморські адреси наш доморослий "давай-лама", що з тим листуванням два тижні на роботу не виходив /з 15 по 28 березня ц.р. включно/. А його безпосередній начальник, бригадир Київського комбінату монументально-декоративного мистецтва, даремно грюкав у зачинені двері свого виконавця -вітражиста. Певно, не укмігив, що Васисуалія ЛОХАНКІНА навіть пожежа не примусила піти на роботу.

А що ж далі? Звичайне діло: відповідний наказ /від 1-го квітня ц.р./ директора комбінату з недвозначним застереженням. Та "трудяга" БЕРДНИК знову десь на тривалий час повіявся. А відтак — новий наказ /від 25 квітня/ з оголошенням суворої догани і попередженням про звільнення з роботи за систематичні прогули і злісне порушення трудової дисципліни.

Аж тут сталося диво дивне. "Волелюбному" БЕРДНИКУ ним же пропаговане у книжках слово "звільнення" /від людей, від суспільства і взагалі від земної кулі/ чомусь цього разу вельми не сподобалося.

Що тут сталося — просто жах! Як посунув на секретарку директора Олесь Павлович, як грюкнув кулацюрою та як заволав прегрізно :

— А де права людини ?

— На прогули та неробство права нема !

— А на що є ?

— На працю, як в Конституції записано !

— А я, може, жадаю вільного й нічим не обмеженого дозвілля?

— З оплатою чи без? — саркастично запитала секретарка.

І справді, подумайте лишень: в Америці навіть безробітним пару місяців якусь мізерію дають та ще полумиском юшки в богадільні Армії Спасіння почастують, а тут штатному неробі не хочуть платити. А могли б піти назустріч, зазирнути в його багатостраждальну дущу та й переказати гроші поштою, аби ж бідолаха до каси ноги не бив... Та де там, коли людських прав катма! І БЕРДНИК наполегливо "качав права", гучно волаючи:

— Що це ви цькуєте мене доганами? Я вищий од вас !

— Еге ж, на зріст ...

— Що?! — аж знавіснів доморослий "правознавець".

Та мене, щоб ви знали, шанують в усіх всесвітніх вимірах, потойбічних колах і закордонних радіосферах ! Махабхарата, Рамаяна, Панча-тантра, щоб вас усіх Стародавній Дідько ухопив !

Що ж, згадаймо теж дещо прадавнє. А точніше — лише одне прис-лів"я з української народної мудрості. І переконаємося, що недарма колись люди склали: "Таке догідне, хоч на смітник викидай".

/автор невідомий/

Оригінал:

https://fantlab.ru/blogarticle53457

Інші:

Микола Білкун. Реліктовий месія (фейлетон) 1977

https://fantlab.ru/blogarticle47016

Михайло Логвиненко. На фантастичних манівцях

https://fantlab.ru/blogarticle47017

Михайло Коваленко. Фантастика чи містика?

https://fantlab.ru/blogarticle47031

Мирослав Попович. Фантастика чи туманність? 1965

https://fantlab.ru/blogarticle47062

Гафия Дидько. БЕЛАЯ И ЧЕРНАЯ МАГИЯ. 1965

https://fantlab.ru/blogarticle47077

Л. Харламова. О СОКРОВИЩАХ ПОДЛИННЫХ И ФАЛЬШИВЫХ. 1960

https://fantlab.ru/blogarticle47078

***

Знайшов тут http://bvi.rusf.ru/bibli/rec_be.htm

Встреча над пропастью

Мартьянов Б. : фантастика или мистика? [Рец. на кн.: Бердник О. Встреча над пропастью] // Наука и религия (М.). – 1965. – № 8. – С. 93-94.

Звездный Корсар

Шатилов Н. : в бурунах бытия и брызгах шампанского [Рец. на кн.: Бердник О. Звездный корсар] // Лит. обозрение (М.). – 1973. – № 1. – С. 59-61.

Пути титанов

Ларин Сергей. : горизонты фантастики [Рец. на кн.: Бердник О. Пути титанов] // Дружба народов (М.). – 1960. – № 5. – С. 238-241

Призрак идет по Земле

Ручкин А. : урок испанского языка [Рец. на кн.: Бердник А. Призрак идет по земле] // Звезда (Л.). – 1963. – № 7. – С. 222.6

Чаша Амриты

Рысцов В., Черевченко А. : чудеса в чаше амриты [Рец. на кн.: Бердник О. Чаша Амриты] // Лит. газета (М.). – 1968. – 9 окт. – С. 6.

Дещо вже траплялось українською https://www.facebook.com/notes/stefan-khr...

https://www.facebook.com/notes/stefan-khr...

https://www.facebook.com/groups/791143267...

Степан Храбров.

Твори О. Бердника:

https://diasporiana.org.ua/?s=%D0%91%D0%B...

https://chtyvo.org.ua/authors/Berdnyk/?fb...

https://diasporiana.org.ua/?s=Berdnyk

***

https://stefan-blog.livejournal.com/45088...

На вінок мені не треба

Ні грошей, ні часу,

Бо я знаю, що учитель

Не має запасу.

На могилу покладіте

Які -небудь квіти .

Не забудьте в руки дати

План самоосвіти

Щоб усе було зі мною:

конспекти, програми,

План роботи виховної

Та навчальн плани.

Хай же плаче гірко завуч:

Ой гаю, мій гаю

Ким же я твої уроки

Замінити маю?

Ви завуча заспокойте,

Дайте йому раду,

А найкраще швидше

Скличте екстрену нараду.

А за мною ви не плачте

Хоч тепер спочину

Всі турботи виховання

Вам живим покину.

Хай мене наставники

Не згадують лихом,

Що з двійки робив трійку

Аби було тихо.

Невесело стало в школі

Стало дуже тихо

Ставлять трійки замість двійок,

Щоб минуло лихо.

На педрадах виступають

Ті , що красномовні .

Всі методи пропонують,

Щоб блищало зовні .

***

Як умру, то поховайте подалі від школи,

На педраді не згадуйте більше вже ніколи,

На вінок мені не тратьте ні грошей, ні часу,

Бо я знаю, що вчительство не має запасу.

На могилі залишіте які-небудь квіти,

А в головах покладіте план самоосвіти,

Зошит, ручку і щоденник всуньте мені в руки

І згадайте, друзі милі, шкільні мої муки:

Не прожив я так, як люди, недосипав ночі,

Все над тими зошитами вилазили очі,

З’їла школа моє серце і ще півпечінки,

Бо за нею я не бачив ні дітей, ні жінки.

Місцевкому передайте моє шанування,

Так путівки й не діждався я на лікування,

Ну а завучу скажіте, хай розклад міняє,

Бо мене вже на цім світі живого немає…

Ось іще запам’ятайте, вчителі майбутні:

В школі добре працювати, як нема в ній учнів.

А як трапиться колись, що буде зарплата,

То випийте ви за мене по сто грам на брата.

Прощавайте назавжди, двійки й одиниці,

І ви, колеги-вчителі та учителиці.

Далі мучтеся без мене, бо я точно знаю:

Хто учитель на цім світі – той піде до раю!

Так от, з КДБ-шних доповідей https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...

Наскільки пам'ятаю читавши в 2011 (чи ще 2010?) — то там напряму відверто близько стоїть тема іншопланетян і шамбали. А коли позаземні цивілізації допомагають духу людини і ще й розміщені десь на Алтаї-Гімалаях — то це вже пряма "реріхофентезійщина", зацікавленість якої з боку самих органів на той час давно скінчилася паралельно з розстрілами особливо зацікавлених "Итак, вслед за арестом и расстрелом бывшего наркома внутренних дел Ягоды, Ежов подверг той же участи его заместителей и начальников ведущих отделов ОГПУ. В их число входил и Бокий. 16-гомая 1937 года он был арестован как «хранитель Государственной тайны и тайный собиратель компромата на советских вождей». Его обвинили, как обычно в то время, во всех смертных грехах, в том числе и шпионаже в пользу врагов народа, за попытку установить связь с заграничным религиозно-мистическим центром «Шамбала» и за создание кружка по изучению мистического учения, в который входили люди, занимающиеся «шпионажем в пользу Англии». В общем, ему приписали всё, что можно, чтобы подвести к расстрельной статье.Бокий был приговорён к расстрелу, назначенному на 15-еноября 1937 года. Но благодаря тайным единомышленникам Глеба Ивановича, оставшимсяна свободе в аппарате ОГПУ, расстрела удалось избежать. Вместо Бокиярасстрелялиуголовника, подобранногов одной из тюрем, очень похожегона ГлебаИвановича. Бокиюудалось бежать. Он изменил внешность, фамилию. То, что Бокий остался жив, знали лишь те, кто организовывал этот побег...... Ну а дальше Бокий получил то, о чём даже не смел мечтать. Межанин сделал из него достойного Сокровенника. Позже Глеб Иванович связался с оставшимися в живых своими товарищами, в том числе и его спасителями. Обучил всему, что постиг сам. Так и образовался наш тайный орден. Бокий дожил до 1964 года. Он лично принял от Межанина столь бесценный подарок Шамбалы –«частицу Чинтомания» и посланияс манускриптом. После смерти Бокия новые члены группы уже постигали знания благодаря этим рукописям, историческим документам, спасённым от уничтожения в стенах НКВД в 1939 году, и, конечно, самим ученикам Бокия.Надо отметить, что у Глеба Ивановича оказаласьнеобычнойне только жизнь, но даже и смерть. Он был вполне здоров, несмотря на свой преклонный возраст. После той памятной встречи с Межанином, в 1964 году, Бокий собрал всех своих друзей и сказал, что в духовных практиках ему открылся совершенно другой уровень реальностей, абсолютно несравнимый с земными понятиями. Он получил в него доступ и хочет покинуть это тело. Бокий сам назначил точное время, когда остановит своё сердце, ещё шутил по этому поводу насчёт точности истинных чекистов. Попрощавшись с друзьями, ровно в девятнадцать часов три минуты, с появлением на небе первой звезды, сердце его остановилось, как он и говорил… " (із іншої книги іншої авторки)(

З приводу контактів Бердника з Горбачем, згаданого у КДБ-шних документах https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1... ,

офіційно пише сам Автор. Але прошу зауважити що документ по-перше офіційний, по-друге, в руслі епохи:

***

Про Бердника. Як органи виховували кидати займатися націоналізмом і йти щукати роботу. Передрук окремих листів зі справи письменника.

http://radikal.ru/.../i609/1203/dd/342654...

3. Оценивая книгу "Зоряный корсар" сам БЕРДНИК в частной беседе выразил уверенность в том, что "империя" /т.е. СССР/ находится накануне краха и мировой катаклизм, о котором идет речь в книге, приведет к кардинальному изменению мира. В результате єтой трансформации в 1975-1980 г.г. Украина наконец станет самостоятельным государством”.

В январе с.г. органами КГБ арестован за проведение антисоветской деятельности РОКЕЦКИЙ В.Ю., автор националистического документа “З мрією про українських корсарів”, который на допросе признал авторство этого документа и показал, что основанием для написания документа послужила книга БЕРДНИКА “Зоряний корсар”. /О книге “Зоряний корсар” и рецензии РОКЕЦКОГО докладывалось в ЦК КПУ и СМ УССР № 250/І от 22/Ш-73 г./.

13 марта с.г. БЕРДНИК посетил квартиру известной ФРАНКО З.Т, и в беседе с ней, давая оценку ее “Открытому письму”, опубликованному в газете “Радянська Україна», пытался обрабатывать ее в националистическом духе. /По этому факту КГБ при СМ УССР № 250-І от 22/Ш-72 г. Докладывал ЦК КПУ и СМ УССР/.

23 марта с.г. БЕРДНИК выступил с лекцией о проблемах космоплавания и футурологии в Киевском технологическом институте пищевой промышленности.

В ходе лекции он открыто проповедовал идеалистические взгляды на развитие общества, высказывал ряд суждений, чуждый марксистско-ленинской философии, пессимистически отозвался о перспективах построения коммунизма в нашей стране, с идеологически вредных позиций трактовал вопросы о борьбе социалистической и капиталистической систем.

С аналогичными лекциями он выступал в г. Николаеве в 1961 г., на Харьковском тракторном заводе в 1967 году, в Харьковском политехническом институте в 1969 году.

28 апреля с.г. антисоветская радиостанция “Свобода” передала информацию, в которой, ссылаясь на опубликование в газете “Літературна Україна” критической заметки “В ролі проповідника”, сообщается, что орган республиканского Союза писателей “Літературна Україна” выступила против украинского советского писателя Александра (...)

3. http://s019.radikal.ru/i631/1204/3e/8f9f7... В той же беседе БЕРДНИК пытался показать себя в роли “поборника истины”, чьи произведения из области научной фантастики не публикуются в СССР лишь потому, что власти относят их к категории “опасных и еретических”.

БЕРДНИК советовал ГОРБАЧУ Марку ознакомиться с его философией по книге “Зоряний Корсар”, в которой он отстаивает тезис об иллюзорности познания, о способности человека познать самого себя не через усвоение каких-то политических и социальных концепций, а лишь с позиций “чистой” природы, что только таким путем обеспечивается совершенствование сознания и появляется человек-творец нового.

Далее БЕРДНИК рассказал, что он работает над книгой, один из персонажей которой должен “раскрыть сущность материи”.

“Все то, что ранее называли материей, — говорил БЕРДНИК, — ее теневой фактор, истинная же материя есть только свет. Он первичен, а все остальное, все структуры и человек – это вторичное”. Отсюда, по утверждению БЕРДНИКА, возникло постоянное влечение человека к свету, ко всему новому, отсюда – необходимость постоянного боя со всем старым, темным”.

За последнее время БЕРДНИК с явным намерением привлечь к себе внимание активизировал свои действия по получению разрешения на выезд за границу, воспользовавшись поступившим из Канады приглашением прочитать курс лекций по фантастике в т.н. украинском университете им. Г. Сковороды.

В частной беседе БЕРДНИК заявил, что с 19 по 23 марта сего года он находился в Москве и обратился с заявлением в ЦК КПСС с просьбой разрешить ему выезд в Канаду в связи с тем, что его “притесняют и не печатают”, что он является объектом якобы незаконных обвинений и нападок со стороны советской прессы”

1.http://i023.radikal.ru/1204/e7/3881a8538a...

КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ при РАДІ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР 15 июня 1973 № 398 г. Киев. Тов. Щербицкому В.В. доложено 19. VI 1973 Совершеноо секретно. экз № __ ("1"? — примітка)

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ

СПЕЦИАЛЬНОЕ СООБЩЕНИЕ

В мае 1973 года приемную КГБ при СМ УССР дважды посетил находящийся под наблюдением органов госбезопасности

БЕРДНИК Александр Павлович, 1927 года рождения, уроженец с. Вавилово Снегиревского района Херсонской области, украинец, беспартийный, бывший член СПУ, не работающий, житель гор. Киева

И высказал просьбу встретится с руководством Комитета госбезопасности республики. С учетом этого он был 7 июня с.г. приглашен для проведения профилактической беседы и объявления официального предостережения в качестве меры профилактического воздействия, предусмотренной Указом Президиума Верховного Совета СССР от 25 декабря 1972 года.

Решение о применении в отношении БЕРДНИКА профилактических мер принято на основании имеющихся материалов о том, что он хранил антисоветскую работы И.ДЗЮБЫ “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, изготавливал документы идейно вредного содержания, которые были изъяты у него при обысках в апреле 1972 года и в апреле 1973 года, распространял в устной и письменной форме провокационные измышления о “притеснениях” и “преследованиях” его со стороны органов

2. http://s42.radikal.ru/i097/1204/82/45671c...

Советской власти, поддерживал связи с иностранцами, проводившими враждебную деятельность против СССР.

/Подробно о характере действий БЕРДНИКА А.П. Комитет докладывал в марте-июле 1972 года и в апреле 1973 г./.

В ходе профилактической беседы БЕРДНИК признал, что в ряде случаев он “оказывался не на высоте”, как в суждениях со своими знакомыми, так и в ведении записей.

Он не отрицал факта негативного влияния отдельных его высказываний по вопросам литературы, искусства, государственного строительства, национальных отношений на окружающих и рассказал, что некоторые изъятые у него черновые наброски содержат националистические взгляды, так как они предназначены для его трилогии, в которой он собирается показать прошлое и настоящее Украины.

По поводу распостранения измышлений о “притеснениях” и “преследованиях” его со стороны органов власти БЕРДНИК заявил, что в 1972 году он объявлял голодовку и писал в инстанции письма в знак протеста после проведенного у него на квартире обыска. В тех же целях, а также в расчете на поддержку писательской общественности он объявил голодовку и написал ряд писем после того, как газета “Радянстка Україна” в статье “Турист за дорученням” показали его в роли лица, принимающего подачки от иностранцев и, в частности, от гражданина ФРГ Марка ГОРБАЧА, выдворенного за враждебную деятельность из СССР в феврале 1973 года. БЕРДНИК согласился с тем, что ему, как литератору, следует быть более разборчивым в контактах с приезжающими в СССР иностранцами. Вместе с этим он заявил, что не видит ничего предосудительного в том, что некоторые его читатели присылают ему посылки из-за рубежа или передают подарки.

Ознакомившись с содержанием Указа и протоколом об объявлении ему предостережения, БЕРДНИК пытался утверждать о том, что его поступки якобы не расходятся с интересами безопасности Советского государства и что его “излишне откровенные” высказывания...

4. http://radikal.ru/.../i615/1204/c1/2e56dd...

своих записей не показывал, постоянно держал их при себе.

/Копии отдельных записей прилагаются/.

Признавая несовместимость некоторых его поступков с высоким званием писателя, БЕРДНИК заверил органы государственной безопасности о том, что сделает для себя необходимые выводы и постарается доказать это “в достойной для советского гражданина форме”.

Вместе с тем, БЕРДНИК по существу содержания протокола б объявлении ему предостережения ограничился лишь общими ответами и уклонился от дачи обстоятельных пояснений по ряду вопросов о характере его контактов с враждебно настроенными лицами.

В конце беседы БЕРДНИКУ было указано на то, что некоторые изъятые у него рукописи носят антисоветский националистический характер и содержат признаки преступления и что в случае повторных с его стороны действий, затрагивающих интересы государственной безопасности, он будет привлечен к уголовной ответственности.

В результате проведенной с БЕРДНИКОМ беседы и объявления ему профилактической меры – официального предупреждения – можно сделать вывод, что это окажет на него определенное сдерживающее воздействие.

Поступившие после проведения профилактики оперативные данные в отношении БЕРДНИКА указывают на то, что он менее активно посещает свои связи, проявляет озабоченность о трудоустройстве.

Докладываем в порядке информации.

ПРИЛОЖЕНИЕ: на “21” листах

ПРЕДСЕДАТЕЛЬ КОМИТЕТА ГОСБЕЗОПАСНОСТИ ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОМ УКРАИНСКОЙ ССР

В. ФЕДОРЧУК

Разослано т.т. Тулаку И.К., Грушецкому И.С., Ляшко А.П. и Маланчуку В.Е.

***

1. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...

«Хочу знати, що ж таке наша спілка:

Синедріон для розправи чи

братерство творців?»

Справа Олеся Бердника

В.В. Щербицькому, Першому Секретареві ЦК КП України,

Копії: Прокуророві України

Комітетові Державної Безпеки України

Членам Спілки письменників України

Газеті «Радянська Україна»

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Володимире Васильовичу,

доки співробітники Центрального Комітету КП України відмовчувалися у відповідь на мої тривожні, відчайдушні листи, адресовані Вам, В.Ю. Маланчукові та П.Ф. Федченкові, замкнулося ще одне злочинне кільце довкола мене.

Газета «Радянська Україна» в нумері за 13 березня ц.р. в статті під назвою «Турист за дорученням» прославила мене (поруч з письменниками Г. Кочуром та І. Стешенко) на всю Україну, що я, буцім-то, маю зв’язок з націоналістами, есесівцями, приймаю від них плату за, само собою розуміється, якісь послуги, і, певна річ, ці послуги – антирадянські, бо інакше націоналісти платити людині не будуть.

Йдеться про візит західнонімецького студента-фізика М. Горбача до Києва, котрий ніби-то виконував певне завдання ворожих нашій Вітчизні кіл.

Смію запевнити (з повною відповідальністю за свої слова), що статтю написали люди безвідповідальні (це найменше) або свідомі злочинці (це – найбільше). Це якісь Я. Радченко та В. Чабан. Безумовно, це псевдоніми. І, безумовно, це нечесні людці, котрі паскудять чесні імена членів Спілки Письменників України з підлою метою. Хто вони такі? Яке мають право (і ким дароване) обвинувачувати чесних людей в тому, що НІКИМ НЕ ДОВЕДЕНО? Хіба не знають вони (а з ними й редакція вищезгаданої газети), що радянський закон забороняє кидати тінь на ім’я людини, вина якої не доведена судом? А в статті ми маємо лише підлі інсинуації, за які треба бити морді і віддавати до суду за наклеп.

Громадянине Прокуроре Української Радянської Соціалістичної Республіки!

Звертаюся до Вас з проханням –дізнатися справжні імена пасквілянтів і притягти їх до відповідальності, аби нікому не дозволялося кидати тінь на радянських письменників, і давати харч для ще однієї компрометуючої кампанії в пресі і на радіо наших недругів.

В статті сказано, що я «в подяку за закордонне шмаття поділився «відвертою розмовою» з М. Горбачем. Хай, шановний Прокуроре, пасквілянти уточнять, чим саме я «поділився»? Якщо це були дії злочинні – притягніть мене до відповідальності. Якщо ні – притягніть до відповідальності наклепників.

2. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...

З свого боку хочу сказати (ручаючись чесним словом Громадянина), що юний Горбач, при розмові зі мною, вів себе, як справжній друг Радянської України: він дуже негативно відгукувався про націоналістичну еміграцію і цікавився, в основному, проблемами науки і фантастики. Можу ще додати, що, наскільки мені відомо, Катерина Горбач (це вона мені сама говорила рік тому) є членом марксистської групи у Західному Берліні. Те, що я чув від неї, є аж надто марксистська фразеологія, від якої ми трохи відвикли, але що можна збагнути з огляду на класове розмежування сил на Заході. Щодо Г. Горбач – їхньої матері. То про неї я можу сказати лише хороше. При бесідах не чув від неї жодного нелояльного слова на адресу нашої Вітчизни. Зустрівся ж я з нею лише тоді, коли вийшла у видавництві «Колібрі» (ФРН) моя книга (для дітей) «За чарівною квіткою» (переклад Г. Горбач). Чому ж пасквілянти беруть в лапки слова «професійні контакти»? Хіба були ще інші? Які саме? Чому не напишуть вони, що автор нічого не отримав за той переклад? Чому не скажуть, що видає українські книги Г. Горбач за свій кошт, щоб познайомити німецьку громадськість з українським словом? І не з якимось «підпільним», а з тим, яке вийшло друком у нас, в Україні!

Мені ясно, що і в справі Г. Кочура та І. Стешенко теж пасквілянти переслідують брудну мету – підірвати зсередини Спілку Письменників України, показати ворогам, що нібито у нашій Організації немає монолітності, а існує якесь підпілля, ворожа радянському ладові.

Спілко Письменників України!

Я вимагаю від Тебе створення повноважної комісії для розслідування методів, якими людці з закритим забралом і певні організації ганьблять Твоїх членів, а отже, всю Організацію. Найлегше виключити під впливом певного «дзвінка» письменника; більше честі – захистити його, і тим дати по зубах знавіснілим антирадянщикам, котрі використовують пресу і державні організації для сваволі і беззаконня.

Доки не пізно – треба діяти відкрито і мужньо. Всі ми – комуністи. Всі ми – патріоти. Чого ж нам гратися у піжмурки? Навіщо схилятися перед ефемерою, котра користується радянськими інститутами, створеними революцією, для якихось анонімних, мерзенних цілей?

Комітете Державної Безпеки України!

Молоде покоління захоплюється фільмами і книгами про подвиги чекістів; чому ж Ти допускаєш паплюження радянських літераторів людьми, котрі, певна річ, користуються Твоїми прерогативами? Хто вони такі? Або вони чекісти, а отже, зганьбили ім’я справедливого Фелікса, або журналісти – отже повинні бути дискваліфіковані за брехню, інсинуації, наклеп. Органи Державної Безпеки повинні бути понад підозрою. Меч кари може бути або мечем Світла або мечем Тьми. Хто ж пасквілянти, котрим дано до рук зброю нашого суспільства – пресу? Хто тепер захистить ім’я людей, котрі зганьблені перед мільйонами читачів? Такого беззаконня ще не знало наше суспільство! Що буде далі?

Якщо Я. Радченко і В.Чабан займають високе місце у державній ієрархії, то я скажу їм відкрито: виступіть на чесний герць! У світі точиться бій між легіонами Світла і Пітьми. Я з радістю заявляю: виступаю на боці Світла у всіх його іпостасях. Ось його синоніми: Комунізм, Свобода, Честь, Патріотизм, Любов, Безстрашність, Братерство, Дружба Народів!

Світло не приховує себе, воно йде відкрито, щоб всі бачили його дії, його плоди!

Ви ж ховаєтесь за псевдонімами і брехнею. Отже, ви – сини Темряви! Все інше – випливає з цього факту!

Володимире Васильовичу,

Чаша мого терпіння переповнена! Протягом року ці самі анонімні сили душать мене, закривши мені шлях в літературу: я про це досить писав. Я благаю Вас і багато інших організацій відновити справедливість. Мовчання і байдужість – ось відповідь!

Ніхто не розслідував провокації в інституті Харчової Промисловості, після якої «Літературна Україна» опублікувала ганебну репліку, повну брехні і жовчі. Замість

3. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...

того, щоб покарати анонімів, Центральний Комітет КП України обмежився лише заспокійливими бесідами зі мною, котрі нічого не дали. Мене не друкують, я не маю за що жити і утримувати сім’ю. Я ГОЛОДУЮ – БУКВАЛЬНО. Про це знає ЦК КПУ, СПУ, Літфонд. Але ніхто не допоміг мені в страшний час беззаконня і мовчазної розправи. Не такими я уявляв людей Грядущої Комуністичної Ери в своїх книгах, котрі припали до серця мільйонам читачів.

Що ж мені діяти, Володимире Васильовичу? Вмирати голодною смертю? Я так і зроблю, бо власне, мені не залишено іншого виходу, як ПРОДОВЖУВАТИ ДАЛІ ГОЛОДУВАННЯ, сподіваючись, що на останній грані мені допоможе письменницька громадськість України та Світу, доки я не зможу отримати законний гонорар за свої твори, які лежать у видавництвах, хоч і схвалені рецензентами.

Я знаю – це зарита собака. Справа зовсім не в тих чи інших туристах, не у виступах. Люди з антирадянським духом, котрі залізли в різні органи, люто ненавидять все, що кличе нас до прекрасного комуністичного майбуття. Вони головний удар спрямували проти футурології, проти літератури мрії, проти фантастики і казки. Але оскільки прямо виступати неможливо, бо це відкриє їхнє обличчя, їхнє нутро, — то вони користуються зброєю наклепу, пересмикування, інсинуації.

Послухайте, Радченко, Чабан і Ко!

Я чесно дивлюся в очі мільйонам моїх читачів! Я вихований радянською владою, я з молоком матері засвоїв ідеали комунізму, свободи, революційності, безстрашності! І я не боюся ваших підлих наклепів!

Ми приходимо в цей світ не для того, щоб жити «тремтячою тваррю» (як казав Достоєвський), не для того, щоб берегти тіло будь-якою ціною, а для того, щоб зробити його і свою людську душу інструментом Честі або Безчестя, Свободи або Рабства.

Я вибрав Честь і Свободу!

14 березня 1973 року

Олесь БЕРДНИК

Київ-159, Лихачова 8-б, к. 16

Редакторе газети «Радянська Україна»!

Оскільки Ви дали можливість пасквілянтам опублікувати свій наклеп, прошу видрукувати мого відкритого листа до В.В. Щербицького. Це – моя відповідь!

Олесь Бердник

UPD/ 20:14, 31/12/2017

Першому секретареві Спілки Письменників України товаришеві Козаченкові В.П.

Копія: Членам Спілки Письменників України

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

1. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...

Шановний Василю Павловичу!

Прошу Вас — уважно прочитайте цього листа. Я нині спокійний і врівноважений, як людина, що стала над життям і смертю. Це так, і тому я смію думати, що ні Ви, ні будь-хто з письменників, які читатимуть це відкрите послання, не вважатимуть мої слова демагогією, сентиментами чи ще чимось подібним. Адже щирість тепер не в моді. Проте я претендую лише на одне: щоб мене вислухали так, як звертаюся до Вас — відкривши серце. Зрештою всі ми діти, Діти Великої Матері Природи. Ми одягаємо барвисті вбрання імператорів, керівників, клоунів, ми стаємо повелителями чи рабами, вождями чи зрадниками, трударями чи паразитами. Але понад усіма тими умовностями світового історичного маскараду ми — діти під Оком Зоряного Космосу.

2. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...

Що наші незграбні ігри й надута велич перед прекрасною вільною імпровізацією Безмежжя, котре щедро розсипає зорі галактики, планети, мегасвіти у невимірний політ? Ми абсолютизували наші ідеї, міркування, традиції, хиби, вчепившись у мікроскопічну кульку речовини серед океану невичерпності. А навіщо? Ради чого? Хіба не чекають нас ворота Зоряного Космосу, де всі теперішні цінності здаватимуться убогими й смішними?! Пора, пора, люди, вивільнити свої світозарні крила, зв'язані павутиною утилітаризму й повсякдення.

Василю Павловичу! Не гнівайтеся за тривіальні істини. Все велике — просте. Розуміється, пишу я цього листа письменникам не для того, щоб проповідувати те, за що давно згорів на вогнищі великий Джордано. Ні, не для того! А для того, щоб з глибоким сумом констатувати: за проповідь ідеї Безмежжя й Свободи завжди треба очікувати Голгофи. Певно, так буде до того часу, доки Людина не народиться з планетарного чрева, як дивовижне Космічне Дитя. Це гряду неодмінно! Ось чому я — понад сумом, понад болем — дивлюся оком духа в недалеке майбутнє, коли всі ми з мукою скинемо з себе кору ненависті, розбрату, неуцтва, забобонів, зради, безсилля, як гадюка скидає з себе застарілу шкіру. Це буде страшно, нестерпно боляче — але й прекрасно, бо тоді в наших грудях затріпотить нове, весняне серце — серце Вільної Космічної Людини, яка возвеличить всі найкращі надбання предків і нещадно розтопче мізерію міражних споруд сплячого розуму і звірячих інстинктів.

Василю Павловичу!

В моїм серці нема ненависті й образи: ні за те, що протягом багатьох років мене нещадно бичували і обпльовували в пресі, ні за провокації та підступи, ні за байдужість та зневагу в час злигоднів. Я розумію детермінізм подій і неминучість наслідків, породжених певними причинами. Непросто вичистити Авгієві стайні тисячоліть — для цього треба Геракла! Але він прийде — неодмінно.

А до того часу хтось повинен іти на Голгофу. Я готовий до цього, бо твердо знаю — після муки гряде радісне Воскресіння!

Василю Павловичу! Я знаю, що від Спілки вимагають репресувати мене. Хтось, прикритий чорним забралом, хоче діяти руками літераторів, завдаючи ударів вітчизняній культурі. Але запитайте його, запитайте того, безликого, чому він ховає обличчя своє, прикриваючись разом з тим великими ідеалами та становищем?!

Брехня, дезінформація, боягузливе намагання чинити підлість руками чесних людей — хіба це не свідчить про таємну, повзучу контрреволюцію, котра загрожує надовго зупинити наше суспільство в дорозі до Об'єднаної Комуністичної Планети — Землі Людей?!

Я досить писав не лише Спілці, а й ЦК КПУ та ЦК КПРС про трагічну ситуацію, в яку потрапив, не маючи вини, крім однієї — щирого, дитячого, безкомпромісного серця, котре жадає розуміння й любові. В ясних очах тисяч і тисяч читачів та слухачів, з котрими я єднався, з радістю бачив я таку ж спрагу духовної й розумової свободи, ради якої так багато героїв пішло на вогнище жертви. Саме тому мені лего тепер — понад сумом душі — йти безстрашно назустріч неминучому.

Василю Павловичу! Я повідомив Л.Брєжнєву, М. Підгорному, О. Косигіну про ситуацію, в яку потрапив. Я повідомив їх також про те, що з 19 березня ц.р. повністю голодую, як і багато разів до цього. Раніше я зупинявся, коли деякі відповідальні товариші обіцяли мені підтримку, котра проявлялася лише в порожніх словах. Тепер я не зупинюся, і не лише в знак протесту проти сваволі, брехні та беззаконня, а й тому, що не маю матеріальних можливостей зробити це.

Хочу переконатися — чи складає людське життя якусь цінність бодай в серці колег-літераторів?

Хочу знати, що ж таке наша Спілка — синедріон для розправи чи братерство творців, покликаних формувати благородну, справедливу, безстрашну Людину Комуністичного Світу, сповнену співчуття і любові?!

3. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...

Я відкрив своє серце. Воно беззахисне. Зрозумійте його або пустіть стрілу вбивства. Якщо збагнете — воно ще дасть прекрасні плоди. Якщо вдарите стрілою — воно вибухне полум'ям герцю, бо я вже не належу собі, а лише нашій Матері-Вітчизні.

Я знаю — перша реакція на цей лист негативна. Не поспішайте діяти під впливом першого поруху душі. Краще абстрагуватись від звань і чинів, стати на хвильку дітьми і діяти у відповідності з волею серця, котре поза умовностями земного існування.

А тепер — замовкаю. Може, навіки? Хто знає?

Хай Велика Мати, яка уособлює собою всіх людських матерів, прояснить наш розум в цей тривожний, неповторний, грізний час Великого Народження.

Я сказав!

25 березня 1973 року Олесь Бердник

Київ

https://stefan-blog.livejournal.com/12411...