Розпочато також писання й друкування великим тиражем випусків першого воєнного — колективного — роману (я написав перший вступний розділ-зав"язку з характеристикою основних героїв, далі розділи написали Трублаїні, Шовкопляс, Владко, ще хтось, не пригадаю).
Ю. Смолич. Твори у восьми томах. К. Дніпро. 1986.
Том 7 . "Розповідь про неспокій." Галан
с.227
Ю. Смолич. Розповідь про неспокій. (Дещо з книги про двадцяті й тридцяті роки в українському літературному побуті.) Ч.1 – Київ : Радянський письменник, 1968
***
Так я почав писати роман, але я тільки починав. бо роман то мав бути не мій, а колективний. Ми зійшлись групою — романісти-сюжетники — я, Трублаїні, Владко, Шовкопляс, Кальницький, ще хтось, і вирішили протягом двотрьох тижнів написати і видати роман. То мав бути воєнний роман-з сюжетом подій, які от зараз відбувалися на фронті й в тилу. Цей роман, за нашім задумом, мав негайно ж потрапити на позиції, для читання воїнам, що зустрічають ворога зі зброєю в руках. Роман змістом патріотичний, духом-войовничий, фабулою-пригодницький. Ми визначили хід думання для кожного співавтора майбутнього колективного твору, приблизно накреслили сюжет і дали волю фантазії кожного для компонування фабульних перипетій. Мені колектив доручив написати перший, вступний, розділ, з якого б читач дістав загальну уяву про сюжетні перспективи, а головне, в якому був би виписаний-"закладений", так би мовити, для всіх-образ головного героя: його характер, попередні біографічні моменти, світогляд і сітуація, в якій він починав свою участь у війні. Здається, ми дали йому прізвище Савчук, і роман, либонь, так і мав називатися:"Пригоди капітана Савчука". Була навіть, заготована обкладинка-її, власне, скопійовано з популярних колись, за старих часів, ба й не забутих ще й в ті роки, дешевих видань сищиків-Шерлока Холмса, Ната Пінкертона, Ніка Картера, Боба Рулана, російського сищика Путіліна тощо. Традицію подібних щонедільних видань повторювано і за радянських часів: в Росії- для серії "Месс Менд", на Україні- випуски "доктора Вецеліуса" (Майк Йогансен), от не пригадаю вже назв. В правому кутку обкладинки, в овалі, був портрет капітана Савчука, в центрі сторінки- назва; а чи писали ми прізвища авторів?
Цей роман ми почали друкувати: я вичитав навіть верстку мого розділу і, здається, розділів Трублаїні та Владка. На тому, либонь, наш колективний твір і припинився: прийшли надто важливі події, що запанували над нами цілком, та й розпався колектив. Трублаїні пішов до армії; Шовкопляс став начальником штабу дивізії копачів протитанкових споруд; Кальницький заступив на пост консультанта міського штабу протиповітряної оборони; Владко прийняв начальствування над ополченською групою Спілки письменників (оскільки мав найстарше, серед літераторів цієї групи, військове звання); мене цілковито поглинули найскладніші організаційні справи (1941 р.)
Ю. Смолич. Розповідь про неспокій триває. Ч. 2: Дещо з двадцятих, тридцятих років і дотепер в українському літературному побуті. – Київ: Рад. письменник, 1969
Ю. Смолич. Твори у восьми томах. К. Дніпро. 1986.
Том 7 ." Розповідь про неспокій триває " Двадцять років пізніше
с.386-387
Те ж саме: "У дорозі молодій і вічній" (спогади про Миколу Трублаїні). уп. В. Борщевського та А. Подолинного. К. Веселка. 1977.
с.125-126 Ю. Смолич. Над спільною книгою.
