«Ми тривожим атмосферу, атомне ядро і сферу» Павло Тичина
«Меня в свое время очень заинтересовал мир древних скифов, – объяснял со временем Владимир Николаевич. – Появились они невесть откуда и столь же загадочно исчезли, не оставив никаких письменных памятников. Все имеющееся в распоряжении современной науки основано на материальных находках во время археологических раскопок в курганах и еще на немногочисленных записях древних греческих и римских историков. Длительное время я изучал эти материалы и решил написать роман о жизни и быте этих загадочных племен. Я не сумел бы, признаюсь, написать исторический роман в полном смысле этого слова. И после длительных раздумий остановился на своем любимом жанре научной фантастики».
“Мене свого часу дуже зацікавив світ давніх скіфів, — пояснював пізніше Володимир Миколайович, — котрі з незапам’ятних часів населяли Україну і широ-кі степи на південному сході Радянського Союзу. З’явилися вони невідомо звідки і так само загадково зникли, не залишивши ніяких писемних пам’яток. Все те, що є у розпорядженні сучасної науки, грунтується на матеріальних знахідках під час археологічних розкопок у курганах і ще на нечисленних записах давніх грецьких і римських істориків. Тривалий час я вивчав ці матеріали і вирішив написати роман про життя і побут цих загадкових племен. Я не зумів би, зізнаюсь, написати історичний роман у повному розумінні цього слова. І після довгих роздумів зупинився на своєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої явно фантастично, але в рамках літературної вірогідності, опиняться в світі давніх скіфів…”
В. Бурбан. Передмова до видання https://fantlab.ru/edition48327
В. ВЛАДКО:
«С самого начала моей литературной деятельности я пришел к твердому выводу, что для советской научной фантастики главное — быть на строго научной почве. Допущения, домыслы могут быть и очень фантастичными, но основа их должна оставаться вполне научной, ибо иначе книга будет только развлекательной. Так я и писал, отдавая наибольшее внимание научной основе, и, конечно, связанным с нею сюжетным приключениям.
В свое время это, вероятно, было правильным.
Но постепенно я пришел к выводу о том, что этого мало. Советская научная фантастика должна быть, как и все остальные жанры, литературой человековедения, и поэтому обязана уделять главное внимание психологической разработке персонажей, ее героев, другими словами, — приобретать качества нормальной большой литературы, разве только занимаясь научными проблемами в фантастическом разрезе.
Именно так я стремился и стремлюсь писать в последнее время.»
Б. Ляпунов — В мире мечты.
«ДОЛЖНА ЛИ ФАНТАСТИКА ДУМАТЬ О ГЕРОЯХ,
КОТОРЫЕ БУДУТ ЖИТЬ ЧЕРЕЗ СТО ТЫСЯЧ ЛЕТ?»
В. Владко:
...Мне представляется, что фантастика может существовать реально, только если ее герои живут в некотором недалеком будущем. Иначе она оказывается чрезвычайно оторванной от жизни, нереальной и представляющей в значительной степени домыслы автора. Мне лично трудно представить себе героя, который будет жить где-то через сто-двести лет.
Умственный и «общечеловеческий», если можно так сказать, уровень героев в произведениях научной фантастики имеет огромное значение. Иногда автор рассказывает о великолепных машинах, конструкциях, но «сажает» на эти машины людей зачастую весьма примитивных, которые только делают вид, что они хозяева, властители этих машин. На самом деле они оказываются чем-то вроде мелких провинциальных актеров. Тут уровень многих произведений фантастики — уровень культурный, теоретический, идейный — много ниже, чем уровень техники, которую изображает автор.
«Техника-молодежи» 1962 №12, с. 18-19.
У статті “Філософія фантастики” В. Владко писав:
«...Я ніколи не захоплювався так званою далекою фантастикою, не писав і не писатиму творів, дія яких відбувається десь через тисячу чи п’ять тисяч років”. На думку письменника, така “далека” фантастика “не може бути ні переконливою, ні хоч якоюсь мірою науково обґрунтованою; в кращому разі я сприйму її як утопічний твір і віддам належне умоглядним розрахункам автора. Хвилювання й емоції читачеві така книга не принесе”.
У статті “Філософія фантастики” В. Владко згадує, що його гіпотезу про наявність трансуранових хімічних елементів на Венері в тридцятих роках було зустрінуто в багнети. Більшість учених твердила, що в природі не існує трансуранових елементів, бо вони настільки важкі, що зразу б розпалися. “І сталося так, що, починаючи з сорокових років, учені поступово створили в лабораторіях близько десяти понадважких, трансуранових елементів...”, а один з них — плутоній — став поширеним ядерним паливом сьогоднішніх атомних реакторів. Отже, гіпотетичний елемент, який був потрібен експедиції Риндіна, став, по суті, реальністю.
«Радянське літературознавство» №8/1966.
«...Проіснувавши тисячоліття, повільно і немов неквапно створюючи основи науки і техніки, людство підійшло впритул до НТР, яка неминуче змінить обличчя Землі. Вже тепер, сьогодні, радянська людина володіє такими технічними засобами, які руйнують наші старі поняття про час і простір. А це ж — тільки початок!»,
часопис «Україна» №7/1960 стаття «Зоряний шлях».
О.І. Білецький «В. Владко і проблеми науково-фантастичного жанру»
Списочный состав КЛФ «Зоряний шлях» (Киев) в марте 1991 года. п.27 — автор статьи.
журнал http://www.archivsf.narod.ru/1991/nauka-fantastica/...
№1 / 1991 г.
