| |
| Статья написана 28 января 2017 г. 21:14 |
Русский художник и писатель Василий Николаевич МАСЮТИН [29.01(10.02).1884, Рига – 25.11.1955, Берлин] родился в семье военного (полковника). Окончил кадетский корпус и Михайловское артучилище, служил два года офицером (подпоручик). Затем закончил Московское училище живописи, ваяния и зодчества (1914). Был призван в армию, участник Первой мировой. После возвращения с фронта стал профессором Гос. художественных мастерских (1918). В 1920 году уехал в Ригу, принял латвийское гражданство, в 1921-м уехал в Германию. С начала творчества тяготел к символизму, гротеску, фантастике. Иллюстрировал Гоголя, в 1918–1919 годах написал два фант. (мистических) романа – «Царевна Нефрет» и «Дни творения». В тридцатые больше занимался прикладной графикой и сценографией. За что и «отсидел» после 1945-го два года. На русском фант. романы так и не были изданы, только на немецком – «Der Doppelmensch» (1925), и на украинском – «Два з одного» (1936), Царівна Нефрета (1938). Выпустил в свет несколько беллетристических произведений (романы Царевна Нефрет и Дни творений (написанные еще в 1919–1920), повесть Двое из одного и рассказ Опасности зеленого острова). Литературные тексты Масютина, вышедшие в первой половине 1920-х годов на немецком, представляют собой симбиоз символистской поэтики с чертами сюрреальной сказки в жанре «фэнтэзи». https://fantlab.ru/art5835
МАСЮ́ТИН Василь Миколайович (справж. – Масюта-Сорока; 29. 01(10. 02). 1884, Риґа – 25. 11. 1955, Берлін) – графік, скульптор, мистецтвознавець, письменник. Походив із козац. роду з Чернігівщини. Закін. Київ. кадет. корпус (1898), Моск. училище живопису, скульптури та архітектури (1914; викл. С. Іванов, І. Павлов). Ілюстрував 1906 моск. ж. «Золотое руно». Від 1907 – учасник виставок укр. мистецтва у Львові, Празі, Берліні, Нью-Йорку. Персон. – у Москві (1920, посмертна – 2012). Служив 1914–17 у рос. армії. 1918–20 – керівник графіч. майстерні ВДХУТЕМАСу. 1920–21 жив у Ризі, виїхав до Берліна (ілюстратор видавництв, 1928–39 – співроб. ж. «Gebrauchsgraphik»). Автор підручника «Гравюра и литография» (Москва; Берлин, 1922), монографій «Т. Бьюик художник-гравер: Опыт характеристики мастерства гравюры и критический обзор произведений Т. Бьюика» (Берлин, 1923), «Основы изобразительного искусства» (неопубл.), популяр. нарисів про європ. графіків, низки статей з проблем мистецтва. 1935–43 відвідував Львів, де співпрацював із ж. «Мистецтво», був чл. Асоц. незалеж. укр. мистців. На поч. 1930-х рр. створив понад 60 гіпс. медальйонів укр. істор. постатей, які С. Гординський після смерті М. перевів у бронзу й умовно поділив на серії «Княжа доба» і «Козацькі часи». Користуючись посмерт. маскою, створив два портрети Кобзаря (дереворит, 1936, тиражовано на листівці видавництвом Музею визв. боротьби України у Празі; барельєф на медалі, кін. 1930-х рр.). Виконував книжк. іл., оформлення бл. 40 вид., зокрема творів М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, А. Чехова, зб. «Поезії» (Прага, 1944) Т. Шевченка; офорти, літографії, дереворити, театр. декорації, сценографію до кінофільмів для компанії «УФА» (1930–40), листівки на тему голодомору 1932–33 в Україні, рекламні плакати, екслібриси, олійні портрети, пейзажі, натюрморти, темат. композиції. Від кін. 1910-х рр. писав оповідання та романи з елементами фантастики й містики укр., рос. і нім. мовами, зокрема «Дні творіння» (1918), «Царівна Нефрета» (1919), «Небезпека зеленого острова», «Der Doppelmensch» («Подвійна людина»; обидва – 1925), роман про клонування людини «Два з одного» (Л., 1936). У червні 1945 заарешт., за зв’язки з укр. націоналіст. колами 15 місяців перебував у концтаборі Заксенгаузен (Німеччина). Деякі роботи зберігаються у Львів. галереї мистецтв, Інституті слов’ян. спадщини у Берліні, Музей. центрі Рос. гуманітар. університету в Москві. https://esu.com.ua/article-66816 *** 78. Василь Масютин : „Два з одного“, повість (2 томи) Слід звернути увагу, що фантастика взагалі непритаманна українській ментальності і тому в літературі нашій вона не дуже вдається. Наші фантастичні твори переважно наївні, важколетні. Можна сумніватися, щоб вони одушевляли навіть середнього читача. На щастя, їх небагато: Ю. Шкрумеляк – «Чета крилатих»75, Чернява – «На сході ми»76, Гуменна – «Велике Цабе», «Европа Критська»77, Масютин – «Два з одного»78, щось у Владка79, Смолича80, а останньо Л. Коваленкової «Рік 2245» 81. Реалістично-автобіографічний роман має більший попит серед письменників наших, як у читачів. Усяка самоприсипляюча маячня утопійно-фантастичних повістей ніколи не мала в нас попиту. Те саме й з чудотворною містикою, що захоплювала стількох чужинецьких письменників і читачів. Нас оточує найбільша містерія: всесвіт, природа, людина й життя. Містерія життя, любови й смерти. Нема більшого фантаста над саме життя, більш літературного матеріялу, як сама дійсність. Перед нами розгорнуті безмежжя пізнання. Річ інша, що письменникам нашим часто бракує творчої уяви. Повість «Чета крилатих» Юрія Шкрумеляка (1895–1965) написана 1928 року. Повість «На Сході — ми! Фільм прийдешнього» Івана Черняви (1911–1943) написана 1932 року. Роман «Велике Цабе» Докії Гуменної (1904–1996) вийшов 1952, феєрія «Епізод з життя Европи Критської» – 1957 року. Повість «Два з одного» Василя Масютина (1884–1955) написана 1936 року. Владко Володимир (1901–1974) – український письменник-фантаст, журналіст та театральний критик. Смолич Юрій (1900–1976) – український письменник, журналіст, театральний критик. Роман «Рік 2245» Людмили Коваленко (1898–1969) написаний 1958 року. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B... http://www.uk.x-pdf.ru/5filologiya/128676... Выпустил на немецком языке роман «Два из одного» («Der Doppelmensch», München, 1925; переиздание на украинском языке: «Два з одного», Львов, 1936). В. Масютин Два з одного (рецензія). – Вісник, 1937 р http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Publ/Do... https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%9... в 1918-1919 годах написал два фант. (мистических) романа – «Царевна Нефрет» и «Дни творения» https://fantlab.ru/forum/forum15page2/top... 6 . На: Sir Gailhard. Idiotenfuhrer durch die russische Literatur // Літературно-науковий вістник. — Львів. -1926. — №.7-8. 8 . На: В.Винниченко. Соняшна машина // Там само. -1928. — №. 1. 39. На: В.Масютин. Два з одного //Там само. -1937. — №.1 http://shron.chtyvo.org.ua/Pytannia_liter... М. Рудницький завжди прагнув знайти домінанту, через яку найповніше і водночас лаконічно можна охарактеризувати образ митця чи його твір. Напри- клад, власний код першої п’єси В. Ковальчука „Великий князь Володимир” від- находив на перехресті драматизму з історизмом, у річищі яких почав творчий шлях цей автор-початківець. На підставі багатьох літературознавчих спосте- режень формулюється його висновок про вдалий дебют В. Ковальчука65. Цей же висновок можна прикласти і до повісті В. Масютина „Два з одного”, яку назвав першим фантастичним твором у Галичині66. У рецензії на повість В. Масютина „Царівна Нефрета”, підтримуючи цього ще маловідомого у Гали- чині автора, він виступив проти надмірного чи й просто непотрібного істориз- му чи філософізму, раціоналістичної сухості описів. Через виділення таких домінант, як добра обізнаність з „фактичними даними”, „ворушкий ум”, про- стота викладу та через акцентацію на присутні типові для історичних творів (є вони і в В. Масютина) прогріхи – науковість, „нудні описи”, „фільософічні рефлєксії”, „ефектовні штучні прикраси” – М. Рудницький визначає особли- вості його повісті „Царівна Нефрета”67. Зупинивши свою увагу на сюжеті цього твору, критик показує майстерне використання цієї логічної формули, що є результатом глибокого осмислення історичного матеріалу. Критик пос- тійно тримає в полі зору світову літературу і це дає змогу наголосити наступ- не: сáме чужинне середовище (В. Масютин проживав у Берліні) вплинуло на його високий письменницький рівень. Зауважимо, свої відгуки М. Рудницький скріплював відібраними для пуб- лікації у „Ділі” творами авторів, збірки яких аналізував. Однак, щоб оминути звинувачень у суб’єктивності, він звертається до читачів з проханням висло- вити свою думку про молодих авторів68. Заслуговує на нашу увагу замітка „Наш літературний конкурс на новелю або гумореску”69. Допускаємо, що її автором був М. Рудницький, який відповідав у газеті „Діло” за добір літера- турних матеріалів і був організатором таких конкурсів у ній. 66. М. Рудницький, Літературний дебют Масютина, „Діло” 1936, ч. 270, с. 5–6 LILIA SIROTA http://so.czasopisma.pan.pl/images/data/s... Рец. на "Цариця Нефрета" http://zbruc.eu/node/15361 Спасибо коллеге fortunato!
|
| | |
| Статья написана 27 января 2017 г. 20:07 |
1. Владко, В. Говорит сердце, поет душа. [Об укр. театральном искусстве]. Огонек, 1957, № 52, с. 20-21. 2. Ученые и фантасты о фантастике. [Выдержки из выступлений на совещании писателей-фантастов и ученых: К. И. Скрябин; Г. Ц. Покровский; Иржи Таборский (Чехословакия); Милен Маринов (Болгария); В. Владко; А. Стругацкий; А. Днепров; В. Немцов; В. Сытин; Збигнев Пшировский (Польша); Томаш Вархэий (Венгрия); Б. Ляпунов; К. Гладков; Ганс Крочек (ГДР); В. Сапарин; А. Казанцев; Ион Кицу (Румыния)]. Техника—молодежи, 1962, № 12, с. 10-11, 18-19. 
Техника—молодежи, 1962, № 10, с.7-9
В. ВЛАДКО, писатель КИЕВ «ДОЛЖНА ЛИ ФАНТАСТИКА ДУМАТЬ О ГЕРОЯХ, КОТОРЫЕ БУДУТ ЖИТЬ ЧЕРЕЗ СТО ТЫСЯЧ ЛЕТ?» ...Мне представляется, что фантастика может существовать реально, только если ее герои живут в некотором недалеком будущем. Иначе она оказывается чрезвычайно оторванной от жизни, нереальной и представляющей в значительной степени домыслы автора. Мне лично трудно представить себе героя, который будет жить где-то через сто-двести лет. Умственный и «общечеловеческий», если можно так сказать, уровень героев в произведениях научной фантастики имеет огромное значение. Иногда автор рассказывает о великолепных машинах, конструкциях, но «сажает» на эти машины людей зачастую весьма примитивных, которые только делают вид, что они хозяева, властители этих машин. На самом деле они оказываются чем-то вроде мелких провинциальных актеров. Тут уровень многих произведений фантастики — уровень культурный, теоретический, идейный — много ниже, чем уровень техники, которую изображает автор. 
****** автограф Ю. И. Яновскому, автору "Мастера корабля" 
|
| | |
| Статья написана 26 января 2017 г. 19:06 |
Одним центральных персонажей романа «Золотой теленок» является мелкий жулик Михаил Самуэлевич Паниковский. Это чуть ли не единственный персонаж книги, выведенный без какого–либо сочувствия со стороны авторов. Он вздорный, шумный, ворует гусей, притворяется слепым и норовит обмануть своих «коллег» по отъему миллиона у Корейко. Даже смерть Паниковского подана комично, без малейшего оттенка трагизма. Это не случайно. Дело в том, что у Паниковского был реальный прототип, которого что Ильф, что Петров искренне терпеть не могли – хотя и по разным причинам.
http://vakin.livejournal.com/1158708.html Комментарии: Ralph Kent 1. История — как минимум наполовину туфта, особенно финал, про Ильфа. Писаки — все, от графоманов до лауреатов — аббажают сочинять такие басни, особенно о более талантливых, чем они сами, вроде Ильфа. 2. Ильф и Петров, может, и использовали какие-то реалии, связанные с варшавскими маравихерами, но их Паниковский — совершенно другой образ. В него и в Балаганова они вложили свою ненависть не к налетчикам (довольно зажиточным людям — вспомните героев Бабеля), а к нищим воришкам и мелким жуликам, вечным неудачникам. Хотя Паниковский и описывает свое беззаботное житье в Киеве, но это все равно случай не насильника и убийцы, а жулика, плута, con man-а. Совершенно другая "профессия". 3. Закономерно, что прихрамывающий Гердт в фильме сыграл нечто третье — не налетчика и не мерзкого жулика, а просто нищего старика с претензией на жульничество. Когда он описывает Балаганову свое беззаботное прошлое в Киеве — сильно подозреваешь, что он врет. И что он, скорее всего, и тогда был таким же жалким, запутавшимся человечком... дмитрий шминке Погибшая,якобы,сестра братьев Катаевых всплывает уже не в первый раз.То,якобы,погибшая от рук налетчиков,из-за чего младший Катаев пошел служить в угро, от рук петлюровцев.Валентин Петрович много путал в своей биографии,но чего он не делал,это не выдумывал лишнего.Скрывать было что,только одно участие в белом движении могло стоить ему жизни..
|
| | |
| Статья написана 25 января 2017 г. 22:19 |
  
"Мне очень интересна Антология Ярыны! Я бы не только послушала её, но и купила сборник. Мне тем более любопытно и потому, что в моей новелле (опубликованой в сборнике) существует Антология! Выходит Ярына создала первый сборник в этой серии. Но внука больше не на кого оставить. Якщо вийде привітайте від мене Ярину. Дива збуваються! І чудово, що в позитиві! Удачі! Сусанна Черненко. 23.01.17 г. ***** Відверто кажучи сподівалась на презентації придбати том Антології трохи за іншою ціною. Та й познайомитись з Яриною Цимбал. Звісно, це 1 том. Антологія задіяна у мене в новелі "Австралійський пояс". Дія там відбувається у достатньо далекому майбутньому. А на фото я її бачила. І рада що вона реалізує практично лінію позитиву. Удачі вам! Сусанна Черненко" 25.01.17 р. ***** а ось ця Антологія української фантастики, вимріяна ще у 1998 р. київським кіносценаристом і літератором Сусанною Черненко (каже, що саме такою і уявляла її упорядницю, неодмінно жінкою) : http://argo-unf.at.ua/load/kozlov_ivan/ch... ***** РОБОТАРІ І ФАНТАСТИКА 26.01.2017 Марія СУЛИМА («Україна молода») Уже п’ятою за ліком антологією поповнилася серія «Наші 20-ті» від видавництва «Темпора». Раніше вийшли друком збірки: детективів «Постріл на сходах», любовного роману «Беладонна», репортажистики «Шляхи під сонцем» та збірка репортажів Майка Йогансена «Подорожі філософа під кепом». У новинці ж із назвою «Атом у запрязі» зібрано наукову фантастику, що теж була повноцінно представлена в нашій літературі 20-х років XX століття. Антологія унікальна тим, що презентує перші твори української наукової фантастики, які не перевидавали майже сто років. До неї увійшли три романи: «Атом у запрязі» невідомого автора, який вибрав собі колективний псевдонім Блюм і Розен, «Азіатський аероліт» Івана Ковтуна та «Ідуть роботарі» Володимира Владка. Презентували книжку упорядниця Ярина Цимбал та редактор Олександр Стукало. Автори в антології зібрані різні, зокрема щодо їхньої особистої та письменницької долі. Якщо невідомий автор, що творив під псевдонімом Блюм і Розен, так більше нічого й не написав, то Іван Ковтун, що мав псевдонім Юрій Вухналь, у 20-тi роки уславився як гуморист, а також писав для дітей. «За участь у терористичній організації» 1937-го його було засуджено до найвищої міри покарання, того ж року письменника розстріляли. Володимир Владко, справжнє прізвище Єремченко, за словами упорядниці антології Ярини Цимбал, прожив довге і щасливе життя. На читачів збірки чекає світ фізики й хімії, що не позбавлений захопливого сюжету та карколомних пригод, мандрівка до місця падіння Тунгуського метеорита (за тодішніми визначеннями — аероліта) в Сибіру, насичена фантастичними пригодами, та твір про роботів — роботарів, написаний через 15 років після того, як Карел Чапек придумав слово «робот». «Ідуть роботарі» Владка видано за текстом 1929 року, бо потім автор його переробив і твір уже вийшов під назвою «Залізний бунт». Тож читачі «Атома» мають змогу ознайомитися з первісним текстом, тим, що 1929 року здобув премію на всеукраїнському конкурсі. «Роман Чапека переклали російською, і там роботи фігурували саме як роботарі, і вже з російського перекладу, очевидно, Владко запозичив це слово — «роботарі». Водночас воно добре поєднує слова «робітник» і «робот», — розповідає Ярина Цимбал. Щодо особливостей наукової фантастики 20-х років, то письменникам закидали, зокрема, те, що в них було мало науки. Тодішній літературознавець і критик Мирон Степняк-Ланшин, маючи дві вищі освіти, легко знаходив хиби в українських фантастів, проте чи такою важливою є наукова достовірність, коли йдеться про насамперед художній твір? Сучасний літературознавець Ростислав Семків, порівнюючи твори письменників 20-х років, каже, що науки в них більше, аніж, наприклад, у текстах 50-60-х років, і що напевне в них було — це бажання все науково обґрунтувати. Задосить науки в цих текстах і для упорядниці Ярини Цимбал. А ще важливо, що там є цікаві сюжети, захопливі оповіді і неабияка письменницька уява. «В українських письменників уява працює в глобальному масштабі. Автори дозволяють собі мислити ширше. І збірка це засвідчує. Їхня сміливість уявляти була дуже великою», — каже Ростислав Семків. Історія нашої літератури яскраво показує, чим обернулася та сміливість для багатьох із них. Не можна ці перші науково-фантастичні твори назвати й заідеологізованими. Якщо вона й була та ідеологічність, то, за словами Ростислава Семківа, «ненав’язливо-наївна, бо цим авторам не дали розвинутися — вони не встигли вийти на свій рівень сили». Упорядники антології планують видавати другу частину наукової фантастики 20-х років, бо вся в один том не помістилася. На вимогу видавців два твори зі збірки вилучили, бо книжка вже була нечитабельною через чималенький розмір і просто б не поміщалася в руках. Тож те, що не помістилося, читач знайде у другій частині — там буде наукова фантастика Юрія Смолича, Володимира Ґадзінського та Володимира Владка. Щодо інших планів на майбутнє, то упорядники запевняють, що на цьому 20-ті роки не вичерпуються — тодішня література багата на різні жанри, причому представлені вони дуже якісно. До «Книжкового арсеналу» в Києві планують видати антологію жіночої прози — романів, написаних жінками для жінок. А восени, до «Львівського форуму», мають підготувати антологію пригодницького роману. Тож читачеві буде що відкривати в українській літературі. І головне, що бажання таке він має. Упорядники розповідають — лише рік минув відтоді, як було представлено першу збірку «Постріл на сходах» — її накладу вже немає.
|
| | |
| Статья написана 24 января 2017 г. 18:24 |
Составитель и редактор Деян Айдачич. Славянская (слов’янська) фантастика. Збірник наукових праць Том 3. Київ, "Освіта України", 2016. – 333 с. 
Тетяна Гребенюк (Запоріжжя) Семантика завершення в екранізаціях роману Станіслава Лем «Соляріс» Статтю присвячено зіставленню наративного завершення в романі Станіслава Лема «Соляріс» та його екранізаціях Бориса Ніренбурга, Андрія Тарковського та Стивена Содерберга. Семіотика й оповідні структури завершення розглядаються в контексті класифікації завершальних частин кінематографічного твору, запропонованої Девідом Бордвеллом. Виктор Язневич / Вiктар Язневiч (Мінск) «Соляріс» Станіслава Лема слов’янськими мовами ["Салярыс" Станіслава Лема на славянскіх мовах] Автор представляє бібліографію роману "Соляріс" Станіслава Лема в слов'янських мовах, з першого видання оригіналу (1961) до перекладів, і цитує уривок тексту, яким закінчується роман. http://www.rastko.rs/rastko/delo/15384
|
|
|
облако тэгов
