Блог

Издательства

загрузка списка...


Вы здесь: Авторские колонки FantLab > Авторская колонка «slovar06» облако тэгов
Поиск статьи:
   расширенный поиск »


Страницы: 123456789...362363364365366367368369370...386387388



Статья написана 1 декабря 2014 г. 17:36




Тэги: Владко
Файлы: unnamed (33).jpg (77 Кб)
108
просмотры
0
комментарии


Статья написана 29 ноября 2014 г. 23:59




Тэги: Владко
Файлы: unnamed (11).jpg (62 Кб)
200
просмотры
0
комментарии


Статья написана 27 ноября 2014 г. 21:08

Отрывок из переработанного варианта романа «Аргонавты Вселенной». Между редакциями романа 1952 и 1956 годов Владимир Владко занимался переработкой материала и издавал отрывки из романа в различных журналах и газетах.

Публикации:

* 1955 — Владко В., «Астроплан летить на Венеру. Розділи з роману», журнал «Зміна», № 5, стр. 18-20; № 6, стр. 21-22; № 7, стр. 19-21; № 8, стр.. 18-20. На украинском языке. С иллюстрациями В. Чегодара и М. Коваленко.


https://fantlab.ru/work245157






Тэги: Владко
Файлы: DSCN9591.jpg (4197 Кб)
107
просмотры
0
комментарии


Статья написана 27 ноября 2014 г. 19:01

Послесловие 1956 г. дополнено одним абзацем.

ПІСЛЯМОВА до https://fantlab.ru/edition47788

Науково-фантастичний роман Володимира Владка «Аргонавти Всесвіту» — цікава і цінна спроба автора познайомити читача з сучасним станом і перспективами розв'язання величезної проблеми людства — проблеми міжпланетних польотів. Письменник використовує в своєму творі численні результати теоретичних досліджень та експериментальних наукових праць, які доводять можливість вильоту за межі земного тяжіння.

Роман В. Владка знайомить читача з багатьма науковими та технічними даними. Ця книга безперечно дуже корисна, вона приверне увагу читачів, особливо молоді до важливої галузі сучасної науки — астрономії, до її проблем. Астрономія була не тільки першою наукою людей, вона виявилась загальнолюдською наукою майбутнього, що визначатиме дальший розвиток історії людства в період комунізму, в епоху завоювання людиною космічних просторів.

І досі є ще багато навіть так званих «освічених» людей, які відносять астрономію до галузі абстрактних наук, далеких від життя, від проблем соціалістичного будівництва. Проте відомо, що вивчення неба і небесних явищ було першим кроком у боротьбі з помилковими релігійними уявленнями людей про Всесвіт. Відкриття дійсної будови Сонячної системи і планетної природи Землі — великі відкриття Коперніка, Джордано Бруно, Галілея, Кеплера — обумовили звільнення наукових досліджень від релігійного панування, підготовили дальше торжество матеріалізму, розквіт науки і техніки.

З відкриттям закону всесвітнього тяжіння, що витікає з пояснень небесних явищ і з розвитком механіки та математики, був зв'язаний науково-технічний прогрес 18-19-го століть і швидкий економічний розвиток деяких країн, що в свою чергу привело до виникнення нових чудових методів астрономічних досліджень. Було не тільки з'ясовано будову безконечного Всесвіту і покладено кінець багатовіковим релігійно-ідеалістичним уявленням про світ; наука виявилась також спроможною проникати в природу космічних явищ, вивчати небесні тіла так, ніби вони знаходяться тут, поблизу, в наших лабораторіях.

У 1938 році астрономи довели, що джерелом випромінювання зірок і Сонця є особливого типу термоядерні реакції звільнення атомної енергії в надрах цих світил. Звідси астрономічні дослідження і їх результати поклали початок грандіозному прогресові сучасної фізики і створенню атомної техніки, що знаменує новий етап в розвитку суспільства. Здійснення завдань безпосереднього проникнення людини в астрономічний світ, яке вже почалось шляхом запусків висотних ракет на віддаль 100, 200, 400 кілометрів, підготовки «штучних супутників» і технічної розробки проблеми міжпланетних польотів, допоможе ще більше грандіозному розквіту техніки і наблизить теоретичні питання астрономії до практики повсякденного життя людей.

Наука вже давно з'ясувала, що Земля і людина, яка живе на ній, дуже тісно пов'язані з процесами, що відбуваються в космічній природі. Явища Сонця і сонячної діяльності визначають стан іоносфери, в якій розповсюджуються радіохвилі, а також визначають стан погоди на Землі. Практика радіолокації вимагала вивчення космічного пилу — метеорів, що постійно бомбардують земну атмосферу. Проблема космічного випромінювання вимагає проникнення в суть процесів, які відбуваються в найдальших областях зоряної системи.

Необхідність наукового пізнання минулого і майбутнього нашої Землі викликає особливий інтерес до вивчення інших планет, до розв'язання найдавніших завдань космогонії. Тому міжпланетні польоти, завоювання космічних просторів, дальше проникнення в суть астрономічних явищ — не мрія окремих людей, а потреба загальнолюдського розвитку, необхідний етап в розвитку суспільства, в розвитку сучасної науки і техніки.

Не випадково радянська астрономія так швидко крокує вперед, здійснюючи все нові й нові відкриття. Адже передовий суспільний лад обумовлює розвиток найпередовіших, вирішальних галузей науки, з якими зв'язаний дальший розквіт людства.

Тому і в радянську літературу все частіше проникають астрономічні теми — питання космічної природи, життя світів, що оточують нас.

З цієї точки зору ми повинні відмітити значення романа В. Владка «Аргонавти Всесвіту».

Тут ми не маємо на увазі розглядати всі питання, що підняті в романі і звіряти їх з уявленнями сучасної науки. В цілому в творі досить вдало відтворено і можливості, і труднощі, які розглядались в науці в зв'язку з проблемою міжпланетних польотів. Торкнемось тільки двох питань: сучасних завдань космічних польотів та нових результатів вивчення особливостей Сонячної системи, зокрема природи планети Венери.

Теоретична можливість вильоту космічної ракети за сферу притягання Землі цілком доведена, і ця можливість підтверджується дослідами по запуску висотних ракет, які здатні підніматися на сотні кілометрів в атмосфері. В ракетах тепер вживають так зване хімічне паливо, що використовується в реактивних двигунах.

Завдання досягнення великої космічної швидкості розв'язується в цьому випадку шляхом використання так званих складених ракет. На таку можливість вказував ще наш геніальний К. Е. Ціолковський. Ракетний поїзд цього типу може бути складений з трьох, наприклад, ракет, які відповідно зменшуються в розмірах. Коли вичерпується паливо першої, найбільшої, несучої ракети, вона відпадає і автоматично вмикається двигун другої ракети. Швидкості цих двох ркет складаються — і третя ракета може набути швидкості, необхідної для того, щоб вийти з сфери земного тяжіння.

Є підстави думати, що виліт ракети з Землі на віддаль в тисячі, а може й сотні тисяч кілометрів може бути здійснений ближчим часом.

У 1957–1958 роках передбачається запуск «штучних супутників» Землі — спеціальних снарядів — літаючих лабораторій. Передбачається, що ці лабораторії будуть рухатися на висотах 250–600 кілометрів. Щоб забезпечити рух супутника довкола Землі, у верхніх шарах атмосфери, необхідно надати йому швидкість близько восьми кілометрів за секунду. Дальше, порівняно невелике, збільшення швидкості може вивести космічний снаряд далеко за межі атмосфери — в глибину космічного простору.


Вважають, що повне вирішення проблеми космічних польотів принесе використання атомного палива, коли замість процесу хімічних реакцій буде здійснюватись звільнення атомної енергії. Все ж атомне паливо тут не маиме вирішальних переваг, які мають місце в інших випадках. Щоб забезпечити поступове збільшення швидкості руху міжпланетної ракети, швидкість виходу газів з ракети не повинна бути більшою як 5-20 кілометрів за секунду, але при цьому буде потреба у великій масі палива, тому що реактивна сила, яка даватиме ракеті розгін, визначатиметься і швидкістю, і кількістю речовини, від якої звільнюватиметься ракета.

Використання атомної енергії в ракетах розглядається в двох напрямах — по-перше, коли здійснюється скероване витікання продуктів ядерної реакції, і, по-друге, коли атомна енергія служить лише для нагрівання і забезпечення хімічних реакцій у робочій речовині, витікання якої і створює реактивну силу. В першому випадку проблема поки що стикається з великими труднощами.

Нагрівання складових частин хімічного палива може значно збільшити швидкість витікання ракетних газів, а це дуже важливо для космічних польотів. Проте тут виграш в зменшенні ваги палива виявляється взагалі невеликим.

Важлива проблема застосування атомної енергії в польотах інтенсивно розробляється з різних точок зору, але це справа складніша, ніж, скажімо, використання атомної енергії в двигунах криголама, що скоро буде сконструйований на радянських заводах.

Крім можливості використання хімічного та атомного палива, теоретично розглядались інші джерела великих швидкостей. Наприклад в «іонних» ракетах, як передбачається, робоча речовина може іонізуватися, тобто втрачати електрони і набувати електричного заряду під впливом, наприклад, радіоактивного випромінювання. Потім заряджені частки поступають в прискорювач, з'єднаний з електростатичним генератором, і внаслідок цього речовина розганяється до великих швидкостей, утворюючи робочий струмінь ракети.

Однак цей та інші проекти також дуже далекі від проведення їх в життя.

Дуже багато проблем чекають перших мандрівників у космічний простір.

У романі «Аргонавти Всесвіту» детально освітлені такі проблеми, як питання керування міжпланетним кораблем і умови польоту в космічному просторі. Вирішення цих проблем обгрунтовано автором на. підставі деяких нових результатів вивчення особливостей Сонячної системи і природи інших планет, що досягнуті в останні роки. Глибоко розроблена в науці теорія руху великих планет, що становлять собою систему тіл, які обертаються в одній площині, в напрямі проти годинникової стрілки, якщо дивитися з півночі. На десятиліття і століття вперед і назад можуть бути точно визначені положення планет, їх взаємовплив та вплив планет на інші тіла Сонячної системи. Це дозволяє розв'язати будь-яке завдання по обчисленню руху космічного корабля в просторі.

Відкриття останніх років з'ясували важливу роль в Сонячній системі так званих «малих тіл». До малих тіл Сонячної системи належать астероїди або малі планети, комети, космічне каміння — метеорити і космічний пил — метеори. Кількість астероїдів, що мають розміри не менше 1–1,5 кілометра, в доступній нам області Сонячної системи, очевидно, не переважає 100 тисяч. Вони рухаються переважно в просторі між орбітами Юпітера і Марса, але багато які з них рухаються по дуже маленьких орбітах в області планет Меркурія, Венери і Землі. Астероїди менших розмірів уже майже недоступні спостереженню сучасними телескопами, проте можна думати, що їх число значно більше і що існує поступовий перехід між астероїдами — космічними глибами і багатьма значно дрібнішими каменями — метеоритами. Наші астрономи називають метеорити маленькими астероїдами або астероїди — гігантськими метеоритами.

За метеоритами йде космічний (метеорний) пил, що заповнює простір Сонячної системи. Поряд з «спорадичними» метеорами відомі досить багаточисленні потоки часток, що рухаються в певних напрямах.

Нові методи точних фотографічних спостережень і так званих радіолокаційних спостережень за метеорами привели в останній час до чудового відкриття: виявилось, що більшість метеорів рухається по еліптичних орбітах, порівняно мало похилених до площин руху планет. Вони рухаються переважно в тому напрямі, що й планети або астероїди, тобто вони мають також прямі рухи. Між астероїдами, метеоритами і метеорними тілами виявився тісний, очевидно, генетичний зв'язок.

Найбільш значні відкриття останнього часу були зв'язані з кометами. Було доведено, що комети, власне, тільки тим відрізняються від метеоритів, що поряд з уламками твердих порід в них є домішки льоду, але це не просто замерзла вода, а заморожені речовини, що мають в собі метано-аміакові сполуки. Лід в кометах, при їх наближенні до Сонця, бурхливо випаровується — гази утворюють туманну голову і хвіст комети. Кометам немає звідки поповнювати запаси речовини, що випаровується; лід свідчить про порівняно недавнє їх виникнення.

У межах Сонячної системи, що сягає на сотню тисяч астрономічних одиниць, рухаються, як встановили радянські вчені, тисячі мільярдів комет. Всі вони належать до Сонячної системи, тому що в цій системі вони утворились. Серед них відіграють визначну роль так звані короткоперіодичні комети. Їхні орбіти нагадують орбіти астероїдів. Короткоперіодичні комети мають дуже малий вік, який часто не переважає 100 років. Все це приводить до висновку, що вони утворились недавно і утворюються й тепер від грандіозних вулканічних вибухів на багатьох планетах.

Найбільше комет утворюють Сатурн із своїми супутниками, супутники Юпітера, очевидно Марс і безперечно Венера. На ці планети вказують особливості багатьох комет і метеорні потоки, що зв'язані з кометами. Так, через вивчення комет і метеорів наука підійшла до вияснення фізичних особливостей планет і процесів, що на них відбуваються.

Безперечно, що, наприклад, супутники Юпітера вкриті метано-аміаковим льодом, замерзлою атмосферою. Виясняються особливості інших великих планет. Дійсно, ще два-три роки тому про планету Венеру, як відмічала Галя Рижко в своєму щоденнику, в романі В. Владка, були зовсім протилежні твердження. Однак за цей час спостереження професора М. А. Козирєва, добуті при допомозі великого рефлектора Кримської астрономічної обсерваторії, довели присутність азоту і кисню в атмосфері планети. М. А. Козирєв спостерігав інтенсивні полярні сяйва в нічній атмосфері Венери, що давали такі ж самі лінії в спектрі, як і полярні сяйва на Землі. Точне фотометричне вивчення Венери показало, що в її атмосфері суспендовано багато пилу і, як можна думати, зольних часток, що викидаються на велику висоту при вибухах вулканів.

Недавно під час спеціального фотографування Венери було виявлено існування на поверхні планети хмарних поясів, що нагадують екваторіальні смуги на Юпітері, Сатурні та інших планетах. Це приводить до висновку, що Венера досить швидко обертається довкола своєї осі, як і передбачає В. Владно в своєму романі. Існування великої кількості космічного пилу в Сонячній системі прямо говорить про те, що ця кількість весь час поповнюється. А це можливо лише за рахунок викидання зольних часток в результаті вибухів вулканів на поверхні планет.

Враховуючи всі ці дані, можна уявити сучасні умови на планеті Венері так: могутній багатошаровий хмарний покров віддзеркалює значну кількість сонячної енергії, що падає на планету. В полярних областях планети мусить бути дуже низька температура і умови — відповідні умовам льодовикових областей на Землі під час останніх обледенінь. А в екваторіальних областях, чи у великих районах вулканічної активності, в області гарячих лавових морів відбувається інтенсивне випаровування, і волога внаслідок атмосферної циркуляції переноситься в холодні області, де випадає у вигляді снігу чи льоду, і таким чином підтримує обледеніння поверхні. Цілком ймовірно, що зараз на Венері існують умови, подібні до тих, які переживала Земля, скажімо, 100 тисяч років тому в періоди останніх обледенінь. Уявлення про теплі тропічні умови на всій поверхні цієї планети, яке ще недавно було широко розповсюджене, не підтверджується в світлі нових відкриттів.

Останнє питання, якого необхідно торкнутись — це питання про космічні промені, про таємниче космічне випромінювання, з яким неодноразово стикалися пасажири корабля «Венера-1». Космічні промені — це ядра звичайних відомих нам атомів — протони (ядра атома водню), нейтрони і електрони — тобто продукт руйнування! атомів, що мають одну властивість, яка відрізняє їх від звичайного стану речовини, а саме — надзвичайно велику швидкість руху. Швидкість руху цих космічних часток досягає десятків і навіть сотень тисяч кілометрів за секунду. Безперечно, що такі швидкості виникають в результаті грандіозних космічних катастроф і, як доводять деякі радянські вчені, збільшуються внаслідок розгону цих часток в міжзоряних магнітних полях.

Інші радянські фізики й астрономи обговорювали можливості виникнення високошвидкісних часток (космічних променів) і на Сонці, де часто спостерігаються грандіозні спалахи, що викидають речовину з великою швидкістю; давно відомо також, що в області сонячних плям утворюються потужні магнітні поля. Давно вже було встановлено, що Сонце викидає з своєї поверхні речовину у вигляді потоків часток або, як їх почали називати, корпускулярних потоків, вплив яких на Землю проявляється у виникненні магнітних бур та інших явищ

23 лютого 1956 року відбулись події, які сприяли розв'язанню суперечок вчених про походження космічних променів. У цей день ранком по всій Землі спостерігалось надзвичайне посилення інтенсивності космічної радіації. Таке швидке зростання кількості і енергії космічних часток можна було пояснити тільки тим, що вони були викинуті з Сонця. Дійсно, водночас з підвищенням космічної радіації було відмічено послаблення радіозв'язку, явища в магнітному полі Землі, які свідчили про те, що причиною цього міг бути тільки спалах — вибух на Сонці. І раніше, в 1942, 1946, 1949 роках, спостерігались подібні, правда менш інтенсивні, спалахи космічної радіації. Однак залишався сумнів в тому, що Сонце може бути джерелом таких могутніх потоків космічних часток. Тепер цей сумнів відпадає. Лютневий спалах у 1956 році свідчить про те, що на Сонці відбуваються особливі фізичні процеси, в мільйони разів по своїй могутності сильніші вибуху атомної бомби.

Таким же чином космічні випромінювання виникають і на зірках; уявлення про один направлений потік космічних променів не відповідає дійсності. Автор романа правий, коли вважає, що найбільш важкою проблемою міжпланетних польотів буде захист від космічної радіації. Але й зараз уже вчені працюють в цій галузі. Крім бронювання герметичних кабін міжпланетних кораблів передбачається наприклад, також устаткування для створення сильного магнітного поля довкола ракети, яке відхилятиме космічні частки.

Роман В. Владка «Аргонавти Всесвіту» в цікавій і доступній читачам формі торкається багатьох питань науки і техніки сучасності і найближчого майбутнього. Збуджуючи інтерес до питань міжпланетних польотів, роман тим самим сприяє рішенню величезного завдання, до якого підійшло людство, — завдання безпосереднього завоювання космічних просторів.

Доктор фізико-математичних наук

професор С. Всехсвятський.


Тэги: Владко
80
просмотры
0
комментарии


Статья написана 26 ноября 2014 г. 00:15

https://fantlab.ru/edition93538

у попередніх виданнях: "Аргонавтів Всесвіту"


Из музея космонавтики и фантастики Юрия Шевелы.


101
просмотры
0
комментарии

Страницы: 123456789...362363364365366367368369370...386387388




  Подписка

Количество подписчиков: 94

⇓ ⇑ Наверх