Олександр Рудяченко


Вы здесь: Авторские колонки FantLab > Авторская колонка «slovar06» > Олександр Рудяченко: Бердник. Апостол безсмертя
Поиск статьи:
   расширенный поиск »

Олександр Рудяченко: Бердник. Апостол безсмертя

Статья написана 28 декабря 2014 г. 23:46

На запрошення нью-йоркського видавця Мар’яна Коця у вересні 1989 р. український письменник Олесь Бердник відвідав Сполучені Штати

Під час заокеанської подорожі апостол безсмертя познайомився із модним фантастом Річардом Бахом; та непосидючий співець чайок десь ширяв країною.

Для початку спілкування із колегою довелося обмежитися листом ввічливості.

За деякий час американський фантаст знайшов українця в Торонто (Канада). Вони побалакали по телефону — через перекладача.

— Я розповів йому про духовні рухи в Україні, — поділився спогадами Олесь Бердник в одному інтерв’ю. — У захопленні Річард підтримав ідею Духовних Республік, навіть пообіцяв приїхати до Києва навесні 1990 року. Повернувшись у США, я знову зв’язався з Річардом, запитавши навпростець: чи вірить він у можливість трансформації людини? чи знає шляхи до нових рівнів буття, свідомості, чуттєзнання? Той уважно вислухав, занотував і присягнувся надіслати до журналу “Всесвіт” відповіді на всі запропоновані питання.

Відтоді неодноразово майстри майбутнього спілкувалися телефоном, листувалися. Коли 64-річний Олександр Павлович стисло розповів історію свого життя автору бестселерів “Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон” та “Ілюзії: Подорожі месії мимоволі”, Річард Бах здивувався і письмово зізнався:

— Скільки величі мало твоє серце, якщо ти обрав ці шляхи, вступаючи в битву з такими структурами. Не певен, чи вистачило б мені мужності, якби життя так склалося. Ми захоплюємося тобою! Ми всі — діти світла, і, поза всяким сумнівом, ми всі — єдина Душа!

Насправді ж Олександр Павлович Бердник – у краснім письменстві: Олесь Бердник — був таким собі українцем. Українцем та й годі. Зважте самі.

Із стану природи він любив осінь та бурю.

Із одягу його приваблювало оголене тіло.

Із страв — ласував яблуками та суницями.

Із квітів — милувався шипшиною, вишнею та диким маком.

Із звуків його полонили танго та вальс.

Із запахів — подобалася м’ята.

Із палітри — підносив фіолетовий колір.

Із свят — визнавав неділю.

Із вічної музики його зачаровував “Реквієм” Моцарта.

Незвичайний українець півстоліття всякчас допитувався сам у себе:

— Як жити в світі, де за кілька тисячоліть не назбирати й року, коли б не палахкотіли війни, не лилася безвинна кров?

***

У психоаналітичнім романі-феєрії “Пітьма вогнища не розпалює” український письменник-фантаст, футуролог, філософ, громадський діяч Олександр Павлович (Олесь) Бердник, автор доброї півсотні романів, повістей, збірок оповідань та поезій написав так:

— Діти — це не істоти, котрі ще не стали дорослими. Діти — це незалежне, неповторне, чисте, радісне людство. Діти — це прибульці зі світу любові.

І від першого факту його існуванні в цім світі то була чиста правда. Фактично він народився 27 листопада 1926 р., а офіційно — 25 грудня 1927 р.. Добре що діялося без плутанини із місцем: с.Вавилове Снігурівського району Херсонської (нині — Миколаївська) області.

Бо засніженими шляхами його батько Павло дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, — через місяць після народження сина.

У свою чергу, секретар припустився двох помилок — записав поточну дату, як... дату народження, і задубілою рукою нашкрябав рік, що.. лише мав настати.

Хоча плутанини із датою народження допомогла хлопчині, і в роки фашистської окупації малого не відправили працювати до Німеччини.

Коли розумієш, звідки і хто ти, краще розкриваються невичерпні глибини власного серця.

Тож Олесь на зубок знав свій родовід, до прадідів. Батько Павло Трохимович — сільський коваль, дід Трохим — сільський коваль, прадід діда — сільський коваль. Мама Марія Василівна — сільська вишивальниця, дід Василь (за лінією матері) — моряк, прадід Олександр — мостобудівник.

А ще зважте, хлопчик народився під сузір’ям Стрільця, а значить, тяжів до земних пристрастей, хоча при цьому прагнув до Незвіданого.

***

Знаєте, про що малий мріяв? Про політ до Зірок.

— Але такий політ мені представлявся інакше, ніж це здійснилося в так званої реальності. Я вірив, що до далеких світів можна летіти безпосередньо, силою бажання, думки, духовного прагнення.

У 1930 р. сім’я переїхала в Київ, кажуть, попервах жила у теперішньому Гідропарку, через два роки — в родове село Кийлів Бориспільського району, де й пережила Голодомор 1932-1933 рр.

Майбутній письменник школярем зазнав лихоліття німецької окупації.

У 1944 р. учень Київського геологічного технікуму Олесь Бердник добровольцем пішов на фронт, як скупо потім згадував — “повзав поруч зі смертю”, через поранення у квітні 1945 р. демобілізувався.

По закінченні екстерном семи класів середньої школи в 1947-1949 рр. юнак навчався в театральній студію при Київському театрові імені Івана Франка. Там він став актором та водночас працював позаштатним журналістом в кількох столичних газетах.

Після палкого виступу на відкритих партійних зборах театру ім.Івана Франка у 1949 р. нерозважливого актора заарештували за “зраду Батьківщини”: тривала боротьба з космополітизмом. Так почалася його перша, вимушена “відпустка” — за панування Сталіна і Кагановича в галузі мистецтва.

Не всяка думка подобається людям, бо ж більшість сміливих думок — несвоєчасні. Тому на них і наважуються самі сміливці.

http://strichka.com/item/17554239

Бердник. Зоряний журавель ( ІІ частина)

http://strichka.com/item/17554239





132
просмотры





  Комментарии
нет комментариев


⇑ Наверх