«Сонячна машина» В.Винниченка м о ж е видатися за своїм ж а нр о м ,
стилем, тем атикою несподіваним ф еном еном не лише в набутку
письменника, а навіть у національному історико-літературном у про
цесі. До написання «Сонячної машини» (1921-1924) в українськом у
письменстві не було подібних творів. Це був перший соціально-
утопічний ром ан. Встановити невиладковість появи книги Винниченка
попри ЇЇ уявне невписування в історико-літературний контекст дозволяє
застосування компаративістичної наукової методики.
Увагу притягає повна синхронність написання «Сонячної машини» й
близьких до неї за ж а нром і багатьма зм істовно-худож нім и парамет
рами перших прозових творів К.Чапека — «Ф абрики А бсолю ту» (1922)
і «Кракатіта» (1924). Це наводить на д у м ку про соціально-історичну
детермінованість одночасного звернення двох, великих письменників
до нерозроблю ваної до того часу в їхніх національних літературах те
матики та відповідного її* втілення.
Ця синхронність певною м ір о ю пояснюється світовою політичною та
культурною ситуацією: у 1920-ті роки до соціальної фантастики звер
таються представники багатьох літератур. Але якщ о в англійській
(певною м ір о ю та ко ж у ф ранцузькій, німецькій, російській) літературі
соціально-фантастичні твори існували раніше, то для української літе
ратури це була новика, а для чеської — м айж е новина. Певні зародки
соціальної фантастики м ож н а вбачати в «Д о р о зі світла»
Я .А .К ом енського. Утопічні моделі пропонувалися Бернардом Больца
но в трактаті «П ро найкращ у держ аву, або Роздум и того, хто любив
лю дство, і і.ро найдоцільнішу організацію суспільства гром адського»
(1819). П омітним (на відміну від творів К о м е ксько го й Больцано —
чисто літературним явищем) стали ром анетто Якуба А рбеса
«Ньютонів м о з о к» (1877), де звучить проблема відповідальності вчено
го й$ дол ю його відкриття — м ож ливе злочинне використання відкрит-
«Сп НЯЧНА МАШИНА» В.ВИННИЧЕНКА 79
та «Кандидати на існування» (1878), де худож ньо доводиться р о ко —
г*'нісТЬ та ф іаско спроб справдження соціально-утопічних ідей Оуена
$ засуджуються створення таємних революційних організацій, а та ко ж
повістях Сватоплука Чеха про п о д орож і пана Б роучка.
У0дНак, оскільки кожний літературний ф еном ен зумовлений перш за
рСЄ національними чинниками, то м ож н а апріорно припустити, щ о
синхронність творчих змагань Винниченка та Чапека стане зр о —
зумілою, якщ о застосувати зіставний, паралельний огляд двох пись-
менств від початку нової літературної доби до перш ої чверті XX ст.
(Такий огляд тут чиниться лише з погляду зацікавлення своїм націо
нальним чи загальнолюдським).
Для обох літератур характерний так званий нетрадиційний чи некла-
сичний тип розвитку, той тип розвитку, щ о його пройшла більша час
тина слов'янських літератур Середньої та Південно-Східної Європи.
Щодо співвіднесеності національного із загальнолюдським історичний
шлях нових чеської та української літератури м ож н а поділити на кілька
етапів.
Перший етап — становлення нової національної літератури та літера
турної мови за обставин, коли народ утратив державність, а націо
нальна культура зазнавала переслідувань і заборон з б о ку держ ави-
завойовника. У цих умовах, природньо, перед письменством постава
ли завдання сприяти національному сам оутверд ж енню , відтворити піс
ля вікової, перерви нормальний культурний процес, бодай вибороти
можливість творити рідною м о во ю , закласти підвалини проф есійної
культури, щ о за рівнем розвитку була б сумірна з культурам и євро
пейських народів, які мали нормальну державність. Звідси випливала
нагальна потреба відродження приспаної національної сам освідом ості.
На цьом у етапі література м айж е виключно від ображ ує суто націо
нальні проблем и, орієнтована на осягнення національної сам обутності,
в першу чергу шляхом творчого засвоєння ф ольклорно-етноі'раф ічних
скарбів і народної м ови, на зображ ення національної минувшини та
побуту неденаціонаг.ізованих верств народу (насам перед селянства).
Суто літературні заняття значна частина митців поєднує з ширш ими
культурологічними: збирання ф ольклорних та етнографічних пам 'яток,
віднайдення та видання старовинних рукописів, фундування часописів
рідною м о в о ю , музейних зб ірок, видавнича діяльність, просвітництво
т°Щ о. Це — період сентименталізму й ром антизм у (з елем ентами ба
роко). У пош уках національної автентичності — спирання на досвід
більш розвинутих на той час літератур. Надто це очевидно в ж анрах
байки та балади. З інших жанрів найхарактерніші оповідання та повісті
3 народного побуту (синхронно: основна частина таких творів
б.Н єм цової — 1855-59, народні оповідання М .Вовчка — 1857-62); пісня,
Що близька за зм істо м і стилем до народної; поем а; драматичні тво
ри; знов-таки з народного життя.
80 ■ . А.Р.ВОЛКОВ
Ц ьом у етапові властиві змагання, відновлюючи національну свідомість
і культуру, спертися на..слов'янщину, слов'янську спільноту (наукові
розвідки, переклади та переробки творів з ф ольклору та письменств^
інших слов'янських народів, • «кування слів» за іншослов'янськимй взір*
цями). Найпоказовішим тут е чеське будительство, щ о переростає в
Перше слов'янське відродження (Добровський, Ш аф арик, Чела-
ковський, Гайка, К о л л ар);.в Україні — Кирило-М еф одіївське товари
ство, Костом аров, Куліш, Ш евченко). В обох літературах спо
стерігаємо патріотично вмотивованіч містиф ікації — публікації начебто
народних, епічних гтворів. Саме на цьом у етапі було закладено міцні
підмурки всієї дальшої національної літератури та культури.
_На д р уго м у етапі, з середини XX ст., починається розш ирення ідей
но-тематичного діапазону... Суто національна проблематика
зберігається, але поступається чільним м ісцем соціальній, яка знов-
таки., худож ньо вирішується на своєм у національному матеріалі.
Безпосередньо зображ ується життя тих верств населення, які були
найменш зденаціоналізовані: у перш у чергу селянство, менш е —
сільське духівництво, сільська шляхта, інтелігенція; в Чехії, де міста на
той час починають відновлювати свою чеськість, — міщ анство. Це етап
переважання реалізму. Обидві літератури щ онайменше досягають, а
м ож ливо, на певних ділянках випереджають загальний рівень захід
ноєвропейського реалізм у. На д у м ку О.В.Чичеріна, «М алостранські
повісті» (1878) Я.Неруди започаткували новий нерудівський етап ро
звитку реалізм у в світовій літературі: Неруда — Чехов — Коцюбинський
[8 ]. ....
На зламі Х|Х-ХХ ст. обидва письменства, аж ніяк не втрачаючи з по
ля зо р у національну — тогочасну й історичну — тем атику, починають
виходити з а . національні тематичні м е ж і. Увагу привертає переважно
минуле чуж их народів і країн. Відбувається духовний вихід на світові,
Глобальні, як то каж уть, вічні питання. Це спричинено низкою літера
турних і позалітературних, чинників. П о-перш е, національна сам о
свідомість зм іцніла,, о то ж виникає потреба пильніше роздивитися в
міжнаціональному околі, по-друге, позаяк завдання відстоювання
СБорї національної культури на загал вирішене, то засвоєння історич
ного досвіду,та м истецького зд обутку інших народів а ж ніяк не за
гр о ж у є долі своєї культури. Навпаки — стає доконечною передум овою
дальшого власного поступу. П о-третє, вж е сф ормувався досить чи
сельний національно мислячий інтелігентний читач, якого цікавлять за
гальнолюдські ф ілософ ські, моральні, соціальні проблеми всесвіту. *
Посилюється ззериепня до міжнародних традиційних сю ж етів та об
разів — Я.Вр:ь»цький: «С м ерть Одіссея» (1882), ''Твардовський» (1885),
«М ерлінЬ д уб « (1090), «Танталове ззмироннн» (1891), «С м ерть Гіппо-
дамії» (1891), «Бар Кохба» (1897), «Иоганис-с Д р . Ф ауст» (1904);
Ю .З е й е р : «Суламіт» (1883), чотирочастинна «Королівська епопея»
СОНЯЧНА /ААШИНА» В.ВИННИЧЕНКА 81
(1896), «Оссіанове повернення» (1905); В.Дик: «Напоумлення Д о н
Кіхота» (1913), «Щ уролов» (1915); Ф р а н ко : «С м ерть Каїна» (1889),
«Лис М икита» (1890), «М ойсей» (1905); Л .У країнка: «Роберт Брюс,
король шотландський» (1894), «Вавілонський полон» (1903),
«Кассандра» (1908), «Камінний господар» (1912), «Ізольда Білорука»
(1913)- Д ругим національним відродженням спричинений ціл ком новий етап.
Українці та чехи вибороли незалежність, усвідомили себе як д е рж ав
ну націю. Зросло зацікавлення не лише минувш иною , але передусім
тогочасністю народів світу (яке перш е було спорадичним). Виникає
зацікавленість і понаднаціональними проблем ам и, худ ож н ім п р огнозу
ванням. Обидві літератури сягають рівня розвитку, на яко м у знахо
дяться найрозвиненіші літератури. Саме тоді з'являються соціально-
фантастичні твори Винниченка та Чапека, які вписуються в один м іж —
національний синхронний типологічний ряд.
Подальша доля народів складається по-різном у. Чехи створили са
мостійну держ аву. Українці знову її втратили. Чеське письменство р о —
звивається в нормальних умовах. Українське — розколю ється на два
відгалуження, щ о м іж ними м айж е немає творчих контактів — підра-
дянську літературу і літературу діаспори — літератури з різними ідео
логіями, а відтак досить різною тем атикою , пробл ем атикою , стилями.
(Інша річ, щ о існувала література для шухляди: наприклад, поема
В.Сосюри «М азепа», щ о над нею поет працював 33 р о ки , без надії на
оприлю днення).
Відмінність історичної долі відбивається на проблематиці (зіставлення
робиться лише у вищ еназваному аспекті). У чехів стає продуктивним
жанр нарисів про закордонні п о д о р о ж і: К.Чапек, Я .Д уріх, І.О льбрахт,
Ю .Ф уч ік та багато інших. Вони цікавилися життям державних народів,
зіставляли зі своєю країною , їх обходило, щ о і як з ч у и со г о ч досвіду
мож на застосувати на батьківщині. Чітко виголосив своє кред о в
«Листах з Англії» саме Чапек: «П еребуваю чи в Анґлії, я весь час дум ав
про те, щ о приємне залишилося вдом а... і не каж іть м ені, щ о в нас
мало м ож ливостей: всесвіт навколо нас, слава Б огу, рівний по р о з
міру всесвітові навколо Британської імперії. Маленький парогшавик не
вмістить стільки, як великий корабель, але, д рузі, він м о ж е попливти
так само далеко, він м о ж е пливти туди,куди пливе великий пароплав,
і кудись в інше м ісце. Вся справа полягає в м уж н о сті» [6 , с .79-80].
В Україні погляд на життя інших народів було штучно детерм іновано
Комуністичним світобаченням, прославленням відповідних д о гм і
ідеалів, соціалістичним реалізм ом . З'являються твори, де таврується
капіталістичне пекло», розповідається про класову б оротьбу б країнах
Заходу і С ходу. Н асамперед це стосується О .Д о сзігн ьо го . Він пере
бував у 1916-18 рр. у Сполучених Ш тагах А м е р и ки , Японії, Китаї.
О то ж , на відміну від багатьох інших «шторів м іг спостерігати
82 А.Р.ВОЛКОВ
«закордонне життя” з середини. Його твори користувалися великим
читацьким успіхом. «Досвітний є, перша і єдина індивідуальність у нашій
літературі, яка зуміла оволодіти так званим мандрівницьким ж анром ,
— писав М . Хвильовий і порушив питання, — Чи не час поговорити про
«нотатки мандрівника» і поговорити як про річ, яку треба поставити на
одне з почесних місць у нашій сучасній белетристиці?» [З, с. 142].
Справді, саме книж ки Досвітнього «Тюгуй (новели з життя китайсько
го народу)» (1924), «соціальні романи»: «А м ериканці» (1925), «Ґюллє»
(1927), попри ідеолоґічну обмеженість, найліпше виконували ф ункцію
зазнайомлення читача України з закордоном . З інших творів варто
згадати оповідання П.Іванова «Лі-Пен-Чай» (1925), «позаокеанського
письменника» М .ірчана «Л і-Ю нк-Ш ан і Л і-Ю нк-П о» (1926), «Повість
про містера Ю м а, м ю зігол, про таверну й трампа Д ж е ка « (1926)
М . Бажана.
З годом письменники починають вихваляти соціалістичні перетворення
в різножанрових творах про Середню А зію : «Роман М іж гір ’я» (1931)
І.Ле, книж ки нарисів І.Багмута «П од о р о ж до Небесних гір» (1930),
«Верхівці засніжених гір» (1935), повість О .Донченка «А ул іргиз»
(1939) , історико-революційна повість О .Десняка «Тургайський сокіл»
(1940) , повість «За ш ирм ою « (1957) Б.Антоненка-Давидовича, поезії
М .Рильського, М .їе р е щ е н ка , П.Тичини, С .Крижанівського, В.М исика,
М .Бажана, Т.М асенка, твори про Туркм енію А.Турчинської, роман
О .Донченка про нафтовиків Баку «М о р е відступає» (1934) тощ о. А бо
ж зображення М онголії Ґ.Ш курупієм .
Не дивно, що соціально-фантастичні романи з глобальною пробле
м атикою й топосом , який розш ирюється аж до м е ж усієї планети,
постає саме в діаспорі. Д р уго ю , хоча й не вирішальною, причиною,
яка до того ж випливає з першої, слід уважати безпосередні життєві
контакти Винниченка з закордоном : перебування в Чехословаччині й
Німеччині.
Винннченкову книгу доцільно зіставляти водночас з двома Чапекови-
ми творами. За певними параметрами показове порівняння з
«Ф а б р и ко ю абсолю ту», за іншими — з «Кракатітом « (зо кр е м а , за ж ан
рово-стилістичними ознакам и). Всі три твори визначають як соціально-
фантастичні романи. Щ оправда, романність «Ф аб рики абсолю ту»
викликає певні застереження. Водночас вони — утопії: Власне у чесько
го автора — антиутопи, точніше — негативні утопії. Протиріччя м іж цими
жанровими визначеннями (ром ан і утопія) немає. У топію слід уважати
м етаж анром . Вона м о ж е втілюватися в різних ж анрах: трактат, пере
каз, повість, драм а тощ о. Щ о ж до антиутопи в її різновидах, то вона
є частиною цього м єтаж анру, бо її відрізняють від власне утопії не
структурні відмінності, а лише авторська позиція, так би мовити, зміна
«плюса» на «м інус».
„г п НЯЧНА МАШИНА» В.ВИННИЧЕНКА 83
роМани близькі передусім за проблем атикою : великий науковий ви-
аХІА» його наслідки, загроза війни, яка набагато страшніша від допіру
акінченої перш ої світової, настрої катастроф ізм у, есхатології, апо-
каліптики. Композиційна, ейдол омічна, стилістична структура
«фабрика А бсол ю ту», за авторським визначенням — «р о м а н у-
феЙлетона», цілком відмінна від структури «Сонячної маш ини». Та щ о
до проблематики саме «Ф аб рики А бсол ю ту» найбільше перегукується
зі ’’Сонячною м аш иною «. П роте, зачинаючи однакові справи, пись-
менники дають різні, часом протилежні відповіді. За Винниченком, та
кий винахід веде до звільнення людини, до вселю дського братерства,
до безкінечного планетарного свята. За Ч апеком — призводить до ка
тастрофічних війн усіх проти усіх, до великої планетарної руїни. Ф а к —
тично це ф ілософ сько-худож ня полем іка. Не свідома полем іка саме в
аналізованих творах, але Чапек заперечував ідеї, щ о близькі до Винни-
ченкових, щ е раніше, в «К .ІІ.Р .» (1921). За Винниченком, звільнення
від м озольної праці дорівню є створенню ідеального соціалістичного
суспільства. За Чапеком — спричиняє виродження, а відтак загибель
людства. Вустами найближчого авторові персонажа «К .ІІ.К .» Алквіста
дається оцінка стану, щ о склався після того, як лю дство звільнилося
від праці: «Цілий світ, цілі м атерики, ціле лю дство, все — суцільна б е з
душна твариння оргія» [9, с. 13О].
Час ДІЇ в трьох порівнюваних романах — близьке майбутнє. Події
«Фабрики абсолю ту» автором датовано 1943-53 р р . Коли точаться
події «Сонячної машини» та «Кракатіту», немає прямих авторських
вказівок. Та очевидно: незабаром після перш ої світової війни, тобто
майже синхронно написанню цих творів. Однотипна структура місця
дії. бона має концентричні кола. С початку в усіх випадках м ікр о то п о с
— лабораторія хіміка, де він зробив свій епохальний винахід — експози
ція сю ж е тн о го розвитку. Відтак розш ирення топосу концентричними
колами. Д р у ге коло — ціла країна, де точаться основні сю ж етн і події.
У «Ф абриці А бсол ю ту» це — Чехія. В «Кракатіті» події починаються те ж
У Чехії, та незабаром перекидаються в Німеччину, де й розгортається
основна частина сю ж е ту. У «Ф аб риці А бсол ю ту» чеський топос — не
просто ф ормальна локальна вказівка. Як і в інших прогностичних тво
рах Чапека, чеськість постійно наголошується антропонім ам и, то —
понімами, побутовими та психолоґічними подробицям и. У «Кракатіті»
Це стосується перш ої частини, дія якої відбувається на батьківщ ині
письменника. В дальш ому послідовно. створюється нім ецьке забар
влення, д арм а, щ о слів «Німеччина», «нім ці», «нім ецький» не вживано.
У Винниченковому творі д р уге , національне, сю ж е тн е кол о дії —
Німеччина. Тут з сам ого початку до останньої сторінки триває с ю ж е т
на дія. Н імецькість дійових осіб, подробиць тощ о підкреслена щ е
сильніше, н іж у «Кракатіті». Відмінність м іж письменниками щ одо на
ціонального місця дії знов-таки запрограмована історичним ко н те к
84 А.Р.ВОЛКОВ
стом . В умовах втрати батьківщиною Винниченка національної неза
лежності, відсутності справжньої української держави дія соціально-
фантастичного ром ану Глобального задум у не могла локалізуватися в
Україні. Здається, вперше у Винниченка дія твору відбувається не на
українськом у терені.
Третє коло — вся планета, світ, який, проте, безпосередньо не зоб
ражується. Але, так би мовити, динамічна хвиля, щ о, поширюючись,
охоплює всю зем ну кулю , резонансно повертається в друге зм істов
но-ком позиційне коло — Німеччину { ‘'Сонячна маш ина», «Кракатіт»),
або Чехію («Ф абрика А бсол ю ту»).
В усіх трьох творах подібні головні герої — Геніальні вчені:- хім ік Ру
дольф Ш тор («Сонячна машина), фахівець з «деструктивної хімії» М а-
рек («Ф абрика А бсол ю ту»), хімік П рокоп («Кракатіт»). В основі сю —
жетів лежить боротьба навколо їхніх відкриттів. У «Сонячній машині»
це — спосіб безпосереднього перетворення будь-якої рослинної маси
під впливом сонячного проміня на ідеальну їж у для людей. П роцес її
виготовлення майже не вимагає зусиль!.. У «Ф абриці А бсол ю ту» це —
виділення з матерії «хімічно чистого Бога» [10, с.26], чистої енергії, яка
здійснює виробництво без лю дської праці. У «Кракатіті» — синтез ви
бухівки нечуваної сили.
Тема Геніального відкриття чи винаходу та його наслідків зародково
існувала ще за середньовіччя. Особливої ваги вона набрала з XIX ст.,
коли наука стала значною продуктивною силою, почала владно впли
вати на всі сторони лю дської цивілізації та культури. Ця тема невід’єм —
на від об разу великого вченого (інженера, хіміка, ф ізика). Н изку Та
ких образів знаходимо в творах різноманітних напрямів: Готична по
вість М .Ш еллі «Ф ранкенш тайн, або Сучасний П ром етей» — 1818;
реалістичний роман О .де Бальзака «Втрачені ілю зії' — 1837-43; найти-
повіший ром ан варш авського позитивізму «Лялька» Б.Пруса — 1887-89.
Але найміцніша традиція дальших р о зр о б о к теми Геніального від
криття та його наслідків викристалізовується в романах Ж ю ля Берна.
Відбувається переростання наукової фантастики в соціальну з долу
чанням утопічних або антиутопічних мотивів: «П'ятьсот -мільйонів бегу-
м и» (1878), «Р обур-завойовник» (1886), «Володар світу» (1904). Відтак
варіанти теми повторювано незлічену кількість разів: ціла низка творів
Ґ.Уеллса, «Тунель» (1913) Б.Келлермана, «Гіперболоїд інженера
Ґаріна» (1925-27) О .Толстого, «Р адіом озок» (1927) С.Бєляєва. О тж е ,
за такими параметрами, як тема й головний герой, книж ки Винничен
ка та Чапека орГанічно вписуються в загальноєвропейський літератур
ний процес.
АнтаГоністзми головного героя в «Сонячній машині» та «Кракатіті» є
репрезентанти нім ецької аристократії-вояччини. Складається враж ен
ня, щ о обидва романісти перебільшували суспільну вагу монархічно-
аристократичних кіл у двадцятих роках наш ого століття. Надто це сто
СОНЯЧНА МАШИНА» В.ВИННИЧЕНКА 85
сується Чапека: у його романі військова промисловість служить меті
реставрації династії. Старовинний феодальний за м о к Балттина, оточе
ний прегарним парком , складає єдине ціле з величезним ком бінатом
вибухових речовин. Володар зам ку князь Гаі'ен-Балттин — головний
керівник ком бінату. Втім аристократи залежать від капіталістів нової
формації. У «Кракатіті» це — надзвичайно активний авантюрист Карсон.
0ін не шляхтич, не має наукових знань, але є душ ею й руш ієм к о м —
бінату. Карсон ще мусить служити аристократам , та після см ерті ста
рого князя стає керівником заводів. Промисловість переходить у нові
руки. Характерна подробиця, яку підкреслю є сам Карсон, — він не
німець, а датчанин. Капітал і промисловість починають ставати понад-
національними. Заволодіти кракатітом намагаються й господарі
англійського центру озброєнь Ґроттупа. Однаковість справ і замірів
німецьких та англійських конкурентів наголошена тим , щ о найактивніші
представники виступають під однаковим прізвищ ем Карсон.
У «Сонячній машині» реальна міць зосеред ж ена в руках голови
Світового О б'єднаного банку Ф рідріха М ертенса. Це фінансист, яко
му залишилося буквально зробити один кр о к, аби осягнути о с о б и с т і
абсолютне панування на цілій планеті. л
Контрдію проти повояччиної спілки аристократів і плутократів і В
«Сонячній машині» і в «Кракатіті'' ведуть революційно-анархічні
організації.
У Винниченка капіталістичному ладові, буржуазно-плутократичній
державі, військово-аристократичним колам протистоїть всюдисущ а,
всемогутня, таємна, невловима для поліції організація Інарак. Це пози
тивна сипа, щ о підтримує Д октора Рудольфа Ш тора й реш та-реш т
приводить людство до загального Добра і щастя. Д о Інараку, до ство
реної їм Вільної Спілки п р и л у ч а е тс я всі кращ і лю ди, а ж до М артенса.
У Чапека таємнича організація м іж народних анархістів — третя сила,
Що бореться проти господарів як Балттина, так і Ґроттупа за кракатіт.
Анархісти прагнуть скористатися з винаходу П рокопа для револю цій
ної перебудови світу. Вони володіють іншим важливим винаходом —
радіопередавачем., щ о здатний своїми хвилями поруш ити будь-який
радіозв'язок. Решта-решт ці хвилі спричиняють жахливий вибух кра-
К^тіту. Анархістів змальоване як здекласоване збіговисько вихідців з
різних суспільних верств. З відвертою антипатією, гостро сатирично
зоб раж ено їхні безперервні сварки з приводу тактики, недисціплінова-
ну хаотичність, заш орений фанатизм у поєднанні з вузьким е го їзм о м .
Недарма орудар анархістів аристократ-авантю рист д'Е м он — єдина се
ред них діяльна особа — зневажає своїх нібито однодум ців. Коли вони
м о ж уть поруш ити плани д е м о н а , він їх знищ ує за д о п о м о го ю о п р о —
мінювання кр зка тіту. За Ч апеком , револю ціонери не м енш , як
військово-промисловий ком плекс, годні загладити лю дство. Це відби
86 А.Р.ВОЛКОВ
то й у значущ ому прізвищі д ’Емон (Д ем он) — тобто втілення руйнівної
лиховісної сили.
У ставленні до революційний кіл гостро вирізняється відмінність
світобачення письменників. Ідейне спрямування цілого життя Винни-
ченка характеризується зацикленістю на соціалістичних ідеях. Павло
С коропадський зазначав:«Винниченко говорив (не мені, але мені пе
реказували), щ о для створення України він уважає за доконечне, аби
по ній прокотилася хвиля більш овизму» [4, с.53]. Це однаково власти
во його політичній діяльності і художній творчості, надто раннім опо
віданням і соціально-утопічним романам 30-х р р. Соціалістичні, більш
того, комуністичні погляди викладені у «Відродженні нації». Останній
розділок «Так мусить бути» являє панеґірик більш овизму: «Російська
робітничо-селянська революція великим досвідом своїм дала наочну
лекцію реального здійснювання соціальних завдань пролетаріату... да
ла Європі воістину приклад соціального чуда, яке підносить захватом
революційні живі елементи й охолодить предсм ертною тривогою
елементи паразитарні, злочинні, гнилі» [1, с.501].
Зреш тою це — вразливе місце, ахіллесова п'ята м айж е всього
українського національного визвольного політичного та літературного
руху: вперте протиприродне намагання поєднати два антагоністичні
чинники: національну ідею з соціалізм ом . Історія довела: така злука
ро кує український рух на поразку. Яскравий фактичний матеріал
містять всупереч авторській ідеолоґії м ем уари Винниченка, так само
як спогади його антагоніста гетьмана Павла С коропадського. Втім,
небагато було тих, хто збагнув ворожість ко м ун ізм у національній
справі: Д .Д о нц о в, Д . Д орош енко, В.Липинський, А . Ш е птиць кий. Щ о ж
до Винниченка, то його світоглядно-політична позиція ф актично д уж е
близька позиції більшої частини літераторів підбільшовицької України.
(Тут недоречно з'ясовувати співвіднесеність щ ирості й вимуш еності в
їхній творчості).
Цікаво порівняти позицію Володимира Винниченка, наприклад, з по
зицією Володимира С осю ри. Поет десятиріччями чинив спроби злучи
ти національну ідею з ком уністичною . Наприклад, у вірші «Сльози»
(1928) він уболіває над історичною долею (чи недолею ) української
нації:
Польща і Русь збирали сили
І до земель ішли нових.
Ми їм історію творили
Самі ж жебрачили у них [5, с.64].
І, як уявне розв'язання й заспокоєння, штивнс? більш овицьке завер
шення:
Я чую голос цей прозорий
І тихі сльози селюка
'СОНЯЧНА МАШИНА» В.ВИННИЧЕНКА 87
Неначе Леніна рука
Втирає з лагідним докором [5, с.175].
Коментарі, як то кажуть, зайві.
С упротилежно Винниченкові чеський письменник цілковито відкидає
комуністичну ідеологію. В статті «Ч ом у я не комуніст?» (1922) він
твердив: «М ета ко м ун ізм у — владарювати, але аж ніяк не рятувати, на
його прапорах написано гасло влади, але не д о п о м с м» [7, с.240]. «У
пролетаря переважно є се р ц е ... він... схильний до співчуття, лю бові
та самовідданості. Ком унізм зі своєю ненавистю і класовою лю тістю
хоче перетворити цю людину на тварину; на таке приниження бідняки
не заслуговую ть» [7, с.242]. Заперечення ком уністичної доктрини та
практики є складовою частиною неприйняття ідеї будь-якого нав'язу
ваного перетворення світу, якими б вабливими м іркуваням и та гарни
ми гаслами аж до обіцянок щасливого майбутнього для цілого лю д
ства не аргументувалася потреба соціального насильства — мілітарно
го, релігійного, револю ційного чи ще якогось.
О бстою ю чи гум анізм , чеський письменник «Ф а б р и ко ю А бсол ю ту»
художньо доводить неприйнятність руйнації' існую чого світоладу і по
рушує питання про трагічність непередбачуваних наслідків чи то прак
тичного застосування наукового відкриття, чи то — ширш е — абсолю т
ного здійснення людських бажань і переконань. Релятивіст Чапек за
кликає до взаєм орозум іння та взаємоповаги: «Людина м о ж е гадати,
що інша віра є поганою вірою , але не повинна гадати, щ о той, хто їі
дотримується, є паскудним, хамлуватим, шахраюватим типом . Так у
політиці, так і в ус ь о м у ... Чим більша справа, в ко тр у віриш, тим
більша погорда до тих, хто в неї не вірить. Але ж найбільшою вірою
має бути віра в лю д ей... К о ж е н надто добре м ір кує про пю Дство, але
про ко ж н у о кр е м у лю дину, то вж е ні. Тебе вб'ю , а людство врятую .
А це нед обре.» [10, с.166]. Цією світоглядною протилеж ністю ПОЯС
НЮЄТЬСЯ відмінне зображ ення револю ціонерів і їхні ціл ком різні сю —
жетні ф ункції в «Сонячній машині» й «Кракатіті».
Стилістично, сю ж етн о, ж анрово з Чапекових творів до «Сонячної
машини» ближчий саме «Кракатіт». В.Харкікс відзначав, щ о в цьом у
романі сполучаються найрізноманітніші жанрово-стилістичні складники:
реалізм, сим волізм , ліризм , детектиа, науково-популярний ж а н р , м е —
лодраматичність [11, с.109]. Це слуш но й щ одо Винниченкового р о —
ману. Хіба щ о немає символістичності. Х аркікс убачає в «Кракатіті»
впливи Д остоєвського, Ф рейда, Уелгіса, Честертона, А рбеса [11,
кр ім цього, обидва твори очевидно перегукую ться з ж а н р о м пригод
ницько-екзотичного ром ан у, так популярного в 20-ті р р . наш ого
столліття — П .Л оті, П.Бенуа, П .А дам а, Р.Хагїарта. Елементи сатири
сусідять з психолоі'ічно-сексуальним аналізом чуттів і вчинків. Така
подібність тим показозіш а, щ о на загал лю бовно-еротичні складники
88 А.Р.ВОЛКОь
мають у творчості Винниченка незрівняно більшу вагу, ніж у Чапек^
Сильна натура Рудольфа і Прокопав як магнітом, принаджує жіно*
П рокіп, щ о не зазнав кохання протягом тридцяти восьми років, пере’
живає ніби за «законом 'стислого часу” чотири любовні пригоди; ^
таємничою незнайом кою під серпанком (втілення м рії про особисте
нездійснене саме через романтичність, щастя), з ю нкою — дочкою
доктора » Томаса — Лнні, ч з аристократкою ' Віллі, з дівчиною,
анархісткою. —
Споріднені романи і за ш ерегом інших сю ж етно-образних подробиць
і мікроситуацій, подібні/ сказати б — подвійні або рівнобіжні, головні
герої — д октор Рудольф Ш тоф і П рокоп (беззастереж не захоплення
своєю наукою , відлюдництво, фізична сила, каліцтво). Подібні образи
головних героїв — аристократок: ' принцеси Елізи та князівни Віллі. На
загал багато спільного ' в зображенні хтарої аристократії (портретні
замальовки, побут, звичаї, наради). Нагадують одне одного старі слу
ги Ганс Ш тоф і Пауль. Подібний м ікротопос: старовинний палац або
зам ок, оточений давнім парком.' Таких паралелей' багато. Вочевидь
обидва письменники свідомо використовують певні кліше, щ о властиві
пригодницько-екзотичному ром ану. Чи, м о ж е , об'єктивно впливали
закони Ж(анру, або ж т.зв. пам'ять жанру?
Обидва письменники: Винниченко після «Сонячної маш ини», «Чапек
після «Ф аб ри ки А бсолю ту» та «Кракатіту» працю ю ть на царині со
ціальної фантастики. Та в їхніх літературах доля соціальної фантастики
склалася1 в різний спосіб. У чеській з Чапековим «романом-
ф ейлетоном» перегукується написаний того ж 1922 р. «неправильний”
(піергауісіеіпу), як визначив його автор; ром ан І. Гауссмана
«П ромислове виробництво доброчинності»: створення препарату, який
зб уд ж ує любов до ближнього, парадоксально призводить до війни
усіх проти усіх, «етичний ідеал стає предм етом промисловості, торго
вельних1 трансакцій» [12, с.9 ]. Відтак — похмуро-утопічний і воднораз
гумористичний, за авторським ж анровим визначенням, «фантастичний
ром ан» Е.Вахека «Пан світу» (1925). Вахек належав до ґенераци
братів Чапеків. «П аном світу» «він хотів позмагатися з автором
«Кракатіту». Якщ о Чапек цілком відпустив узд у своїх фантазій задля
пригодницького сю ж е ту, то Вахек виходив з лоґічних засновок... з
суспільно-політичної ситуації двадцятих років» [13/ с. 245-250]. Далі
з ’являються ром ан «Д ім у тисячу поверхів» (1929) та кни ж ка утопічних
оповідань «У країні наших онуків» (1956) Я.Вайсса. Антиутопічний і аи-
титоталіларистський сенс мала трагедія «Сьогодні щ е зайде сонце н^А
Атлантидою» (1956) В.Незвала. Великого розвитку дістала Чапекоеа
традиція в 30-х р р .: «Війна з багатоликим звірем « (1983) В.Парала (з
авторською посвятою Чапекові), «П о ж е ж а будівлі «Біля золотих ле
бедів» (1987) 3 .Вольного, «Таких тисячу кр о ків» А .П лудека (1988),
89
«ДМнеі'ава з'являється завтра, або Психоскоп Маріана Колди»
l^j Несвадби, «Блажений вік» (1967) і. М арека.
g українській літературі соціально-фантастична лінія, щ о її започатку-
аВ Винниченко. «Сонячною маш иною» та продовжив романами «Нова
заповідь» (1931-33), «Вічний імператив» (1936), «Л епрозорій” (1938),
фактично на цьом у перепиняється. Це спричинено, по-перш е, відсут
ністю справжньої української державності, а звідси випливає ‘усвідом
лене чи неусвідомлене відчуття «вторинності», провінційності. Так би
мовити, не до глобальних поблем, скоро під загрозою екзистенція
нацп. Д руга причина — рабське підкорення комуністичній ідеології, якій
слугую ть нечисленні соціально-фантастичні твори: Ю .С молич — романи
«Останній Ейджевуд» (1926) і «Господарство доктора Ґальванеску»
(1929), романна трилогія «Прекрасні катастроф и» (1935); В.Владко —
повість «Ідуть роботарі» (1931); О.Левада — трагедія «Ф ауст і смерть”
(196°).
З усього вищевикладеного випливають певні типологічні висновки.
Творча зустріч двох класиків української та чеської літератур — Воло
димира Винниченка й Карела Чапека, на той час найвидзтніших у своїх
національних літературах письменників — в утопічно-антиутолічному
метажанрі, зустріч саме в першій половині 20-х рр. — закономірне,
сказати б, «доконечне» для їхніх літератур явище. Воно детерміновано
як діахронно, так і синхронно; інакше кажучи, лежить на схрещенні
діахронно-національкої та синхронно-міжнаціональної осей лзтератур-
ного розвитку. « і
Зіставлення романів Винниченка і Чапека доводить наявність типо
логічних сходжень на різних змістовно-художніх рівнях, але разом З
тим д уж е вагомих різниць, що вони пояснюються відмінностями
суспільно-політичної та літературної ситуації в Чехії та Україні, а також
світоглядними позиціями письменників.
1 .Винниченко В. Відродження нації. 4.1. К. — Відень, 1920.
2. Винниченко В. Твори: У 26 т. 1928. Т.23.
3. Лейтес А. і Яшек М . Десять років української літератури. [Харків],
1928. Т.1.
4 . Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 — грудень 1918. К .-
Філадельфія, 1995
5. Сосю ра В. Поезії: У 3 т. [Харків], 1930. Т.З.
6 .Чапек К . Вибрані твори. У ж город , 1951.
7 .Чапек К. Почему я не коммунист? / / Нов.мир, 1989, N 9.
8. Чичерін О. В. Про один з етапів розвитку критичного реалізму / /
Міжслов'янські літературні взаємини. Вип.2, К.,1961.
9. .Сарек К. H ry.- Praha, 1956.
ІО. Сарек К. Tovarna па Absolufno: Roman-feilefon. Praha, і 962.
11. .Hаrkins W .E. Karel Capek. New York — London, 1962.
12.Haussman J., V elkovyroba ctnosti (nepravidelny roman). Praha, 1975
13 .V a ch e k E. Pan sveta. Praha, 1971.
Стаття надійшла до редколегії 25.03. 1993 р.