Бен Яков (КалМен ЗІнгМан) Еденія: У місті майбутнього. Харків: Їдиш, 1918.
[Переклад із мови їдиш Тетяни Батанової та Наталії Риндюк, передмова Йоханана Петровського-Штерна]
1918 р. в Харкові ще не було тієї велетен-ської будівлі Держпрому й тих численних конструктивістських споруд,
що в се-редині 1920-х рр. приголомшили їдишських літераторів, які нещодавно прибули
до міста. Тут ще не виникли єврейські культурні інституції – і, звичайно, ще не
постали нові форми українсько-єврейської культурної співпраці, що з’являться
разом із численними літературно-художніми угрупованнями тільки на початку
1920-х рр. Проте маловідомий письменник Калмен Зінгман передбачив і опи-
сав саме українсько-єврейський технократичний Харків, зробивши його цен-
тром своєї дивовижної утопії, котру він красномовно назвав Еденією, тобто
райським садом1
Ми не дуже багато знаємо про Зінгмана, авантюриста-видавця й книго-
торговця, який народився в Ковно 1889 р., надрукував декілька віршів їдишем
і приїхав до Харкова під час Першої світової війни з переселенцями з півно-
чі смуги осілості. Зінгман торгував текстилем, відкрив, уже після падіння цара-
ту, їдишську типографію, де видавав газету «Der yiddisher komunist», надрукував
декілька малопомітних п’єс і віршів, поїхав до Німеччини, де також заснував
типографію, видав свій епігонський напівавтобіографічний роман (як він сам
його називав), через Литву повернувся на схід і переїхав до СРСР, де 1929 р. не-
сподівано помер у Криму.
Сучасному читачеві Зінгмана відкрив мій колега з Нью-Йоркського універ-
ситету Геннадій Естрайх, який присвятив цьому забутому їдишистському літе-
ратору декілька публікацій2
. Проте Зінгман заслуговує більшого – і саме ця пер-
ша його публікація українською в «Judaica Ukrainica» у блискучому перекладі
1 Див.: Ben-Ya‘akov (Kalman Zingman), Ba-‘ir he-‘atid “Edenyah” / In der tsukunft-shtot Edenia
(Tel Aviv: Eked, 1996).
2 Gennady Estraikh, In Harness: Yiddish Writers’ Romance with Communism (Syracuse, NY: Syracuse
University Press, 2005); Gennady Estraikh, “Utopias and Cities of Kalman Zingman, an Uprooted
Yiddishist Dreamer,” East European Jewish Affairs 36, no. 1 (2006): 31–42; Gennady Estraikh,
“Zingman, Kalmen,” in YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe, ed. by Gershon David Hundert
(New Haven: Yale University Press, 2007), 2: 2024–2125.
Бен Яков (Калмен Зінгман)
232
молодих українських фахівчинь відкриє нам непересічну уяву цього автора, ко-
трий вигадав утопічний Харків середини сорокових років ХХ ст. Дія в «Еденії»
відбувається за 25 років після того, як Зінгман закінчив свій невеличкий напів-
обірваний роман, і за 15 після його смерті.
Утопія – пророцький жанр, який фокусується на тому, чого немає в реаль-
ній дійсності і що має бути, і, як будь-яке пророцтво, він відштовхується від ін-
ших пророцтв, із котрими не погоджується та вступає в суперечку. Власне ка-
жучи, ми зрозуміємо, що нам пророчить Зінгман, якщо порівняємо його утопію
з найвпливовішою – а сьогодні вже й напівзабутою – утопією початку століття,
яку 1903 р. оприлюднив сам Теодор Герцль3
.
Герцлівська книжка (також невеличкий роман) називалася «Altneuland»
(«Стара нова земля»). У ній Герцль зобразив Палестину на початку 1920-х рр. –
за 19 років після того, як сам він помер, і за 20 років від часу, котрий визначено в
романі як «віденський реальний». Герцлівська утопія заперечує ідею діаспорно-
го існування євреїв. Вони воліють мешкати насамперед у Палестині, в її оновле-
ному, технічно й соціально розвиненому суспільстві, де розмовляють усіма єв-
ропейськими мовами, – і, звичайно, також івритом. В уявній Палестині 1923 р.
будують нові могутні порти, що конкурують із єгипетськими, там їздять із кінця
в кінець країни потягом, бо залізниці зв’язують усі міста й поселення; там на-
вчають за системою англійських приватних шкіл і розмовляють усіма мовами, а
їдиш не відіграє майже жодної ролі. Цей космополітичний Новий Ізраїль – взі-
рець європейського лібералізму, світськості, профспілкового руху. За Герцлем,
майбутнє єврейського народу – саме там, у Палестині, бо євреї світу все більше
переконуються, що в діаспорі майбутнього для них немає.
Саме майбутнє діаспори турбує Зінгмана, для якого народна культурна ав-
тономія з її розвиненими інститутами взаємодопомоги є основою майбутнього
суспільства. Це суспільство для нього – «новий лад» і «наша прекрасна сучас-
ність». У ній головне зазвичай – їдишська (тобто діаспорна) культура й соціаліс-
тична утопія, котра на цій пролетарській культурі базується. Головні харківські
вулиці названо іменами великих єврейських письменників – за десять років
до того, як їх канонізує радянська влада (Менделе, Перец, Шолом-Алейхем).
Їдиш – це не тільки мова харківського єврейського театру й газет, мова робітни-
ків та інтелігенції в Україні, це також нова мова євреїв у Землі Ізраїлю, де вона
вступає в очевидну суперечку з офіційною мовою – івритом, де до неї ставлять-
ся зневажливо, але терпимо, і де вона поступово перемагає. Їдиш, натурально, –
мова робітничого класу Палестини, і хоча в провідних університетах, названих
на честь налаштованих по-сіоністському Марморека й Вольфсона, викладають
івритом (так, як це буде зроблено після 1925 р. у хайфському Техніоні та Єврей-
ському університеті в Єрусалимі), їдишистський університет, названий на честь
видатного російського й американського соціаліста-їдишиста Житловського, –
3 Theodor Herzl, Altneuland: Roman (Leipzig: Hermann Nachfolger, 1903).
Еденія: У місті майбутнього
233
і сильніший, і цікавіший, і перспективніший. Уявляю собі, як Герцль перевер-
тається в труні, ознайомлюючись з утопією Зінгмана.
Звичайно, як і автори усіх інших утопій, Зінгман оспівує величезну роль
технічного прогресу. Його небачені ліфти, нечувані автотелефотофони, систе-
ма автозамовлень і карток соціального забезпечення випереджають свій час на
багато років. Проте і тут Зінгман іде у своїй уяві далі, ніж Герцль, оскільки се-
ред наукових відкриттів головне в нього – сироватка, що дає змогу воскрешати
мертвих. Не в Палестині, звичайно, а саме в діаспорному Харкові «мертвые да
воскреснут» – принаймні це міфологічне mekhaye ha-metim (воскресіння з мерт-
вих) стає нормою повсякденного харківського життя. Це відкриття – тріумф ді-
аспори. Біблійний міф утілюється передусім для українського єврея, а не палес-
тинського, котрий, за словами Зінгмана, як і в минулому, стогне під гнітом Тал-
муду й капіталістичної економіки.
Але чим ця ідеологічно забарвлена утопія цікава сучасному читачеві? Саме
тим, як Зінгман, чистокровний литвак, малює українсько-єврейські стосунки.
Нічого подібного ми не знаходимо в жодного з їдишистських радянських кла-
сиків: ні в Давида Бергельсона, ні в Дер Ністера, ні в Лейба Квітка. Зінгман
захоплений не тільки розквітом єврейської культури в Україні, а й національ-
но-культурним відродженням українського народу. Його уявний харківський
пам’ятник Шевченку (в дійсності на той момент іще не збудований і навіть не
запланований) – свідчення нечуваної єврейської симпатії до українського кла-
сика, ознака глибокого розуміння, чим був і є для українського народу Тарас
Шевченко, ще не оголошений пророком класової боротьби й національного
визволення. Це неабияке українсько-єврейське порозуміння відбувається на
тлі глибокої соціальної трансформації, базованій на українсько-єврейській вза-
ємодопомозі. Громада для Зінгмана – це українці та євреї, які не знають, що
таке етнічні кордони. Ця єдність двох народів (зверніть увагу: не російського й
українського, а саме українського та єврейського!) сягає Землі Обітованої: ав-
тор зазначає, що емігранти з України йдуть у Палестині до їдишських шкіл, а
емігранти з Польщі й Литви – до івритських. Так що цілком логічно, що укра-
їнський переклад Енедії виявляється першим перекладом слов’янською мовою.
У короткому романі Зінгмана діє його альтер его, голова Всесвітньої ста-
тистичної комісії Кіндішман, у якому можна впізнати риси також засновників
єврейської наукової статистики Альфреда Носсіґа та Якова Лещинського. Інші
імена, що з’являються в романі, – наприклад, Марморек чи Житловський, –
належать реальним діячам різних єврейських політичних рухів. Проте майже
кожне ім’я в тексті Зінгмана балансує на межі реального й вигаданого. Його
реальні композитори й літератори, наприклад, Шолем Аш, з’являються серед
напіввигаданих імен, які, можливо, впізнавалися в 1918 р. й, імовірно, належа-
ли добрим харківським знайомим автора. Проте вони зникли на тлі неабиякого
розквіту єврейської культури 1920-х рр. і розчинилися в культурному шарі. Го-
ловне для нас – єврейське звучання цих імен, їхній вплив на формування нової
Бен Яков (Калмен Зінгман)
234
міської сучасної культури та їхня спорідненість із навколишнім українським се-
редовищем. Одним словом – картина нового Харкова, де українське та єврей-
ське співіснують у шатах утопічного соціалізму з його рівним розподілом про-
дуктів виробництва й етнокультурним рівноправ’ям. Нам залишається тільки
здогадуватися, чому литвак Зінгман вирішив вигадати Україну, де втілюється
єврейська соціалістична їдишистська утопія – не Литву, не Польщу й не Росію.
І чому його головний герой, віднайшовши своє давнє кохання, несподівано по-
мирає в Харкові. І, звичайно, чому не спрацювала сироватка.
JUDAICA UKRAINICA