Смолич Юрій (1900 — 76), письм. і сов. гром діяч родом з Умані. Закінчив гімназію й учився в Київ. Комерційному Ін-ті, з першого курсу якого пішов на фронт санітаром, потім працював лікпомом і актором у червоноармійському театрі, з 1922 деякий час у театрі ім. І. Франка. З 1923 до другої світової війни жив у Харкові, працював інспектором театрів Головполітосвіти Нар. Комісаріяту Освіти УРСР, ред. ж. «Сіль. Театр» (1926 — 29) й «Універсального Журн.» (1928 — 29), належав до літ. орг-цій «Гарт» і «Вапліте», був одним з організаторів Техно-мист. групи А, після утворення Спілки Письм. України — ред. «Літ. журн.» (1934), до поч. другої світової війни гол. Харківської філії Спілки Письм. України. По війні жив у Києві, якийсь час був (1943 — 50) ред. ж. «Україна».
С. — один з основоположників укр. сов. прози. Перша його зб. оп. «Кінець міста за базаром» появилася 1924, дальші зб. «Неділі і понеділки», «Півтори людини» (1927). Проза С. 1920-их pp. характеризується експериментами й шуканням в галузі мист. форми, ориґінальністю й гостротою сюжетної будови.
Твором «Останній Ейджевуд» (1926) С. поклав ночатки фантастичного роману в укр. сов. прозі, дальшим розвитком якої була його трилогія «Прекрасні катастрофи»: «Господарство доктора Гальванеску» (1929), «Ще одна прекрасна катастрофа» (1932) і «Що було потім» (1934).
З кін. 20-их pp. у творчості С. помітне місце посідає сатиричний роман, спрямований гол. ч. проти укр. визвольних змагань й укр. нац. інтеліґенції («Фальшива Мельпомена», 1928; «По той бік серця», 1930), також про людей капіталістичного світу у їх зіткненні з сов. ладом й у відповідності з їх образами в сов. пресі («Сорок вісім годин», 1933). До визначніших творів С. другої пол. 30-их pp. належить автобіографічна трилогія, присвячена добі дитинства й юности його покоління, що формувалося в умовах війн і революцій поч. 20 в.: «Наші тайни» (1936), «Дитинство» (1937), і «Вісімнадцятилітні» (1938). За другої світової війни С. видав кілька зб. оп. («Народ воює», 1941; «Новелі», 1942, й ін.), темі війни присвячений і роман «Вони не пройшли» (1946). У 1950-их pp. C. повертається до подій громадянської війни на Україні: «Світанок над морем» (1956) і дилогія «Мир хатам, війна палацам» (1958) та «Реве та стогне Дніпр широкий» (1960). Це публіцистичні романи-памфлети на історію УНР та її діячів; мист. вартість цих романів зведена нанівець ґротесковим стилем політ. аґітки. Одним з найвищих літ. здобутків С. є мемуарна трилогія «Розповідь про неспокій» (1968), «Розповідь про неспокій триває» (1969) і «Розповіді про неспокій немає кінця» (1970), в якій письм. в описах літ. життя Харкова 1920 — 30-их pp. став на позицію компромісу між правдою життя й офіц. насвітленням тієї доби в сучасній критиці, наслідком чого вийшло спотворення дійсности, з одного боку, а з другого — досить правдиве відтворення окремих епізодів внутрішньополіт. взаємин того часу. За це офіц. критика оцінила трилогію неґативно, і її вилучено з ужитку.
С. виступав і як публіцист з політ. памфлетами проти націоналізму («Вороги людства та їх найманці», 1953) і як критик-популяризатор: «Перша книга» (1951), «Розмова з читачем» (1953). Двічі вийшли «Твори» С. у 6 тт. (1958 — 59 і 1971 — 73).
Як гром. діяч С. був активний у діяльності Спілки Письм. України і довголітній гол. Укр. т-ва культ. зв’язку з українцями, що живуть за кордоном. Гол. за діяльність у цьому т-ві, спрямовану проти укр. еміґрації, С. відзначений 1970 найвищою нагородою СССР — званням героя Сов. Союзу.
[Смолич Юрій (7.7.1900 — 26.8.1976, Київ), в останньому p., м. б.: званням героя соціялістичної праці. — Виправлення. Т. 11.]
Література: Йогансен М. Про творчість Ю. Смолича, ж. Критика, ч. 12. Х. 1929; Старинкевич Є. Юрій Смолич, у кн. Укр. радянські письменники, т. 2. К. 1957; Піскунов В. Творчість Ю. Смолича. К. 1962; Укр. письменники. Біо-бібліографічний словник, т. 5. К. 1965; Шаховський С. Юрій Смолим. К. 1970.
І. Кошелівець.