З викладеною у статті історією української фантастики згоден не зовсім
Дякуючи Степану Храброву за фотокопії статті!
Дивослово, 2002, №7 – с.45-49 БІБЛІОТЕЧКА ВЧИТЕЛЯ-СЛОВЕСНИКА
Олесь Бердник як харизматична особистість.
Наукові фантастика — особлива, жрецька каста літературного цеху, інтелектуальні аристократи й провидці, позначені карбом езотеричного осяяння. У науковій фантастиці злилися воєдино чільні річища духовного, інтелектуального пошуку землян — наука, техніка, космологія, релігія, магія, езотерика, ясно-бачення, пророкування, футурологія, філософія, психологія, красне письменство. Талант фантаста — воістину рідкісний. Є ремісники, які досить вправно оповідають про детективні пригоди в Космосі, війни космічних гангстерів із землянами, а осяяних небесами провидців майбутнього — одиниці.
Наукова фантастика своєю появою завдячує одвічному жагучому прагненню людей знати своє майбутнє, альтруїстичним пориванням мрійник* покращити цей світ. Згадаймо утопії Платона, Томаса Мора, Томмазо Кампанелли, а також ближчих до нас у часі утопістів.
У витоках української фантастично-пригодницько! літератури стояла геніальна “Енеїда” Івана Котляревського. Жанр соціально-утопічного роману в нашій країні започаткував Володимир Винниченко («Соняшна машина”, 1921—1924; «Нова заповідь”, 1931—1933; “Вічний імператив», 1936, “Лепрозорій’*, 1938). Першим суто науково-фантастичним твором в Україні був роман «Останній Ейджевуд” (1926) Юрія Смолича. Згодом з’явилися й інші книги цього автора: «Господарство доктора Гальванеску”, 1929; “По той бік серця», 1930; “Четверта причина», 1932; «Ще одна прекрасна катастрофа» 1932; “Сорок вісім годин», 1933. «Що було потім», 1934; ‘Прекрасні катастрофи». 1935. Значний внесок у цей жанр зробив у 30-ті рр, і Володимир Владко («Ідуть роботарі», 1931, «Аргонавти Всесвіту*’, 1935; «Дванадцять оповідань*. 1936; «Нащадки скіфів 1939; ''Фіолетова загибель» і «‘Залізний бунт* (передруковано в п’ятитомнику автора 1971 р,),
У наступні десятиріччя життя цього жанру підтримували П.Лісовий. Д.Бузько, М.ТрублаІні. М.Руденко, М Дашкієв. І Росоховатський, Ю.Бедзик, В .Бережний, Ю. Герасименко та інші знані письменники. Олесь Бердник у шерензі, не мою думку, займає особливе мю-це він не тільки в найкращим українським фантастом, а й входить до першої десятки грандів світової фвн-тастики його творів, включаючи політично-самвидавчу публіцистику, вистачило б на кільканадцять томів Дванадцять років він провів у тюрмах і таборах, але ні на день не припиняв літературної, правозахисно* те опозиційної діяльності, що було прямим викликом тоталітарному режимові. Олесь Бердник — харизматична особистість псі епохи. Він пробуджуєм не лише громадянську, національну і людську гідність «народних мес», в й виші структури людської психіки, передусім творче мислення, філософське світобачення. А це був найстрашніший злочин у «совковому послолитствґ з його ідеологією людини-гвинтика Олесь Бердник не вписувався в образ «будівника комунізму» і своєю діяльністю, і своїм виглядом. Двометровий зріст, годаа. незалежна постава, борода біблійного пророка, довгі розкішні кучері... А до всього ще й вишиванка1 Звідки ж він, цей сміливець, який ніколи нічого не боявся, який ні перед ким не згинався, який умів за будь-яких обставин бути вільним і незалежним?
Народився Олександр Павлович Бердник у селі Вавилові Миколаївської області 27 листопада 1926 р. Дитинство й отроцтво минули над Дніпром, у селі Кийлові, що під Києвом. І батько письменника, коваль, і дід по батькові, і дід по матері (матрос) вирізнялися чималим зростом і великою фізичною силою, яку успадкував і Олесь (своїми руками хату будував і всю тяжку сільську роботу справляв ніби граючись).
Спершу, як і всі просвітлені, Олесь, очевидно, мав пройти надлюдські випробування. Разом з усім українським родом умирав з голоду в 33-му, пережив страшний 37-й. Шістнадцятирічним добровільно пішов на фронт. (Ненавчених, неозброєних і навіть необмун-дированих юнаків навмисне гнали на убій, та доля берегла його для особливої місії і він дивом вижив).
1949 р. скінчив драматичну студію при Театрі ім.Франка і почав працювати на сцені. Але того ж року сталася подія, яка перевернула все його життя. До театру Франка зігнали на якесь чергове ідеологічне шоу «рабісів” (“работніков іскуств” чи рабів?). Однак знайшовся сміливець, який прилюдно засумнівався в геніальності Сталіна. Тим безумцем був Олесь Бердник. Після зборів усі сахалися його. І лише один порядний чоловік — народний артист Петро Сергієнко — не побоявся підійти. “Тікай мерщій, хлопче, з Києва”, — тихо порадив він. І Олесь подався аж у Карпати. Але й там його знайшли.
Покарання відбував на Далекій Півночі. Перебуваючи в тому пеклі, схуд до 47 кілограмів, залишилися лише шкіра та кістки. Не легше було згодом і в Казахстані, де табором керував Каплан, нібито син есерки, яка стріляла в Леніна. Олеся Бердника він ненавидів особливо. За те, що той був таким високим, що не корився, що зневажав наглядачів, за те, що українець та ще й “самостійник”...
У 1955-му, пройшовши всі Дантові кола, повернувся...
режиму виховувати сіреньких громадян. Безликі школа, вчителі, діти, батьки, література, мистецтво, наука... З таким здегенерованим посполитством легше управлятися, і раптом з’являється екзотичний бунтар, кличе до якогось яскравого, шляхетного життя А що, як обиватель, прочитавши таке, усвідомить своє безбарвне буття і захоче змінити його? А зміннім його, не змінивши режиму, не можна. І хто це таю — “всемогутні дурні»? Чи не натяк на наших вождів?
Чашу терпіння переповнив роман “Зоряний Корсар''1, субстанційним осердям якого» як і роману-фе-єрії “Чаша Амріти», є символічний образ Чаші Безсмертя. Ця художня і філософська метафора живила всю історію людства. Алхіміки всіх часів шукали Еліксир Безсмертя. Поступово ця метафора переросла у більш масштабний і філософськи насичений образ Чаші Грааля. Письменник пише про те, що цей чарівний генератор універсального знання і всесвітньої могуті передано Космосом на Землю, і той народ, який ним заволодіє, буде провідником світу. На прикінцевих сторінках описується, як сили Добра здобули цю Чашу. Зоряний Корсар Горіор віддає П посланцям Землі. Слуга Сатани Аріман виявився безсилим перешкодити цьому.
— Сталося! — сказав Горіор, піднімаючи руку вгору. — Змикаються потоки часу. Було, є й буде — стало єдиним ТЕПЕР. Люди Землі й мислячі істоти ноосфер об’єднуються безсмертним вогнем Подвигу. Чуєш, Арімане? Ти безсилий віднині!
— О ні! У мене ще досить мурів і загадок для вас, -** зловісно озвався Аріман. — Не думай, що так просто ай* братися для істот тримірності з обіймів древнього зма*''
— Знаю, суворо відповів Горіор. — Упродовж тисячоліть твої слуги обплутували людей незліченною павутино® забобонів, догм, містики й утилітарних жадань. Закони, закони, закони! Безліч стін довкола полум''яного серця Прометея.... до театру
ім.Франка і почав працювати на сцені. Але того ж року сталася подія, яка перевернула все його життя. До театру Франка зігнали на якесь чергове ідеологічне шоу «рабісів’* (“работніков іскуств» чи рабів?). Однак знайшовся сміливець, який прилюдно засумнівався в геніальності Сталіна. Тим безумцем був Олесь Бердник. Після зборів усі сахалися його. І лише один порядний чоловік — народний артист Петро Сергієнко — не побоявся підійти. “Тікай мерщій, хлопче, з Києва», — тихо порадив він. І Олесь подався аж у Карпати. Але й там його знайшли.
Покарання відбував на Далекій Півночі. Перебуваючи в тому пеклі, схуд до 47 кілограмів, залишилися лише шкіра та кістки. Не легше було згодом і в Казахстані, де табором керував Каплан, нібито син есерки, яка стріляла в Леніна. Олеся Бердника він ненавидів особливо. За те, що той був таким високим, що не корився, що зневажав наглядачів, за те, що українець та ще й “самостійник”...
У 1955-му, пройшовши всі Дантові кола, повернувся Бердник до Києва. Невдовзі відновилися здоров’я і творча снага. Він ні в чому не покаявся, навпаки, його ідеали набули чіткіших форм. З головою поринув у наукову фантастику, яка тоді була єдиним притулком опозиціонерів. Невдовзі стало очевидно навіть недругам, що він фантаст від Бога. Потужне космічне мислення, підперте гострою інтуїцією, сакральне космічне світовідчуття, приголомшлива ерудиція, метафорична, романтично піднесена мова — усе це вирізняло молодого письменника серед сотень вірнопідданих борзописців. Бердник створив жанр романтичної фантастики і став найбільшим її майстром.
Ніби надолужуючи згаяне, письменник пише одну книжку за другою. «Поза часом і простором» (1957), «Людина без серця” (1958), “За чарівною квіткою” (1959), «Привид іде по Землі” (1959), “Діти Безмежжя» (1965), «Марсіанські зайці» (1962), “Чаша Амріти” (1968), «Дике поле” (1968), “Шляхи титанів” (1959), “Стріла часу» (1960), “Серце Всесвіту» (1963), “Сини Світовида» (1963), «Розбиваю громи” (1967), “Подвиг Вайвасвати» (1967), «Всемогутні дурні” (1968), “Покривало Ізіди” (1969), “Зоряний Корсар” (1971)— усі ці твори побачили світ до другого арешту Олеся Бердника.
Талановитий майстер фантастики швидко набував популярності. Минуло лише кілька років і його твори почали перекладати іноземними мовами, видавати в різних країнах світу. Про Бердника писали як про висхідну зірку українського письменства і лицаря нескореного національного духу.
Та нишпорки зі спецслужб не дрімали. Вони давно вже придивлялися до підозрілої творчості фантаста, яка суперечила прагненню тоталітарного режиму.
* У довідниках дається інша дата народження Олеся Бердника. Ми подаємо її за свідченням рідних.
Новітня релігія Олеся Бердника й фізіократія Миколи Руденка. Юрій Шерех (Шевельов)
— Закони, закони! Безліч стін довкола полум''яного серця Про-метея! Та глянь — горить твоя павутина на вогні пізнаний, шлях у космічне безмежжя відкрито, і його не закриє ніхто .— ні релігія, ні насилля, ні лестощі, ні навіть ті, хто відкрив цей шлях, — навіть учені!
Твої жерці робили з людей маріонеток грізного, невідомого судді. Під знаком невидимого деспота клекотів, захлинався кров’ю і кричав від неймовірного болю світ! Досить! Пора людям вивільнити свої титанічні сили, щоб повернути давно суджене — неміряні обрії життя у світі мислі й духу!
Чуєте, друзі! Йдіть у життя і творіть нові заповіді — не заповіді судді, а заповіді любові! Ми повинні зробити це для Світу Свободи, який твориться подвигом вашого віку.
Людям сказали: не вбий!
А я кажу: виходьте з учорашнього світу рабства й покори, де невпинно гуляє смерть, станьте безсмертними. Неможливо вбити нікого й нічого! Все суще вічне й невразливе! Ходімо в царство Свободи, де смерті вже не буде!
Вам говорили: не вкради!
А я кажу: хіба можна щось вкрасти у єдиному світі, де все належатиме нам і де ми станемо лише частками неосяжного цілого? Мати Безміру віддає нам усе своє зореносне багатство!
Людям твердили: не протився злу!
А я закликаю: спопеліте проклятий світ, де зло звило собі тисячолітнє гніздо і розплодило міріади змій. На новій ниві вирощуйте запашну квітку світоносного життя, куди вхід злу заказано! Віднині шлях ваш туди, де нема ворожнечі й проклять! Залиште темряві — темряву, а ви — Сини Світла — ідіть у країну знання й любові!
Закони обмеження, деспотії та пустої віри не виправдали себе. Вони прокладали глибоку, невилазну колію там, де потрібна була стихійна гра інтуїції, зв’язували, де крила шукачів прагнули в небо, зупиняли, де нагромаджувалася блискавиця революції й повстання! Чуєте, братове? Віднині — час Любові й Свободи!
А ти, Арімане, розірвав свій зв’язок із живим потоком людського розуму. Ти й твої багатоликі слуги. Міг би відмовитися від шляху руйнації, та не захотів! Ти вже не людина! Ти антилюдина! ГОМО САТАНІС! Щезни із Землі, во*на вже непідвладна тобі. Брама тримірності падає, і безмір ноосфери мекає птахів Свободи!
І останні напутні слова Горіора землянам:
Повертайтеся до друзів своїх! <...> Несіть їм келих безсмертя, освячений подвигом поколінь. Виводьте полоне* ний розум у світ Свободи! Приготуйтеся, я допоможу еам вернутися в майбутнє! Туди, туди, де мислячі істоти рвуть кайдани гравітації й тримірності, де рбботи прагнуть стати людьми, де роз''єднані світи простягають руки один одно* му крізь безодні віків і просторів, де сходить благословен-на зірниця любові над змученою землею.
А хмари над письменником дедалі густішали. Ось лише один промовистий факт. Перекладачка його творів на німецьку Анна-Галя Горбач подарувалв змордованому злиднями корифею фантастики зви* чайний червоний светр. А в пресі навколо цієї оде* жини зчинився такий галас, ніби це була червона свитка гоголівського Басаврюка. Анекдот, та й годі!
Коли 60-тйсячний наклад “Зоряного Корсара» розійшовся по книгарнях, бібліотеках і приватних книгозбірнях, охоронці тоталітарної Бастилії збагнули, що слуги Арімана — це вони. Тож притьмом заходилися вилучати книжку. У мою відсутність з мого робочого стола зник і мій примірник з прекрасним дарчим написом автора, про що шкодую й досі. А ця чудова філософська притча особливо дорога мені ще й тому, що я певною мірою причетний до її публікації. Річ у тім, що в той час видавництва, аби перестрахувати себе, замовляли рецензії на рукописи фантаста-дисидента не тільки критикам-літературознавцям, а й ученим інших галузей. Оскільки тематика письменника була філософсько-психологічна, то його твори зазвичай потрапляли до Інституту філософії та Інституту психології. Так було й цього разу. Від інституту філософії рецензію на рукопис написали відомі філософи Мирослав Попович і Сергій Кримський, а від нашого Інституту — я. І хоча над Україною вже згущалися хмари, ми підтримали друга, високо оцінивши його твір. Коли розпочалося скажене цькування нової книжки, спеціалісти поливали брудом і Олеся Бердника, і його твір, і рецензентів, які благословили “Зоряного Корсара” до друку. Орган ЦК Компартії України “Правда Украиньї» у передови-ці писала таке: “Плохую услугу автору и издательст-ву оказали сотрудники Института философии и Инс-титута психологии, которьіе, потеряв политическую бдительность, написали положительньїе рецензии на зто идейно порочное произведение”. Додам, що на роботі рецензенти утрималися лише завдяки ліберальній дирекції і порядним членам партбюро. В інших місцях за таке виганяли.
Олеся Бердника звинуватили у пропаганді містики й ідеалізму, виключили зі Спілки письменників. 1973 р. він залишився без будь-яких засобів до існування. Як вижила в це чорне міжчасся родина, знає лише його дружина Валентина Сергіївна. Коли за наказом місцевої влади до будинку Бердників у селі Гребенях під''їхав бульдозер, щоб знести “кубло на-Олесь Павлович ліг перед його колеса-
умовах поневоленої і розтерзаної московським Мінотавром України не могла появитися і чому її автор зазнав через свою прометеївську, так би мовити, творчість нелюдського переслідування”.
У цей час у Москві Андрій Сахаров формує пра-возахисну групу. Олесь Бердник з Миколою Руден-ком активно включаються у правозахисний рух на Україні, восени 76-го вони засновують Українську Громадську групу сприяння виконанню Гельсинських угод. Коли через кілька місяців заарештували письменника-вільнодумця Миколу Руденка, її очолив Олесь Бердник. А через 2 роки було заарештовано і його. Суд відбувся через 8 місяців у Кагарлику. Вирок: 6 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання! Покарання відбував у сумнозвісному таборі Кучино, поблизу Пермі. Але завдяки численним клопотанням друзів, рідних, однодумців з-за кордону справу письменника все ж було переглянуто. Відбувши п’ять років ув’язнення, Бердник після амністії повертається в с.Гребені, поновлює свою громадську діяльність (а літературної, зауважу, він не полишав ні за яких обставин).
Олеся Бердника вдруге приймають до СПУ. Його запрошують у США і Канаду, де він дістає пропозицію залишитися в одній із цих країн на постійне проживання (обіцяють надати всі можливості працювати на терені літератури)... Але письменник відмовляється від такої привабливої перспективи, бо на Батьківщині починаються серйозні зміни і він прагне взяти найактивнішу участь у творенні Нової України.
На початку 90-х учні та однодумці Олеся Павловича, які об''єдналися в очолювану ним громадську організацію “Українська Духовна Республіка* (1989 р,), висунули його кандидатом у Президенти України У програмі Бердника містились ідеї нового суспільного
—вже згущалися хмари, ми підтримали друга, ви-оцінивши його твір Коли розпочалося скажене ^ ^ннЯ нової книжки, спеціалісти поливали бру-ц^(«, плеся Бердника, і його твір, і рецензентів, які ?2*ословйли «Зоряного Корсара- до друку. Орган ^компартії України “Правда Украиньї» у передови-писала таке: “Плохую услугу автору и издательст-и (жазали сотрудники Института философии и Инс-тута психологии, которьіе, потеряв политическую Аямтельность, написали положительние рецензии на зтс ндвйно порочное произведение». Додам, що на дебеті рецензенти утрималися лише завдяки лібе-одоиїй дирекції і порядним членам партбюро. В ін-місцях за таке виганяли,
Олеся Бердника звинуватили у пропаганді місти-иі й ідеалізму, виключили зі Спілки письменників. 19ТЗ р. він залишився без будь-яких засобів до існування Як вижила в це чорне міжчасся родина, знає **ше його дружина Валентина Сергіївна. Коли за на-ом мюцевої влади до будинку Бердників у селі гребенях під’їхав бульдозер, щоб знести “кубло на-доналізму*, Олесь Павлович ліг перед його колеса-м* . так врятував свою оселю, зведену власними рудо*** на придніпровських кручах. Сюди до нього, як -■з ■''рощу, ходили пішки з Києва, долаючи понад 60 слометрів. національно свідомі молоді люди, і за традицією, босоніж, бо і їхній кумир не визнавав у селі юутгя Позбавлений можливості друкуватися, наш пророк проповідував своїм усним вогненним словом. У цей період небачених масштабів набув ‘самвидав” твори письменника швидко поширювалися у список Понад двадцять книжок вийшло за кордоном у перекладах іноземними мовами та українською мо-аою Серед них «Золоті ворота” і “Блакитний коваль* {Париж, 1975), “Закляття” (1978), “Свята Україна* і Балтимор, Торонто, 1980), “Терновий вінець України* і Лондон, 1985) «Кажу вам: Священні знаки* (Київ—Нью-Йорк. 1989), “Пора звести Блакитний Храм» $ийв — Нью-Йорк, 1989), «Апостол безсмертя* (То-30*^0 — Чикаго — Мельбурн, 1984), “Україна січі вог-**ноГ !Париж — Балтимор — Торонто, 1977) та ін. ''"‘вред видань діаспори виокремлюється велика по*
иогоТ“Суд відбувся через 8 місяців у Кагарлику. Ви-рок: 6 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання! Покарання відбував у сумнозвісному таборі Кучино, поблизу Пермі Але завдяки численним клопотанням друзів, рідних, однодумців з-за кордону справу письменника все ж було переглянуто. Відбувши п’ять років ув''язнення, Бердник після амністії повертається в с.Гребені, поновлює свою громадську діяльність (а літературної, зауважу, він не полишав ні за яких обставин).
Олеся Бердника вдруге приймають до СПУ. Його запрошують у США і Канаду, де він дістає пропозицію залишитися в одній із цих країн на постійне проживання (обіцяють надати всі можливості працювати на терені літератури)... Але письменник відмовляється від такої привабливої перспективи, бо на Батьківщині починаються серйозні зміни і він прагне взяти найактивнішу участь у творенні Нової України.
На початку 90-х учні та однодумці Олеся Павловича, які об''єдналися в очолювану ним громадську організацію «Українська Духовна Республіка» (1989 р), висунули його кандидатом у Президенти України. У програмі Бердника містились ідеї нового суспільного ладу XXI ст. {Саме в цей час хтось наполегливо поширював наклепи на письменника. 10 грудня 2001 р. на вечорі, присвяченому 75-рїччю видатного фантаста і громадського діяча, голова НСП України Володимир Яворівський та інші численні промовці спростували злісні вигадки недоброзичливців.)
Олесь Павлович змушений був зняти свою кандидатуру, але тисячі виборців ознайомилися з альтернативними програмами для посттоталітарного соціуму (ідея Альтернативно? еволюції, ідея Духовних націй, ідея Святої України, ідеї нового призначення людства в XXI ст.),
Свої прекрасні ідеї Преображення планети Олесь Бердник дарує всьому людству. Його творчість 80—90-х рр. — це географічна карта доріг і стежинок у Свгтонію, нову Державу Духу Альтернативної Еволюції, це ідея возз’єднання всього живого, всієї біосфери на чолі з лреображенною людиною. З''являються нові його книжки «Хто ти?” (1967), “вогнесмос” (1988), «Вогняний вершник» (1989), “Чаша Амргти» (1989, друге видання), «Серце Матіоли» (1991), «Пітьма вогнища не розпалює»..
Олеся Бердника звинуватили у пропаганді містики й ідеалізму, виключили зі Спілки письменників 1973 р. він залишився без будь-яких засобів до існування. Як вижила в це чорне міжчасся родина, знає лише його дружина Валентина Сергіївна. Коли за наказом місцевої влади до будинку Бердників у селі Гребенях під''їхав бульдозер, щоб знести «кубло націоналізму», Олесь Павлович ліг перед його колесами і так врятував свою оселю, зведену власними руками на придніпровських кручах. Сюди до нього, як на прощу, ходили пішки з Києва, долаючи понад 60 кілометрів, національно свідомі молоді люди, і за традицією, босоніж, бо І їхній кумир не визнавав у селі взуття Позбавлений можливості друкуватися, наш пророк проповідував своїм усним вогненним словом. У цей період небачених масштабів набув “самвидав’’
— твори письменника швидко поширювалися у списках. Понад двадцять книжок вийшло за кордоном у перекладах Іноземними мовами та українською мовою. Серед них «Золоті ворота» і “Блакитний коваль» (Париж, 1975), «Закляття» (1978), «Свята Україна» (Балтимор, Торонто, 1960), “Терновий вінець України» (Лондон. 1985), “Кажу вам: Священні знаки» (Ки-ів — Нью-Йорк, 1989), «Пора звести Блакитний Храм» (Киів — Нью-Йорк, 1989), “Апостол безсмертя* (Торонто — Чикаго —- Мельбурн, 1984), «Україна січі вогняної’'' (Париж — Балтимор — Торонто, 1977) та Ін. Серед видань діаспори виокремлюється велика по-
вість Прометей’ (Мюнхен, Українське видавництво, 1981) з передмовою Ігоря Качуровського. У центрі повісті — прометеївський образ Гіпатіі, славетного філософа і математика епохи еллінізму. Олесь Бердник дуже хотів видати цю знакову повість в Україні. Я двічі писав позитивні рецензії для видавництва. Та все марно. Через самвидав повість потрапила до Німеччини Її редактор і упорядник Андрій Гайдамаха писав: “Тепер стає зрозумілим, чому така повість в умовах поневоленої і розтерзаної московським Мінотавром України не могла появитися і чому її автор зазнав через свою прометеївську, так би мовити, творчість нелюдського переслідування”...
“Тайна Христа” (1996), «Пісня Надземна” (1996), «Камертон Дажбога” (1995; це перший і другий том “Зоряного Корсара”) та ін. А ще — десятки статей і програмних хартій, зокрема програмні документи Української Духовної Республіки, над якими випало щастя працювати й мені.
Олесь Бердник, який мислив вселенськими категоріями, проголосив відновлення Нагірного храму духу, задекларованого ще Григорієм Сковородою. Була опублікована Хартія Української Духовної Республіки.
Людина мисляча народжує людину мудру.
На мальовничій Воскресінецькій горі, неподалік від Коломиї, відбувся Перший Всесвітній Собор УДР, на який зібралися сотні тисяч наших земляків, щоб обговорити найголовніше і найпекучіше питання людства — якою має бути людина і суспільство XXI ст.? Відтоді такі Собори проводяться щорічно. Засновник УДР мав намір практично створити нове суспільство — братерство Духовних Націй Землі (аналогічно до ООН), що проголошувало б у своєму розвитку примат Духу.
Той, кому пощастило причаститися до творчості Олеся Бердника, мабуть, звернув увагу, як багато в його книжках висловлювань, які хочеться ще раз перечитати і запам’ятати, бо в них — глибинна мудрість.
Людино, вибери свою долю: серце дитини, меч воїна, крила орла.
# #
Газета “Літературна Україна” від 7 квітня 1988 р. видрукувала нашу розмову з Олесем Павловичем, під час якої він висловив чимало цікавих думок, зокрема про необхідність створення Ради Культури (республіканської, всесоюзної, європейської, світової), яка готуватиме “грунт для зрощування направду культурної духовної Людини, здатної виконувати місію мислячої істоти у Всесвіті”, та Центру Альтернативної Академії. Пошук у цій академії йтиме за такими прогностичними векторами:
антигравітація;
безвідходні технології (мікробіологічна металургія, екологічно чисті двигуни);
біолсихоексперименти (пошук контакту з тваринами і рослинами);
пошуки розгадки часу (спроби розширити часові обрії бачення, прориви в минуле і грядуще, розробка теорії часу);
селекція нових рослин, плоди яких могли б замінити людині весь необхідний раціон білків та вуглеводів;
• експерименти стосовно переходу до автотрофності, а відтак — припинення експлуатації фауни й флори;
пошук контакту з іншими розумами і формами життя за каналами психоенергетики та векторами багатомірності;
трансформація тіла за векторами природного саморозкриття...
Цікаво, що подібними проблемами, на думку письменника, могла б займатися й дитяча акаде мія. “Дітям під силу все! — стверджував він. — Йдеться про грядущі десятиліття й віки. Ми повин ні дивитися далеко вперед. Футурологічних, про гностичних ідей — океан! Якщо з цього океану бу дуть вивуджені альтернативні можливості бодай в обсязі одного відсотка щодо задуму — переворот у свідомості відбудеться титанічний, це буде трампліном....
зібралися сотні тисяч наших земляків, щоб обговорити найголовніше і найпекучіше питання людства — якою має бути людина і суспільство XXI ст.? Відтоді такі Собори проводяться щорічно. Засновник УДР мав намір практично створити нове суспільство — братерство Духовних Націй Землі (аналогічно до 00Н), що проголошувало б у своєму розвитку примат Духу.
Той, кому пощастило причаститися до творчості Олеся Бердника, мабуть, звернув увагу, як багато в його книжках висловлювань, які хочеться ще раз перечитати і запам’ятати, бо в них — глибинна мудрість.
Ось деякі з них.
Кого вогонь не спопеляє, того народжує.
* * *
Усе вмирає, та не все воскресає.
* * *
Пітьма вогнища не розпалює.
♦ * *
Хто в небо не росте, приречений на тління.
* * *
Коли маємо щось здійснити — несемо таку певність, ніби уже здійснено. Лише так будемо успішні.
* * *
Досвідчений садівник знає —де, як і коли посіяти, щоб отримати кращі парості.
♦ * *
Відчинити двері для нових істин час настав. Не руйнувати старе, але мудро сплітати візерунок нового, витягаючи живу нитку синтези з усіх існуючих можливостей.
* * *
Бережіть уміння творити радістю. Так пройдете всі брами. * * *
Готовність до подвигу, вихована в напруженій постійності прагнення до добра, є найвищий прояв подвигу. Таке насичення простору творить безконечне просування. Часто сам факт подвигу буває менш значний, ніж підготовка до нього. Найбільші подвиги здійснюються в просторі, та частіше всього для людства невідомі. Ще не навчилося помічати людство, як кожної миті рятують його Великі Подвижники. Часто ж те, що люди називають подвигом, є лише спалах невикористаної перенакопиченої енергії.
* * *
Розкривайте, серце, розкривайте,
Громовицям буряним навстріч.
Споряджайте Душу, посилайте —
У останню, Полум’яну Січ!
Цікаво, що подібними проблемами, на думку письменникамогла б займатися й дитяча академія. “Дітям під силу все! — стверджував він. — Йдеться про грядущі десятиліття й віки. Ми повинні дивитися далеко вперед. Футурологічних, прогностичних ідей — океан! Якщо з цього океану будуть вивуджені альтернативні можливості бодай в обсязі одного відсотка щодо задуму — переворот у свідомості відбудеться титанічний, це буде трампліном для стрибка, як казав Енгельс, “від царства необхідності в царство свободи”. Ми повинні повірити в наших дітей, а отже — в себе! Без прориву в небувале немає Альтернативи».
Так! Розмірковуючи про майбутнє, про шляхи розвитку людства, ми, природно, не могли оминути й проблем культури та освіти. Нагадаю читачам «Ди-вослова» хоча б деякі образні й мудрі висловлювання Олеся Павловича з цього приводу.
Дітям треба відкрити очі: правдива краса виростає на дереві спільного блага, підробна — харчується соками об* ману. Тільки меч Духу допоможе відтяти отруйну галузку, хоч якою принадливою вона видавалася! Люди Землі розуміють: перебудова підвалин буття, що почалася в нас, — суть духовна революція. Планета чутливо напружується, прислухається: що ж там вони задумали, куди прямують?
...Нам треба не просто виховувати дітей, а й підготувати їх для суверенної творчості. Діти грядущого століття (тоб-то XXI — О.Г.) повинні стати на варту Духу, щоб розпізнати личини прихильників псевдоєдності.
...Я вірю, що юні душі жадають прекрасного. Отже, справа в негайних діях. Захист мови, культури, традицій — невідкладна потреба. Треба вчитися у прадідів майстерності й вірності ідеалам, та головне — слід створювати форми культури для Духу грядущого дня! Глибина народної душі безмежна, вона приховує в собі творчий потенціал для втілення будь-якого еволюційного задуму, в будь-якому масштабі, навіть суперкосмічному. Головне — нерозривність культурної традиції, цілісність духовної естафети!
...вважаю, що ми зазнали поразки у спробі оволодіти таїною буття, відкинувши критерій вічності життя. Ми стали сезонними найманцями у Природи (живемо один раз, хапай, хлопці, що не так лежить!). Чи не тому численні юні й літні сучасники кидаються в капкани окультних чи релігійних покликів? Адже там говорять про вічне! Хай забобонно,
хай еклектично, але говорять! У нас же є могутні серця, які стверджували фундамент безперервності Життя (хоча 6 той же В.Вернадський або О.Чижев-ський!). А хіба не ввійшов нині у космологію вражаючий уяву антропний принцип, що говорить про передіснування причин нашої появи у Всесвіті, у глибинах часів, просторів, у безодні Вічності?! Треба, треба дати нашим спадкоємцям навігаційні вектори, накреслені найвелич-нішими умами Людства, які повстали супроти деспотії законів Хроносу-Часу!
...Хто ми? Навіщо? Звідки й куди? Це не риторичні запитання. Це — вимога розуму й серця перед виходом з планетарної колиски в безмежну путь дерзань і здійснень. .
На моє запитання, що потрібно зробити сучасній школі (і всім громадським інституціям, відповідальним за плекання людської душі), аби протистояти силам деградації, Олесь Павлович відповів: “Потрібно терміново створити мудрі, цікаві, романтичні підручники для
шкіл, технікумів і вузів, програми для дитсадків. Головне — звільнити дітей від дріб’язкової, тиранічної
опіки. Відкрити всім ШЛЮЗИ, що стримують титанічні сили дитячого єства.....
Ми мали створити Дитячу Духовну Республіку. Були й інші привабливі плани Проте тяжка хвороба мислителя стала на заваді. Нині він прикутий до ліжка. Але головні його ідеї — в його книжках, які поволі повертаються до українського читача. Високо-духовний доробок письменника — невичерпна криниця снаги для допитливих дитячих душ. Щоб кожний міг причаститися з неї, потрібно якомога швидше видати хоча б кількатомне “Вибране”, обов’язково включивши туди роман «Зоряний Корсар”, і, звичайно, ввести цей твір до шкільної програми.
Хай зріють нові покоління романтиків, мислителів і героїв. Сонячного вітру в їхні вітрила!
Післяслово —
Коли готувався до друку цей номер, у редакцію завітала Валентина Сергіївна Бердник-Сокоринська, дружина Олеся Павловича Бердника. На наше прохання вона принесла фотографії, які ви бачите в цій подачі, книжки письменника, видані різними мовами за кордоном, а також деякі з тих, що видані в Україні, але яких, на жаль, немає ні на наших, ні на ваших книжкових полицях, бо вони свого часу у зв''язку з арештом автора були терміново вилучені з книгарень та бібліотек і нагло знищені. (Це підтвердила і наш коректор Валентина Андріївна Складанна, яка в ті роки працювала в одній з найбільших київських бібліотек } Ім''я і творчість Олеся Бердника ввійшли в життя колективу редакції, і ми щиро раділи, одержуючи матеріали до обговорення програми з української літератури, в яких пропонувалося ввести в шкільний курс його ім’я. По черзі читаючи такі прості за мовою і такі складні за суттю твори Бердника, ми схилялися перед мудрістю людини, яка, відчувши на собі всі “розкоші” тоталітарної системи, залишилися вільною, незалежною і мислячою.
Валентина Сергіївна охоче відповіла не наш* численні запитання (а в того, хто читає твори &ердии ка, вони обов''язково виникають), мої колеги згадували випадки із свого життя, пов’язані $ його ім’ям. А згодом нам пощастило познайомитися і і їхньою донькою Громовицею, журналісткою, яка робить перші кроки і в художній літературі. Так по* ступово в нашій уяві склався дивовижний образ мужнього і талановитого сучасника, про якого ходять легенди*
Незважаючи на всі складнощі своєї долі, Олесь Павлович ніколи не розлучався з творчістю». Творча людина може творити за будь-яких обставим, стверджував він. І довів це власним прикладом Довгі роки, проведені в тюрмах і на засланні* та* кож позначені творчими пошуками. Нині Валентина Сергіївна працює над розшифроекою щоденників, написаних у той трагічний час (хоча, зауважимо, сам письменник по-філософськи ставився до життя: усе сприймав як школу, і несправедливе жор*
5Бердник О. Чаша Амріти. — К.: Дніпро, 1985.
* Див.: Солодущенко О. Олесь Бердник — громадські* діям, письменник і художник // Дивослово — 2002 — Н» 3.
стоке покарання — також). Спокійний, лагідний, усміхнений — таким пам''ятають його друзі по засланню, колеги по перу, київські студенти 60-х... Коли він — вродливий, стрункий, якийсь нетутешній
— проходив столичними вулицями, то люд неодмінно озирався на нього, бо, крім привабливої зовнішності, мав ще якусь особливу, магічну силу. І хтось обов''язково шанобливо кидав напівпошепки: “Олесь Бердник...” А було й таке: сільські діти, побачивши його вперше, вважали, що перед ними сам Бог і підсвідомо тяглися до нього, щоб хоч доторкнутися.
У середині 70-х років до Олеся Павловича прийшла світова літературна слава. Його книжки виходять у США, Канаді, Польщі, Японії, Німеччині Тоді ж уперше Бердник говорить про Альтернативну Еволюцію. Так письменник назвав своє бачення преоб* раженного людства й життя в колі Мудрості, Пізнання, Любові і Краси, космічного єднання всього сущого. Він пише есе під такою ж назвою, де накреслює шляхи формування нового суспільства, нової людини, нових стосунків у оновленому світі, і надсилає до 00Н, де його було зареєстровано як робочий документ. Цей матеріал згодом опублікували численні західноєвропейські видання.
Ідея Альтернативної Еволюції (створення світу, об’єднаного радістю та любов’ю) і діяльність у Гельсінській Групі на суді тлумачились як особливо “небезпечний державний злочин”. Поряд із цим письменникові інкримінувався “заклик до повалення існуючого ладу”. 1 в цьому було якесь зерно правди, бо Олесь Бердник мав намір практично створити нове суспільство, що проголошувало б у своєму розвитку примат Духу. Пізніші його поїздки до США, Канади, Індії, Тибету, зустрічі з видатними людьми (Свято-
Спасибі за чудесну звістку про «Джонотвна морську чайку». У нас саме опублікований переклад Чар*еиа притча! Найдивовижніше, що вся історія Чайки — найвища Реальність. Чайки у зграї думають, що реальність — це сірий берег і щоденна їжа, але хто доторкнувся до небувалого, той знає, що Реальність — це пробудження від сну Душі, яка радісно скидає із себе лахміття псевдо життя
Усупереч правопису, Олесь Павлович багато елю писав з великої букви чи й тільки великими літера* ми, бо ці слова означали для нього незмірно більше. ніж для будь-кого, бо він вкладав у них глибокий смислі
.
Нині творчість Бердника розглядають студенти у своїх курсових і дипломних роботах, готується вже й кандидатська дисертація, присвячена окремим ас-пектам творчості українського фантаста й філософа. А однією з перших ластівок у “бердникознавст-ві” була, очевидно, брошура мОлесь бердник. Утопіст чи харизматик на обрії другого тисячоліття християнства в Україні*’, яку написав професор, доктор наук, отець Іван Гриньоха (видана 1980 р. у Римі), З
уперше Бердник говорить про Альтернативну еволюцію. Так письменник назвав своє бачення преоб-раженного людства й життя в колі Мудрості, Пізнання, Любові і Краси, космічного єднання всього сущого. Він пише есе під такою ж назвою, де накреслює шляхи формування нового суспільства, нової людини, нових стосунків у оновленому світі, і надсилає до 00Н, де його було зареєстровано як робочий документ. Цей матеріал згодом опублікували численні західноєвропейські видання.
ідея Альтернативної Еволюції (створення світу, об’єднаного радістю та любов''ю) і діяльність у Гельсінській Груп» на суді тлумачились як особливо “небезпечний державний злочин». Поряд із цим письменникові інкримінувався “заклик до повалення існуючого ладу”, і в цьому було якесь зерно правди, бо Олесь Бердник мав намір практично створити нове суспільство, що проголошувало б у своєму розвитку примат Духу. Пізніші його поїздки до США, Канади, Індії, Тибету, зустрічі з видатними людьми {Святославом Реріхом, Річардом Бахом, тибетськими ламами, Борисом Абрамовим) додавали йому впевненості в розпочатій справі. В усіх творах останнього періоду, які відображають хаос сучасного життя, що поглинається техногеном, Бердник пропагує ідею Альтернативної Еволюції.
“Олесь Бердник уже в юності відчув своє особливе призначення, чуйно прислухався до всіх знаюв долі, щодня наполегливо працював — і врешті-решт виконав це космічне призначення», — сказала його дружина та однодумець. Він вивчав світову історію, різні релігії, творчість видатних мислителів різних часів і народів. Як відомо, два століття тому Григо-рій Сковорода провістив, що прийде час, коли люди почнуть творити Республіку Духу. Олесь Бердник усвідомив: це єдиний шанс і України, і всього людства. Саме він заснував Українську Духовну Республіку, що має чимало прихильників. Свідчення цього— і щорічні Собори, і діяльність громадської організації, якою нині опікується Валентина Бердник. Словами Дух, Душа, Духовність пройнята не лише вся творчість і громадська діяльність нашого геніального, не побоїмося цього слова, земляка, а й кожна мить життя.
Нині творчість Бердника розглядають студенти у своїх курсових і дипломних роботах, готується вже й кандидатська дисертація, присвячена окремим аспектам творчості українського фантаста й філософа. А однією з перших ластівок у ''бердникознаест-ві» була, очевидно, брошура “Олесь Бердник Утопіст чи харизматик на обрії другого тисячоліття християнства в Україні», яку написав професор, доктор наук, отець Іван Гриньоха (видана 1980 р У Римі) З цікавими передмовами закордонних видань (зокрема Ігоря Качуровського та Ніни Мриць) дуже хотілося б ознайомити і читачів “Дивослова''. але, на жаль, за браком місця ми не можемо цього зробити
На закінчення наведемо уривок з листа Річарда Баха, автора дивовижної книжки ''Чайка на ім''я Джонатан Лівінгстон’*, до нашого земляка. Під цими рядками може поставити підпис кожний, хто ознайомився з мудрими, добрими і пророчими творами Олеся Бердника. хто хоч на мить може уявити, за яких обставин йому довелося жити і працювати, хто може збагнути мету, яка керувала рукою митця.
Дякую Вам за Ваші книжки. Ми поділяємо багато Ваших поглядів, маємо спільні надії щодо майбутнього. Неймовірно, що ці чудові гуманні ідеї могли вважатися загрозою для старих авторитетів і що Вас за це переслідували. Але скільки величі повинно бути у Вашому серці, якщо Ви вибрали ці високі шляхи, стаючи на битву з такими структурами. Я не впевнений, чи вистачило б мені мужності, якби в мене так склалося життя Ми захоплюємося Вами!
Ми всі діти світла, і без сумніву ~ ми всі одна Душе*
Тетяна НЕЛІНА, журнал «Дивослово»