Гроза не вщухала.
Блнскавкн майже без перестанку прорізували чорне небо сннімн вогняннимн стріламн. Раз-у-раз гримів грім.
Та як довго, та як страшно гримнть!.. Як же тут спати!
— Мамо, а ідо воно таке? — запитав Ерік. — Чого воно гуркоче і стріляе. I вогонь, і грім...
— Електрнка там, у небі, — сказала мама — ну, така сама електрнка, як у лампі, у телефоні, в чайннку. Та спн, вже пізно, згодом усе взнаеш.
Ерік заплюіднв очі і спробував уявнтн собі: шо то за електрнка. Мабуть, вона з огню. Серднта.
Он як ударнв грім! Ерік на мнть розплюшпв очі —і рап-тово побачнв у вікні велетенську огненну люднну. Вона вн-ннкла на мнть на темному небі, розкннувшн рукн. Огненна люднна... Електрнка... і навколо неі' звнвалнся снні огненні іскрн.
Ерік обережно оглянув кімнату. Днвно, але в кімнаті було вже не темно. Навпакн, було добре вндно стіл, телефон, на ньому трубку. I на трубці... на трубці...
Так, на телефонній трубці снділа маленька огненна лю-дннка. Вона снділа тнхесенько, поглядаючн на Еріка. А Ерік поглядав з свого ліжка на неі', Що це за людннка така?
Ерік поднвнвся... і спнтав:
— Тн хто такнй? Як тебе звуть?
— Мене звуть Електроном. А раніше звалн Електрнкою.
— А чого ж тн снднш на телефонній трубці?
— Бо я працюю в телефоні.
Ерік аж устав у ліжку: от так днво!
— А де це тн був? —спнтав Ерік.
— Далеко -далеко, — відповів Електрон, — слова носнв.
— Які такі слова?—зднвувався Ерік.
— Слова людей, іцо розмовлялн телефоном. Однн скаже — а я дротамн вже мчу до другого, несу слово. Другнй відпо-вість — тоді я до першого несу, йому дротамн відповідь. Так і бігаю весь час...
Ерік з повагою поглянув на Електрона: от швндко як бігае!
6
— А чому тебе раніше звалн Електрнкою? Електрнка не така, вона страшна, велнка, і з не'і іскрн снні.
Електрон похнюпнвся і сказав:
— Я теж був велнкнй, тількн дуже-дуже давно. Я був тоді Блнскавкою, огненною хуткою блнскавкою, ідо спалаху-вала в небі і гуркотіла серднтнм громом... Та тн чого посмі-хаешся? Не вірнш мені? От, я тобі покажу зараз.
I Електрон враз запалав яскравнм сннім огнем. Його рукн й ногн перетворнлнсь на велнкі блнскучі язнкн полум’я. I по всій кімнаті спалахнулн огненні іскрн, ідо безперестану стрн-балн від Електрона. А сам він став страшннй, грізннй — такнй, ідо Ерік аж злякався і заплюцднв очі.
А колн він розплюіднв і'х, Електрон знов тнхо й мнрно сндів на трубці —маленькнй й похнюпленнй.
— Тепер вірнш? — сказав він.— От і сьогодні під час грозн тн бачнв одного з моіх братів. I я колнсь був такнм веселнм і вільннм. А потім... потім людн знайшлн спосіб спійматн мене і прнмуснтн служнтн собі. I тепер я працюю на ннх...
Ерік запнтав його:
— А ідо тн говорнш про своіх братів? Де вонн? Які вонн?
— А тн хочеш і'х побачнтн?
— Хочу.
Електрон стрнбнув на лампочку, постукав по ній рукою— і відразу з лампочкн внстрнбнув ьце однн електрон. Потім він підбіг до електрнчного ліхтарнка, цдо лежав на столі — і з нього таксамо внскочнла огненна людннка. А Електрон тнм часом біг далі й далі. Він доторкався до електрнчного дзво-ннка, до радіопрнймача, до вентнлятора, до елек-трнчного чайннка—і звід-усіль внстрнбувалн нові й нові огненні людмнкн — електронові братн.
Ерік тількн днвнвся на все це шнроко розплю-іденнмн очнма.
Старшнй Електрон тнм часом знову сів на свое улюблене місце — на теле-фонну трубку—і звідтн днвнвся на своі'х бра-тів. Він днвнвся і прнка-зував:
— Отак, отак. Пока-жіться Ерікові, братн моі'.
Хай знае він, скількн на-вколо нього працюе невн-днмнх робітннків.
Електронн кружлялн, підкндаючн вгору рукн й ногн, спа-лахуючн різнокольоровнмн огннкамн по всіх кутках кімнатн. Ерік, моз зачарованнй, днвнвся на цей днвовнжннй танець. Він днвнвся і слухав пісеньку, іцо П' співалн Електронн. Вонн співалн так:
Відпочнтн можна нам, Електроновнм братам.
Вдень працюемо сумлінно — Струм дротамн йде невпннно. Світло в лампі запалнля,
По дротах слова носнлн —
Мн — електрнка, мн —всюдн, Де наказують нам людн. Тепер ніч, усі сплять —
Можна нам і погулять.
Тепер Ерік добре зрозумів усе чнсто. Все це — Електронка. Вона блніднть у небі яскравою блнскавкою і грнмнть страшннм громом. Вона запалюе світло в лампочці. Електрнка несе в телефоні слова дротамн, електрнка дзвоннть у дзвінку. Скрізь електрнка.
I всюдн працюють повороткі, прудкі Електрони. Ой, буде
про що розповістн мамі!
— Мамо, мамо, ідн сюдн, я тобі розповім усе про електрнку, — за-крнчав Ер ік.
Він закрнчав — а в кімнаті від-разу ^стало світло-світло. Просто день. Сонце у вікні сяе.
Поднвнвся Ерік,
— а він у ліжку сво-ему лежнть. Внхо-днть, все це йому прнсннлося!.'. і Елек-трнка, і Електронн, і пісенька іхня... Шко-да, шкода, він бо такнй хорошнй був, той маленькнй вог-няннй Електрончик.
