XI. НІЗКІ АХВЯР.
Нічога не абыходзіць акіяну. Не зьвяртае ён увагі на калатню людзкую. I калі толькі вецер яго ня дражніць ён весела гарыць на сонцы і пяшчотна нясе на сваім карку караблі, не зважаючы на тое, што яны вязуць.
І каманда карабля „Дандэльс», які накіроўвауся на востраў Но-вую Гвінэю ўздоўж паўднёвага берагу Явы,— цешылася добрым надвор‘ем і адчувала сябе вельмі добра.
Але некаторыя ўсё-ж такі былі сумныя» нібы нейкая агрызота мучыла іх. Часам два матросы-тубыльцы, боязна азіраючыся, пера-кідваліся сумнымі словамі. Часам той ці іншы, азірнуўшыся, спускаліся ўніз.
А там унізе былі „складзены нізкі паўстанцаў». Сапраўды „нізкі“, бо яны былі скованы ланцугамі па дзесяць чалавек разам.
А ўсяго іх было пяцьсот чллавек і ра:-)ьмешчаны яны былі на такой плошчы, на якой у звычайных умовах і сго чалавек не маглі-б зьмясьцшца. Усяго-ж на катаргу ў Новую Гвінэю такім чынам было адпраўлена дзьве тысячы чалавек, тьіх, якіх выпадкова нз расстралялі на месцы.
У аднэй такой нізцы былі Пуан, Гуран і некаторыя з каманды „Саардаму». У другой—Сэлім і некалькі Батаўскіх таварышоў. У трэцяй—Пандо, некалькі сяброў камітэту з Сурабайі, Бага-віі і г. д.
Высока блішчыць маленькае вока ілюмінатара. Толькі на не-калькі сантымэтраў уздммаеццз ён над вадой. Часам хваля залівае яго, і тады ў труме цямнее. Але і праз яго вязьні распазнаюць месца.
— Здаецца, тут мы сустрэлі ангельскі дрэдноут,— кажа матрос з „Саардаму».— Салютавалі адзін аднаму, як роўныя
— Але нашага абшарпанага капітана павінны былі схаваць, каб не сароміў паважаную публіку,— усьміхнуўся другі.
— Дзе цяпер ён, наш уласны карабель?—задуменна сказаў трэці.
— Вандруе недзе і, мусіць, задасьць яшчэ клопату голяндцам.
— Ці ня „Ластаўкіны гнёзды» там?— сказаў Пуан, паказваючы на ледзь значную кропку на беразе Явы.
— Але яны!—упэўнена адказалі матросы.—Памятаеце „машвіну» Сагура? Добра працавала. Ці захавалася наша зброя?
256
— Відаць, захавалася,— сказаў Пуан.— Прынамсі, да гэтага часу ня было чутно, каб знайшлі. I ў палацы Гіранг*Ту-Уна заха-валася.
— Значыцца, скарыстаем яшчэ. Ня мы, дык нашы таварышы.
— Добра, што Салул і Гейс выратаваліся,*—прамовіў Пандо.— Яны што-небудзь зробяць яшчэ.
— Гэта дзякуючы Нонгу,—сказаў адзін з „пуанаўцаў*.— Калі салдаты неспадзявана натрап*лі на іх, дык Нонг адзін кінуўся з боку і падняў такую страляніну, быццам тут цэлы атрад. Сал-даты кінуліся ў яго бок і згубілі сьлед іншых. А Нонг быў з^біты...
— Як прыкра адчуваць, што справа прайграна з-за некалькіх недарэчнасьцяй, пачаў разважаць Пандо.—Правал у Сурабайі і Су-ракарце напярэдадні паўстаньня, арышт кіраўнікоў у Батавіі, не-адначасовасьць паўстаньня...
— А, галоўнае, несваячасозасьць у Батавіі, дзе гарачыя галовы крыху пасьпяшаліся,— дадаў Пуан.— А самай галоўнай памылкай было тое, што мы мала агітавалі ў арміі. Схіліць сваіх братоў на наш бок было-б ня надта цяжка.
— Н/, шго ж,—скаэаў Гуран.—Для першага пачьіну і гэта добра, а ў будучым навукай будзе. Хай ведаюць, што і самы ціхі і па-корны народ можа страціць цярдлівасьць і яго можа ахапіць агульны амок...
Праз год „Саардам» бачылі каля Філіпінскіх астравоў. Спробы голяндцаў захапіць яго ня мелі посьпеху. Ён зноў зьнік і болей аб ім пакуль што, нічога ня чуваць.
1928 г.
Калі гэтую кнігу здавалі ў друк другім выданьнем, прышлі весткі, што ў тэй жа самай Зондзкай пратоцы адбыліся падзеі. вельмі падобныя да апісаных у гэтай кнізе.
На гэты раз паўстаў голяндзкі броняносец „Дэ Цэвен Провінсіён». Афіцэры і адданая ім частка каманды былі ізоляваныя. У ліку паўстаўшых было ўжо 50 чалавек белых матросаў. Камандзірам браняносца быў вылучаны малайскі матрос Тугумэна.
Супроць героічнага броняносца з Сурабайі была выслана эска-дра ў складзе крэйсэра „Ява“, двух мінаносцаў і падводных лодак.
257
Лле на іх таксама выбухнула ііаўстаньне. Нажаль, яно зараз-жа ()Ыло прыдушана.
А „Дэ Цэвен Провінсіён» тым часам панаваў на моры. Тады і.упроць яго высланы былі самалёты. Супроць бомбаў з паветра браняносец ня мог абараніцца: частка карабля была разбурана^ 43 чалавекі было забіта і паранена, пачаўся пажар—і героічны браннносец павінен быў здацца.
Нездарма героі нашай кнігі казалі, што іхняя справа—толькі першы пачын. Яны ўжо дачакаліся працягу.
І пэўна дачак^юцца канца.
Люты 1933 г.
1937
Заўвага
Пяць год мінула пасля напісання гэтай кнігі, і раптам прышлі весткі, што ў той-жа самай Зондскай пратоцы адбыліся падзеі, вель-мі падобныя да апісаных тут.
На гэты раз паўстаў галандскі броненосец «Дэ Цэвен Провінсіён». Афіцэры і адданая ім частка каманды былі ізаляваны. У ліку паў-стаўшых было ўжо пяцьдзесят чалавек белых матросаў. Камандзірам броненосца быў вылучаны малайскі матрос Тугумена.
Супроць гераічнага броненосца з Сурабайі была выслана эскадра 'ў складзе крэйсера «Ява», двух мінаносцаў і некалькіх падводных -лодак.
Але на іх таксама выбухнула паўстанне. На жаль, яно зараз-жа было прыдушана.
А «Дэ Цэвен Провіясіён» тымчасам панаваў на морьг.
Тады супроць яго высланы былі самалёты. Супроць бомбаў з па-ветра броненосец не мог абараніцца: частка карабЛя была разбурана, сорак тры чалавекі былі забіты і паранены, пачаўся пажар—і гера-ічны броненосец павінен быў здацца.
Нездарма героі нашай кнігі казалі, што іхняя справа—толькі іпершы пачын. Яны ўжо дачакаліся працягу.
А хутка дачакаюцца і канца.
Люты 1933 г.
1933
— Як прнкро відчуватн, шо справу програно через кілька недоречностей!— почав міркуватн Пандо.—Провал у Сурабайі* і Суракарті «апередодні повстання, арешт ке-рівнйків у Батавіі, неодночасність повстання...
— Головне, несвоечасність у Батаві'і, де гарячі головн
262
трохн поквапнлнсь,— додав Пуан.— А найголовнішою по-мшікою було те, іцо мн мало агітувалн в арміі. Схнлнтн ово'іх братів на наш бік було б не дуже важко.
— Ну шо ж,— сказав Гура-н.— Для першого’ почнну і це до-бре, а в майбутньому буде наукою. Хай знаюгь, ідо і найтнхішнй і найпокірнішнй народ може втратнтн терпелнвість і його може охо'пнтн загальннй амок...
Через рік «Саардам» бачнлн біля Філіппінськнх остро-вів. Спро-бн голландців захопнтн його не малн успіху. Він знову зннк, і більше про нього покн іцо нічого не чутн.
1928.
Колн цю кннжку здавалн в друк другнм внданням, надійшлн ввісткн, іцо в тій самій Зондській протоці від-булнся подіі, дуже подібні до опнсаннх вніде.
Цього разу повстав голландськнй броненосець «Де Це-вен Провінсійон». Офіцерн і віддана Тм частнна командн булн ізольовані. Серед повсталнх булн вже п’ятдесят чо-ловік білнх матросів. Команднром броненосця було обрано малайського матроса Тугумена.
Протн героТчного броненосця було внслано з СурабайТ ескадру в складі крейсера «Ява», двох міноносців та під-водннх чоівнів. Але на ннх так само внбухнуло повстання. На жаль, його зараз же прндушнлн.
А «Де Цевен Провінсійон» тнмчасом панував на морі. Тоді протн нього внслалн літакн. Від бомб з повітря бро-неносець не міг захніцатнсь: частнна корабля була зруй-нована, сорок трн чоловікн булн убнті і поранені, спалах-нула пожежа, і героТчннй броненосець повннен був зда-тнсь.
Лютий 1933.
Минуло іце трннадцять років. Знову готуемо мн цю кннжку для перевндання. I знову на Яві відбуваеться Ейзвольна боротьба. Тепер вона мае зовсім іншнй харак-тер. Перемога над Японіею внзволнла від японців усю Індоінезію, в тому чнслі і Яву. Яванці зараз же утворшін свій уряд і почалн оргаінізовуватн свое жнття. Але англо-амернканські союзннкн сказалн Тм, іцо внзволення від японців зовсім не означае внзволення від голландців і,
263
хоч голландців не було тут трн рокн, треба почекатн, по-кн вонн повернуться.
Яванці не погодшшсь чекатн, і почалась нова війна, війна з Англіею. Англійці в>нставнлй протн Явн переваж-но індійські війська, а озброення було амернканське. Яваінськйй уряд ввернув'ся до презндента Трумена з протестом протн внкорнстання амерн'канськоі збро’Т в прн-гноблювальній війні. Тоді Трумен наказав знятш з аме-рнканського озброення всі амернканські напнсн та знакн. Такнм чнном зброя стала вже не амернканською. В де-якнх Бнпадках протн яванців внкорнстовують японські війська, ш,о капітулювал». Почннають уже прнбуватн і голландські частннн. Майже беззбройннм яванцям дово-днться воюватн з важкнмн гарматамн, мінометамн, тан-камн, літакамн. В газетах повідомлялося, іцо одна англій-ська військова частнна «з устііхом» відбнла атаку, в яку пішлн' яванці з крнсамн в руках. Може, серед ннх був Са-лул, Пуан чн іце хтось із нашнх знайомнх? Може, у ба-дувіській горі зберегл'нся іце решткв зброъ?..
Цього мн не знаемо. Знаемо тілыш, іцо боротьба трнвае...
1946
Мннуло ше чотнрн рокн. Індонезійське пнтання впрос-ло у велнку міжнародну проблему і розглядалося в Орга-нізаці'Т Об’еднаннх Націй блнзько сотні разів. Адже йшлося про велнчезні (2 мільйонн квадратнпх кілометрів) і надзвн'чайно багаті островн з 70-мільйо'нннм населен-ням.
ІДо ж відбулося на Яві за ці чотнрн рокн?
Англійські війська, зробнвшн свою ганебну справу і давшн можлнвість голландськнм військам прнбутн в Ін-донезію, залншнлн Яву. Яванському народові знову дове-лося матн справу з сво'імн колншнімб господарямн, якмх тепер підтрнмувалн і англійці і, звісно, амернканці. Бо-ротьба трнвала.
Внзвольні війська яванського народу зайнялн тернто-рію 605 тнояч квадратннх кілометрів з 57 мільйонамн населення і далі просунутнсь не могл». Невнстачало снлн і в голландців. Тоді воінн запропонувалн свій план замн-рення. Голландці погоджувалнсь внзнатн Індонезійську
264
республіку тількн прн умові, шо вона увійде до складу майбутніх незалежннх Сполученнх Штатів ІндонезіТ. А проект цнх Сполученнх Штатів був такнй: вся Індоне-зія поділяеться на безліч окремнх «республік», на чолі якнх голландці стаівлять тнх самнх сусухунанів, султанів і регентів, якнх мн бачнлн в цій кннжці. Всі ці «респу* блікн» об’еднуються в «Незалежні Сполучені Штатн Індо-незіТ» і... підкоряються тій самій ГолландіТ!
Індонезійськнй уряд змушеннй був прнйнятн ці умовн і підпн-сатн в 1947 році так звану Лінгоджатську угоду.
А через два місяці після цього Голландія пред’явнла ультнматум з внмогою ліквідуватн іцойно створену Індо-незійську республіку. Ультнхматум енергійно підтрнмувалн Сполучені Штатн Амернкн та Англія. Але народ ІндонезіТ не бажав корнтнся. Почалнся масові протестн, індонезій-ськнй парламент відхнлн'в ультиматум, скннув кабінет Шарнра і поставнв прем’ер-міністром одного з лідерів руху опору комуніста Аміра Шарнфуддіна.
Тнм часом Голландія довела кількість свого війська в ІндонезііТ до 120 тнсяч чоловік; озброеніня було амернкан-ське і англійське. 20 лнпня 1947 року голландська армія почала наступ і за півтора місяця захопнла дві третннн Явн, острів Мадуру, значну частнну Суматрн. Одночас-но голландці почалв створюватн дрібні «незалежні рес-публікн» для майбутніх Сполученнх Штатів ІндонезіТ.
Вся ця агрееія відбувалась на очах ОрганізаціТ Об’ед-наннх Націй, членом якоТ е Голландія. Протестн Шарн-фуддіна, підтрнмані Радянськнм Союзом і краТнамн на-родноТ демократіТ, розглядалнся в Раді Безпекн десяткн разів, але наслідків не далн. Голландію підтрнмувалн США, Англія та послушна Тм більшість. Замість того ш,об стрн'матн агресора, США інав’язалн ІндонезіТ так звану «комісію добрнх послуг» на чолі з амерйканськнм пред-ставннком. Комісія всілякммн способамн почала подава-тн добрі послугн ГолландіТ.
Одніею з цнх послуг була так звана Ренвільська уго-да, підпнсана 17 оічня 1948 року на амернканському вій-ськовому 'кораблі «Ренвіль». Згідно з ціею угодою гол-ландці лшшлнся на підступно захопленнх ннмн тернто-ріях; крім того, до ннх відійшлн й такі районн, де голландськнх військ раніше не було. Через два тнжні Шаріфуддін змушеннй був пітв у відетавку, а замість нього став прем’ер-міністром Хатта.
265
Нова хвяля опору охогшла яванськнй народ, посшшв-ся Народно-демократнчннй фронт, до якого входнлн ко-муністнчні, соціалістнчні та робітннчі партіі, спілка со-ціалістачноі* молоді, центральна організація профспілок та багато іншнх демократнчннх організацій. А в травні 1948 року з ініціатнвн Народно-демократнчного фронту було створено Національннй фронт.
Під вплнвом амернканськнх імперіалістів у краіні по-чалося жорстоке переслідування яванськйх патріотів.
Напрнкінці 1948 року голландські війська знову вн-ступнлн протн реапублікн. Воінн почалн наступ на терн-торію Явн, яка ш,е залншалась вільною, одержавшн наказ безжально знніцуватн всіх, хто спробуе чнннтн опір. Армія голландців у цей час налічувала вже 150 тнсяч чоловік. На озброенні і“і булн амерітканські бомбардувальннкн{ вннніцувачі, танкн, англійські кулеметн і т. д.
Громадськість усього світу була обурена. Радянськнй Союз внкрнвав махінаціі імлеріалістів у Раді Безпекн, внмагав прнпнннтн війну і відвестн голландські війська на ту лінію, яку вонн займалн до початку военннх дій Проте цю пропознцію відхнлнла англо-амернканська біль-шість. Амернканці і англійці продовжувалн внсловлю-ватн «співчуття» Індонезійській республіці, по-батьків-ському ганнлн голландців за те, іцо вонн роблять негоже, раднлн відпустнтн заарештованнй уряд, доручалн «комі-сіі добрнх послуг» як-небудь уладнатн оправу, а в Раді Безпекн провелн навіть глузлнву резолюцію, яка ваклн-кала «обндві сторонн (!) прйпвдшгн війну»...
Покн в Організаціі Об’еднаннх Націй відбувалася ця ганебна комедія, яванськнй народ мужньо боровся. Не маючн можлнвості чнннтн опір досконало озброеній арміі загарбннків у відкрнтому бою, 300 тнсяч яванськнх борців розійшлнся по лісах та горах і створнлн партнзанські загонн. Народ звільннв з в’язннць 35 тнсяч патріотів, якнх кн'нув тудн уряд Хатта. Повсталн навіть такі райоьш, які досі вважалнся «надійннмн».
Тоді голландці почалн переговорн з індонезійськнм урядом. За амернкано-голландськнм планом булн створе-Ніі так звані Сполучеіні Штатн Індонезіі.
Влітку 1949 року в столнці Голландіі Гаазі зібралася коінференція круглого столу, де ухвалено констнтуцію Сполученнх Штатів Індонезіі, за якою «республіка Індо-незія Сернкат» (офіційна іі назва) проголошувалась не-
266
валежною і суверенною. Нарешті, 30 грудня 1949 року голландська королева Юліана урочнсто оформшіа пере-дачу суверенітету Індонезіі
Імперіалістн на весь світ почалн трубнтн, ш,о завдякн ім індонезійське пнтання внрішено «іцаслнво і справедлн-во», незважаючн на «опір» Радянського Союзу, іцо тепер Індонезія «незалежна, суверенна» республіка, іцо так по-вннні внрішуватнсь і всі інші пнтання і т. д-Чому ж імперіалістн булн такі задоволені?
Відповідь на це пнтання дае іншнй документ, внроб-леннй і прнйнятнй одночасно з констнтуціею, — статут «Голландсько-Індонезійськото союзу». Згідно з цнм стату-том, на чолі «незалежноі республікн» Індонезіі повннна стоятн... голландська королева! Міжнародні стосункн Ін-донезіі залежатнмуть від згодн Голланді’і. Зовнішню тор-гівлю Індонезія може вестн лнше з деякнмн краінамн Азіі, а з іншнмн частннамн світу — череэ посередннцтво Гол-ландіі. Голландські війська лншаються в Індонезіі «тнм-часово, як гості» (але заздалегідь можна сказатн, іцо вонн «гостюватнмуть» тут дотн, докн ’іх не внженуть). ІДодо індонезійськнх військ, то іх організацію і підготов-ку офіцерськото складу бере на себе Голландія. Такнм чнном, голландці думають скеруватн протн народу, крім голландськнх, ш,е й індонезійські війська. Весь голлаад-ськнй адміністратнвіннй апарат (20 тнсяч чоловік) лн-шаеться на своіх місцях. Нарешті, Індо'незія повннна вн-платнтн Голландіі 4,5 мільярда гульденів боргу за внтра-тн, якнх зазнала Голландія в боротьбі протн індонезій-ського народу...
Не днвно, шо всі імперіалістн задоволені такнм розв’я-занням індонезійською пнтання.
На закінчення треба сказатн кілька слів про головного маклера в цій операціі — Сполучені Штатн Амернкн. В той період, про якнй розповідаеться в нашій кннжці, про амернканців в Індонезіі було чутн мало. Амернка з’явнлася на сценіі в останні чотнрн рокн.
Амернканські нафтові компаніі захопнлн дуже багаті
1 Між іншнм, цікаво відзначнтн, іцо представннком «республі-канськоТ» Індонезіі, якому було передано в рукн акт, внявнвся... султан Джок’якартн — Гамід II. Мн не знаемо, хто був султаном на той час, колн через Джок’якарту проі’жджав наш знайомнй Гейс, але можемо собі уявнтн, як він зднвувався б, якбн хтось сказав йому, п;о наслідннк цього султана буде «республіканцем».
267
промнслн на островах Борнео, Суматра, Банка, Нова Гвінея. На Яві і Суматрі будовано 10 амернканськнх нафтоперегінннх заводів. Амернканськкй сталевнй трест одержав монополію на вндобуток нікелю на Целебесі. Під контроль амернканців підпалн голландські підпрнемства по вндобутку олова на островах Банка та Біллітон. Аме-рнканськнм монополіям належнть уже понад мільйон акрів каучуковнх плантацій в Індонезіі*. Швндкнмн темпа-мн відбуваеться процес скуповування у голландськнх фірм гірннчнх підпрнемств та різннх плантацій — цукровнх, хінннх, кофейннх, кокосовнх.
За короткнй час амернканські капіталн досяглн поло-вннм всіх капіталовкладень в Індонезі'і. Крім усього цього, амернканці оволоділн портом Сурабайя і створнлн там веляку базу; особлнво цікавляться США голландською Новою Гвінеею, яку чомусь не включено до складу Індо-незійськнх штатів. Одннм словом, заробіток на «свяшен-ній війні протн комунізму» амернканські капіталістн ма-ють непоганнй.
Мннуло вже кілька місяців після створення Сполуче-ннх Штатів Індонезіі*. Індонезійське пнтання вважаеться «розв’язаннм». Амернканці задоволені. Голландці задо-волені. Але це не значнть, ш,о в новоствореній Індонезій-ській республіці все гаразд. I справді, звідтй надходять повідомлення, шо кра'іна хвнлюеться, нібн океан після бурі. Боротьба йде і між політнчнймй партіямн, і серед різннх національннх та релігійннх угруповань, і між бід-нймй та багатнмн.
Проте все це відбуваеться у зовсім іншнх умовах, ніж 24 рокн тому. Голландські колонізаторй тепер не «туанн», а дрібні хнжакн, з якнмн вже не важко справнтнсь. Яван-ці тепер не «тубільці», а господарі своеі краі'нн. Це вже не «першнй почнн» купкн повстанців, а справа всього індонезійського народу, якнй прагне добнтнся пов-ноі не-залежності своеі батьківедннн. Може, нам доведеться ко-лйсь допнсатн до ціеі кннжкн ше однн епілог, останній, а покн шо — боротьба трнвае...
Березень 1950.
1958 рік. Тридцятнй рік після напнсання ціеі кннжкн. Знову готуеться перевндання іїі, цього разу украінською мовою.
Шо ж мн можемо сказатн через трндцять років?
Насамперед прнгадуеться той час, про якнй розпові-даеться у нашому творі. Могутня Брнтанська імперія тоді впевнено володіла Індіею, Бірмою, Малайею, Цейлоном та ін.; Франція — Індокнтаем, Голландія перетравлювала свою «перлнну», більшу від не'і в сорок разів. Свропей-ська громадськість знала з підручннків географіі, іцо Ява, як і весь Малайськнй архіпелаг, — первісна кра'іна, засе-лена «хднкунамн»...
I ось колн «найтнхішнй і найспокійнішйй народ у сві-ті» повстав після майже двохсотлітнього мовчання, бвро-па була вражена і зацікавлена ціею подіею. Велнчезнйй інтерес внклнкало повстання яванців і в автора ціеі кннж-кн. Прочнтавшн у французькому есперантському журналі статтю, де розповідалося про те, як яванські повстанці захопнлн голландськнй військовнй корабель, автор зібрав іде «тепленькі» матеріалн з нашоі п-ресн, напнсав на Яву і в Голландію своім друзям-есперантнстам і через деякнй час мав внчерпні відомості про все, іцо його цікавнло. Звісно, в розпорядженні булн й усі інші кннжкн про Індо-незію. 3 ннх особлнво цінною була кннга російського консула на Яві Бакуніна, якнй прожнв там п’ять років напрнкінці мннулого століття.
Назву романові автор демонстратйвно взяв з відомоі повісті Стефана Цвейга «Амок», шоб показатн справжне, соціальне значення цього слова, а не ту містнку, яку вн-вів австрійськнй пнсьменннк у своему творі.
Багато років автор відчував і навіть тепер іце відчу-вае себе незручно, знаючн>, іцо чнтачі думають, нібн знач-на частнна незвнчайннх і звнчайннх подій, опнсаннх у романі, внгадана ннм. Насправді ж це далеко не так. Трапнвся навіть однн внпадоік, якнй говорнть про зовсім інше: автор внгадав «з головн», напйсав про зборн по-встанців напередодні внступу в якомусь забутому старо-давньому храмі і сам чн не найбільше зднвувався, колн через два-трн рокн прочнтав у журналі «Комннтерн», одо такі подіі малн місце в дійсності...
Так створювалась ця прнгодннцька кннжка про дале-ку, незнайому, екзотнчну краіну, «покірну» колонію, гос-подарям якоі, як і іншнм колонізаторам, і на думку не спадало, іцо вона колнсь може статн вільною, незалеж-ною державою.
I мн вже звнклн до тото, іцо замість «Голландськоі
ГндіТ» існуе незалежна Республіка Індонезія — рівноправ-ннй член Організаціі Об’еднакнх Націй, — яка проводнть мнролюбну політнку і відкндае всілякі агреснвні пактн, кудн втягуються деякі інші державн АзіТ. Презндент Рес-публікн Індонезі’і Сукарно корнстуеться велнкнм довір’ям і підтрнмкою свого народу, завдякн чому з успіхом долае перешкодн, які чннять Індоінезіі‘ США та *іх поплічннкн.
Сьогодні Індонезія — борець за справу мнру і дружбй між народамн! Важко навіть уявнтн собі цю велнку, ба-гату кра'іну безправною колоніею маленько'і европей-ськоТ державн.
Мн, радянські людн, і в той час добре зналн, ш,о рано чн пізно Ява, як І всі колоніТ взагалі, внзволнться з-під гніту колонізаторів, але автор ц»х рядків ніяк не споді-вався, шо це буде ш;е за його жнття, ш.о він зможе закін-чнтн свою кннжку словамн:
Слава незалежній мнролюбній Республіці ІндонезіІ!
Квітень 1958.
1958
Калі гэтую кнігу здавалі у друк другім выданнем, прышлі звесткі, што ў той-жа самай Зондскай тіратоцы адбыліся па-дзеі, вельмі ладобныя да апісаных вышэй.
На гэты раз паўстаў галандскі броненосец «Дэ Цэвен Правінсіён». Афіцэры і адданая ім частка каманды былі іза-ляваныя. У ліку паўстаўшых было ўжо 50 чалавек белых ма-тросаў. Камандзірам броненосца быў вылучаны малайскі матрос Тугумэна.
Супроць гераічнага броненосца з Сурабай'і была выслана эскадра ў складзе крэйсера «Ява», двух мінаносцаў і пад-водных лодак. Але на іх таксама выбухнула паўстанне. На жаль, яно зараз-жа было прыдушана.
А «Дэ Цэвен Правінсіён» тымчасам панаваў на моры. Та-ды супроць яго высланы былі самалёты. Супроць бомбаў з паветра броненосец не мог абараніцца: частка карабля была разбурана, 43 чалавекі былі забітыя і раненыя, па-чаўся пажар,—і гераічны броненосец павінен быў здацца.
Люты 1933 г.
Мінула яшчэ трынаццаць гадоў. Зноў рыхтуем мы гэтую кнігу для перавыдання. I зноў на Яве ідзе вызваленчая ба-рацьба. На гэты раз яна прыняла зусім нечаканы паварот. Перамога над Японіяй вызваліла ад японцаў усю Інданезію, у тым ліку і Яву. Яванцы зараз-жа стварылі свой урад на чале з Сутан Шарырам і прыступілі да арганізацыі свайго жыцця. Але англа-амерыканскія саюзнікі ім сказалі, што* вы-зваленне ад японцаў зусім не азначае вызваленне ад галан-дцаў, і хоць галандцаў не было тут тры гады, трэба пача-каць, покуль яны вернуцца.
Яванцы чакаць -не згадзіліся,—і пачалася новая вайна, вайна з Англіяй. Англічане выставілі еупроць Явы галоўным чынам індыйскія войскі, а ўзбраенне было амерыканскае. Яванскі ўрад звярнуўся да мрэзідэнта Трумэна з оратэстам супроць ужывання амерыканскай зброі ў прыгнятальнай вайне. Тады Трумэн загадаў зняць з амерыканскага ўзбраення ўсе амерыканскія надпісы і знакі. Такім чынам зброя зрабілася ўжо не амерыканскай. У некаторых выпад-ках супроць яванцаў скарьістоўваюцца яшчэ капітуліраваў-шыя японскія войскі. Пачынаюць ужо прыбываць і галанд-скія часці. Бадай што бяззбройным яванцам прыходзіцца вая-ваць з цяжкімі гарматамі, мінамётамі, танкамі, самалётамі. У газетах паведамлялася, што адна англійская воінская часць з поспехам адбіла атаку, у якую пайшлі яванцы толькі з на-жамі і кінжаламі ў руках. Можа сярод іх бьіў Салул, Пуан, ці яшчэ хто з нашых знаёмых? Можа ў бадувіскай гары за-хаваліся яшчэ рэшткі зброі?..
471
Нічога гэтага мы не ведаем. Ведаем толькі, што барацьба працягваецда
Лондан, 25 сакавіка, 1947 (?) г. (ТАСС). «Як паведамляе карэ-спандэнт агеінц'тва Рэйтэр з Батавіі, сёння паміж Галандыяй і Інданезійскай ірэсггублікай было падпісана пагадненне, пра-дугледжваючае стваірэнне Злучапых Штатаў Інданезіі пад га-лапдскай каронай. Паводле іпагаднення гала.ндскі ўрад пры-знае ўрад Інданезійскай рэспублікі як дэ-факто маючы ўлады над Я/вай, Мадурай і Суматрай. Раёны акупіраваныя галанд-скімі войскаімі будуць паступова ўключаны ў рэапубліканскую тэрыторыю не пазней 1 студзеня 1949 т.»
Што думаюць героі нашай шігі аб Інданезійскай рэспублі-цы «пад галандскай каронай»—мы яшчэ не 'ведаем.
1946 г.
1947
— Як прыкра адчуваць, што справа прайграна з-за некаль-кіх недарэчнасцей! — пачаў разважаць Пандо.— Правал у Су-рабайі і Суракарце напярэдадні паўстання, арышт кіраўнікоў у Батавіі, неадначасовасць паўстання...
— Галоўнае, несвоечасовасць у Батавіі, дзе гарачыя гало-вы крыху паспяшаліся,— дадаў Пуан.— А самай галоўнай па-мылкай было тое, што мы мала агітавалі ў арміі. Схіліць сваіх братоў у наш бок было б не надта цяжка.
— Ну што ж,— сказаў Гуран.— Для першага пачыну і гэта добра, а ў будучым навукай будзе. Хай ведаюць, што і са-мы ціхі і пакорны народ можа страціць цярплівасць...
Праз год «Саардам» бачылі каля Філіпінскіх астравоў. Спробы галандцаў захапіць яго не мелі поспеху. Ён зноў знік і болей аб ім пакуль што нічога не чуваць.
1928 г.
Калі гэтую кнігу здавалі ў друк другім выданнем, прыйшлі весткі, што ў той жа самай Зондскай пратоцы адбыліся падзеі, вельмі падобныя да апісаных вышэй.
На гэты раз паўстаў галандскі браняносец «Дэ Цэвен Пра-вінсіён». Афіцэры і адданая ім частка каманды былі ізалява-ны. У ліку паўстанцаў было ўжо пяцьдзесят чалавек белых матросаў. Камандзірам браняносца быў вылучаны маланскі
матрос Тугумэна.
Супраць гераічнага браняносца з Сурабайі была выслана эскадра ў складзе крэйсера «Ява», двух мінаносцаў і падвод-
283
ных лодак. Але на іх таксама выбухнула паўстанне. На жаль,
яно зараз жа было задушана.
А «Дэ Цэвен Правінсіён» тым часам панаваў на моры.
Тады супраць яго высланы былі самалёты. С^праць бомбаў з паветра браняносец не мог абараніцца: частка карабля была разбурана, сорак тры чалавекі былі забіты і паранены, пачаў-ся пажар,— і гераічны браняносец павінен быў здацца.
Люты 1933 г.
Мінула яшчэ трынаццаць гадоў. Зноў рыхтуем мы гэтую кнігу для перавыдання. I зноў на Яве ідзе вызваленчая ба-рацьба. На гэты раз яна прыняла зусім нечаканы паварот. Пе-рамога над Японіяй вызваліла ад японцаў усю Інданезію, у тым ліку і Яву. Яванцы зараз жа стварылі свой урад і пры-ступілі да арганізацыі свайго жыцця. Але англа-амерыканскія саюзнікі ім сказалі, што вызваленне ад японцаў зусім не аз-начае вызвалення ад галандцаў, і хоць галандцаў не было тут тры гады, трэба пачакаць, пакуль яны вернуцца.
Яванцы чакаць не згадзіліся — і пачалася новая вайна, вайна з Англіяй. Англічане вкставілі супраць Явы галоўным чынам індыйскія войскі, а ўзбраенне было амерыканскае. Яванскі ўрад звярнуўся да прэзідэнта Трумэна з пратэстам супраць ужывання амерыканскай зброі ў прыгнятальнай вай* не. Тады Трумэн загадаў зняць з амерыканскага ўзбраення ўсе амерыканскія надпісы і знакі. Такім чынам, зброя зрабі-лася ўжо не амерыканскай. У некаторых выпадках супраць яванцаў скарыстоўваюцца капітуляваныя японскія войскі. Па-чынаюць прыбываць ужо і галандскія часці. Бадай-што бяз-збройным яванцам прыходзіцца ваяваць з цяжкімі гарматамі, мінамётамі, танкамі, самалётамі. У газетах паведамлялася, што адна англійская вайсковая часць «з поспехам» адбіла ата* ку, у якую пайшлі яванцы толькі з крысамі у руках. Можа, сярод іх былі Салул, Пуан ці яшчэ хто з нашых знаёмых? Мо-жа, у бадувіскай гары захаваліся яшчэ рэшткі зброі?..
Гэтага мы не ведаем. Ведаем толькі, што барацьба працяг-ваецца...
Яшчэ чатыры гады мінула. Інданезійскае пытанне вырасла ў вялікую міжнародную праблему і разглядалася ў Арганіза-цыі Аб’яднаных Нацый каля сотні разоў. і зіва што: справа ж ішла аб багацейшых астравах з сямюдзесяццю мільёнамі на-сельніцтва. Што ж адбылося на Яве за гэтыя * чатыры гады?
Англійскія войскі, зрабіўшы сваю ганебную слраву і даўшы магчымасць высадзіцца галандцам, пакінулі Яву. Яванскаму народу зноў прыйшлося мець справу са сваімі старымі гаспа-дарамі, якіх цяпер падтрымлівалі яшчэ англічане і, вядома, амерыканцы. Барацьба працягвалася.
Вызваленчыя войскі яванскага народа занялі амаль трэцюю частку тэрыторыі краіны з пяццюдзесяццю сямю мільёнамі насельніцтва, а далей прасунуцца не маглі. Не хапала сілы і ў галандцаў. Тады яны прапанавалі наступны план пагаднення. Галандцы згаджаюцца прызнаць сучасную фактычную Інда-незійскую рэспубліку пры ўмове, што яна ўвойдзе ў склад бу-дучых незалежных Злучаных ІІІтатаў Інданезіі. А праект гэ-тых Злучаных Штатаў быў такі: уся Інданезія дзеліцца на многа паасобных «рэспублік», на чале якіх галандцы ставяць тых самых сусухунанаў, султанаў і рэгентаў, якіх мы бачылі ў гэтай кнізе. Усе гэтыя «рэспублікі» аб’ядноўваюцца ў «Не-залежныя Злучаныя Штаты Інданезіі» і... падначальваюцца той жа Галандыі.
Інданезійскі ўрад вымушаны быў прыняць гэтыя ўмовы і падпісаць у 1947 годзе так званае Лінгаджацкае пагадненне.
Праз два месяцы Галандыя прад’явіла ультыматум з патра-баваннем ліквідаваць толькі што створаную Інданезійскую рэс-публіку. Ультыматум энергічна падтрымалі Злучаныя Штаты Амерыкі і Англія. Але народ Інданезіі не захацеў скарыцца. Пачаліся масавыя пратэсты. Інданезійскі парламент адхіліў ультыматум, распусціў ранейшы кабінет міністраў і паставіў прэм’ер-міністрам аднаго з лідэраў руху супраціўлення, каму-ніста Аміра Шарыфуддзіна.
Галандыя тым часам давяла лік свайго войска да ста двац-цаці тысяч. Узбраенне было амерыканскае і англійскае. 20 лі-пеня 1947 года галандская армія пачала наступленне і праз паўтара месяца захапіла дзве трэція часткі Явы, востраў Ма-
285
дуру, значную частку Суматры. Адначасова галандцы пачалі ствараць дробныя «незалежныя рэспублікі» для будучых Злу-чаных Штатаў Інданезіі.
Уся гэтая агрэсія адбывалася на вачах Арганізацыі Аб*яд-наных Нацый, членам якой з’яўляецца Галандыя. Прэтэсты Шарыфуддзіна, падтрыманыя Савецкім Саюзам і краінамі на-роднай дэмакратыі, разглядаліся ў Савеце Бяспекі дзесяткі разоў, але вынікаў не далі, бо за Галандыю стаялі ЗША, Англія і паслухмяная ім большасць. Замест таго каб стрымаць агрэ-сара, ЗША прапанавалі стварыць так званую «камісію добрых паслуг» на чале з амерыканскім прадстаўніком. Гэтая камісія ўсялякімі спосабамі пачала рабіць добрыя паслугі Галандыі.
Адной з такіх паслуг было так званае Рзнвілскае пагаднен-не, падпісанае 17 студзеня 1948 года на амерыканскім ваен* ным караблі «Рэнвіл». Паводле гэтага «пагаднення», галанд-цы засталіся на вераломна захопленых імі тэрыторыях ды яшчэ да іх адышлі і такія раёны, дзе галандскіх войск дагэ-туль не было.
Новая хваля супраціўлення ахапіла яванскі народ, узмац-ніўся народна-дэмакратычны фронт, у які ўваходзілі камуніс-тычная, сацыялістычная і рабочая партыі, саюз сацыялістыч-най моладзі, цэнтральная арганізацыя прафсаюзаў і многія іншыя дэмакратычныя арганізацыі. А ў маі 1948 года па іні-цыятыве народна-дэмакратычнага фронту быў створаны болыл шырокі Нацыянальны фронт.
Праз некаторы час пад уздзеяннем пасла ЗША Огборна рэакцыйныя ўлады пасадзілі ў турмы і забілі тысячы яванскіх патрыётаў. У тым ліку былі расстраляны кіраўнікі камуні-стычнай партыі Мусо, Сурыпно, Харыёна, Дарусман, а такса-ма былы прэм’ер-міністр Амір Шарыфуддзін.
Пасля таго пачаліся новыя перагаворы з Галандыяй. Але амерыкана-галандскія патрабаванні былі такія суровыя, што ўрад не адважыўся прыняць іх, улічваючы настроі народа. А якія гэта былі настроі, засведчыў сам старшыня галандскай дэлегацыі Стыкер. Вярнуўшыся ў Галандыю, ён заявіў: «У нас стварылася ўражанне, што ўсе сілы ў рэспубліцы працуюць супраць урада».
286
I тут адбыліся падзеі накшталт тых «таемных прыгодаў*, якія апісваліся ў гэтай кнізе. Амерыканскі прадстаўнік прад’-явіў ураду рэспублікі галандскі ультыматум, але, не чакаючы адказу на яго, галандскія войскі ў ноч на 19 снежня 1948 года зноў напалі на рэспубліку. Каля сталіцы яе Джок’якарты (у нашай кнізе — Д’ёк’я) высадзіўся дэсант. Галандскае войска рынулася на астатнюю тэрыторыю Явы, атрымаўшы загад бяз-літасна знішчаць усіх, хто паспрабуе супраціўляцца. Армія галандцаў у гэты час налічвала ўжо сто пяцьдзесят тысяч ча-лавек. Узбраенне яе было самае дасканалае: амерыканскія бамбардзіроўшчыкі «Б-25» і знішчальнікі «Мітчэл», амеры-канскія танкі «Шэрман», англійскія кулямёты «Брэн». Выдат-коўвалі галандцы на сваю армію па мільёну долараў у дзень, што складала прыблізна тую суму, якую яны атрымлівалі ў парадку «эканамічнай дапамогі* па плану Маршала.
Грамадскасць усяго свету была абурана. У Савеце Бяспекі Савецкі Саюз выкрываў махінацыі імперыялістаў, патрабаваў спыніць вайну і адвесці войскі на тую лінію, якую яны займалі да 19 снежня. Але гэтую прапанову англа-амерыканская боль-шасць адхіліла. Замест таго амерыканцы і англічане выказва-лі «спачуванне» Інданезійскай рэспубліцы, па-бацькоўску па-пракалі галандцаў, што яны робяць нядобра, раілі адпусціць арыштаваны ўрад, даручалі камісіі «добрых паслуг» як-небудзь уладзіць справу, а ў Савеце Бяспекі правялі здзеклівую рэза-люцыю, якая заклікала «абодва бакі» спыніць вайну — і болып нічога.
Пакуль у Арганізацыі Аб'яднаных Нацый адбывалася гэ-тая ганебная камедыя, яванскі народ мужна супраціўляўся. Не маючы мажлівасці адкрыта змагацца супраць дасканала ўзброенай арміі, трыста тысяч яванскіх байцоў разышліся па лясах і гарах і стварылі партызанскія атрады. Народ вызваліў з турмаў трыццаць пяць тысяч патрыётаў, якіх засадзіў былы ўрад. Паўсталі такія раёны, якія да гэтага часу лічыліся «спа-койнымі».
Тады галандцы вымушаны былі распачаць перагаворы і неўзабаве ў сталіцы Галандыі сабралася канферэнцыя кругла-га стала, дзе была прынята канстытуцыя Злучаных Штатаў
287
Інданезіі, у якой абвяшчалася, што «Рэспубліка Інданезія Сэ-рыкат (афіцыйная назва яе) з’яўляецца незалежнай і суве-рэннай». Нарэшце 30 снежня 1949 года галандская каралева Юліяна ўрачыста аформіла перадачу суверэнітэту Інданезіі '.
Імперыялісты пачалі трубіць на ўвесь свет, што, дзякуючы ім, інданезійскае пытанне «шчасліва і справядліва» вырашана, нягледзячы на «супраціўленне» Савецкага Саюза, што цяпер Інданезія «незалежная, суверэнная» рэспубліка, што такім шляхам павінны вырашацца і ўсе іншьія пытанні — і г. д. і г. д. Чаму ж так задаволены былі імперыялісты?
Адказ на гэтае пытанне дае другі дакумент, выпрацаваны і прыняты адначасова з канстытуцыяй,— статут «Галандска-Інданезійскага саюза». Паводле гэтага статута, на чале «не-залежнай рэспублікі» Інданезіі будзе стаяць... галандская ка-ралева! Міжнародныя зносіны Інданезіі будуць залежаць ад згоды Галандыі. Замежны гандаль сама Інданезія зможа весці толькі з некаторымі краінамі Азіі, а з астатнім светам — вы-ключна праз Галандыю. Галандскія войскі застаюцца ў Інда-незіі «часова, у якасці гасцей», але можна загадзя сказаць, што гэтыя «госці» будуць тут, пакуль іх не прагоняць. ІІГто даты-чыцца інданезійскіх войск, то арганізацыю іх, падрыхтоўку афіцэраў бярэ на сябе Галандыя. Такім спосабам галандцы ду-маюць накіраваць супраць народа апрача галандскіх яшчэ і інданезійскія войскі. Увесь галандскі адміністрацыйны апарат {дваццаць тысяч чалавек) застаецца на сваіх месцах і па-ра-нейшаму будзе весці справы Інданезіі. Нарэшце, Інданезія па-вінна выплаціць Галандыі чатыры з паловай мільярды гульдэ-наў за выдаткі, якія панесла Галандыя ў барацьбе супраць інданезійскага народа. Не дзіва, што ўсе імперыялісты былі за-даволены такім вырашэннем інданезійскага пытання.
У заключэнне трэба сказаць некалькі слоў аб галоўным маклеры ў гэтай аперацыі — Злучаных Штатах Амерыкі. На працягу ўсяго часу, які закрануты ў гэтай кнізе, аб амерыкан-
1 Цікава адзначыць, што прадстаўніком «рэспубліканскай* Інданезіі, якому ў рукі быў^перададзены акт, быў ...султан Джоджакарты Гамід. Мы не ведаем, хто быў султанам у той час, калі праэ Джоджакарту праязджаў наш знаёмы Гейс, але можам сабе ўявіць, як ён здзівіўся б, каб хто яму сказаў, што наследнік гэтага султана будзе «рэспубліканцам*.
288
цах не было чуваць. Амерыка выступіла на сцэну ў апошнія чатыры гады.
Амерыканскія нафтавыя кампаніі захапілі багацейшыя промыслы на астравах Барнео, Суматра, Банка, Новая Гвінея. На Яве і Суматры пабудавана ўжо дзесяць амерыканскіх наф-таперагонных заводаў. Амерыканскі стальны трэст атрымаў манаполію на здабычу нікеля на Цэлебесе. Пад кантроль аме-рыканцаў перайшлі галандскія прадпрыемствы па здабычы волава на астравах Банка і Білітон. Амерыканскім манаполіям належыць ужо больш мільёна акраў каучукавых плантацый у Інданезіі. ІПпаркімі тэмпамі ідзе працэс скупкі ў галандскіх фірм горных прадпрыемстваў і плантацый — цукровых, хіна-вых, кававых, какосавых. Ёсць звесткі, што ўрад Інданезіі прыцягвае трыццаць буйных амерыканскіх карпарацый для «рэарганізацыі» гаспадаркі Інданезіі. За кароткі час амеры-канскія капіталы дасягнулі паловы ўсіх капіталаўкладанняў у Інданезіі. А гэта яшчэ толькі пачатак. Апрача ўсяго гэтага амерыканцы авалодалі портам Сурабайя і стварылі там вялі-кую базу; ёсць у ЗША спецыяльная цікавасць да галандскай Новай Гвінеі, якая чамусьці не ўключана ў склад Інданезій-скіх штатаў. Адным словам, заробак на «свяшчэннай вайне супраць камунізма» амерыканскія капіталісты маюць ня-дрэнны.
Прайшло ўжо некалькі месяцаў пасля стварэння Злучаных Штатаў Інданезіі. Інданезійскае пытанне лічыцца «выраша-ным». Амерыканцы задаволены. Галандцы задаволены. А гэта павінна азначаць, што справы новастворанай Інданезійскай рэспублікі не вельмі добрыя. I сапраўды адтуль даходзяць звесткі, што краіна хвалюецца, як акіян пасля буры. Барацьба ідзе і паміж палітычнымі партыямі, і сярод розных нацыяналь-ных ды рэлігійных груповак, і паміж беднымі і багатымі; ёсць яшчэ прадажныя прыхільнікі галандцаў і амерыканцаў, ёсць У паасобных раёнах розныя прэтэндэнты на ўладу і гэтак далей...
Але ўсё гэта адбываецца зусім у іншых умовах, як двац-цаць чатыры гады назад. Не «туаны» цяпер галандскія кала-нізатары, а дробныя драпежнікі, з якімі ўжо няцяжка спра-
289
віцца. Не «тубыльцы» цяпер яванцы, а гаспадары сваёй краіны. 3 не паўстанцы робяць цяпер «першы пачын», а ўпарадкоўвае свае дзяржаўныя справы ўвесь інданезійскі народ.
Можа, нам давядзецца калі-небудзь дапісаць да гэтай кнігі і яшчэ адзін эпілог, апошні, а пакуль што — барацьба працяг-ваецца...
Сакавік 1950 г.
Вось і яшчэ адно выданне «Амока» выходзіць у свет. Усё далей і далей у гісторыю адсоўваюцца апісаныя ў ім падзеі. Зусім іншай стала наша планета Зямля. На яе карце менш і менш застаецца каланіяльных, залежных краін. У жорсткай усенароднай барацьбе здабыла сабе сапраўдную незалежнасць і іііданезія. I якім нікчэмным выглядае цяпер каралеўства Ні-дэрланды ў параўнанні з Рэспублікай Інданезіяй! Сёння нават цяжка ўявіць сабе гэтую вялікую, багатую краіну бяспраўнай калоніяй маленькай еўрапейскай дзяржавы.
Мы, савецкія людзі, заўсёды ведалі, што раней ці пазней Ява, як і ўсе калоніі наогул, вызваліцца з-пад гнёту каланізатараў. Але аўтар гэтых радкоў, калі пісаў раман, не мог спадзявацца, што гэта адбудзецца яшчэ пры яго жыцці, што ён у сябе ў Мінску будзе прымаць дарагога госця — пасланца вольнага інданезійскага народа.
Інданезійскі турыст, работнік міністэрства замежных спраў Рэспублікі Інданезіі Кхо Куатліят прыехаў у госці да аўтара кнігі «Амок».
Гэта была незабыўная сустрэча.
Таварыш Куатліят павёз у Інданезію беларускую кнігу аб сваёй краіне, а на аўтарскім экземпляры пакінуў надпіс на інданезійскай мове, якой ніхто з нас яшчэ ніколі не чуў:
«Нігііір репіатаіап дшііа! Нійцр регзаЬаЬаіат Іпсіопезіа — ІЫ Зоуіеіі»
А сэнс гэтых слоў нам зразумелы і блізкі:
«Няхай жыве сусветны мір! Няхай жыве дружба паміж Інданезіяй і Савецкім Саюзам!*
Гэтым сардэчным, дарагім для ўсіх нас «дакументам* мы і скончым «гісторыю адной кнігі*.
Чэрвень 1960 г.
1975
XI. ЦЕПОЧКИ ЖЕРТВ
Океан был спокоен. Команда корабля «Дандэль», направлявшегося к острову Новая Гвинея вдоль южного берега Явы, наслаждалась хорошей погодой и чувствовала себя отлично.
Но некоторые из моряков были хмуры, точно какие-то угрызения совести мучили их. Два матроса-туземца, боязливо озираясь, изредка перебрасывались грустными фразами. То один из них, то другой время от времени ненадолго спускался вниз.
А внизу находились «цепочки повстанцев». Действительно цепочки, так как все они были прикованы по десять человек к одной цепи.
Всего тут было пятьсот человек, и загнали их в такое помещение, где в обычных условиях не смогли бы разместиться сто пассажиров. На каторгу в Новую Гвинею так отправили в общей сложности две тысячи человек, — всех, кого не расстреляли на месте.
В одной цепочке находились Пуан, Гуран и некоторые матросы из прежней команды «Саардама». В другой — Селим с несколькими батавскими товарищами. В третьей — Пандо и члены комитетов из Сурабайи и Батавии.
Высоко блестит маленький глазок иллюминатора. Только на несколько сантиметров поднимается он над водой. Временами волны заливают его, и тогда в трюме становится темно. Но и благодаря ему пленники узнают места, мимо которых проходит корабль.
— Кажется, тут мы встретили английский дредноут, — говорит матрос с «Саардама». — Салютовали друг другу, помните?
— А нашего обшарпанного капитана пришлось спрятать, чтобы не срамил уважаемую публику, — невесело усмехнулся другой.
— Где-то теперь наш корабль? — вздохнул третий.
— Бродит в океане и, может быть, еще задаст голландцам хлопот!
— Никак это Ласточкины Гнезда? — сказал Пуан, указывая на чуть заметную точку на берегу Явы.
— Да, они! — уверенно ответили матросы. — Помните «машину» Сагура? Хорошо поработала! Сохранилось ли наше оружие?
— Пожалуй, сохранилось, — кивнул Пуан. —
Кстати, так и не было слышно, чтобы его нашли. И во дворце Гиранг-Ту-Уна сохранилось.
— Значит, еще пригодится! Не нам, так нашим товарищам!
— Хорошо, что Салул и Гейс спаслись, — произнес Пандо. — Что-нибудь они еще сделают.
— Нонг помог, — сказал один из пуановцев. — Когда солдаты наткнулись на них, Нонг один ринулся в ту сторону и поднял такую стрельбу, словно там находился целый отряд. Солдаты бросились к нему и потеряли след Гейса и Салула. А Нонг погиб…
— Как горько сознавать, что все дело проиграно из-за нескольких случайностей! — начал рассуждать Пандо. — Провал в Сурабайе и Суракарте накануне восстания… Арест руководителей в Батавии… Преждевременное выступление…
— И главное — в Батавии горячие головы слишком поспешили! — добавил Пуан. — Но наибольшей нашей ошибкой было то, что мы слишком мало агитировали в армии. Склонить братьев на нашу сторону не составляло большого труда.
— Ну что ж, — как бы подытожил Гуран, — для первого раза и это хорошо, а на будущее — наука. Пусть знают, что и самый тихий, покорный народ может потерять терпение, и его может охватить всеобщий амок!..
Спустя год «Саардам» видели вблизи Филиппинских островов. Попытки голландцев захватить корабль не увенчались успехом. Он опять исчез, и с тех пор о нем ничего не слышно.
1928 г .
Когда эту книгу сдавали в печать вторым изданием, пришли известия, что в том же Зондском проливе произошли события, очень похожие на описанные выше.
На этот раз восстал голландский броненосец «Де Цевен Провинсион». Офицеры и преданная им часть команды были изолированы. В числе восставших было уже пятьдесят белых матросов. Командиром броненосца избрали малайского матроса Тугумена. Против героического броненосца из Сурабайи выслали эскадру в составе крейсера «Ява», двух миноносцев и подводных лодок. Но восстание вспыхнуло и на них. К сожалению, вскоре оно было подавлено.
А «Де Цевен Провинсион» тем временем господствовал на море. Тогда против него выслали самолеты. От бомб с воздуха броненосец не мог защищаться: корабль получил повреждения, 43 человека из команды его были убиты и ранены, начался пожар. Героический броненосец вынужден был сдаться.
Февраль 1933 г.
* * *
Прошло еще тринадцать лет. Опять готовим мы эту книгу к переизданию. И опять на Яве идет освободительная борьба. На этот раз она приняла совершенно неожиданный оборот. Победа над Японией освободила от японцев всю Индонезию, в том числе и Яву. Яванцы создали свое правительство и приступили к организации своей жизни. Однако англо-американские союзники заявили им, что освобождение от японцев отнюдь не означает освобождения от голландцев, и хотя голландцев не было там три года, надо подождать, пока они вернутся.
Яванцы ждать не согласились — и началась новая война, война с Англией. Англичане выставили против Явы главным образом индийские войска, оснастив их американским оружием. Яванское правительство обратилось к президенту Трумэну с протестом против применения американского оружия в захватнической войне. Тогда Трумэн приказал снять с вооружения все американские надписи и клейма. Оружие стало как бы не американским. В некоторых случаях против яванцев заставляли сражаться капитулировавшие японские войска. Начали прибывать и голландские воинские части. Почти безоружным яванцам приходилось воевать с противником, вооруженным тяжелыми пушками, минометами, танками, самолетами. В газетах сообщалось, что одна английская воинская часть «с успехом отбила атаку, в которую шли яванцы только с ножами и кинжалами в руках». Может быть, среди них были Салул, Пуан или еще кто-нибудь из наших знакомых? Может, в бадувисской горе сохранились остатки оружия?…
Этого мы не знаем. Знаем только, что борьба продолжается…
1946 г .
* * *
Еще четыре года миновали. Индонезийский вопрос вырос в большую международную проблему и около ста раз рассматривался в Организации Объединенных Наций: ведь дело шло о богатейших островах (2 млн. кв. км) с 70-миллионным населением! Что же произошло на Яве за эти четыре года?
Английские войска, совершив свое подлое дело и дав голландцам возможность вернуться, покинули Яву. Яванскому народу опять пришлось иметь дело со своими старыми хозяевами, которых теперь поддерживали еще и англичане и, конечно же, американцы. Борьба продолжалась.
Освободительные войска яванского народа заняли почти третью часть территории страны с 57-миллионным населением, но дальше продвинуться не смогли. Не хватало сил и у голландцев. Тогда они предложили следующий план договоренности.
Голландцы соглашаются признать современную фактическую Индонезийскую республику при условии, что она войдет в состав будущих независимых Соединенных Штатов Индонезии. А проект этих Соединенных штатов был такой: вся Индонезия делится на многочисленные отдельные «республики», во главе которых голландцы ставят таких же сусухунанов, султанов и регентов, каких мы видели в этой книге. Все эти «республики» объединяются в «Независимые Соединенные Штаты Индонезии» и… подчиняются той же Голландии.
Индонезийское правительство вынуждено было принять эти условия и подписать в 1947 году так называемое Лингаджацкое соглашение.
Через два месяца Голландия предъявила ультиматум с требованием ликвидировать только что созданную Индонезийскую республику. Ультиматум энергично поддерживали Соединенные Штаты Америки и Англия. Но народ Индонезии не захотел покориться. Начались массовые протесты. Индонезийский парламент отклонил ультиматум, распустил прежний кабинет министров и избрал премьер-министром одного из лидеров движения сопротивления коммуниста Амира Шарифуддина.
Голландия в это самое время довела численность своих войск до 120 тысяч. Вооружение у них было американское и английское. 20 июля 1947 года голландская армия начала наступление и через полтора месяца захватила две трети Явы, остров Мадуру, значительную часть Суматры. Одновременно голландцы начали создавать мелкие «независимые республики» для будущих Соединенных Штатов Индонезии.
Вся эта агрессия произошла на глазах у Организации Объединенных Наций, членом которой является Голландия. Протесты Шарифуддина, поддержанные Советским Союзом и странами народной демократии, рассматривались в Совете Безопасности десятки раз, но результатов не дали, так как за Голландию стояли США, Англия и послушное им большинство. Вместо того чтобы сдержать агрессора, США навязали так называемую «комиссию добрых услуг» во главе с американским представителем. Эта комиссия всяческими способами начала оказывать добрые услуги… Голландии.
Одной из таких услуг было так называемое Ренвильское соглашение, подписанное 17 января 1948 года на борту американского военного корабля «Ренвиль». Согласно этому «соглашению» голландцы оставались на вероломно захваченных ими территориях да еще к ним отходили и такие районы, где голландских войск до того не было. Через две недели вынужден был уйти в отставку Шарифуддин.
Новая волна сопротивления охватила яванский народ. Усилился народно-демократический фронт, в который входили коммунистическая, социалистическая и рабочая партии, союз социалистической молодежи, центральная организация профсоюзов и многие другие демократические организации. В мае 1948 года по инициативе народно-демократического фронта был создан более широкий Национальный фронт.
Некоторое время спустя под влиянием посла США Огборна реакционные власти бросили в тюрьмы и уничтожили тысячи яванских патриотов. В том числе
были расстреляны руководители коммунистической партии — Мусо, Сурипно, Хариона, Дарусман, а также бывший премьер-министр Амир Шарифуддин.
После этого начались новые переговоры с Голландией. Но американо-голландские требования были настолько жестокими, что правительство не отважилось принять их, учитывая настроение народа. А какие это были настроения, свидетельствует председатель голландской делегации Стикер. Вернувшись в Голландию, он заявил: «У нас создалось впечатление, что все силы в республике работают против правительства».
Перед американцами и голландцами по-прежнему стоял вопрос: как сломить сопротивление яванского народа?
И тут произошли события вроде тех «таинственных приключений», которые описаны в этой книге. Американский представитель предъявил правительству республики голландский ультиматум, и, не ожидая ответа на него, голландские войска в ночь на 19 декабря 1948 года опять напали на республику. В Батавии, которая была в руках у голландцев, они арестовали представителей республики, а утром высадили авиадесант около столицы республики — Джокьякарты (в нашей книге — Дьеки).
Голландские войска ринулись на остальную территорию Явы, получив приказ беспощадно уничтожать всех, кто попытается сопротивляться. Армия голландцев в это время насчитывала уже 150 тысяч человек. Вооружение ее было самое совершенное: американские танки «шерман», английские пулеметы «брэн» и т. д. Расходовали голландцы на свою армию по миллиону долларов в день, что составляло приблизительно ту же сумму, какую они получали в порядке «экономической помощи» по плану Маршалла. Общественность всего мира была возмущена. В Совете Безопасности Советский Союз вскрывал махинации империалистов, требовал остановить войну и отвести войска на ту линию, которую они занимали до 19 декабря. Но и это предложение англо-американское большинство отклонило. Вместо него американцы и англичане высказали «сочувствие» Индонезийской республике, по-родительски пожурили голландцев, что они поступают нехорошо, советовали освободить арестованное правительство, поручили комиссии «добрых услуг» как-нибудь урегулировать дело, а в Совете Безопасности провели издевательскую резолюцию, которая призывала «обе стороны (!) прекратить войну» — и больше ничего.
Пока в Организации Объединенных Наций происходила эта позорная комедия, яванский народ мужественно сопротивлялся. Не имея возможности открыто бороться против отлично вооруженной армии, 300 тысяч яванских бойцов разошлись по лесам и горам и создали партизанские отряды. Народ освободил из тюрем 35 тысяч патриотов, которых заключило туда прежнее правительство. Восстали районы, до этого времени считавшиеся «спокойными».
Голландцам пришлось опять начать переговоры.
Вскоре в столице Голландии собралась конференция «круглого стола», где была принята конституция Соединенных Штатов Индонезии, в которой оповещалось, что «Республика Индонезии Серикат» (официальное название ее) является «независимой и суверенной». Наконец 30 декабря 1949 года голландская королева Юлиана торжественно оформила передачу суверенитета Индонезии[32].
Империалисты начали трубить на весь мир, что благодаря им индонезийский вопрос «счастливо и справедливо» решен, несмотря на «сопротивление» Советского Союза, что теперь Индонезия «независимая, суверенная» республика, что таким образом должны решаться и все другие вопросы, — и т. д. и т. п. Почему же империалисты были так довольны?
Ответ на этот вопрос дает другой документ, выработанный и принятый одновременно с конституцией, — статут «Голландско-Индонезийского союза». Согласно этому статуту во главе «независимой республики» Индонезии будет стоять… голландская королева! Международные отношения Индонезии будут зависеть от согласия Голландии. Заграничную торговлю Индонезия может вести только с некоторыми странами Азии, а с остальным миром — исключительно через Голландию. Голландские войска остаются в Индонезии «временно, в качестве гостей», но можно заранее сказать, что эти «гости» будут здесь, пока их не прогонят. Что касается индонезийских войск, то организацию их и подготовку офицеров берет на себя Голландия. Таким способом голландцы думают направить против народа кроме голландских еще и индонезийские войска. Весь голландский административный аппарат (20 тысяч человек) остается на своих местах и по-прежнему будет вести дела Индонезии. Наконец, Индонезия должна выплатить Голландии 4,5 миллиарда гульденов за расходы, понесенные Голландией в борьбе против индонезийского народа. Неудивительно, что все империалисты были удовлетворены таким решением индонезийского вопроса!
В заключение нужно сказать несколько слов о главном маклере в этой операции — о Соединенных Штатах Америки. В продолжение всего времени, затронутого в этой книге, об американцах не было слышно. Америка выступила на сцену в последние четыре года. Американские нефтяные кампании захватили богатейшие промыслы на островах Борнео, Суматра, Банка, Новая Гвинея. На Яве и Суматре построено уже десять американских нефтеперегонных заводов. Американский стальной трест получил монополию на добычу никеля на Целебесе. Под контроль американцев перешли голландские предприятия по добыче олова на островах Банка и Билитон. Американским монополиям принадлежит уже более миллиона акров каучуковых плантаций в Индонезии. Быстрым темпом идет процесс скупки у голландских фирм горных предприятий и плантаций — сахарных, хинных, кофейных, кокосовых. Есть сведения, что правительство Индонезии привлекает тридцать крупных американских корпораций для «реорганизации» хозяйства республики. За короткое время американские капиталы достигли половины всех капиталовложений в Индонезии. А ведь это еще только начало! Кроме всего этого, американцы овладели портом Сурабайя и создали там большую базу; есть у США особый интерес и к голландской Новой Гвинее, которая почему-то не включена в состав Индонезийских Штатов. Одним словом, на «священной войне против коммунизма» американские капиталисты зарабатывают неплохо!
Прошло уже несколько месяцев после создания Соединенных Штатов Индонезии. Индонезийский вопрос считается «решенным». Американцы удовлетворены. Голландцы тоже. А это значит, что дела вновь созданной республики не очень хороши. И в самом деле оттуда доходят сведения, что страна волнуется, как океан после бури. Борьба идет и между политическими партиями, и среди различных национальных и религиозных группировок, и между бедными и богатыми. Есть там еще продажные прислужники голландских и американских капиталистов, есть в отдельных районах всяческие претенденты на власть и так далее…
Но все это происходит в совершенно иных условиях, чем двадцать четыре года назад. Не «туаны» теперь голландские колонизаторы, а мелкие хищники, с которыми не трудно справиться. Не «туземцы» теперь яванцы, а хозяева своей страны. И не повстанцы делают «первый почин», а решает свои государственные дела весь индонезийский народ!
Быть может, нам придется когда-нибудь дописать к этой книге и еще один эпилог, последний, а пока — борьба продолжается.
Март 1950 г.
* * *
Вот и еще одно издание «Амока» выходит в свет. Все дальше и дальше в историю отодвигаются описанные в нем события. Совсем иной стала наша планета Земля. На карте ее остается все меньше и меньше колониальных и зависимых стран. В жестокой всенародной борьбе завоевала себе настоящую независимость и Индонезия. И каким же ничтожным выглядит теперь королевство Нидерланды в сравнении с Республикой Индонезией! Сегодня даже трудно себе представить эту большую богатую страну бесправной колонией маленького европейского государства!
Мы, советские люди, всегда знали, что рано или поздно Ява, как и вообще все колонии, освободится из-под гнета колонизаторов. Но автор этих строк, когда писал роман, не мог надеяться, что произойдет это еще при его жизни, что он у себя в Минске будет принимать дорогого гостя — посланца свободного индонезийского народа.
Индонезийский турист, работник министерства иностранных дел Республики Индонезии Кхо Куатлиат приехал в гости к автору романа «Амок».
Это была незабываемая встреча!
Товарищ Куатлиат увез в Индонезию белорусскую книгу о своей стране, а на авторском экземпляре ее оставил надпись на индонезийском языке, которого никто из нас еще никогда не читал: «Hidup perdamaian dunia! Hidup persahabatam Indonesia — Uni Sovjet!»
Но смысл этих слов нам понятен и близок:
«Да здравствует всемирный мир! Да здравствует дружба между Индонезией и Советским Союзом!»
Этим сердечным, дорогим для всех нас «документом» мы заканчиваем «историю одной книги».
Июнь 1960 г.
*32
Между прочим, любопытно отметить, что председателем «республиканской» Индонезии, в руки которому был передан акт, оказался… султан Джоджакарты Гамид. Мы не знаем, кто был султаном в то время, когда через Джоджакарту проезжал наш знакомый Гейс, но можем себе представить, как он удивился бы, если бы ему сказали, что наследником этого султана будет «республиканец».
1962
