Писатель Иван Фёдоров, много писавший об экзотических странах, взял себе псевдоним Янка Мавр.
Так же поступил и Николай Трублаевский.
Настоящая фамилия писателя Трублаини — Трублаевский.
В этом слове слышится: «трублю — веду за собой!».
Исторически так сложилось у военных и охотников.
«Після повісті «Лахтак» Микола Трублаїні більше не повертався в своїй художній творчості до теми освоєння Арктики. Але любов до цього краю, до його людей залишилася на все життя, І письменник зумів прищепити її багатьом підліткам. Він створив перший у Радянському Союзі Клуб юних дослідників Арктики при Харківському палаці піонерів. Цей клуб дав можливість сотням дітей розвинути свої здібності, вибрати свій шлях у житті, сформувати й загартувати свій характер. «Моя мета, — говорив Микола Петрович, — запалити юних читачів бажанням стати дослідниками Арктики, моряками, що не побояться штормів, авіаторами, що зуміють повести літаки на тисячокілометрові відстані, інженерами і вченими, що дізнаються про всі таємниці природи і переможуть усі стихії».
В Клубі юних дослідників Арктики Північ вивчали не лише по книжках і картах. У 1935 році Микола Трублаїні організував для членів клубу першу в Радянському Союзі подорож піонерів за Полярне коло. Це була справжня наукова експедиція — у залізничному вагоні, спеціально обладнаному на зразок криголама, йшла робота, подібна до тієї, яка проводиться на морському судні. Підлітки вели відповідні спостереження, робили виміри, несли вахти і т. ін. Вони поставили собі за мету не тільки побувати в Заполяр'ї, але й набути необхідних морякам навичок. Крім того, скрізь, де проходив поїзд, члени клубу допомагали місцевим піонерам організовувати гуртки юних дослідників Арктики. Захоплюючу, корисну, пам'ятну для кожного її учасника експедицію детально описав письменник Я. Гримайло в книжці «Дивний криголам».
У 1936 році при Харківському палаці піонерів Микола Трублаїні організовує ще один клуб — юних дослідників підводних глибин. І знову нові поїздки з дітьми — у Крим, на Кавказ.
Про подорожування піонерів чорноморським узбережжям, про їхні пригоди, про ті захоплюючі враження, що залишилися в юних мандрівників від зустрічей з радянськими підводниками, розповів письменник у великому творі «Мандрівники» (1937).»
В. Брюховецький
Гримайло Я. Дивний криголам : перша піонер. експедиція за полярне коло / Я. Гримайло ; мал. В. Невського. – Харків ; Одеса : Дитвидав, 1935. – 100 с. : іл.
https://chl.kiev.ua/Default.aspx?id=9708
«1934 року столиця України переїздила з Харкова до Києва. Український уряд залишив чудовий особняк у центрі Харкова. Побудований у 1820–1824 роках на Миколаївській площі (нині пл. Конституції), до революції 1917 року він належав Дворянським зборам. Бажаючих одержати будинок у 1934 році було багато: численні організації з документами, мандатами доводили своє право на володіння будинком уряду. Але 7 травня 1934 року на пленумі міськради секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев сказав: «Досі у нас не було великого культурного будинку, де провадилися б заняття з дітьми поза школою. Тепер прийнято ухвалу передати для дитячого палацу будинок ВУЦВКу». Саме ці слова поклали початок заснуванню Харківського палацу піонерів – першого дитячого закладу подібного типу в країні та в світі. Якими б міркуваннями не керувався тоді більшовицький уряд, випадково чи не випадково втілився в життя лозунг «Усе найкраще – дітям!», але діти Харкова дійсно отримали у володіння справжній палац, де все, навіть ручки на дверях, було зроблено спеціально для них.
Над створенням Палацу працювали кращі творчі кадри міста: архітектори О. В. Линецький та П. Ю. Шпара (пізніше головний архітектор Харкова), художники В. Єрмілов та В. Меллер, провідні інженери. В обговоренні реконструкції взяли участь театральні та музичні діячі, науковці, письменники, робітники харківських підприємств і, звичайно, діти. За 14 місяців роботу було закінчено, і 6 вересня 1935 року відбулося урочисте відкриття Палацу.
У 232 кімнатах розташувалися майстерні, кімнати для ігор та відпочинку, студії, великий актовий зал, зимовий сад, квіти для якого надіслали Нікітський та Батумський ботанічні сади. Бібліотека з фондом у 50 тисяч книг була найбільшою дитячою бібліотекою України. На вистави до лялькового театру запрошувала справжня шарманка. Авіамодельна лабораторія була обладнана під салон дирижабля, а в трамвайній лабораторії знаходився великий макет площі, якою бігала ретельно зроблена модель трамвайчика. Зараз вже важко цим когось здивувати, але яким апофеозом технічних досягнень ХХ сторіччя мали бути всі ці макети, стенди, моделі для дітей середини 1930-х років. Крім того, Палац мав власну електростанцію, власну друкарню, де видавалася власна газета. А за пропозицією П. Постишева Палац було звільнено від плати за комунальні послуги.
Офіційно Палац було відкрито у вересні 1935 року, але деякі дитячі колективи розпочали свою роботу, не чекаючи офіційного відкриття. Серед них був клуб юних дослідників Арктики, який дуже швидко став відомий на весь Радянський Союз. Керував ним відомий письменник Микола Трублаїні. Педагог за покликанням, він не займався вихованням дітей у тісних шкільних стінах. «Його школою, його педагогічною майстернею були і сувора Північ, і теплий південь, мандри з дітьми по морях і далеких, ще невідомих їм краях» . З ним члени клубу здійснили експедицію за Полярне коло, оглядали фіорди Скандинавії з борту криголама, зустрічалися з уславленими полярниками Г. Ушаковим, О. Шмідтом, І. Папаніним. Автори художнього фільму «Семеро відважних» писали цим дітям: «Свій фільм ми присвячуємо вам…». Микола Трублаїні все своє свідоме життя «створював власну, що так перегукується із сучасною реформою школи, педагогіку – свою школу радості, школу гармонійного виховання…» . Такою школою радості для дітей були і численні художні, спортивні, технічні гуртки та лабораторії.
Яскравою сторінкою в житті молодого Палацу стала зустріч Нового 1936 року. Річ у тім, що після Жовтневої революції новорічна ялинка довгий час вважалася пережитком минулого, і ціле покоління дітей виросло без чудового свята. П. Постишеву вдалося переконати Сталіна, що новорічна ялинка не є релігійним атрибутом, і 31 грудня 1935 року, вперше в країні після 1917 року, в головному залі Палацу воцарилася красуня-ялинка, а навколо неї закружляли діти в карнавальних костюмах. Звичайно, на вибір костюмів вплинули всі події того часу: і стаханівський рекорд 1935 року, і полярні експедиції, і «битви за врожай». Були тут і Василь Іванович Чапаєв з Петькою, і революційний матрос, і Червона Армія. Але слід віддати належне керівництву Палацу – у виборі костюмів діти мали повну свободу, тому серед учасників карнавалу були також Добчинський та Бобчинський, популярні на той час коміки Пат і Паташон, і зовсім безідейні Ромашка, Осінь, Зіроньки.
Велика Вітчизняна війна перервала це насичене життя та забрала життя багатьох вихованців і працівників Палацу. Загинули Микола Трублаїні та вихованець його клубу Юра Маслін, завуч Аркадій Ілліч Брауде, колишній вихованець літературної студії поет Михайло Кульчицький. В катівні гестапо загинула в 1942 році шістнадцятирічна вихованка радіогуртка Оля Чистякова, зв'язкова підпілля.
Але тягарі та незгоди війни не змогли зруйнувати той дух братерства, ті унікальні дружні стосунки, що склалися між працівниками та вихованцями закладу. Восени 1942 року в передачі Центрального радіо «Листи з фронту» пролунало звернення працівника Палацу П. Л. Слоніма до вихованців Харківського Палацу піонерів: «Я вспоминаю тебя, Ласик Конвиссер, и не расстаюсь с последним твоим письмом с боевого корабля, идущего на защиту Одессы. Где сейчас сражается наш жизнерадостный Олег Домбровский, никак не могу представить его взрослым? На каком фронте ныне политработник Борька Кабалкин? Я вспоминаю сейчас вас, всю мою «беспокойную команду» – Леночку Суркину, Люду Селеменову, Адика-маленького и Адика-большого, Павлика Карташевского, Мику Росинского, обоих Жень и многих, многих других». Закінчувався лист закликом мужньо боротися за наближення Перемоги. Його двічі передавали по Всесоюзному радіо, і Слонім отримав у відповідь понад триста листів, які дбайливо зберігає і досі.»
https://www.docme.su/doc/856598/hark%D1%9...
У Ярослава Гримайло есть ещё одна книжка о Трублаини — «Добропроходец» 1978
Є такий мудрий народний вислів: «Орли літають силою серця». Силою щирого і чесного серця підносяться й люди до верховин Добра і Правди. Шлях до цих висот не завжди легкий. їх здатні досягти лише люди благородної мети і високих почуттів.
Кого не схвилює вірне кохання вченого, котрий на борту супутника Землі вирізьбив ім'я коханої і пише їй: «І тепер ім'я моєї любові піднялося в космос до Сонця і стало з ним поруч...»
https://retrokniga.com/allproduct/books/g...
Про мужніх і дужих: Повісті та оповідання. Для серед. шкільного віку / [Передмова Петра Моргаєнка. Іл.: Руслан Саєнко]
Вид документа: Книги
Автор: Гримайло, Я. В.
Опубликовано: К. : Веселка, 1976
Физические характеристики: 128 с. : іл. ; 16 см
Зміст: Повісті: Дивний криголам. — Ніч серед білого дня. — Оповідання: Подарунок. — Хлопчик з голубом. — Зоя. — Німий
50000 экз.
