цитата Kail Itorr

Здається, це просто перевидання українською того, що було декілька рокив тому видано російською.

цитата Tess_Kyiv

А... про що йдеться?
Загальнодоступна група https://m.facebook.com/groups/93587700309...
Альманах україномовної фантастики Das Ist Fantastisch

цитата

«Заколот» я дочитав кілька тижнів тому, вже й із автором встиг поспілкуватися – ну і за результатами того всього кілька думок про книжку.

Перше й найголовніше, мабуть: такого роману в українській фантастиці ще не було. Тобто виріс він от з принципово іншого культурного середовища, видно, що Володимир Кузнєцов читав останніми роками багато сучасної зарубіжної (але не перекладеної українською) НФ. Точніше, як розповідає сам автор на презентаціях – слухав, бо віддає перевагу аудіокнижкам англійською.

Чому це важливо? А от, власне, тому, що «ми – це те, що ми читаємо». Інші патерни, інші уявлення про жанрові межі, про можливе й припустиме. Фактично це одна з небагатьох книжок (уточню: з тих, звісно, які я читав), що рішуче виламується зі звиклих меж. Це круто. І це надзвичайно важливо як прецедент: отак теж можна і треба писати, з такою архітектонікою, з доволі високим порогом входження (особливо для читачів, які не знайомі зі світовою НФ останніх років чи з лавкрафтіаною).

В цьому сенсі «Заколот» -- книжка, яку варто прочитати будь-кому, хто цікавиться розвитком сучасної української фантастики. Це аж ніяк не ідеальний, досконалий роман, але це роман, якого ви ще не читали й навряд чи найближчим часом знайдете щось схоже. От просто у нас так не пишуть. І в цьому сенсі це цікавий читацький досвід.

Окремий плюс – за те, яким чином автор вибудовує свій світ і архітектоніку твору. Розмах там степлдонівський («Last and First Men: A Story of the Near and Far Future», 1930), з поправкою на те, що альтернативна історія Кузнєцова пішла тут іншим шляхом завдяки тому, що були знайдені свідчення існування лавкратівських Давніх.

Сам роман побудований як низка повістей та оповідань, які стосуються переважно космічного корабля «Сінано», але рознесені в часі й просторі й показують нам деякі ключові етапи в цій Історії майбутнього. Читач, за словами автора, може знайомитися з ними в будь-якому порядку, але, звісно ж, варто віддати перевагу саме тому, в якому вони розташовані в книзі. Сприймати їх, може, й складніше, ніж у хронологічному порядку, але ефект несподіваних відкрить більший. (І тому НЕ раджу аж до кінця зазирати у хронологію, якою завершується книжка).

Звісно, коли ми говоримо про поєднання лавкрафтіани із далеким майбутнім і польотами в космос, виникає найперше, засадниче питання: яку картину світу реалізує в книзі автор? Власне сучасну наукову чи все-таки містичну? І попри те, що видавнича анотація обіцяє нам поєднання Лавкрафта з Воттсом, я би сказав, що перший тут безумовно бере гору. Це не мінус, а радше той нюанс, який треба враховувати, щоб не розчаруватися. «Заколот» -- попри всі космічні польоти і терміни типу «сингулярність» чи «аугментація» -- не тверда НФ. Головні питання, які стоять перед героями, аж ніяк не пов’язані з відкриттям таємниць Всесвіту, зміною наукової парадигми, розуміння людської природи і т.п. За жанром це суміш бойовика, горору і космоопери, причому космоопери нового типу (умовно кажучи, не Едмонд, а Пітер Ґамільтон). Бойовика тут, як на мій читацький смак, місцями забагато: тих сторінок, що присвячено пострілам, опису згорілих тіл і т.п., як на мене, могло би бути й менше, -- але, повторюся, це вже смакове. Так само на стилістичному рівні я був би радий частіше чути голос Воттса чи Раяніємі, чи Лавкрафта – а він там часто аж надто переважає, в громіздких реченнях, стандартизованих описах космічного жаху і т.п.

Та попри всі ці моменти читати «Заколот» мені було цікаво – і мушу визнати, Кузнєцов не раз і не два мене по-хорошому здивував. Знаю, що в цьому ж всесвіті він планує ще одну велику історію, сюжетно самостійну, -- і тримаю кулаки, щоб вона вийшла. Бо такі книжки дуже потрібні тут і зараз, щоб змінити часом надто вже одноманітний фантастичний пейзаж, де, як не крути, переважають характерники, відьми та мольфари.

Окрема подяка, звісно ж, видавцеві: Олексій Жупанський прискіпливо відбирає насамперед тексти незвичайні, неформатні, часом ризикує комерційною складовою задля того, щоб наситити наш культурний простір важливими й нетиповими книжками. Книжками, які б ніхто інший видати тут і зараз просто не насмілився б. Це круто і потрібно читачам, тому – так тримати!

Звісно, у пості всього не перерахуєш, тому, певен, про «Заколот» ми ще не раз згадуватимемо впродовж року на різних фестах – роман того вартий і дуже не хочеться, щоб він пройшов непоміченим.

(На лавкрафтіансько асиметричній фотці – примірник із лімітованим супером, здається, такі ще можна придбати на сайті видавництва та у автора, але це не точно, вони в разі чого виправлять мене в коментарях).

PS. Автор каже, що лімітовані супери скінчилися. Це привід читачам наступного разу не зволікати. ;)

цитата EarlGrey

и да, очень бы не помешал отрывок из книги в нормальном формате (pdf, fb2...), а не те ужасные сканы страниц что в интернет-магазинах представлены.

цитата EarlGrey

и да, очень бы не помешал отрывок из книги в нормальном формате (pdf, fb2...), а не те ужасные сканы страниц что в интернет-магазинах представлены.

цитата Vladimir Puziy

Ну, це вже точно не до мене. ;)

цитата MarcusProbus

до Львова не плануєте приїхати?

цитата Vladimir Puziy

В "Заклятих" я поки бачу ще щонайменше два цікавих сюжети в інших епохах, з іншими персонажами, для одного зараз активно начитую матеріал.

цитата V-a-s-u-a

про два інші закляті мечі історій немає