ЗБІРНИК ТЕЛЕСЮЖЕТІВ. Республіканська студія телебачення. 1970
І. «Виступає В. М. Владко». Київ. Український письменник, автор науково-фантастичних романів і повістей В. М. Владко виступає по Українському телебаченню у зв'язку з польотом радянської автоматичної станції на Місяць.
ЗРОБЛЕНО БУДІВНИКАМИ КОМУНІЗМУ
Чи прочитали ви вже в «Правді» чи в інших газетах наукові коментар! вчених, які конструювали, створювали «Луноход-1»? Безумовно,- так, бо хто ж не хотів би довідатися, як здійснили радянські інженери й техніки цю нечувану, фантастичну казку наших днів. І знову таки, ви, безумовно, вже знаєте, що являє собою це чудо, про яке кілька днів тому ніхто з нас 1 не думав.
Пам«ятаю, як 17 листопада я прослухав по радіо коротке повідомлення ТАРС, прослухав здивовано, не вірячи вухам своїм. «Луноход-1»?.. Він уже крокує по Місяцю?.. Віддалився від посадочного ступеню вже на 30 метрів?.. Неймовірно!
Природно, тоді я ще не читав ніяких коментарів, усе це з'''явілося наступного дня. І може, вийшло це лише тому, що’ багато років я пишу науково-фантастичні твори i «побував» Із своїми персонажами i на Венерi, i на Марсі, i на Місяці,- може, саме тому я прикрив очі й спробував уявити соб! дивну картину подорожі автомата по місячній поверхні, по Морю Дощів, де м«яко сіла станція «Луна-17».
Дивовижний світ виник перед моїми очима. Світ, в якому немає напівтонів,- тільки яскраві до сліпучого, залиті безжалісним промінням величезного Сонця грунт, каміння, скелі 1 разом з тим глибокі, чорні тіні тих скель. А ще чорніше небо, хоч на ньому й сле наче розжарена куля центральне світило, та ще виблискують міріади різнокольорових барвистих зірок. І більше нічого. Ан! найменшої хмарки, ані подуву вітерця,- де їм було б узятися на позбавленій атмосферi Місяця?..
Мертва тиша. Безживна пустеля. Не порушені сотнями вiкiв ніякими живими істотами розкидані камінці — можливо, залишки метеоритів, що залітали колись на Місяць з безкраїх космічних просторів.
I в цій пустелі рухається неправдоподібний, фантастичний, закинутий сюди людським розумом восьмиколісний візок. Він обережно просувається нвпроторвною колією, його ажурні коліса підіймаються й опускаються в залежності від нерівності місячного грунту. Він наче обирає собі шлях, хоч на ньому й немає водія...
Раптом перед вiзком виросло крупне каміння — як скеля, його не можна подолати колесами. Візок спиняється. Немов у ровдумі, немов він вирішує, що йому робити.
Минає кілька секунд — саме той час, поки до далекої, наче загубленої в сотнях тисяч кілометрів Землі долинуть телесигнали дивного візка, доки справжній водій «Лунохода-1» там, на Землі, вирішить, як саме треба зманеврувати вінком, доки радіокоманда пролетить над тими сотнями тисяч кілометрів,- радіокоманда з Землі до Місяця.
На все це потрібні кілька секунд, бо й час має обмежену швидкість. I ось восьмиколісний візок «Луноход-1» уже повертається, виконуючи радіонаказ. Він обходить навколо місячно! скелі, немов би бачачи її, знову повертає й рушає в тому ж напрямі, що й раніше, обминувши перепону!
Ну правда ж таки, це звучить як казка! Чи, якщо хочете, як невірогідна фантазія, епізод з найсміливішого науково «фантастичного твору! «Луноход-I» вільно маневрує серед незнаних шляхів місячно! поверхні, автоматичний візок шукає свій напрямок, покірний велінням земного водія, перед яким екрани телевізорів 1 телефотометрів. Так, нібито це фантастика.
Але і ні — це вже реальна дійсність, про неї пишуть в гавотах цілого світу, друкують фотографії «Лунохода-1» i переданих ним по телебаченню кадрів.
І те, що я оце зараз написав про нього, — мабуть, лише в якійсь мірі подібне до неймовірної, казкової, перетвореної на
дійсність фантастики!
І це вробили радянські вчені, інженери й техніки руками героїчного робітничого класу Радянського Союзу. Зробили наші сучас ники, нашу славні боати й сестри, отож — i ми з вами, ті люди, що невтомно, рік у рік будують комунiзм на нашій осяяній Сонцем планеті, яка розкриває й пшдкоряє великі таємниці Космосу!
Володимир ВЛАДКО.
19.XI .70 р.
Володимир Миколайович Владко,
Київ-4, вул. Дарвіна, 8, кв. 59,
тел. 25-11-70.
Спасибо коллегам за переформатирование в ДОК!
****
Мжпланетна станція «Луна-16». 1970 р.
Зразки місячного грунту вже на Землі! Вміщені у герметичну шухлядку, вони летять з Казахстану до Москви, до Академії Наук Радянського Союзу!
Після цього виступу, звісно, новину ще поширять багато разів засоби масової інформації.
Незабаром, скоріше за все, міжпланетна станція долетить й до Марса та здійснить на його поверхні м«яку посадку. Можливо, ще й за нашого життя.
