Про любовь,

Вот опять я пою про любовь.

В это слово поверил я вновь,

В нем не только к любимой любовь.

Я люблю

Эту светлую землю мою,

Этот мир, у беды на краю,

И об этой любви я пою.

Мы к далеким рванулись мирам —

Там никто не откликнулся нам.

Лишь летит, тополями пыля,

Голубая планета Земля.

Перед ней, как и все, я в долгу,

Я пою, это все, что могу,

И прошу вас, во имя любви

Все, что можете, сделайте вы.

Про любовь

Вновь на всех языках я пою.

I wich happiness for all of you

And in happiness yours I love you.

Я прошу,

Вас на всех языках я прошу

Je demande de la paix pour le monde

Demandez de la paix pour le monde...

Встреча артистов ансамбля "Верасы" с космонавтами на Байконуре. В центре — Герман Титов. Слева — Владимир Исаков. В то время попасть на "космическую кухню" непосвящённым было очень сложно, почти невероятно.

Самолёта стрела засвистит высоту набирая

Там, где солнце и мгла,

Мы летим небеса обнимая.

Может быть мы когда-то там жили,

Были птицами, звёздами были,

Но забыли об этом, забыли

И учимся вновь летать.

Пусть, всё это мираж,

Но всё-же, но всё-же

Мир, единственный наш,

Теперь нам дороже.

Всё же не даром летаем мы в снах

В звёздных далёких безмолвных мирах.

И детские сны откликаются нам — там.

Дети солнца и тьмы

Мы не всё о себе ещё знаем.

Возвращаемся мы и опять о полёте мечтаем.

И опять мы и звёзды, и птицы

И серебряный воздух струится

И под нами кружится, кружится

За нами летит Земля.

****

Вечер тих, тих звездопад.

И смотришь ты, как звёзды в море тонут.

Вместо них вспыхнет янтарь

И никогда рукой его не тронуть.

И века назад и завтра искать

Из звёзд рождается янтарь.

И лежит на дне под толщей воды

Как сказка ……….. звезды.

Звездопад. В море манят

Свет янтаря и отблеск звёздной тайны.

Может вдруг пристальный взгляд

Что-то открыть сумеет хоть случайно.

Разгадать не пробуй полночью зря

Живую тайну янтаря.

Подними на небо чистый свой взгляд

Там наши звёзды все горят.

*****

Неужели, семь звонких нот в тишине

Могут стать только воющим звуком?

Неужели, семь нежных цветов радуги

Могут стать только одним цветом – чёрным?

Рощи белые белит мороз

И одёжка бела у берёз,

Серебрятся под солнцем поля,

От дымов почернела земля.

Белый дом отражает река,

Белой стаей плывут облака,

Голубые просторы маня.

Почернел белый свет от огня.

Белым будь снег и чистым,

Белым будь снег, искристым,

Белым будь снег –

Всегда будь белым.

Белым будь дом под небом,

Тёплым будь дом и с хлебом,

Белым будь дом –

Не обгорелым.

Обольют голубые дожди,

После них пёстрой радуги жди;

Зелен луг и желтеют стога.

Чёрный дождь, чёрных радуг дуга.

Наш совсем невелик шар земной,

Белый, жёлтый он и голубой.

Вспыхнет где-то кровавый пожар

Это чёрные пачкают шар.

***

***

Был я и нет, был я и нет

там, где сейчас гранит,

В здешнем краю робкий мой след

память земли хранит.

Это бывает, это бывает:

Те, что идут за нами,

Улицы, улицы называют

нашими именами.

Ты не жалей, ты не жалей,

я догорел дотла,

Чтобы тебе стало теплей

от моего тепла.

Тысячу раз, тысячу раз,

наши сгорят сердца,

И и тысячу раз вспомнят о нас

улицы без конца.

Цікаво, що у відношенні до Олеся Бердника органи держбезпеки вирішили недоцільним застосовувати арешт. Чекісти підготували цілу кампанію з дискредитації дисидента й письменника. Передбачалося застосовувати до нього дисциплінарні заходи на роботі та спрямувати на обстеження до психіатричної лікарні ім. Павлова в Києві (відомою в народі за тодішньою адресою «Фрунзе, 103»). Більше того, планувалося опублікувати в пресі фельєтон під назвою «Конкурент Васисуалія Лоханкіна», який би компрометував Бердника як «особу, яка розклалася морально і політично» через порівняння його з персонажем сатиричного роману І. Ільфа й Є. Петрова «Золоте теля».

http://avr.org.ua/getPDFasFile.php/arhupa...

В. Кузьміч (1927) — автограф О.Кундзічу

Кузьмич (Кузьміч) В.

1924 Коюнбусто (рукопис)

1934 Висоти (оповідання)

1939 Океан (повість)

Нариси В. Владка:

Червоні квіти №17-18/1929   с. 10-12 "Сині" проти "червоних"

                                       с. 24-25 Шлях до гайки

                   №23-24/1929 с. 26-27 Ми з фотографом (нарис-фейлетон)

                   №6/1930         с. 21-23 Меккано-піонер (виробництво дитячої гри — сучасний "Конструктор" — на Харківському штампувальному заводі

                                                                                                                                                                            ім. Медвєдева )

у ЦДАМЛМ:

1. Письма от Б. Ляпунова (18.4.70; 12.10.70): В мире мечты — на рецензию, и подарок от ВВ (его книжка).

2. Письмо от 10.3.70 Potomci Skita : Gmjica Mlado Pokolenie Beograd (srpski) "поверну оригінал з рецензією тому, що скрутне становище видавництва"

Владимир Владко. Среща (Встреча): [Рассказ] // газета «Народна младеж» (София), 1961, 24 августа (№201) – с. ... – [На болгарском языке] возможно, Встреча в космосе, ЛГ, 13.01.59 г.

Владко: Эти вредители меня в гроб загонят; расстреляют их или нет, а мне опять на заём подписываться. 23.12. 1930 с. 133

Владко — робить висновки: хто займається шкідництвом, а тому ще на одну послугу підписуйся (повідомлення інформатора ДПУ. 1930) с. 134

Биографическая справка о ВВ с. 227

http://umka.com/rus/catalogue/history/pol...

Тут Савченком розповідається проста у своїй парадоксальності історія. Чоловік купив книгу. Читає. А там все про нього. До деталей. Дружині стало цікаво чому читає потайки та ховає? Знайшла, читає і все в книзі про неї. І також до найменших подробиць. Навіть небажаних. Дістався до книги син. Зрозуміло – і йому дістається на горіхи. Парадокс? Але не без самодостатнього полтавського гумору. (Колір не визначаю.) Звідки родом і Володимир Савченко.

Отже, цим «читанням» з однієї книги попереджаю інших «читачів»: « З безлічі варіантів прочитання можу використати лише один варіант. Мій пароль для входження у підписаній мені Савченком збірці «Візит зсунутої фазіанки» (Визит сдвинутой фазианки», Киев, изд-во «Молодь»,1991): «Сусанне Черненко на добрую память».

ВІДКРИТТЯ СЕБЕ                    

— це назва лише одного з творів письменника. Оскільки, як уже було сказано, Його на фізичному рівні серед нас уже немає, та знайти Савченка можна перш за все у віртуальному просторі Мережі. Простір цей відкритий. Туди і донині заходять відвідувачі. І не лише давні, а й нові. Читають, висловлюють свої погляди, своє сприйняття творів Володимира Савченка. Хтось пише, що Він допоміг цією повістю вибрати професію. Хтось дивується, що виявляється цей надсучасний твір написано аж у 1967 році… Коротше. Хто захоче перевірити нехай покопирсається в Мережі. Достатньо, як каже на своєму «Персональному сайті» письменник, набрати «Володимир Савченко». Роман «Відкриття себе» — про дублів. Тобто — клонів. Трьох фізично існуючих клонів, створених загиблим підчас експерименту провідним інженером Кривошеїним. Один із них, котрий фігурує як «аспірант Валентин Кривошеїн», каже двом іншим: «Троє з одного стручка. А було четверо…» Проте цілком резонно і правильно буде сказати: « Нині їх таки четверо. І роль глобального клона зовсім непогано виконує Інтернет. Інформаційного клона. Точніше все-таки комунікатора. Принаймні, щоб оцінити простір, лексику, динаміку часу, в якому діють учасники творів Савченка, «понишпорила» сторінками кіно пройдешніх часів саме в Мережі. (За фахом авторка кінознавиця.) Щоб спробувати ідентифікувати відтворене Володимиром Савченком словом з візуальною ілюзією періоду, епохи розквіту науково-технічного прогресу.

І перестає дивувати чому один з дописувачів на «Відкриття себе» звинувачує письменника, мовляв, Савченко некваліфіковано описує роботу слідчих. На що інший — «Захисник» — йому резонно відповідає: так тут йдеться про чоловіка, який клонував себе, а не про міліцію. Значить Савченко таки виграв процес у Його величності Часу. Атрибутику – інтер’єри, техніку, розмаїття моделей комп’ютерів, мобілок, смартфонів, скайпів… кожному читачеві дано побачити по-своєму. Головне не в цьому. Люди рухають сюжет. Вони живуть у об’ємному відкритому просторі твору. Вони мислять, конфліктують, шукають, експериментують. Вони чуттєво живі і розумні, і кар’єристи, і таланти, і заздрісники… Гострослови і тупаки. І немає в цьому просторі ні демонів, ні страхітливих бутафорських чудовиськ, інопланетян-убивць та їм подібних витворів. Знову ж таки в Мережі знайшла пораду від одного з тих, хто відкрив для себе Савченка недавно. Він: хто шукає чисту «розважалочку» нехай «Відкриття себе» не розкриває…

    Так Володимир Савченко був серйозним Майстром. У своєму особливому жанрі. Банно-пральні пригоди у нього годі й шукати. Його ще називають «останнім з титанів наукової фантастики». Але, гадаю, недаремно на кількох різних сайтах за неоднакових причин, повторюється одна й таж фраза з фіналу повісті: «Три інженери (авт. – повноцінні, осмислені — не «дублі») йшли на роботу».

З ВІКІПЕДІЇ. «У 1973 році вийшов у світ 25-й том «Бібліотеки сучасної фантастики» під назвою «Антологія», у якому у скороченому варіанті була вміщена програмна для Савченка повість «Випробовування істиною».

              ПОСАДА У ВСЕСВІТІ

— науково-фантастичний роман — 1992 рік. Сам Володимир Савченко позиціонував себе Стражем. І не приховував цього. Це не вигадка авторки, яка не вперше пише про це. Слова з «Посади»: «По одному читачу-грунту і цивілізація буде продовжуватись». Бо «Науковий прогрес рухає не лише уяву, але часом і відсутність її». Адже «Піна осідає – суть залишається».

З МЕРЕЖІ. «15 жовтня, 2011р. Андрій Токарчук: «Читаю «Посаду в Всесвіті». Випадково потрапила книга до рук. Шкода, що з цією людиною не спілкувався особисто. Він – геній думки (…)».

Мені пощастило спілкуватись з Володимиром Івановичем. І його вроджена екстравагантність – в розумінні не потрапляння в загальний ряд, парадоксальність, інтелект справили на мене мабуть більший вплив, аніж гадала. Савченко просто став прообразом для давненько написаної і таки опублікованої ексцентричної повісті «Ловитор». В ній він таки Страж – Софокл Сковород.

Твори Савченка (за його життя) були опубліковані у 29-ти країнах. Перевидавались і мали високі рейтинги. Свідчення? Тиражі!

На сайті Володимира Савченка його фото різних часових періодів життя. Далі по відео напис «Фото сутності автора». Відкриваю. В кадрі на тлі зірок на першому плані КУЛЯ. Вона прозора. Всередині світиться життєдайною енергією. На неї накладається своєрідна зоряна доріжка і вкраплена в неї постать. Девіз сайту «Пусть твой призыв без отклика замрет – один иди, один иди вперёд!» Рабіндранат Тагор. (авт.- перекладати поетичні рядки Р.Т. не наважуюсь). Це дійсно духовне кредо мислителя Володимира Савченка. Від нього він не відступав. Тому і відбувся Його феномен.

КУЛЯ. З її появи невідомо звідки у міфічному містечку Таращанську і починає розгортатись дія в романі «Посада у Всесвіті». Творі неоднозначному. Бо в ньому власне письменник і спроектував заздалегідь ту Кулю, яку виніс на свій персональний сайт, як «Сутність автора». Інженер, технар, науковець, письменник-фантаст. Інтелектуал. Проте сьогодні у нього не спитаєш: «Володимире Івановичу, а що все-таки значить Ваша Куля на сайті?» На тому ж сайті викладено «12 передбачень». Дванадцяте «Передбачення фантастом-фантаста» ніби загадка, послання в майбутнє. Тим паче, що далі: «Список буде продовжено. Публікація цих матеріалів вільна – але неодмінно з посиланням на мій сайт». Отже, за моїм прочитанням («Жив-був хлопчик) Володимир Савченко з граничною чіткістю розписав у «Посада у Всесвіті» як піде. І де буде (все-таки див. – сайт) у Всесвіті. Видається фантастичним? Чому? Він же був лідером у своєму особливому жанрі.

У романі, над яким трудився двадцять років, він і визначив себе. Не одразу. Коливався. Образ «приборкувача Кулі» талановитого і сміливого вченого Корнєва привабливий. Енергійний, динамічний, здатний до авантюрних рішень. Але все-таки у розвитку сюжету, характерів поступово переносить акцент на директора науково-дослідного інститут В.В. Пеца. Особи не такої яскравої. Людини, яка мислить зважуючи, осмислюючи, сумніваючись. Етика. Обоє співпрацюють з Кулею. Корнєв про Пеца: «… Навіть дурість великої людини містить у собі відблиск її величі». Врешті-решт Куля забирає обох. Бучно ховають інженера Корнєва. За ним непомітно – зі сторінок роману – йде скромно й осмислено Пец. Проте залишається ще один молодий герой. Його письменник вводить у дію ближче до розв’язки. «Електрика може все, — цей девіз Віктор Буров сповідував, без перебільшення, змалечку». Це автобіографічний факт. І вже цей інженер іде на роботу. Ну не зупиняє процес еволюції пізнання інженер за фахом Володимир Савченко. Письменник-то він за покликанням.

Премія «Велике Кільце» за роман «Посада у Всесвіті». Рік 1994.

Премія на конкурсі Детгіз за повість «Чорні зорі». Рік 1960.

На першу річницю відходу Володимира Савченка – 2006рік, січень, число в різних джерелах від 16 до 24 січня… – у Національній спілці письменників під орудою голови комісії НСПУ з пригодницької та фантастичної літератури Миколи Славинського   зібрались київські письменники-фантасти вшанувати пам'ять Майстра. Письменник-фантаст — фахова освіта інженер-металург — Тимур Литовченко сказав, що повість «Чорні зорі» (побачила світ загодя до року народження ТЛ) прочитав ще підлітком. (Вона була з ним і в день зібрання). І фактично зростав із нею. Проте ніколи не думав, що йому випаде нести труну, проводжаючи в останню земну путь тіло Володимира Івановича Савченка.

Приз «Чумацький шлях» за повість «Викрадачі сутностей». Рік 1989.

Фото Савченка на сайті. З Премією «Аеліта» (2003рік) за внесок у російськомовну фантастику. Він високо над головою тримає цей символ визнання. Перемоги.

        2013 ЙОМУ Б ВИПОВНИЛОСЬ — 80.

       НА РОЛЬ НОСТРАДАМУСА НЕ ПРЕТЕНДУВАВ

    Проте у повісті-п’єсі «Нова зброя» — 1965 рік фігурує: «…а з лабораторії CERN...» (Європейська організація ядерних досліджень) заявляє про « прискорювальне кільце». Не треба бути великим технарем, достатньо цікавитись що відбувається в світі. І… знати твори Володимира Савченка, щоб подивуватись його творчій далекоглядності. В мережі достатньо відеохроніки про ВАК – Великий Адронний Колайдер. Щоправда, сорок з достатнім гаком років тому термін «бозон Хіггса» не вживався. Однак в «Новій зброї» контури цього незрозумілого у своєму призначенні об’єкта означені. Якщо процитувати Савченка, то це «тіні грядущого на минуле».

ВІКІПЕДІЯ. Колайдер (collide – англ.) – зіштовхувач. Це система прискорювачів заряджених частиць, в якій два пучки прискорюються назустріч одне одному.

Володимир Савченко запитує (сайт): — Чому в науці вчені не роблять посилань на дослідницький подвиг та внесок фантастів? (…) Наукова фантастика йде попереду науки.

Щоб довести це наведу кілька передбачень письменника-фантаста Савченка, які він сам відстежив.

1. Передбачення сучасної мікроелектроніки та кристалічних комп’ютерних істот – в оповіданні «Дивна планета» (1958р.)

2. Передбачення ядерного матеріалу та видобутку антиречовини ще не підтвердилось; але передбачення ядерних катастроф, на жаль! Уже: 1979 – Три-май-Айленд, 1986 – Чорнобиль – повість «Чорні зорі» (1957-58рр). Тоді (50-ті) не існувало ще поняття «ядерна енергетика».

Утім сучасний кінематограф – американський, західноєвропейський – достатньо виразно поставляє на екран продукцію про наслідки експериментів науковців з тонкою матерією фізики атомного ядра. Тут все-таки знову звернусь до передбачення Савченка – «8». «Передбачаю крах теорій «кварків» та «елементарних частиць».

Так ким же був письменник Володимир Савченко?

Володимир Гусєв – письменник-фантаст (за фаховою освітою інженер-фізик) читає з «Жив-був хлопчик» свою версію. «Подивовує масштаб мислення Савченка. Та що там нашого світу – багатьох всесвітів, які народжуються та вмирають. Це в романі «Посада у Всесвіті»…

А ще Володимир Савченко запропонував концепцію U-поля, що має «дофізичну природу. В категоріях ідеалізму це самоконцентрація в нашій частині світу Всесвітнього Я; в поняттях древніх філософій близько до Дао китайців і Брахми індусів». Це у статті «П'ятнадцять нових формул фізики та космології. Всесвітнє кореляційне поле дії ( U-поле), яке проявляє себе Універсальним зв’язком величин та явищ»). Це ніщо інше як математичне тлумачення ідей індуїзму. А може навіть те «Велике Об’єднання, котрого прагнуть фізики»!

Він замислювався і над екологічними проблемами. А його непримиренність до нас споживачів та руйнівників Матінки Природи?

Тому з властивою йому творчою прямолінійністю писав: «Необхідний поворот на 180 градусів в усьому: в психології, в образі життя, в виробництві, енергетиці. Стримування споживацької стихії в усіх її проявах. Смирення замість самоствердження.».

І він не декларував ці істини. Він так жив. Єдиним особистим транспортом письменника-фантаста Першої зіркової величини був… велосипед.

       ЖИВ-БУВ ХЛОПЧИК

Перше оповідання Савченко написав, коли йому було 10 років. Це 1943 рік. Йде Друга світова війна. Писав в евакуації далеко на Сході. Називалось воно «Як лисиця Фріца до партизанів привела». Публікувалось у журналі для дітей «Мурзилка». От власне тоді Володя і вийшов на свій крутий шлях. Книгу розкрив. І було там написано: «хлопчик виріс і вивчився на інженера». Диплом є, інженер гарний, роботу має гідну. Проте знову розкриває Книгу. Читає: «… а народився письменником. Фантастом». А наука? «Науковим фантастом».

З сайту ВС: «Живу на Україні, в Києві. Проте як письменник, де завгодно, лише не тут. Так теж можна». Однак у 2005 році колеги по цеху фантастів провели Його Сутність в путь до, загодя приготовленої ним на час відходу, Кулі з Києва. Під тим же сузір’ям Водолія, під яким Він і народився. І яким знаменуються наше нинішнє тисячоліття.

Урну з прахом родичі поховали в Москві.

ФАНТАСТИЧНА ДЕТАЛЬ. На одному з сайтів ( сайт не позначатиму – хто захоче знайде сам), де викладена біографія, твори Володимира Савченка, замість його фото зображення якогось «пана Х». Так «Жив-був…», але це зовсім не той «хлопчик»! І не з тієї Книги… Парадокс. А ймовірність того, що (тільки замість інженера) вже новий письменник-фантаст йде на роботу хіба виключається? Передбачення, передбачення і знову ж таки передбачення…

          А ІДЕЇ З ЙОГО ТВОРІВ

та наукових розробок, відкриттів реалізуються по світу. Глобальне бачення далеко вперед. Не лише в сьогодні, а й в прийдешнє. Наскільки? Відповідь в «Есе про користь вивчення довідників. До річниці Чорнобильської аварії» (1988р): «… вона ще не закінчилась, ця еволюція».

   Натомість переді мною віртуальний простір не лише екрану комп’ютера , а й в портал Простору Книги поза ним. Там незавершена дилогія Володимира Савченка «Час Великий Заперечень». Але, як вважає він «… головна особливість цих романів в тому, що описані в них НПЧ (НПВ) , Неоднорідний-Простір-Час – ось-ось мають відкрити. Фактів спостереження його більше ніж достатньо; залишилось їх осмислити та зрозуміти. Автор з великою цікавістю чекає цього моменту». В електронному форматі є сторінка ( авт. – російський варіант «Для начинающих Вселян) «Для початківців Всесвітян».

    Тому самі маєте зрозуміти – 13-те Передбачення:

      ЕПІЛОГУ НЕ БУДЕ! БУДУТЬ ВСЕСВІТЯНИ

ЗРОБЛЕНО БУДІВНИКАМИ КОМУНІЗМУ

Чи прочитали ви вже в "Правді" чи в інших газетах наукові коментар! вчених, які конструювали, створювали "Луноход-1"? Безумовно,- так, бо хто ж не хотів би довідатися, як здійснили радянські інженери й техніки цю нечувану, фантастичну казку наших днів. І знову таки, ви, безумовно, вже знаєте, що являє собою це чудо, про яке кілька днів тому ніхто з нас 1 не думав.

Пам"ятаю, як 17 листопада я прослухав по радіо коротке повідомлення ТАРС, прослухав здивовано, не вірячи вухам своїм. "Луноход-1"?.. Він уже крокує по Місяцю?.. Віддалився від посадочного ступеню вже на 30 метрів?.. Неймовірно!

Природно, тоді я ще не читав ніяких коментарів, усе це з'''явілося наступного дня. І може, вийшло це лише тому, що’ багато років я пишу науково-фантастичні твори i "побував" Із своїми персонажами i на Венерi, i на Марсі, i на Місяці,- може, саме тому я прикрив очі й спробував уявити соб! дивну картину подорожі автомата по місячній поверхні, по Морю Дощів, де м"яко сіла станція "Луна-17".

Дивовижний світ виник перед моїми очима. Світ, в якому немає напівтонів,- тільки яскраві до сліпучого, залиті безжалісним промінням величезного Сонця грунт, каміння, скелі 1 разом з тим глибокі, чорні тіні тих скель. А ще чорніше небо, хоч на ньому й сле наче розжарена куля центральне світило, та ще виблискують міріади різнокольорових барвистих зірок. І більше нічого. Ан! найменшої хмарки, ані подуву вітерця,- де їм було б узятися на позбавленій атмосферi Місяця?..

Мертва тиша. Безживна пустеля. Не порушені сотнями вiкiв ніякими живими істотами розкидані камінці — можливо, залишки метеоритів, що залітали колись на Місяць з безкраїх космічних просторів.

I в цій пустелі рухається неправдоподібний, фантастичний, закинутий сюди людським розумом восьмиколісний візок. Він обережно просувається нвпроторвною колією, його ажурні коліса підіймаються й опускаються в залежності від нерівності місячного грунту. Він наче обирає собі шлях, хоч на ньому й немає водія...

Раптом перед вiзком виросло крупне каміння — як скеля, його не можна подолати колесами. Візок спиняється. Немов у ровдумі, немов він вирішує, що йому робити.

Минає кілька секунд — саме той час, поки до далекої, наче загубленої в сотнях тисяч кілометрів Землі долинуть телесигнали дивного візка, доки справжній водій "Лунохода-1" там, на Землі, вирішить, як саме треба зманеврувати вінком, доки радіокоманда пролетить над тими сотнями тисяч кілометрів,- радіокоманда з Землі до Місяця.

На все це потрібні кілька секунд, бо й час має обмежену швидкість. I ось восьмиколісний візок "Луноход-1" уже повертається, виконуючи радіонаказ. Він обходить навколо місячно! скелі, немов би бачачи її, знову повертає й рушає в тому ж напрямі, що й раніше, обминувши перепону!

Ну правда ж таки, це звучить як казка! Чи, якщо хочете, як невірогідна фантазія, епізод з найсміливішого науково «фантастичного твору! "Луноход-I" вільно маневрує серед незнаних шляхів місячно! поверхні, автоматичний візок шукає свій напрямок, покірний велінням земного водія, перед яким екрани телевізорів 1 телефотометрів. Так, нібито це фантастика.

Але і ні — це вже реальна дійсність, про неї пишуть в гавотах цілого світу, друкують фотографії "Лунохода-1" i переданих ним по телебаченню кадрів.

І те, що я оце зараз написав про нього, — мабуть, лише в якійсь мірі подібне до неймовірної, казкової, перетвореної на

дійсність фантастики!

І це вробили радянські вчені, інженери й техніки руками героїчного робітничого класу Радянського Союзу. Зробили наші сучас ники, нашу славні боати й сестри, отож — i ми з вами, ті люди, що невтомно, рік у рік будують комунiзм на нашій осяяній Сонцем планеті, яка розкриває й пшдкоряє великі таємниці Космосу!

Володимир ВЛАДКО.

19.XI .70 р.

Володимир Миколайович Владко,

Київ-4, вул. Дарвіна, 8, кв. 59,

тел. 25-11-70.

Спасибо коллегам за переформатирование в ДОК!

****

Мжпланетна станція "Луна-16". 1970 р.

Зразки місячного грунту вже на Землі! Вміщені у герметичну шухлядку, вони летять з Казахстану до Москви, до Академії Наук Радянського Союзу!

Після цього виступу, звісно, новину ще поширять багато разів засоби масової інформації.

Незабаром, скоріше за все, міжпланетна станція долетить й до Марса та здійснить на його поверхні м"яку посадку. Можливо, ще й за нашого життя.