Дополнение к библиографии


Вы здесь: Авторские колонки FantLab > Авторская колонка «slovar06» > Дополнение к библиографии Марии Романовской
Поиск статьи:
   расширенный поиск »

Дополнение к библиографии Марии Романовской

Статья написана 2 апреля 2017 г. 15:47

https://fantlab.ru/­­search-works?­...

  Ярина Цимбал:

У 1920-х роках найбільше жінок було в Спілці селянських письменників «Плуг». Пояснення дуже просте: як літературна організація «Плуг» робив ставку на масовість. Ініціативна група письменників на чолі з Сергієм Пилипенком заснувала «Плуг» у кінці березня 1922 року. На початку 1923 року спілка нараховувала 27 членів, 1924 року — 93 члени, 1925 року — 183 члени. Протягом перших п’яти місяців існування організації було закладено філії в Костянтинограді, Валках, Лубнах, інших містах Харківщини, Полтавщини, Київщини. З’явилися окремі комсомольські, жіночі, дитячі, драматургічні секції «Плуга». Масовізм став головною вадою організації, але до того було ще далеко.

І плужани пишалися своїм уявним фемінізмом, а точніше, масовізмом: от, мовляв, їхня організація охопила всі верстви, всі вікові категорії, всі статі. З лютого 1925 року почав виходити офіційний друкований орган спілки — двотижневик «Плужанин». На його обкладинці містили групові знімки плужанських філій і літгуртків у Прилуках, Умані, Лубнах, інших містечках і селах, знімки плужан-червоноармійців, плужан-комсомольців, плужанок-жінок. До «Плуга» належала і «Міс Література» 20-х років Наталя Забіла.

Партизанка-молдаванка

Якщо Наталя Забіла була найкрасивішою плужанкою, то Олександра Свекла, безперечно, найзагадковішою. Ім’я її іноді писали як Олеся, а прізвище — як Сфекла, тільки по батькові завжди однаково — Федорівна...

http://litakcent.com/­­2017/­­03/­ &s...

P.S.  

http://mcbs79.blogspot.ru/­­p/­­blo...

http://pda.coollib.xyz/­a/­46513

Спогади М. Романівської:

http://www.smoloskyp.org.ua/­­-leftmen...

goo.gl/102zxz

https://fantlab.ru/­blogarticle41920

https://fantlab.ru/­blogarticle39942

Хлопчик Вітя мріє полетіти на Місяць. Він потрапляє до родини вчених-фізиків, які в трудний післявоєнний рік відновлюють лабораторію низьких температур.

Читач поринає в життя, повне пригод і боїв за наукові істини, добуті в кропіткій праці, сміливому експерименті.

Група фізиків вирушає в туристський похід. До них приєднується іноземний вчений Олчінстон, який хоче будь-що дізнатись про секретні матеріали кріогенної науки в нашій країні.

http://argo-unf.at.ua/­­load/­­kozl...

Післяслово. Я.С. Кан до «На верхів«ях холода» 1960:

Повість М. Романівської «На верхів’ях холоду» дещо незви¬чайна за своїм жанром. В ній немає ані фантастики, ані пригод. Проте вона правдиво показує повсякденну романтику наукової ро¬боти післявоєнного відбудовчого періоду. її герої — ЖИВІ люди вчені-фізики — в тяжких умовах зруйнованого окупацією міста на^ лагоджують нормальну роботу, перервану війною.

Та галузь науки, в якій працюють герої книги, — Всеволод Ми-хайлович та Микола Іванович, їх товариші та учні — фізика низь¬ких температур почала розвиватись на початку 30-х років саме в Харкові. З допомогою посланців Ленінградського фізико-технічно- го інституту Л. В. Шубнікова та Б. Г. Лазарева в нашому місті була створена перша в СРСР школа кріогенників, вихованців якої можна зустріти не тільки в Києві, Москві, Ленінграді, Тбілісі та інших містах Союзу, але й за ного межами — в Китаї, Польщі, Угорщині, Чехословаччині.

Слід відзначити сміливість автора, який не пішов второваною дорогою показу успіхів фізики ядра, радіолокації, телебачення, чи популярної зараз кібернетики, а зважився привернути увагу до тої галузі фізики, яка до останнього часу здавалась сугубо аб¬страктною, руто академічною, і тому була маловідома широким ко¬лам читачів.

Тільки останні роки ствердили, що письменниця, написавши перший варіант книги року 1947-го, пішла, як то кажуть, на технічно виправданий риск. Правда, розрахунок показав, що надкалорійні палива для міжпланетних кораблів кріогенними методами створити не пощастить. Проте фізику низьких температур почали застосо¬вувати в багатьох інших, здавалося б, дуже віддалених від н,еї, галузях науки і техніки. Рідкий водень використовується гірп дослідженні ядерних процесів за допомогою бульбашковнх камер та при побудові вакуумних установок иечуваної досі потужності в мільйон літрів н^ секунду, які потрібні для одержання дуже чистих металів. І якщо кілька років тому рідкі водень і гелій були до¬ступні тільки небагатьом лабораторіям світу, до того ж в кількості не більше 1—2 літрів, то зараз ці обидві рідини можуть перевози¬тись на будь-яку відстань в автомобільних і навіть залізничних ци¬стернах.

Нарешті низькі температури проникли і до наймоднішої, як¬що можна так сказати, галузі техніки — до кібернетики. Вико-ристовуючи чарівні якості надпровідникір, вчені ^ та інженери проектують і будують лічильні машини які, на відміну від ниніш¬ніх, складатимуться не з десятків, а з сотень тисяч елементів, спо-живатимуть не десятки кіловат, а всього тільки кілька ват потуж¬ності і не потребують для себе великих приміщень, а вмістяться в об’ємі кількох літрів.

Звичайно, все це стало можливим тільки після того, як вчені кріогенникн копіткими напруженими дослідженнями глибоко про-никли в таємниці низьких температур, використовуючи буквально ювелірну техніку на зразок тієї, яка описана сцені нічного дослі¬ду Всеволода Михайловича та Миколи Івановича і яка насправді була застосована А. І. Шальпіковим в дослідженні проміжного стану.

Немає сумніву, що, звертаючи увагу молоді на цю найцікавішу галузь фізики, автор повісті може вважати, що буде частка і іюго праці в появі нових майбутніх видатних фізиків, котрі ще глибше проникнуть у суть дивних якостей речовин при низьких темпера-турах.

Наприкінці треба відзначити, що авторові пощастило зберегти абсолютну точність наукового матеріалу, взятого^ з праць переваж-но радянських учених, опублікованих в науковій періодичній пресі та монографіях.

Я. КАН

кандидат фізико-математичних наук.

«Вітер» науково-популярний нарис про використання енергії вітру. 1950 р. — є  обкладинка брошури.

Коли в 1934 році в Харкові був відкритий перший в Радянському Союзі Палац піонерів та жовтенят, Романівська (разом з Миколою Трублаїні) стає постійним і активним членом наукової ради Палацу. Вона працює в секторі фізики, бере участь у роботі фізичної лабораторії. Саме в ній конструювали малі дослідники діючі моделі вітродвигунів, про які йде мова у її науково-фантастичній повісті «Шахти в небі». Дружба з фізикою продовжується й у післявоєнні часи. Письменниця уважно слідкує за всім новим, що виникає в галузі теоретичної фізики, відвідує захисти дисертацій молодими науковцями, консультується з фахівцями.

У кожного читача є в літературі свої улюблені жанрн, свої теми. Та незалежно від віку й особистих уподобань, майже зсі охоче читають твори наукової фантастики. Популярний і корисний науково-фантастичний жанр складався в українській радянській літературі протягом другої полоьини 20-х та в 30-х роках. Багато сил вклали в його розвиток Ю. Смолич, В. Владко і ряд інших письменників. Вони прагнуть розкрити в своїх творах безмежні можливості науки, поставленої на служіння людству, комуністичному суспільству, змалювати самовіддану творчу працю радянських винахідників, викрити й засудити кар’єризм у науці.

Прийшла з своїми темами до цього жанру і Марія Романів-ська. Для науково-фантастичних творів письменниці характерне поєднання фантастики з реальністю сьогоднішнього дня, з невідкладними погребами народного господарства, життя колгоспіз. Практичне втілення наукового відкриття допомагає боротьбі з стихіями, «загнуздує» їх сліпу силу, повертає її на користь суспільству.

У першому з творів цього жанру повісті «Загнуздані хмарм» (1935) письменниця розповідає про винахід та практичне здійснення керування погодою. Доктор геофізики Горний сконструював літаючу станцію штучного дощування.

Дія повісті розгортається на дирижаблі (літаючій станції) та в колгоспі «Південь», лани якого чекають рятівної штучної зливи. Обидва плани повісті зв’язує постать маленької Галинки, онуки знатного колгоспного чабана Омелька, яка випадково потрапляє до літаючої станції.

Галинка майже одноліток героїні першої повісті Романівської «Марійка». Але як далека дівчинка, що зростає в радянському суспільстві, від лякливої й затурканої доньки селянина-бідняка. Галинка -^-життєрадісна, щира, активна істота, з розвинутим почуттям колективізму, з свідомим розумінням громадського обов’язку. Дівчинка захоплюється ентомологією, завзято полює на комах, збираючи їх колекцію.

Цікава постать сільського діда Омелька, колгоспного новато-ра-дослідника, що знайшов вітамін зросту рослин. Велике місце в житті Омелька посідає флейта, на якій він майстерно грає.

З героїв книги, що перебувають на літаючій станції, виразна фігура тринадцятирічного Мака Горного. Хлопчик рано втратив матір. Його виховує батько, який живе лише геофізикою. Мак зростає в оточенні людей, інтереси яких окреслені тією ж наукою. Це рано пробуджує інтерес до фізики й математики, в галузі яких він обізнаний, може, більше за студента-першокурсника. Розглядаючи образ Мака, слід мати на увазі, що на нього, як і на ряд інших персонажів в цьому творі, науково-художньому за жанром, покладено певні популяризаторські функції.

Образи працівників літаючої станції (Горний. Рая, Гриценко) дещо надмірно романтизовані письменницею, особливо Горний. Змальовані як люди, захоплені єдиною в житті пристрастю, вони досить однобічні, певною мірою схематичні.

Справжньої схвильованості і навіть своєрідної поетичності твору надає зростаюче напруження боротьби за здійснення :про-би штучного дощу. На багатих ланах «Півдня» панує посуха Наближається страшний гість — суховій. І чеканням лошу жи.ть дорослі й малі. Колектив літаючої станції, що вперше намагається

здійснити експеримент на широких масивах, хвилюється. Від наслідків залежить сама доля винаходу Горного. До того ж науковці почувають велику моральну відповідальність перед колгоспом, що звірився на них. Перший дослід зазнає невдачі — ешелон хмар проходить повз лани «Півдня». Залишається друга й останнп спроба.

Доля технічного винаходу по-справжньому глибоко хвилює й захоплює читача. І це також тому, що письменниця, кажучи словами О. М. Горького, науку й техніку зображує «не як склад готових відкриттів і винаходів, а як арену боротьби, де конкретна жива людина переборює опір матеріалу і традицій». Винахідники перемогли, і рятівна злива лине на спраглу землю. Своїми малюнками насиченої вологою природи автор показує уміння конкретизувати абстрактно-наукові явища, органічно зливати їх прикмети з кольоровим, зоровим малюнком пейзажу. Подібне ми можемо побачити і в інших науково-художніх творах письменниці.

Друга науково-фантастична повість ''''М. Романівської «Шахги р небі» (1940) продовжує напрям попередньої. В центрі твору — проблема використання сили вітру для зволоження середньоазіатських пустель. В невеличкому оазису, серед піщаних барханів пустелі Каракум, інженер Катинський змонтовує і пускає в дію свій винахід — потужну літаючу вітро-електростанцію — ВВЕС. Вона, ця станція, дасть тимчасово електричний струм майбутньому місту.

Твір має більше, ніж у «Загнузданих хмарах», пригодницьке спрямування. Піщаний смерч зриває ВВЕС з тросів. Зникає п’ятнадцятирічна Ніна, племінниця Катинського, що вилетіла на маленькому поштовому літачку разом з підлітком Алкадом навздогін за станцією. Витративши пальне, літак сідає між барханами. Алкад іде шукати кишлак і випадково відкриває величезне підземне водосховище — озеро.

Найбільш виразна в творі постать Ніни. Письменниця змальовує важке дитинство, що зробило її надто вразливою, неврівнова-женою. Як і інші герої творів Романівської, Ніна вже має своє покликання в житті. Юний геофізик, аматор «вітрових» справ, зростаючи, стає відданим помічником Катинського, вирушає з ним у Каракуми. Ніна перебуває в тому віці, коли вчорашня дитина стає на порозі юнацтва. Рвучкість, непослідовність, «дитячість» підлітка поєднується в ній із здатністю до глибоких почуттів, сталих захоплень, самовідданості дорослої людини. Тонко змальовані складні відносини її з Алкадом. Внутрішній світ дівчини розкриває її щирий і досить своєрідний щоденник. Письменниця відтворює найбільш характерне в зовнішності, поведінці: «Нині рішуче заважали в доповіді її руки. Вони не зносили спокою, ці тонкі й довгі руки підлітка. Вони любили викручувати всякі гвинтики, лагодити штепселі, електричні плитки, утюги, стругати, палко жестикулювати— що завгодно, тільки не триматися на одному місці».

В «хлопчачій» вдачі Ніни втілено типові риси молодої радянської дівчини тих часів, коли жінка в нашій країні практично опановувала «чоловічі», технічні професії.

В повісті «Шахти в небі» значно грунтовніше обумовлено технічну сторону винаходу. Письменниця детально змальовує конструкцію ВВЕС та колосальну вітродвигунову споруду на Круглій горі, докладно розповідає про принципи їх дії, потужність, технічні можливості. Як і в «Загнузданих хмарах», вона знайомить читача з історією винаходу, дає широке уявлення про ті закони фізики й інших наук, на яких грунтуються практичні засоби використання енергії стихій.

Питома вага цього популяризаторського матеріалу в повісті дуже велика. Автор використовує з цією метою щоденники героїв й екскурси в їх минуле, лекції по радіо і досить величенькі цитати з енциклопедій, класичні у цьому жанрі пояснювальні діалоги і вставні новели.

Обидві повісті Романівської, можливо, порівняно більше, ніж інші науково-фантастичні твори української літератури 30-х років, тяжіють до науково-популярного жанру.

Є. Борисова  (М. Романівська.  Вибране. 1962)

https://yadi.sk/­d/­Hoqrl0X13GhCbx

  обложки-1

https://yadi.sk/­d/­CabNnaS63GdtcV

    обложки-2

РОМАНІВСЬКА МАРІЯ МИХАЙЛІВНА

Народилася Марія Михайлівна 28 липня 1901 р. в с. Єрки Миргородського повіту на Полтавщині, звідти батьки виїхали, коли ій було 4 роки. Батько був священиком, а мати вчителькою. Дитинство до школи пройшло в Кобеляках. Народилася письменниця з кривою ніжкою, діти глузували, а батьки возили по лікарнях. В 4 роки їй зробили невдалу операцію в Кременчуці, а в 12 років в Харкові знову робили операцію, виправили ногу.

В 12 років в лікарні і було написано перше оповідання «Операція». Вірші, пісні й казки складала з 5 років. «Полтавский вестник» надрукував два вірші, коли вона була вже в четвертому класі: перший – «Осінь», другий – «Баллада» (російською мовою під псевдонімом «М. Єльская»). Вірш «Баллада» був проти імперіалістичну війну, а вірш «Осінь» про пророцтво її одиноку старість.

Марія Романівська свою першу освіту отримала в Зіньківській жіночій гімназії в 1918 році, де працювали її мати. Після закінчення цього закладу в 1919 р. Марія Михайлівна працювала у різних новостворених радянських установах, піаністкою театрального колективу в місцевому Народному домі, вчителькою музичної грамоти в школі, музичним керівником агітбригади червоноармійського полку.

У 1921 році М. Романівська переїздить до Харкова і вступає до музичного технікуму, а пізніше навчалася на Вищих музичних курсах. Водночас працювала співробітником в газеті «Вісті», де писала статті про музику, рецензії на концерти та кіно, вірші та оповідання.

В 1927 р. Марія Романівську перевели до Києва до новоствореної організації кінематографії, де вона працювала упродовж п'яти років.

У 1932 році вона повертається до Харкова і працює редактором Союзу кінохроніки, потім переходить на творчу літературну роботу. В 1934 р. її прийняли до Спілки письменників СРСР.

Під час Великої Вітчизняної війни М. М. Романівська була евакуйована до Ленінабада, де працювала в обласній газеті «Стахановець» в Таджикистані. Туркменське видавництво надрукувало у 1943 році її оповідання про узбецьку дівчинку «Подарунок Мамлакат», яке було включено до підручника з читання початкових класів.

Після війни повернулася до Харкова і очолила секцію дитячої літератури Харківського відділення Спілки письменників України.

Авторка збірок казок, оповідань, фейлетонів: «Мурашина перемога» (1927), «Болотна солов'їха» (1959), «Напровесні» (1927), «Маскарад» (1941), п'єси «Нежить лейтенанта Швайнера», науково-популярного нарису «Вітер» (1946), повістей «Марійка» (1930), «Загнуздані хмари» (1936), «Шахти в небі» (1940), «Високий літ» (1950), «Червоний тюльпан» (1956), «На верхів'ях холоду» (1960), «Рятівне коло» (1969), роману «Любов і мир» (1966). За її сценарієм поставлено перший дитячий фільм «Марійка» (1925).

Померла 21 вересня 1983 р. Похована в Харкові.

Література

Романівська, М. Марійка [Текст] : повість : для серед. шк. віку / М. М. Романівська. — К. : Веселка, 1978. — 124 с.

Романівська, М. Високий літ [Текст] : повість / М. Романівська. — Х. : Кн.-газ. вид-во, 1954. — 207 с.

105 років від дня народження Романівська Марія Михайлівна // Край. — 2006. — № 27. — С. 19

«Живу нею у своїй творчості...» : (Автобіографії письменників з «полтавськими рисочками) // Ротач П. І слово, і доля, і пам'ять: статті, дослідження, спогади. — К., 2000. — С. 213-233

Літературна Миргородщина // Сторінки історії Миргородщини : збірник наукових праць. — Полтава, 2001. — Вип. 2. — С. 207-237.Ф

http://polbibliograf.blogspot.com/­­20...




Файлы: unnamed.jpg (42 Кб)


206
просмотры





  Комментарии
нет комментариев


⇑ Наверх