За що ж дали Кочерзі третю премію пильні оцінювачі прогресивних літературних віянь у Москві 1934? Його «Майстри часу» – вдала переробка п’єси «Годинникар і курка» (1933), що запозичила сюжет і персонажів з драми Кочерги «Выкуп» (1914)(?). Не відомо, чи автор, прискіпливий критик, наважувався випустити «Выкуп» на сцену. Зрештою, він готувався до цього, бо ж підписував свої перші драми, як «Иван Кочергин», імовірно, сподіваючись на їх публічність серед чернігівсько-житомирського бомонду. Хай би там як, але ця п’єса вийшла з болючої невідомості уже в добре припасованих радянських шатах ідеологічної боротьби між гнилою підімперською інтелігенцією (до якої і сам колись належав І.Кочерга та непомірно просунутим пролетаріатом.
Ранні спроби Кочерги в драматургії позначені впливами насамперед романтичних казок Гофмана, в яких вдячний читач Кочерга запозичив образ алхіміка, годинникаря. Останній успішно прокочував і по українських п’єсах драматурга (згадаємо Карфункеля з «Майстрів часу», Поета зі станції Чортів, де годинник відстає на 100 років у п’єсі «Марко в пеклі», зрештою, і головний персонаж «Свіччиного весілля» ремонтує годинники etc.. Не минув безслідно і пильний перегляд репертуару провінційних театральних заробітчан. «Охота на единорога», «Девушка с мышкой» – це салонні драми, сповнені пристрасті (якщо не сказати хтивості) вразливого мужчини до прекрасної юнки. Причому мужчині постійно не вистачає часу – то він їде в далеку подорож, то вже йому за 40, то вмирає за вкрай несприятливих обставин. Якщо в російських драмах це трагедія, то, наприклад, у «Майстрах часу» важливішим стає ідеологічний елемент – прекрасна дама працює на благо соціуму, очолює птахофабрику і дбає про селекцію породистих курей.
http://litakcent.com/2008/03/13/olesja-lj...
***
Фантастика І. Кочерги грунтується на двох головних філософських категоріях часу та простору. Схильність драматурга до феєричного типу творчості виявилася вже у перших п’єсах 1910—1920 рр.: «Песня в бокале» (1910), «Фея гіркого мигдалю» (1925), «Марко в пеклі» (1928). Напевне, у драматургії 20—30-х саме він так широко використовував можливості усіх традиційних жанрів. Питання жанру до деякої міри було визначальним в його творчості. Намагання висловити філософський зміст епохи потребувало й особливих жанрових форм. Звідси в естетиці драматурга декларується, як він зізнавався, «принцип тісних обставин» ‘. Цей принцип, на думку автора, полягав у певній умовності сюжетної побудови, організації матеріалу — для найширших філософських узагальнень. І. Кочерга вважав, що драматургія не повинна лишатися осторонь вічних трагічних конфліктів внутрішнього життя людини. У естетиці драматурга протиставляються жанрова одноманітність та полісемія, побутовізм та філософське узагальнення, сценічна життєподібність та відкрита умовність. Щодо самих п’єс драматурга, то вони — досить рідкий різновид філософської трагікомедії, їй немає аналогій у жодній із літератур того часу.
Якщо М. Куліш створював трагікомедію політичну, ідеологічну, психологічну, то для І. Кочерги була важливою найперше його власна філософська думка, ідея. Саме в цьому плані писали про пріоритет у драматурга первіс-
1 Кочерга /. Радість мистецтва. К., 1973. С. 40.
22*
675
ної ідеї над розвитком сюжету та характерів. Але це е принциповою рисою естетики І. Кочерги.
Своєрідним є жанр «Марка в пеклі» — п’єси-феєрії, у зв’язку з якою драматургові довелося витримати бій не тільки з критикою, а й з постановниками твору на сцені. Листування І. Кочерги та Василька сповнене внутрішнього драматизму. Фантасмагорія, що з’являється у п’єсі, починає її визначати загалом, вона, як пише І. Кочерга, «набуває усіх особливостей феєрії — того, що у німців зветься cLauber posse», а саме фантастики, веселощів т.а гострої алегорії. В цій алегорії і в цій фантастиці повинно бути багато темпераменту, щоб пафос Марка не звучав холодною декламацією» ‘. Йдеться про обов’язкову деформацію драматичного героя, який потрапляє в комедійні обставини.
Обираючи традиційний для української літератури жанр драми-феєрії, драматург свідомо йшов на жанрове зміщення, взаємодію жанрів. Сатирична комедія обертається трагічним гротеском (станція «Тупик» перед вратами Аду). Саме трагедію «колишніх» людей, яких революція позбавила прав на життя,— не зрозуміли постановники. Але повністю погодитися із жанровими мутантами І. Кочерги важко. І «Чистилище» (станція «Тупик»), і «Ад» у письменника балансують на грані гротеску та алегорії, двох протилежних за значенням засобів поетичного мовлення. Якщо гротеск завжди є багатозначущим, двоплановим, то алегорія однозначна. За алегорією завжди стоять конкретні питання сьогодення. Поєднання комічного з трагічним порушує спрямованість алегорії. Драматург має можливість говорити про загальне, про філософію часу та простору. Поєднання різних жанрових елементів стало складовою частиною і подальших п’єс драматурга. Подібний синтез не був оцінений сучасниками, які звикли до жанрової одноманітності.
Жанрова полісемія випереджала пошуки сучасного театру. З цього погляду показовою є полеміка І. Кочерги з опонентами, які взялися за п’єсу «Підеш — не вернешся» (1935) у театрі ім. Франка. Автор змушений був спростовувати звинувачення, наголосивши, що сюжет йде «не за реальною ходою подій, а підлягає необхідному для автора та заздалегідь позначеному завданню»2. Те, що сьогодні здається аксіомою, у 30-х pp. треба було доводити у пекельних дискусіях. Умовність, символічність ситуацій, за
1 ГМТ МК України. Фонд Василька. Од. зб. 6472.
г ПДАМЛМ України. Ф. 408. On. 1. Од. зб. 3. С. 6.
676
І. Кочергою, створює психологічний простір для діючих осіб. З умовністю ситуацій в естетиці автора тісно пов’язана й жанрова умовність. Це характерний тип мелодрами, що поєднує драматичне, героїчне та більш елементарне у порівнянні з драматичним — сентиментальне ставлення до дійсності.
І. Кочерга спирався на традицію української класичної мелодрами. Головна героїня п’єси «Підеш — не вернешся» Любуша діє у типово мелодраматичних обставинах, що нагадують фабульні перипетії з репертуару великих українських актрис класичного театру. Але драматург поєднує в п’єсі мелодраматичний елемент не тільки з драматичним але й комічним та, на думку самого автора, трагічним. Авторський концептуальний диктат позначився на цій п’єсі, вона лишилася своєрідним жанровим експериментом, що мав довести безмежність нового життя, але не зміг цього зробити, бо в реальній дійсності просторова точка цього життя у час написання п’єси сконцентрувалася за колючим дротом таборів.
Тому перша п’єса філософської дилогії про час та простір «Майстри часу» (1934) органічніше й за жанровим, і за концептуальним вирішенням. Поруч із характерними елементами драматизму та мелодраматизму у «Майстрах часу» з’являється також і досить помітний, виразно проявлений, струмінь трагікомічного. Саме з ним пов’язана та узагальненість, умовність драматичної дії, котра змусила у свій час конкурсну комісію кваліфікувати п’єсу як «філософську комедію». Сьогодні саме трагізм п’єси відчувається значно більше, ніж у 30-ті.
Філософський час п’єси І. Кочерги безпосередньо втілюється у складний умовний, часом штучно навантажений сюжетний час (дія відбувається на одній залізничній станції, але в різні періоди: у 1912 р., 1919, 1920 та 1929 рр.). Таке часове вирішення для автора є принциповим: він будує п’єсу таким чином, щоб її можна було скінчити наприкінці кожної з чотирьох дій. Драматург створює жанрову поліфонію із збереженням постійних характерних «амплуа», ідея часу існує немовби ізольовано від конкретних дійових осіб, вона ширша за характерологічний рівень п’єси та не вичерпується ані «теоріями» «годинникаря» Кар- функеля, ані складною символікою. Залізничний час (із його запізненнями та порушеннями часових констант) якомога краще відображав задум драматурга. Адже й дія «Марка в пеклі» відбувалася на міфічних залізничних станціях, та й аспект трагікомедії у цій феєрії був пов’язаний з контрастністю зовнішнього — залізничного — та внутрішнього, при-
677
таманного пасажирам на станції «Тупик», де час зупинився.
Тетяна Свербілова
***
http://md-eksperiment.org/post/20161127-i...
Йосип Кисельов
***
Отож удень – служба, а ввечері – розмови з героями власних романтичних драм і ліричних комедій. Писав він їх тоді російською мовою, хоча добре знав українську. Перша з них «Песня в бокале», драматична казка, в якій з’являється майстер-годинникар Карфункель з його містичним визначенням часу. Ця філософська категорія впродовж усього життя буде цікавити Кочергу, але він через певні політичні обставини по-різному тлумачитиме її.
Він пише одноактну п''єсу «Зубний біль сатани», в якій знову виникає Карфункель. В цій другій появі годинникар ще не втратив своїх химерно-містичних властивостей. У 1922 році ця невеличка п''єса на недовгий час побачила світло рампи житомирської сцени.
Юхим Мартич.
goo.gl/wsSXsH
о Яновском и Кочерге
«Фаустина»
goo.gl/QxNmpE
***
перевірити рукописи в ЦДАМЛМ й Інліті
***
«Часовщик и курица» — советский (украинский) двухсерийный телевизионный драматический фильм 1989 года. По мотивам одноимённой пьесы Ивана Кочерги.
goo.gl/2CN2J1