Александр Эзра Моисеевич


Вы здесь: Авторские колонки FantLab > Авторская колонка «slovar06» > Александр (Эзра Моисеевич) Марьямов
Поиск статьи:
   расширенный поиск »

Александр (Эзра Моисеевич) Марьямов

Статья написана 18 декабря 2017 г. 19:05

Мар"ямов О. Кораблик. Х. Дитвидав. 1934 дитяча фантастика

***

Марьямов А[лександр <Эзра> Моисеевич]. Советский научно-фантастический роман // Что читать. 1941. № 1. С. 25–26, 28 (в т.ч. — об А. Беляеве)

Марьямов А[лександр <Эзра> Моисеевич]. Книги большой мечты // Детская литература. 1940. № 4. С. 36 (в т.ч. — об А. Беляеве)

https://biography.wikireading.ru/162190

"В Сталинграде зимой 1945 года готовится к старту ракета".

Эх, знали бы они тогда в 1936-м, что будет...

***Эзра Моисеевич Марьямов (1909-1972) известен как украинский журналист, путешественник и прозаик Олександр Мар’ямов, а также как русский кинокритик, драматург и сценарист Александр Марьямов (не путать со сценаристом Александром Александровичем Марьямовым, 1937 г.р., чем грешат некоторые Интернет-энциклопедии). Родился в Одессе 5 июня 1909 года. Учился в Черкасском педагогическом институте. С шестнадцати лет стал заниматься журналистской работой, а к девятнадцати годам был признанным украинским публицистом, печатавшимся в периодических изданиях Черкасс, Винницы, Харькова, Москвы и др. Был сотрудником украинских журналов «Нова генерація», «УЖ», «Літературний ярмарок», «Глобус», «Шквал», «Робітничий журнал», «Всесвіт», «Металеві дні», «Кіно», а также ряда газет. Специализировался на теме путешествий. Совершая странствия в разные страны, писал об этом путевые очерки на украинском языке, которые охотно печатали разные издания. Так итогом путешествия в Иран стала книга «Шляхи під сонцем. — 10.000 кілометрів» (1929). Совершив вместе с другим известным украинским литератором-путешественником Николаем Трублаини морское странствие на ледоколе «Фёдор Литке» по маршруту Севастополь — Средиземное море – Красное море – Индийский океан – Тихий океан – Арктика, Александр Марьямов написал об этом книгу «Береги дванадцяти вод». Но в отличие от книги Николая Трублаини об этом путешествии «До Арктики через тропіки (Великий рейс накрижника «Літке»)», изданной в 1931 году, а затем переизданной, книга Марьямова тогда до читателей не дошла. Друг Марьямова, украинский писатель-путешественник Алексей Полторацкий в своих мемуарах «Преславные двадцатые» вспоминал: «Очерки Александра Марьямова были отмечены большим лиризмом, глубоким чувством природы, он был влюблён в экзотику дальних странствований и портовых таверн, временами забывая о необходимости тщательного анализа всех этих морских волков и подвыпивших матросов. За это Сашу беспощадно били, а книжку избранных репортажей, которую уже напечатали, изъяли и сожгли, и Саша с гордостью показывал один-единственный сохранившийся у него экземпляр книжки, поясняя, что она более редкая отныне, чем печатные уникумы Ивана Фёдорова». Это сочинение Марьямова было издано только в 1972, в год его смерти, на русском языке под заголовком «За двенадцатью морями» в журнале «Звезда», а в 1975 – отдельной книгой. В 30-х годах, когда в Украине пошли повальные аресты писателей, Марьямов уехал в Москву. Возможно, это спасло ему жизнь, ведь многие его коллеги – украинские писатели – были казнены или умерли в лагерях, будучи ложно обвинены в терроризме, украинском буржуазном национализме, шпионаже и т.д. В Москве он перешёл с украинского языка на русский и посвятил себя теме кинематографа. В годы Великой Отечественной войны служил военным корреспондентом газеты «Краснофлотец». Александр Моисеевич Марьямов — автор киносценариев к документальным фильмам «На шестом континенте», «Живи, человек!», «Домик в тундре», «Всеволод Вишневский», «Театр Кабуки в СССР», «На Курской дуге» и др.: а также игровых – «Подводная лодка», «Мы, русский народ», «Казаки-разбойники» и др. Как кинокритик, написал монографии о кинорежиссёрах Всеволоде Пудовкине и Александре Довженко. Умер Александр (Эзра) Марьямов в Москве 9 декабря 1972 года, на 63 году жизни. Среди его литературного наследия – книги «Шляхи під сонцем», «За двенадцатью морями», «Поезд дальнего следования», «Всеволод Пудовкин», «Александр Довженко» и др., а также множество журнальных и газетных публикаций очерков, заметок, новелл, репортажей и т.д. на русском и украинском языках.

https://www.litmir.me/a/?id=99142

***

goo.gl/Vavinr (ВИКИ)

***

Езра Мойсейович Мар’ямов (1909-1972) відомий як український журналіст, мандрівник і прозаїк Олександр Мар'ямов, а також як російський кінокритик, драматург і сценарист Александр Марьямов (не плутати з російським сценаристом Олександром Олександровичем Мар’ямовим, 1937 р.н., чим грішать деякі Інтернет-енциклопедії). Народився в Одесі 5 червня 1909 року. Вчився в Черкаському педагогічному інституті. З шістнадцяти років став займатися журналістською роботою, а до дев'ятнадцяти років був визнаним українським публіцистом, що друкувався в періодичних виданнях Черкас, Вінниці, Харкова, Москви й ін. Був співробітником українських журналів «Нова генерація», «УЖ», «Літературний ярмарок», «Глобус», «Шквал», «Кіно», «Робітничий журнал», «Всесвіт», «Металеві дні», «Кіно», а також ряду газет. Спеціалізувався на темі подорожей. Здійснюючи мандрівки в різні країни, писав про це подорожні нотатки українською мовою, які охоче друкували різні видання. Так підсумком подорожі до Ірану стала книга «Шляхи під сонцем. — 10.000 кілометрів» (1929). Здійснивши разом з іншим відомим українським літератором-мандрівником Миколою Трублаїні морську подорож на криголамі «Федір Літке» за маршрутом Севастополь — Середземне море – Червоне море – Індійський океан – Тихий океан – Арктика, Олександр Мар’ямов написав про це книгу «Береги дванадцяти вод». Але на відміну від книги Миколи Трублаїні про цю подорож «До Арктики через тропіки (Великий рейс накрижника «Літке»)», виданої 1931 року, а потім перевиданої, книга Мар’ямова тоді до читачів не дійшла. Друг Мар’ямова, український письменник-мандрівник Олексій Полторацький у своїх мемуарах «Преславні двадцяті» згадував: «Нариси Олександра Мар’ямова були позначені великим ліризмом, глибоким почуттям природи, він кохався в екзотиці далеких мандрів і портових таверен, часом забуваючи про потребу пильного аналізу всіх цих морських вовків і підпилих матросів. За це Сашу було нещадно бито, а книжку вибраних репортажів, яку вже видрукували, було вилучено й спалено, і Саша з гордістю показував один-єдиний збережений у нього примірник книжки, поясняючи, що вона рідкісніша віднині за друкарські унікуми Івана Федорова». Цей твір Мар’ямова було видано тільки у 1972, в рік його смерті, російською мовою під заголовком «За двенадцатью морями» у журналі «Звезда», а в 1975 – окремою книгою. В 30-х роках, коли в Україні пішли повальні арешти письменників, Мар’ямов виїхав до Москви. Можливо, це врятувало йому життя, адже багато його колег – українських письменників – було страчено, або вони вмерли в таборах, будучи брехливо обвинувачені в тероризмі, українському буржуазному націоналізмі, шпигунстві і т.д. У Москві він перейшов з української мови на російську й присвятив себе темі кінематографа. У роки Великої Вітчизняної війни служив військовим кореспондентом газети «Краснофлотец». Олександр Мойсейович Мар’ямов — автор кіносценаріїв до документальних фільмів «На шостому континенті», «Живи, людино!», «Будиночок у тундрі», «Всеволод Вишневський», «Театр Кабукі в СРСР», «На Курській дузі» і ін.: а також ігрових – «Підводний човен», «Ми, російський народ», «Козаки-розбійники» і ін. Як кінокритик, написав монографії про кінорежисерів Всеволода Пудовкіна й Олександра Довженка. Вмер Олександр (Езра) Мар’ямов у Москві 9 грудня 1972 року, на 63 році життя. Серед його літературної спадщини – книги «Шляхи під сонцем», «За дванадцятьма морями», «Поїзд далекого прямування», «Всеволод Пудовкін», «Олександр Довженко» і ін., а також безліч журнальних і газетних публікацій нарисів, заміток, новел, репортажів і т.д. російською та українською мовами.

https://coollib.com/a/146846

***

«Береги дванадцяти вод» – книжка, цілком присвячена репортажній спадщині Олександра Мар’ямова – надзвичайно спостережливого мандрівника, журналіста і сценариста.

Читачі знайдуть тут: кілька матеріалів, уміщених свого часу в журналі «Нова генерація»; фрагменти незавершеної репортажної повісті про Одесу «Вільний порт»; цикл подорожніх нарисів «Аеродроми і порти», де чільне місце займають описи Персії, куди автор мандрував літаком нововідкритої лінії Харків – Тегеран; і найголовніше – подорожній репортаж «Береги дванадцяти вод», наклад якого було знищено, крім одного примірника, «книжка рідкісніша, ніж “Буквар” Федорова», за висловом самого автора. Читайте – і цікавих вам мандрів!

Упорядник — Ярина Цимбал. Серія "Наші 1920-ті"

http://litakcent.com/2017/09/29/oleksandr...

***

Шляхи під сонцем. Репортаж 20-х років (Наші 20-ті)

by Ярина Цимбал (упорядник), Дмитро Бузько, Ґео Шкурупій, Олександр Мар’ямов, Микола Трублаїні, Валер’ян Поліщук, Сава Голованівський

«Шляхи під сонцем» – це п’ять подорожніх репортажів шести українських письменників 20-х років. Письменники різні, долі в них різні, вподобання й хобі так само різні, а отже, вони по-різному дивилися на світ. Дмитро Бузько і Гео Шкурупій плавали Дніпром і бачили Дніпрельстан. Олександр Мар’ямов роздивлявся Іран та Ірак. Миколі Трублаїні випала честь помандрувати в полярні води до далекого острова Врангеля, дорогою завітавши у тропіки. Валер’ян Поліщук ретельно оглядав Норвегію й трошки менш ретельніше – Швецію й Фінляндію, а Саві Голованівському доля дозволила глянути на фашистську Італію. Що може бути цікавіше, ніж далекі мандрівки, та ще й у таку бурхливу й швидку добу?

https://www.goodreads.com/book/show/32182...

***

Пригоди англійської люльки

Лідер українських футуристів Михайль Семенко з приятелями, переважно кіношниками з Одеської кінофабрики, називали один одного капітанами. Навесні 1928 року «капітан» Семенко подарував юному другові Сашкові Мар’ямову чорну прожилкувату люльку з коріння англійського вереску. Сашко вирушав у далеке відрядження і під час цієї подорожі мав люльку прокурити й повернути власникові, якому обіцяв: «Ви одержите її, капітане, насичену сіллю подорожей по двох морях, пропалену водночас англійським кепстеном і сонцем, скаженим сонцем Іранської землі».

ПОКОЛІННЮ «ЧЕРВОНОГО РЕНЕСАНСУ» ІЗ СЕРЕДИНИ 1920-Х СТАЛО ЗАТІСНО В ТРАДИЦІЙНИХ ЖАНРОВИХ РАМКАХ. ЇМ ХОТІЛОСЯ ЕКСПЕРИМЕНТУВАТИ Й ПОЄДНАТИ ВИГАДКУ, УМОВНІСТЬ ІЗ ДОКУМЕНТОМ

18-річний Мар’ямов, гнаний мрією стати журналістом, примчав із Черкас до Харкова. Колишній редактор черкаської газети «Робітниче-селянське око» Веніамін Фурер, який зробив у столиці блискучу партійну й чиновницьку кар’єру, склав Сашкові протекцію, і юнак непогано влаштувався — репортером у «Робітничу газету «Пролетар». Мар’ямов одразу почав проситися у відрядження на периферію. Саме слово «периферія» підкупало будь-якого редактора, і його охоче посилали на Донбас, Азовське море, Поділля чи Полтавщину. Коли ж, почитавши ці перші репортажі, редактори переконалися, що перед ними збіса талановитий журналіст, пропозицій стало не відженешся. Молодого автора дуже швидко почали відряджати в далекі радянські краї та навіть за кордон.

У травні 1928 року Мар’ямов вилетів із харківського аеродрому рейсом нововідкритої лінії Харків — Тегеран. Рейс — це гучне слово для тогочасної авіації. Треба було зробити кілька посадок і пересадок. Армавір, Ростов, Махачкала, Баку, Паглеві — Мар’ямов добре знав, як пахне трава на цих аеродромах, так само як різницю між кабінами «Комети», «Дорньє» і «Юнкерса». Одна з його книжок так і називалася — «Аеродроми і порти» (1933). У Паглеві проводжати товариша прийшли двоє, які говорили українською мовою і розповідали про те, як у клубі місцевої філії «Персриби» йшла «Наталка-Полтавка» і хор співав українських пісень.

Іран тоді ще називали Персією, у країні якраз святкували скасування капітуляційного режиму (особливий стан, коли держава надавала іноземним громадянам на своїй території переваги порівняно з власними громадянами). Мар’ямов познайомився з видатним іранським письменником і громадським діячем Алі Акбаром Деххода, побував на засіданні Меджлісу, послухав Сеїда Гасана Модарреса, який критикував нового шахиншаха (через 10 років Модарреса вбили у в’язниці за гострі слова) і чиїм учнем був аятола Хомейні, велосипедом об’їхав усі райони й околиці Тегерана, зустрічався з редакторами найбільших іранських газет.

Із Тегерана Мар’ямов автомобілем вирушив у напрямку Багдада — через Гамадан і Керманшах, далі радянських громадян не пускали англійці. В Ірані було запроваджено воєнний стан, на поліцейських блокпостах перевіряли перепустки. Перська провінція жила в глибокому середньовіччі.

В Ірані Мар’ямов провів півтора місяця, і скрізь його супроводжувала вірна люлька. Незабаром у «Новій генерації» з’явився репортаж «Лист із Персії» з присвятою Михайлю Семенкові: «Капітане! — писав автор. — Свою обіцянку я виконав. І люлька — при мені. Я пропалюю її чесно і ретельно, і в Харкові, вдома, вона краще за записну книжку нагадає мені всі дрібниці, всі кілометри моєї подорожі».

Уже наступного, 1929 року вийшла перша книжка Мар’ямова — збірка «Шляхи під сонцем (10 000 кілометрів)». Крім репортажу «Іран без чадри», до неї ввійшли розповіді «Країна за стіною» про Сванетію, де автор побував у серпні 1927 року, і два «українські» репортажі «На Озів­ських берегах» (про Маріуполь) та «Індустріальні пагорбки» (про Донбас). Двадцятирічний автор у цей час знову подорожував: у квітні 1929-го він вирушив як власний кореспондент «Робітничої газети «Пролетар» на криголамі «Літке» із Севастополя на острів Врангеля в Північному Льодовитому океані.

Арктика — то була мрія Мар’ямова, яку цього разу не вдалося здійснити. Із Владивостока його завернули, мовляв, українським читачам мало діла до арктичних експедицій. Мар’ямову залишилися враження тільки від тропічної частини рейсу, якій він присвятив книжку «Береги дванадцяти вод». Уривки з неї друкувалися в журналах, але самій книжці не судилося побачити світ.

http://tyzhden.ua/History/178095





Файлы: Image00004 (1).jpg (1361 Кб)


277
просмотры





  Комментарии


Ссылка на сообщение19 декабря 2017 г. 11:11
Слава, это тот Марьямов, который в Новом мире Твардовского работал?


Ссылка на сообщение19 декабря 2017 г. 16:43
Дв, он самый.


⇑ Наверх