Вы здесь: Авторские колонки FantLab > Авторская колонка «slovar06» > Ярина Цимбал "Наталія Забіла" 2017-2018

Ярина Цимбал «Наталія Забіла» 2017-2018

Статья написана 21 января 2018 г. 19:55

Размещена:

в авторской колонке slovar06

...От хто замолоду «косив» під Анну Ахматову (Гумільов цих юних послідовниць називав «подахматовками»), так це Наталя Забіла. Російськомовна дворянська родина, відповідне виховання і крах усіх сподівань після 1917 року. Відгомоном аристократичної юності стануть згодом переклади з «проклятого» Бодлера. А на початку 20-х Наташа довго не могла знайти місця у сірій люботинській дійсності під Харковом і цілі зошити списувала віршами на смерть Блока, з епіграфами з Бальмонта й Ігоря Сєвєряніна, сповненими любовної ахматовської млості.

Наталия Забелло

ТРОИЦЫН ДЕНЬ

В Троицын день я хочу поцелуя,

В радостный Троицын день.

В Троицын день так доверчиво жду я

Ночи лиловую тень

Троицын день — это праздник лучистый,

Праздник зеленых берез,

Праздник цветов ароматно-душистых,

Праздник безоблачных грез…

Милый, приди под немые березы —

Я прибегу по росе…

Я принесу тебе пышные розы,

Алые розы тебе…

Алые розы — любовь неземная,

Радостней лилий твоих.

В Троицын день ты поймешь, ты узнаешь

Счастье мгновений немых…

В Троицын день мы уйдем в голубую

Ночи манящую тень…

В Троицын день я хочу поцелуя,

В радостный Троицын день!

Обкладинка зошита з віршами Забіли

Хтозна чи мали конкретного адресата вірші-страждання через нерозділене кохання до одруженого чоловіка. У житті Забіла виявилася набагато активнішою й енергійнішою і жінкою, і коханкою. Крім двох офіційних шлюбів із Савою Божком та Антоном Шмигельським у 20-х роках, у неї було безліч кавалерів, шанувальників і коханців. Невтомний розвідник інтимних глибин Юрій Смолич писав: «Наталка була “свободолюбна”, її коханці не мали ліку, і перший її коханець був у неї, коли їй сповнилось лише шістнадцять років. Вона сприймала кохання тільки як кохання, і ніколи не будувала з кохання ніяких мук і гризот».

Смолич і Забіла спілкувалися відверто і знали про незчисленні романи один одного. Та в одному — ціна дівочої цноти — вони так і не зійшлися: «Наталка засміялась і махнула рукою: — Повірте, Юро, про це думають тільки мужчини, жінки ніколи не сушать собі голову над цим. Єрунда! Віддати свою незайманість, кохаючи, — радість. Для жінки, що кохає, тут немає ніяких проблем. Це ви вигадуєте проблеми. — Я не погодився з Наталкою, не згодний і досі».

Наталя Забіла

* * *

Чорним оком дивиться печера

В лісову ліанову межу.

Я — струнка, вигиниста пантера

Свій барліг невсипно стережу.

Виходжу зарошаним камінням,

Жовтозоро ріжу синю ніч,

І леліє місячне проміння

Оксамитним блиском на мені.

Вигинаю чорнії рамена —

Під ногами шурхом камінці…

А весною билися за мене

Молоді розпалені самці.

Диких джунглів пахощі отруйні,

Чорні спини, пазурі і кров…

Розшайнулось пристрасно і буйно

Весняне змагання за любов.

Є закон — єдиний, невідхильний,

А життя — безжалісно ясне:

має право жити тільки сильний, —

Тільки сильний може взять мене.

Жовтий зір мій синій присмерк ріже.

Кожний добре знає власний шлях:

Боротьба за волю і за їжу,

Боротьба самиці за малят.

Не вступити ворогу в печеру,

Не пройти заказану межу, —

Я — струнка, вигиниста пантера

Свій барліг невсипно стережу.

Наталя Забіла

ОДИН ВЕЧІР

В синім місті гомони поснули,

Цілувалась з присмерком земля…

Ти мені на розі темних вулиць

Кинув гостро: — Діти або я!..

Мовчазних будинків сонні лиця,

Десь у сині — мрії дальніх сел…

Любий мій ! Я перш за все — самиця,

І для мене діти — перш за все.

Прорізали промені трамваїв

Ліхтарів сріблястії мости…

Ти пішов… А я уже не знаю —

Може, перш за все на світі… ти ?

Буржуйка

Заслуга появи в українській літературі поетеси Наталі Забіли належить її першому чоловіку Саві Божку. Дев’ятнадцятирічна Наташа Забелло мережила шкільні зошити віршами на смерть Блока, з епіграфами з Бальмонта й Ігоря Сєвєряніна, сповненими любовної ахматовської млості, видавала сама для себе рукописний журнал «Сокровище неотъемлемое», а її рання російськомовна проза дуже нагадує кумира всх гімназисток Лідію Чарську.

Наташа походила з російськомовної дворянської родини, мала відповідне виховання, але через революцію і війну мусила закінчувати прискорений курс гімназії. На початку 20-х вона вчителювала в Люботині під Харковом і довго не могла знайти собі місця в чужій і незнайомій провінційній дійсності. Там-то у її житті з’явився «любимый друг», якому вона присвячувала свої «избранные стихотворения», — Сава Божко, студент Харківського ІНО і член Спілки селянських письменників «Плуг», грубуватий, зате енергійний і товариський.

Перш ніж Божка 1924 року послали в Кам’янець-Подільський організовувати місцеву газету, вони з Наташею побралися і Сава взявся перевиховувати графиню й буржуйку, як він усім похвалявся. Через багато років Терень Масенко навіть не згадав у мемуарах її прізвище, щоб не заплямувати класика української радянської дитячої літератури.

«На зимові канікули приїхала Савчина жінка — Наталка. Він і жартома, і часом суворо зве її дворянською відщепенкою й каже: одружився тому, що немає в нього соціальних забобонів, бо всіх можна перевиховати». Виховання у Божка теж було суворе. У рукописній збірці віршів Забіли раптом розмашистий напис на півсторінки: «Наталочка! Щоб більше я не бачив такої чортівні!»

«Рідна мова його жінки російська, але під впливом чоловіка й столичного оточення вона починає писати українські вірші. Інколи читає їх на зборах “Плугу”. Це мотиви нового, пролетарського кохання. “Перше звала я тебе товаришем, а сьогодні любим я назву”. Наталка дуже любить Єсеніна… Всі студійці закохуються у її карі очі, сміливу усмішку, глухий сміх і хлоп’ячу зачіску». У створеній ним кам’янецькій газеті «Червоний кордон» Божко опублікував вірш своєї дружини «Війна — війні» — українською мовою і підписаний як Наталя Забіла.