Ім«я сучасного письменника-фантаста Станіслава Лема досить широко відоме не лише в Польщі, а й за її межами. І це цілком зрозуміло, бо на-уково-фантастичні твори Ст. Лема належать до кращих зразків цього жанру. Його «Магелланова хмара», наприклад, може вважатися чи не найцікавішим за глибиною задуму й сміливістю фантазії сучасним «космічним» романом, в якому розгорнуті величезні науково-технічні перспективи позагалактичної зоряної подорожі. Спокійний епічний виклад «Магелланової хмари» часом просто приголомшує читача. Перед ним відкриваються буквально необмежені можливості Великої Космонавтики, перспективи міжзоряних польотів із швидкістю, близькою до швидкості світла.
І поруч з характерним для «Магелланової хмари» епічним викладом, ми зустрічаємось у Ст. Лема з гострою іронією, майже гротеском у веселих оповіданнях з «Щоденників» уславленого космонавта Йона Тихого (деякі з цих оповідань «Всесвіт» друкував у 1961 році). Йон Тихий у зображенні Ст. Лема — це сучас-
ний барон Мюнхгаузен, але він не лише талановитий брехун, а й обізнаний знавець космонавтич-ної справи, який розповідає в своїх щоденниках завідомо неймовірні, але завжди дотепні історії і з власних космічних подорожей, і з того, що йому доводилося бачити на старій Землі. Не-перевершеною з цього погляду є, наприклад, «Пральнича трагедія», в якій Йон Тихий саркастично розповідає про бунт пральних машин у майбутній Америці, охопленій непереможним бажанням все автоматизувати й механізувати. Пральні машини, зрештою, стають такими розумними, що по суті підкоряють собі все суспільство: оповідання написане з непідробним гумором і чим далі, тим більше перетворюється на гострий сатиричний огляд нової «кібернетичної хвороби» в Сполучених Штатах Америки — хвороби, яка полягає в тому, що ав-томатам-роботам доручаються всі людські функції.
Станіслав Лем легко обирає відповідний до свого задуму літературний стиль — від епосу до гумору й сатири, він дуже різноманітний у своїй творчості і водночас володіє сміливою фантазією, що дозволяє розгортати перед читачем нечувані науково-технічні картини майбутнього. І
це зовсім не казкові картини, а найчастіше серйозне передбачення того, що сьогодні ще неприступно рядовій людині, але легко розглядається в ніби ще туманному майбутньому очима проникливого письменника-фантаста.
Англійський письменник
Чарльз Сноу в своїй книжці «Наука й уряд» підкреслює, між іншим, саме це важливе значення своєрідного «дару передбачення». Він каже, що люди частенько відзначаються неабияким розумом, але позбавлені здатності зазирати в майбутнє; тому не дивно, що отакі розумні люди іноді припускаються в своїй діяльності серйозних помилок, яких вони могли б уникнути, якби мали ще й дар передбачення.
Письменник-фантаст не обов’язково мусить бути таким емоційним, як, скажемо, поет; він більший раціоналіст, і в цьому розумінні наближається до вченого. Але він обов’язково мусить мати — і чим більше, тим краще, — дар передбачення, бо без нього письменником-фантастом стати не можна.
Саме цим даром щедро наділений Станіслав Лем.
2
Передбачення письменника-фантаста завжди допомагає читачеві пізнавати світ, що постійно змінюється, але люди часто не помічають цього. Про це непогано висловився відомий німецький учений, лауреат Нобелівської премії доктор Герман Мюллер, який писав:
«Реальний світ тепер відкривається нам не у вигляді малесенького садочка, яким він виглядав на світанку людства, а як
54
незвичайний незрозумілий Всесвіт, побачений оком науки... Якщо наше мистецтво не може вгадати наперед нові, космічні зв’язки й непередбачені явища, що ховаються в цьому ширшому світі, в який ми прокладаємо собі шлях, якщо воно не відбиває надій і побоювань, побудованих ча тих нових оцінках, — тоді це мистецтво мертве... Але людина ніколи не буде жити без мистецтва. І тому в еру науки у иас буде наукова фантастика!»
Інакше безперечно не може бути, хоч би як це не дратувало деяких критиків, що й досі зневажливо дивляться на наукову фантастику. Величезною популярністю користується наукова фантастика на Заході, особливо в Сполучених Штатах Америки, де плідно працює зараз близько ста письменників цього жанру; не менше як двадцять з них критика називає кращими фантастами сучасності. Щороку там видається сто—сто двадцять нових науково-фантастичних книжок, не рахуючи збірників і антологій. Чи випадково все це?
Деякі представники «критичних кіл» вважають наукову фантастику неповноцінним жанром в літературі, чимсь на зразок детективу; на їх думку, принаймні дев’яносто процентів усієї наукової фантастики — це дурниці, які взагалі не варті уваги. Це абсолютно невірне твердження. Науково-фантастичні твори заслуговують на довір’я і велику увагу. Більшість таких книжок написано ентузіастами, обов’язково обізнаними з різними галузями науки, а іноді й безпосередньо науковими працівниками.
Наукова фантастика сприяє поширенню справді космічного і цілком науково обгрунтованого уявлення про світ, про зміни, що відбуваються в ньому, про бурхливі процеси наукової революції. Наукова фантастика виходить з того, що майбутнє мусить докорінно відрізнятися від минулого, вона аж ніяк не намагається, як це частенько вважають, передбат чати це майбутнє в усіх деталях. Та це було б і неможливо.
Але, намічаючи можливі риси майбутнього (поруч з багатьма не-
прийнятними), автор науково-фантастичних книжок може непогано прислужитися суспільству. Адже своїми творами він розвиває у читачів гнучкість розуму, готовність прийняти нове й навіть вітати його.
З
Чи відповідає фантастика Станіслава Лема вищенаведеним вимогам?
Безумовно на це питання слід дати позитивну відповідь. І в цьому полягає його значення як письменника, творчість якого користується великою популярністю, письменника наділеного певним даром передбачення і, звичайно, неабияким літературним хистом, якому притаманна досить велика наукова ерудиція в найрізноманітніших галузях і який вміє її застосовувати з великою творчою фантазією. В переважній більшості творів світогляд Станіслава Лема справді соціалістичний, його ідейні настанови докорінно відрізняються від досить обмеженого світогляду авторів сучасної англо-америкаи-ської фантастики, під впливом яких розвивається майже вся буржуазна наукова фантастика взагалі.
Мабуть, на цьому варто коротко спинитися.
Найхарактернішою рисою сучасної англо-американської фантастики є поширення на майбутнє взаємовідносин сьогоднішнього капіталістичного світу, суспільних проблем, подій і конфліктів, властивих для сучасного капіталізму. Письменники, як правило, переносять суперечності імперіалізму в уявлювані ними світи, в космос. В їх творах, як у дзеркалі, відображаються ті ж самі хижацькі закони грабіжництва й наживи, які характерні для капіталістичного суспільства; на невідомих ще планетах їх герої впроваджують колоніальну політику, там так само сильні панують над слабими. Та це й зрозуміло, бо буржуазний письменник, як правило, не може піднестися
вище рівня свого власного суспільства, й малює майбутнє саме так, як підказує йому обмежений буржуазний світогляд.
Станіслав Лем категорично засуджує подібні принципи. Він пише в своїй публіцистичній збірці «Вихід на орбіту»:
«Основні проблеми суспільного ладу, як-от проблема володіння засобами виробництва, лишаються немовби недоторканими для всієї американської фантастики і стоять поза межами дискусії. Тому навіть гостра критика монополістичних фінансових тресгів, що зустрічається часом у книжках американських фантастів, не супроводжується будь-якими висновками. Закони суспільства, в якому вони живуть, виявляються для американських письменників такими ж незмінними, як закони природи. Хаотичні сцени сутичок у сфері «вільної» капіталістичної конкуренції чи зображення суспільства, що керується з допомогою електронного мозку, — ось єдина альтернатива американської фантастики».
Як бачимо, вислови досить рішучі. Бо ж і справді, капіталістична формація весь час лишається підвалиною всіх чисто соціологічних побудов і в буржуазній науці, і в буржуазній літературі. Станіслав Лем це прекрасно розуміє, і в його творчості є чимало саркастичних сатиричних епізодів, які нещадно розкривають цю неодмінну закономірність. Особливо це стосується багатьох оповідань з циклу щоденників Иона Тихого.
Втім, сучасний американський капіталізм на сьогодні вже в значній мірі дискредитував себе своєю занепадницькою літературою. Тому час від часу в науковій фантастиці з’являються дещо замасковані, пригладжені «теорії». Безумовно, і вони грунтуються на псевдо-наукових працях визначних капіталістичних діячів; наукова фантастика тільки популяризує ці праці. Йдеться і про теорії технократичної держави Джеймса Бернхема, і про не менш реакційну теорію «еліти», що протиставить з одного боку «сіру масу», а з другого — високообда-рованих індивідів, які мають ви-
55
ключне право керувати масами. Всі ці «теорії» й «теорійки» зрештою лише вуалюють, приховують головне: капіталістичні формації, мовляв, мають вічно жити на землі, під якою б машкарою вони не ховалися.
Якщо, до того ж, подібний твір написаний талановито, то тим шкідливіший він, бо порочну ідею в ньому замасковано добрим літературним стилем, високим технічним потенціалом твору й цікавою науковою обстановкою, в якій діють його герої.
Знов-таки, для Станіслава Лема, очевидно, ці теорії цілком чужі, бо всі вони зводяться кінець кінцем до свідомого чи підсвідомого прагнення увічнити існуючий лад і привілеї пануючих класів.
4
Вищенаведені міркування стосуються начебто виключно буржуазних наукових фантастів. Втім, один з останніх романів Станіслава Лема «Повернення з зірок» примушує замислитися саме з приводу схожості його ідей і настанов з порочними концепціями деяких англо-американських фантастів сучасного делікатно-маскувального штибу.
Познайомимо читачів з його змістом.
Космонавт Халь Брегг повернувся на Землю з далекої галактичної експедиції до сузір’я Фо-мальгаут, віддаленого від нашої планети на двадцять три світлових роки. Космічний корабель Халя Брегга, на якому він летів разом із своїми товаришами, розвивав високу швидкість, близьку до швидкості світла. Отож, за теорією Ейнштейна, час у міжзоряному кораблі «Прометей» значно відрізнявся від земного часу, був у великій мірі уповільнений. Корабель пробув у експедиції десять років, після чого повернувся на Землю: але за ці десять років Земля стала старшою більш
як на століття. За цей час на ній народилося й померло кілька поколінь; цілком ясно, що у Халя Брегга не лишилося ні рідних, ані знайомих.
Хто за національністю Халь Брегг — за романом невідомо, так само, як невідома національність його товаришів та інших дійових осіб у творі. Невідомо, який лад панував у державі, що вирядила Брегга в космічну експедицію; невідомо, який лад панує на Землі під час повернення космонавта. З кількох згадок автора можна довідатися лише про те, що досить довгий час існувала Організація Об'єднаних Націй, яка немовби й керувала (чи, може, керує й досі?) людством Землі.
Так чи інакше, на Землі сталися величезні зміни, і Халь Брегг відчуває себе за нових умов «неандертальцем», людиною кам’яного віку. Автор широкими мазками малює цілком урбаністичне місто, де опинився Халь Брегг, його ескалатори й рухомі тротуари, поверхи вулиць, над якими все одно світить сонце, автоматичні транспортні екіпажі — ульстери і глідери, залиті золотом і сріблом приміщення, меблі, що самі висуваються із стін і набувають потрібної форми, роботів, які покірно й надійно служать людям («на кожну живу людину припадає сьогодні аж вісімнадцять автоматів», — вказує Станіслав Лем), одяг, який не шиється, а створюється на тілі внаслідок оббризкування спеціальною рідиною... Все, що потрібно людям, видається безплатно; гроші потрібні тільки для купівлі антикваріату, або для того, щоб найняти розкішну віллу з слуга-ми-роботами в якійсь дачній місцевості. Готелі, ресторани, розваги, постачання їжею тощо — нічого не коштує, готові до послуг автомати-роботи з люб’язною посмішкою вручають усе людям за першим-ліпшим бажанням.
Чим зайнято людство майбутнього — невідомо. Ми зустрічаємося в романі з деякими новими знайомими Халя Брегга. І ось що можна довідатися про них із окремих згадок автора (переважно, дуже побіжних). Дівчина Наіс на-
чебто «робить одяг», тобто допомагає жителям обирати собі зразки «набризкуваних» суконь; вона виявляє жвавий інтерес до колишнього космонавта. Жінка Аен Аеніс — актриса в «реалі», но-вочасному театрі, також дуже захоплюється Халем Бреггом і в перший же вечір охоче віддається йому. Подружжя Маргер: чоловік немовби інженер, але його обов’язки дуже обмежені — технічний догляд за автоматами-ро-ботами; його жінка Ері побіжно пояснює, що вона закінчує курс археології, втім її головна функція в романі — також захоплення Халем Бреггом, заради якого вона кидає чоловіка. Доктор Юф-фон раніше лікував, а тепер займається історією космічної медицини. Оце і все, що стосується громадських обов’язків людей у суспільстві майбутнього: тобто, прямо кажучи, дуже мало й непереконливо, якщо, звісно, не зважати на детально виписані і, на жаль, дуже банальні епізоди еротично-сексуального характеру. Оточення Халя Брегга доповнюють автомати-роботи та ще члени його колишнього екіпажу — пілот Олаф і вчений Тур-бер.
Отож, у романі «Повернення з зірок» є все, що стосується матеріальних змін на Землі, і нічого, що характеризувало б соціальний лад майбутнього життя людства, хоч з того часу, як корабель «Прометей» вирушив у подорож, минуло вже 127 років. Станіслав Лем наче навмисно уникає всього, що могло б пролити світло на соціальні риси суспільства майбутнього. Читачеві лишається тільки робити різні припущення, але події в романі в цьому розумінні вкрай вихолощені, отже можна думати все, що завгодно, залежно від уподобань кожного.
Який же лад панує на Землі через 127 років після старту «Прометея»?
Комуністичний? Деякі підстави для такого висновку в романі є, хоч й дуже поверхові, непереконливі. У цьому суспільстві все, потрібне для життя людини, надається безплатно, отже, начебто виконується принцип «кожному по потребі». А от принцип «від
56
кожного по здібностях» — не діб, бо по суті ніхто нічим не займається, людство в романі тільки весело розважається. Саме такою бездумною юрбою, що шукає виключно розваг, малює Станіслав Лем суспільство майбутнього. Ні, зовсім не таким уявляємо ми- собі комуністичний лад на Землі!
Може, Халь Брегг повертається у капіталістичне суспільство? Можливо й це, хоч у романі ніхто нікого не експлуатує, а люди живуть наче в раю, обслужувані численними автоматами-роботами. Але яким чином дійшло людство на всій Землі до такого «раю» — знов таки невідомо. Автор не пояснює цього, можна лише уявляти собі, що рай виник без будь-яких утруднень, шляхом, мабуть, технологічних поліпшень, які, очевидно, усунули й безробіття, і експлуатацію людини людиною, і всі страхіття сучасного капіталізму. І люди капіталістичного минулого якось тихо-мирно вросли в якісь форми матеріального побуту, що зовні нагадують комуністичні. І це сталося не в якійсь окремій державі, а повсюдно, иа геть чисто всій Землі. Неясно, туманно, але так воно є в романі.
Виникає законне питання: що ж, зрештою, сталося?
5
Станіслав Лем відповідає на це:
— Бетризація і парастатика. Ось дві найбільші події, які змінили життя людства.
Троє вчених — Беннет, Три-мальді і Захаров (звідти й назва — бетризація) винайшли засіб удосконалення людства. Полягав він у впорскуванні в кров дітей особливої речовини, внаслідок чого у людини зникали всі агресивні нахили. Людина не могла ні вбивати когось, ні бути взагалі агресивною; бетризовані люди ставали лагідними, доброзичливими, нездатними на будь-який риск. Організація Об’єднаних Націй після багатьох сперечань запровадила бетризацію на всій
Землі. А це призвело до загальної реформи всього побуту, від переробки репертуару видовищ до зміни шкільних програм, бо бетризо-вана людина вже не сприймала того, що було нормальним для інших людей. Як пише Станіслав Лем, протягом десяти років бетризація поглинала близько 40 процентів народних прибутків, але зрештою була проведена.
Тепер уже народжувалися діти третього бетризованого покоління, а небетризованих лишилася в житті тільки жменька: це були хіба-що стотридцятилітні старі. До чого ж призвела загальна бетризація?
Зникло все, що могло хоч у будь-якій мірі загрожувати життю людини, яка вже нездатна була вбивати — навіть тварин. Ясна річ, не стало воєн, не лишилося місця для рискованих вчинків. Тварини, яких також піддавали бетризації, вже не могли нападати на людей. Так людство відразу перейшло до епохи щасливого добробуту, остаточної безконфліктності. Навіть кінські скачки й спортивні перегони поступилися місцем перегонам автоматично керованих машин. Природно, ніхто більше не думав про міжпланетні чи міжзоряні космічні подорожі, бо вони теж вимагали певного риску.
Другим найбільшим відкриттям була парастатика, або опанування гравітації, земного тяжіння. Внаслідок цього відкриття були сконструйовані й побудовані «маленькі чорні скриньки», якими оснащався тепер кожен транспортний засіб — на суходолі, воді чи в повітрі. Ці скриньки остаточно забезпечували життя пасажирів, бо в разі, якщо траплялася аварія, вони «абсорбували» енергію удару і знешкоджували її. «Чорні скриньки» встановлювалися навіть у ліфтах, океанських кораблях і на моторолерах.
Ось два «кити» того майбутнього, яке малює нам Станіслав Лем у своєму романі «Повернення з зірок». І якби автор не перебільшував плодів своєї творчої фантазії, то його роман не викликав би таких заперечень.
Зрештою, не так важлива «па-
растатика», яка грає в романі другорядну роль, — до кінця, гранично посилити у творі елемент безконфліктності життя. Що ж до бетризації, то тут Станіслав Лем, на превеликий жаль, переспівує замаскованих апологетів войовничого капіталізму, який намагається будь-що лишатися на своїх позиціях, бодай і дуже закамуфльованих.
Нам згадується один з бестсел-лерів 1962 року, фантастичний роман Сержа Кансера «Вовки в місті», який також претендує на об’єктивність і глибокодумність. Автор цього роману також переніс дію в XXI чи ХХП сторіччя, і він підкреслює, що на земній кулі переміг комунізм. І що ж? Матеріальні потреби суспільства і окремих громадян цілком задоволені, соціальні протиріччя остаточно забуті, наука й техніка зробили величезний стрибок вперед. Зрештою, чи є це результатом історичного розвитку людства до комунізму (до речі, також не показаного автором), чи лемів-ської бетризації і парастатики, — не має великого значення, бо й там і тут суспільство досягає ступеня безконфліктного життя без особливих труднощів, лише за бажанням автора.
І наслідок виходить дуже схожий. Як у Ст. Лема, так і у С. Кансера — суспільство майбутнього, позбавлене соціальних суперечностей, цілком щасливе в матеріальному розумінні, але не має ніякого стимулу для подальшого розвитку! Як каже один з героїв «Вовків у місті»: «Історія революцій закінчилася з народженням людини-робота. Назріває смерть людства, яке нє зрозуміло, що його існування поставлене під знак запитання вже не загрозою атомної або термоядерної катастрофи, а дрібними щоденними звичками».
Щоправда, герої Станіслава Лема так не говорять, вони надто щасливі в своєму бездумному бажанні розважатися, вони ж «бетризовані», а отже, і нездатні до якихось філософських узагальнень. Зате саме про це говорить сам Ст. Лем у своїх зауваженнях щодо роману «Повернення з зірок».
57
6
Станіслав Лем пише у цих зауваженнях:
— «Чи не було б це прекрасна — віддаватися розвагам у той час, коли основи існування вже забезпечує труд автоматів? Не побоюватися заздрості чй ворожнечі іншої людини, оскільки наука призвела до того, що ніхто не може нікому зашкодити, навіть думкою, бо ж у самому зародку така думка вже знищена? Але це помилка. Людина не може віддати відповідальність за напрям шляху, який вона обирає, до металевих рук автоматів. Ціною, яку треба було б заплатити за подібний рай на Землі, було б життя всього людства.
Людина мусить відкинути фальшивий ідеал споживчого раю, ще більш небезпечний тому, що він спокушає міражами зовнішнього уявного щастя...»
Міркування, безумовно, цілком слушні, і як такі, не викликають будь-яких заперечень. І коли б Станіслав Лем на підставі цих зауважень написав роман, який розкривав би у переконливій формі ідею «споживчого раю», — можна було б вітати його з успіхом. Але такого роману Ст. Лем не написав.
І, правду кажучи, нам здаються непереконливими такі висловлювання Станіслава Лема:
«Повернення з зірок» є спробою показати зовнішньо досконале майбутнє, якого слід стерегтися. Я не хотів писати карикатуру чи памфлет. Я дав у міру своїх можливостей цьому «майбутньому» певні шанси для того, щоб воно само показало, чим воно є насправді й чим може бути в очах людини, яка не стала «ангелом», а залишилася такою самою, як ми з вами. Такий, принаймні, був мій намір. Справа читачів судити, чи вдалося мені цей намір здійснити».
Станіслав Лем — досвідчений письменник і майстер науково-фантастичного жанру. Він не потребує доказів того, що подібні твердження — неправильні в самому своєму задумі. Для того, щоб показати шкідливість, ска-
жімо, грабунку і вбивства, зовсім не треба описувати всі деталі цих вчинків, давати їм «певні шанси», щоб вони «показали, чим є насправді». Інакше нам довелося б виправдати існування найсоковитіших детективів, де вбивство йде за вбивством, де автор смакує всі деталі злочинів. Адже намір- такого автора теж можна було б виправдати, оперуючи тими ж аргументами Ст. Лема...
Не переконує нас і твердження Ст. Лема про те, що він хотів показати у своєму романі, чим це майбутнє може бути «в очах людини, яка не стала «ангелом». Очевидно, тут іде мова про Халя Брегга. Але цей колишній космонавт реагує на своє оточення (на «майбутнє») в кращому разі біологічно; його аж ніяк не цікавлять соціальні аспекти існування «бетризованих» жителів Землі. Він займається переважно тим, що задовольняє свою цікавість, блукаючи по місту, й шукає втіхи і насолоди з жінками. Продовжувати свою космонавтичну діяльність Халь Брегг явно не бажає, тим більше, що на нього справляють велике враження міркування вченого Старка про категоричну непотрібність міжпланетних подо-рожів. Підсумовуючи ці враження, Халь Брегг записує: «І для такої фантастичної мрії, для такого завжди даремного божевілля, що ніколи не оплачувалося, Земля мусила працювати з найбільшим напруженням і віддавати своїх найкращих людей?..» І коли Халь Брегг потрапляє до вченого Турбера, разом з яким він літав до сузір’я Фомальгаут і який пропонує йому взяти участь у новій міжзоряній експедиції до сузір’я Стрільця (хоч як саме міг би Турбер організувати цю експедицію серед «бетризованого» населення Землі, — лишається невідомим!), коли цю пропозицію повторює йому також і колишній пілот «Прометея» Олаф, — Халь відмовляється.
Отже, і з цього погляду наміри Ст. Лема не здійснилися, Халь Брегг не став переконливим носієм позитивних концепцій автора. Картина майбутнього Землі лишається безрадісною і з точки
зору нормального, небетризова-ного читача, бо на планеті й справді немає ніякого стимулу до подальшого розвитку. Це похмура і сумна дійсність, розмальована зовнішніми ознаками добробуту, дуже привабливими для любителів бездумного життя, без найменшого натяку на інтелектуальність...
7
Дуже шкода, що талановитий письменник науково-фантастично-го жанру Станіслав Лем написав роман, який по суті заперечує всі ті позитивні думки про роль наукової фантастики, які він свого часу виголошував. Але нам здається, що це сталося з письменником випадково.
Між іншим, письменник, що заслужено славиться як людина великої й сміливої творчої фантазії, в цьому романі, позбавленому справжніх літературних настанов, не спромігся також виявити й найкращих своїх можливостей. «Повернення з зірок» написано статично, без глибокого проникнення в суть явищ, взагалі характерного для Ст. Лема. Роман рясніє не надто оригінальними спробами показати урбаністичну красивість майбутнього життя, знайому читачам з багатьох інших фантастичних творів. Сюжет тримається переважно на досить банальних еротично-сексуальних пригодах Халя Брегга, схожого в цьому розумінні на горезвісних «суперменів», героїв американського псевдо-літературного чтива; та він і змальований автором як плечистий велетень, що привертає загальну увагу низькорослих чоловіків і особливо жінок майбутнього населення Землі.
А такі картини, як знайомство Халя Брегга з «палацом Мерді-на» і парком чудес, — цілком повторюють давно знайомі описи відомого «Діснейленда» в Америці, тільки там «страшні» індійці чи негри, крокодили й гіпопотами розважають дітей, а в романі вони лякають простодушну бетризо-вану міську юрбу дорослих людей.
58
Ідейні хиби твору накладають негативний відбиток і на художню тканину оповіді, роблять її нецікавою.
Втім, повторюємо, ми вважаємо, що «Повернення з зірок» е лише тимчасовою невдачею письменника. Вже його нова збірка оповідань «Місячна ніч» показує, що Станіслав Лем лишається прекрасним майстром гостро-сюжетних, глибоких за задумом науково-фантастичних творів.
Саме тут видруковане прекрасне памфлетне оповідання «Праль-нича трагедія» (із згадок Нона Тихого), про яке ми згадували на початку цієї статті. Великою вигадкою позначене й оповідання «Умовний рефлекс», герой якого, вже відомий з інших науково-
фантастичних оповідань Станіслава Лема пілот-космонавт Піркс, цього разу розв’язує причини загибелі канадських дослідників Са-ваджа і Чальєра на невидимій з Землі половині Місяця.
Цілком новими для творчості Станіслава Лема є й представлені в цій збірці чотири телевізійні п’єси. Як ми вже зазначали, Ст. Лем володіє багатим арсеналом творчих засобів. Досі читачі знали письменника як автора науково-фантастичних романів і оповідань, фейлетоніста з науко-во-популярним нахилом, а також як автора своєрідних, завжди цікавих за темою науково-технічних нарисів.
Тепер Станіслав Лем виступив у новому жанрі — як автор нау-
ково-фантастичних телевізійних п’єс з постійним головним персонажем, дивакуватим професором Тарантогою. Ці п’єси відзначаються гостро гротесковими рисами і памфлетністю, іронічним підходом до теми і своєрідним психологічним малюнком героїв.
Збірка «Місячна ніч» свідчить про те, що Станіслав Лем продовжує писати нові цікаві науково-фантастичні твори, позначені великою й сміливою фантазією, твори, де властивий йому дар передбачення поєднується з глибокою науковою ерудицією видатного фантаста, який уже й тепер набуває популярності в цілому світі.
В. ЄРЕМЧЕНКО
«Всесвіт» №6/1964
цитировать
свернуть ветку