Господарство доктора Гальванеску
Жанр: хоррор
Рік: 1928-1934
Перший класичний хорор української літератури.
В 1923 году Николай Бухарин опубликовал статью в газете «Правда», в которой призвал советских писателей создать «красного Пинкертона» — приключенческую литературу для пропаганды революционных идей.
У 1931 р. у Літературній газеті був заклик «Дайош Жюль Вернів періоду реконструкції!»
Найяскравіший твір раннього доробку Смолича — «Господарство доктора Гальванеску» з трилогії «Прекрасні катастрофи». Написаний в легкій кінематографічній манері, роман гарно передає атмосферу міжвоєнної доби з її цікавістю до методів вивчення і наукового поліпшення людської породи: євгеніки, соціального дарвінізму, расової теорії. Головний антагоніст твору Гальванеску — архетипічний «божевільний учений», схожий одночасно і на доктора Франкенштейна (звідси ж відсилка до гальванізму), і на доктора Калігарі. Очевидна також паралель з «Островом доктора Моро» Герберта Веллса, проте Смолич заходить дещо далі у випробуванні меж біоетики. В його версії божевільний вівісектор зазіхає не лише на тіло і біологічну природу людини, а й на її унікальну особистість.
Молода радянська дослідниця Юлія Сахно (гендерний баланс збережено!) прибуває в резиденцію румунського поміщика і науковця Гальванеску з метою ознайомлення з «передовими методами ведення сільського господарства». Місцеве селянство радить дівчині триматись подалі від резиденції зловісного доктора. Але де вже там. Автоматичні ворота маєтку зачиняються за Юлією і її шофером. В наступні дні їм доведеться не лише познайомитись з чудовим механізованим господарством доктора (який, приміром, акліматизував у Причорномор'ї каву), а й мимоволі проникнути в його криваву таємницю. Ну а далі почнеться екшн: погоні нічним бесарабським степом, перестрілки в куширях на озері Ялпуг, підступи продажних спецагентів.
Роман, на відміну від багатьох сучасних йому творів, не нав'язує ідеологічних догм, а радше ставить провокаційні запитання. Наприклад, Гальванеску видає себе за великого інноватора, але в основі його могутності — праця все тих же безвідмовних українських заробітчан (в цьому випадку — емігрантів з СРСР), які за 1000 леїв продавали своє тіло для його злочинних експериментів. А всі барвисті монологи доктора — звичайне словоблудство експлуататора, який мріє перетворити пролетаріат на армію бездушних роботів.
Та дзуськи! У продовженні книги з невибагливою назвою «Що було потім» всі елітаристські претензії Гальванеску будуть вщент розбиті і спростовані зусиллями дружнього колективу радянських учених. Шкода, що у другій книзі плакатність і риторичний догматизм уже надто явно переважають над стилем й ідейною глибиною.