Як все це важко.
І як це прекрасно!
Я вибираю літературу.
Ю. Смолич
У створенні української наукової фантастики чільне місце посідає Юрій Корнійович Смолич — романіст з великої літери, «дотепний оповідач і містифікатор» [1; 68], віртуоз пригодницького жанру та піонер на ниві ук¬раїнської фантастичної прози. Все це є загальновизна¬ним сьогодні, у XXI столітті. А у 30-ті роки XX століття ці особливості творчої манери митця сприймалися більшістю тогочасних критиків як «шкідливі», не¬справжні, як своєрідна бездарність автора. Проте коли вже говорити про негативну оцінку фантастичних творів Юрія Смолича (а їх і не так багато: 1926 — «Ос¬танній Ейджевуд», трилогія «Прекрасні катастрофи»: 1928 — «Господарство доктора Гальванеску», 1934 — «Що було потім», 1932 — «Ще одна прекрасна катаст¬рофа»; 1932 — «Четверта причина»), то на факульта¬тивному занятті спершу звертаємо увагу учнів на ідеологічну позицію літературознавства 30-х рр. Пози¬тивним у романах фантастичного спрямування було не те, що то були гідні зразки української фантастики як складової світової науково-фантастичної літератури, а те, чи «ґрунтується творчість фантаста на засадах марксистсько-ленінського вчення» [1; 70]. Підтверд-жуємо цю тезу такими цитатами:
«Наукова фантастика без ґрунту... неминуче ско-чується до утопії або до дешевого пригодництва. Твір відривається від землі, він витає в химерах. У карнавалі неймовірних пригод і ненаукових фантасмагорій гу¬биться хист автора» (Із статті М.Романовської «Шлях радянського науково-фантастичного роману», 1939 р.) [7; 46].
«[До Ю. Смолича] на карті наукової фантастики ми бачили білу пляму. Ю. Смолич, критично осмисливши кращі традиції класиків (Ж.Верна, Г. Веллса), йдучи не- второваною стежиною пошуків, новацій, експери-ментів, доклав немало зусиль для утвердження цього жанру в українській радянській літературі» (Пиль- ненський С. Фантастика Ю. Смолича і сучасність// Райдуга. — 1972. — №2. — С. 170.)
Учням пропонуємо порівняти ці думки, відстань між якими 33 роки:
1. Чи погоджуєтесь ви з думкою про шкідливий вплив елементів пригодництва та фантастики на хист автора?
2. Чи знайомі ви з творами Ж.Верна та Г. Веллса?
3. Як ви можете пояснити таку відмінність у думках про стиль письменника, про його твори?
Розглядаючи постать Юрія Смолича як письменни- ка-фантаста, спробуємо разом з учнями відповісти та такі запитання:
1. Чому Юрій Смолич звертається до абсолютно нового, «невизнаного» жанру літератури? Що його спо-нукало до літературної діяльності?
2. Яке значення роману «Господарство доктора Гальванеску» для розвитку української фантастики? Охарактеризувати оригінальність стилю написання ро¬ману, окреслити проблематику.
3. Що змусило письменника, талановитого ро-маніста, твори якого не встигали друкувати, оскільки вони творилися швидкими темпами, полишити фанта¬стичний жанр?
Опрацювавши ці запитання, школярі зможуть оцінити внесок Ю. Смолича у становлення української
фантастичної прози.
Програма факультативного курсу передбачає са-мостійну роботу, тому варто запропонувати школярам випереджувальні завдання [4]. По-перше, прочитати програмовий роман «Господарство доктора Гальване-ску», а по-друге, ознайомитися з окремими розділами автобіографічної книги Юрія Смолича «Я вибираю літе¬ратуру»; це дозволить юному читачеві дати відповідь на перше вищезгадане питання.
Щодо методів та форми опрацювання (програмою факультативного курсу пропонується лекція вчителя [4]), то можна використати лекцію з елементами бесіди, творчих завдань, навіть гри. Оскільки ми маємо справу з фантастикою, дозволимо собі пофантазувати і за допомогою машини часу переміститись до садиби сімдесятилітнього Юрія Смолича у Конча-Заспі й поспілкуватися. Учні можуть об'єднатися у групи для опрацювання розділів автобіографії Ю.Смолича «Я ви¬бираю літературу»: «Переднє слово до розповіді про себе», «Дитинство й отроцтво», «Якя був футболістом», «Як я був студентом», «Як я був санітаром», «Як я був хліборобом», «Як я був ... ніхто і ніщо», «Як я був акто-ром», «Я вибираю літературу».
Таким чином, школярі не тільки познайомляться із неординарною постаттю письменника, а й зможуть відповісти на запитання: що спонукало письменника до літературної діяльності взагалі й до фантастичної зокрема.
Подаємо найголовніші, на нашу думку, тези ав-тобіографічної праці, яка дещо нагадує «Зачаровану Десну» О.Довженка за манерою оповіді, за особливос-тями поведінки головного героя, за авторськими оцінками власного життя — поглядом зрілої людини на власне дитинство. Це іскрометний гумор, трішки іронія над собою у ті далекі буремні дитячі та юнацькі роки.
«Пізнати незнане — нормальне прагнення кожної свідомої людини. І коли в тому незнаному — в бутті інших людей — людина раптом натрапляє на щось вла-стиве й твоїй особі — в думках, почуваннях, елементах побуту, — людині, буде то читач книги чи глядач кіно, стає якось особливо втішно, гарно, людина починає почувати свої сув'язі з іншими людьми, з світом, що оточує її» [10; 7].
«Бабка моя, Параскева Сташинська, відзначаючи факт моєї появи на світ у червні місяці (за старим сти-лем), похмуро констатувала, що місяць червень, згідно з її «оракулом», позначений схильністю до гріхо¬падіння, бо ж має символічну позначку: Адам і Єва після вигнання з раю — в плотських обіймах» [10; 9].
«Тих часів... був я в основному без наглядний, дар-ма що походив з родини інтелігентської, навіть педа-гогів. А може, й саме тому: батько і мати — учителі — цілісінький день були з дому відсутні... і мав я доста вільного козакування» [10; 11].
«... і батькам моїм щиро дякую... і самій долі вдяч-ний, що дала мені змалку волю, не обмеживши жодни-ми регламентаціями. Бо тільки ж завдяки цьому дістав я змогу... «просочуватись» у саме життя:... дивитись на життя таким, яким воно є, пізнавати людей — нехай і моїми дитячими очима — та й розкошувати дарами природи» [10; 12].
«Натурою я й нині такий, що — коли б трапилася нагода — з самого спортивного завзяття поліз би до сусідського саду, щоб обнести яблуню; коли б не сер-цева задишка, грав би і зараз у футбол» [10; 13].
«Що успадкував від батька його невірний син, я?
В математиці я батька зрадив... відійшов зовсім і на все життя. Астрономія мене обминула, власне, об-минаю її я, бо споглядання небесних світил мене зразу навертає на думки про безконечність у часі та просторі і самий факт безмежного існування галактик приго¬ломшує і страхає. Іноземні мови вчив неохоче... В квітах я тільки «споживач»: вийду вранці і милуюся квітами, аж завмирає мені серце... Щодо музикаль-ності, то тут діло зовсім зле: зобидила мене натура слухом, батько так і казав: слон тобі на вухо наступив. Вчили мене грати на фортепіано, але вчила бабка, а я її терпіти не міг і з самої фронди категорично відмовив¬ся вчитись. Жаль!» [10; 15].
«Ті рідкі прогулянки з батьком були для мене... го-динами щастя... В моїй дитячій уяві ті прогулянки ста-вали приводом для буяння моєї фантазії. Дарма що протягом всієї прогулянки батько здебільшого й сло-вом не озивався до мене, я, повернувшись додому, за-хоплено починав розповідати — старшому братові, сестрі, матері — про те, що мені... розповідав батько. Виявляється, він вів зі мною довгі й змістовні розмови про все, що траплялося чи могло трапитися нам у до-розі: були то і описи природи, і різні загадкові явища, і карколомні пригоди. Все, про що мені думалося в моєму дитячому думанні... все я приписував батькові... Коли потім батька запитували проте,... батько дивува-вся і гучно гримав на мене, обзиваючи фантазером та брехунцем. Так, фантазером і брехунцем, і прославив-ся я з малих літ у нашій родині. А втім, дуже можливо, що така схильність до фантазування перейшла до ме-не саме від батька: очевидно, і батько мій був фанта¬
зер. Бо вночі — у сні — жив він якимсь зовсім іншим життям: снилися йому раз у раз фантастичні сни або душили кошмари» [10; 16—17].
«... вона [ бабка] теж була свого роду поетом-фан- тастом та брехуном: наприклад, любила похвалятися тим, що нібито поміщицького роду і була дуже багата» [10; 35].
«Читати мене взагалі не вчено — я навчився само-тужки, слухавки, як завчає абетку мій., брат... з п'яти чи шести років я вирішив «стати письменником» і негайно почав це здійснювати... сів переписувати книжки, що мені подобались....бувши абсолютно певний, що тепер це саме я їх написав. Я так і казав: я написав «Юрія Ми- лославського» Загоскіна» [10; 70].
«Книжки — прози й поезії — про море стали моїми улюбленими книжками» [10; 73].
«... відчуваю таємну насолоду, коли віддаюсь гріхові романописання, ба й романочитання....» [10; 241].
«Написати роман — це все одно що побудувати бу-динок — великий, багатоповерховий і до того ж без архітектурних надмірностей... Ти сам шукаєш поклади глини, вапна й піску, сам добуваєш цей матеріал із най¬глибших глибин... На власних плечах ти повинен тягти цеглини на десятий або й двадцятий поверх... І не раз, і не двічі, а десять і двадцять разів раптом руйнувати кладку виведених поверхів і починати все від фунда¬менту. Потім потрібно ще настелити підлоги — і чорну, і білу, навісити вікна та двері... І тільки після цього мож¬на починати заселювати будинок. А пожильці спереча¬тимуться за жилплощу та вигоди при ній — і в усіх тих спірках та чварах ти мусиш розбиратися знову тільки сам-один: сам — позивач, сам — прокурор, сам — ад¬вокат, сам і суддя...
І аж після того твій самотужки зведений будинок з усіма пожильцями і тобою разом потягнуть до суду — суду критики і суду читача» [10; 242].
Підсумовуючи роботу груп, створюємо «психо-логічний портрет» письменника за допомогою «асоціативного куща».
СКРОМНИЙ, СЕРЙОЗНИЙ
МИРОЛЮБНИЙ
ОРИГІНАЛЬНИЙ
ЛЮДЯНИЙ
ИЩНТЕЛІГЕНТ
ЧЕСНИЙ
Розглянувши окремі віхи біографії письменника, учні розпочинають роботу над програмовим твором «Господарство доктора Гальванеску”. Вчитель стисло подає основні відомості про літературну діяльність Юрія Смолича як фантаста.
В українській літературі ЗО—40-х років XX століття, за твердженням письменника М. Йогансена, Юрій Смолич «виділяється як міцна, оригінальна постать» [2; 61].
Романістика «раннього» Юрія Смолича вражає розмаїттям і багатством мистецької вигадки, сміли-вим, невтомним пошуком нових засобів і форм худож-нього відтворення тогочасної дійсності, адекватних суспільно-політичним і морально-духовним реаліям доби. Так, перший фантастичний роман письменника «Останній Ейджевуд» (1926 р.), задовольняючи гостру потребу в створенні пригодницької літератури, стає актуальним для свого часу. Це була цікава й своєрідна спроба науково-образного передбачення майбутньо-го. Роман був сприйнятий негативно тогочасною кри-тикою: неоригінапьність сюжету, схематичне зобра-ження персонажів, надмір публіцистичності тощо.
Проте була й схвальна оцінка. Наприклад, великою за-слугою вважалося те, що Юрій Смолич «створив чи не найперший в українській літературі авантюрний роман, вклавши в нього радянський зміст» [1; 37].
Роман Ю.Смолича «Останній Ейджевуд» порівню-ють із «Сонячною машиною» В. Винниченка; таке порівняння, хоч і не на користь Ю.Смолича, проте відіграло позитивну роль у творчому злеті митця.
Пригодництво є характерною ознакою ранньої на-укової фантастики Ю.Смолича. Письменнику досить важко було втриматись на плаву, доводячи, що науко-ва фантастика заслуговує уваги.
Один із дослідників творчості письменника В. Піску- нов стверджує, що Юрія Смолича здебільшого цікавить моральний аспект наукових відкриттів: «... прогрес на¬уки... може бути джерелом щастя для людей або ж їх величезним нещастям залежно від того, як викорис¬товуються її досягнення, яким цілям вони служать» [6; 46].
У літературознавстві того часу побутувало, нага-даємо твердження, що пригодницький жанр (як і фан-тастичний) — це література нижчого ґатунку. Саме то-му, напевно, С. Шаховський у своєму ґрунтовному дослідженні творчості Ю.Смолича міг сказати про ро-ман «По той бік серця» (хоча це може сприйматися і як твердження про весь його творчий доробок), що у творі «чисто авантюрні моменти одійшли на третій план, стало менше пригодництва, більше психо-логізму» [11; 50].
Проте пригодницька література мала велику ауди¬торію шанувальників, тому варто віддати належне Юрію Смоличу — одному з першотворців цього жанру в українській літературі.
Наприкінці 20-х років Юрій Смолич пише такі фан-тастичні романи, як «Господарство доктора Гальванес- ку» (1928(9)р.), «Ще одна прекрасна катастрофа»
(1930р.).
«Господарство доктора Гальванеску» — це перша частина трилогії «Прекрасні катастрофи».
У бесіді з учнями вчитель з'ясовує наступне:
— Чи сподобався вам твір? Які епізоди запам'ята¬лися найбільше?
— Чи погодитесь ви з думкою тогочасної критики про «надмірну наївність» та художню «небездоганність», про те, що в романі більше вигадки, ніж науки?
— Які емоції у вас виникали під час прочитання твору?
— Які морально-етичні проблеми порушує автор у романі? (Одні з найголовніших проблем, порушених у романі, — це особиста відповідальність кожного вче-ного за наслідки власних винаходів, моральність на-уки, допустимі межі вторгнення людини в науку.)
— Визначте жанрову специфіку роману. Скорис-тайтеся літературознавчим словником-довідником.
«Господарство доктора Гальванеску» Юрія Смоли-ча— це науково-фантастичний, пригодницький роман.
Роман науково-фантастичний — великий епічний твір, дія в якому відбувається в майбутньому щодо йо¬го написання, тобто якому властиві прогностичні функції. Для такого роману характерна орієнтація на високі досягнення наукової та технічної думки; поряд із фантастичними елементами у ньому мають місце на¬укові гіпотези, технічна фантазія, мисленнєве експери¬ментування. Початки науково-фантастичного роману — XIX ст. (Ж.Берн). Найвищого розвитку досягає у XX ст. Порушує складні суспільні, соціально-політичні, філософські, морально-етичні проблеми (А. і Б. Стру- гацькі, Г. Веллс, С. Лем, К. Чапек, Р. Бредбері, А. Кларк).
Якщо у фантастичному романі фантастичним є на¬самперед художній простір, то у романі науково-фан¬тастичному — час [3; 597].
Роман пригодницький — роман, сюжет якого наси-чений незвичайними подіями й характеризується не-сподіваним їх поворотом, великою динамікою розгор-тання. Для роману пригодницького характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування. Пригодницький роман має типологічні подібності з на¬уково-фантастичним романом. Типовим прикладом такого роману літературознавчий словник-довідник називає «Прекрасні катастрофи» Ю.Смолича [3; 597— 598].
У процесі роботи з текстом твору учням пропо-нується пошукове завдання: віднайти у творі пригод-ницькі та фантастичні елементи, підтвердити цитатами.
(Див. схему на обкл. 2)
Наведемо декілька цитат для підтвердження фан¬тастичних елементів.
«Повз неї [Сахно] пливло щось гидке й незро-зуміле... Людина була аж надто біла і мало не прозо¬ра в зеленавих хвилях місячного проміння. Млявий, наче з густого туману, торс, безбарвна, одутла, водя¬ниста пика з зловісними плямами чорних окулярів» [9; 222].
«... зовні лакей був мало схожий на звичайних лю-дей цієї професії. По-перше, виправка. Тут було пере-вершено всяку військову муштру. Слуга рухався плавко й беззвучно. З максимальною точністю рухів і жестів. Жодного зайвого жесту, жодного нерозрахованого по-вороту... Обличчя мав якесь дивне, наче хворе, без звичайного переливу тонів відзафарблення кров'ю» [9; 218—219].
«Його [лакея] автоматичні, завчені рухи нагадува-ли Сахно рухи заводської ляльки» [9; 221].
«Кожному пацієнтові я наперед кажу, до якої робо-ти маю його приставити. Майте на увазі, що попе-редній фах відіграє неабияку роль. Ви чули щось про органічні звички, про звичні, навіть професійні рефлек¬си, про м'язову пам'ять і таке інше... Всі мої експери¬менти будуються на цих основах» [9; 276].
«Людський організм сам по собі — це найдоско-наліша машина» [9; 283].
«В шкатулці був невеличкий клавір з багатьма дрібними клавішами — щось подібне до друкарської машинки» [9; 216].
«Ці говорильні, поначіплювані на кожному кроці, вже добре надокучили Сахно» [9; 217].
«— Це, бачите, невеличкий (я не казатиму «ки-шеньковий», бо він ще мало вдосконалений для таких розмірів) радіотелеграф. Сидячи тут, я переказую свої розпорядження в різні кінці мого мастку... Це чудовий підручний. Мовчазний і швидкий. А головне — виконує те, що я сам хочу... В моїм ділі... я не терплю якоїсь іншої ініціативи, крім моєї власної» [9; 218].
«Вам доводилося колись цікавитись справами пе-реливання крові та гальванізації змертвілих м'язів?.. Я виточую з людини кров і лімфу. Її спорожнілі жили я на¬сичую штучною кров'ю, яку виготовляю сам... що є досконалим провідником для електричного струму. Отже, постійна циркуляція електричної течії створює динамічну гармонію... і зберігає рушійну властивість окремих органів» [9; 283].
Вчитель обов'язково звертає увагу натермін «галь¬ванізація» з останньої цитати. Назву основного проце¬су діяльності головного героя Юрій Смолич використо¬вує як прізвище нелюда — Гальванеску.
Гальванізація — це застосування постійного елек-тричного струму низької напруги з лікувальною або іншою метою. Від прізвища італійського фізіолога Л.Гальвані (Словник іншомовних слів /За ред. чле- на-кореспондента АН УРСР О.С.Мельничука. — К.: Го-ловна редакція УРЕ, 1974. — 776с. — С.136).
Фантастичними особливостями роману є, безпе-речно, й футурологічні передбачення письменника, ба-гатьом з яких (наприклад, можливість пересадки різних органів людини) судилося здійснитися вже в наші дні. Говорячи про гуманістичні настанови медици¬ни, Юрій Смолич переконливо доводить, що тільки та наука, котра вірою і правдою служить людині, має право на існування, на майбутнє. Це є основною ідеєю роману. Поразка доктора Гапьванеску є зако¬номірною, оскільки це — крах людиноненависницької ідеології, яка породила і викохала лікаря-потвору. Гіпертрофована жадоба влади («А може я хочу цілий світ?» [9; 225], «Експлуатація цілого світу — це варто уваги» [9; 281 ]) в поєднанні з цілковитою аморальністю («Для науки можна йти на злочин» [9; 275]), що є визна¬чальними рисами характеру Гальванеску, могли, дово¬дить письменник, сформуватися у суспільстві, де па¬нує культ сили і грошей, зневага до людини і людськості.
Під час характеристики головних героїв роману уч¬ням можна запропонувати гру: скласти досьє або відновити втрачені особові справи героїв Юлії Сахно, доктора Вікторія Гальванеску, шофера Чіпаріу та ста-рого перевізника Йонеску в зв'язку з пожежею у сигу-ранци (сигуранца — політична поліція у колишній мо-нархічній Румунії).
Детальніше зупинимось на образі доктора Гальва¬неску. Лікар-кат... Можливо, таке поєднання не-сумісних понять і сприймалося кимось у 1929р. як по-родження буйної фантазії автора. Проте мине зовсім небагато часу, і на історичну арену світу вийдуть не ви-гадані, а цілком реальні лікарі-нелюди з фашистських катівень, які своєю жорстокістю, витонченим садиз-мом і цинізмом набагато перевершать персонажа ро-ману Юрія Смолича. У цьому контексті доктор Гальва¬неску сприймається як образ-застереження, заклик до пильності, з яким письменник-гуманіст звертався до людства якраз у період, коли гітлеризм набирав сили.
Стисло означимо з учнями основні положення, на яких ґрунтувалася «успішність» господарства доктора Гальванеску. Подаємо як приклад асоціативну схему.
(Див. схему на обкл. 2)
Завершуємо роботу над романом Юрія Смолича «Господарство доктора Гальванеску» бесідою:
1. Чи можна погодитися з думкою головного героя доктора Гальванеску, що «виправляти природу, керува¬ти нею є завданням людини» [9; 223]?
2. Чому діяльність головного героя була такою все- дозволеною, зразком «аморальності»?
3. Чому, на вашу думку, автор створює образ Галь¬ванеску як одинокого, бездітного чоловіка? Порівняйте з образом сторічного перевізника Йонеску, зверніть увагу на ставлення дідуся до життя. (Діти — це продов¬жувачі роду. Автор навмисне створює Гальванеску оди¬ноким, оскільки така людиноненависницька теорія не заслуговує на продовження. Тому доктор і боїться по¬мерти («Ах, цей проклятий обов'язок вмирати руйнує всі мої плани!» [9; 226], «Нехай інший розум винайде формулу безсмертя, а я віддам свій винахід задарма» [9; 225]), а старий Йонеску — ні, знаючи, що його сини гідно продовжуватимуть його справу.)
4. Як завершується роман? Чому так несподівано? («Проте уважний читач, який прочитав цю правдиву повість з початку до кінця, мусив впізнати в цій муш¬трованій потворі шановного доктора Гальванеску, як і його господиню — Юлію Сахно» — такими словами за¬вершується твір.)
5. Яка, на вашу думку, подальша доля головних ге-роїв? Напишіть продовження роману, а потім можете звірити його з третьою частиною «Що було потім» три-логії «Прекрасні катастрофи» Юрія Смолича.
Щоб відповісти на питання, чому Юрій Смолич по-лишає жанр фантастики, хоча письменник мав очевид¬ний успіх у цій царині, що особливо виразно просте¬жується в останній частині трилогії, варто процитувати пояснення самого автора: «Я не зміг дійти в жанрі на¬укової фантастики того рівня, якого хотів би для ра¬дянського науково-фантастичного роману: мені за¬бракло наукових знань, а бути дилетантом — злочинно» [1; 76].
Оцінюючи внесок Юрія Смолича в українську літературу, звертаємося до судження Л.Новиченка про письменника: «Він — романіст передусім куль¬турний, дотепний, з щасливою професіональною легкістю руки. Він дав багато романів і повістей, принісши в нашу спалювану внутрішнім вогнем прозу європейську легкість виконання, формальну доско¬налість і піклування про читабельність. У своїх рома¬нах Смолич підняв досить широкі людські верстви, не завжди дбаючи про глибину відтворення характеру й типу, зате вміючи, як ніхто інший, подати персонаж з його портретом і манерами, з його побутовим і соціальним оточенням, з характерною мовою» [5; 170].
Юрій Смолич-фантаст майстерно володів таємни¬цями творення динамічного сюжету, напруженої інтри¬ги, умів захопити і повести на собою читача у світ примхливої вигадки, неодмінно сфокусованої на су¬часних соціальних проблемах і моральних цінностях. Тому його невелика кількість робіт наукової фантасти¬ки посідає почесне перше місце в процесі створення української фантастичної прози.
Література
1. Голубєва З.С. Юрій Смолич: Нарис життя і творчості. — К.: Дніпро, 1990. — 201с.
2. Йогансен М. Про Ю.Смолича: Спроба характеристики/ М. Йогансен// Критика. — 1929. — № 12. — С. 61—62.
3. Літературознавчий словник-довідник / [уклад.: Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів, В.І. Теремко]. — 2-ге вид., вип.., доп. — К.: ВЦ «Академія», 2006. — 752с. (ІМоІа Ьепе)
4. Логвіненко Н.М. Українська фантастична проза. Про-грама факультативного курсу для учнів загальноосвітніх на-вчальних закладів... / Наталія Логвіненко // Українська література в загальноосвітній школі. — 2010. — №5. — 48с. — С.38—46.
5. Новиченко Л. Проза чверті віку/ Л. Новиченко// Ук-раїнська література. — 1943. — №12. — С.170.
6. Піскунов В. Творчість Юрія Смолича. — К., 1962. — С.46.
7. Романовська М. Шлях радянського науково-фантас-тичного роману/ М.Романовська// Літературна критика. — 1939, —№11, —С.89—90.
8. Смолич Ю. Головне — що сказати людям/ Юрій Смо-лич//Українська мова і література в школі. — 1976. — №3. — С. 36—41.
9. Смолич Ю. Господарство доктора Гальванеску/ Юрій Смолич// Твори у 8-ми томах. — 1.2/ Упоряд. О.Г.Смолич. — К.: Дніпро, 1984. — 592с. — С. 198-297.
10. Смолич Ю. Я вибираю літературу/Юрій Смолич//Тво- ри у 8-ми томах. — Т.8/Упоряд. О.Г.Смолич. Примітки К.Во-линського. — К.: Дніпро, 1986. — 440с. — С. 6— 243.
11. Шаховський С. Юрій Смолич. Повість про романіста. — К., 1970.
Людмила Лінкевич,
вчитель української мови та літератури Житомир
Назвіть їх. Спробуйте довести, що роман Ю. Смолича «Господарство доктора Гальванеску» може посісти гідне місце у списку загальновизнаної світової фантастики.