Письменник Юрій Бедзик згадує:
"1956 р. Я тоді був головним редактором "Радянського письменника". Телефонує мені якось М. Бажан (голова СП України) і каже: "Юрію Дмитровичу, до вас зараз прийде письменник реабілітованний, випущений із сталінських таборів. Зробіть усе, щоб його прийняли тепло і подивіться, що він там написав. Заходить у благенькому плащику, а вже була пізня осінь, весь замерзлий Олесь Бердник і дає мені рукопис своєї першої повісті "Поза часом і простором". Я беру цю книжку, читаю її цілу ніч вдома. Бачу, що літературно ще не досить відшліфовано, але геніально зроблено. Дзвоню Бажану і кажу: "Будемо друкувати, це прекрасна річ талантовитого фантаста".
Потім О. Бердник через деякий час заходить якось до мене і пропонує написати разом книжку, посилаючись на те, що літературної снаги у нього ще не досить, а наукова ідея вже є. Ми сідаємо і складаємо план повісті "Людина без серця". Через якихось півтори місяці книга була готова до друку. Це був період справжнього творчого натхнення. Писали ми окремо: Олесь працював над науковими розділами, а я — над пригодницькими та воєнними. Час від часу ми сходились, Олесь читав свої написані розділи, я — свої. Отак у творчих дискусіях і відшліфовувалась остаточна редакція тексту. Книга видана через рік у "Дитвидаві", вона стала надзвичайно популярною серед читачів. Головна наукова проблематика книги полягала в описі майбутніх подій з пересадки людського серця. Це було справжнє наукове передбачення, вперше у світі зроблене саме українською літературою. Минуло всього лише десятиліття, і у 1967 р. світовій медицині вдалося здійснити першу пересадку серця людині, виконану лікарем з південноафриканського міста Кейптауна Крістіаном Барнардом. Можливо, ідея пересадки людського серця виникла у доктора Барнарда після ознайомлення з книгою "Людина без серця", адже згадка про неї є навіть у Британській енциклопедії".
В. Карацупа, О. Левченко, критика, с. 59, часопис УФО, №3(5) 2008