«Коли всі в хаті повкладаються спати, старша сестра просить молодшу: «Розкажи мені якусь зайчачу пригоду...» І тоді мала Марійка починає вигадувати безкінечні історії...» — так згадує письменниця Марія Михайлівна Романівська про посталий ще в ранньому дитинстві потяг до творчості. Та від перших напівсвідомих спроб дитячої фантазії до справжнього мистецтва прослався довгий шлях.
Початком свого творчого життя письменниця вважає осінь 1921 року, коли її вірші та статті уперше потрапили до сторінок нейтральної преси України.
Як нерідко буває, через багато уподобань та захоплень не зразу пробилося те, що стало основним в житті. Майбутня письменниця одночасно з віршами, які вона писала ще з дитинства, захоплювалась театром, кіно, культосвітньою працею.
Марія Михайлівна Романівська народилася 1901 року на Полтавщині. З перших днів Радянської влади шістнадцятирічна гімназистка з містечка Зінькова працює у місцевому відділі народної; освіти, потім у клубі червоноармійської частини. Керує музичним гуртком, організовує вистави, концерти, виступає сама, пише агі г-гі’єси, вірші. На слова її вірша «Великий Жовтень» композитор» П. Толстяков створює кантату. ♦
Ці високого накалу роки відбито в спогадах одного з героїв повісті «Високий літ» піаністки-педагога Віри Павлівни: «І от я почала працювати музкерірником при трупі Н-ського кавполку. Що я робила? Вчила червоноармійців грати на роялі, сама грала їм «Яблучко», «Варшав’янку», Чайковського і Бетховена, акомпанувала в «Наталці-Полтавці»...
А головне — концерти-мітинги. Уявіть собі напружену, навіть бойову обстановку. У нас чимало ворогів: на селі — куркуль, у лісі — бандит, у місті — саботажник. Та жадібно тягнеться до Радянської влади, до комуністичної партії незаможник, середняк...
І от міцне слово промови, впереміж з піснею, з агітп’єскою летить у народ, пристрасне, гаряче. Пахне порохом недавніх героїчних боїв, палає вогняним прапором, на якому ще не висохла кров товаришів...»
Закінчується громадянська війна. Письменниця стає активним бійцем культурного фронту. Вона працює в оркестрі Народного
дому, вчить сільську молодь в школі музичної грамоти там же, в Зінькові.
Восени 1921 року Марія Михайлівна переїздить до Харкова. Вступає до музичного технікуму, погім — на вищі музичні курси. Працює в газеті «Вісті» на посаді постійного рецензента відділу мистецтва. В її творчому доробку поруч з віршами та рецензіями з’являються твори для малих читачів: оповідання й казки. їх друкує перший і єдиний тоді на Україні дитячий журнал «Червоні квіти».
Можливо, найбільшим з різноманітних уподобань цих часів була для Романівської кінодраматургія. Письменниця створила кілька сценаріїв повнометражних художніх фільмів («Марійка», «Федько-наймит» та ін.). Ця праця не пройшла марно для її майбутніх творів. Саме від кіносценарію йде в них напруженість сюжету, що часто набуває пригодницького характеру, інтригуюча зав’язка, економність описів, вміння подавати події, героїв «крупним планом», примусити «грати» художню деталь. Деякі твори написані безпосередньо за сценаріями («Марійка», «Загнуздані хмари»).
Та поруч з усім цим живе давня любов до музики. Письменниця прагне до музичної освіти, яку в юнацтві довелося добувати самотужки.
Поетична творчість Марії Романівської залишилася лише віхою на її- творчому шляху. Письменниця посіла місце в українській радянській літературі саме як прозаїк — автор художніх та науково-художніх творів. Першим з них була повість «Марійка» <1930).
У повісті перед читачем проходить доля маленької селянської дівчинки. Голод осиротив доньку незаможника, вигнав її з рідного села. Марійка стає безпритульною.
Тема безпритульництва посідала значне місце в дитячій літературі тих часів. Марія Романівська розкриває її поруч з Андрієм Головком, Іваном Микитенком та іншими письменниками. Але на відміну від своїх відомих уже колег молода письменниця створила не оповідання, не твір для дорослих на тему дитячого життя, а повість для самих дітей, що стала значним явищем української дитячої літератури.
Незвичайна, але в той же час типова доля малої героїні. Читача хвилює мужність дев’ятилітньої дівчинки, яка, нещадно експлуатована й залякана бандою злочинців, ризикуючи життям, попереджує тяжкий злочин. «Ми жили з героями книги... вона вчить нас бути сміливими, любити свій народ і Батьківщину, ненавидіти ворогів. Ця книга вчить нас бути чесними й високо нести звання піонера»,—пишуть в листі до Марії Михайлівни вихованці Климківського дитбудинку з Чернівецької області.
Всупереч тенденціям формалістів, що заперечували різницю між «соціальною істотою» — дитиною та дорослою людиною, автор подає глибоко вмотивовану поведінку, особливості психології та сприймання навколишнього світу саме дитиною молодшого віку, переконливо розкриває поступовий вплив нового життя на формування її свідомості, її вчинків.
Про те, наскільки типовою була постать і доля Марійки, свідчить і лист, одержаний письменницею після перевидання книги у І958 році від літньої колгоспниці Євдокії Пичко з Хмельниччини:
«В дитинстві не одна була така Марійка, а багато... Про це і тепер я добре пам’ятаю...»
Одною з перших в українській дитячій літературі Романівська змалювала піонерське життя, активність, дружність, завзяття радянських дітей.
У першому розділі «Марійки» читаємо про події в селі Веселому. Автор знаходить багато барв для змалювання пишної й ласкавої природи України. Сади, зелені луки, стиглі лани пшениці лід літнім сонцем, таким сяючим, пекучим, що здавалося, воно «розтопить лани і ''зробить із хліба золотий, гарячий мед». Опоетизовано і затишок прозорої річки.
Марія Романівська народилася, провела дитинство і юність на Полтавщині. Миргород, Кобеляки, Зіньків—місця її дитинства були малими повітовими містечками, схожими на села. Дівчинка часто жила у родичів — на хуторі Жуки під Полтавою, гостювала в Сорочинцях у дядька — вчителя. Природа Лівобережжя України, батьківщини великого Гоголя, і в наші часи надихає не одного письменника. Вплинула вона й на Романівську, визначаючи на протязі всього часу її творчості і певні якості її героїв, і коло її улюблених художніх образів і засобів.
Повість «Марійка» витримала випробування часом. Перевидана через двадцять вісім років, вона знайшла свого читача серед нового дитячого покоління, для якого часи життя Марійки — давня історія і давня легенда.
В середині тридцятих років у творчості Марії Романівської виникає нова тематика, що на перший погляд не обгрунтована, не обумовлена попереднім життєвим і творчим досвідом письменниці. Це—наукова фантастика, в якій нею обрано галузь фізики.
Математика й фізика були, поруч з музикою, найстарішим і найтривалішим уподобанням письменниці, і любов до них йшла від дитячих років. В сім’ї Романівських дорослі й діти захоплювалися фізичними дослідами, для батька не було розваги, приємнішої за розв’язування головоломних математичних задач. Стаз-ши дорослою, Марія Михайлівна продовжує самостійно набуватн знань з фізики й математики. Цьому не стали на заваді ні вірші, ні сценарії, ні навіть музика. Навпаки. Письменниця щиро вважає, що в математиці й музиці є щось споріднене, співзвучне. Хвилюючі, безмежні обрії математичних, фізичних проблем та припущень потребують того ж напруження, того ж самого зльоту творчих сил, тої ж надзвичайної гостроти почуттів, що й музика. В математиці є своя поезія. І не випадково, що всі герої науково-художніх творів Романівської: інженери, науковці, винахідники — щиро кохаються в музиці, грають самі (Катинський, Горний, Смирнов та ін ).
Коли в 1934 році в Харкові був відкритий перший в Радянському Союзі Палац піонерів та жовтенят, Романівська (разом з Миколою Трублаїні) стає постійним і активним членом наукової ради Палацу. Вона працює в секторі фізики, бере участь у роботі фізичної лабораторії. Саме в ній конструювали малі дослідники діючі моделі вітродвигунів, про які йде мова у її науково-фантастичній повісті «Шахти в небі». Дружба з фізикою продовжується й у післявоєнні часи. Письменниця уважно слідкує за всім новим, що виникає в галузі теоретичної фізики, відвідує захисти дисертацій молодими науковцями, консультується з фахівцями.
У кожного читача є в літературі свої улюблені жанрн, свої теми. Та незалежно від віку й особистих уподобань, майже зсі охоче читають твори наукової фантастики. Популярний і корисний науково-фантастичний жанр складався в українській радянській літературі протягом другої полоьини 20-х та в 30-х роках. Багато сил вклали в його розвиток Ю. Смолич, В. Владко і ряд інших письменників. Вони прагнуть розкрити в своїх творах безмежні можливості науки, поставленої на служіння людству, комуністичному суспільству, змалювати самовіддану творчу працю радянських винахідників, викрити й засудити кар’єризм у науці.
Прийшла з своїми темами до цього жанру і Марія Романів-ська. Для науково-фантастичних творів письменниці характерне поєднання фантастики з реальністю сьогоднішнього дня, з невідкладними погребами народного господарства, життя колгоспіз. Практичне втілення наукового відкриття допомагає боротьбі з стихіями, «загнуздує» їх сліпу силу, повертає її на користь суспільству.
У першому з творів цього жанру повісті «Загнуздані хмарм» (1935) письменниця розповідає про винахід та практичне здійснення керування погодою. Доктор геофізики Горний сконструював літаючу станцію штучного дощування.
Дія повісті розгортається на дирижаблі (літаючій станції) і а в колгоспі «Південь», лани якого чекають рятівної штучної зливи. Обидва плани повісті зв’язує постать маленької Галинки, онуки знатного колгоспного чабана Омелька, яка випадково потрапляє до літаючої станції.
Галинка майже одноліток героїні першої повісті Романівської «Марійка». Але як далека дівчинка, що зростає в радянському суспільстві, від лякливої й затурканої доньки селянина-бідняка. Галинка -^-життєрадісна, щира, активна істота, з розвинутим почуттям колективізму, з свідомим розумінням громадського обов’язку. Дівчинка захоплюється ентомологією, завзято полює на комах, збираючи їх колекцію.
Цікава постать сільського діда Омелька, колгоспного новато-ра-дослідника, що знайшов вітамін зросту рослин. Велике місце в житті Омелька посідає флейта, на якій він майстерно грає.
З героїв книги, що перебувають на літаючій станції, виразна фігура тринадцятирічного Мака Горного. Хлопчик рано втратив матір. Його виховує батько, який живе лише геофізикою. Мак зростає в оточенні людей, інтереси яких окреслені тією ж наукою. Це рано пробуджує інтерес до фізики й математики, в галузі яких він обізнаний, може, більше за студента-першокурсника. Розглядаючи образ Мака, слід мати на увазі, що на нього, як і на ряд інших персонажів в цьому творі, науково-художньому за жанром, покладено певні популяризаторські функції.
Образи працівників літаючої станції (Горний. Рая, Гриценко) дещо надмірно романтизовані письменницею, особливо Горний. Змальовані як люди, захоплені єдиною в житті пристрастю, вони досить однобічні, певною мірою схематичні.
Справжньої схвильованості і навіть своєрідної поетичності твору надає зростаюче напруження боротьби за здійснення :про-би штучного дощу. На багатих ланах «Півдня» панує посуха Наближається страшний гість — суховій. І чеканням лошу жи.ть дорослі й малі. Колектив літаючої станції, що вперше намагається
здійснити експеримент на широких масивах, хвилюється. Від наслідків залежить сама доля винаходу Горного. До того ж науковці почувають велику моральну відповідальність перед колгоспом, що звірився на них. Перший дослід зазнає невдачі — ешелон хмар проходить повз лани «Півдня». Залишається друга й остання спроба.
Доля технічного винаходу по-справжньому глибоко хвилює й захоплює читача. І це також тому, що письменниця, кажучи словами О. М. Горького, науку й техніку зображує «не як склад готових відкриттів і винаходів, а як арену боротьби, де конкретна жива людина переборює опір матеріалу і традицій». Винахідники перемогли, і рятівна злива лине на спраглу землю. Своїми малюнками насиченої вологою природи автор показує уміння конкретизувати абстрактно-наукові явища, органічно зливати їх прикмети з кольоровим, зоровим малюнком пейзажу. Подібне ми можемо побачити і в інших науково-художніх творах письменниці.
Друга науково-фантастична повість ''М. Романівської «Шахти р небі» (1940) продовжує напрям попередньої. В центрі твору — проблема використання сили вітру для зволоження середньоазіатських пустель. В невеличкому оазису, серед піщаних барханів пустелі Каракум, інженер Катинський змонтовує і пускає в дію свій винахід — потужну літаючу вітро-електростанцію — ВВЕС. Вона, ця станція, дасть тимчасово електричний струм майбутньому місту.
Твір має більше, ніж у «Загнузданих хмарах», пригодницьке спрямування. Піщаний смерч зриває ВВЕС з тросів. Зникає п’ятнадцятирічна Ніна, племінниця Катинського, що вилетіла на маленькому поштовому літачку разом з підлітком Алкадом навздогін за станцією. Витративши пальне, літак сідає між барханами. Алкад іде шукати кишлак і випадково відкриває величезне підземне водосховище — озеро.
Найбільш виразна в творі постать Ніни. Письменниця змальовує важке дитинство, що зробило її надто вразливою, неврівнова-женою. Як і інші герої творів Романівської, Ніна вже має своє покликання в житті. Юний геофізик, аматор «вітрових» справ, зростаючи, стає відданим помічником Катинського, вирушає з ним у Каракуми. Ніна перебуває в тому віці, коли вчорашня дитина стає на порозі юнацтва. Рвучкість, непослідовність, «дитячість» підлітка поєднується в ній із здатністю до глибоких почуттів, сталих захоплень, самовідданості дорослої людини. Тонко змальовані складні відносини її з Алкадом. Внутрішній світ дівчини розкриває її щирий і досить своєрідний щоденник. Письменниця відтворює найбільш характерне в зовнішності, поведінці: «Нині рішуче заважали в доповіді її руки. Вони не зносили спокою, ці тонкі й довгі руки підлітка. Вони любили викручувати всякі гвинтики, лагодити штепселі, електричні плитки, утюги, стругати, палко жестикулювати— що завгодно, тільки не триматися на одному місці».
В «хлопчачій» вдачі Ніни втілено типові риси молодої радянської дівчини тих часів, коли жінка в нашій країні практично опановувала «чоловічі», технічні професії.
В повісті «Шахти в небі» значно грунтовніше обумовлено технічну сторону винаходу. Письменниця детально змальовує конструкцію ВВЕС та колосальну вітродвигунову споруду на Круглій
горі, докладно розповідає про принципи їх дії, потужність, технічні можливості. Як і в «Загнузданих хмарах», вона знайомить читача з історією винаходу, дає широке уявлення про ті закони фізики й інших наук, на яких грунтуються практичні засоби використання енергії стихій.
Питома вага цього популяризаторського матеріалу в повісті дуже велика. Автор використовує з цією метою щоденники героїв й екскурси в їх минуле, лекції по радіо і досить величенькі цитати з енциклопедій, класичні у цьому жанрі пояснювальні діалоги і вставні новели.
Обидві повісті Романівської, можливо, порівняно більше, ніж інші науково-фантастичні твори української літератури 30-х років, тяжіють до науково-популярного жанру.
В усіх без винятку творах письменниці великі й малі їх герої завжди друзі тварин. В її книжках живуть і приручена черепаха Дженні, улюблениця малої Галинки, і білі вимуштрувані Тишком щури, і птахи... Вони є часткою тієї живої природи, що оточує людину, збагачує її, виховує гуманні почуття.
В роки Великої Вітчизняної війни Марія Романівська, як і всі письменники нашої Батьківщини, стає агітатором. Вона пише сатиричні фейлетони, агітаційні п’єси («Маскарад», «Нежить лейтенанта Швайнера» та ін.), нариси. «У мене було єдине бажання: піднести свій голос, хай слабенький, серед мільйонів голосів, щоб його хоч трішечки було чути, щоб він хоч будь-кого будив, закликаючи на роботу, на помсту, на бій»... — каже вона словами одного з своїх героїв — журналістки Диківської. Роки окупації Харкова письменниця перебуває в Ленінабаді, працюючи в місцевій газеті.
За два з половиною роки життя в Таджикистані М. Романівська зріднилася з цією сонячною країною, полюбила її людей. Перебування в Таджикистані збагатило її творчість щирим почуттям дружби радянських народів.
У творчості Романівської післявоєнних років значне місце посіли художній нарис та оповідання. Перші з оповідань її натхнені воєнною тематикою. В них відбито мужність, моральну силу радянських людей. Радянський офіцер після поранення втрачає зір, але знаходить для себе покликання в мистецтві («Кохання і мужність»).
Ряд творів присвячено гострим проблемам моралі, родинного життя. Всі вони мають побутовий характер. Серед них — сповнені тепла й людяності оповідання «Батько» та «Ганнуся». В центрі творів образи простих людей з нелегкою долею, які стають справжніми батьками посиротілим дітям. Велике оповідання «Троянди Олександра Григоровича» — психологічно забарвлена сімейна драма лікаря, молода жінка якого — актриса пішла з іншим. Нещасний випадок приводить Лілю до клініки колишнього чоловіка, який врятовує їй життя. Тут у клініці Ліля починає по-справжньому розуміти його віддану, героїчну працю. Твори такого характеру особливо цінні для морального виховання нашої молоді.
Окремі оповідання письменниці присвячені життю трудящих та їх дітей у капіталістичних країнах («Альбіна», «Негреня»),
Основна частина післявоєнної творчості Романівської — повісті. 1950 року виходить першим виданням, а 1954 — другим, доповненим, повість «Високий літ».
Історія того, як одинадцятирічна Катря Майоренко з невели-
кого українського села Зишнівки оволодіває музичною освітою у відомій школі професора Столярського, як виникає і формується ТІ надзвичайна обдарованість, становить основу цього твору.
З глибоким проникненням у психологію дитини малює автор здібність Катрі сприймати зовнішній світ, якості речей, рухи — у звуках.
Катря Майоренко зростає як людина єдиної пристрасті. Владний потяг до музики долає всі перешкоди. Потрапивши до музичної школи, Катря в одинадцять років переучується грати наново, бо її стара вчителька знала лише старовинну систему «пальцівку». На шляху оволодіння музикою дівчинка виявляє настійливість, величезну працездатність. Перші успіхи не псують Катрю, як це було з її товаришем Олесем Торієвим. Письменниця ніби каже малому читачеві, що талант — це, насамперед, велика, віддана праця.
Друга частина повісті розповідає про відому музичну школу професора Столярського для обдарованих дітей. Письменниця правдиво відбила труд малих мешканців «співучого будинку», їх дружбу й інтереси. В повісті створено виразний образ старого професора, доброго друга й учителя юних талантів.
Повість «Високий літ» — одна з небагатьох книжок, що в певній мірі підводять дитину-читача до розуміння природи музики.
Про дальшу долю дівчинки-композитора розповідає повість «Червоний тюльпан» (1957).
Читач зустрічається з Катрею Майоренко на другому році Великої Вітчизняної війни. Після тяжкого поранення вісімнадцятирічну партизанку направляють в тил, де вона згодом вступає до Ленінабадської музичної школи.
Катрю гнітить невідома доля близьких людей — бабусі Меланки, матері, нареченого Олеся Торієва, вона розлучена з рідною Україною. Але в далекому краї пісків та гір знаходить вона рідний дім, нових друзів, щиру приязнь.
Письменниця побачила Таджикистан в умовах суворих воєнних буднів й щиро розповіла про них. Вона показала простих і мужніх його людей: робітницю-комуністку Саодат Холматову, величну й мудру стару горянку Файзі-Бібі, секретаря горкому Антипова та ін.
В глибокому тилу, як і на фронті та в партизанському лісі, йде війна з ворогом. Але вона набуває інших форм. Виповзає з нір націоналістичне басмацьке охвістя, шпигуни й диверсанти лізуть через кордони Ірану. Вони намагаються отруїти свідомість людей, похитнути віру в перемогу. Звідкись виникають чутки, що німці воюють з росіянами, а не з таджиками, свастика таємниче з’являється на воротах дворів, де живуть евакуйовані. Кишлаком Ура-Тюбе ходить непевний гафіз і в пісні своїй закликає таджицьких матерів не давати синів на війну. Спалахує пожежа на фабриці шовку. Темні людці, спекулянти, бандити квапляться й собі урвати частку від голодного тилового хліба. З усім цим вступають у боротьбу герої «Червоного тюльпану»—Катря Майоренко, її нові подруги Лена Петрова та Хусні Холматова, Віра Павлівна та журналістка Диківська, демобілізований лейтенант Борис Клименко й старий професор, активістка домкому Саодат, Файзі-Бібі та інші.
Перипетії цієї боротьби обумовлюють напруження, несподівані звороти сюжету. Повість «Червоний тюльпан», як і перша книга'' М. Романівської «Марійка», має яскраві елементи пригодницького твору.
Письменниця знову, як і в повісті «Високий літ», стверджує високу, окрилюючу силу мистецтва — музики, пісні, їх роль у всенародній боротьбі, у справі перемоги над ворогом.
Катря, повернувшись до мистецтва в часи тяжких випробувань, відчуває, що музика стала справою всього її життя, її новим патріотичним подвигом. Всі свої думки й сили вона присвячує створенню симфонії на давно вимріяну героїчну тему про легендарну нескорену дівчину-кріпачку Марисю. І те буденне, що, на перший погляд, заважає її творчій роботі—цілоденна праця з дітьми, виїзди з концертами та інше —збагачує її, дає сили творити.
Творчою удачею «Червоного тюльпану» є й його дитячі образи, що посідають у повісті значне місце. Це —учні музичної школи. До них можна віднести і образ малої Норі Салібаєвої, танцюрист-ки-самородка. Дівчинка зрікається дому свого батька-спекулянта й бандита і приходить до колективу музшколи.
Так же ласкаво і тепло, як рідні українські пейзажі, відтворено на сторінках повісті своєрідні краєвиди Таджикистану, його яскраві кольори, разючі контрасти: гори, підніжжя яких «були обсипані квітами черзоними-червоними», а між горами «тремтіли, димились, мов гарячий попіл, жовті піщані дюни».
В 1960 році видано нову книгу Марії Романівської «На верхів’ях холоду». Від музики письменниця знову повертається до фізики, від твору художнього — до науково-популярного. В творі сюжетного характеру вона дає грунтовне уявлення про нову і майже невідому широкому колу читачів галузь науки — фізику низьких температур.
Попередні повісті Романівської, які розкривали окремі закони фізики, були науково-фантастичними. «На верхів’ях холоду» — твір зовсім іншого характеру. В ньому відсутні будь-які фантастичні припущення, його побудовано на існуючому науковому матеріалі. Багато елементів белетризації відпадає в творі такого гатунку, авторській фантазії, що захоплює читача в науковій фантастиці, поставлено суворі межі. Щоб закони й факти науки заговорили яскравою мовою образів, автор мусить шукати нові художні можливості. Шлях таких шукань важкий і не все приходить легко і зразу. Марія Романівська одна з перших в українській літературі торує складний шлях розвитку науково-популярної повісті. «На верхів’ях холоду» — перша її спроба в цьому жанрі.
Своїми творами письменниця звертається до нашої, молоді. Герої її книжок теж завжди молоді — і не тільки за своїм віком. Вони молоді свіжістю й чистотою почуттів, високим льотом творчих дерзань. її герої несуть у собі яскраві риси людей майбутнього комуністичного суспільства.
«Ми любимо красу і створюємо найкрасивіше суспільство на землі»,— сказав Микита Сергійович Хрущов на з''їзді учителів. Вихованню людини, що буде жити в найкрасивішому суспільстві, збудованому радянським народом, служить література *нашої Батьківщини. В цю спільну справу уже сорок років вкладає свою частку і Марія Михайлівна Романівська.
цитировать
свернуть ветку