3«являються та зникають будинки, змінює свій зовнішній вигляд район, вулиці одержують нові імена, разом із змінами цінностей і пріоритетів у суспільстві, але залишаються давні усталені народні назви старого ландшафту Залізничного району. Топоніми Солом«янки витримали випробування часом, увійшли до літератури. Спробуємо зібрати їх у своєрідний стислий словник- довідник.
БАТИЄВА ГОРА — селище Батиєва Гора виникло на межі 19-20-го століть на схилі пагорба над річкою Либідь і залізницею, між Протасовим і Кучминим ярами. На картосхемах Києва зафіксована у 1861-1874рр. як Батиєві могили. Семантика топоніма Батиєва гора не з'ясована. Давніші довідники подають версію, що під час татаро-монгольської навали у 1240році тут стояв намет хана Батия ( Бату), звідси, начебто, і назва.
Сучасна довідкова література категорично відкидає такі твердження, адже назва ніде не фіксувалась до 19-го століття. І потім, якщо повернутися у 1240р, і пригадати ландшафтний рельєф місцевості (суцільні яри з крутими схилами) та сувору зиму того року, / морози скували Дніпро кригою/, то напрошується висновок :- кінне військо не могло піднятися на Батиєву Гору ні зі сторони Протасового яру, ні зі сторони Дніпра. Але в народі існує легенда про те, що на цій горі все- таки стояло шатро хана. Висока місцевість, з прекрасним краєвидом ( Соломиянський ландшафтний парк) з панорамою на Дніпро і на київські кручі — Батиєва гора у художній літературі представлена не лише «слідами ханськими», а й як самоцінна, самодостатня для того, щоб бути оспівана в поезії XX століття:
«... Ще на Батиєвій горі
Гуляють горобині ночі...» / Л. Горлач/
***
« Ластівки літають, бо літається,
ІГаннуся любить, бо пора...
Хвилею зеленою здіймається
Навесні Батиєва гора». /М. Рильський /
***
«Навесні — то правда.-
А сьогодні осінь підійма,
і вітри, неначе пси голодні,
шарять чи поживи де нема...
Ні немає. Всі дерева голі:
зганили погані, підмели.
Бовваніє дощ на видноколі
Наче хан із вікової мли.
Ближчає, густіша, розростається,
Застряє в хрестах віконних рам...
У дощі холодному купається
Восени Батиєва гора...» /В. Підпалин Батиєва гора/.
***
« Які тут квартали живописні
Із риштувань до неба підвелись!
Над зеленню і глибока вись,
Мов храму баня велетенська, висне
Вночі трамвай дугою Вольта блисне
Як блискав гнівом хан Батий колись,
Що русичі на милість не здались,
Орду в бою мечем лічивши грізно...
Тепер то вже історія...
Але було б для нас її забути зле...
/ В. Підпалий. Сонет про Батиєву гору/. ♦♦♦
«... Аскольдова могила сивих літ.
Батиєва гора.
Майдан Богдана...» / Б. Степанюк В парку Слави/.
***
«... Не прощаємось із Києвом
В цей липневий каламут
Наші предки із батиями
Зустрічалися вже тут...»
/ Г. Донець Київ року сорок першого/. ***
«... Серпневий день згорів над Києвом,
І зорі висіяла ніч
Двигтить, гуде гора Батиєва... ” /Г. Донець там же/
***
«... Зелено-бронзовий Батиїв
Лежить шолом на пагорбі...
Та не в Батиїв гай рушати
Мені душею звелено...»
/ П. Воронько. Коли я в Київ повертаюсь/.
«...Пригадується давній Київ,
Що відійшов у небуття.
Протасів Яр. Узвіз Батиїв
Сердець сполоханих биття». /Л. Дмитерко. Київський трактат/.
Головними дійовими особами прози цього періоду були люди з Батиєвої гори з їх радістю, смутком, коханням, життєвими проблемами і негараздами. Найбільший цикл оповідань Батиєвій горі присвятив І. Сенченко. Більше того, його Соломиянський цикл, один із найбільш вдалий, приніс йому широку славу.
* **
«... Гудок па роботу — і вся Батийова гора підіймається на ноги. Димлять верхи, риплять хвіртки, дзюрче вода біля колонок, вітрець доносить запахи розігрітого сніданку...».
/1. Сенченко. На Батиєвій горі"/. ***
«...Є на Батиєвій горі, як іти по її гребню, принадні видолиночки, горбочки, гаї.
Внизу в»ється Мокра вулиця. З цього боку над Мокрою, Батиєва гора, а по той бік — Солом«янка». / там же/.
***
«... Отам на пустовищі Батийової гори і познайомилася
Оля з Олексієм... на приватних схилах Батиєвої гори» / там же/.
***
«... Це наша дитина бативоєгірська...» / там же/.
«...Пісня луна, а перед очима у неї залита сонцем Батийова гора..». / там же/.
***
«... Повернулася у Київ на змертвілу Батийову гору...»
/ там же/.
«... Батийова гора ожила. Люди вимітали двори й вулиці. На небі з «явилося сонце, і це сонце було вмите не сльозами, пороховим димом і кров«ю, а людськими надіями. На вулицях вже можна було бачити не лише дітвору, що поралася там в пилюці, на замшілі лавочки біля дворів почали виходити старі робітники, щоб погомоніти з сусідами» І. Сенченко На
Батиєвій горі/.
«...треба було їхати геть, щоб не бачити тих слідів, які тут щодня, йдучи з Батийової гори і повертаючись на неї, залишила Варя»
/І. Сенченко. Денис Сірко/.
БАТИЄВО-ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ МАСИВ
Залізнична колонія — селище Південно- Західної залізниці ( вздовж вулиць Брюлова, Лукашевича, Фурманова) виникла у 70- 90рр. 19-го століття, як поселення залізничників поблизу новозбудованого залізничного вокзалу. У 80-ті роки 20-го ст. значну частину знесли.
Залізничний масив — вздовж вулиці Волгоградської, між Кучминим і ГТротасовим ярами почав забудовуватися наприкинці 50-х років 20-го століття.
У художній літературі і публіцистиці згадується досить часто, в контексті залізничних майтерень.
ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА СЛОБІДКА- поселення,
розташоване між Соломиянкою, Чоколівкою, Совками, селищем
Монтажники, Байковою Горою, Протасовим яром і Залізничним
житловим масивом. Виникла у другій половині 19-го століття
поряд з костопальнями і до 1-ї чверті 20-го століття фігурувала
під двома назвами — Олександрійська слобідка і Костопальня.
Перша забудова — вздовж вул. Преображенської ( тепер вул. І. Клименка) не збереглась. У 1 чв. 20-го століття значно розширена в бік вул. Народної, Клінічної, Ясинської. У 40-50 роках забудовано правий бік Червонозоряного проспекту.
Назва « Олександрівська» ймовірно походить від імені царя Олександра 2, бо в 1911р. відзначалося 50-річчя скасування кріпацтва — це час утворення слободи.
Селище мало 9 вулиць і центральну дорогу — Преображенську, що вела до села Совки і далі до Деміївки. На планах Олександрівська слобода звалася « Костопальня». Мешканці селища заробляли на життя перепалюванням кісток — кісткове вугілля потрібне було для відбілювання цукру. Місце для костопалень дуже вдале : з одного боку Солом«янський могильник худоби та бактеорологічний інститут у Протасовому яру поставляли кістки, а з іншого- Деміївський цукрорафінадний завод, який скуповував кісткове вугілля. Було тут кілька
костопальнях заводів. Але одним з найбільш відомих був завод Шапіро, яки перепалював 12000 пудів кісток. Частина вугілля йшла на експорт.
Отже назва « Костопальня» давніша за назву « Олександрівська слобода».
Сьогодні ніхто не палить кісток, але все ще можна почути « жила на Костопалівці» /1. Сенченко. На Батиєвій горі./
«... Пішли гуляти в байрак за Мокру вулицю. Довжелезний кручений яр, засланий по одну білим піском, затінений акаціями й кленами, що обросли його знизу до самого верху, тяглися аж до Олександрівської Слободи «. / там же /
ПРОТАСІВ ЯР — урочище на правому березі річки Либідь, між Байковою та Батиєвою горами. Назва — антропонім від прізвища київського губернатора Протасова (19 ст.). Яр було засипано, щоб розширити Байкове кладовище. Яр, ще до того, як став Протасовим, був заселений. Під час археологічних розкопок у яру виявили знахідки періоду палеоліту — фрагменти поселень. У другій половині 19-го початку 20-го століття тут видобували глину для місцевого цегельного заводу.
Все відходить у небуття і Київ втрачає свої яри, узвози, урочища, але гіам«ять про них живе і житиме у віршах, піснях, одах...
***
«... Пригадується давній Київ,
Що відійшов у небуття.
Протасів яр. Узвіз Батиїв
Сердець сполоханих биття...» /Л. Дмитерко. Київський трактат/
СОЛОМ«ЯНКА — місцевість між залізницею, вулицею Кудряшова, Повітрофлотським проспектом. Під такою назвою виникла в середині 19-го століття як передмістя Києва, в 1859р. використовувалась як пасовисько. Селилися тут здебільшого відставні солдати. Пізніше, у зв«язку з побудовою залізниці Київ-Кура, приблизно 60-ті рр. 19-го ст., частину земель виділили тим домовласникам через чиї садиби пройшла колія.
Тоді ж з«явилася Нижня Солом«янка ( довкола сучасної площі Петра Кривоноса) і Верхня Солом''янка ( поблизу вулиць Кавказької і Кубанської). Перегодом тут почали будувати оселі
робітники — залізничники, утворивши свою Залізничну колонію, робітниче селище.
Назва « Солом«янка» ймовірніше за все походить від солом «яних стріх великої кількості хат небагатого люду.
У 1910 р. Солом«янка, до складу якої входить і залізнична колія, увійшла до межі міста. У 20-30 ті роки 20-го століття Солом«янка мала назву ” Січнева» від січневого повстання 1918 року. Але ця назва не прижилася.
Зараз Солом«янку перебудовано. Під такою назвою існують: Солом«янська вулиця, Солом«янська площа,
Солом«янський парк, Солом«янське кладовище.
Солом«янський парк — закладено 6 листопада 1983 р. у Залізничному районі на вулиці Солом «янській на честь 40-річчя визволення Києва від німецько-фашистських загарбників.
Площу, приблизно ЗО га складають багатоплановий рельєф ( перерізаний глибокими ровами, утвореними річками Либідь та Мокра).
Основна магістраль Солом«янки — вулиця Урицького.
Такою постає Солом«янка у довідниках.
Проглядаючи художню літературу 20-го століття із топонімами Солом» янки зустрічаємось вже на палітурках, як от:
«Оповідання Солом«янського циклу», «Солом«янські оповідання», « Рубін на Солом«янці» Івана Сенченка, або «Спогад про Солом «янку» у поета Володимира Коломійця.
Зі сторінок художніх творів Солом«янка постає романтизованою, замріяно-художньою, з нотою ностальгії.
Солом«янка та її мешканці дуже звичайні, справжні, а тому зрозумілі і близькі.
« Солом«янка — околиця в Києві, де живуть залізничники київського вузла, паровозно-вагоноремонтного заводу ( КПВРЗ — капеверзе) і залізничного депо».
І. Сенченко. Рубін на Солом«янці.
***
« Світ, який оточує його тут на Солом«янці, був особливий» /там же /
***
«... і йому здавалося, що отут на Солом«янці, живуть якісь велетні...»
«... Сини Солом«янки, які ви прекрасні, які відважні!...»
«... Всі ці відважні люди з Солом«янки...»
/ там же /
« ... Стояло надвечір«я. Над Солом«янкою пливли грозові хмари з бузковими відсвітами. За Київ- товарною — два гриміло, земля пахла збитим пилом і чорнобривцями. Гроза наближалася».
/там же/
***
«... приснився йому кущ сивих квітів, які на Солом«янці
звуть морозом...» / Сенченко І. На калиновім мості./.
***
«... Над Солом«янкою вересень. Відцвіли вже по дворах соняшники: фіолетом беруться стовбури кукурудзи; на
латочках картоплищ перед порогами граються діти. Але ще квітнуть, як жар жоржини, розкривають свої кошики айстри».
( там же).
«... внизу в«сться Мокра вулиця. З цього боку над Мокрою Байкова гора, а по той бік — Солом«янка. Солом«янський схил то пологий, то крутий; від цього і вигляд Солом«янки щоразу міняються. На пологих місцях будиночки розкидані просторо, там скрізь багато садочків, довгих парканів. На крутих місцях картина міняється. Тут квартальчики тісно збиті, майже не видно садків, будиночки стоять на плечах один у одного і почавшися від Мокрої, деруться вгору, залишаючи між собою вузенькі щілини- провулочки». А з лівого боку... — пустош, городи, переліски. Сама Мокра балка щодалі ширшає, розбивається на багато доріг...». І. Сенченко. На Батиєвій горі.
***
«... Мусій Романович народився на Солом«янці, па Мокрій вулиці. Різні вулиці є на світі, отже, є й Мокра вулиця. Мокрою вона названа тому, що проходила вона в балці і вздовж неї біжить струмок -Мокрий.
Отут на оцій Мокрій вулиці, аж туди до Криниці ( в ній на Водохреща колись воду свячено) стоїть дімочок...».
І. Сенченко. Про лист з крапками.
«... жив він, як і сотні його однолітків з Солом«янки і Батиєвої гори, мріючи стати молотобійцем».
І. Сенченко. Денис Сірко.
***
«...Звичайно трамвайне депо — це не капеверзе. Але ж це виробництво, адже тут ось залізо, рейки, вагони, майстерні, слюсарі, мотористи, вагоноводи, кондуктори.
Там же.
«... вона зустрічала ... Сірчиху на Солом«янському базарі».
Там же.
***
«... після семирічки пішов у депо імені Андреєва слюсарем, коло Солом«янського мосту. Швидко почав грати за «Локомотив». Щербак Ю. Знаки
Благодатна земля солом”янська на запашні, приємні серцю місцини, які потопають у садках, що дурманять пахощами квіту навесні, принаджують прохолодою зеленого листа спекотного літа, зваблюють яблучно-грушевим румянцем восени.
А зимою, вдягнуті у білі шуби дерева, мріють і снять якимись своїми думками, готуються обдарувати нас солодкими черешнями, чорно-стиглими вишнями, жовтогарячими абрикосами — марелями, медовими сливами, осипати повнозерними горіхами... Поезія рідної землі, поезія душі переросла в поезію слова.
***
« Мрійновтома колисанча... Солом«янка
Чепурні домочки в рожах та бузках
Зеленець терпкий, і вже оскомина
Півники на полотняних рушниках.
Ось той чемний від міської пооколиці,
Де у праці — будні, в гулянках- святки
Стрівшися, кашкет піднімуть, вклоняться
Залізничники, старі кадровики.
І скажіть, будь ласка, що ж лихого в звичаї;
Як осель затишок, як статечний муж...
Тільки ж до околиці старої робітничої
Й інше та нове вривалося чимдуж.
... О легкий той сум! Веселі поминки! —
По домочках, полотняних рушниках,
По нужді післявоєнної Солом”янки,
По терпких Ті, як зеленець літах..
/В. Коломієць. Спогад про Солом«янку./
« Штанами кльош підкреслюючи стиль.
Солом «янські романтики щасливі, —
Хіба вони не той же самий біль
Не та любов, не той огонь у гніві.» / М. Рильський. Адоніс і Афродіта/
***
Центральна районна бібліотека імені Ф. М. Достоєвського Солом'янського району.