Проблема людини і світу посідає чіль¬не місце в системі сучасного літературознавства. Актуальність цього дослідження зумовлена важ-ливістю вивчення творчості Ю. Смолича для ук-раїнської літератури 20-30-х років XX століття, зокрема художньої концепції людини й світу в його науково-фантастичній трилогії «Прекрасні катастрофи». Вивченням проблеми людини й дій-сності займалися такі науковці, як М. Жулин- ський, А. Есалнек, О. Романенко, Ю. Сичов та інші.
У статті розглянуто науково-фантастичну трилогію Ю. Смолича «Прекрасні катастрофи» («Господарство доктора Гальванеску», 1928; «Ще одна прекрасна катастрофа», 1930; «Що було потім», 1933), розкрито особливості художньої концепції людини і світу. Таке дослідження здійс¬нюється вперше, що і зумовлює наукову новизну роботи.
Спираючись на гуманістичні принципи люд-ського існування, Ю. Смолич вбачає у людині носія певних етичних норм таких як: доброта й правда, любов і мужність, справедливість і повага. Це бачення письменник своєрідно реалізує через образ Нен-Сагора.
У цьому персонажі автор зображає «нову лю-дину». Це новий тип особистості «технічного віку» — учений-гуманіст, який убачає прогрес науки у безкорисливому служінні людству в ім’я миру і життя на планеті, й у своїй діяльності ке¬рується принципами доброти, совісті та соціаль¬ного обов’язку.
Ю. Смолич підтримує класичні традиції євро-пейської фантастики, адже подібний образ на¬уковця був популярний у західній науково-фан¬тастичній літературі. С. Пильненький справедливо зауважує: «Образ ученого — філантропа і альтру¬їста широко розповсюджений у західній фантас¬тиці, особливо в Жуль Берна. По-різному склада¬ються долі таких героїв. Одні з них зазнають поразки в сутичці з навколишнім світом — як капі¬тан Немо (“Таємничий острів”) або доктор Сара- зен (“П’ятсот мільйонів Бегуми”). Інші потрапля¬ють у пазурі грабіжників і деспотів, що використовують їхні наукові відкриття для на¬живи й зміцнення своєї влади, — як Тома Рок (“Пра¬пор батьківщини”) і Зефірен Ксірдаль (“В погоні за метеором”). Треті відрікаються від своїх ідей, зневірившись у людях й у суспільстві, на їхню думку ще не дозрілому для того, щоб володіти таємни¬цями природи й без шкоди для себе ними скориста¬тися: Кау-Джер («Ті, що зазнали катастрофи на “Джонатані”»), Робур (“Робур-Завойовник”) та інші»[4,168].
Дослідження вченого автор підносить до по¬двигу, адже повсякденна праця науковця заради людини — це, по суті, подвиг усього його життя. Не слід забувати про те, що мотиви поведінки осо¬бистості — це точний виразник суспільного життя і, відповідно, людина, зіштовхуючись з реальними, конкретними подіями, повсякчас проходить пере¬вірку на міцність характеру. Звідси бере початок конфлікт «людина — середовище», саме завдяки створеній конфліктній ситуації читач «бачить» образ живої людини у всій динаміці її розвитку, людини, яка бореться, сумнівається й радіє, а не шаблонний, відірваний від реальності літератур¬ний персонаж. Тому заснування заповідника по¬яснюється осмисленою соціальною позицією ін¬дійського ученого, адже домінантний мотив у його житті — бути корисним людям, суспільству, в якому живеш.
Антигуманна концепція «надлюдини» знахо¬дить свою реалізацію в образі доктора Гальва¬неску. Із приводу цього антигероя К. Волинський зазначає: «У самому докторі Гальванеску ми вба¬чаємо прообраз “вчених-фашистів”, з їхніми люди-ноненависницькими теоріями, садистськими дослі-дами над живими людьми...» [2,14].
Філософії доктора притаманний нацистський світогляд, згідно з яким він уважає себе «надлю-диною» щодо інших людей, його не турбують страхітливі та жорстокі експерименти, оскільки за цією ж ідеологією «неповноцінну людину» (зви¬чайну людину) приносять у жертву «надлюдині».
«Для ідеології нацизму характерні:расизм, шо-вінізм, антидемократизм, елітизм, зовнішньополі-тичний експансіонізм, марення про світове пану-вання» [3, 383]. Одержимий абсурдною ідеєю світового панування, Гальванеску хоче механізу¬вати лише непотрібну (з його точки зору) частину людства — так звану «робочу силу», а інша ж час¬тина, тобто «обрані», повинна насолоджуватися повноцінним життям: «...Для того щоб постачати
все потрібне, зовсім не треба всьому людству ви¬снажувати себе на роботі. Досить, коли працюва¬тиме якась частка людства. Вона постачить все потрібне для інших. Ви ж чули, мабуть, про проле¬таріат і буржуазію? За моїм проектом механізу¬ється тільки оцей так званий пролетаріат, тобто робочу, рушійну силу культури. Ми з вами, тобто — вибачте — я і не збираюся механізува¬тися. Я і мені подібні житимемо повним життям почуттями і різноманітними природними рефлек¬сами, а ви постачатимете нам засоби й розкоші. І ніяких заворушень, ніяких революцій! Хіба ма¬шина здатна на революцію?» [5, 285-286]
А. Есалнек із приводу розгляду внутрішнього світу людини підкреслює: «Потреба в зображенні й аналізі внутрішнього світу особистості й чине¬них нею діянь вимагає показу її оточення, яке в одних випадках зводиться до декількох персона¬жів, в інших — становить величезний людський масив. Всі персонажі, вписані в роман і створюють начебто тло, найрізноманітнішими нитками пов’язані зі здійсненням основного задуму...» [6,90]. Тому певного мірою розкриттю антигуманних поглядів доктора сприяє зіткнення між ним та іншими персонажами твору. Подібне протистав¬лення дозволяє провести межу між його мораль¬ними установками й показати перевагу позитив¬них персонажів. Наприклад, протиставлення Гальванеску — Сахно розкриває мотивацію вчин¬ків центральної фігури роману. Відтак зауважимо, що доктор Гальванеску — це особистість егоцент¬рична. Румунський учений зайнятий тільки своєю особою. Завдяки злочинним експериментам він підкоряє своїй волі інших персонажів (Чіпаріу, Йонеску), повністю позбавляючи їх будь-яких по-чуттів.
Однак не потрібно сприймати постать Гальва-неску однозначно. Незважаючи на негативну оцінку світогляду вченого, у ньому ми вбачаємо особливий тип наукового таланту, таланту скалі¬ченого, спрямованого на шахрайські потреби ок¬ремих осіб, витраченого на справи, що не прине¬суть користі цивілізованому суспільству. У цьому й полягає трагічність образу доктора, адже він, по суті, став жертвою капіталістичного середовища, хоча сам не усвідомлює цього. Таким чином, цей образ неоднозначний: з одного боку, Гальва¬неску — це видатний учений, особистість, що була покалічена капіталістичним вихованням, а з ін¬шого — він аморальна і часом навіть вульгарна особа.
Письменник переконаний, що моральна дегра-дація Гальванеску, заперечення ним гуманістич¬них цінностей цивілізованого суспільства не були тільки його особистою провиною і насамперед за¬лежать від політичної та соціальної моделі су¬спільства, виразником якої завжди залишається людина. На думку автора, атмосфера капіталіс¬тичного суспільства сприяє деморалізації внут¬рішнього світу особистості, розвиває скептич¬ність, меркантильність, холодний розрахунок та прагматичність її мислення.
Отже, можна дійти висновку про те, що ху¬дожня концепція людини Ю. Смолича передбачає те, що капіталістичне суспільство нищить люд¬ську природу, і людина залишається людиною лише до тих пір, доки здатна опиратися згубному впливу цього суспільства.
Художня модель творення дійсності в науково- фантастичній трилогії містить у собі концепцію утопічного соціалізму, в основі якої лежить соціа-лістична ідеологія, котра визначила дві її харак¬терні ознаки. З одного боку, утопічний соціалізм був виразником сподівань та мрій народу, а з ін¬шого — нещадно критикував та засуджував закони розвитку капіталістичного суспільства. Підва¬линами для подібної критики капіталістичних ідеалів слугував зміст самих ідей утопічного со¬ціалізму, оскільки відображав прагнення проле¬таріату до перебудови суспільства.
В основу письменницької концепції утопіч¬ного соціалізму покладена соціалістична ідея за¬гальної рівності й засудження капіталізму. На¬приклад, у романі «ГЦе одна прекрасна катастрофа» усі мешканці містечка Геліополь мають рівні права, тут немає ніякого суспільного розшарування, тільки учений-засновник Нен- Сагор має особливий статус, що пояснюється важ¬ливістю його наукової місії. Капіталізм же роз¬глядається письменником як лицемірство, зло й омана для людей, що призводить до повної су¬спільної деградації.
Художня концепція дійсності трилогії реалізу-ється через відповідну систему персонажів твору. Так, образ капіталіста — доктора Гальванеску зоб-ражується в негативних тонах. Дійсно, з точки зору соціального утопізму капіталіст — це людина, що володіє приватною власністю й використовує людську працю в особистих цілях. Це — цивілізо¬ване рабство, його основа — гроші. «Робота— гроші—виживання» — ось традиційна схема капі¬талістичного життя для тих, хто купує найману працю, і для тих, хто її продає. Одні заробляють гроші на експлуатації чужої праці, інші продають свою працю, щоб заробити собі на життя. Як, на¬приклад, таємничий незнайомець, який зустрівся Сахно і розповів їй про майбутню операцію. Цей пересічний емігрант з України згоден піти на не¬безпечний експеримент доктора Гальванеску, щоб заробити гроші на прожиття: «...Шановний доктор запевняє мене, що я не тільки житиму, а й житиму значно краще... Проте, знаєте, коли лягаєте під ніж, то не можна бути певним за завтра. — Хіба доктор Гальванеску лікар? — Атож. Ще й який! — Він має робити вам операцію? — Як би вам ска¬зати. Дійсно, маленьку операцію. Повне забуття минулого, довічний кусень хліба, довіку гаранто¬вана праця, та ще й п’ять тисяч лір одноразово — іі/е непогана платня. О, я певний, що за рік-два вся наша емігрантська братія перейде через операцій¬ний стіл цього ескулапа. Однаково ж більше нікуди діватися» [5, 236].
Звідси, письменник доходить висновку, що проблему «суспільство—людина» — не варто спрощувати. Якщо суспільство складається з ок¬ремих індивідуальностей, то для його гармоній¬ного розвитку потрібно, щоб особисті цілі підпо¬рядковувалися громадським. Якщо ж суспільство на перший план висуває тільки людину, то воно приречене підкоритися їй. Більше того, воно про¬дається цій людині. За автором, таке суспільство не може вижити, відстоювати інтереси своїх гро¬мадян. Суспільні інтереси в ньому зводитимуться до інтересів окремих осіб, і лише їх суспільство по¬винно буде відстоювати, оскільки капіталістичне суспільство існує за рахунок влади грошей та об¬дурювання звичайних громадян.
Серед важливих чинників, які впливають на реалізацію цієї концепції, можна назвати антиуто- пічне зображення дійсності. Взагалі з приводу ан- тиутопії Е. Баталов висловлюється так: «Антиу- топія — не просто суперечка з утопією, це її принципове заперечення. Заперечення самої мож¬ливості побудови ідеального суспільства (якреалі¬зації ідеї соціального прогресу), а значить, і бажа¬ності орієнтації на здійснення утопічного ідеалу, що мав би загальнозначущий характер» [1, 264].
Очевидно, що через своєрідне розкриття об¬разу Гальванеску та антиутопічне зображення дійсності, письменник критикує капіталістичний устрій, прагне показати згубний вплив такої соці¬альної системи на людську особистість, наголо¬шуючи на тому, що капіталістичне суспільство спустошує людину, робить її жорстокою та мер¬кантильною, не здатного цінувати справжню ду¬ховну красу. Однак перед Ю. Смоличем постало нелегке завдання, адже йому потрібно було не тільки розкритикувати суспільні підвалини, що віджили, але й показати динаміку характеру го¬ловного героя таким чином, щоб читачеві стало зрозуміло: сильна, розумна людська особистість, котра використовує свої здібності, свій інтелект і знання заради людства, так чи інакше трансфор¬мується в носія антиморальних етичних устано¬вок.
Ще однією концепцією, на якій грунтується художня модель дійсності в трилогії, можна на¬звати футурологічну концепцію творення су¬спільства. Найбільш повно її розкрито в романі «Що було потім».
Серед багатьох проблем сучасного світу, які висвітлює наукова фантастика, однією з основних є проблема майбутнього. Усі, хто живуть в су¬спільстві, так чи інакше є його творцями. Яким воно буде? Як впливатиме на розвиток людства? Цих питань торкається більшість футурологічних концепцій.
В основу футурологічної концепції творення суспільства Ю. Смолича покладена ідея підко¬рення людському розуму всіх природних процесів за рахунок науково-технічного прогресу і навіть відродження біологічного організму після смерті. Наприклад, саме завдяки науковому розвитку віт-чизняної медицини стає можливим оживлення людини.
Футурологічна концепція творення суспіль¬ства Ю. Смолича має оптимістичний характер. Він вірить у краще майбутнє, яке вбачає в прогресив¬ному розвитку науки. Ця концепція підкреслює необхідність розвивати медичну галузь. Автор- оптиміст стверджує, що радянське суспільство, гу¬манно використовуючи результати сучасної науки, суттєво підвищить рівень розвитку соціальної сфери. У зв’язку з цим прогрес суспільства май¬бутнього уявляється авторові тісно пов’язаним з досягненнями у медичній галузі.
Зі свого боку зазначимо, що футурологічна концепція письменника не становить певної чіт¬кої системи, не містить аналізу суспільства май¬бутнього та його закономірностей, а змальовує лише бажану картину дійсності. Проблемі меди¬цини, яка розглядається як важлива сфера діяль¬ності суспільства, він надає соціального значення. На жаль, письменник тільки декларує її, не роз¬криваючи повного змісту.
Своєю футурологічною концепцією він нама-гається обґрунтувати можливість застосування досягнень науки для вирішення актуальних соці¬альних проблем. Таким чином, Ю. Смолич переко¬наний, що утвердження загальнолюдських цінно¬стей, гуманізм вітчизняної медицини сприятимуть формуванню свідомості існуючого суспільства і створенню нового суспільства (на гуманістичних засадах) — «суспільство високих наукових техно¬логій» майбутнього.
Футурологічна концепція дійсності дає мож-ливість авторові замислитися над актуальними проблемами суспільного призначення науки, тими соціально-політичними і моральними прин¬ципами, якими керуються її працівники, гуманіс¬тичного й антигуманного використання її потен¬ціалу тощо. Загалом можна стверджувати, що авторська футурологічна концепція порушує про¬блему використання наукових досягнень з мир¬ною метою. Вона сприяє усвідомленню масштабів тих проблем, які стоять перед людством, оскільки для показу майбутнього враховуються тенденції тогочасного суспільного розвитку, які безпосеред¬ньо стосуються наукового прогресу, притаманного початку XX століття.
Отже, концепцію людини письменник реалі¬зує, зіштовхуючи протилежні концепції особис¬тості: гуманістичну й антигуманістичну (нацист¬ську) концепцію «надлюдини». Ці концепції знаходять свій вияв через персонажів твору: ін¬дійського лікаря Нен-Сагора й доктора Гальва- неску. Нен-Сагор має гуманістичне світобачення, в основі якого лежить повага до людської гідності. Антигуманне ставлення до людини, ідея світового панування й «надлюдини», антидемократизм свід¬чать про ідеологію нацизму у світогляді Гальва- неску.
У моделюванні дійсності автор спирається на концепцію утопічного соціалізму й футурологічну концепцію творення суспільства. Розглядаючи ав-торські концепції дійсності варто зазначити, що в них поєднується дві утопічні ідеї творення ху¬дожнього світу: соціалістична ідея загальної рів¬ності й засудження капіталізму та ідея підкорення людському розуму всіх природних процесів за ра¬хунок науково-технічного прогресу.
Відтак можна впевнено стверджувати, що розгляд концепції людини і дійсності в науково- фантастичній трилогії Ю. Смолича «Прекрасні катастрофи» дає можливість краще зрозуміти художню своєрідність твору, розкрити цілісну картину українського роману першої третини XX століття.
ДЖЕРЕЛА
1. Баталов 3. В мире утопии. Пять диалогов об утопии, утопическом сознании и утопических зкспе- риментах / Здуард Баталов. — М.: Политиздат, 1989. — 320 с.
2. Волинський К. З кагорти фундаторів // Ю. Смолич: Твори в 6 т. — К. : Дніпро, 1971. — Т. 1. — С.5-23.
3. Політологічний енциклопедичний словник / [упоряд. В. Горбатенко]. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.
4. Пьільненький С. Спустя десятилетия. Фантастика Юрия Смолича и современность / Сергей Пьільненький // Радуга. — 1972. — № 2. — С. 158-170.
5. Смолич Ю. Твори: у 8 т. / [упоряд. О. Смолич]. — К.: Дніпро, 1984. — Т. 2. — 592 с.
6. Зсалнек А. Внутрижанровая типология и пути ее изучения / Асия Зсалнек. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 1985. — 184 с.