Для фольклору характерні образи героїв, титанів. напівбогів, богатирів, лицарів, наділених незвичайною силою, винахідливістю і благородством. У європейській цивілізації тип надлюдини втілюється в різноманітних іпостасях: всевладний творець-майстер, геній (Леонардо да Вінчі), знавець таємниць природи, вчений-маг на зразок Фауста або ж раціональний герой-володар з книги Ніколо Макіавеллі "Державець" [7].
В. Самохвалова відмежовує символічний тип героїчної надлюдини, яка виокремлювалася з маси завдяки розвитку певних фізіологічних чи психологічних рис, від постатей святих, які "своїми духовними трудами і подвигами досягай не стільки розвитку, скільки метаморфози власної природи" [7, 11] (нетлінні мощі). В культурно-історичному просторі Д. Бєляєв виділяє два типологічні різновиди надлюдини: антропологічний, надприрода якого "виражається через наявність зовнішніх фізіологічних атрибутів, які принципово виходять за рамки "людської нормальності"", і аксіологічний, який продукує нові цінності, здатні змінити "традиційні поведінкові і світоглядні стратегії" [1].
Ідея надлюдини у сучасного реципієнта асоціюється з теоріями Фрідріха Ніцше, який говорив про Великий полудень, коли "людина стоїть на середині свого шляху від звіра до надлюдини й святкує свою дорогу до надвечір'я як найвище своє сподівання, бо це дорога до нового світанку" [6, 79]. Ubermensch — це "гармонійна людина, в якій органічно поєднуються фізична досконалість, високі моральні та інтелектуальні якості" [11, 244], яка мусить відкинути лицемірні міщанські чесноти, щоб залишитися наодинці із самою собою задля осмислення і утвердження нової істини. Для філософа був програмним вислів "померли всі боги, тепер ми хочемо, щоб жила надлюдина!" [6, 79], причому тотальне заперечення релігії і церкви у працях Ніцше поєднується зі звеличенням особи Ісуса Христа. Надлюдина Ніцше, "людина майбутнього" [11, 244], заперечує старі авторитети, Бога, традиції, догми і підноситься над сучасною культурою, над сірою масою ницих людей. Як зауважує В. Самохвалова, нині поняття "надлюдина" виходить за межі наукової категорії, одночасно воно є поняттям" і релігійно-філософським у широкому смислі слова, і культурно-гуманістичним, і соціо-еврістичним, і, звісно ж, нормативно-оціночним" [7, 7].
Так одним із джерел трансгуманізму сучасні дослідники називають Ніцшеанську надлюдину, а також альтернативні їй ідеї філософа Миколи Федорова та вченого-косміста Костянтина Ціолковського, які пропагували об'єднані всі сили людства для боротьби з хворобами, старінням, створення нового тіла людини для освоєння космосу [12, 236].
Ідеї надлюдини знайшла своє втілення у культурі і мистецтві XX століття, причому у мистецьких творах може бути присутня полеміка з первісною ніцшеанською ідеєю [14, 10]. Фантастика XX століття цікавиться можливістю появи надлюдини і прогнозує реалізацію таких надможливостей та їхніх наслідків у художній формі паралельно із футурологією. У сучасному соціокультурному середовищі надлюдина представлена передусім у продукції масової культури: це спочатку комікси про Супермена, Бетмена, Халка, Людини-павука, Людей Ікс, персонажі яких поступово перекочували у кінематограф та комп'ютерні ігри. Як зазначав Станіслав Лем, коміксна версія — образ супергероя, супермена — є одним із варіантів реалізації концепту надлюдини у науково-фантастичному дискурсі. Однак у науковій фантастиці надлюдина, або ж, як іменує його польський фантаст і футуролог, Ноmo Superіог, нечастий гість і означає не всемогутню істоту, а являє собою одну із еволюційних ланок в поступових змінах, де стан розвитку Ното Заріепз не є остаточним. [5]. Саме позиція С.Лема скоригувала тему нашої розвідки, оскільки у творчому доробку як Олеся Бердника, так і братів Аркадія і Бориса Стругацьких простежуємо використання образу Надлюдини для зображення ймовірного чи бажаного наступного кроку в еволюції людства.
Простежимо, як розкривається образ надлюдини у творчості 0. Бердника. Стрижневою для поглядів митця, втілених у фантастичній прозі і віршованих творах, є ідея Альтернативної еволюції людства. В основі ідеї — майбутнє об'єднання усього живого на Землі, на чолі з людиною, яка завдяки якісним трансформаціям буде здатна увібрати в себе усі позитивні надбання людства і вирватися з тенет обмеженого земного тіла. Така трансформація тіла і свідомості відбувається із героями фантастичних творів Бердника, котрі репрезентовані в образах героя-бунтівника, героя-мрійника. Свідомо змінює себе Горіор-Зоряний Корсар, його наставник Аерас та побратими з Астероїда Свободи, Заквітчаний (Фітогомо) у романі "Вогнесміх", перебудовують свій організм і виводять його на космічний рівень всі представники цивілізації планети Осяйна, що зіткнулася з небезпекою перенасичення, у романі "Стріла часу". У фантастиці Бердника лунає думка, що людина прикута до Землі, ніби дитя-переросток, яке теліпається на прив'язі пуповини своєї матері:
"Пуповина матерії має бути розірвана, її закономірності порушені! Інакше птах розуму не полетить у безмір!" [З, 223]. Пригадується вислів Ціолковського "Земля — це колиска розуму. Але не можна вічно жити у колисці!" [13], автор навіть цитує вченого, говорячи про природне "прагнення до виходу з планетарної колиски" [2, 34], а знаменита фраза є епілогом до роману О. Бердника "Шляхи титанів". Взагалі у фантастиці О. Бердника неодноразово згадуються постаті філософів-космістів Дж. Бруно, М. Коперника, К. Ціолковського, які своїми подвигами і титанічною роботою думки надихали фантаста в уявленнях і мріях про майбуття людини ("Серце Всесвіту", "Стріла часу", "Вогнесміх" та інші). Пошуки позаземних розумних цивілізацій у фантастичних творах О. Бердника, прагнення до контакту з ними, базується на понятті про астроноосферу. В основі поглядів К. Ціолковського на розвій людства — понятгя про об'єднання ноосфер різного походження, астроноосфера. Оскільки розум, якщо він є зрілим, не стане чинити собі та іншим зла, а буде прагнути до контакту, то у майбутньому має відбутися таке масштабне об'єднання, яке буде супроводжуватися "синергетичним ефектом, який прискорює досягнення мети і снування і розвитку розумних істот — всеосяжного блага і щастя" [10]. Яскраво представлена така концепція у науково-фантастичному романі О. Бердника "Стріла часу", яка є своєрідним гімном об'єднання розумних істот у Всесвіті.
Надлюди Бердника поривають із кайданами матерії, відмовляючись від їжі, будують своє нове тіло: "Чому, щоб жити, треба когось неодмінно з'їсти? Хіба не може бути такого обміну, коли ніхто не буде знищений, нічия воля не буде порушена, жодне життя не ліквідоване? Рослини дуже близько підійшли до цього ідеалу: їхня енергетика — променева. Вода, мінерали, промінь. Це прекрасно" [З, 226]. Для митця саме образ квітки стає тим ідеалом, до якого прагне надлюдина у своєму перевтіленні. Заквітчаний розуміє, що виконує волю предків, ступаючи на шлях подальшої еволюції через голодування, свідому перебудову свого організму, єднання з сонцем, "з великою матір'ю сущого, з її дітьми — деревами, квітами, живою тканиною планети" [3, 35].
У творчості братів Стругацьких О. Борода прочитує образ Надлюдини в персонажах Антона-Румати, Камілла, однак головну увагу приділяє ідеї Прогресорства, вбачаючи у персонажах, які її реалізують, продовження теми замятінського Благодійника [4, 23].
Антон-Румата, співробітник Інституту Експериментальної історії з роману "Важко бути богом", в очах аборигенів є божеством, наділеним надможливостями, потужною зброєю, високими моральними якостями. Максим Камеррер, прогресор мимоволі, сприймається жителями планети Саракш з побоюванням і надіями, оскільки надзвичайні вміння і якості землянина виходять за межі можливого для місцевих. Мак Сим, як величають його на Саракші, самозцілюється після вогнестрільного поранення, витривалий для дії радіації, здатний бачити в темряві, на його організм не мають виливу башти випромінювання, навпаки, герой сам може полегшувати "виродкам" біль під час сеансів. Цікаво, що в романі "Заселений острів" автори наділяють Камеррера надзвичайними здібностями, а у двох наступних частинах трилогії ("Жук у мурашнику", "Хвилі гамують вітер") взагалі про це не йдеться. Імовірно, така надприрода персонажа є літературним прийомом для посилення контрасту між Камеррером як уособлення утопічного світу Землі XXII століття, що давно позбулася проблем війни та насилля, і мілітаризованими країнами планети Саракш, засміченої радіацією і військовою технікою. Ідея Прогресорства є наскрізною для творів, які входять до полуденного циклу А. і Б. Стругацьких.
Не слід шукати ніцшеанського підтексту у назві "Полудень. XXII століття", оскільки на час написання циклу новел співавтори прагнули зобразити панораму прекрасного комуністичного майбутнього і полемізували із зарубіжними фантастами, які змальовували похмуре, апокаліптичне .майбуття. Саме в назві раннього роману співавтори протиставили утопічний світ, в якому "хотілося б жити і працювати" [8], потсапокаліптичній Землі, яка ледве відроджувалася після катастрофи, в романі американської письменниці-фантаста Андреа Нортон "Син Зоряної людини: Світанок у 2250 році" [8].
Цікавою для нас є теорія вертикального прогресу, описана у "Світі Полудня" Стругацьких (заключна новела повісті "Полудень XXII століття (Повернення)" під назвою "Якими ви будете", роман "Важко бути богом", повість "Малюк" та інші) і яка втілюється та пояснюється у повісті "Хвилі тамують вітер". За сюжетом твору, 89-літній Максим Камеррер пише мемуари про Велике Одкровення, яке передувало часу, коли "період стаціонарного розвитку людства завершувався, наближалася епоха потрясінь (біосоціальних та психосоціальних)" [9, 583], і роль Тойво Глумова у давніх подіях.
Роман складається із різноманітних рапортів, листів, звітів та інших документів, у яких Камеррер фіксує основні події періоду перед великим одкровенням, коли людство дізнається про існування люденів. Одним із перших документів у творі є "Меморандум Бромберга", у якому вчений Айзек Бромберг твердить про неминучість синтезу розуму у всесвіті, в результаті чого "виникає новий метаболізм, і як наслідок — життя і здоров'я стає практично вічним. Вік індивіда прирівнюється до космічних об'єктів" (тут і далі переклад наш — К.К.) [9, 461]. Індивід монокосму є і творцем, і споживачем культури. Такий синтез призведе до "зменшення страждань до мінімуму і до збільшення радості до максимуму" [9, 460 461]. Погляди персонажа Стругацьких на вірогідний розвій розуму у космосі перегукуються із вченням К. Ціолковського про об'єднання носіїв розуму у всесвітніх масштабах. Проголосивши теоретичне підґрунтя можливих змін у космоісторії землян, Стругацькі поступово вимальовують картину реальних (мається на увазі, в межах фантастичного світу братів-співавторів) перетворень.
Максим Камеррер, керівник відділу Надзвичайних ситуацій КОМКОНу-2, і його підлеглий Тойво Глумов, у минулому нрогресор, проводять розслідування ряду надзвичайних ситуацій на Землі та інших планетах освоєного космосу. Вони приходять до висновку, що втручання з боку таємничої суперцивілізації Мандрівних, як цього очікували і водночас боялися деякі земляни, не відбувається. Навпаки, саме людство розділене на дві нерівні частини: більшість залишається у теперішньому, звичайному стані, а невелика кількість (432) людей, з прихованими ментальними властивостями (третя імпульсна система), має змогу перейти на наступний щабель розвитку і перетворитися на люденів (або ж, як їх ще називають, метагомів). Детального опису здібностей і надможливостей надлюдей Стругацькі не подають у тексті. Можемо вивести збірний образ із розмови представника люденів Логвиненка із Горбовським та Комовим. Метагоми — це нова раса, яку її представники створюють "власними руками, прямо зараз, на ходу" [9, 579]. їхній організм має різні рівні, на кожному з яких інша свідомість, фізіологія, подоба. Майже всі людени покинули Землю і, вірогідно, існують у Космосі, не користуючись будь-якими технічними засобами пересування. Вислів одного з люденів: "людени не живуть на Землі. Всі їхні інтереси, все їхнє житія — поза Землею. Дідько забирай, не живете ж ви у ліжку!" [9, 574] перегукується з вже згаданим лозунгом Костянтина Ціолковського.
У назві "людени" Стругацькі завдяки прямій цитації відсилають читача до трактату ,"Ноmo ludens" Йогана Гейзинга, тобто людени ніби граючись пізнають невідомі грані буття і світоустрою. Також слово "людени" трактується у тексті як анаграма слова "нелюдь", це означає, що ініційовані перейшли на наступний рівень розвитку, відірвалися від людства. Як ніцшеанський ІЛзеїтешсп, дух якого "замикається у собі, втрачаючи зв'язок із рідним йому вищим началом" [7, 12], вже не є людиною, оскільки подолав її у собі, протиставляється усьому світові, так і людени вже не є людьми, хоч і народжені людьми і від людей. Більшість метагомів не цікавиться людством, проте деякі з них не забули свою історичну батьківщину і переймаються долею тих, що залишилися. Адже фактично людство розділене на дві нерівні частини, більшості "нікуди подітися від відчуття приниження через думку про те, що один з них пішов далеко за межу, неподоланну для ста тисяч. А цьому одному нікуди піти від почуття вини за це" [9, 573-574]. І для люденів, і для людей такий розподіл постає трагедією: люден і ііого батько, людей і найближчій друг, людей і його вчитель, люден і його подруга. 1 приходить на згадку думка С. Лема про те, що для повної самореалізації надлюдини їй потрібне суспільство надлюдей [5].
Типологія образів Надлюдини, які постають у фантастиці братів Стругацьких і Олеся Бердника, дозволяє з'ясувати спільне і відмінне у конструюванні їх фантастами. Так і російські співавтори, і український письменник відштовхуються від теорії К. Ціолковського про можливість і необхідність розвою людства, його виходу в космос. Як і людени, однодумці Зоряного Корсара виходять у відкритий Космос без скафандрів, переміщуються у часі і просторі, володіють телепатією, антигравітацією. Тобто ідея надлюдини втілюється саме у футуристичному аспекті, фантасти використовують науково-фантастичний дискурс з метою демонстрації власних поглядів на ймовірну трансформацію людства у цілому. Однак необхідною передумовою таких змін, за Бердником, є любов, доброчесність, для перетворення слід позбутися не лише фізіологічних архаїзмів, а й очиститися духовно, сповнитися радості і любові. Та Зоряний Корсар, в організмі якого відбуваються зміни, не забуває про домівку, планету Орана: "ми відчували, що стаємо цілком іншими істотами, ніж люди Орани. Проте ми не заради себе пішли на важке випробування. Нам хотілося вивести рідну планету на новий еволюційний шлях" [3, 235]. При цьому Горіор не відокремлює майбуття від людської історії:
"Навпаки, ми засвоюємо найкращі здобутки вселюдської еволюції, сконцентровані в сфері розуму. Пісні і кохання, героїчні подвиги і утопічні прагнення, нездійсненні прекрасні мрії і геніальні творіння мислителів та художників — все ідеально відтвориться на космічному полотні нового ступеня бутгя!" [З, 231].
Стругацькі ж навпаки наголошують на тому, що якісний перехід окремої групки людей відбувається лише завдяки новітнім досягненням науки: "Ми — не результат біологічної революції. Ми з'явилися тому, що людство досятло певного рівня соціотехнологічної організації. Відкрити у людині третю імпульсну систему могли б і сто років тому, та ініціювати її стало можливим лише на початку нашого століття, а утримати людена на спіралі психофізіологічного розвитку, провести його від рівня до рівня до самого кінця... тобто, за вашими поняттями, виховати людена — це стало можливим зовсім нещодавно" [9, 573]. Якщо побратими Зоряного Корсара палко бажають звільнити рідну планету від тиранії форми, допомогти людям відкинути шкаралупу тисячоліть, ними рухає любов до ближнього, то метагоми прагнуть знайти та ініціювати окремих людей, придатних для трансформації, задля чого проводять сумнівні з моральної точки зору експерименти.
В теоретичному обгрунтуванні ідея надлюдини співвідноситься з ідеєю андрогінності і безсмертя [7]. Вчитель Аерас говорить про сексуальний голод як про один із видів залежності людської свідомості від матерії. Проте і Зоряний Корсар нарікає Гледіс своєю супутницею, і на Заквітчаного чекає подруга, яка "теж мріє про новий світ, світ радості-сміху, співдружності людей, квітів, усього сущого" [2, 37], та, вочевидь, йдеться про близькість емоційну, а не тілесну. Вірогідно, поняття статі і статевого розмноження відсутнє у люденів, які збільшують свою кількість шляхом ініціації землян. Можемо здогадуватися і про безсмертя метагомів. Так Тойво Глумов, у якого виявлена третя імпульсна система, з гіркотою розмірковує: "перетворення в людена — це моя смерть. Це набагато гірше смерті, бо для тих, хто мене любить, я залишуся живим, але невпізнанно огидним. Пихатим, самовдоволеним, самовпевненим типом. До того ж ще й вічним, напевно" [9, 584]. Знову ж таки, прочитуємо в тексті паралелі з ніцшеанською надлюдиною, яка стоїть поза моральними законами і протиставляє себе юрбі. Надлюдина українського фантаста долає "власний лабіринт, темницю псевдотілесності, оволодіває можливістю подолання смерті" [2, 33], — змальовує Грицеві Гуку радісні перспективи Заквітчаний. Очевидно і Зоряний Корсар із однодумцями, трансформувавши своє тіло, стали безсмертними, адже вони з'являються у сценах роману, відділених одна від одної століттями.
Отже, образ надлюдини у фантастиці Олеся Бердника і братів Стругацьких моделюється у відповідності до поглядів авторів на майбуття людства в цілому, а також базується на поглядах К. Ціолковського. Вагому роль відіграє еволюція поглядів фантастів, їхній життєвий шлях. Якщо на початку творчості Стругацькі "були упевнені, що вже сьогодні, зараз, навколо нас живуть і трудяться люди, здатні заповнити собою Світлий, Чистий, Цікавий Світ" [8], тобто звичайні люди майбутнього — цс найкращі люди сьогодення. То в останньому творі "Світу Полудня", в романі "Хвилі гамують вітер" автори, пройшовши складний шлях і зрозумівши, що комуністичні ідеї побудови суспільства є недієздатними, завершують, досить песимістично, тему надцивілізацій у космосі, оскільки така надцивілізація непомітно для землян виросла з самих людей. Для Бердника ж ідея звеличення людини, вихід її за межі слабкого, обмеженого тіла є провідною у творчості, і з плином часу лише розширювалася і отримувала нові реалізації у текстах автора.
Осмислення образу надлюдини у фантастиці Олеся Бердника і братів Стругацьких є цікавим матеріалом для подальшого дослідження. Так можемо простежити паралелі творчого доробку митців із філософією спільної справи Миколи Федорова, а також з'ясувати вплив вчення про супраментальну істоту Шрі Ауробіндо на конструювання образу майбутнього людини і людства у фантастиці досліджуваних нами авторів. Цікавою видається нам теза про те, що геніальність є варіацією феномену надлюдини, в контексті повісті "Гидкі лебеді" А. і Б. Стругацьких.
Вважаємо, що аналіз темп надлюдини, майбутнього розвитку людства у творчості як Олеся Бердника і братів Стругацьких, так і взагалі у фантастиці XX століття, є перспективним для подальшого дослідження.
_______________________________________
© Комісаренко К., 2010 102
***
АНТРОПОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФАНТАСТИЧНОЇ ПРОЗИ ОЛЕСЯ БЕРДНИКА ТА АРКАДІЯ І БОРИСА СТРУГАЦЬКИХ
Досліджується специфіка антропологічних образів в українській та російській фантастиці. Предметом вивчення є романи Олеся Бердника „Зоряний Корсар” і Аркадія та Бориса Стругацьких „Хижі речі доби”. Митці порушують низку проблем філософської антропології, зокрема проблему антропологічної кризи. Ключові слова: художня антропологія, антропологічна криза, фантастика, література попередження.
Сучасна наука розглядає різні аспекти антропології. Людину та людство в цілому досліджує філософія, медицина, релігія тощо. Питання антропології літературного твору розглядалося такими літературознавцями, як Р. Комаров, О. Півень, Н. Радіонова, Т. Чумакова. За словами О. Півень, „художня антропологія‖ – це „кожен художній метод і його втілення у художньому напрямі‖ [5, с. 122]. Отже, можемо стверджувати, що кожен літературний твір, гуманістичний він за своєю тематикою чи антигуманістичний, розглядає передусім Людину, її проблеми. Ця теза стосується й літератури фантастичної, особливо кращих її зразків. У вітчизняній літературознавчій науці фантастика ще не набула докладного висвітлення, проте останнім часом з’являються наукові розвідки, статті, монографії, що досліджують це художнє явище. Маємо на увазі, насамперед, праці А. Нямцу, О. Стужук, І. Гречаник, М. Назаренко, С. Олійник, Г. Сабат, О. Бороди, В. Мастиляк, О. Кибалки та інші. Фантазія є однією з „найважливіших антропологічних основ для тих можливостей соціального розвитку, які властиві людині‖ [3, с. 34]. В основі фантастики лежить саме уява, фантазія. Фантастична література, особливо такий її різновид, як соціально-філософська фантастика, „успішно уводить мислячого читача в коло найзагальніших, найсучасніших, найглибших проблем, що випадають з поля зору інших видів художньої літератури: місце людини у всесвіті, суть і можливості розуму, соціальні й біологічні перспективи людства тощо‖ [8, с. 5]. Погоджуємося з думкою братів Стругацьких, оскільки творці соціально-філософської фантастики намагаються розв’зати проблеми передусім Людини. Можемо говорити про антропологічну спрямованість романів та повістей Станіслава Лема, братів Аркадія і Бориса Стругацьких, Кліффорда Саймака, Олеся Бердника. Як стверджує О. Півень, „до змалювання концепції людини у своїх творах літературні напрями зверталися часто‖ [5, с. 117], особливо література соцреалізму. Зазначимо, що предметом нашого дослідження стали твори, написані в добу панування соцреалізму, проте їхні автори вийшли далеко за межі цього літературного напряму. В романах „Хижі речі доби‖ Аркадія й Бориса Стругацьких і „Зоряний Корсар‖ Олеся Бердника акцентується увага саме на питанні подальшої долі людства. Тому метою нашої статті став аналіз антропологічних аспектів названих фантастичних творів. Антропологія художнього твору має онтологічний зв’язок із антропологією філософською, оскільки порушує питання Людини і людства, людської цивілізації. Однією зі значущих проблем сьогодення є „антропологічна криза‖ [4, с. 3], що відзначається на усіх рівнях буття. Останні десятиліття саме „антропологічна криза‖ загрожує людству. Вона, за словами К. Іл’янович, виражається в тому, що науково-технологічний розвиток значною мірою випереджає розвиток соціокультурних регуляторів, які вже не адекватні новим технічним можливостям людства [4, с. 5]. Антропологічна криза перетворюється із філософської на загальнокультурну проблему. Причина цього криється в руйнації балансу між науковим і моральним розвитком суспільства, оскільки „соціум, наука і культура перебувають на різних еволюційних рівнях‖ [4, с. 5]. Проблему „антропологічної кризи‖ намагаються розв’язати не лише філософи, громадські діячі, політологи. Майбутнє Людини досліджують і письменники-фантасти, передусім у „романах-попередженнях‖, що з’явилися внаслідок розчарування широкого загалу у всесильності науково-технічного прогресу, а також через побоювання тих технічних новинок, що спричинили багато смертей під час Другої світової війни, появу ядерної зброї, катастрофу в Чорнобилі. Характерно, що автори таких творів спрямовують свої погляди в майбутнє, прогнозують наслідки, зазвичай негативні, сучасної дійсності. Роман-попередження близький за своєю поетикою до антиутопії. Та якщо антиутопія „показує людям, якою була б довершеність, якщо нав’язувати її людям, не зважаючи на їхні бажання‖ [9, с. 158], тобто дає свою оцінку утопічної держави в її тоталітарному всеохопленні, то фантастична література попередження дає прогноз впровадження в життя наукових винаходів, що можуть призвести до перенасичення та втрати сенсу життя. Роман братів Стругацьких „Хижі речі доби‖ був названий Вл. Гаковим памфлетом проти міщанства [8, с. 328]. Сміливо можемо зарахувати цей твір до літератури попередження, оскільки в ньому зображено місто, населення якого поступово деградує через моральне та матеріальне перенасичення. Автори з перших сторінок роману вводять читача у начебто радісний, веселий світ, у якому немає проблем війни, сирітства, нестачі хліба: „На площі все було блискуче, яскраве, барвисте. Занадто яскраве й барвисте, як це буває в курортних містах… З усіх міст, в яких мені довелося побувати, це було, напевно, найбільш сонячним‖ [7, с. 10]. Однак такий добробут показний, оскільки пізніше колишній міжпланетник Іван Жилін побачить дійсність, що з кожним днем буде чимраз більше лякати його своєю жорстокістю й абсурдністю. На справжнє життя „Країни Дурнів‖ [7, с. 60] натякає провідник Амад, котрий першим зустрічає Жиліна в місті-курорті: „На Вас чекають ПИТАННЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА Випуск 80 103 дванадцять кіл раю‖ [7, с. 14]. Стругацькі алюзійно говорять про втрачений людством Золотий вік раю (навіть ім’я провідника нагадує ім’я першої людини, що пізнала і втратила всі радощі раю: Амад – Адам), натякаючи, що новий рай є швидше пеклом (порівняймо з дев’ятьма колами пекла у Данте). Дійсно, мешканці міста купаються в розкошах, не замислюючись про наступний день, до їхніх послуг всі новинки техніки, наприклад фонори-телевізори, що дозволяють сприймати зображуване не лише за допомогою зору, а й відчувати на дотик, запах тощо; розкішні апартаменти, доступні кожному; широка сфера послуг: „я зупинився пообідати. Біля мене одразу з’явився портьє. До ваших послуг, – ніжно прошелестів він. – Автомобіль? Ресторан? Бар? Салон?‖ [7, с. 22]. Проте це лише зовнішня сторона так званого добробуту й достатку. Фантасти подають жахливу картину моральної деградації не лише мешканців, а й туристів, які відвідують місто кожного року. Можемо сказати, що вся квінтесенція роману розкривається на першій сторінці, в епіграфі, взятому з ненадісланого листа Антуана де Сент-Екзюпері: „Є лише одна проблема – єдина в світі – повернути людям духовну сутність, духовні турботи…‖ [7, с. 7]. Дійсно, персонажі роману „Хижі речі доби‖ втратили головне – духовну сутність, вони є продуктом нової доби, нового „раю‖. Підлітки, молодь, навіть літні люди приречені на безтямне витрачання часу, розпорошення себе в безглуздих справах, психічних наркотиках, загрозливих для життя розвагах. Навіть самі жителі розуміють причини своєї деградації: „раніше, я в книзі читав, хоча б заздрили одне одному, сусід, мовляв, як сир в маслі катається, а я на холодильник назбирати не можу – хіба ж це можна витерпіти? Чіплялися, звичайно, зубами, за барахло, за гроші, за місце вигідне… А тепер життя стало жирним, тихим, усього вдосталь. До чого себе примінити?‖ [7, с. 113]. Зі сторінок роману нам відомо, що під час війни місто було зруйноване, тобто його мешканці раніше потерпали від нестачі й голоду. Стругацькі майстерно змальовують спосіб мислення людини за часів скрути і в період достатку в розмовах Жиліна з приїжджим патріотом із злиденного розкраденого королівства та з професором Опіром, котрий відстоював філософію неооптимізму. В обох випадках мова йде про достаток. За словами патріота, або, як назвав його Жилін, бандюги, „достаток – це погано, якщо його в тебе немає, а у сусіда він є. А завойований достаток – це чудова річ!‖ [7, с. 157]. Єдиним прагненням бідноти є побудувати хімічні заводи, завалити населення їжею й одягом, купатися в розкоші й спати до полудня [7, с. 157]. Фантасти наголошують на тому, що людство, котре прагне до розкоші й достатків, не усвідомлює всієї загрози, яка на нього чекає. Не усвідомлюють люди дійсного стану речей і тоді, коли вже купаються в розкоші. Стругацькі вкладають в уста персонажа твору професора Опіра лозунги, що характеризують смисл життя мешканців міста, „що було причиною усіх нещасть людства. Незадоволені інстинкти, нерозділене кохання і невгамований голод, чи не так? Та ось з’являється Її Величність Наука й дарує нам задоволення‖ [7, с. 57]. Такі, як Опір, впевнені, що 104 лише безтурботна людина може бути щасливою: „Звільніть людину від турбот про хліб насущний і про завтрашній день, і вона стане дійсно вільною і щасливою‖ [7, с. 57]. Деградуюче суспільство у романі знаходить втіху у заглибленні в ілюзорне буття, яке своєю яскравістю й неочікуваністю значно перевищує реальність. С. Снєгов вважає, що головною проблемою суспільства доби достатку, змальованого в романі, є ледарство і непотрібність людей самим собі. „Ця непотрібність пронизує усі шари суспільства, крім, можливо, університетської інтелігенції. Люди не розуміють одне одного, не розуміють самих себе, бо ще не встигли зрозуміти, що плідна праця є фізіологічною потребою людського організму‖ [6, с. 471]. Незважаючи на песимістичний тон роману, брати Стругацькі залишають якусь надію людству у фіналі, Жилін вірить у те, що може врятувати душу й тіло людей. Єдине питання турбує головного героя: „До якого часу вас треба буде рятувати? Ви коли-небудь навчитеся рятувати себе самі? Чому ви завжди слухаєте попів, фашистів-демагогів, дурнів опірів? Чому ви не хочете напружувати свій мозок?... Як ви не можете зрозуміти, що світ величезний, складний і захоплюючий? Чому вам все просто і нудно?‖ [7, с. 170]. Це питання брати Стругацькі залишають без відповіді. Автори попереджали ще три десятиліття тому про ті негаразди, котрі спіткають сучасну людину – психічна і хімічна наркоманія, пияцтво, втрата інтересу до реального життя, заглиблення у віртуальний світ ілюзій, втрата істинних духовних цінностей. Якщо в романі „Хижі речі доби‖ Стругацьких зображено суспільство, що деградує, то у творі українського фантаста Олеся Бердника „Зоряний Корсар‖ бачимо крайню стадію занепаду розумних істот, виродження яких дійшло свого апогею. При тому, що А. і Б. Стругацькі залишають людству надію на порятунок, Бердник такої надії майже не дає. Зоряні мандрівники відгукнулися на прохання допомогти останніх мислячих жителів планети Аода. Предки населення цієї планети зробили настільки значні відкриття у науці, що землеробство й садівництво стали непотрібними, численні автомати замінили працю людей, таким чином, виникла паразитарна еволюція. Центральний Синтезатор забезпечував жителів Аоди всім необхідним. Його творці вважали, що „звільнять людей для космічної творчості, але вони жорстоко помилилися. Розум людини гартувався в боротьбі проти стихії, у гармонізації свого єства з силами космосу. Творці нашої цивілізації забрали від людей ті стимули. Почалася інволюція‖ [2, с. 98-99]. Як наслідок, їм хотілося лише одного: насолоди, бездумного споглядання, стихійного розмноження, рослинного життя. Вважаємо, що Олесь Бердник продовжує розвивати тему антропологічної кризи, говорячи услід за російськими фантастами про небезпеку виродження людини без фізичної й інтелектуальної праці, що може прийти внаслідок „суцільної технізації планети‖ [2, с. 89], без духовного зростання соціуму. Творчість українського та російських фантастів об’єднує також тема невтручання, вперше заявлена братами Стругацькими у романі ПИТАННЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА Випуск 80 105 „Важко бути богом‖, в якому доводиться помилковість втручання в плин історії іншої планети. На відміну від Антона-Румати, котрий намагається змінити хід історії Арканару шляхом повстання, герої „Зоряного Корсару‖, брати Ікс та Ігрек і їхній вихователь робот Ур, дають можливість останній свідомій мешканці планети Аода прийняти самостійне рішення: залишитися на батьківщині і споглядати занепад її жителів чи покинути планету й у такий спосіб зупинити роботу Центрального Синтезатора, що може означати або остаточну її загибель, або ж поштовх до усвідомленого життя. Погоджуємося з думкою Р. Арбітмана про те, що братів Аркадія і Бориса Стругацьких спіткає доля віщунки Кассандри майже після написання „кожної їхньої антиутопії чи повісті-попередження‖ [1, с. 10]. Фантасти говорили про проблеми сучасної людини ще задовго до їх появи, вони бачили їх у зародку. Поміж творів, які за своєю тематикою належать до літератури попередження, можемо назвати роман „Важко бути богом‖, повість „Спроба втечі‖ (тема невтручання у розвиток чужої цивілізації, іншої країни, народу), повість „Гидкі лебеді‖ (проблема взаєморозуміння поколінь), „П’ять крапель еліксиру‖ (вибір людини між смертю й негідним, безчесним безсмертям). Як і твори братів Аркадія та Бориса Стругацьких, фантастика Олеся Бердника зосереджена на Людині, проблемах її розвитку, її майбутнього і сьогодення. Це романи „Чаша Амріти‖ (вибір життєвого шляху людини), „Вогнесміх‖ (проблема духовного і тілесного воскресіння людини), повість „Лабіринт Мінотавра‖ (проблема пізнання світу) та інші твори митця. Компаративне вивчення української й російської фантастики дає нам можливість порівняти розвиток однієї з вічних тем великої літератури у художній фантастиці – дослідження Людини. Саме фантастична література є „ідеальною і досі єдиною зброєю, що дозволяє підібратися до однієї з важливіших проблем сьогодення. Такою проблемою є вторгнення майбутнього у теперішнє, вторгнення, зумовлене небаченими темпами соціального й технологічного прогресу людства за останні десятиліття‖ [8, с. 6]. Аналіз романів Олеся Бердник „Зоряний Корсар‖ і „Хижі речі доби‖ Аркадія й Бориса Стругацьких дає нам підстави говорити про гуманістичну спрямованість фантастики цих авторів. Вважаємо, що названі твори виходять за межі розважальної літератури, до якої відносили фантастику в роки їхнього написання. Фантасти А. і Б. Стругацькі та О. Бердник заглиблюються у внутрішній світ персонажів, порушують важливі філософські й морально-етичні питання, розмірковують про подальшу долю людства, розв’язують дилему доцільності існування людини заради достатку та її існування за умов достатку, послуговуючись при цьому засобами фантастики. Вищезазначене яскраво засвідчує наявність зв’язку фантастичної літератури із загальносвітовим літературним процесом і художнім висвітленням значущих проблем людства. Вважаємо за доцільне подальше компаративне дослідження художньої фантастики Олеся Бердника і братів А. і Б. Стругацьких на рівні форми і змісту.
106 1. Арбитман Р. Участь Кассандры. Братья Стругацкие... О наших сегодняшних проблемах они говорили еще вчера / Роман Арбитман // Литературная газета, 1991. – 20 нояб. – (№ 46 (5372)). – С. 10. 2. Бердник О. Зоряний Корсар : фантастичний роман / Олесь Павлович Бердник. – К. : Радянський письменник, 1971. – 376 с. 3. Гречаник І.П. Жанр фантастики в сучасній літературі / Ірина Петрівна Гречаник // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (Філологічні науки). – Луганськ. – 2009. – січень – № 1 (164). – С. 33-37. 4. Іл‟янович К.Б. Антропологічна криза в умовах сучасної техногенної цивілізації : автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.04 „Філософська антропологія, філософія культури‖ / К.Б. Іл’янович. – Сімферополь, 2008. – 20 с. 5. Півень О. Художня антропологія як типологічний чинник художнього методу / О. Півень // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка : збірник наукових праць. – Луганськ : Видавництво ЛДПУ „Альма Матер‖, 2002. – Березень. – № 3 (47). – С. 115-123. 6. Снегов С. Феномен фантастики / Сергей Снегов // Фантастика 2005 : [сб.]. – М. : АСТ: ЛЮКС, 2005. – 524 с. – (Звездный лабиринт). 7. Стругацкий А.Н. Хищные вещи века: Фантастичиские произведения / Аркадий Натанович Стругацкий, Борис Натанович Стругацкий ; комментарии В. Курильского. – М. : Эскмо; СПб. : Terra Fantastica, 2007. – 592 с. 8. Фантастика века / сост. Владислав Гаков. – М. ; Минск : Полифакт, 1999. – 624 с. – (Итоги века. Взгляд из России). 9. Шацкий Е. Утопия и традиция / Ежи Шацкий ; пер. с польск. В.А. Чаликова ; общ. ред. и послесл. В.А. Чаликовой. – М. : Прогресс, 1990. – 456 с.
_______________________________________
Стаття надійшла до редколеґії 22.10.2009