"Знання та праця", №3/1965 р., с. 14
ФЕЙЛЕТОН
Саваоф возлежав на хмарах і тішився, перетворюючи Н20 на пухкі білі кри-
сталики та посипаючи ними землю. Святі угодники підносили йому компотіненти для фізико-хімічної реакції і єхидно хихикали.
— Старе, як мале.— І додавали: — Чим би дитя не бавилося...
Та раптом Саваоф вибив ківш з реактивами із рук святої Параскеви:
— Цитьте! Грішна душа на поміч кличеі
— Що ви, ваша святість, на землі ніч з вашої ласки. Звідки тій душі взятися? То, мабуть, диявол до вітру сходив.
— Мовчіть, коли бог говорить. Чусте: господи-и-и, поможи-и-иі Михайле, свисти наверх усіх ангелів.
Михайло недарма прогресивку одержує: свисток у губи — та «сюр»! «сюр»! Жодного ангела.
— Свисти дужче!
Михайло щоки надув, аж посинів: хоч би тобі який кривоногий чи горбатий з''явився.
І тоді Петро-клЮчник торкнув Саваофа за плече:
— Ваша святість, учора на диявольській товкучці міняли неочищений єлей на райські яблука, то, мабуть...
— Чого ж ти зразу не сказав? А ще в райських комірниках ходиш. Варваро, де мій деркич, я їх власною десницею...
Схопив символ главенства і шаснув по хмарах. Зирк — ангел, як сторож МТФ хропе. Як уперіщить його господь-бог деркачем:
— Це тобі що, собачий сину, хлів чи райські кущі? Чи ти божого свисту не чув?
— Не чув, ваша святість...
— Може, ти й нашого указу про неочищений єлей не читав?
— Читав, ваша святість...
— Чому ж набрався, як земний алкоголік, очищеного тобі мало?
— Та воно, бачте, ваша святість, за очищений треба готівкою, а неочищений можна й за яблука той...
Як уріже його Саваоф ще раз деркачем поміж крил:
— Щоб я більше не чув про такі речі! За неочищений єлей не довго й на іншу галактику потрапити. А зараз марш на землю, там грішна душа на поміч кличе. І тільки спробуй не врятувати.
— Дозвольте хоч благовоніями намазатись.
— Ось я тебе намажу...
Непереливки ангелу. Чкурнув вигнанець раю, мов крізь хмару провалився. І над вершинами Кавказу пролітав. Протверезився трохи в прохолоді, очі протер, дивиться: Людка-геолог над прірвою повисла. Ось-ось зірветься. Він її за руку хап, на стежку поставив, крильми обгорнув і давай усякі чудернацькі слова нашіптувати. Не вірите? Прочитайте новелу Олеся Бердника «Зустріч над прірвою» у № 12 нашого журналу за минулий рік. Тільки не так, як читають усі нормальні люди, а як роблять деякі баптисти з Донецька і Запоріжжя.
Один із таких войовничих баптистів-пропагандистів прийшов з цим журналом до управління начальника робіт Донецького домобудівного комбінату № 1, та й каже:
— Бог існує, та ще й в оточенні ангелів. Преса це визнає. — І намалював здивованим співробітникам майже вищеописану картину.
Про таке повідомили нам з Донецька Л. Новикова, В. Богдан, А. Головань, І. Гар-бер, В. Іванова. Про подібні випадки написали 3. Павлова з Одеси та А. Бездольний із Запоріжжя.
Тут уже хочеш-не хочеш, а довелося ще раз перечитати «Зустріч над прірвою». Ага! Ось вона, та драматична молитва Люди: «...розкинула руки і з відчаєм ухопилася за вузький кам''яний виступ. Ноги, не маючи опори, повисли над прірвою.
— Юро-о-о!— у розпачі крикнула вона, хоча й знала, що друзі далеко».
Отже, молилася до бога Юри. Гортаємо сторінки довідників: Будда, Магомет, Саваоф, Ісус, Ра, Перун... Жодного бога на ймення Юри. Ладно, дідько з ним, з богом. Може, великодушний ангел діяв за власною ініціативою? Ану, як у Бердника?
«Дівчина з цікавістю оглянула свого рятівника. Тонкий, ніжний юнак, одягнений в блакитно-сірий легенький літній костюм».
Знову зашелестіла довідкова література, замелькали ікони. Ангели скрізь із крилами. А цей — безкрилий. Хоча, якщо прихильники божо-ангельської ідеї новели пристають на існування неочищеного єлею, то безкрилі ангели ймовірні. Заради райського трунку чим не пожертвуєш... Тільки ж безкрилому ангелові літати зась.
І ще одне. Новела Олеся Бердника — фантастична. Письменник припустив (і цілком слушно), що Всесвіт — це не тільки Земля і «твердь небесна», до якої за^шість днів напруженої праці Саваоф приклепав сонце і зорі (щоб святим ні вдень, ні вночі нудно не було). Всесвіт — це безмежжя, що існує у вічності. Отож десь у іншій Галактиці можуть бути й розумні істоти, які обігнали у своєму еволюційному розвиткові людей на мільйони років. І те, що нам здається чудом, для них — звичні дії. Але то не боги, а розумні істоти-творці.
Запопадливі ж баптисти без найменшого вагання проголосили, що письменник змалював реальну зустріч з богом. І вважають, що за допомогою журналу схопили того бога міцно за бороду. От уже й справді пошли дурня богу молитися...