ПОХОВАНИЙ НІМЕЦЬКИМ ГЕНЕРАЛОМ...ПОХОРОНЕННЫЙ НЕМЕЦКИМ ГЕНЕРАЛОМ...

З Олександра Бєляєва не вийшло священика, натомість він став батьком радянської науково-фантастичної літератури.

На день народження у десять років батьки подарували мені двотомник творів цього письменника. Згодом мама в буквальному сенсі відривала мене від книжки, примовляючи: «Подарували на свою голову!»

Тоді було чимало видань відомих фантастів, та Олександр Бєляєв підкорював широтою і доступністю думки, реалізмом неймовірних героїв і гострими сюжетами. Хто не пам''ятає відомий фільм «Людина-амфібія»? Загалом перу письменника належить понад сім десятків науково-фантастичних творів, серед яких — 13 романів.

Його іноді називають «російським Жулем Верном» за велику кількість передбачень, що справдилися. Тому мільйони підлітків і зачитувалися захопливими творіннями Бєляєва, бо його неймовірна фантазія переносила уяву у справді чарівний світ майбутнього.

БІОГРАФІЧНА ГОЛОВА ПРОФЕСОРА ДОУЕЛЯ

Він народився в Смоленську в березні 1884 року в родині священика. Хто міг подумати, що колись цей попович стане батьком радянської науково-фантастичної літератури? Його родина пережила трагічні смерті сестри і вже досить дорослого брата-студента, тож батько прагнув побачити в єдиному синові продовжувача сімейних традицій. I віддав навчатися Олександра до Смоленської духовної семінарії. Та попа з хлопця не вийшло. А вийшов зі стін цього богобоязливого закладу закінчений агностик. Тим часом помирає батько, і оскільки на хлібну посаду служителя Бога Саша претендувати не став, довелося йому підробляти то вчителем, то художником-декоратором, то скрипалем у цирковому оркестрі. Ну чим не кар''єра Остапа Бендера?

Паралельно юнак навчався у знаменитому Демидівському ліцеї (що прирівнювався до університету) і одержав фах юриста, а по закінченню — посаду приватного повіреного. Молодий фахівець скоро набув доброї репутації, отримав постійних клієнтів і почав гарно заробляти. Придбав і обставив квартиру, зібрав навіть колекцію картин, а також почав подорожувати Європою! Побував у Франції, Італії. І раптом... У неповних тридцять років полишає все заради сумнівної театральної і літературної діяльності.

Із забезпеченим адвокатським життям було покінчено. А в 35 він стає жертвою невиліковної хвороби — туберкульозу хребта. Шість років Бєляєв був прикутий до ліжка. Його покидає молода дружина, заявивши, що не для того вона виходила заміж, аби доглядати хворого. З ним залишаються лише мати і стара няня, які у відчаї шукають лікарів, котрі змогли б допомогти. Так вони потрапляють до Ялти. Але Олександр і на лікарняному ліжку не здається. Він починає писати поезію, багато читає і займається самоосвітою. Вивчає іноземні мови, медицину, біологію, історію, техніку і... тогочасних фантастів Жуля Берна, Герберта Уеллса, і звичайно — Костянтина Ціолковського. Там, у Ялті, 1919 року помирає його мати...

ФАНТАСТИЧНИЙ УСПІХ

Та нарешті Бєляєв перемагає хворобу. А надворі був уже 1922 рік. Олександр Романович працює вихователем у дитбудинку, потім навіть інспектором карного розшуку, де організовує фотолабораторію. І раптом чомусь опиняється в бібліотеці! Отаке продовження кар''єри турецькопідданного. Чи не попівське походження стало причиною? Бо на ті часи це було тавро. Мабуть, тому переїжджає до Москви. І там нарешті таки починає і писати, і друкуватися. Тут йому згодилися всі набуті під час хвороби знання, а науково-фантастичні оповідання і повісті видаються в журналах «Вокруг света», «Знание — сила», «Всемирный следопыт». Тоді його й «нагородили» титулом «радянського Жуля Верна». Гіркий досвід паралічу, того, «що відчуває голова, відділена від тіла» виливається в повість «Голова професора Доуеля». Сам Бєляєв зізнавався, що це майже автобіографічна історія. За п''ять років життя у білокам''яній він пише ще кілька фантастичних повістей, серед яких — «Острів загиблих кораблів» і «Людина-амфібія».

Згодом, у 1928-му, письменник з родиною переїздить до Ленінграда. Там займається винятково літературною діяльністю, але клімат Північної Пальміри виявляється згубним для нього — загострюється стара хвороба, від якої доводиться тікати до більш теплого Києва. Та й тут нещастя не полишають родину — протягом року помирає від менінгіту шестирічна донька, хворіє інша, а власна недуга не відступає. У відчаї письменник повертається до Ленінграда і продовжує писати. Тут він згодом зустрічається із Гербертом Уеллсом, стає вже штатним працівником журналу «Вокруг света». Але... Після одинадцяти років, які він присвятив цьому виданню, на початку 1938-го змушений залишити його. Мало кого тоді цікавила фантастика, хоч декого все-таки цікавила...

І дякувати цьому «декому», що в ті відомі всім феєричні роки ще не розстріляли, навіть незважаючи на його дружбу із самим Ціолковським. А могли б. Тому останні твори письменника вважаються чи не найслабкішими, бо написані під пильним наглядом «поціновувачів» з Кремля і Луб''янки.

Та й хтозна, як би ще було під час останньої «чистки рядів» під проводом батька народів у післявоєнні роки, якби письменникові судилося пережити Другу світову... Але йому не судилося.

Ще й досі причина смерті першого радянського фантаста в січні 1942 року в Царському Селі вважається суперечливою. Але для розгляду цієї частини біографії повернімося трохи назад. Саме напередодні війни Олександрові Бєляєву довелося перенести важку операцію.

А радянські війська так стрімко відступали, і умови евакуації були такими, що письменник просто не наважився евакуюватися.

За словами доньки Бєляєва, її батько помер від голоду. Родині письменника не було чого їсти.

СИМВОЛІЧНА СТЕЛА

Є легенда, що похорон організував і керував церемонією німецький генерал. На запитання, як так, що німецький генерал керує похороном і несе труну якогось росіянина, той у своїй жалобній промові сказав, що в дитинстві зачитувався творами Бєляєва і вважає за честь віддати тіло письменника землі.

Що не завадило депортувати дочку і дружину Бєляєва до Німеччини. А могила письменника так і залишилася невідомою. На кладовищі в Царському Селі стоїть лише символічна стела.

Юристи й досі сперечаються стосовно авторського права на твори фантаста. За радянським законодавством, що діяло до жовтня 1964 року, авторські права переходили до громадського надбання за 15 років по смерті автора. Після розпаду СРСР на території Росії змінилося законодавство і термін авторських прав був подовжений спочатку до 50, а потім — до 70 років по смерті автора. І ще на чотири роки — для авторів, які творили під час Великої Вітчизняної війни.

I донедавна деякі російські видавництва вели судову суперечку за авторські права на твори Олександра Бєляєва, аж доки в жовтні 2011-го Президія Вищого арбітражного не винесла вердикт, що його майнові права підлягають охороні принаймні до 1 січня 2017 року, а справа знову передається до суду для нового розгляду (!).

Проте... письменник був принципово проти «фантастики ближнього притулу». Так, він змушений був під тиском описувати щасливе соціалістичне майбутнє в таких своїх творах, як «Чудесне око», «Під небом Арктики» і решта. Але навіть дяді з Луб''янки не змогли його змусити: відомий випадок, коли він відмовився писати фантастичний роман про колгоспний лад. У тридцяті роки це був вчинок. Порівняємо, що згодом ні Єфремов, ні навіть Стругацькі не змогли уникнути соцзамовлення. Хоч це було в роки, коли письменників вже не розстрілювали!

А Олександра Бєляєва не розстріляли. Лише покинули. Покинули помирати від голоду в морозному січні у Царському Селі 1942-го.

Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України», №2(14.), 2013, с. 14

ЦІКАВІ ФАКТИ

ОДИН ІЗ ВЕЛИКИХ ПРОВИДЦІВ

Була у творчості Олександра Бєляєва ще одна особливість, виведена півстоліття тому одним із письменників-фантастів, літературним критиком Генріхом Альтовим. Аналізуючи творчість десятків зарубіжних і радянських письменників-фантастів, він виявив, що Олександр Бєляєв належить до. світової когорти письменників, які мають просто-таки аномально високий відсоток придуманих і описаних фантастичних (на часи написання творів) винаходів, які невдовзі стали дійсністю, повсякденною практикою. Наприклад, у романі «Людина-амфібія» письменник передбачив винахід штучних І легенів на основі мембранно-плівкової дифузії, створення підводних населених будинків. У романі , «Володар світу» — створення психотропної зброї, яка нині активно розробляється і навіть має застосування у військових діях. Роман «Продавець повітря» — ну, хіба це не схоже на сьогоднішню торгівлю «квотами чистого повітря» за «Кіотським протоколом»? «Зірка КЕЦ»? Вже багато років кружляє на стаціонарній орбіті міжнародна космічна станція... і ще багато чого, охоплюючи винахід кремнієвого транзистора (нині вже застарілого!) і передачу величезних обсягів інформації одним коротким сигналом (відправляємо щодня файли на комп''ютері.)

Звідки він про це все міг знати? А це вже — окреме питання, на яке відповідей поки що немає, паче, що Бєляєв був не один такий. Але виявився все-таки одним із найточніших прогнозистів.

***

БЫЛ ПОХОРОНЕН НЕМЕЦКИМ ГЕНЕРАЛОМ...

Из Александра Беляева не получилось священника, вместо этого он стал отцом советской научно-фантастической литературы

На день рождения в десять лет родители подарили мне двухтомник произведений этого писателя. Впоследствии мама в буквальном смысле отрывала меня от книги, приговаривая: «Подарили на свою голову!»

Тогда было много изданий известных фантастов, и Александр Беляев покорял широтой и доступностью мысли, реализмом невероятных героев и острыми сюжетами. Кто не помнит известный фильм «Человек-амфибия»? В общем перу писателя принадлежит более семи десятков научно-фантастических произведений, среди которых — 13 романов.

Его иногда называют «русским Жюлем Верном» за большое количество предположений, что оправдались. Поэтому миллионы подростков и зачитывались увлекательными творениями Беляева, потому что его невероятная фантазия переносила воображение в поистине волшебный мир будущего.

БИОГРАФИЧЕСКАЯ ГОЛОВА ПРОФЕССОРА ДОУЭЛЯ

Он родился в Смоленске в марте 1884 года в семье священника. Кто мог подумать, что когда-то этот попович станет отцом советской научно-фантастической литературы? Его семья пережила трагические смерти сестры и уже достаточно взрослого брата-студента, поэтому отец стремился увидеть в едином сыну продолжателя семейных традиций. I отдал учиться Александра к Смоленской духовной семинарии. И попа с парня не получилось. А вышел из стен этого богобоязненного заведения закончен агностик. Между тем умирает отец, и поскольку на хлебную должность служителя Бога Саша претендовать не стал, пришлось ему подрабатывать то учителем, то художником-декоратором, то скрипачом в цирковом оркестре. Ну чем не карьера Остапа Бендера?

Параллельно юноша учился в знаменитом Демидовском лицее (что приравнивался к университету) и получил специальность юриста, а по окончании — должность частного поверенного. Молодой специалист скоро приобрел хорошей репутации, получил постоянных клиентов и начал хорошо зарабатывать. Приобрел и обставил квартиру, собрал даже коллекцию картин, а также начал путешествовать по Европе! Побывал во Франции, Италии. И вдруг ... В неполных тридцать лет оставляет все ради сомнительного театральной и литературной деятельности.

С обеспеченной адвокатской жизнью было покончено. А в 35 он становится жертвой неизлечимой болезни — туберкулеза позвоночника. Шесть лет Беляев был прикован к постели. Его покидает молодая жена, заявив, что не для того она выходила замуж, чтобы ухаживать за больным. С ним остаются только мать и старая няня, которые в отчаянии ищут врачей, которые смогли бы помочь. Так они попадают в Ялту. Но Александр и на больничной койке не сдается. Он начинает писать стихи, много читает и занимается самообразованием. Изучает иностранные языки, медицину, биологию, историю, технику и ... тогдашних фантастов Жюля Верна, Герберта Уэллса, и конечно — Константина Циолковского. Там, в Ялте, в 1919 году умирает его мать ...

ФАНТАСТИЧЕСКИЙ УСПЕХ

И наконец Беляев побеждает болезни. А на дворе был уже в 1922 году. Александр Романович работает воспитателем в детдоме, потом даже инспектором уголовного розыска, где организует фотолабораторию. И вдруг почему-то оказывается в библиотеке! Такое продолжения карьеры турецкоподданного. Поповское ли происхождение стало причиной? Ибо те времена это было клеймо. Видимо, поэтому переезжает в Москву. И там наконец-то начинает и писать, и печататься. Здесь ему пригодились все приобретенные во время болезни знания, а научно-фантастические рассказы и повести выдаются в журналах «Вокруг света», «Знание — сила», «Всемирный следопыт». Тогда его и «наградили» титулом «советского Жюля Верна». Горький опыт паралича, того, «что чувствует голова, отделенная от тела» выливается в повесть «Голова профессора Доуэля». Сам Беляев признался, что это почти автобиографическая история. За пять лет жизни в белокаменной он пишет еще несколько фантастических повестей, среди которых — «Остров погибших кораблей» и «Человек-амфибия».

Впоследствии, в 1928-м, писатель с семьей переезжает в Ленинград. Там занимается исключительно литературной деятельностью, но климат Северной Пальмиры оказывается губительным для него — обостряется старая болезнь, от которой приходится бежать в более теплый Киев. И здесь несчастья не оставляют семью — в течение года умирает от менингита шестилетняя дочь, болеет другая, а собственная болезнь не отступает. В отчаянии писатель возвращается в Ленинград и продолжает писать. Здесь он впоследствии встречается с Гербертом Уэллсом, становится уже штатным работником журнала «Вокруг света». Но ... После одиннадцати лет, он посвятил этому изданию, в начале 1938-го вынужден покинуть его. Мало кого тогда интересовала фантастика, хоть кого все-таки интересовала ...

И слава этом «кому», что в те известные всем феерические года еще не расстреляли, даже несмотря на его дружбу с самим Циолковским. А могли бы. Поэтому последние произведения писателя считаются едва ли не самыми слабыми, потому что написаны под наблюдением «ценителей» из Кремля и Лубянки.

И кто знает, как бы еще было во время последней «чистки рядов» под руководством отца народов в послевоенные годы, если бы писателю суждено пережить Вторую мировую ... Но ему не суждено.

До сих пор причина смерти первого советского фантаста в январе 1942 года в Царском Селе считается противоречивой. Но для рассмотрения этой части биографии вернемся немного назад. Именно накануне войны Александру Беляеву пришлось перенести тяжелую операцию.

А советские войска так стремительно отступали, и условия эвакуации были такими, что писатель просто не решился эвакуироваться.

По словам дочери Беляева, ее отец умер от голода. Семье писателя было нечего есть.

СИМВОЛИЧЕСКАЯ СТЕЛА

Есть легенда, что похороны организовал и руководил церемонией немецкий генерал. На вопрос, как так, что немецкий генерал руководит похоронами и несет гроб какого-то русского, то в своей траурной речи сказал, что в детстве зачитывался произведениями Беляева и считает за честь отдать тело писателя земли.

Что не помешало депортировать дочь и жену Беляева в Германию. А могила писателя так и осталась неизвестной. На кладбище в Царском Селе стоит только символическая стела.

Юристы до сих пор спорят относительно авторского права на произведения фантаста. По советским законодательством, действовавшим до октября в 1964 году, авторские права переходили к общественному достоянию за 15 лет после смерти автора. После распада СССР на территории России изменилось законодательство и срок авторских прав был продлен сначала до 50, а затем — до 70 лет после смерти автора. И еще на четыре года — для авторов, творивших во время Великой Отечественной войны.

До недавнего времени некоторые российские издательства вели судебную тяжбу за авторские права на произведения Александра Беляева, пока в октябре 2011-го Президиум Высшего арбитражного не вынесли вердикт, что его имущественные права подлежат охране по крайней мере до 1 января 2017 года, а дело вновь передается в суд для нового рассмотрения (!).

Однако ... писатель был принципиально против «фантастики ближнего прицела». Так, он вынужден был под давлением описывать счастливое социалистическое будущее в таких своих произведениях, как «Чудесный глаз», «Под небом Арктики» и другие. Но даже дяди с Лубянки не смогли его заставить: известен случай, когда он отказался писать фантастический роман о колхозном строе. В тридцатые годы это был поступок. Сравним, что впоследствии ни Ефремов, ни даже Стругацкие не смогли избежать соцзаказа. Хотя это было в годы, когда писателей уже не расстреливали!

А Александра Беляева не расстреляли. Только покинули. Бросили умирать от голода в морозном январе в Царском Селе 1942-го.

Ольга Коваленко, «Образование Украины», №2(14), 2013, с. 14

ИНТЕРЕСНЫЕ ФАКТЫ

ОДИН ИЗ ВЕЛИКИХ ПРОВИДЦЕВ

Была в творчестве Александра Беляева еще одна особенность, обнаруженная полвека назад одним из писателей-фантастов, литературным критиком Генрихом Альтовым. Анализируя творчество десятков зарубежных и советских писателей-фантастов, он обнаружил, что Александр Беляев относится к мировой когорте писателей, у которых просто-таки аномально высокий процент придуманных и описанных фантастических (на время написания произведений) изобретений, которые вскоре стали действительностью, повседневной практикой. Например, в романе «Человек-амфибия» писатель предсказал изобретение искусственных легких на основе мембранно-пленочной диффузии, создание подводных населенных домов. В романе «Властелин мира» — создание психотропного оружия, которая сейчас активно разрабатывается и даже имеет применение в военных действиях. Роман «Продавец воздуха» — ну, разве это не похоже на сегодняшнюю торговлю «квотами чистого воздуха» за «Киотскому протоколу»? «Звезда КЭЦ»? Уже много лет кружит на стационарной орбите международная космическая станция ... и еще много чего, включая изобретение кремниевого транзистора (ныне уже устаревшего!) И передачу огромных объемов информации одним коротким сигналом (отправляем ежедневно файлы на компьютере.)

Откуда он об этом все мог знать? А это уже — отдельный вопрос, на который ответов пока нет, более, что Беляев был не один такой. Но оказался все-таки одним из самых точных прогнозистов.