| |
| Статья написана 19 декабря 2021 г. 13:52 |
Хто з вас пас змалку поросят? Га? А, справді, цікаво ото поросята ті пасти! Воно наче свиня, а річ цікава. Часом воно шкідливе, а часом ні. Часом собі так заспокоїться, що ніяк його в шкоду якусь лізти не кортить. Так лагідно пасуться собі поросята оті, що аж любо, тільки похрюкують. А в цей час ти вільний! Любуйся на них та роби що знаєш. А що ж робитимеш?
Коли є якесь товариство, то бавишся, а як нема — то що? Нудишся? Ну! Дарма! Чого тут нудитись коло живого діла? Це тобі не тюрма, не в’язниця якась, де навіть муху або павука якого трудно буває побачити, щоб хоч на них звернути увагу свою, та погрузнути в мрії. Забутися. Ні! Це не в’язниця. Це великий, вільний світ, і поросята не мухи, не блошиці чи комашня якась, а досить-таки велике створіння, на яке можна любуватися, не дуже приглядаючись. А щоб це було цікаво, то треба думати і треба вміти думати! Отже, бачите, порося. Що воно таке? М’ясо, кістки; з’єднано докупи; з’єднано доцільно, лагідно, спритно... Рухається!.. Перебирає тими ноженятами. Біжить кудись... Тиць! Стало! Повернуло назад. Бігом!.. Тихо! Звернуло вбік! Грається! Ґзиться. Чого це йому так весело? О! Підбігло до другого та й штовхає його під бік. Те хоче відповідати тим же, але ні! Брикнуло, надулось і пішло, — побігло геть. А це вже біжить до другого брата чи товариша... але спинилось! Щось риє, цямка. Їсть! А як воно ходе!? Диб! диб! — тюку-тюку, ніжка за ніжкою... Машинерія!.. Диво! А от поважний віл: «Туп!.. — туп!..», «Туп!.. — туп!..», Ледве, ледве. А хвіст? Наче тобі окреме щось, живе: — Хлясь!.. хлясь!.. Хлясь!.. хлясь!.. Дивний той світ! Все у ньому — таке мудре. А глянь! І гуска... крук... і метелик... О! Присяй-бо, не нудно. Куди не подивись, то скрізь є щось нове, цікаве. Щось дивне в своєму роді. І віз той, що дядько ним поїхав... Бач: коні все: «тюп-тюп!», а віз собі: «круть-круть»... і те і те є дивовижне! Цікаві в своїй суті, бо дуже складні. Такі видовиська є всюди на селі. По всій землі. ІІ. А в місті що? Тут теж цікаві речі! І це двічі повторим. Одеса! Порт! Тут руху без кінця! Одразу тут тобі молодця закрутить. Ми глянемо — лиш зверху на ці дива. Яка тут публіка щаслива! Це перед нею завжди все. Вона погрузла в ньому. Для тебе ж новина й дуже дивовижна. Ось море. Кораблі... та ж чуть не поросята! Так саме сновигають... Ото проклята фантазія. Але таки... Ну, чисто пливають, неначе ті качки! Один аж он-он-о! Аж чуть, що манячіє. А другий близько вже! Реве, як навіжений! А вітер з моря віє. Але найцікавіше, то це метушня їхня в гавані. Той тулиться до берега, якось там так незграбно, той моститься якось задом підійти, а той там гуркотить… Простяг страшенні руки, хапає з пристані такі великі клунки, що сумно аж стає, як на теє дивишся. А ось! Малюсенький!.. Пацятко!.. Курченя! Як трісочка якась так з боку притулився... І він теж з димарем! Шипить. Пускає пару. Але ж чи справді він такий маленький? Ба, ні! Там з п’ятеро людей он возиться над чимось, а їх же мало на ньому й помітно. І ще їх двадцять влізе! Тим часом корабель — якраз як шкаралупка оріхова, що вміщена з відром разом у копанку одну. А то... Диви-диви-диви! От там дивовисько! Страшенна величінь! Човен — як все село; великий-превеликий! А біля нього два... неначе б ті щури за слона взялися б та хтіли б потягти десь. Один, як та бджола над згинувшим трутнем клопочеться, намагаючись тягнути. Вчепившись мотузком за носа велетню, він дметься з усієї сили. Сопе, пихтить, курить та свистить раз-у-раз. А другий велетню до заду причепився тай собі — сили циприкує! Тепер вся метушня десь зникла із очей. Ті, решта, кораблів зовсім вже не цікаві. Увагу спинимо ось на чому. Цікаво дуже знати, чи цих два «смовзики» і справді такі сильні, що того корабля, обернуть в цій баюрі. Це ж — миша коло бика, це — муха біля миски! Але ж диви! Пішов! Повертається лихо. Хоч, правда, дуже поволі. Для ока, то й зовсім нібито не помітно. Але візьміть-но! Човен, той велетень, випростовуватись став! Нарешті випливає зовсім на середину. О! Видно вже, як іде, як «котиться» у бік один всім носом. Це став вже поперек. Так десь то саме й треба! Бо «смовзики» тягнути перестали, а, перегукуючись свистками, поринули назад, у другий бік. І самий пароплав, то був як притаївшись, ніяк не ворушивсь! Так, наче б не живий. А це ожив! Гукнув свистком і пару разів крутнув гвинтом з-під стерна. Вода запінилась! Піднялася горбом і розлилася навкруги, наче каша. Великий горб води побіг-побіг-побіг!.. Геть навкруги півколом, начебто гойдаючи всю воду. Маленького досяг вже пароплава. Гойднув, підкинув ним і геть пішов ще далі, розгойдуючи все: цурпалки дерева, тріски, соломи віхті та инший бруд, що плаває по воді. На веслах човник йшов; під хвилю підвернувсь. І ним підкинуло, що ледве той не перекинувся шкереберть. Не спритний хтось сидів на стерні в нього, — инакше це б — ще й втіха... Але ось: наш велетень і справді відживає. Пускає дим, галас йде на ньому, хтось в рупора кричить, канати гуркотять та брязкають маленькі ланцюжки. Два човни-смовзики вже в другий бік цупкують. Спинити хотять, щоб це здоровило більше не «котилось». Але пароплав і сам занепокоївся цим. Крутнувши пару раз вперед, він хід дає назад і воду спінену пускає вже під себе. По хвилі — знов вперед! Бо й справді рушив був всім корпусом назад, а гавань, бач, тісна, не дуже розженешся. Повнісінько ж човнів, додатку ще до того. Поб’є одне одного, коли свій рух не будуть гамувати та керувати собою лагідно. Великий корабель от випроставсь, як хотів, і знов віддав себе на ласку малюків. А ті, вчепившись за ніс йому обидва, вперед до воріт гавані щосили потягли. А там за ворітьми — теж щось подібне до цього. Ці ж самі «смовзики» вже взялись помагати другому. Такому ж велетню, що з моря підійшов. А той що вивели? Той пішов собі далі. III. Цікава річ отії кораблі! Та ж це цілком живе створіння, з заліза вроджене, живуче на землі. Цікавий як пливе, цікавий й на стоянці. Цікавий як істота він, складна і дуже мудра. Ото він став у гавані — на якір чи біля причалу. Він собі помалу спочиває. Для очей видимо нічого не працює. Тим часом же — живе. Він дихає: провітрює всі люки.. У нього, наче кров, вода тече по руках. Він їсти вимагає і їсть оте вугілля. Вода, яка ходе по трубах, бруд всякий геть змиває та зносить в море. А та, що протікає крізь стіни його, десь у щілинах збираючись внизу, теж — зовсім непотрібна. Вона може залляти увесь той корабель. І от її випомпувати треба назад у море, геть, щоб тут не заважала. Взимку треба скрізь все чисто обігріти. Треба десь подіти сміття. Воно ж збирається і день і ніч усюди, а найбільше біля печі. Все це без перерви проноситься по трубах та йде геть надвір, бо залізний звір любить чистоту. А от він пробудивсь, ожив, заворушився, пащу роззявляє... Їх дві, а то чотири зразу. Відводить геть кудись, убік великі щогли-стріли. Це руки у нього, і дуже мудрі руки. Він ними загрібає з землі, он, вантаж і пхає в свій живіт, аж поки не наїсться. Потім закриється, затулиться та в другий край виходе. А от як він підходе. Прибувши здалеку, він має вантажу... чимало. Тут вже, кажу, проводиться те ж саме, але навпаки. Найцікавіше ж він видовисько являє, коли пливе у морі. У відкритім морі. Внизу вода, а небо вгорі. І... більш ні сліда... що було би нерівне. Гладеньке все, як стіл, як шкло, як... як... Ну з чим його зрівняти? Не видко ні горбка, ні деревця, ні хати... ніякого, хоч би там штурпака. Гойдається весь світ! Повагом, переливом... кудись в безодню йде! У безвістя прямує. Пустеля... Далі туман ніби навколо; внизу ж лише хвилі... хвилі... хвилі... Отут то здалися ті думки: охоплює вас сон, — всі рухи стали мляві. А нумо, ми заснемо. Погрузнемо в уяві геть. Вдивляймося в це тло бездонне... Мабуть, цей світ без сонця. Це инший світ, ніж той, в якому ми звикли жити. Світ без щастя. У нас воно буде! Ми мусимо його мати! Хоч нам би там довелось весь світ переробити. Он там, в далечині червоне сяйво блима... Пильнуймо ж ми! Пильнуймо цього дива. Бо все в життю твориться тільки раз. І, може, не повториться більше. А це видовисько цікаве. Ми... Скільки нас? З чорних хмар, звідти... З неба, з-під землі зійшлася сила «їх». «Вони» всі з сикавками. Гасити хотять вогонь червоний. Які ті сикавки блискучі та чистенькі. А ними рухають ручки, як той папір... Охайні... Делікатні... Ось чуєм голосно хтось каже: — Господа! А где ж вода? Вода? Вода? Води... Ось де! Ми, наче, в морі!!? Адже диви-диви-диви! Пани зарухались. Жвавіше заворушилися. Видко що збентежились. — Налить води у сикавку нема кому! А сам я «нє умєю». — Я рук жалєю! — Іван! Поді налєй води? Ведь я же твой хозяїн! — Та що його там лагідно прохати! Вже чую — хвать! — за шию хтось мене і... б’є, чи наче душить. — Створіння це геть все виконувати мусить. З ним панькатися не треба! Не слухає котре... — І овшем, проше пана, паскуда та погана, хце рувним зе мнов биць! В батоги їх. Лайдакув. — Свят цалий для полякув! Підказує мені чуття моє яскраво, що хотів би, чи не хотів, а мушу я робити по панському наказу. Щоб заграву червону загасити, їм в сикавку налити мушу плину. Хіба ж води наллю? Ні! Краще гасу! Щоб загорілося тоді ще червоніше. ____________ Приємно якось так згрібати жар... Чужими, звичайно, руками. Почалась метушня поміж панками всіма. А в цей час «я» моє росте, росте, більшиться. Світ цілий ворушиться... І чую я себе скрізь, всюди, в кожному місці. Живу літ десять, двадцять, сотню, двісті... Живу... живу... живу... Невидимим стаю... Великим-превеликим. ____________ Ми — в Океані... А скрізь робота йде! Кують, рубають, стружать... Руйнують паркани, окопи закидають, рівняють весь світ під шнур, та рухають усім... та рухають усім... та рух... Диви! Із нетрів майбуття підвівся дивний світ... А от ви уявіть... Який? Людей отих, людей! Простори незчислимі... Не видко, щоб хтось і керував. Ні в жартах, ні в журбі. Вони самі собі працюють. ____________ Гойдають нас у морі хвилі. На сірому цьому тлі ти бачиш дива. Йде в море корабель назустріч нам. Це місто величезне, збудоване із криці та заліза. По згоді загалу, що став на шлях братерства, будова ця склалася з цілої військової ескадри, що стала ось ні на що не потрібна, бо вже нема війни, не б’ються люди. Працюють же вони тільки для вдосконалення життя. І ось! Витвір їх новітньої культури. Цей місто-корабель є школою юнацтва. З цілого світу тут зібрались юнаки, аби великий світ не з книжки тільки бачити. Навколо тихо і сонця десь нема... От бота спущено. По трапові ми зліземо на цей корабель, свій залишим на годину. Наш ботик досягнув чарівного причалу. Тут сходці, щабельки, предивно делікатні. Поруччя золоте, мармуровий підмурок і поруч же газони дивних трав... дерева, квіти — попереплутані з витворенням штукарства та мистецтва. Вартовий підбігає: — Кого вам треба, брате? — Він зараз буде тут. — Як його звати? — Відбуває учебний марш. Скажу, що так. Мій брат Касько, мене ж Сандик звати. Я тільки встиг промовить, а чую — в цій же хвилі вже й відповідають. Звідкіль? Та хто? Навіщо? Ну, все одно скоріше. Вже, бачу, йде там хтось... не йде а наче б їде. Тут вже ховатись годі. Стою і жду. Прийшов. Узутий в самокати і справді рідний брат — студент університету народного. Він вчився кілька років по різних школах в рідному місті. Тепер середину навчання проходить і разом з тим весь світ побачити мусить. Тепер вже що його спокусить і викличе в ньому бажання віки працювати, той край чи фах мусить він для себе обібрати без примусу, добровільно. Кажу йому; — Ти, братику, скажи, як все це пішло? Коли ото і чую ось таке: — Скінчилося змагання за володіння світом, всі погодилися ніколи не сваритись та землями ні скільки не ділитись, з чужого не жити, всі лишатись на місцях, як в природі кожному був зрихтований план заздалегідь. Робити маєш те, до чого здатний. В роботі ж, взагалі, ти будь справний. Працює людина. Про рештки дбає вона. Ці ж рештки йдуть до инших на обмін. Хто ж хоче вчитися, то це також є праця. Задля таких збудована морська ця гора. Коли цікавишся — ходім. Щось скористаєш, може, з того. Ото ми йдемо. Дорога як кришталь по під ногами в’ється. Здається, повітря нас несе. Ми наче маєм крила. IV. Коли я гляну вниз — і справді, ми в повітрі! Внизу росте трава, гойдаються кущі, дерев верхи та квітів сила. — Ой! нене! Що це за дивогляд? І справді надзвичайне. Мій брат і провідник розказує ось дивні речі! Всі будови, стежки, хатки та збірні, що вимагають чистого повітря, збудовані на дротяних ніжках — так, щоб від рослин землі не одбирати. До того ж, деякі рослини зовсім вже не такі, щоб конче вимагали під собою ґрунту. Багато вже рослин живе цілком в повітрі. Тут можна, тільки йти чи їхать самокатом, але не везти нічого. Для вантажу підземні є шляхи. Внизу там, під землею, і весь «університет». Верстатні, фабрики зразкові, музеї історичні, мистецькі, фахові, загальні, натуральні. Ну, словом, все, що цікавити мусить розумного знавця великого всесвіту. Над ними йдуть навчальні кабінети та зали досвіду, чи також спробункові, ще зали виправні, для виправок фізичних. Тут відбуваються грища та инші забавки. А там, аж біля стріхи, салони відпочинку, мебльовані неначе буржуазно. Не будеш же завжди отак ходити неохайно-брудний, невмитий, в брудному убранні. Предивний острів цей! Це місто фантазійне. Чогось «природного» нема тут і сліда. Все штучно зроблене, посаджено, прибито. Але провіднику я все ж таки зазначу: — Чому дверей ніяких і ніде нема. — Що двері! Це ж дурниці. Аж здивував таки! Для нас вони є скрізь. Він натиснув якийсь кілок — і диво зразу зробилось. Серед кущів відкрилось ясно освічене підземне будування. V. Ввійшли під покриття. Все викувано з бляхи, цвяхи рядками. Скоріше б все побачить, що це таке? Ще кроків через п’ять... Самі відкрились двері, і входимо ми в залу. На стінах малюнки цікаві, чудернацькі. Я їх не розумію. Мовчу. — Це кабінет проектів, — мій брат так поясня, спинившись біля столу. — До рисування тут приладів тих багато, начиння міряльне, писальне та папір, і біля кожного є по одній людині. Тут кожний з нас працює дві години на добу. Тут вчаться розважати, раніш ніж взяти працю. В відділі другому теслярська йде робота. Працюють тільки ті, хто має до цього нахил. А далі слюсарі змагаються — хто швидше, ліпше? А кузня, котлярня глибше — аж в самому низу, при самій воді. Походимо перш, тут і спустимось. Повів мене він далі, по тих залах. Тут студія мистецтв, вокальна, музикальна, мистецтво спритностів медико-хірургічних, мистецтво справ хатніх для вишколу дітей, мистецтво людського поводження з каліцтвом. Мистецтво хитрощів та штуки. Мистецтво витворів народного розуму. Мистецтво випиту думок у божевільних, мистецтво міміки та танців; мистецтво театральне. І між всіма мистецтвами отими одне було найцікавіше. Звалось воно «мистецтво машинництва». Це значить — мистецтво керування машинами. І зовсім не дивуюсь, так і є, — аби добре керувати машинами дійсно треба бути митцем. Але як воно — бути? Що треба знати, щоб з досконалістю можна було провадити ото керівництво? Для мене цікаві машини, я жадаю глянути на них. Ми рушили до головної зали мистецтва. Вчасно сказати — головного мистецтва. Зала займає якраз середину острова, гори чи корабля. Як хочете звіть цю будівлю, бо до всього подібна. Ми входимо у ліфт і ним підносимось нагору. Керувальне помешкання. Посередині, за шклом видко величезний люк. Це довгаста, глибока криниця, вона повна, аж кипить, кавалками металу, що носяться, як ті бджоли в рої — зверху вниз, знизу вверх — деякі холодні, чорні, глянцовані, блискучі, тьмяні, деякі нагріті на червоно, на жовто, на біло — і все це якимись чародійними руками носиться, літає, пірнає, виринає... Ну просто як черва! Мені пояснюють. — Це університет, чи навіть академія штуки керування машиною. Все те, що видко в цій ямі, виконується тільки автоматично. Ніде тут не торкається рука людська. Два рази на рік, серед зими і серед літа, буває свято «контролю праці». В ці дні не працюють, але досконально перевіряють всі деталі цілої цеї установи, і що є попсоване — беруть в ремонт звичайний, коли самій машині його не виконати. Всю ж решту праці машина робить сама, для себе, одна для другої і взагалі без жодного втручання рук людини. Мені не дивно це, але цікаво знати, як цього досягнуто? І як таки так можна? І от мене ведуть до столу керівника. VI. Середина помешкання зайнята отим великим люком. Навколо ж, під стіну розставлено столи, біля яких стоять якісь стовпці цікаві і рури йдуть кудись — під землю. Дивлюся на один. Стіл, наче для писання. Перо і каламар такі саме, як треба. Оливці лежать та циркулі — всі приладдя для праці в кабінеті. Але, крім цього всього, тут сила пуговок, ручок та крантиків чудних і дивовижних. А головне — посередині стоїть таке, як то колись так зване «зерцало» стояло у суддів, гранчастий поставець з нап’яленим на ньому рисуванням. І грані, як екрани, від чогось відбивають тінь. Це вільний столик маєш. Від нього можна нам усім містом керувати і конче наказать машинам працювати над тим, що є негайно нам потрібним. — Ти ось не здатний в нас ходити, тому що ти прийшов з старого світу. А май же в голові думку ти, що ми живем в часи машини. От же і ти себе перенеси у світ теперішній, в часи оці новітні. Гадаю, ти себе переробить даси? Ось, глянь-но на мої ці «капці-самоходи». Це вже не чоботи, не черевики. Самі несуть мене, куди я хочу, аби лише зробив я відповідний рух. У тебе їх нема, але ми зробим зараз їх, не віддаляючись від цього столу. Ось бачиш, пуговка мала. По ній іде наказ до склепу, щоб дати шматок криці. А знаєш він який? І брат повертає отого поставця, з шухляди витягає рисунок самоходу і ставить там на місце иншого рисунка, який він вийняв і в стіл кудись сховав. Дивлюсь, дивуючись — на рисунку, ніби в ілюзіоні, відбилась тінь шматка металу. — Я, — каже, — зву шматок цей крицею, але неправда це, бо це шматок хемічного заліза, без жодних підмісів. Такий вже в нас закон, щоб не було готових матер’ялів, задля мети навчальної, а сам ти мусиш все зробити так, як треба. Звичайно там в життю цього зовсім нема. Там виробляє індустрія в великій кількости готовими всілякі матеріали. Але це там, бач, є розкіш, а тут нам треба вчитись. І отже вчись! Нам треба крицю найміцнішу. Давай її ми зробим! Візьмем ще золота, вугілля, вісмут та платини потрохи. Ось-о, диви, як скачуть вже, як блошиці, заледве я цю ручку повернув. Тепер цей матер’ял аж в самий низ пішов. Там є гісерня в нас. Це всеньке зробим плином і виллємо під жомом болванця. Тепер дійсно крицею зробилась ця штука, і навіть найміцнішою. А нумо ми її кувать скоріш! Тут знов він натиснув якогось ричажка, і на екрані тінь — брусок почав ніби тягнутись, розсікся на шматки, декотрі стали гнутись, завились ковіньки та кільця. — Невже, — питаю, — ти усеньким цим керуєш? Відповідає: — Або не маєш сорому, що ці дурниці кажеш. Та ж мусиш пригадати, що бачив там, під шклом тим в горловині. Ти бачив, літають там кавалки металу червоні, чорні... Між ними так само і ці теж літають, та кожен раз в инакше місце попадають. В одному — вогонь, стопилося залізо і стало крицею. Ця криця пішла до кузні, потім порубано її на різні кавалки, і з них вже зроблено потрібні частини по формі, яку ти бачиш на рисунку, а далі піде вже це все у «механізми», обточиться, де треба обстружеться, догнеться, вигляду набере чепурного. Ти бачиш рисунок? Поміряй! Якраз! Таке-то брате! Він справді навів тінь на той рисунок, і тінь прийшлась якраз! На протязі хвилин тут річ фабрикувалась, яка була з частин дуже мудрих так, що коли б доброму механікові дати, щоб це зробив — і то, чи взявся б він за те. А для машин — дурниця! — Готово! На, любуйся! Носи їх на здоров’я. — Невже за п’ять хвилин? — здивований питаюся, бо сам собі не вірю. Але ось вони вже тут і саме враз. Взуваю і... о, диво! Як я рухатись почав жваво. Не так, як той ведмідь. Ні! Тут лише забажай, зроби лиш нахил — і ноги вже несуть тебе у тому напрямі. Захотілось повернуть? Зверни трохи! І все, годі, досить! В той бік ти весь подавсь і як човен поплив. Захочеться скоріш — зроби лиш рух потрібний, і вже понісся вихорем. Тихше? Подайсь назад! Спинитись? Стань, тай годі. Ну все влаштовано по людській вдачі. Так що і не учивсь, а вже ходити вмієш. VII. Тепер вже ми рівня, в чоботях, то рухатись скоріше можем. Ходім же ми сюди! Побачим тут щось инше. VIII. Підходимо до сходів гвинтових, беремось за поруччя, і наші самоступи понесли нас угору, як той легенький пух! Ми на самому верху. Тут рівний плац плодючий і розташовано: «господарство сільське», «лісництво», «садівництво». Мій приятель питає, чи не схотів би я зробитись селянином? — Чому? — кажу. — Для мене все одно. Він погрозився пальцем. — Не все одно! Брехня! Висловлюйся мудріше, а то подумають, що дарма час я гаю. Ти мусиш всім цікавитись, як слід, щоб збільшить розум свій. Ось глянь сюди. Ми зараз йдем спочити і в той же час морг поля упорати. Для цього сядемо й заволодіємо цим наче б «мотузком». Це електричний дріт. Сполучення зі склепом господарським. Я гасло подаю, щоб вислали машини, а через дві хвилини машини будуть. Не люди їх ведуть. Ні-ні-ні! Тут зовсім не кріпацтво. Людина до машин торкатись не повинна, бо в иншому разі механік буде винен, який їх впорядив та в склеп ото поставив. Але ось вони вже йдуть! Насамперед дряпак. Приглянься ж бо таки! Ти дуже поетичний, про віщось мрієш там, треба бути скрізь уважним. Про працю двигуна колись складем міркування окремо, а зараз глянемо, що буде він робити? От зараз як скажу, щоб він віддав нам шану. А ти собі міркуй. От, бачиш? Як він іде, як стежкою прямує спритно. Дивуєш з двигуна, який без батареї? Не бійсь, он енергія іде від щогли, що з-під землі, аж он!.. Як свічка та стремить. От зараз ці плуги спустити треба вниз, на землю з цих дощок. Раз-два… Диви! З доріжки що зробилось! Шматок цього шляху аж до землі схилився. Прямісінько на лук, де маємо орати. Треба тепер подумати, як зробимо ріллю? Плуга тут не треба, земля і так пухка... Ти, бачу, смієшся? Мабуть, ти, голубе, не збагнеш, для чого треба робити нам ріллю — на яр? То ось, зажди! Придумано вже штуку он яку. Нам нічого тепер для жнив до літа ждати. Коли я розпочав показувать спробунок оранки, то знай, що всеньке це так робиться навмисно, аби ти міг побачити всю «школу хліборобства», яке доведено до вищих ступенів. От зараз ми зорем цей клинчик і засієм, а далі, ледве ще спочити добре встигне, як зерно сходити почне. Почне рости на наших же очах, там викине стебло, а там заколоситься. Для всенького цього електрика потрібна. Такий хліб, правда, йде на харч худобі, бо він не дуже добрий. Він не смачний як слід, шорсткий, припахує землею, але він вдовольняє. Що швидко так росте? Ми зараз кинемо цю оранку, а розпочнемо косовицю. Ти бачиш отой лук? Який він вже дозрілий, а ще нема трьох днів, як він засіяний травою. Ходи, лишень! — Ступай в машину! Це голос старшого механіка почувсь, якого звуть на кораблеві «дідом». Повстає знов картина таж сама. Та ж водяна просторінь, туман ніби роздавсь, трошки проглянуло сонце... І так, великий корабель проходить океаном... 
часопис "Шляхи мистецтва" №2 (4), 1922, с. 22-26 скоріше за все, перший фантастичний твір української радянської літератури
|
| | |
| Статья написана 19 декабря 2021 г. 13:17 |
Дуже завчасу вони подружились, може навіть аж надто. Обоє, що ледве встигли дійти до пори, до належного віку та побачити світ, а їх, дали, з’єднали до купи. Головне, що надали їм зараз до праці, праці лихої. Так день, як і ніч, і на ціле їх довге життя.
В літну... так і в зімну. Без ніякої зміни. — Тьху та. зіпнути б краще. . Ніж ото працювати пда когось весь ти. №■0 життя. День-уцень. Без перерви, спочинку, без весели роз¬ваг, нояодечи потік та без сварки та лайки .ніж тебе. А пройшло їх дитинство під плеканням ямок та иимилшви, при турботах уче- ■вхлоце(, внаметггих майстрів. -Хоч і в {іаашх краях та далеко одно від одного. В®, наприклад родився па заводах Черво¬вого Жовтая із походження був українець, а лота була «яка, весела, простенька і страх працьовита. А обоо ж однісінькі віком. А па вдачу, як той- так і та, перекопані в праці. Ирпегуинди у двох у подружжі, в вероз- , лтчнгін єднати. ' ' Та в такій що залежносте кожне від свого нодружал, що ніхто і ніяк їх но ніг би ото рсиучитп. їй фвигу без другого стерті.. У Впині, в Горішній Силовії було -раз травилось дао. Не так бо й давно це. а років чотири вже буде. Там гурт шахтарів «чужоземців» -пібп то, був захєп.тсппй в шахті та праці заго- ’коипє:гьського «повстанця» Кор-Фангі. Графа чп князя, хто його знає там. Далеко ;це звідціль та вжо.й давненько би трохи. . Тз.к- па пам’ять геть щсе не згадаєш. Досить того, що нбзачнй загін гайдамаків петлюрівців під командою -польського ігмця ‘«партизана» вірвався в шахігорський рай¬он І 'ЗЧИНИВ в ньому 'бешкет. Був як раз час обіду і робітництво’йшло ‘гиаеакиипок №щешшй. Через гвалт же схо- 'д'і.то'ПІДШІТИСЯ враз па гору. (>т і сталось пещасз’я над шахтою, черга 16. П’ятдесят шахтарів іііднімаючисз вверх у підземелля, були Гюмбами збиті у низ, і ршяи па ж, всі розбились до тенту, ■ А 750 ще із -їх товариства- довго тим са-. мим- замкнені були в підземеллю. Ледве встикшспастись. . А спаслись допомогою польського хлопа, що підняв до повстання довкружнпхшахтьо- рів. Клекотала іселедасика земля. Підіймався старий і малешжий та йшли бити польських паїздппх «повстанців». Били дружно, били зовсім без жалю якогось а нарешті розбили цощенту. Перемога пішла за отим шахтарем, що копав-Уь в пі.дземілю, за батрацтвом селезь- СЬКІІМ. І аж стала після того оця перемога бабу¬сею нашого краю. ЗІслодою отою, про котру ми оце зараз ве. і.емо розмову. Молода ж таким чином бо, ото буде родом, як раз з переможців. Нереможенківпа, тоб то вона. Отаке! По БптоМсіжій пригоді створився в Берліні, столиці німецькій бетоновий електрозавод іна пошану- затипуицпх в шахті героїв. Він був батьком молодої Динамо, яку спо- редила йому його дружила Блектромай- ’СТеріЩ. (кілько ж рук працювало над тим, щоб її отаво обладнати, скілько клопоту взнали станки і варстаки -всілякі, поки було штам¬повано її. Це тендітне серденько Динамо. А збирано було його із тоненьких листоч¬ків, та настромлено щільно па крицевий вал. І обточено ще раз. На валу чепурного колектора вміщено було, а умиті бішдамп мотки сектора мдаихдротів утопились владпепько в рядки жолоб¬ків, що навколо ротор охопили і злучились з 'колектором через топлений ЦИНКОВИЙ «лиш Статор, її оддавали в окремій май¬стерні, а проточено його тут же у себе., Йасверлилп діри та нарізали різи, при¬крутили па шруби залізне серіддя, на яких шоламотапо «дроту в сорочці». < І нарешті зробивши лице та затилля, скла¬ли в одно і родилась Динамо. Перейшла вона цехи оздоби та спроби. Роск-вітчалась в блискучі фарби, одібрала «паїшюрт» на життя самостійно і почала шукати собі жениха двигуна; Якось було точились бої аж за місто Одесу. Хижа флота чижих підійшла тоді з моря і повинна була розбивати повстанців з гармат. То й була вона нам би нашкодила й дуже, коли б тільки ото не Марті. Андрв Марті допоміг. Він відмовивсь стріляти і спаслося пов¬стання. У заводі «Марті» йшла гаряча робота. Тут викінчувався новий, мотор. Вже гисарня давно закінчила своє зав¬дання і лиття перенеслось в токарню. Проточили ціліпдрп в інавмислих станках, їгідогіїалп1 поршні, пристругали гарнесенько картер сюди й докінчили вал колінчастий. Все з’єднали до купи корбюратор і рурп з беків шрилуталп, запаляния дали і все стало готовим. Чепурили також і його. Тілько менше ніж панну Дппаму. Бо ж двигун молодець, не якийсь тобі «струцький» з бульвару, а він є робітник. _ Вн—'Персона серйозна, яка ціну собі доб¬ре знає і для цяцьки себе не віддасть. Працьовитий! Громіть бубни, бий в літаври, труби. Хай сопілка грає. Геть цимбали з триньканням журливим та ї кобза хай зажде годину. З ни¬ми ніколи оту7 сумну точити «антімонію», а потрібно діло якесь діяти. Відбувається бо цо значна подія, відкри¬вається новий маяк па Чорнім морі, що сві- тіггпме вогнем червоним па шляху для люд¬ських кораблів. ■ • А з Берліну... Зі столиці фабрик та заводів вирушає за- лізомідяна красуня Електрівна. Зовуть її Динамо в товаристві, та вважа¬ють за найкращу річ, яка йно в світі може бути. Вона темряву тобі освітить ясним світ¬лом, а зімою з хатп холод прожене. Як гаряче літо, або жар на праці, годна остудити в холодящій дії. Ростоппть па плин, пайтвердіщпй камінь, • виборе ■ із плину потрібну річ. А плип розкладає на ріжне повітря і зо¬лото робить з простих річовин. Просякне крізь тіло чарівним промінням І скаже що в середині є. В роботі поможе:... піднести, притримать... а як що*крутитп то тількодавай. Ось в лікаря крутить свердельце для зу¬ба. Машина маненька в кулак завбільшки. А ось: товче камінь у ступі залізний, ва¬нта чудовисько в тисячу сил. Дрібното ж нриладдя: дзвіночки, горілоч¬ки. пательні, бнгельлівсіляко -приладдя цо хата й життя... Чи р'/дю той, телефони без дроуу... А що вже й казати про все дротяне. Всього і не злічиш. Не вистачить сили, щоб все зрахуватп. І все то отая Динамо. Красуня Динамо—стосот господиня, сто. тлеячівзмог та міліоп передбачень усяких- I все це Динамо. То не дурно я: двигун молодець ту¬ривсь так завзято та довго і зараз ось дбає про зустріч ТОЇ -МОЛОДОЇ. Він в новім помешканню на високім бе¬резі моря, де маяк аж у хмарах стремить, піджидаючи світу для себе. Він дістане цей світ від Динамо. Дпнгуп-сокіл міститься- на пишну онд* ставу. Збоку місце лишає молодій... дружині... Але ось і вола. В пелюшках, у чіамітці умотана щільно в л’япсоМу підстіллю з машипських перин, в мякенькій фотелі серденько її... з колек¬тором ясним- і в гарп-м схованим вся решта частин. ' І от їх виймають, звіряють, обтирають в них порох і вкулу складають, щоб було одно. Гуляйте ж дзвоніть молотками,, хай вам засміються гранчасті ключі. Кінчайте, ж скоріше це жваво весілля. Ось взяли па талі чавунне кільце. 'За- кільцо з великим зусиллям -підняли вверх (бо це найоажкіще) і ставлять па певному місці. ' Ось для молодого лаштують її лиця оюло- даіієу... з його боку вмостили «щоку». Цілуй же козаче, коли що молода®, не гайсь по марнуйся. Аж ось і серденько мостять між магніти і перший цілунок відчув отой герой праці в гартованім -серці своїм, — аж тілько... тепер. Торкнулися валом до валу, це серцем до серця тоб-то. Останню щоку до лиця притулили і щіль¬но іпрпкручепо трубами все. На «муфті» з’єднання повставлепо «падь* ці»... І сталося з «двоє»—«одно». 11а вечір Двигун собі весело пухкав, кру¬тилась Динамо створяючп плин чудеса’. АІплип електричний тече у ліхтарню. Ту¬ди а;к па верх маяка. Там вхтіль навалить до білого сяйва і крізь'червоні вікна шле я далекий простір пром’пь боротьби. А радіо з боку й соб: притулився -й дає в яеобмежпісгьчарівпі звістки. Засвітилось в х.тта.х, загурчало в май¬стернях що-рапку і іівдая, протягнулись до близької шкоди дрож * Дуже завчасу вони подружились, може навіть аж надто. Обоє що левдп встигли дій¬ти до пори, до належного віку та побачити і.в.т, а їх, зведи, з'єднали до купи. Головне, що падалп їм зараз же праці. Иавіжепої праці, лихої. Так день, яі» і кіч, / на ціло їх довге життя. В літку... так і в зіпну. . іііта ніякої зміни. — Тису то. вітиіутп й краще: . Ніж ото працювати для когось весь в в. їй:е апптя. .•(спь-удень. Без перерив, спочинку, без веселих роз¬ваг, мщтдечшс потік та без сварки та лайкп ,иіж себе. А пройшло ЇХ Я1ТПНСТЕ0 під плеканням «ампк та чшпмк всіданих, при турботах уче¬них людей, оямнгпа иайстрів. -Хоч і в ріиашх краях та далеко одно від одного. Він, иапрткіад іродігаси чи заводах Чорно¬ного Жовта?, із походження був українець, а лада була чг’ака, весела, простеїіьпа і стріх працьовита. А обоє ж однісінькі віком. А па вдачу, як той так і та, порекппаїп в праці. Приступили у двох у подружжі, її яероз- . .мученім сдиаіпгі. ' Та в такій ®> залежносте пожпе від свого подружжя, що ніхто і иіяк їх по міг би ого рст-тучии. їй одному без другого смерть. У Бптомі, в Горішнії Силезії було раз трощивсь лихо. Яв так 86 8 давно цс, а років чотири вже біце. Там гурт шахтарів «чужоземців» ніби то, був йхстглишії п шахті на праці оаго- ипи польського «повстанця» Кор-Фанті. Графа чп иіяза. хто його знає тая. Далеко . по звідціль та вже й д.івнгаько би трохи. . Так їй пам'ять геть ®?е по згадаєш. . Допить того, що «озачмй «загін гаЗіамакіп датлюрівців під «шагаоїо ш’.тьсвкого іїчця '««аргизаіга» вірвався ч шахгьорськпй рай¬он і зчинив в ньому бешкет. _ Був як раз час обіду і ройтвпцті» йшло ,иа иіочивок півдевпий. Через гвалт же сх-> .т'ло піднятим враз па гору. (Гг і сталось нещастя па ї шахтою, черга 16. іУлткіесіт шахтарів лідпіадіочись вверх з піиекехіч. бузи бомбами збиті у ішз, і риасжг иа дао, всі розбимсь по щмту, А 750 ще із їх товариства довго ти са¬мим замкнені були в підземеллю. .Ісдвс остигли спастись. А спаслись допомогою польського хлопа, що підпив до повсташія девкружшіх шахтьо- ріо. Клекотала еелезьсиа пемзи. Підіймався старті і малеіп.кіій та йшли бити польських паїзішіх «повстанців». Били дружно, билп і-'і.ч без жалю якогось і нарешті розбили де щміту. Перемога пішла за отим шахтарем, що копавїь в підаемі.чю, за батрацтвом селезь- еьигм. ■ І аж стала після того оця перемога бабу¬сею нашого краю. Л' -іедою отою, про котру ми оце зараз веіеиа розмову. Ми.юда ж таким чином бо, ото буде родом, Ж раз з переможців. Ііорйгожешйвпа, тоб то вона. Отаке! По Битстцтжій пригоді створився а Берліні, столиці •німецькій бетоновий електрозавод, па шчпа-гу затппуипвх в шахті героїв. Він був батьком ію.іодеї Динамо, яку спо¬родила йому його дружина Е.дектромай- сгоріш. _ 1'пі.іько ж рук працювало пад тим, щоб її отако обладнати, спільно клопоту взнали станки і варставн асі.дяпі, поки було штам¬повано її. Цо тендітне серденько Динамо. А збирано було його із тоненьких листоч¬ків, та. настромлено щільно на крицевий вал. І обточено ще раз. На валу чічгуряого колектора вміщено було, а упиті Страми мотки сектора мципх діютів утоиплпсь видненько в рядкп жолоб¬ків, що навколо ротор охопили і злучились з '«юдеиторяі через топлений цинковий клиі. Статор, Тулуп- її одливали в окремій май¬стерні, а проточено його тут же у себе,. ІІдеперлилп діри та нарізали ріпи, прп- ь-рутилп па шруби залоте серідаїї, па яких попамотапо «дроту в сорочці», • І нарешті зробивши лице та затилля, скла¬ли в одно і родилась Динамо. Перейшла коал цехи оздоби та спроби. Госквітчалась в бшецучі фарби, одіорала «пашпорт» иа життя самосгіане і почала цикати собі жениха дештна; Якось було точились бої аж за місто Одесу. Хижа ф.тота чижих підійшла тоді з моря і повинна була розбивати повстамців з гармат. То 8 була вона пазі бп ваппадма й дуже, коли б тільки ото не Мирті. Андрії Марті допоміг. Вій відмовивсь стріляти і «паслося пов- єташш. У заводі «Марті» йшла гаряча робота. Тут викінчувався повий мотор. Вже гисар'пя давно закінчила своє зав¬дання і лиття перенеслось в топарпю. Проточили ціліадрп в пагмисдих станках, підаишп пориві, пристругали гарнесенько картер сюди й докінчили вал колінчастий. Все з'єднали до кутні корбюратор і рури а біжів пршіучпли, вапалтия дали і все стало готелям. Чепурили також і його. Тілько менше піа> паппу дадаїу. Бо ж двигун молодець, яв якийсь тобі «струцьшй» а бульвару, а він є робіишк. , В :і—персона серйозна, иа ціпу собі доб¬ре звав і для цяцьки себе по віддасть. Працьовитий! Грпгіть бубни, бий в літаврп, труби. Хай «Ш'.і'.а грає. Геть цимбали з тривькаавяи журливим та і кобза хай зажде годипу. З іш- ки пікши оту сумну точити «аптіяоиію», а потрібно діло якось діяти. Відбувається бо цо значна подія, відкри¬вається повий маяк на Чорнім морі, що сві¬титиме вогнем червовим ва шляху для люд¬ських кораблів. • А з Берліну... Зі стійці фабрик та заводій вирушає аа- лізомідяпа__красупя Електрівпа. Зовуть її Дпваио в товаристві, та вважа¬ють за найкращу річ, ява йпо в світі мож» бути. Вона темряву тобі освітить ясним світ¬лом, а зімою з хати холод прожене. Як гаряче літо, або жар па праці, годпа оступити в холоднілій дії. Витешіть па наші, найтвердіший каиіпь, ■ виборе із плину потрібну річ. А пліщ розкладая на ’ріжие повітря і зо¬лото робить з простих річоввв. Просзкиа крізь тіло чарівніш нром'ишш і скаже що в сородипі є. В роботі ПОМОЛІВ:,., піпестп, притримать... а як що •крутити то тлько давай. О» в лікаря крутить свердельце для зу¬ба. Манпгаа мапеїіька и кулик завбільшки. А ось: товчо іьзиінь у ступі залізп^і, ма¬шина чудовисько в тисячу сил. Дрібного ж врмаддя: 'іміиочвп, горщеч¬ки. цателиі, ввтедьш всіляко правди де хата й життя... Чи р/цо той, телефони без ?! р... А що вже й казати про все дротяне. Всього і по злічиш. Не вистачить сили, щоб все врахувати. І все то отая Динамо. Красуня Динамо—стосот господиня, сто тпсятіп змог та міліоп передбачень усяких. І все це Динамо. То не дурно ж двигун молодець чиу- ривсь так завзято та довго і зараз ось дбає про зустріч тої молодої. Вій в новім псшешкашпо иа високім бе¬резі иоря, де маяг. аж у хмарах стремить, піджіваючп світу для себе. Він дістане цей світ від Дипамо. Двпгуп-соки міститься, иа пипиу пз'дч ставу. Збоку місце лишає молодій... лружша... Але ось і вона. В патюшках, у намітці умотала щільно в и'агкому підстід.ію з машшіських перин, в М.ЧКІЧІЬКІЙ фотелі серденько її... з колек¬тором лсиам і в тари н схотаишо вся решта частин. . І от їх виймають, звіряють, обтирають в них порох і кпупу «кидають, щоб було одно. , ' Гуляйте Ж дотопіть молотками, хай вам засміються гранчасті ключі. Кінчайте, ж скоріше цо жваве весілля. Ось взяли па талі чавунне кільце. -За- і.і.іьц.' з велиш™ зусиллям підняли вверх (бо це гаііважкіще) І ставлять на певному тісні. ■ . ‘ Ось для молодого лаштують її лиця поло- іиппу... з його боку вмостили «щоку». - Цілуй аш козаче, коли що молодій; не гайсь но марнуйся. Аж ось і серденько мостять між магйга і перший цілунок відчув отой герой праці в гартованім серці своїм, аж тілько... тепер. Торкнулися «алей до валу, цо серцем де серця тоб-ю. Остапию шопу до лиця притулили і щіль¬но прикручено шріубами все. На «ауСітії з'єднання повставлепо «паль» ці»... І сталося з «двоє»—«одно». * Дуже завчасу вони подружились, може навіть аж надто. Обоє що левдп встигли дій¬ти до пори, до належного віку та побачити і.в.т, а їх, зведи, з'єднали до купи. Головне, що падалп їм зараз же праці. Иавіжепої праці, лихої. Так день, яі» і кіч, / на ціло їх довге життя. В літку... так і в зіпну. . іііта ніякої зміни. — Тису то. вітиіутп й краще: . Ніж ото працювати для когось весь в в. їй:е апптя. .•(спь-удень. Без перерив, спочинку, без веселих роз¬ваг, мщтдечшс потік та без сварки та лайкп ,иіж себе. А пройшло ЇХ Я1ТПНСТЕ0 під плеканням «ампк та чшпмк всіданих, при турботах уче¬них людей, оямнгпа иайстрів. -Хоч і в ріиашх краях та далеко одно від одного. Він, иапрткіад іродігаси чи заводах Чорно¬ного Жовта?, із походження був українець, а лада була чг’ака, весела, простеїіьпа і стріх працьовита. А обоє ж однісінькі віком. А па вдачу, як той так і та, порекппаїп в праці. Приступили у двох у подружжі, її яероз- . .мученім сдиаіпгі. ' Та в такій ®> залежносте пожпе від свого подружжя, що ніхто і иіяк їх по міг би ого рст-тучии. їй одному без другого смерть. У Бптомі, в Горішнії Силезії було раз трощивсь лихо. Яв так 86 8 давно цс, а років чотири вже біце. Там гурт шахтарів «чужоземців» ніби то, був йхстглишії п шахті на праці оаго- ипи польського «повстанця» Кор-Фанті. Графа чп иіяза. хто його знає тая. Далеко . по звідціль та вже й д.івнгаько би трохи. . Так їй пам'ять геть ®?е по згадаєш. . Допить того, що «озачмй «загін гаЗіамакіп датлюрівців під «шагаоїо ш’.тьсвкого іїчця '««аргизаіга» вірвався ч шахгьорськпй рай¬он і зчинив в ньому бешкет. _ Був як раз час обіду і ройтвпцті» йшло ,иа иіочивок півдевпий. Через гвалт же сх-> .т'ло піднятим враз па гору. (Гг і сталось нещастя па ї шахтою, черга 16. іУлткіесіт шахтарів лідпіадіочись вверх з піиекехіч. бузи бомбами збиті у ішз, і риасжг иа дао, всі розбимсь по щмту, А 750 ще із їх товариства довго ти са¬мим замкнені були в підземеллю. .Ісдвс остигли спастись. А спаслись допомогою польського хлопа, що підпив до повсташія девкружшіх шахтьо- ріо. Клекотала еелезьсиа пемзи. Підіймався старті і малеіп.кіій та йшли бити польських паїзішіх «повстанців». Били дружно, билп і-'і.ч без жалю якогось і нарешті розбили де щміту. Перемога пішла за отим шахтарем, що копавїь в підаемі.чю, за батрацтвом селезь- еьигм. ■ І аж стала після того оця перемога бабу¬сею нашого краю. Л' -іедою отою, про котру ми оце зараз веіеиа розмову. Ми.юда ж таким чином бо, ото буде родом, Ж раз з переможців. Ііорйгожешйвпа, тоб то вона. Отаке! По Битстцтжій пригоді створився а Берліні, столиці •німецькій бетоновий електрозавод, па шчпа-гу затппуипвх в шахті героїв. Він був батьком ію.іодеї Динамо, яку спо¬родила йому його дружина Е.дектромай- сгоріш. _ 1'пі.іько ж рук працювало пад тим, щоб її отако обладнати, спільно клопоту взнали станки і варставн асі.дяпі, поки було штам¬повано її. Цо тендітне серденько Динамо. А збирано було його із тоненьких листоч¬ків, та. настромлено щільно на крицевий вал. І обточено ще раз. На валу чічгуряого колектора вміщено було, а упиті Страми мотки сектора мципх діютів утоиплпсь видненько в рядкп жолоб¬ків, що навколо ротор охопили і злучились з '«юдеиторяі через топлений цинковий клиі. Статор, Тулуп- її одливали в окремій май¬стерні, а проточено його тут же у себе,. ІІдеперлилп діри та нарізали ріпи, прп- ь-рутилп па шруби залоте серідаїї, па яких попамотапо «дроту в сорочці», • І нарешті зробивши лице та затилля, скла¬ли в одно і родилась Динамо. Перейшла коал цехи оздоби та спроби. Госквітчалась в бшецучі фарби, одіорала «пашпорт» иа життя самосгіане і почала цикати собі жениха дештна; Якось було точились бої аж за місто Одесу. Хижа ф.тота чижих підійшла тоді з моря і повинна була розбивати повстамців з гармат. То 8 була вона пазі бп ваппадма й дуже, коли б тільки ото не Мирті. Андрії Марті допоміг. Вій відмовивсь стріляти і «паслося пов- єташш. У заводі «Марті» йшла гаряча робота. Тут викінчувався повий мотор. Вже гисар'пя давно закінчила своє зав¬дання і лиття перенеслось в топарпю. Проточили ціліадрп в пагмисдих станках, підаишп пориві, пристругали гарнесенько картер сюди й докінчили вал колінчастий. Все з'єднали до кутні корбюратор і рури а біжів пршіучпли, вапалтия дали і все стало готелям. Чепурили також і його. Тілько менше піа> паппу дадаїу. Бо ж двигун молодець, яв якийсь тобі «струцьшй» а бульвару, а він є робіишк. , В :і—персона серйозна, иа ціпу собі доб¬ре звав і для цяцьки себе по віддасть. Працьовитий! Грпгіть бубни, бий в літаврп, труби. Хай «Ш'.і'.а грає. Геть цимбали з тривькаавяи журливим та і кобза хай зажде годипу. З іш- ки пікши оту сумну точити «аптіяоиію», а потрібно діло якось діяти. Відбувається бо цо значна подія, відкри¬вається повий маяк на Чорнім морі, що сві¬титиме вогнем червовим ва шляху для люд¬ських кораблів. • А з Берліну... Зі стійці фабрик та заводій вирушає аа- лізомідяпа__красупя Електрівпа. Зовуть її Дпваио в товаристві, та вважа¬ють за найкращу річ, ява йпо в світі мож» бути. Вона темряву тобі освітить ясним світ¬лом, а зімою з хати холод прожене. Як гаряче літо, або жар па праці, годпа оступити в холоднілій дії. Витешіть па наші, найтвердіший каиіпь, ■ виборе із плину потрібну річ. А пліщ розкладая на ’ріжие повітря і зо¬лото робить з простих річоввв. Просзкиа крізь тіло чарівніш нром'ишш і скаже що в сородипі є. В роботі ПОМОЛІВ:,., піпестп, притримать... а як що •крутити то тлько давай. О» в лікаря крутить свердельце для зу¬ба. Манпгаа мапеїіька и кулик завбільшки. А ось: товчо іьзиінь у ступі залізп^і, ма¬шина чудовисько в тисячу сил. Дрібного ж врмаддя: 'іміиочвп, горщеч¬ки. цателиі, ввтедьш всіляко правди де хата й життя... Чи р/цо той, телефони без ?! р... А що вже й казати про все дротяне. Всього і по злічиш. Не вистачить сили, щоб все врахувати. І все то отая Динамо. Красуня Динамо—стосот господиня, сто тпсятіп змог та міліоп передбачень усяких. І все це Динамо. То не дурно ж двигун молодець чиу- ривсь так завзято та довго і зараз ось дбає про зустріч тої молодої. Вій в новім псшешкашпо иа високім бе¬резі иоря, де маяг. аж у хмарах стремить, піджіваючп світу для себе. Він дістане цей світ від Дипамо. Двпгуп-соки міститься, иа пипиу пз'дч ставу. Збоку місце лишає молодій... лружша... Але ось і вона. В патюшках, у намітці умотала щільно в и'агкому підстід.ію з машшіських перин, в М.ЧКІЧІЬКІЙ фотелі серденько її... з колек¬тором лсиам і в тари н схотаишо вся решта частин. . І от їх виймають, звіряють, обтирають в них порох і кпупу «кидають, щоб було одно. , ' Гуляйте Ж дотопіть молотками, хай вам засміються гранчасті ключі. Кінчайте, ж скоріше цо жваве весілля. Ось взяли па талі чавунне кільце. -За- і.і.іьц.' з велиш™ зусиллям підняли вверх (бо це гаііважкіще) І ставлять на певному тісні. ■ . ‘ Ось для молодого лаштують її лиця поло- іиппу... з його боку вмостили «щоку». - Цілуй аш козаче, коли що молодій; не гайсь но марнуйся. Аж ось і серденько мостять між магйга і перший цілунок відчув отой герой праці в гартованім серці своїм, аж тілько... тепер. Торкнулися «алей до валу, цо серцем де серця тоб-ю. Остапию шопу до лиця притулили і щіль¬но прикручено шріубами все. На «ауСітії з'єднання повставлепо «паль» ці»... І сталося з «двоє»—«одно». На вечір Двигун собі весело пухкав, кру¬тилась ДІІІШМО створяючп млин чудеса. ЛЩплііп електрвчпиі! тече у ліггаряю. Ту¬ди аж па верх папка. Там вггіль навалив до білого сяйва і к,гі.и: червоні вікна шле а далекій! простір пройь ооротьби. А радіо .і бигу Іі соб! пріїтушими й дає в пейчеишісп, чарівні звістки. Запіігилось в хатах, загурчало в май- стервах що-ранку і іівдіга, протягнулись до близької школи дроти. * Машинове весілля. (З ЦИКЛУ «ОМАШИНЕННЯ ЛЮДСТВА»). •Дуже завчасу бони подружились, може навіть аж надто. Обоє що легші встигли дійти до пори, до належного піну та побачити світ,' а їх, зведи, з’єднали до купи. Головне, що падали їм зараз же праці. Йавйшкй праці, лихої. Так день, як і ніч, |на ціле їх довге життя. В .чітку... так і в зімну. Без ніякої зміни. Тьху ти, згинути $ краще» , Ніж ото працювати для когось весь ке. •Все життя. День-уцень. Без перерви, спочинку 1 , без веселих розваг, молодечих потім та без сварки та лайки , ні аг себе. А пройшло їх дитинство під плеканням мамок та ияпмЖ; всіляких, при турботах учс«их людей, знаменитих майстрів. Хоч і в рійдшх краях та..далеко очно від одного. " Він, наприклад родився па заводах Червоного Жовтая із походження був українець, а .юна була донка, весела, простенька і стр&х працьовита. А обоє ж однісінькі віком. А па вдачу, як той так і та, переконані в праці. їїршуігали у двох у подружжі, в вероз. лученім одна цні. ‘ ‘Та в такій ще залежпоети кожне від свого подружжя, що ніхто і ніяк їх по міг би ого розлучити. їм одному без другого смерть. ' У Біггомі, в Горішній Снлсзії було раз трапилось лихо. ' Не так " class="adaptimg" alt=""/>А 750 ще із їх товариства довго тин самим замкнені були в підземеллю. Ледве встигли снастись. А спаслись допомогою польського хлопа, що підняв до повстання довкружних шахтьорів. Клекотала, (селезьоька земля. Підіймався старші і маленький та. іішлп бити польських иаїзднпх «повстанців». Били дружно, билн зовсім без жалю якогось і нарешті розбили до щенту. Перемога пішла за отим шахтарем, що копавсь в підзенілю, на батрацтвом селезьськпм. * І аж стала після того оця перемога бабусею нашого краю. Молодою отою, яро котру ми оце зараз ведемо розмову. Молота ж таким чином бо, ото буде родом, я:; раз з переможців. ІІореможс-нківна, тоб то вона. Отаке! їїо'БйтоЯший пригоді створився в Берліні, столиці німецькій бетоновий електрозавод на пошану затянувших в шахті героїв. Він був батьком молодої Динамо, яку спорі.,,ціла йому ното дружина Електромайстеріщ. Гкільпо а; рук працювало над тим, щоб її отако обладнати, скілько клопоту взнали станки і варстаки всілякі, поки було штамповано її. Це тендітне серденько Динамо. А . збирано було його із тоненьких листочків, та настромлено щільно на крицевий вал. І обточено ще раз. На валу чепурного колектора вміщено було, а увиті бшгдамп мотки сектора мдпгах дротів утопились владпенько в рядки жолобків, що навколо ротор охопили і злучились з 'колектором через топлений цинковий , клин. Статор, Тулуп її одливалн в окремій майстерні, а проточено його тут же у себе. Иасверлилн діри та нарізали різп, прикрутили на труби залізне серіддя, на яких шопамотаїю «дроту в сорочці». • і нарешті зробивши лице та затилля, склали в одно і родилась Динамо. Перейшла вона цехи .оздоби_ та спроби. РосК’Вітчалаеь в блискучі фарби, _ одібрала «нашпорт» на життя самостійне і почала ■ шукати собі жениха двигуна; Якось було точились бої аж за місто Одесу. Хижа, флота чижих підійшла тоді з моря і повинна була розбивати повстанців з гармат. То й була вона нам би нашкодила З дуже, коли 'б тільки ото не Марті. Аівдре Марті допоміг. Він відмовивсь стріляти і спаслося повстання. У заводі «Марті» ішла гаряча робота. Тут викінчувався повий мотор. Вже гисарня давно закінчила своє завдання і лиття перенеслось в токарню. Проточили ціліітдри в навмисних станках, нідогналн поршні, пристругали гарнесенько картер сюдп й докінчплп вал колінчастий. Все з’єднали до купи корбюратор і рурп з беків прилучили, запалявЕя дали і все стало готовим. Чепурили також і його. Тілько менше ніж панну Дииаку. Бо ж двигун молодець, не якийсь тобі «струцький» з бульвару, а він є робітник. Він—'Персона серйозна, яка ціну собі д<юре знав і для цяцьки себе не віддасть. Працьовитий! Громіть бубни, бнй в литаври, труби. Хай сопілка грає. Геть цимбали з триньканням журливіш та і кобза хай зажде годину. З цими ніколи оту сумну точити «аитімонію», а потрійно діло якесь діяти. Відбувається бо цо значна подія, відкривається повий маяк па Чорнім морі, що світитиме вогнем червоним па шляху для людських кораблів. ■ : А з Берліну... Зі столиці фабрик та заводів вирушає залізомідяна красуня Електрівна. Зовуть її Динамо в товаристві, та вважають за найкраіцу річ, яка йно в світі може бути. 1 Вона темряву тобі освітить ясним світлом, а зімою з хати холод прожене.. Як гаряче літо, або жар па праці, годна остудити в холодящШ дії. Роскяшть па плин, найтвердіший камінь, вйберо дз плину потрібну річ. А шип розкладає на ріжне повітря і золото робить з простих рі ЧОВЕН. Просякне крізь тіло чарівним промінням і скаже що в середині є. В роботі поможе:... піднести, притримать... а як що‘крутити то глько давай. Ось в лікаря крутить свердельце для зуба. Машина маленька в кулак завбільшки. А ось: товче камінь у ступі залізну?, машина чудовисько в тисячу сил. Дрібного ж приладдя: дзвіночки, горшочи. цательні, бвтельш всіляко приладдя до хата її жпття... Чи ріцо той, телефейп без ігроуу... А що вже її казати про все дротяне. Цсього і не злічиш. Не вистачить сили, щоб все врахувати. І все те отая Динамо. Красуня Динамо —стосот господиня, сто тпсячів змог та міліон передбачень усяких-1 все це Динамо. То пе дурно ж двигун молодець чипу■ривсь так завзято та довго і зараз ось -дбає яро зустріч теї молодої. Він. в новім помешканню на високім березі моря, де маяк аж у хмарах стремить, піджидаючи світу для себе. Він дістане цей світ від Динамо. Двйгун-сокіл містяться- на пишну під-*, стану. Збоку місце лишає молодій... дружна... Але ось і вона. , В пелюшках, у намітці умотана щільно в м'ятому підстіллю з .маїїшіських перин, в мякенькіїї фотелі серденько її... з колектором ясним і в гарп.и ©хованню вся решта частин. І от їх виймають, звіряють, обтирають в них порох і вкупу складають, щоб було одно. Гуляйте ж ретопіть молотками,, хай вам засміються гранчасті ключі. Кінчайте, ж скоріше це жваве весілля. Ось взяли на талі чавунне кільце. ''Запільне з великим зусиллям підняли вверх (бо це яайважкіще) і ставлять на певному місці. ’ 1 Ось для молодого лаштують її. лиця половнику... з його боку вмостили «щоку». Цілуй же козаче, коли що молоди®, не гайсь не марнуйся. Аж ось і серденько мостять між магніті і перший цілунок відчув отой герой праці в гартованім серці своїм, аж тілько... тепер. Торкнулися валом до валу, це серцем до серця тоб-то. Останню щоку до лиця притулили і щільно прикручено трубами все. На «муфті» з’єднання яовотавлено «пальці»... І сталося з «двоє» —«одно». На вечір Двигун собі весело пухкав, крутилась Динамо створяючп шин чудеса. Аіплин електричний тече у ліхтарів». Туди аж на верх маяка. Там в утіль навалить до білого сяйва і крізь червоні вікна шле в далекий простір пром іж боротьби. А радіо з боку й соб: притулився її- дає Я иеобяежпість чарівні звістки. Засвітилось в хатах, загурчало в майстернях що-рапку і іівдшг, протягнулись до близької школи дроти. * Дуже '.завчасу нони подружились, може навіть аж надто. Обоє що левди встигли дійти до пори, до належного пйку та побачити світ, а їх, звели, з’єднали до купи. Головне, що надали їм зараз же праці. Навішеної пращі, лихої. Так день, як і піч, І на ціле їх довге життя. В літну... так і в зівку, •Без опіко! зміни. — Тьху ти; згинути й кращої Ніж ото працювати для когось весь в к. Все життя. День-удень. Без перерви, спочинку, без веселих розваг, молодечих потіх та без сварки та лайки .між себе. А пройшло їх дитинство під плекавііяи «ампк та нштмУй всіляких, аїри турботах учених людей, знаменитих майстрів. Хоч і в ^іжнпх краях та далеко одно від одного. ' Він, наприклад родився па заводах Червоного Жовтня із походження був українець, а попа була ніжка, весела, простенька і страх працьовита. А обоє ж однісінькі віком. А па вдачу, як той так і та, перекопані в праці. Оркогупили у двох у подружжі, в ЕСрОЗ- , .-мученім єдігашп. ‘ * Та в такій що залежносте кожне бід свого яодружжя, що ніхто і ніяк їх по міг би ото .розлучити. їм одагу без другого смерті-. У Бптомі, в Горішній Силсзії було раз трапилось лихо. ’ Не так .66 й давно цс. а років чотири вже буде. ' Там гурт шахтарів «чужоземців» ніби то, був захоплений в шахті на праці загоном польського «повстанця» Кор-Фанті. Графа чп князя, хто його знає там. Далеко ;пе звідціль та пжо.й давненько би трохи. . Так на пам’ять геть псе пе згадаєш. ■Досить того, що козачий загін гайдамаків петлюрівців під командою польського ігмця ‘«иарйвана» вірвався в игахтьорський район і зчинив в ньому-бешкет. Був як раз час обіду і робітництво йшло ’-на спочинок піщенний. Через гвалт жо схоіііто піднятися враз па гору. <>т і сталось нещастя над шахтою, черга 16. П’ятдесят шахтарів піднімаючись вверх з підземолія, були бомбами збиті у низ, і риаияи ла яне-. всі роеби-іись до щенту,- А 750 ще із -їх товариства довго тим са5іця замкнені були в підземеллю. Ледве (встигли снастись. . А спаслись допомогою польського хлопа, що підняв до повсташія довкружнпх шахтьорів. Клекотала (Селезьсьжа земля. Підіймався старий і маленький та- йшли бити польських наїздпнх «'Повстанців». Били дружно, били зовсім без жалю якогось і нарешті розбили цо щенту. Перемога пішла ва отим шахтарем, що копавкь в підземілю, за батрацтвом селезьІСЬКПМ. І аж стала після того оця перемога бабусею нашого краю. .Молодою отою, про котру ми оце зараз ведемо, розмову. Молода ж таким чином бо, ото буде родом, як раз з переможців. Ііорезіожеііківші, тоб то вона. Отаке! По Битойській пригоді створився в Берліні, столиці німецькій бетоновий електрозавод на пошану затипупщих в шахті героїв. Він був батьком молодої Динамо, яку спородила йому його дружина Блектромаястеріш. ( кілько ж рук працювало над тим, щоб її отако обладнати, спільно клопоту взнал» станки і варстаки всілякі, поки було штамповано її. Це тендітне серденько Динамо. А збирано було його із тоненьких листочків, та настромлено щільно па крицевий вал. І обточено ще раз. Па валу чепурного колектора вміщено було, а увиті биидамп мотки сектора м:днпх дротів утопились владпепько в рядки жолобків, що навколо ротор охопили і злучились з колектором через топлений цинковий клин. Статор, Гулуп її одливали в окремій майстерні, а проточено його тут же у >се«5е.. Пасверлилп діри та нарізали різи, прикрутили па інруби залізне серіддя, на яких шояамотапо «дроту в сорочці». « І нарешті зробивши лице та затилля, шали г. оліо і родилась Динамо. Перейшла вона цехи оздоби та спроби. Госквітчалаа в блискучі фарби, одібрала «папшюрт» на життя самостійно і почала шукати собі жениха двигуїш Якось було точились бої аж за місто Одесу. Хижа флота чижих підійшла тоді з моря і повинна була розбивати повстанців з гармат. То й була вона аа.м би нашкодила й дуже, коли б тільки ото не Марті. Андре Марті допоміг. Він відмовивсь стріляти і спаслося повстання. У заводі «Марті» йшла гаряча робота. Тут викінчувався повий мотор. Вже гисарля давно закінчила своє завдання і лиття перенеслось в токарню. Проточили ціліпдрп в навмисних станках, тдогналп поршні, пристругали гарнесенько картер сюди й докінчили вал колінчастий. Все з’єднали до купи корбюратор і рурп з безіів прилучили, запаляиня дали і все стало готовим. Чепурили також і Його. Тілько менше піж панну Дппаму. Бо ж двигун молодець, не якийсь тобі «струцьпий» з бульвару, а він є робітник. Вн—-персона серйозна, яка ціпу собі д ставу. Збоку місце лишає молодій... дружиш... Але ось і вола. В пелюшках, у намітці умотана щільно в м'ягкому підстіллю З .’МаїПИИСЬКИХ перин, Б мякенькій фотелі серденько її... з колектором ясним і в гарп-м схованшо вся решта частин. І от їх виймають, звіряють, обтирають в них порох і вкупу складають, щоб було одно. Гуляйте ж дзвоніть молотками,, хай вам засміються гранчасті ключі. Кінчайте, ж скоріше це жваве весілля. Ось взяли па талі чавунне кільце. 'Закільце з великим зусиллям -підняли вверх (бо це найважкіще) і ставлять на . певному місці. . • Ось для молодого лаштують її лиця половинку... з його боку вмостили «щоку». Цілуй жо козаче, коли що молодий, не гайсь по марнуйся. Аж ось і серденько мостять між магніти і перший цілунок відчув отой герой щіаці в гартованім серці своїм, — аж тілько... тепер. Торкнулися валом до валу, цо серцем до серця тоб-то. Останню щоку до лиця притулили і щільно прикручено шрубами все. Па «муфті» з’єднання повставлепо «паль* Ці’- І сталося з «двоє»—«одно». Па вечір Двигун собі весело пухкав, крутилась Динамо створяючп плин уудесз. АІплин електричний тече у ліхтарню. Туди аж на верх маяка. Там встіль навалять до білого сяйва і крі-зь'червоні вікна шле в далекий простір пром пь боротьби. А радіо -з боку й соб: притулився -й дає в пеобмежпість чарівні звістки. Засвітилось в хатах, загурчало в майстернях що-ранку і півдня, протягнулись до близької школи дроти. https://libraria.ua/numbers/1113/84283/ с. 10 газета "Культура і побут" (додаток до газети "Вісти ВУЦВК") №12/1925, с. 6
|
| | |
| Статья написана 2 декабря 2014 г. 18:17 |
"З молодих маловідомих поки що Сандро Касьянюк має дані зробитися в майбутньому українським Уеллсом з пролетарською ідеологією, але його великий талант перебуває ще в ембріональному стані розвитку, і творів хоч трохи викінчених він дав мало, а втім і хаотичні його нариси — дуже цікаві для тих, хто здатен зацікавитися творчістю, яка не дійшла ще ступеня мистецтва." "Становлення української радянської прози" (1925) — О. Білецький. Зібрання праць: У 5 т. К. 1966. т. 3, Українська радянська література. Теорія літератури., с. 21
-оригінал — "Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 р." — часопис "Червоний Шлях", №2, с.121-129 и №3, с. 133-163, 1926 р.: "З молодих маловідомий поки що Сандро Касьянюк має дані зробитися в майбутньому українським Уелсом з пролетарською ідеологією: але його великий талант перебуває ще в ембріональному стані розвитку і творів хоч трохи викінчених він дав мало — а в тім і хаотичні його нариси дуже цікаві для тих, хто здатен зацікавитися творчістю, яка не дійшла ще ступіня мистецтва." * "Серед письменників-початківців звернув на себе увагу, ще за часів «Шляхів мистецтва», один — Сандро Касьянюк, маловідомий і по сю пору читачам. В нього наче були деякі дані стати згодом ніби пролетарським українським Уеллсом, але величезної його «технічної» уяви було, однак, як виявилося, замало, щоб створити художньо оформлені великі речі; невелика кількість надрукованих його спроб може хіба правити за цікавий взірець «творчості, що не досягла ще щабля мистецтва». "Сучасне художнє захоплення машиною та технікою не зачепило Винниченка. В цій галузі згадуваний вище мало кому знаний Сандро Касьянюк міг би багато дечому його навчити." О. Білецький. "Сонячна машина" В. Винниченка (часопис "Критика" "2/1928, с. 31-43) * "Під час так званого культурного відродження, що розгорталося в радянській Україні протягом 1920-х років, відбувалося багато резонансних і новаторських літературних заходів за підтримки різних літературних груп та організацій. Проте, хоч це й був дуже плідний період в українській культурі та літературі, організацій чи авторів, які мали б стійкий інтерес до наукової фантастики, було небагато. Лише одна група пролетарських письменників мала певні досягнення в цьому жанрі. Редактори журналу «Шляхи мистецтва», заснованого 1922 року, опублікували в ньому окремі твори Сандро Касянюка й оголосили їх зразками нової наукової фантастики. Було зазначено, що автор є робітником Загальної електричної компанії (електричний завод у Харкові)**, але жодної додаткової інформації про нього в журналі не було. Хоч С. Касянюк видав тільки три короткі твори з претензією на наукову фантастику, деякі літературні авторитети віщували, що він стане «пролетарським українським Веллсом» . Це передбачення було, очевидно, засноване на назвах творів С. Касянюка «Нова утопія», «Машинячі душі», «Машинове весілля», а також на повторюваних згадках про цикл "Омашинення людства». Ці претензійні назви зовсім не відповідали змісту творів, оскільки С. Касянюк навіть побіжно не розглядав у текстах означуваних ними понять. Наприклад, у «Новій утопії» немає жодних ознак того, що письменник збирався розглянути концепцію нового громадського порядку — як жодних свідчень про існування згадуваного автором «циклу механізації людства». Незрозуміле саме поняття «механізація людства», яке є або беззмістовним, або недостатньо розкритим. Опубліковані праці С. Касянюка переважно являють собою серію нарисів, які передають враження автора від життя в селі, а згодом у міському середовищі. Захоплення письменника розвитком техніки є очевидним. Однак нариси не тільки неґрунтовні — їм бракує осмисленого бачення явища, яке в них оспівується. З огляду на сказане вище ні структура, ні зміст нарисів С. Касянюка не дають підстав вважати їх справжньою науковою фантастикою. Але в 1920-х роках пропагандисти пролетарської літератури були готові визнати праці С. Касянюка експериментальною формою наукової фантастики. (с. 89-90, 2-е вид.) Володимир Смирнів "Українська наукова фантастика: історичний і тематичний огляд". 2019, 1-е вид., с. 65 ** Від редакції. Радо містимо цеє—чи не перше в українській мові оповідання—опнс процесу певної фахово! праці, зроблене самим, безпосереднім учасником того процесу. Автор е робітник заводу „Електросила № 1“ Загальної Електрично! Компанії. На цім місці звертаємося з закликом подавати нам подібні, описи процесу роботи товаришів робітників инчих фахів. Уважаємо цей художній репортаж початком пролетарської української прози, іі першою літературною формою. http://forum.fox-notes.ru/index.php?topic... * 
Desjatʹ rokiv ukrajinsʹkoji literatury (1917-1927): ... https://books.google.com.ua/books?id=NtxN... - A. Leĭtes, M. I︠A︡shek, т. 1, 1928, с. 205 * https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/... 
1968 pivtoradni literatura by Aleksey Yankovskiy — issuu https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/... Це з редакційної помітки до надрукованого в першому номері «Шляхів мистецтва» за 1922 р. оповідання київського робітника Сандро Касянюка. 1968 pivtoradni literatura by Aleksey Yankovskiy — issuu Півторадні В. І. Українська література перших років революції (1917–1923). ... боку, самим характером і напрямком розвитку радянської літератури, а, ...... не був пред ставлений у журналі «Музагет» 12: пояснювалося це, мабуть, ...... є простий собі, малограмотний робітник Сандро Касянюк* з кострубатою ... Про прихід до лав української революційної літератури нових «орфеїв, боянів, скальдів, кобзарів» ще в 1919 р. писав журнал «Мистецтво». Але Комуністична партія, зайнята бойовою роботою на фронтах, не завжди могла приділяти належну увагу питанням культурно-освітньої роботи. «Радо містимо цеє чи не перше в укра1нськ1и мов1, опов1дання -опис процесу пев ної фахової праці, зроблене самим безпосереднім учасником того процесу. Автор є робітник харківського заводу «Електросила» No 1. Загальної компанії». На цім місці звертаємось з закликом подавати нам потрібні описи процесу роботи товаришів робітників інших фахів. Вважаємо цей художній репортаж (підкреслення редакції журналу.-В. П.) початком пролетарської українсь·кої прози, її першою літературною формою». Це з редакційної помітки до надрукованого в першому номері «Шляхів мистецтва» за 1922 р. оповідання харківського робітника Сандро Касянюка. Звичайно, значення цього твору аж надто перебільшене в примітці. Проте можна зрозуміти, чому редакція підтримала початкуючого письменника: це була давня політика журналу «Мистецтво» на розширення робітничого «сектора» в українській літературі; в 1919 р. це питання вдалося поставити, так би мовити, теоретично (у відомій статті В. Елланського про М. Крису, в літературно-критичних нарисах В. Чумака про І. Роговенка та О. Качайла). Тепер, у 1921-1922 р. журнал «Шляхи мистецтва» бере курс на практичне залучення робітничих авторів до української літератури. У тому ж таки 1921 р. В. Поліщук у збірнику «Вир революції» публікує окремі твори робітничих авторів з Катеринослава; харківський збірник «Жовтень» ( 1921) містить статтю «Наш універсал», у якій «творчі одиниці робітництва», розпорошені на Україні, закликались до об'єднання навколо нового збірника, що мав стати органом пролетарської літератури. Автори цього своєрідного «маніфесту» декларували прагнення творити митецтво «робочих ритмів і пролетарських метафор», а своїми попередниками оголошували Т. Шевченка та І. Франка. В березні 1922 р. в журналі «Арена» (вийшло єдине число) вміщено «декларацію Всеукраїнської Федерації про- 1 В. Воробьев, Ленинская забота о литературе и искусстве, «Театр», 1965, № 11, стор. 7. 2 «К вопросу о политике РКП (6) в художественной литературе», М., внд-во «Красная новь», 1924, стор. 47. -летарських nисьменників і митців», яка проголосила «добу шукань у про.'Іетарському мистецтві». Всі ці обставини пояснюють інтерес редакції «Шляхів мистецтва» до початкуючого nисьменника-робітника. Оповідання Санд·ро Касянюка в «Шляхах мистецтва» ( «Кроки перші», 1922, ч. 1; «Нова утопія» -з циклу «Омашинення людства» -1922, ч. 2/4) перегукуються з «віршами в прозі» О. Гастєва прославленням машини, оспівуванням техніки; яка повинна служити новому суспільству, новим людям. Проте в творах робітничого автора було щось своєрідне,-це, очевидно, і давало підставу В. Корякові п1-1сати в статті «Українська література за п'ять років пролетарської револЮції»: «Зрештою тут (у пролетарській літературі на Україні. В. П.) є простий собі, малограмотний робітни1( Сандро Касянюк• з кострубатою мовою, химерним стилем, ц1лком «нелtтературнии», але ц1кавии і своєрідний з певними своїми загор'ьованими думками, зародженими під час праці -в заводі -думками людини, закоханої в свою фізичну працю, поетизу1очи її У творах письменника-робітника була зроблена, може й підсвідома, спроба дати зразок «нової утопії». Людину майбутнього Сандро Касянюк уявляв господарем природи, приборкувачем стихійних сил; герої його оповідань бачили себе «вільними» (їм хочеться «вільно аж у хмарах літати») ; «живу робочу силу» в них зам1нює механ1зовании труд, де людина «т1льки вказ1вник, тільки керувальник». Людина майбутнього -допитлива, окрилена над1я-ми на краще життя соц1ал1стичному сусп1льств1. Мрія літати, стати машиністом поїзда, вивчитись на слюсаря, на механіка, ·на інженера, щоб служити народові,-ось пафос творів Касянюка. Людина і машина, на думку автора,-справжні друзі: «А подивіться, як любо вони поводяться одне з другим»; у них «спjльність інтересів». Популяризуючи переваги бездротового телеграфу, Сандро Касянюк з детальністю «підручника» розповідає про телеграфіста-радиста, який «живе у величезному тисячом1льионному простор1» завдяки в1дкриттям науки. Оповідання «Нова утопія» славить велич технічних реконтрукц1и у морському порту, машини та крани, електроплуги та доведену до «вищих ступенів» «школу хліборобства» на якомусь нев1домому остров1. * всіляко сприяти робітничим авторам, які виявили певний хист до творчості. «Кожному маленькому оповіданню робітника слід щиро радіти» *,— зауважив Володимир Ілліч у розмові з О. Се- рафимовичем. Одначе в той же час Ленін застерігав, що необе¬режним ставленням можна зіпсувати початківця-робітника. «Втратять гарного робітника, у якому, можливо, велика іскра божа є. Напише людина одне оповідання із пережитого, і її тягнуть за волосся...» . Про прихід до лав української революційної літератури но¬вих «орфеїв, боянів, скальдів, кобзарів» ще в 1919 р. писав жур¬нал «Мистецтво». Але Комуністична партія, зайнята бойовою роботою на фронтах, не завжди могла приділяти належну ува¬гу питанням культурно-освітньої роботи. «Радо містимо цеє — чи не перше в українській мові, оповідання — опис процесу пев¬ної фахової праці, зроблене самим безпосереднім учасником того процесу. Автор є робітник заводу «Електросила» №1. За¬гальної компанії». На цім місці звертаємось з закликом пода¬вати нам потрібні описи процесу роботи товаришів робітників інших фахів. Вважаємо цей художній репортаж (підкреслення редакції журналу.— В. П.) початком пролетарської української прози, її першою літературною формою». Це з редакційної по¬мітки до надрукованого в першому номері «Шляхів мистецтва» за 1922 р. оповідання київського робітника Сандро Касянюка. Звичайно, значення цього твору аж надто перебільшене в при¬мітці. Проте можна зрозуміти, чому редакція підтримала по- чаткуючого письменника: це була давня політика журналу «Ми¬стецтво» на розширення робітничого «сектора» в українській літературі; в 1919 р. це питання вдалося поставити, так би мо¬вити, теоретично (у відомій статті В. Елланського проМ. Крису, в літературно-критичних нарисах В. Чумака про І. Роговенка та О. Качайла). Тепер, у 1921 — 1922 р., журнал «Шляхи мисте¬цтва» бере курс на практичне залучення робітничих авторів до української літератури. У тому ж таки 1921 р. В. Поліщук у збірнику «Вир революції» публікує окремі твори робітничих ав¬торів з Катеринослава; харківський збірник «Жовтень» (1921) містить статтю «Наш універсал», у якій «творчі одиниці робіт¬ництва», розпорошені на Україні, закликались до об’єднання навколо нового збірника, що мав стати органом пролетарської літератури. Автори цього своєрідного «маніфесту» декларували прагнення творити мистецтво «робочих ритмів і пролетарських метафор», а своїми попередниками оголошували Т. Шевченка та і. Франка. В березні 1922 р. в журналі «Арена» (вийшло єди¬не число) вміщено «Декларацію Всеукраїнської Федерації про- летарських письменників і митців», яка проголосила «добу шу¬кань у пролетарському мистецтві». Всі ці обставини пояснюють інтерес редакції «Шляхів мистецтва» до початкуючого письмен- ника-робітника. Оповідання Сандро Касянюка в «Шляхах мистецтва» («Кро¬ки перші», 1922, ч. 1; «Нова утопія» — з циклу «Омашинення людства» — 1922, ч. 2/4) перегукуються з «віршами в прозі» О. Гастєва прославленням машини, оспівуванням техніки, яка повинна служити новому суспільству, новим людям. Проте в творах робітничого автора було щось своєрідне,— це, очевидно, і давало підставу В. Корякові писати в статті «Українська лі¬тература за п’ять років пролетарської революції»: «Зрештою тут (у пролетарській літературі на Україні. — В. П.) є простий собі, малограмотний робітник Сандро Касянюк* з кострубатою мовою, химерним стилем, цілком «нелітературний», але цікавий і своєрідний з певними своїми загорьованими думками, заро-дженими під час праці в заводі — думками людини, закоханої в свою фізичну працю, поетизуючи її...» ’. У творах письменника-робітника була зроблена, може й під¬свідома, спроба дати зразок «нової утопії». Людину майбутньо¬го Сандро Касянюк уявляв господарем природи, приборкувачем стихійних сил; герої його оповідань бачили себе «вільними» (їм хочеться «вільно аж у хмарах літати»); «живу робочу силу» в них замінює механізований труд, де людина «тільки вказівник, тільки «ерувальник». Людина майбутнього — допитлива, окри¬лена надіями на краще життя у соціалістичному суспільстві. Мрія літати, стати машиністом поїзда, вивчитись на слюсаря, на механіка, на інженера, щоб служити народові,— ось пафос творів Касянюка. Людина і машина, на думку автора,— справж¬ні друзі: «А подивіться, як любо вони поводяться одне з дру¬гим»; у них «спільність інтересів». Популяризуючи переваги бездротового телеграфу, Сандро Касянюк з детальністю «під¬ручника» розповідає про телеграфіста-радиста, який «живе у ве¬личезному тисячомільйонному просторі» завдяки відкриттям на¬уки. Оповідання «Нова утопія» славить велич технічних рекон¬струкцій у морському порту, машини та крани, електроплуги та доведену до «вищих ступенів» «школу хліборобства» на якомусь невідомому острові. Рецензуючи перший номер «Шляхів мистецтва», М. Зеров відзначив, що літературне обличчя журналу характеризується імпресіоністичною прозою2 (стиль так званих «віршів у прозі»); цим загальним і не дуже точним терміном критик назвав різно¬манітні «мікроформи», які побутували в ранній українській про¬зі (переважно під впливом дожовтневої літературно-мистецької 1 В. Коряк, Організація Жовтневої літератури, ДВУ; 1925, стор. 63. 2 Див. «Голос друку», 1921. кн. І, стор. 203. В. І. ПІВТОРАДНІ .УКРАЇНСЬКА АІТЕРАТУРА ПЕРШИХ РОКІВ РЕВОJ\ЮЦІЇ (1917 -І 923 ) р Р. І ПОСІ6НИК ДЛSІ СТУ ДЕНТІВ-ЗАОЧНИКІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ ІНСТИТУТІВ І УНІВЕf)СИТЕТІВ ВИДАВНИЦТВО РАДSІНСЬКА ШКОЛА КИІВ-1968 1971 chornozem pidvivsia zalyvchyi by Aleksey Yankovskiy — issuu https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/... * 12 окт. 2017 г. — "В українській поезії Валер’ян Поліщук започаткував новий напрям — конструктивний динамізм, та так і залишився його одиноким представником. Особливо яскраво конструктивний динамізм реалізовано у збірці віршів «Металевий тембр» — це справжній гімн архітектурі і машині." А в українській прозі, мабуть, Сандро Касянюк." http://litakcent.com/2017/10/12/gomer-rev... Ярина Цимбал: Сандро Касянюк, який друкувався 1922 року в журналі "Шляхи мистецтва", а 1923 видав окрему книжечку. За Касянюком числиться лише 3 публікації (остання 1925 року) + книжка на 16 с., далі про нього в літературі нічого не чути було. * Першим зразком української протофантастики в українській літературі треба вважати, очевидно, цикл Сандро Касянюка "Омашинення людства". У 1922 р. в Україні виходив тільки один літературний журнал — "Шляхи мистецтва", і його вистачало, щоб умістити всіх тогочасних українських письменників — від поважних метрів до зелених дебютантів. саме в першом числі журналу за той рік уперше виступив Сандро Касянюк із оповіданням, що так і називалося — "Кроки перші". А в другому числі новий (хтозна, чи молодий) автор опублікував текст "Нова утопія" з циклу "Омашинення людства". Наймовірніше, його справжнє ім"я — Олександр. В наступному своєму творі з цього циклу "Машинове весілля" пишномовно й багатослівно автор описує молоду пару. Він — українець, Двигун-сокіл. Вона — німкеня, залізомідяна красуня Динамо Електрівна. Вони поєдналися у новому маяку на Чорному морі, який світитиме "вогнем червоним на шляху до людських кораблів". І засвітило в хатах, загурчало в майстернях, простягнулися дроти. Атом у запрязі. Фантастика 20-х років (упорядник і автор передмови — Я.Цимбал) — К.: Темпора, 2017. — с. 6-7 * 
Шляхи розвитку української пролетарської літератури : літературна дискусія (1925-1928) : збірник матеріялів : статті, літературні маніфести, постанови партії в справах художньої літератури / упорядкував С. Федчишин ; за ред. В. Коряка ; з передмовами Б. Коваленка...[et al.] ; Інститут Тараса Шевченка — Кабінет радянської літератури. [Харків] : Видавництво "Український робітник", 1928 https://books.google.com.ua/books?id=EmRP...
|
|
|
облако тэгов
