Блог


Вы здесь: Авторские колонки FantLab > Авторская колонка «slovar06» облако тэгов
Поиск статьи:
   расширенный поиск »

"Адъютант его превосходительства", "Аргонавти Всесвіту", "Аэлита", "Витебский курьер", "Вічний імператив", "Гиперболоид инженера Гарина", "Господарство доктора Гальванеску", "Двенадцать стульев", "Детская литература", "Долина смерти", "За силу Сонця", "Запах лимона", "Запізнілий цвіт валінурії", "Затонувшая тайна", "Золотой телёнок" римэйк, "Колас", "Лявоніха", "Маладосць", "Матч смерти", "Наука і суспільство", "Оккультный Сталин", "Остров сокровищ", "Палёт у минулае", "Привид часу", "Пригоди капітана Савчука", "Пролетарий", "Рабочая газета" 1925, "Родник" (Минск), "Седой капитан" Владко, "Сезам, "Сказание о граде Ново-Китеже", "Сказка как сказка", "Сонячна машина", "Утро магов", "Фронт і тил", "Четверта причина", "Юный ленинец", "воскрешение мёртвых", 10-я школа, 1000-годдзе, 1000-летие, 1000-летие Витебска, 1920-е, 1920-я, 1929, 1941, 31 июня, C. Беляев, Ukrainian Science Fiction: Historical and Thematic Perspectives/Украинская научная фантастика: Исторические и тематические перспективы, Walter Smyrniw, І. Адабашаў, І. Федоров, Іван Кочерга, А. Александровіч, А. Бабарэка, А. Беляев. Звезда мерцает за окном, А. Богданов, А. Бритиков, А. Вознесенский, А. Галич, А. Гурштейн, А. Давидов, А. Дмитрук, А. Е. Миронов, А. Измайлов-АНС-ИАЕ, А. Н. Толстой, А. Рыбалка, А. Тверской, А. Толстой, А. Штернфельд, А.Н. Толстой, Абрамский, Автографы, Адам Мицкевич. История будущего, Адамов, Аероторпеди повертають назад, Александр Богданов (Малиновский), Амосов, Анатолій Давидов, Андриенко, Аникеев, Анна Станкевич, Антон Первушин, Анчаров, Аповесць будучых дзён, Апошнія з Эрыды, Арбитман, Астапенка, Астапенка Змітрок, Атлантида, Афонькин, Аэроторпеды, Аэроторпеды возвращаются назад, Б. Житков, Б. Кажинский, Б. Кит, Б. Ляпунов, БНФ. 1930, Бабель, Бабий Яр, Балко, Бар-Селла, Баркова, Батиєва гора, Безгина, Беларусь, Белая болезнь, Белорусская фантастика, Беляев, Беляев "ЗАСТРЕЛЬЩИКИ НОВЫХ ОТКРЫТИЙ", Беляев - расшифровка персонажей и возможные прототипы, Беляев и А. Городская, Беляев и Украина, Беляев и шуточные фото, Беляев на языках народов Востока, Беляев романс, Беляев-архив, Беляев-журнал, Беляев. Беляев.Радиополис, Беляев. Подводные странники, Беляев.Смолич, Бендер, Бердник, Бердник и Стругацкие, Битва в космосе, Богданов, Борис Смоленский, Борис Шварц, Брандис, Бритиков, Брэдбери, Булгаков, Булычев, Булычёв, В. (Ф.) Протасов, В. Азаров, В. Бердник, В. Бережний, В. Бугров, В. Быков, В. Винниченко, В. Гочаров, В. Гроссман. Жизнь и судьба, В. Дубовка, В. Зейлерт, В. Земляк, В. Кузьмич (Кузьміч), В. Михайлов, В. Некрасов, В. Нестайко, В. Обручов, В. П. Буря, В. Положій, В. Росович, В. Савченко, В. Смирнів, В. Тан-Богораз, В. Шкловский, ВАЛЕРІЯН ПОЛІЩУК. ЄВРОПА НА ВУЛКАНІ. 1925, Вазнясенскі, Вайнеры, Васильев ВГ. Наука о счастье, Васючэнка П., Васіль Дранько-Майсюк, Вейнберг, Вера Былинская, Викентий Дмитриев, Винарский, Винниченко, Витебск, Витебск в кино, Витебск. Шагал, Витебская область, Вл. Дмитриевский, Владко, Владко Еромченко, Вовчик, Воланд, Володимир Самійленко, Володимир Смирнів, Володимир Смирнів "Українська фантастика: історичний і тематичний огляд", Волошины, Вс. Азаров, Вызваленьне сіл, Высоцкий, Вітаўт Мартыненка, Віцебск, Г. Адамов, Г. Альтов, Г. Гребнев, Г. Лужницький, Г. Черненко, Гаевский, Гай, Галина Журба, Гальванеску, Гальперин, Геник, Гербурт, Гинзбург, Гиперболоид инженера Гарина, Голем, Голобоков, Голова профессора Доуэля, Горький, Господарство доктора Гальванеску, Гребнев, Гребньов, Григорьев, Григорій Тименко, Гримайло, Гігевіч, Д. Симанович, Давид Симанович, Дайнэка Л., Детектив, Джемпсон, Джинн, Ди-Пи, Диббук, Дмитрук, Докія Гуменна, Дончук, Дядя, Е. Шерстобитов, Е. Школьник, Евтушенко, Екатерина Артемьева, Ефер, Ефремов, Жизнь моя - кинематограф, Жулавский, Жулавський, Жюль Верн, З. Дончук, Завоевание Вселенной, Заир Азгур, Западная Двина, Звезда Соломона, Звезда мерцает за окном, Зеев Бар-Селла, Зейлерт, Знання та Праця, Зоряний корсар, Зуев-Ордынец, И. Ефремов, И. Шкловский, Иван Ефремов, Ивич, Иво Има, Икар!, Ильф и Петров, Институт Мозга, Исбах, Ихтиандр, К. Чуковский, К. Яворський, КГБ УССР, КЛФ, Каганская, Каждое желание, Кажинский, Кальницкий, Кандрат Крапіва, Капнист, Капій, Караваев, Караткевіч, Карацупа, Карфункель, Касперук, Кибертония, Киев, Кинофантастика А. Беляева, Київ, Київ. Бабин Яр, Клуб знаменитых капитанов, Клугер, Комната счастья, Константиновский, Короткевич, Корчак, Корчак. Когда я снова стану маленьким, Коспірук, Кочерга, Куприн, Л. Бердник, Л. Гурский, Л. Коваленко, Л. Обухова, Л. Озеров, Л. Подосиновская, Л. Полтава, Л. Сильнова, Л. Словин, Л. Успенский, Лагин, Лапотный Муций Сцевола, Лев Термен, Лезинский, Лем, Ленин, Леопольд и Эльвира Магнушевские, Лети, Лужницький, Луначарский, Людмила Беляева, Людміла Рублеўская, Ляпунов, М. Рывкин, М. Безродный, М. Волошин, М. Гарэцкі, М. Герчик. Лети, М. Дашкієв, М. Ковальчук, М. Лазарев, М. Магнушевская, М. Магнушевская (Беляева), М. Петровский, М. Пивоваров, М. Семенко, М. Трублаїні, М. Фоменко, М. Чайковський, М. Чайковський 1909, М. Шагинян, Мавр, Магнушевская, Майстер корабля, Майстри часу, Макс Філіо, Малевич, Мамонтов, Маргарита, Мариэтта Чудакова, Марк Шагал, Марко Павлишин, Маршак, Марьямов, Мастер, Мастер и Маргарита, Машина времени, Маяковский, Месс-Менд, Мефистофель, Микола Гриценко, Мишкевич, Мюнхгаузен, Мікалай Гамолка, Мікола Гамолка, Н. Гриценко, Н. Тарапанов, Н. Толстой, Н. Ходор, Набоков, Навумчык, Надежда Васильевна Черняковская (Беляева), Настецкий В. Е., Настецкий В.Е., Наука-фантастика 1.1991, Новый год, Нудельман, О. Бердник, О. Левченко, О. Орлов, Обручев, Обухова, Одесса-мама, Олесь Бердник, Олесь Бердник у ЦДАМЛМ, Олесь Бердник. Таємничі зоряні світи, Олесь Бердник. до бібліографії, Олеша, Ордівський, Останній Ейджевуд, Остап Бендер, Остров Мессалины, П. Мстиславець, Павел Мисько, Падбярэзский, Патент АВ, Патрис и Виктория Лажуа, Первушин, Перельман, Перемога над часом і простором, Планета житиме, Платов, Повесть о чекисте, Подлипский, Подъяпольский, Полянич, Потапенко, Прашкевич, Пригоди капітана Савчука, Пыльненький и Смолич, Р. Арбитман, Р. Баравікова, Р. Казакова, Радиопьесы, Разгон, Ревич, Роботы, Розенталь, Росинский, Росович, Росоховатский, Росінський, Ротару, Ротов, Руденко, Рыбалка, Рывкин, Рыкачев, Рынин, С. А. Беляева, С. Беляев, С. Жемайтис Е. Шерстобитов, С. Мартинович, С. Полтавский, С. Чебаненко, Салениек, Сандро Касянюк, Севастополь, Семенко, Семёнов, Сенечільський, Сент-Экзюпери. Маленький Принц, Серж Мінскевіч, Серыя ПФ, Сибирский, Скорина, Смоленщина, Смолич. Дашкієв, Снег отправляется в город, Советская научная фантастика в 1958-1959 годах, Солодовников, Солом"янка, Сорока, Сталин, Стальной муж, Сташка Грыніч, Стругацкие, Стругацкий, Судьба барабанщика, Сын Совы, Сімановіч, Тамара Лазакович, Торжество життя, Тоффель, Трублаїні, Уникурсалия, Уэллс, Ф. Надененко, Фабрика молодости, Фауст, Фрадкин, Харитонов, Хвядос-Чырвоны Нос, Хозяйство доктора Гальванеску, Хоттабыч, Хоттабычиана, Хронология истории г. Витебска, Царское Село, Центрнаучфильм, Циолковский, Циолковский-архив, Человек-амфибия, Шагал, Шарапов, Шкловский, Шпанов, Штернфельд, Эль, Энсти, Эсфір Гурэвіч, Эфер, Ю. Витьбич, Ю. Долматовский, Ю. Каплан, Ю. Ковалів, Ю. Кондратюк, Ю. Левитанский, Ю. Пэн, Ю. Семенов, Ю. Смолич, Ю. Тис, Ю. Яновський, Юрий Пэн, Юрій Ковалів, Яворський, Язвицкий, Язэп Драздовмч, Язэп Драздовіч, Ян Ларри, Янка Мавр, Янка Маўр, Янка Маўр. Фільмы, Янка Маўр.Ненадрукаванае, Янка Маўр.рукапіс, Ярина Цимбал, Яроменок А.И., Ясновидец Гери, Ячейкин, Ячейкін, або Всюдихід професора Гоба, автографы, автор неизвестен, азербайджанская фантастика, антиутопия, аэропорт "Южный", барды, беларуска-яўрэйская літаратура, беларускамоўная фантастыка, беларуская фантастыка, беларуская фанткрытыка, белорусская научная фантастика, белорусская русскоязычная фантастика, белорусская фантастика, белорусская фантастика и космонавтика, белорусскоязычная фантастика, библиография, библиография белорусской русскоязычной фантастики, биография, біблілграфія української фантастики, витоки української НФ, война, встреча в "Астории", г. Пушкин, геліотехнологія, гимнастика, гиперболоид, дата основания, два Ефремова, день Победы, десять измерений, детектив, дьяволиада, діяспора, евреи в СССР, еврейская фантастика, женское царство, живопись, журнал "Колокол", залишаються в розшуку, зомбі-хорар, иврит, идиш, иллюстрации, искусство, история, итоговая песня нашей жизни, картотека, касмавізіі, кино, кинофантастика, княгиня Ольга, коміксы, космонавтика, краеведение, культурная жизнь, легенды, литература, малоизвестное, массовый психоз, медицина, метеорит на Витебщине, море, наук-поп, неизданное, обкладинки, оживление, откройся!", память, пан Твардовский, переводы, периодика, перший УНФ твір, письмовник, погибшие поэты, покупка жен и мужей, польская фантастика, попаданцы, поэзия, проза, псевдоним, революция, розшук української фантастики, роман приключений, сатирическая фантастика, семья Лагина, серия "Аргонавты Вселенной", серия ПФ, сестри Є. і Т. Кардиналовські, сказочные заклинания, спиритизм, театр им. Якуба Коласа, тэатр імя Якуба Коласа, укр. фант. 20-х, українська довоєнна фантастика, українська наукова фантастика, українська фантастика, українська фанткритика, українське фантастикознавство, українські письменники-мандрівники, упоминания в прозе, упоминания о Витебске, упоминания о сочинениях Беляева, утопии, утопия, утопія, фантастика, фантастика 1920-х, фантастика и космос в музыке, фантастиковедение, фантастикознавство, фантастическая поэзия, фантастичне у творчості Трублаїні, фантастыка, фанткрытыка, футуралогія, что такое фантастика?, школа №1, школьная футурология, шпионский роман, эмигрантика, юмор
либо поиск по названию статьи или автору: 


Статья написана 21 января 2016 г. 15:57

Перша антологія в серії "Наші 20-ті"

Детективна проза 1920-х років «Постріл на сходах»

Категорія: «Події»

Дата: Вчора 20.01.2016 (Середа)

Початок о 18:30

Місто: Київ

Місце: Книгарня «Є»

Адреса: вул. Лисенка, 3

Рейтинг: 5.0

Матеріал додав: pole_55

Кількість переглядів: 151

20 січня у київській Книгарні «Є» пройде перша презентація антології детективної прози 1920-х років «Постріл на сходах», що днями вийшла у київському ж видавництві «Темпора».

До антології увійшли зразки масової української літератури 1920–1930-х років – детективи з напруженим сюжетом, сміливими героями, пострілами й гонитвами, все те, що потім зникло з обрію років на шістдесят, те, без чого годі уявити будь-яку повнокровну літературу.

Хто там: Дмитро Бузько, Гео Шкурупій, Юрій Смолич, Юрій Шовкопляс

Хто ще: Ярина Володимирівна Цимбал, незрівнянна й неповторна, упорядниця, авторка передмови, приміток і концепції

На додачу: Абортмахери, провокатори, зомбі, товстенький розумний слідчий, смілива журналістка, яка курить і влучно стріляє! Краса і сила!

В антологию вошёл фантастический детектив Юрия Смолича "Хозяйство доктора Гальванеску"


http://fantlab.ru/work165200

упорядник Ярина Цимбал

редактор Олександр Стукало


Ярина Цимбал. Народження українського Холмса 5-12 (передмова)

Дмитро Бузько 13-17 (біографічна довідка)

Льоля 18-29 (оповідання)

Гео Шкурупій 31-34 (біографічна довідка)

Провокатор. 35-48 (новела)

Юрій Смолич. 49-53 (біографічна довідка)

Мова мовчання 54-74 (кримінальна новела)

Господарство доктора Гальванеску 75-200 (роман)

Півтори людини 201-274 (повість)

Юрій Шовкопляс 275-278 (біографічна довідка)

Проникливість лікаря Піддубного (цикл оповідань)

Пробудження вночі 279-297 Пробуждение ночью

Норовистий кінь 298-315 Норовистый конь

Житлокооп № ....316-341 Жилкооп №...

Фіалковий колір 342-369 Фиалковый цвет

Пожежа 370-392 Пожар

Стриб з поїзда 393-414 Прыжок с поезда

Постріл на сходах 415-436 Выстрел на лестнице

Порт Пірей 437-467 Порт Пирей

Фантастика під тропиками 468-499 Фантастика под тропиками

Одиннадцятий поверх 500-526 Одиннадцатый этаж

************************************





http://umoloda.kiev.ua/number/2767/164/96...


Статья написана 12 января 2016 г. 20:13

«Мистецтво як лимонад»

Цю фантастичну теорію в 1920-х роках приписували сміливому й іронічному Майку Йогансену, який у нібито поважному посібнику «Як будується оповідання» весело спростовував марксистські постулати: «Соціяльна вартість мистецтва дорівнюється приблизно вартості мороженого й сельтерської води літом та гарячого чаю взимі. Соціяльна виробнича функція мистецтва така, як каруселі чи невинної гри; словом, це один із способів відпочивати. Читач уже бачить, що ми збираємося процитувати Державина:

Поэзия тебе любезна,

Приятна, сладостна, полезна,

Как летом вкусный лимонад.

Так це і є найближче визначення мистецтва, яке є взагалі в науці»....

Потреба розважального чтива в 1920-х аж так назріла, що коли воно нарешті з’явилося, то все й одразу, без розмежування жанрів. Хоча критики совісно намагалися вичленувати в потоці гостросюжетної прози фантастичну повість, кримінальну новелу чи авантюрний роман, їм це вдавалося не завжди. І якщо автор сам не давав якихось підказок, доводилося за допомогою нудного літературознавчого аналізу рахувати: якщо у творі більше елементів детективу, то це детектив, а якщо стрілянини й перевдягання, то радше пригоди. І тому перший український

детектив — це ще й автобіографічний роман.

Перу Юрія Смолича належать ще й такі жанрові різновиди кримінального чтива, як шпигунський детектив («Півтори людини», 1927) та фантастичний детектив («Господарство доктора Гальванеску», 1928). І якщо ви думаєте, що «Вор должен сидеть в тюрьме! Я сказал» — це Ґлєб Жеґлов, то дуже помиляєтеся. Це сказав суворий чекіст Мадюдя, у якого 10 років стажу і який що хоч викриє, навіть спробу контрреволюціонерів викрасти плани спорудження Дніпрельстану. У повісті «Півтори людини» Смолич ставиться до своїх героїв поблажливо й навіть із гумором. Він не претендує на висміювання чи пародіювання детективних штампів, однак іронічний елемент у нього помітний: «Розділ четвертий, що в ньому старий чекіст Мадюдя муляє собі мозок і хоч ти йому роди дошукується контрреволюції».

Доктор і молдавські зомбі.

Доктор Гальванеску — злий геній тоді ще румунської Бессарабії. У своєму маєтку він перетворює людей на зомбі, переливаючи їм замість крові спеціальну рідину, і спокійно їх визискує. Гальванеску викриває українка Юлія Сахно, яка приїздить сюди за відрядженням Берлінської академії вивчати передовий сільськогосподарський досвід. Уже з перших сторінок починаються загадки: люди не хочуть навіть згадувати про доктора, наче він лихий дідько. На відміну від комсомольця Павлюка Сахно не знається на дедуктивному методі, принаймні не згадує про нього. Вона просто заінтригована загадками, а відтак починає стежити, зіставляти спостереження, робити висновки. Вона смілива, відважна, не боїться ризикувати, ходити поночі самотою та роззиратися в бінокль, попри застороги місцевих мешканців.

Сам Смолич не вважав «Господарство доктора Гальванеску» детективом через виразний крен у бік фантастики. Зрештою, продовження роману, а він перший у трилогії «Прекрасні катастрофи», справді належить до суто наукової фантастики. Проте в історії українського детективу його не можна оминути саме як сплав кримінальної та фантастичної прози.

Професор і «лісовий звір»

На початку 1920-х одеські чекісти збилися з ніг, ганяючись за «бандою Заболотного». Уже три роки як губернію охопив масштабний антибільшовицький повстанський рух. Отаман Семен Заболотний величає себе ватажком Чорноморського повстанського козацького війська — великого з’єднання українських повстанських загонів, які діють у Балтському повіті Одеської губернії та Ольгопільському повіті Подільської губернії. Південь України вирує, а чекісти нічого не можуть вдіяти. Нарешті їм вдалося заслати в повстанський загін свого таємного агента на прізвисько Професор.

Пам’ятаєте радянський детектив братів Вайнерів «Місце зустрічі змінити не можна» (роман називався «Ера милосердя»)? Молодий зелений міліціонер Шарапов потрапляє в самісіньке лігво закоренілих убивць і грабіжників. У чекіста Професора за спиною аграрний інститут у бельгійському Жамблу, Копенгагенський університет, життя в Німеччині, Швейцарії, Італії, Швеції, посади в уряді УНР. Чекісти недаремно придумали йому прізвисько. Та Професор зумів здобути довір’я ватажка «чорних гайдамаків». Згодом Семена Заболотного заарештували, а його «банду» ліквідували.

Чекіст Професор — майбутній український письменник Дмитро Бузько, людина з фантастичною біографією есера-каторжанина-засланця-політемігранта-чекіста. Його перший твір — пригодницький детектив «Лісовий звір» (1923). Автор зсередини описує повстанське середовище, малює непростий психологічний портрет отамана Заболотного. Ось тут у пригоді стали його освіта, ерудиція, закордонний досвід. «Лісовий звір» читається як захоплива авантюра, а не сухий чекістський звіт завдяки хорошому виробленому стилю та свіжим, а подекуди й вигадливим метафорам. «Наші втрати незначні. Ворог більше загубив, — відповів отаман тоном полководця, який дає інтерв’ю журналістові», — писав Бузько, наче інтерв’ю і журналісти вже 1923 року були набридлим щоденним явищем.

Повість просто просилася на екран. Кіносценарій написав сам Бузько, який з Одеського ЧК перебрався на Одеську кінофабрику. Фільм «Лісовий звір» вийшов на екрани Радянського Союзу в 1925-му й мав тріумфальний успіх. Однак це ще був не чистий детектив, у ньому бракувало розслідування таємничої події та розгадування загадки.

У житті як у кіно

Дмитрові Бузьку сам письменницький бог велів писати детективи. У його реальному житті було стільки всього: каторга, втеча із закинутого тайгового села, закордонне життя, еміграція, нелегальна есерівська діяльність, шпигуни, стеження, переховування, підпілля, робота в органах, що сюжетним матеріалом він був забезпечений на багато років. На цьому фантастичні пригоди Бузька закінчилися, і він віддався суто творчій праці. Жив переважно в рідній Одесі, працював на кінофабриці, писав сценарії, одружився з артисткою.

Його романи та оповідання майже всі автобіографічні. Детективний елемент вельми потужний і в автобіографічній пригодницькій кіноповісті «Про що розповіла ротаційка» (1929) з життя російських емігрантів та агента царської охранки на прізвисько Мавпа у Швейцарії. Це моменти з ранньої «закордонної» біографії Бузька. В оповіданні «Льоля» (1925) детектив переплітається з мелодрамою, а кінець залишається відкритим. То вже історія з досвіду Бузька-чекіста.

Бузько ніколи не приховував свого чекістського минулого, можливо, тому не боявся різко виступати й критикувати на письменницьких зборах. У липні 1937 року на засіданні одеських літераторів він заявив: «Мы еще не умеем критиковать без оглядки на личность, у нас есть еще чинопочитание. Когда Косиор ошибется, мы скажем: ты ошибся. Когда наш великий мудрый Сталин ошибется, мы — демократия — скажем: ты ошибся». Його тут-таки вигнали зі Спілки радянських письменників України, а вже через місяць арештували. Під час трусу в Бузька вилучили квиток політкаторжанина. Звісно, на допитах йому пригадували контрреволюційну націоналістичну діяльність, а чекістські заслуги не мали жодного значення.

Жорж, король і вундеркінд

Гео Шкурупія друзі називали Жоржем, а критики — вундеркіндом. Він хотів спробувати все, пробував — і йому все вдавалося. Шкурупій не лише започаткував жанр експериментального роману, а й уперше в українській літературі дав чисту детективну новелу.

Читайте також: Вітчизняний виробник літератури

Зовні в біографії Шкурупія не просто немає нічого прикметного, а й узагалі нічого немає. У бурхливі роки визвольних змагань він ходив під стіл пішки, а точніше до Другої київської класичної гімназії. Після школи трохи повчився на лікаря, потім на дипломата, але вчитися йому не хотілося, освіти він так і не здобув. Зате рано дебютував у літературі й одразу вибрав радикальний шлях — авангард. Йому було тільки 17 років, коли з’явилися друком його перші твори: проза й вірші. Перша збірка віршів вийшла 1922-го, на обкладинці юний Гео, якому не виповнилося ще й двадцяти, величав себе королем футуропрерій. Злостивці кинулися обзивати його жалюгідним наслідувачем Семенка, а серйозні критики помітили в молодого нахаби власне обличчя і хай не до кінця вироблений, але власний стиль.

Та справжня бомба вибухнула 1925-го, коли вийшла перша збірка Шкурупієвих оповідань «Переможець дракона». Жорж перевершив усіх: Хвильового, Підмогильного, Головка, Панча й іже з ними. Це була міцно збита, сюжетна, переважно пригодницька проза без модного тоді орнаменталізму та психологізму. Народ ахнув, того року всі тільки й говорили про книжку Шкурупія. Критики роздавали компліменти, навіть сам професор Білецький назвав її явищем в українській літературі, а автора — вундеркіндом.

Літературознавці довго рахували й зрештою серед багатьох оповідань і повістей Шкурупія з детективними елементами справжньою детективною новелою визнали тільки «Провокатора» (1927). Здається, її написано за рецептом детектива, якби такий існував.

На початку новели є загадкове вбивство, труп і четверо підозрюваних, які нікуди не можуть вийти, бо автор організував їм страшну грозу й замкнув у приміщенні. Під час страшної грози в поштово-телеграфній конторі просто на робочому місці вбито телеграфіста. Роль слідчого бере на себе комсомолець Павлюк: «Він напружено згадує прочитані кримінальні романи, згадує детективні засоби Шерлока й ніяк не може зрозуміти, як це сталося, навіщо, з якою метою». Ніщо людське комсомольцеві не чуже, навіть читання пригодницької літератури. Павлюк розуміє, що вбивця серед присутніх, і, ще не раз згадуючи «засоби Конан Дойла», майже дедуктивним методом його вираховує. Новелу присвячено розкриттю загадки: Павлюк думає, припускає, вивчає обстановку в кімнаті, доходить логічного висновку й викриває провокатора, а автор кілька разів охоче посилає йому на допомогу дощ і вітер.

Кримінальний талант

Юрій Смолич у літературній творчості компенсував усе, чого бракувало в житті: пригод і фантастики. Вистачало йому тільки театру в прямому й переносному сенсах. Смолич скаржився на відсутність акторських здібностей, але ціле життя вдавав із себе іншу людину. Навіть ім’я — Юрій Корнійович — у нього несправжнє: у метриці він записаний Георгієм (Юрій уважалося розмовним), а батька його звали Корнелієм — надто складно для радянської міліції, яка 1931 року видала йому паспорт як Корнійовичу.

Багато років Смолич писав театральні рецензії під псевдонімом Жорж Гудран (ніби Юрій Смолич у дослівному перекладі на французьку). Про нього Майк Йогансен і Василь Хмурий склали пародійного вірша, який закінчувався так:

Одягається, як денді,

Не горілку п’є, а бренді, —

Хто ж такий цей Жорж Гудран?

Європейський вуркаган!

Хворобливий, сутулий, короткозорий гімназист в окулярах, типовий ботан і мрійник, любитель географічних карт і сищицької літератури — таким ріс автор першої кримінальної новели в українській літературі. Таке жанрове означення Смолич дав своїй новелі «Мова мовчання» (1927), хоча це радше психологічний міні-детектив. Її написано від імені слідчого, перед яким сидить убивця. Слідчий не кваплячись розповідає читачеві про свої методи роботи (звичайно, не про побої й катування, бо до терору ще майже 10 років), аж потім з’ясовує, що вбивця — жінка, а жертва — незнайомий їй чоловік. З якогось дива стать злочинниці стає обтяжувальною обставиною: «Вона вбивця і жінка до того ж. А вбивці й жінки вміють добре приховувати свої таємниці».

Читайте також: Есеїстика мусить бути

Звісно, від прозірливого детектива й тонкого психолога подітися нікуди. Формально в новелі дотримане головне правило детективу: є загадковий випадок — незрозуміле вбивство, що протягом твору розплутується. У Смоличевій кримінальній новелі героїня сама розповідає про причини та обставини злочину, тому тут головний елемент розслідування — з’ясування минулого й вивчення особистості вбивці.

Перу Юрія Смолича належать ще й такі жанрові різновиди кримінального чтива, як шпигунський детектив («Півтори людини», 1927) та фантастичний детектив («Господарство доктора Гальванеску», 1928). І якщо ви думаєте, що «Вор должен сидеть в тюрьме! Я сказал» — це Ґлєб Жеґлов, то дуже помиляєтеся. Це сказав суворий чекіст Мадюдя, у якого 10 років стажу і який що хоч викриє, навіть спробу контрреволюціонерів викрасти плани спорудження Дніпрельстану. У повісті «Півтори людини» Смолич ставиться до своїх героїв поблажливо й навіть із гумором. Він не претендує на висміювання чи пародіювання детективних штампів, однак іронічний елемент у нього помітний: «Розділ четвертий, що в ньому старий чекіст Мадюдя муляє собі мозок і хоч ти йому роди дошукується контрреволюції».

Доктор і молдавські зомбі

Доктор Гальванеску — злий геній тоді ще румунської Бессарабії. У своєму маєтку він перетворює людей на зомбі, переливаючи їм замість крові спеціальну рідину, і спокійно їх визискує. Гальванеску викриває українка Юлія Сахно, яка приїздить сюди за відрядженням Берлінської академії вивчати передовий сільськогосподарський досвід. Уже з перших сторінок починаються загадки: люди не хочуть навіть згадувати про доктора, наче він лихий дідько. На відміну від комсомольця Павлюка Сахно не знається на дедуктивному методі, принаймні не згадує про нього. Вона просто заінтригована загадками, а відтак починає стежити, зіставляти спостереження, робити висновки. Вона смілива, відважна, не боїться ризикувати, ходити поночі самотою та роззиратися в бінокль, попри застороги місцевих мешканців.

Сам Смолич не вважав «Господарство доктора Гальванеску» детективом через виразний крен у бік фантастики. Зрештою, продовження роману, а він перший у трилогії «Прекрасні катастрофи», справді належить до суто наукової фантастики. Проте в історії українського детективу його не можна оминути саме як сплав кримінальної та фантастичної прози.

True detective

Парадокс у тому, що біографія автора перших справжніх українських детективів нічим не видатна. Може, про «українського Шерлока» тому й забули, що він був як невловимий Джо з анекдоту: попросту нікому не потрібен.

«Універсальний журнал», який умів про все на світі цікаво розповісти, вже в першому числі представив читачам проникливого лікаря Піддубного, який крім лікарської практики вмів розплутувати загадкові історії. Автором серії детективних оповідань, найближчих до класичного детективу, був молодий прозаїк Юрій Шовкопляс. Смолич у своїх знаменитих мемуарах згадував: «У редакції Юрій Юрович [Шовкопляс] посів відділ художньої літератури, і ми з ним удвох зачали в «УЖі» два літературні жанри, широко розповсюджені в усіх літературах світу, однак до того часу зовсім відсутні в українській літературі (на нашу думку, це шкідливо обмежувало українську літературу виключно традиціями сільської сюжетності та стилістики і тим самим заганяло українську літературу у провінціальний закутень): я почав серію науково-фантастичних романів («Господарство доктора Гальванеску»), Шовкопляс — кримінальний роман, детектив («Записки лікаря Піддубного»)».

Спершу Михайла Григоровича Піддубного, який працював десь у туберкульозному санаторії під Харковом, супроводжував навіть свій Ватсон — наївний і простакуватий старший міліціонер Пересада, котрий чудово відтінював тямущого лікаря. Проте автор швидко зрозумів, що після подвійного вбивства й провокаційного підпалу в селі біля санаторію вже навряд чи станеться щось варте уваги, і швиденько відправив лікаря Піддубного до Харкова, а згодом і на південні моря.

Як і в його знаменитих попередників Шерлока Холмса й патера Брауна, у Піддубного є навіть неодмінні чудні риси. Він безуспішно намагається крутити свої рідкі біляві вуса, а ще має добряче черевце, яке, однак, не заважає йому швидко бігати й спритно вибивати зброю з рук. Він розплутує різноманітні справи: вбивства, крадіжки, провокації, шантаж, самогубство, спланований нещасний випадок. І просто дивом дивуєшся, що всі вони трапляються довкола однієї цілком звичайної людини.

Детектив і пролетарські критики

Пролетарським критикам український детектив не сподобався. Ну аякже! Чому оповідання будуються на конфлікті головний герой — радянська міліція? І міліціонери, і працівники карного розшуку в оповіданнях здебільшого прямолінійні й недоумкуваті, тому функцію боронити справедливість бере на себе проникливий лікар. Хоча в Шовкопляса, за законами жанру, був не лише свій Холмс, а й Ватсон — дільничний Пересада, у нього не було свого Лестрейда. Дедуктивні таланти лікаря увиразнювали недалекі, тупуваті, невиразні, безіменні представники радянської міліції. З якої це радості лікар розумніший за міліціонерів?

Читайте також: «Малий флот» української прози

Друге, що безмежно хвилювало критиків, — злочини. Це що, радянські люди крадуть, убивають, привласнюють чуже? Де це автор таке побачив — питався обурений рецензент. Звісно, у ранньому радянському детективі не могло бути маніяків, ґвалтівників і розкрадачів соціалістичної власності. Та навіть за такі невинні побутові сюжети Шовкоплясові добряче перепало, мовляв, немає в радянській дійсності цих жахливих трафаретів буржуазного детективу. Література мала не розважати, а обслуговувати ідеологічні потреби радянського читача, зокрема й детектив. Понад те, де це бачено, щоб радянська міліція так ганьбилася раз за разом, а її ставив на місце якийсь там лікар-товстопузик!

Кінець кримінальних двадцятих

Кінець 1920-х років ознаменувався появою україномовних Шерлока Холмса й патера Брау­на: вийшли двотомні «Вибрані твори» Конан Дойла (1928–1929) і «Пригоди патера Брауна» Честертона (1930).

Кримінальний жанр не давав спокійно спати й Володимирові Ярошенку. Рік у рік він видавав то збірку оповідань «Кримінальна хроніка» (1927), то повість «Гробовище» (1928). У повісті щедро наплутано містики з детективом і бойовиком. Саме бойовик треба, напевно, вважати найпопулярнішим тогочасним жанром, адже навіть «Арсенал» Довженка йшов у кінотеатрах як «грандіозний історичний бойовик». «Кримінальна хроніка» — спроба перевести газетний жанр у художні оповідання — надто повчальна, як для pulp fiction.

Навіть Народний комісаріат юстиції, у якого було своє юридичне видавництво, не гребував кримінальним чтивом і взявся видавати художню серію детективів та «судової» літератури. Крім Шовкопляса й Смолича у цій серії вийшли «Присуд» Олекси Слісаренка, оповідання «Явдоня» Георгія Каннеля з підзаголовком «Із судової практики», повість «Чорна вода» Арона Утевського в перекладі з російської Юліана Шпола.

Збірка «Проникливість лікаря Піддубного» (1930) Юрія Шовкопляса закрила тему. Далі виходили тільки шкідницькі романи, які нічого спільного з детективною літературою не мали. У 1930-х смаки публіки й наклади видань визначав агітпроп, згодом відділ ідеології. Книжковий ринок помер, а детектив загинув від підступної кулі партійних ідеологів. Відродився він уже у формі міліцейського детективу, як-от серія гостросюжетних пригодницьких романів Володимира Кашина про інспектора карного розшуку Дмитра Коваля. Полковник міліції Коваль очолює оперативну групу, яка успішно розслідує злочини на Черкащині. Кашин, термінологією радянських літературознавців, показує нелегкі будні працівників міліції. Проте у 1920-х роках соцзамовлення звеличувати радянську міліцію ще не було й героями раннього українського детективу ставали вдумливий комсомолець, активна та розумна дослідниця-біолог чи кругленький лікар із гострим розумом.

Ярина Володимирівна Цимбал

http://tyzhden.ua/Culture/153597


Статья написана 7 августа 2015 г. 14:06

Григорий Леонидович Лужницкий (1903-1990).

Псевдоніми: Меріям, Богуслав Полянич, Павло Корнич, Л. Нигрицький, Нікі Грегор, Семен Ордівський, Р. Жданич та інші. Ними він намагався відволікти увагу цензорів.




Статья написана 6 августа 2015 г. 19:35

Спасибо уважаемым Александру Вешелени и Виталию Карацупе! Книга Виктора Эфера найдена Н.А. Ковальчуком.

Григорий Лужницький ( он же — С. Ордивський, Б. Поляныч):

Замок Ангела Смерти. 1963 — шпионская повесть с тяготением к готической прозе.

"0-313". 1950 — повесть, в кот. шпионы стремятся украсть "лучи смерти", будто бы изобретённые физиком Г. Маркони.

Юрий Балко ( псевд. Юрия Чапленко):

Инженер Марченко. 1947

Серия "Библиотека приключений на суше, на море и в воздухе":

1. Владимир Гай (псевд. Константина Коспирука):

Путешествие в неизвестность. 1947

2. Искатели голубых жемчужин. 1947

3. Виктор Эфер (псевдоним Виктора Росинского):

Восстание атомов. 1947

4. К. Яворский и В. Росович ( псевд. Виталия Бендера):

Вдогонку за врагом. 1947

Людмила Коваленко (Ивченко) (1898-1969):

Год 2245 (написан в 1948, опубликован в 1957)

Леонид Полтава (настоящая фам. Пархомович, псевдоним-оберег Енсен) (1921-1990):

Встанет ли завтра солнце? (написан и опубл. в газете в 1950, отдельной книгой в 1955)

Юрий Тыс ( настоящая фам. Крохмалюк) (1904-1994):

Жизнь другого человека. 1958

К-7. 1964

Зосим Дончук (1903-1974):

Тетралогия о Гнате Кондратовиче.

1957 – Игнат Кондратович

1961 – Море по колено

1965 – Ясновидец Гэри

1974 – Шалом, Мессия!


Статья написана 26 июля 2015 г. 16:32

Дмитро Бузько (1891–1937) — український письменник, учасник «Нової генерації».

Людина з карколомною і загадковою біографією. Одеський семінарист, есер, каторжанин, український націоналіст, емігрант, чекіст, кінодіяч, сценарист, прозаїк. Багато хто заперечує його приналежність до футуризму, однак прізвище Бузька не раз фігурує на сторінках «Нової генерації», і не лише серед авторів. Скажімо, разом з іншими футуристами Бузько підписав знамениту відмову від алкоголю, яка передувала серії памфлетів «Футуристи в атаку на “зеленого змія”».

Кіно-повість «Про що розповіла ротаційка» (1929) набагато випередила жанр кіноповісті, першовідкривачем якого вважають Олександра Довженка. У ній Бузько скористався всіма улюбленими тоді прийомами футуристів — поєднання кіно і літератури, монтаж фактів, сплав документалістики з художніми жанрами.

Дмитро Бузько

ПРО ЩО РОЗПОВІЛА РОТАЦІЙКА

ВІД АВТОРА

Моя повість не є суворо історичний переказ подій, але це ж і не вигадка. Це, так мовити, вільний монтаж фактичного матеріялу, що я йото черпав з історичних джерел, користуючися почасти й своїми власними спогадами. Найбільше я взяв із мемуарів тов. В. Соколова (збірка «Техніка більшовицького підпілля»).

Кіно-повістю назвав я цей твір тому, що його зробленло в цілком кіноматографічному пляні: рух і дія на першому місці. Після режисерської розробки, головне — деякого перемонтажу сцен, — цю повість можна вільно ставити для екрану.

МАВПА Й ГІЛКА ЩАСТЯ

М’яко, із шовковим шелестом лягали аркуші, вириваючися з-під друкарської машини.

— Вперед, вперед, вперед... — миготіло в електричному світлі. І здавалося, що серед гуркоту машини й справді чути чийсь заклик: вперед! вперед! вперед!..

Тисяча, друга, п’ята, десята... Багато їх тисяч — цих тонких шовкових аркушів, — щоб легкі були: транспорт бо ж нелеґальний, скільки-то труднощів!..

Багато їх тисяч у різні способи, різними стежками й шпарочками пролізуть-продеруться крізь залізні кордони могутньої царської Росії й робитимуть свою справу — кликатимуть тих, хто в нерівній борні вже знеможений, — вперед! вперед!..

Мавпа... Але ж ви не знаєте ще, хто такий «Мавпа». Бачите — лапки поставлено? Отже, це прізвисько.

«Мавпа»? Можна різно підійти до цієї істоти... Шпигун! Царський «охоронник»! І ваше серце палає гнівом. Але ж подивіться на цю жалюгідну постать. Невже ви ще можете гніватися?

Якщо так, то я мушу хоч трішечки про нього розповісти, щоб пом’якшало ваше серце й не палало марно гнівом там, де досить плюнути й одвернутися.

Тільки ж не одвертайтеся й справді, — дивіться на Мавпу, бо те, що він зараз робить, має величезну вагу і для нашої історії. Дивіться, як Мавпа походив, походив коло будинку (того, що в ньому всередині такий покійний, мелодійний, коли хочете, гуркіт машин і шовковий шелест тоненьких аркушів бадьорого кличу, — вперед, вперед...).

Походив Мавпа, — притомився, видно: тяжка ж бо професія! Ноги ж які треба мати, щоб усе то бігати та нишпорити. А ніс який, щоб отак, ну просто з повітря вчути, де воно нелегальщиною дхне...

Ніс у Мавпи й справді надзвичайний. Починаючи з його форми. Рідкісна, що й казати. На переніссю, коли так можна назвати вдавлене, майже пласке місце межи двох свердликів-оченят, він цілком виправдує прізвисько свого господаря й, власне, нічого видатного в нього нема. Проте кінець його такий, що й прізвиська до нього не добереш. Сказати б качачий, коли б він не висовувався так наперед і не мав усе ж гострого кін¬чика, саме такого, як треба, щоб нишпорити скрізь і чути все...

Зараз цей ніс мирно хилиться, — все нижче й нижче. Ось сіпнувся догори, свердлики-оченятка часто закліпали... Тривога? Ні. Тиха й порожня вулиця. Ні одного перехожого. Ще б пак: уже північ, а працьовиті й культурні швайцарці пізніше одинадцятої години ночі ніколи не гуляють: сплять вони мирно, щоб набратися свіжих сил, щоб зірватися з ліжка ранесенько й знову кинутися у вир жорстокої борні за шматок хліба.

Дмитро Бузько. Про що розповіла ротаційка: Кіно-повість. — [К.]: ДВУ, 1929. — 112 с.

Автор обкладинки — В. Б.

"Дуже чоткий текст, прочитала колись із задоволенням. Хорошою мовою про революціонерів, царських шпигунів, підпільну друкарню і, звичайно, любов)) Пригодницька повість без зайвих ідеологічних акцентів і без нудних психологічних сумнівів, як у Винниченковій "Рівновазі".

До речі, маловідоме оповідання Бузька буде в "детективній" антології 1920-х років. Ждітє-с!"

Ярина Цимбал





  Подписка

Количество подписчиков: 93

⇑ Наверх