Научная фантастика – это не только рассказы о далеких галактиках и чудищах из иных миров. Фантастические сюжеты интригуют, вдохновляют и пугают. Описывают миры, в которых писатели и режиссёры нащупывают очертания реальных технологий задолго до их изобретения.

В новом выпуске Уроков истории мы разбираем, как Жюль Верн, Азимов, Брэдбери, Оруэлл, Стругацкие и Чапек задолго до ученых описали будущие технологии, социальные модели и угрозы, которые позже стали реальностью. Какие предсказания научной фантастики сбылись? Кто придумал идею космических полетов, роботов, видеосвязи, умных городов, киборгов и ИИ, когда это казалось безумием? И что еще может стать частью нашей повседневности?

Содержание:

00:00 О чем выпуск

01:44 Утопии и научная революция

03:44 Первые размышления о полете в Космос

05:39 Первый писатель-фантаст Российской империи

07:13 Как промышленная революция повлияла на литературу

14:04 Полеты на Луну

16:37 Общество будущего

18:42 Как фантасты предсказали интернет

21:13 Роботы в книге Чапека

22:55 Писатели-фантасты в послереволюционной России

26:29 Предсказания в книгах Оруэлла

27:57 Что будет, если не контролировать искусственный интеллект

30:12 Айзек Азимов и безопасность

33:55 451 градус по Фаренгейту

35:20 Умный дом в романе Брэдбери

37:23 Братья Стругацкие

39:27 Кто был самым точным футурологом

41:50 Крестный отец Звездных войн

44:54 Беспилотные автомобили

46:30 Технологии будущего

В свет вышел первый первый тизер сказки «Хоттабыч» режиссера Никиты Власова («Лада Голд», «Комбинация») по сценарию Андрея Золотарева («Буратино», трилогия «Лёд»). Об этом сообщает РГ.

Узбекистан рассматривается в качестве одной из ключевых локаций съёмок художественного фильма «Приключения старика Хоттабыча», главную роль в котором исполнит актёр и продюсер Фёдор Бондарчук. Об этом сообщил режиссёр картины Никита Власов в ходе питчинга Фонда кино.

По его словам, первоначально съёмки планировались в Москве, Саудовской Аравии и Иране, однако геополитическая ситуация внесла коррективы: «В связи со сложившейся обстановкой в Иране мы были вынуждены искать альтернативные площадки и рассматриваем такие направления, как Марокко, Перу и, конечно же, Узбекистан».

Узбекистан с его богатой архитектурой, восточной атмосферой и историческими пейзажами может стать идеальной декорацией для эпизодов, связанных с миром джиннов и событиями прошлого. Окончательное решение по съёмочным локациям будет принято в ближайшее время.

Фёдор Бондарчук, который также выступает продюсером проекта вместе с Денисом Баглаем от студии Art Pictures Group, подчеркнул, что картина не является ремейком, а представляет собой современное прочтение классического произведения Лазаря Лагина.

https://caravan-info.pro/film-o-hottabych...

Съемки первого блока фильма проходили в ноябре в Марокко — в пустыне Сахара, Синем городе и Португальском форте, а на данный момент они продолжаются в Москве.

Как отметили создатели, эта версия будет разительно отличаться от сказки Лазаря Лагина и фильма 1956 года. В центре истории окажется мальчик Володя, ученик обычной столичной школы. Однажды он отправится на Москву-реку и ему в руки попадет старинная лампа, из которой появится старик Хоттабыч.

Как водится в сказках, волшебник обещал Вове исполнить его желания. Но каждый раз все идет кувырком. Несмотря на казусы, мальчик и джинн подружились и даже отправились в прошлое, чтобы спасти дочь Хоттабыча от свадьбы с нелюбимым.

Согласно сюжету, главный герой Волька переживает самый тяжелый период в жизни: родители разводятся, привычный мир рушится. Но судьба готовит ему неожиданное испытание — он случайно освобождает заколдованного джинна Хоттабыча, который мечтает стать человеком и найти свою дочь. Жизни двух героев неожиданно связываются. Вместе им предстоит разобраться со своими желаниями, обрести настоящих друзей и сразиться с могущественным колдуном.

Главные роли в «Хоттабыче» исполняют Надежда и Анна Михалковы, Аскар Ильясов, Полина Денисова, Роман Евдокимов, Эльдар Калимулин, Виталия Корниенко, Денис Власенко, Роман Курцын, Нелли Уварова, Александр Обласов, а новым Волькой стал Марк Григорьев. В роли неустрашимого волшебника Гассана Абдуррахмана ибн Хоттаба — Федор Бондарчук.

Популярный актер, режиссер и продюсер уже снимался в сказочных фильмах. Например, он сыграл Деда Мороза в фильме «Дед Мороз. Битва Магов», который вышел на экраны в 2016 году. Также среди известных проектов Бондарчука — «Сто лет тому вперед», «Повелитель ветра», «Сердце Пармы» и другие.

Фильм выйдет в прокат 1 января 2027 года.

https://godliteratury.ru/articles/2025/12...

Сказка была неоднократно экранизирована: фильм «Старик Хоттабыч» (1956, реж. Геннадий Казанский, в гл. роли Николай Волков); мюзикл‑сказка «Хоттабыч!» (1979, музыка Геннадия Гладкова, стихи Юрия Энтина, в ролях: Михаил Боярский, Олег Анофриев, Ирина Муравьёва); фильм «Хотт@быч» (2006, по мотивам книги Сергея Кладо «Медный кувшин старика Хоттабыча». Режиссёр и сценарист фильма — Пётр Точилин, в гл. роли Владимир Толоконников).

После триумфального «сказочного» дебюта, которым стала «Золушка», Кошеверова вновь решила обратиться к жанру киносказки в 1956 году. Она предложила Евгению Шварцу экранизировать его пьесу «Тень», на что драматург ответил встречным предложением: снять фильм по пьесе «Голый король», которая была запрещена в 1940-х годах и еще нигде не публиковалась и не ставилась. Закончить сценарий, который получил название «Два друга, или Раз, два, три!..» Шварц не успел. В то время Евгений Львович часто болел, а в 1958 году его не стало.

После смерти драматурга его вдова перепечатала рукопись, которая составила примерно треть от задуманного текста. Для завершения работы на «Ленфильм» пригласили Николая Эрдмана, который, сократив черновой вариант, практически переписал сценарий заново.

Эрдмановский сценарий много раз переделывался — авторы будущей картины опасались, что из-за явных параллелей с политической обстановкой внутри страны его не пропустит цензура. Однако опасения, что причиной снятия ленты с проката станет ее политическая острота, были напрасными. Оказалось, что высшему руководству страны не понравится в фильме совсем другое.

По воспоминаниям участников событий, на премьерный показе пришел Никита Хрущев. Все шутки относительно королевской власти, премьер-министров, тайной полиции, положения народа Никита Сергеевич пропустил мимо ушей, но когда на экране показались юноши, переодевшиеся в женские платья, выдал гневную тираду по поводу пропаганды сексуальных меньшинств, где, не стесняясь в выражениях, упомянул и министра культуры Екатерину Фурцеву. После этого скандального сеанса всю съемочную группу уволили с «Ленфильма», а саму картину выпустили в прокат ограниченным тиражом и «вторым экраном», то есть в небольших кинотеатрах вдалеке от республиканских центров.

Этому фильму 62 года...

"Это сказка без затей,

но она не для детей..!

Служит пусть она примером

по «неведомым краям»

разным канцлерам-премьерам,

генералам-изуверам,

экс- и просто королям!"

Михаэль Бернер

--------------------

«Каин XVIII» за 11 минут

https://fantlab.org/work132042

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B...

_______________________________________

Ещё одно интересное произведение Н. Эрдмана:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B...

https://fantlab.org/work226037

https://fantlab.org/film822

https://fantlab.org/work1252391

https://fantlab.org/edition271179

https://fantlab.org/work273961

Олесь Бердник: — Владимир Иванович, я только что познакомился с рукописью Вашего нового романа «Должность во Вселенной». Это, по-моему, очень глубокое и тревожное произведение, которое обращается к разуму и сердцу читателя и побуждает к парадоксальному мышлению. Оно как раз требует того, что необходимо в эпоху перестройки. Учитывая всеобъемлющее значение прогностических идей, высказанных в романе, хотелось бы, чтобы и более широкое общество имело понятие о предпринятой вами попытке, скажем условно, «аналитического пророчества»…

Владимир Савченко: — И всё же, это понятие означает всего-навсего предсказание, а в этом случае — научное предсказание, гипотезу.

О. Б. — И ещё одно замечание: как понимать содержание заголовка «Мир перед закипанием?..» Здесь отмечается, что люди, вся биосфера, так называемая мёртвая природа, находятся в состоянии, которое можно уподобить «закипанию». Думаю, что последствия такого процесса легко осознать — разрушение статус-кво, катастрофическое нарушение равновесия в природе. Так ли?..

В. С. — Приблизительно так. По сути — мы свидетели (и участники) отлаженного, всеобъемлющего — от распада атомов до подъёмов трудовой и творческой активности — единого процесса, грандиозного космического вихря…

О. Б. — Но это приходится воспринимать с сомнениями и неуверенностью.

В. С. — Да кто мы такие, чтобы становиться всемирному процессу поперёк дороги? Это что-то вроде «доноса» на цивилизацию…

О. Б. — «Донос на гетмана-злодея царю Петру от Кочубея»?

В. С. — Да в том-то и дело, что здесь преступников нет. А вот дураков немало: может, все пять миллиардов населения… А где же преступники?.. Разве что создатель гипотезы, которого читатели окрестят «врагом человечества». А уж врагом прогресса и цивилизации — точно!

О. Б. — Откуда такой пессимизм? Сейчас много суровых и тревожных предсказаний относительно грядущего: от прогнозов Римского клуба до оговорок лидера нашей страны, что «времени для раскачки у нас нет». Главное — какую цель ставит автор идеи?

В. С. — Я выкладываю всё это с верой в человека — как в существо, которое сможет понять, а поняв — изменить своё поведение... Ну, хватит рассуждать — перейдём к делу. Вот таблица. На ней схематически изображены явления начала жизни: мира веществ вообще, а затем и нашей планеты. Это представлено настолько обобщённо, что нет необходимости придерживаться какой-то определённой теории: безразлично, как всё это возникло, важно, что оно существует. И вот вы только посмотрите! — соединённые с ними, скажем осторожно, явления нашей цивилизации как глобального процесса, меняющие мир и нас…

О. Б. — Мысль Вернадского: человеческая деятельность — это геологический процесс…

В. С. — Совершенно верно. Я умышленно расположил явления не натрусом, а последовательно так, как они происходили: одни раньше, другие позже. Вот, пожалуйста...

А) Явления начала мира

0. Образование атомных ядер, синтез их в звёздных процессах. Тенденция: сначала лёгкие, затем средние, тяжёлые; на них процесс уже угас, его сменил естественный распад (преимущественно тяжёлых ядер).

Б) Явления цивилизации

Ускорение распада и особенно деление тяжёлых атомных ядер в энергетических и технологических реакторах. Тенденция: а) нарастание мощности процесса; б) распространение процесса на средние вещества («осколочные», облучённые и т.п.).

1. Образование планеты и увеличение её массы путём аккреции: гравитационного сближения и слипания первоначальных комков вещества. Тенденция: сначала сближаются и слипаются крупные комки, а в процессе истощения «протооблака» — всё мельче и реже.

Возникновение и развитие космонавтики — то есть объективно безвозвратного или почти безвозвратного (спускаемые аппараты составляют мизерные доли процента от масс систем запуска, включая топливо) удаления с Земли всё большего количества веществ. Тенденция: сначала запускали мелкие тела, изредка и близко, потом — больше, чаще и дальше.

2. Гравитационное уплотнение и дифференциация веществ планеты (тяжёлые в глубине, более лёгкие — в коре и на поверхности). Разрушение и оседание пузырей кипящей лавы (см., например, на Луну). Тенденция: пузыри поначалу крупные, густые и тонкостенные — а чем дальше, тем мельче, реже, плотнее. Остатки этих пузырей — вулканы. Средняя плотность планеты увеличивается, размер убывает.

Строительство городов, сооружений, тоннелей, создание масштабных транспортных средств — от автомобилей до кораблей и ракет (объективно всё это комья вещества с пустотой), добыча «полезных ископаемых» (подъём — на поверхность, в коре образуются полости). Тенденция: выше, бо́льшим количеством, массивнее, тонкостеннее, — а по добыче — всё глубже и обширнее, и выполняют это быстрее и молниеноснее. Размер планеты увеличивается, плотность уменьшается.

3. Успокоение тверди, появление устойчивого — как в крупных, так и в малых деталях — рельефа; уменьшение количества и мощности лавин, оползней, извержений, проседаний коры.

Нарастание изменчивости рельефа вследствие строительства, добычи ископаемых, прокладки дорог, мостов, тоннелей: увеличение подвижности тел на поверхности Земли — числом, размером, массой, скоростью и дальностью перемещения; влияние развития транспорта на гидросферу, атмосферу и ближний космос.

4. Энергетика остывания планеты. Общее уменьшение температуры земли, гидро- и атмосферы. Уменьшение количества, размеров, мощности и температуры местных очагов выделения тепла.

Возрастание числа, мощности и времени работы источников тепла, потребляющих солнечную энергию: системы отопления, двигатели внутреннего сгорания, ТЭЦ, ТЭС, АЭС; вся их энергия в конце концов превращается в тепло. Повышение средней температуры атмосферы, вод и даже участков земли (города, промкомплексы).

5. Излучения остывающей планеты. Электромагнитное излучение планеты переходит от видимого света к инфра-красному, к субмиллиметровым, миллиметровым, санти- и дециметровым волнам радиодиапазона (закон смещения Вина). Уменьшается количество, размеры и яркость локальных очагов, света (извержение лавы, газовых факелов и т. п.).

Растёт количество, размеры, яркость и мощность источников светового (фонари, окна строений, рекламы, кино- и телеэкраны…), инфракрасного (все нагретые объекты промышленности и быта), а также радиодиапазонов (антенны радио- и телестанций, радары, ВЧ-печи, искровые и дуговые технические разряды…). Тенденция в передаче информации: наращивание частот — от длинных волн до коротких, до УКВ, деци-, санти- и милли- и субмиллиметровых.

6. Чёткое выделение гидросферы (из первоначального тумана и мути); образование рек с глубоким узким руслом, очищение вод в них и в озёрах самофильтрацией; очистка морских вод (оседание мути); не постигнутое ещё наукой очищение артезианских вод. Вымораживание остатков влаги из атмосферы в ледники Антарктиды, Гренландии, Исландии, горных стран — благодаря чему видим ясное небо.

Загрязнение русел дамбами, растекание рек в искусственные «болотоморья». Пересыхание и заболачивание малых рек. Ускорение таяния горных ледников. Увеличение количества облачных дней. Процесс смешения стихий.

О. Б. — Что ж, таблица и впрямь удивительна, если сравнить с космогонической схемой праиндийских мифов, то сначала действуют Брахма — Вишну, формируя миры, улучшая их, очищая, гармонизируя, а сейчас стремительно разворачивается спираль завершения, разрушения — действие духа Шивы…

В. С. — Можно воспользоваться и таким символом. Предшественники были не глупее нас, может, гораздо мудрее.

О. Б. — Разрушительная тенденция ярко проявляется после возникновения жизни, а особенно разума на планете. Итак, вы считаете, что мёртвая природа действует более гармонично, умно, чем так называемая жизнь, и в частности — мыслящая жизнь?

В. С. — Все процессы начала, как антиэнтропийные, могут быть приписаны живому существу — планете. Только, не дай бог, ещё идеализм припишут. Так что давайте взглянем на академически живые процессы. Вот перед нами:

1. Возникновение и развитие жизни — от мельчайших организмов до самых больших. Выход из моря, распространение на суше.

Истребление наиболее крупных животных суши, рек и морей (см. Красные книги), разрушение среды их обитания (особенно на суше, в реках и озёрах). Сокращение срока жизни «мясных пород» домашних животных (вариант истребления).

Возникновение и распространение промышленных (биологически непригодных для жизни) зон.

2. Возникновение и распространение на суше плодородных почв. Распространение лесов.

Эрозия почв и уменьшение плодородия сельскохозяйственных угодий. Возникновение пустынь на месте пастбищ (от перевыпаса). Истребление лесов.

3. Самое замечательное произведение природы, собственно планеты, поскольку обоюдно участвовали био- и геопроцессы: создание «энергетического конденсатора» и его зарядка. С одной стороны, в земле — уголь, нефть, горючие сланцы и газы — с другой, в атмосфере, кислород и озон. При этом резко уменьшилось содержание СO2 в воздухе.

Разрушение и разрядка этого «конденсатора» добычей и сжиганием минерального топлива. Количество углекислоты в атмосфере растёт, золы и дыма тоже.

О. Б. — Итак, действуют силы природы и силы человека…

В. С. — Да, человечества. Так точнее. Много ли один может напакостить? Девять зеркально-симметричных во времени явлений, которые почти полностью передают ситуацию на планете. Они симметричны и в тенденциях, и — я уже подчёркивал, — в построении того, «что раньше, что позже». Недаром я обозначал нулём возникновение атомных ядер, мира веществ — раньше этого ничего не может быть. И сейчас — разрушение ядер в реакторах — новейшее явление в цивилизации, одно из самых последних.

О. Б. — Вы хотите сказать, что случайности в этих срав-нениях не может быть?

В. С. — Исключаю случайность. Меня, как фантаста и инженера, больше всего поразили два сравнения. Во-первых, зеркальная симметрия аккреции и космонавтики («самое-самое» для фантастов, сколько намечтано, написано!) — вплоть до того, что, если прокрутить в обратную сторону плёнку со снятым запуском ракеты, то будет картина падения метеорита…

О. Б. — Позвольте… Аккреция и по сей день добавляет планете больше метеоритного вещества, чем космонавтика разбрасывает. Не так ли?

В. С. — Так. Почти миллион тонн в год. Но важна спецификация: что делает природа, а что люди! Далее — посмотрим на историю развития радио — а потом и телесвязи. Там собраны самые тонкие, интересные изобретения (их просто лавина!), но всё это для передачи самого интересного, умного у нас: информации. Радио- и телесообщения, музыка, фильмы, репортажи, телемосты... а чем выше несущая часто-та, тем больше вталкивается в неё информации, — вот и осваивают КВ, УКВ, санти-, милли-, всё больше антенн, станций, передатчиков… а конечный результат — смещение частотного максимума в электромагнитном излучении планеты — по закону Вина — как для нагревающейся болванки! Мы... такие мудрые, такие дальновидные, а тут — на тебе! — сидим на вулкане, который сами раскочегариваем!

О. Б. — Думаю: сегодня трудно удивить кого-то «пророчествами»: все журналы и газеты кричат об экологической угрозе, демографической, милитаристской и т.д.

В. С. — Всё это только аспекты главного процесса распада. Вот и сдерживает: стоит ли говорить вслух о таких предположениях?

О. Б. — Думаю: стоит. Люди должны задуматься над конечным результатом своей техногенной деятельности, как она складывается сейчас.

В. С. — Гм! Бактериям бродильного фермента никто не сообщает: «Братцы, конечным результатом вашей деятельности будет заквашивание теста, оно поднимется — и всем вам «станет хорошо». Но потом, когда хозяйка поставит буханку в печь, для вас наступит «экологический кризис». Поэтому меняйте своё поведение, кончайте бродить. А здесь...

О. Б. — Не перегибайте палку. Хотя в вашей схеме роль науки и не очень весёлая, однако… следует разграничивать зло и добро…

В. С. — Для объективности пренебрегаем понятиями «добра» и «зла», роль науки не назовёшь ни плохой, ни хорошей…

О. Б. — Почему?

В. С. — Потому что это добро и зло для человека, а сам человек для планеты не подарок. Повторяю, роль второстепенна в этом процессе. Давайте посмотрим на это с космической точки зрения. Мы никогда не наблюдали за рождением миров, однако знаем кое-что о родной планете и её соседях, и всегда исходим из мысли: возникло же всё это как-то! — поэтому и строим довольно изящные (хотя и не безупречные) теории о том, как всё это могло происходить естественным путём, то есть на основе законов физики тяготения, соударения тел, тепла, распада изотопов, химии... Проще не может быть. Мы также не видели и разрушения планет: здесь нам даже не от чего танцевать в умозрительных предположениях. Как, в самом деле, исчезает такой большой, крепкий и плотный шар, от каких причин? Разве только вследствие космической катастрофы: вспышки Солнца, падения метеорита — опять же — физики... Но сколько ожидать такого явления? Миллионы, миллиарды лет?

О. Б. — То есть с точки зрения физики планетные системы имеют в запасе почти неограниченное время существования и развития.

В. С. — Именно так! А теперь, учитывая идею, которую мы обсуждаем, опровергается и недоразумение космологов, специалистов в области «контактов». Наиболее чётко это выразил Иосиф Шкловский: если мы за два-три последних столетия достигли такого научно-технического взлёта и осваивающей космос силы, наблюдаем далекие галактики, то каких же поистине вселенских мощностей, контроля и проникновения во все звёздные системы обрели цивилизации, возникшие раньше нас. Представьте, они развивались миллионы миллиардов лет! Всё это должно было обнаружиться в наших наблюдениях, «старшие братья» как-то дали бы нам знать о себе, поддержали бы нашу «искорку разума». Тогда как нигде никакого знака! Профессор Шкловский даже утверждает на этом «факт» исключительности цивилизации; мы, мол, одни-единственные на все 200 миллиардов звёзд Галактики.

О. Б. — У Дарвина замечательная мысль: «Мёртвая мать не может породить живых детей!» Отсюда следует: если жизнь возникла на Земле, то она закономерное явление Живой Вселенной. Циолковский писал: жизнь бурлит в Безбреж-ном мире.

В. С. — Может, и бурлит... Как, скажем, те же бактерии в тесте. И так же быстро исчезает. А Шкловский из факта молчания Вселенной выводит высокомерные антропоцентрические выводы: мы, мол, разумны, всё, что мы творим — мудрое и замечательное, подлинная история Земли (и Солнца, и Галактики) начинается с нас, а всё, что предшествовало нам, — от «полезных ископаемых» до благоприятного климата — лишь подготовка к «космоистории». Какие там, к чёрту, миллиарды лет развития! Надо иметь мужество взглянуть в глаза правде: всё, что мы считаем своей разумной деятельностью, во-первых, не наше, а во-вторых, не умнее, чем, скажем, у броуновского движения молекулы. Природа создала нас «под занавес», в заключение спектакля и запрограммировала — через жажду счастья — на красочную вспышку! В других мирах аналогично: на Венере и Марсе что-то подобное уже произошло…

О. Б. — Мысль не из оригинальных. Фридрих Энгельс также чётко изложил диалектическое кредо: высший цвет материи — мыслящий дух, с железной необходимостью он возникает, потом исчезает…

В. С. — Помню!.. Потом снова возникает — с такой же «железной» необходимостью. Всё это так, однако здесь не сказано о механизмах и динамике всего процесса. Существует единственный — это главное! — процесс эволюции материи. Не буду навязывать свою точку зрения, но, по-моему, это нечто столь первоначально простое, что мудрёные слова «эволюция», «прогресс» для него даже чрезмерны. Скорее, это просто поток пространства и времени, явление гораздо более мощное и плотное, чем нам представляется... Ну, такая волна-пульсация, волна-струя времени. Как на волне в океане, когда её поднимет и покатит шторм, вся пена сбивается в красивый белый барашек на гребне, вот так и у этой объёмно-четырёхмерной волны-струи при её образовании и разгоне-сжатии вся вещественная квантовая «пена» энергии сбивается в ком, в шар, в планеты… Этот процесс охватывает всё: и то, что мы называем «законами природы», и то, что окрестили «жизнью», и, даже страшно сказать, то, что мы называем высшими проявлениями своего существования: «разум», «психика», «творчество», «труд», «любовь»... Мы можем воображать о себе что угодно — первобытному потоку бытия это безразлично, тем более, что он в своей космической целесообразности, наверное, и не знает таких терминов...

О. Б. — Владимир Иванович, я согласен и не согласен с вами. Согласен, потому что мы действительно в плену мощного потока пространства-времени. А не согласен, потому что это процесс всеохватывающий, вечный, неотвратимый. Моё мнение таково: основное бытие, первобытие — цельное, гармоничное, «спокойное» (спокойствие как внутреннее равновесие). А бытие, которое мы видим (и выступаем его участниками), — это отход от «спокойствия», катастрофа, вихрь. Скажем так: мы падаем в чёрную дыру, в регион коллапсировавшей звезды…

В. С. — Только не говорите мне про «коллапс», я не при-знаю такого явления…

О. Б. — Чёрную дыру я понимаю, как своеобразную «пору» в ткани универсума, как «провал» в Гипермир, Гиперпространство, куда засасывает вещество нашего космоса. Такой «космоомут» и создаёт то, что вы называете «струёй времени-пространства». На мой взгляд, природа создала нас для того, чтобы разум вмешался в катастрофическую ситуацию, чтобы, завладев рычагами космического могущества, вывел целый регион бытия из звёздной ловушки. Из инферного времени-пространства. То есть благодаря нам природа пытается излечить себя…

В. С. — Это интересная идея, но в ней — только одни пожелания. Пока мы наблюдаем другое: всеобъемлющую дезинтеграцию. Первопричина вихря времени-пространства меня здесь не интересует. Обсудим сам процесс. Этот поток несёт нашу «мини-Вселенную» Землю, но вот его напор слабеет, истощается. Всё, что имеет начало, имеет конец. Настаёт время рассосаться и «барашковой пене». Согласитесь, трудно представить, чтобы этот процесс сопровождали те же явления, что и вначале, когда комок «пены» сбивался, набирал красоту, выразительность и форму шара. Должны происходить другие явления! Мы и есть эти другие. Даже не мы, в какой-то мере живые и в какой-то мере мыслящие существа, а явление будет называться Механико-Энергетической Цивилизацией… Она же — НТР.

О. Б. — Много поколений мечтало, что продвижение науки поможет нам овладеть законами природы, «взнуздать» её…

В. С. — Абсурдные надежды! Как целомудренная девушка не знает, зачем у неё то и другое, а потом в любви и при последующем материнстве всё оказывается к делу, так и ныне становятся понятны многие добродетели человека (совсем не обязательные для разумного существа), добродетели, вредные для всей мировой общины, для нашей истории.

О. Б. — Какие именно?

В. С. — Это скорее антидобродетели: сладострастие, агрессивность, злоба, обман… всё, что приводит к «последствиям без достаточных причин», как метко заметил Ницше. Ведь такого нет даже в животном мире! С одной стороны, мы настолько близки, что можем иметь потомство от разных рас и наций, сотрудничать, понимать друг друга, а с другой стороны вместо сотрудничества и дружбы — история войн, завоеваний, истребления народов. Кровавая, бессмысленная, коварная история! Она породила социальный страх — даже ужас! — перед ядерно-космическим разжиганием. Скажите откровенно: возникла бы космонавтика-антиаккреция, если бы ей не предшествовали стратегические ядерные ракеты, а тем более Фау-2 и боевые самолёты? Чёрта лысого!

О. Б. – Это так. Циолковский логически доказывал, что космическая эра наступит через сотни лет…

В. С. — То-то и оно! А физики-теоретики (Эйнштейн, Бор, Шрёдингер и другие) накануне заверили, что «атомную энергию» люди освоят только через сотню лет. Нас буквально взяли за шкирку и заставили ускорить эти процессы — вопреки нашим интересам. Этот страх, что Гитлер опередит, потом взаимный ужас Запада и Востока! То же произошло и с кибернетикой и с другим информационно-технологическим нашествием!

О. Б. — Здесь я с вами согласен. В большинстве случаев мы уже не хозяева ситуации — действия нам продиктованы «развитием» (скорее цепной реакцией) техногена. Практически так называемый экологический кризис — и милитаристский, демографический, экономический и т. п. — не поддаётся контролю, несмотря на все «постановления», «законы» о защите и тому подобное. Загрязнение Байкала, Свитязя, Иссык-Куля, Великих Озёр, Ладоги, превращение почти всех рек мира в «болотоморья», как вы говорите, а океанских вод в планетарную клоаку — что этому можно противопоставить, кроме горячих выступлений? Мы не контролируем ничего — ни динамику строительства, ни истощение грунтов, ни уничтожение озонового слоя в атмосфере, ни отлив людей из села, ни наглую «мелиорацию», объявившую войну всему живому, ни логику строительства АЭС, которые вгрызаются, как сказочные драконы, в социальный фон наиболее заселённых регионов.

В. С. — Вот видите: вы сами понимаете, что вся наша деятельность, которой мы гордимся, — только императив космического потока, лишь инструмент для завершения определённого цикла.

О. Б. — Когда-то такую силу называли всемогущим богом…

В. С. — Разве в названии суть? Главное, что этот процесс всеобъемлющий и первоначальный. К тому же — творец. Он сотворил наш мир (хотя и не за шесть дней). И если он не вечен, то, по крайней мере, неизмеримо долговечнее, чем мы с вами. Кстати, вы замечали, что верующие люди, осознавшие существование каких-то «высших» сил, перед которыми они чуть ли не песчинки, были душевно здоровее неверующих, особенно современных, взвихренных напряжением безумной технизации? Потери, ошибки — что ж! — «так нужно богу». Нагрешил, наломал дров — «бес попутал». А мы во всём ви-дим ошибки — свои, чужие; требуем «ответственности», наказания, возмещения ущерба… а в итоге — взгляните на таблицу.

О. Б. — Если судить по вашим таблицам, то результаты того, что отражено внизу, — дело рук скорее дьявола, а не бога!

В. С. — Не бог и не дьявол — а естественный процесс. И то, что он действует через нас, через наше самоутверждение, страхи, войны, властолюбие, тиранию, жажду счастья и наслаждения… с точностью до знака, как и в начале творения, с помощью законов физики, знаете, что это значит?

О. Б. — Что?

В. С. — Что психическая жизнь человечества — такое же обычное явление во Вселенной, как и вселенское тяготение, как теплота — электричество — излучение… как и сама жизнь, коль на то пошло, — первобытная, не требующая наших нелепых объяснений, жизнь Вселенной! Что такое «самоутверждение», если отвлечься от этого «само»? Всплеск материального действия, присущий нам. Была цельная вол-на-струя времени, породившая мир, — а на самом деле она растекается множеством ручейков… через нас… Ещё Андрей Платонов это понял — временную первичность нашей психики: в «Котловане» у него высказана прекрасная формула: «Дети — это время, которое созревает в свежих телах». Время действует через нас. Время распада? Или взрыва?

О. Б. — Хорошо, пусть так. Но неужели природа не могла обойтись без людей. Разрушение через творение? Не проще б ли был какой-нибудь естественный физический процесс?

В. С. — Думаю, этот процесс действует не только через нас. Года два назад, после Чернобыля (может, подтолкнутый им), я подал в Госкомитет по делам изобретений и открытий СССР две заявки на открытие: явления непостоянства радиоактивного распада и явления нарастания такого распада. Комитет зарегистрировал мою заявку, а учёные из Академии наук зарубили не очень доказательно: как посмел? кто разрешил!? Поскольку чёткого «разгрома» не было (да и возможен ли он при нынешнем состоянии теории ядра?), мои идеи остаются в силе: а) постоянные распада далеко не постоянны и б) распад этот — молодое и активное явление в истории Земли (частично благодаря захвату ранее стабильных изотопов). Далее — факт, касающийся нашей темы (по той же заявке)… От гравитационной дифференциации, которую мы уже упоминали, в первоначальной растопленной Земле тяжёлые вещества, металлы и их сплавы, опустились вглубь, образовав железо-никелевое ядро с плотностью 12–13 г/см3 против средней плотности земной коры около 3. В справочнике по изотопной геохимии для урана и тория, главных радиоактивных изотопов нашей планеты, на поверхности почему-то другой; для них наибольшая концентрация указана на поверхности Земли, а в коре — в мантии, в ядре — в сотни, в тысячи раз меньше. Если вспомнить, что плотность тория — 12, а урана даже — 19, то непостижимо, как это они «всплыли» на поверхность?

В общем, никуда они не «всплывали», просто измерили концентрацию этих веществ на поверхности, а какая она в глубинах — никто не знает! Противоестественное предположение, что наличие урана и тория уменьшается в глубине Земли, возникло от того, что эти металлы — основные поставщики радиогенного тепла. Подсчитали: если бы торий и уран в теле планеты были распространены хотя бы равномерно (не говоря о концентрации в недрах), учитывая постоянность их распада, на планете было бы значительно теплее — от 2000 до 8000°С. Земля сияла бы звёздочкой! Поскольку пока этого нет, то в предыдущие миллионы лет вещества (как и другие) не распадались. Начался этот процесс не так давно. Наши славные ядерщики своими действиями только…

О. Б. — Играют с природой в поддавки?

В. С. — Да. И поток радиоактивного тепла из недр планеты будет увеличиваться, участятся извержения, землетрясения будут расти в силе, нагреваться поверхность… Вплоть до выкипания морей, океанов и превращения Земли в ту же звёздочку…

О. Б. — Тогда куда ни кинь, а всё дыркой вверх? Либо кувырком, либо лбом о корягу?!

В. С. — Да нет. Когда распад мира происходит только через цивилизацию, у человечества есть шанс уцелеть. Надо только резко снизить свои потребности…

О. Б. — Умный аскетизм, как говорил Иван Ефремов?

В. С. — Да. Иначе — через четверть века — аминь!

О. Б. — Позвольте, когда экологическая катастрофа уничтожит людей и высших животных, тогда причина распада исчезнет?!

В. С. — Нет. Вы же знаете, что последние полтора века на Земле интенсивно развивается электромеханическая и электронная жизнь. Важно, что мы не знаем предела сложности и универсальности приборов ЭМЭЖ (не хочется сказать — существ, но почему бы и нет?), однако знаем, что по многим свойствам они превосходят нас; и даже если учитывать, что нынешние микропроцессоры находятся на уровне низших позвоночных, всё равно, получается, что за полвека ЭМЭЖ проработала эволюцию (с нашей помощью), которую мы прошли за миллиарды лет. Их — электронно-кристаллических — никто и ничто уже не остановит. Кипящие моря, отравленная атмосфера, землетрясения, радиация? Что им до этого! И планета для них только источник сырья. Они выйдут в вакуум и взрывообразно ускорят процесс «развития» техногенной цивилизации.

О. Б. — Боюсь, что жадные до наслаждения и богатства мировые умники возмущённо закричат: «А-а, вот до чего довела наука и техника! Соблазнили нас слезть с дерева, дали огонь, колесо, телевизор, компьютер, комфорт, рок, кайф!»…

В. С. — Да, многие завизжат: бей интеллектуалов! Да здравствует хэви-метал, групповой секс и возвращение к хождению на четырёх! Прочь идеи и прогресс! И не подумают, что при всех формациях всегда именно духовные плебеи больше всего жаждали вещных благ (это от образования не зависит)! Люди, духовно опередившие массы, всегда проявляли воздержание во всём. Вспомните Сковороду, Рамакришну, Сократа, Сергия Радонежского, Кампанеллу, Шевченко, других подвижников… Не разум довёл до катастрофы, а недостаточный разум…

О. Б. — Да, конечно. Вы склоняетесь к тому, что нужен примат духовной и интеллектуальной жизни. Следует рас-крыть все каналы одухотворения мира!

В. С. — Правильно!

О. Б. — А если планета разогреется от радиоактивного тепла?

В. С. — Тем более, нам надо быть готовыми к катастро-фическим ситуациям. Другого пути просто нет. Путь растущего удовлетворения потребностей — смертельно опасен. Собственно, это чувствуют все, даже без моих таблиц. Сейчас средний житель Земли потребляет материалов и энергии раз в двадцать больше, чем столетие назад, а в развитых странах — в сотню раз. Что же дальше? Планета не резиновая! Опасность должен видеть каждый!

О. Б. — Мне кажется, самоограничение — это не страдание, а радость. Надо сознательно выбрать путь неограниченного духовного развития, а в материальном плане потреблять только необходимое. Сейчас мы гоняемся за буржуазными игрушками, стараемся уподобиться тому, против чего выступали все утописты и коммунисты прошлого.

В. С. — Да. Необходим психологический поворот на 180°: как сейчас гордятся тем, что могут менять рубашки, костюмы, платья чуть ли не каждый день; так предметом гордости должно стать то, что человек будет носить один и тот же наряд годами. Ограниченная пища полезна для здоровья (это знают и йоги, и врачи), а разумный аскетизм, устранение лишних потребностей — это здоровье души. Природа выпустила нас, возможно, только для своей бродильной цели — пусть! Но мы должны её «переиграть», если хотим сохранить свой разум, дух, наилучшее достояние творчества и мудрости для вечности!

Надо избавиться ещё от одной невнятности: все попытки решить экологические проблемы, не уменьшая потребления растущим населением всяческих «благ» — созданием замкнутых технологий, систем очистки, фильтрации, повышения уровня безопасности и т. п. — это лишь попытки разменять рубль на пятак. Четверть века только кое-как протянем, а дальше — конец! Пора проснуться…

О. Б. — Идее разумного аскетизма — более пяти тысяч лет. Предки хорошо понимали проблему, которую мы обсуждаем. Может, интерпретировали не с позиций точного знания, но понимали. Да, я согласен с вами — потребляющее человечество уже подписало себе смертный приговор. А если сдерживать себя, то…

В. С. — О, здесь много новых открытий! Недаром идеи аскетизма (осмеянные, униженные, ошельмованные!) живут так долго. А многие нынешние доктрины меркантилизма и прагматизма стареют на протяжении какого-то десятилетия! Исследовать Вселенную душой — мы этого ещё и не пробовали!

О. Б. — Прекрасные слова: исследовать душой! Об этом мечтали Сковорода, Платон, Рерих... К этому призвал Циолковский, мечтавший об «огненном человечестве», которое должно было отождествлять себя с самой Вселенной!

В. С. — Естественный распад планеты, когда он даже надвигается, не может быть таким взрывоподобным, как цивилизационный (из-за нарастания «потребностей»): вместо четверти века мы для духовной перестройки имеем века! Может быть, и тысячелетие. Десятки поколений принципиально иного развития для овладения могущественной силой во Вселенной…

О. Б. — Вы имеете в виду психоэнергетику?

В. С. — Да. Теперь силой своей психики (жаждой благ, счастья, соперничеством, войнами, творением технологической лавины) мы совместно осуществляем процесс, по масштабам равнозначный сотворению мира. Только, увы, с противоположным знаком! Это факт, гораздо более очевидный, чем всякие там телепатические эксперименты. Это подтверждение реального действия психических сил. Единственно, мы не смеем утверждать, что эти пси-силы наши. Не мы управляем эмоциями, а они нами! А вот когда овладеем собой, своими чувствами и психикой, а в связи с тем и духовной силой мира, которая проявляется преимущественно только через людей! — тогда мы станем богами! И настолько богами, что (позвольте пофантазировать) не обязательно будет существование даже породившей нас планеты. «Земля — колыбель человечества, — говорил Циолковский, — но нельзя же вечно жить в колыбели». Эта мысль может иметь не только то содержание, которое мы вкладываем в неё.

О. Б. — Здесь я с вами согласен на все сто процентов. Даже без предположения о грядущем кризисе. Древо человечества должно вырасти в безмерность. Остановка для любого явления — смерть. Либо бабочка в куколке откажется от своей предыдущей «гусеничности» и вылетит из своего кокона-тюрьмы на свободу, или, если она испугается перемен и захочет сохранить свой предыдущий «потребительский» образ жизни, — погибнет, струхнет, исчезнет…

В. С. — О том и речь. Такова альтернатива современному — плебейскому, если называть вещи своими именами, — развитию мира. Итак, вполне возможно, что экологическое потрясение действительно толкнёт нас, в конце концов, к лучшему будущему, к чисто человеческому существованию.

О. Б. — Наша эпоха доказывает, что, возможно, разбуженное человечество всё-таки возьмётся за ум…

Спасибо настоящему ценителю творчества Владимира Савченко Pirx Алексею Никольскому !

https://fantlab.org/work273961

https://fantlab.org/edition63307

Олесь Бердник: — Володимире Івановичу, я щойно познайомився з рукописом вашого нового роману «Посада у Всесвіті». Це, як на мене, дуже глибокий і тривожний твір, який звертається до розуму й серця читача і спонукає до парадоксального мислення. Він якраз вимагає того, що необхідне в нинішню епоху. Зважаючи на всеохопне значення прогностичних ідей, висловлених у романі, хотілося б, щоб і ширший загал мав поняття про зроблену вами спробу, скажемо умовно, «аналітичного пророцтва»…

Володимир Савченко: — І все ж це поняття означає всього-на-всього передбачення, а в цьому випадку — наукове передбачення, гіпотезу.

О. Б. — І ще одна заувага: як розуміти зміст заголовка «Світ перед закипанням?..» Тут наголошується, що люди, вся біосфера, так звана мертва природа, перебувають у стані, який можна уподібнити до «закипання». Гадаю: наслідки такого процесу легко усвідомити — руйнація статус-кво, катастрофічне порушення рівноваги в природі. Чи так?..

В.С. — Приблизно так. По суті — ми свідки (й сучасники) налагодженого, всеохопного — від розпадання атомів до піднесень трудової та творчої активності єдиного процесу, грандіозного космічного вихору…

О. Б. — Але це доводиться сприймати із сумнівами й непевністю.

В. С. — То хто ми такі, щоб ставати всесвітньому процесові поперек шляху? Це щось на кшталт «доносу» на цивілізацію… Але річ у тім, що злочинців тут нема. А от дурнів чимало: можливо, всі п’ять мільярдів населення. А де ж злочинці? Хіба що творець гіпотези, якого читачі охрестять «ворогом людства». А що ворогом поступу й цивілізації — це напевне!

О. Б. — Звідки такий песимізм? Нині багато суворих і тривожних передбачень щодо прийдешності. Головне — яку мету ставить автор ідеї?

В. С. — Я викладаю все це з вірою в людину — як в істоту, яка зможе збагнути, а збагнувши — змінити свою поведінку… Ну, годі роздумувати — мерщій за діло. Є таблиця. На ній схематично зображені явища початку життя: світу речовин узагалі, а потім і нашої планети. Це подано настільки узагальнено, що не треба застосовувати якусь певну історію: байдуже, як усе це виникло, — важливо, що воно існує. І — от ви лиш гляньте! — поєднані з ними, скажемо обережно, явища нашої цивілізації як глобального процесу, що змінюють світ і нас…

О. Б. — Думка Вернадського: людська діяльність — це геологічний процес…

В. С. — Цілком правильно. Я зумисне розташував явища не натрусом, а послідовно, так, як вони відбувалися: одні раніш, інші пізніш. Ну, будь ласка…

А) Явища початку світу

0. Утворення атомних ядер, синтез їх у зоряних процесах. Тенденція: спочатку легкі, потім середні, важкі; на них процес уже згас, його змінив природний розпад (переважно тяжких ядер).

Б) Явища цивілізації

Прискорення розпаду й особливо поділ тяжких атомних ядер в енергетичних і технологічних реакторах. Тенденція: а) наростання потужності пронесу, б) поширення процесу на середні речовини («осколкові», опромінені тощо).

1. Утворення планети й збільшення її маси шляхам акреції: гравітаційного зближення й злипання первісних грудок речовини. Тенденція: спочатку зближаються і злипаються крупні грудки, а в процесі виснаження «протохмари» — дедалі дрібніші й дедалі рідше.

Виникнення й розвиток космонавтики — тобто об’єктивно безповоротного або майже безповоротного (спускові апарати, що становлять мізерні частки відсотка від мас систем запуску, включно з паливом) видалення із Землі дедалі більшої кількості речовин. Тенденція: спочатку запускали дрібні тіла, зрідка й близько, потім — більші, частіш і далі,

2. Гравітаційне ущільнення й диференціація речовини планети (важкі в глибині, легші — в корі й на поверхні). Руйнування й осідання міхурів киплячої лави (скажімо, на Місяці). Тенденція: міхурі спочатку великі, густі й тонкостінні, а щодалі — дрібніші, рідші, щільніші. Залишки цих міхурів — вулкани. Середня щільність планети збільшується, розмір зменшується.

Будівництво міст, споруд, тунелів, створення масштабних транспортних засобів — від автомобілів до кораблів і ракет (об’єктивно все це — грудки речовини з порожнечею), добування «корисних копалин» (підйом — на поверхню, в корі утворюються порожнини). Тенденція: вище, більшою кількістю, масивніше, тонкостінніше, — а стосовно видобутку — все глибше й осяжніше, і виконують це хутчій та блискавичніше. Розмір планети нарощується, щільність зменшується.

3. Заспокоєння тверді, поява стійкого — як у великих, так і в малих подробицях — рельєфу; зменшення кількості й потужності лавин, зсувів, вивержень, просідань кори.

Наростання мінливості рельєфу за рахунок будівництва, добування матеріалів, прокладання шляхів, мостів, тунелів: збільшення рухливості тіл на поверхні Землі — кількістю, розміром, масою, швидкістю та відстанню переміщення; вплив розвитку транспорту на гідросферу, атмосферу та найближчий космос.

4. Енергетика охолодження планети. Загальне зменшення температури землі, гідро— й атмосфери. Зменшення кількості, розмірів, потужності й температури місцевих осередків виділення тепла.

Зростання кількості, потужності й роботи джерел тепла, що споживають сонячну енергію, системи опалення, двигуни внутрішнього згорання, ТЕЦ, ТЕС, АЕС; вся їхня енергія зрештою перетворюється на тепло. Підвищення середньої температури атмосфери, вод і навіть ділянок землі (міста, промкомплекси).

5. Випромінювання охолоджуваної планети. Електромагнітне випромінювання планети переходить від видимого світла до інфрачервоного, до субміліметрових, міліметрових, санти— і дециметрових хвиль радіодіапазону (закон зміщення Віна). Зменшуються кількість, розміри і яскравість локальних вогнищ, світла (виверження лави, газових факелів тощо).

Зростають кількість, розміри, яскравість і потужність джерел світлового (ліхтарі, вікна споруд, реклами, кіно й телеекрани), інфрачервоного випромінювання (всі нагріті об’єкти промисловості й побуту), а також радіодіапазонів (антени радіо— та телестанцій, радари, ВЧ-печі, іскрові й дугові технічні розряди…). Тенденція в передачі інформації: нарощення частот — від довгих хвиль до коротких, до УКХ, деци-, санти— і мілі— та субміліметрових.

6. Чітке виділення гідросфери (із первісного туману й каламуті); утворення річок із глибоким вузьким річищем, очищення вод у них і в озерах самофільтрацією; очищення морських вод (осідання каламуті); не збагнене ще наукою очищення артезіанських вод. Виморожування залишків вологи з атмосфери в льодовики Антарктиди, Гренландії, Ісландії, гірських країн — завдяки чому бачимо ясне небо.

Забруднення річищ дамбами, розтікання річок у штучні «болото-моря». Пересихання й заболочування малих річок. Прискорення танення гірських льодовиків. Збільшення кількості хмарних днів. Процес мішанини стихій.

О. Б. — Що ж, таблиця справді дивовижна, коли порівняти з космогонічною схемою праіндійських міфів, то спочатку діють Брахма — Вішну, формуючи світи, поліпшуючи їх, очищаючи, гармонізуючи, а нині мовби стрімко розгортається спіраль завершення, руйнації — дія духу Шиви…

В. С. — Можна скористатися й таким символом. Попередники були не дурніші від нас, може, набагато мудріші.

О. Б. — Руїнницька тенденція яскраво виявляється після виникнення життя, а особливо розуму на планеті. Отже, ви вважаєте, що мертва природа діє гармонійніше, розумніше, ніж так зване життя, і зокрема — мисляче життя?

В.С. — Всі процеси початку, як антиентропійні, можуть бути приписані живій істоті — планеті. Тільки, не доведи боже, ще ідеалізм припишуть. Так що давайте глянемо на академічно живі процеси. Ось перед нами:

1. Виникнення й розвиток життя — від найдрібніших організмів до найбільших. Вихід життя із моря, поширення на суші.

Винищення найбільших тварин суші, річок та морів (дивися Червоні книги), руйнування їхнього середовища (особливо на суходолі, в річках та озерах). Скорочення строку життя «м’ясних порід» домашніх тварин (варіант винищення).

Виникнення й поширення промислових (біологічно непридатних для життя) зон.

2. Виникнення й повсюдне поширення на суші родючих ґрунтів. Поширення лісів.

Ерозія ґрунтів і зменшення родючості сільськогосподарських угідь. Виникнення пустель на місці пасовиськ (від перевипасу). Винищення лісів.

3. Найчудовіший утвір природи, власне, планети, оскільки обопільно брали участь біо— й геопроцеси: створення «енергетичного конденсатора» і його зарядка. З одного боку, в землі, — вугілля, нафта, горючі сланці й гази, з іншого в атмосфері, кисень та озон. При цьому різко зменшився вміст вуглекислого газу в повітрі.

Руйнація й розрядка цього «конденсатора» видобутком і спалюванням мінерального палива. Кількість вуглекислоти в атмосфері зростає, золи й диму — також.

О. Б. — Отже, діють сили природи і сили людини…

В.С. — Так, людства. Це точніше. Чи багато один може накапостити? Дев’ять дзеркально-симетричних у часі явищ, які майже цілком передають ситуацію на планеті. Вони симетричні і в тенденціях, і, — я вже наголошував, — у побудові того, «що раніш, що пізніш». Недарма я позначав нулем виникнення атомних ядер, світу речовин — раніш цього нічого не може бути. І нині — руйнування ядер у реакторах — новітнє явище в цивілізації, одне з найостанніших.

О. Б. — Ви хочете сказати, що випадковості у цих порівняннях не може бути?

В. С. — Виключаю випадковість. Мене, як фантаста й інженера, найбільше вразили два порівняння. По-перше, дзеркальна симетрія акреції й космонавтики («най-най» для фантастів, скільки намріяно, написано!) — аж до того, що, коли прокрутити в зворотний бік плівку зі знятим запуском ракети, то матимемо картину падіння метеорита…

О. Б. — Дозвольте… Акреція й донині додає планеті більше метеоритної речовини, ніж космонавтика розкидає. Хіба не так?

В. С. — Так. Майже мільйон тонн щороку. Але важлива специфікація: що робить природа, а що — люди! Далі — поглянемо на історію розвитку радіо — а потім і телезв’язку. Там зібрано найтонші, найцікавіші винаходи (їх просто лавина!), але все це для передачі найцікавішого, найрозумнішого в нас: інформації. Радіо— і телеповідомлення, музика, фільми, репортажі, телемости… а що вища переносна частота, то більше напихається в неї інформації,— от і освоюють КХ, УКХ, санти-, мілі-, все більше антен, станцій, передавачів… а кінцевий результат — зсув частотного максимуму в електромагнітному випромінюванні планети — за законом Віна — як для болванки, що нагрівається! Ми… такі мудрі, такі далекоглядні, а тут — на тобі! — сидимо на вулкані, який самі розкочегарюємо!

О.Б. — Гадаю, сьогодні важко здивувати когось «пророцтвами»: всі часописи й газети кричать про екологічну загрозу, демографічну, мілітарну тощо.

В.С. — Все те — лише аспекти головного процесу розпадання. Оце й стримує: чи варто говорити вголос про такі припущення?

О.Б. — Гадаю: варто. Люди мають задуматися над кінцевим результатом своєї техногенної діяльності, як вона складається тепер.

В.С. — Гм! Бактеріям бродильного ферменту ніхто не повідомляє: «Братці, кінцевим результатом вашої діяльності буде запузирення тіста, воно зійде — і всім вам «стане добре». Але потім, коли господиня поставить паляницю в піч, для вас настане «екологічна криза». Тому — міняйте свою поведінку, кінчайте «бродити». А тут…

О.Б. — Не перегинайте палиці. Хоча у вашій схемі роль науки й не вельми весела, проте… слід розмежовувати зло й добро…

В.С. — Задля об’єктивності знехтуємо поняттями «добра» й «зла», роль науки не назвеш ні поганою, ні хорошою…

О.Б. — Чому?

В.С. — Бо це «добро» і «зло» для людини, а сама людина — для планети не подарунок. Повторюю, роль — другорядна в цьому процесі. Погляньмо на це з космічного погляду. Ми ніколи не спостерігали за народженням світів, проте знаємо дещо про рідну планету та її сусідів, і завжди виходимо з думки: виникло ж усе це якось! — тож і будуємо доволі зграбні (хоч і не бездоганні) теорії про те, як все це могло відбуватись природним шляхом, тобто на основі законів фізики тяжіння, співударів тіл, тепла, розпаду ізотопів, хімії… Адже простіш не може й бути. Ми також не бачили й руйнування планет: тут нам навіть ні від чого танцювати за умоглядних припущень. Як, справді, зникає така велика, міцна і щільна куля, від яких причин? Хіба тільки під час космічної катастрофи: спалаху Сонця, падіння метеорита — знову ж таки — фізики… Та скільки очікувати такого явища? Мільйони, мільярди літ?

О.Б. — Тобто з погляду фізики планетні системи мають у запасі майже необмежений час існування й розвитку.

В.С. — Саме так! А тепер з огляду на ідею, яку ми обговорюємо, спростовується й непорозуміння космологів, фахівців у галузі «контактів». Найчіткіше це висловив Йосип Шкловський: коли ми за два-три останні сторіччя досягли такого науково-технічного злету й сили, що освоюємо космос, спостерігаємо далекі галактики, то яких же воістину вселенських потужностей, контролю й проникнення у всі зоряні системи здобули цивілізації, то виникли раніше від нас. Уявіть: вони розвивалися мільйони мільярдів років! Все це мало б виявитися в наших спостереженнях, «старші брати» якось би дали нам про себе знати, підтримали б нашу «іскорку розуму». А втім, ніде жодного знаку! Професор Шкловський навіть стверджує на цьому «факт» винятковості цивілізації; ми, мовляв, одні-єдині на всі 200 мільярдів зірок Галактики.

О. Б. — У Дарвіна чудова думка: «Мертва мати не може породити живих дітей!» Звідси випливає: коли життя виникло на Землі, то воно закономірне явище Живого Всесвіту. Ціолковський писав: життя вирує у Безмежжі.

В. С. — Може, й вирує… Як, скажімо, ті ж бактерії в тісті. І так само хутко щезає. А Шкловський з факту мовчання Всесвіту виводить зарозумілі антропоцентричні висновки: ми, мовляв, розумні, все, що ми творимо, — мудре й чудове, справжня історія Землі (і Сонця, й Галактики) починається з нас, а все, що передувало нам, — від «корисних копалин» до сприятливого клімату — лише підготовка до «космоісторії». Які там, у біса, мільярди років розвитку! Треба мати мужність глянути в очі правді: все, що ми вважаємо своєю розумною діяльністю, по-перше, не наше, а по-друге, не розумніше, ніж, скажімо, у броунівського руху молекули. Природа створила нас «під завісу», на закінчення вистави й запрограмувала — із жадобою щастя — на барвистий спалах! В інших світах — аналогічно: на Венері й Марсі щось подібне вже сталося…

О. Б. — Думка не з оригінальних. Фрідріх Енгельс також чітко виклав діалектичне кредо: найвищий цвіт матерії — мислячий дух, із залізною необхідністю він виникає, потім щезає…

В.С. — Пам’ятаю!.. Потім знову виникає — із такою ж, «залізною», необхідністю. Все це так, проте тут не сказано про механізми й динаміку всього процесу. Існує єдиний — це головне! — процес еволюції матерії. Не нав’язуватиму свого погляду, але, по-моєму, це щось настільки первісно просте, що мудрагельські слова «еволюція», «поступ» для них навіть надмірні. Радше, це просто потік простору й часу, штуки набагато потужнішої й щільнішої, як нам здається… Ну, така собі хвиля-пульсація, хвиля-струмінь часу. Як на хвилі в океані, коли її здійме й покотить шторм, вся піна збивається у красивий білий баранець на гребені, ось так і в цієї об’ємно-чотиривимірної хвилі-струменя під час створення й розгону-натиску вся речовинна квантова «піна» енергії збивається в грудку, в кулю, в планети… Цей процес охоплює все: і те, що ми називаємо «законами природи», і те, що охрестили «життям», і, навіть страшно сказати, те, що називаємо вищими проявами свого існування: «розум», «психіка», «творчість», «праця», «любов»… Ми можемо уявляти про себе казна-що — первісному потокові буття до цього байдуже, тим більше, що він у своїй космічній доцільності, напевне, не знає й таких термінів…

О. Б. — Володимире Івановичу, я згоден і не згоден із вами. Згоден, бо ми, справді, в полоні потужного потоку простору-часу. А не згоден, бо такий процес всеохопний, вічний, невідворотний. Моя думка така: основне буття, першобуття — цільне, гармонійне, «спокійне» (спокій як внутрішня рівновага). А буття, яке бачимо ми (і виступаємо його учасниками), — це відхід од «спокою», катастрофа, вихор. Скажімо так: ми падаємо в чорну діру, в регіон сколапсованої зірки…

В. С. — Тільки не кажіть мені про «колапс», я не визнаю такого явища…

О.Б. — Чорну діру я розумію, як своєрідну «пору» в тканині універсуму, як «провал» у Гіперсвіт, Гіперпростір, куди засмоктує речовину нашого космосу. Такий «космовир» і створює те, що ви називаєте «струменем часу-простору». На мій погляд, природа створила нас для того, щоб розум зарадив катастрофічній ситуації, щоб, заволодівши важелями космічної могутності, вивів цілий регіон буття із зоряної пастки. Із інферного часу-простору. Тобто завдяки нам природа намагається вилікувати себе…

В.С. — Це цікава ідея, але в ній — лише самі побажання. Поки що ми спостерігаємо інше: всеохопну дезінтеграцію. Першопричина вихору часу-простору мене тут не цікавить. Обговоримо сам процес. Отой потік несе наш «міні-Всесвіт» — Землю, та от його натиск слабшає, виснажується. Все, що має початок, має й кінець. Настає час розсмоктатися й «баранцеві піни». Згодьтеся, важко уявити, щоб цей процес супроводжували ті ж явища, що й спочатку, коли грудка «піни» збивалася, набирала краси, виразності й форми кулі. Мають відбуватися інші явища! Ми і є ці інші. Навіть не ми, певною мірою живі й певною мірою мислячі істоти, а явище називатиметься Механічно-Енергетичною Цивілізацією… Вона ж — НТР.

О.Б. — Багато поколінь мріяло, що поступ науки допоможе нам оволодіти законами природи, «загнуздати» її…

В.С. — Абсурдні сподівання! Як цнотлива дівчина не відає, навіщо в неї те й інше, а потім у коханні й за наступного материнства все виявляється до діла, так і нині стають зрозумілі багато чеснот людини (зовсім не обов’язкових для розумної істоти), чеснот, шкідливих для всієї світової громади, для нашої історії.

О. Б. — Які саме?

В.С. — Це скоріше античесноти: хтивість, агресивність, злоба, облудність… усе, що призводить до «наслідків без достатніх причин», як влучно зауважив Ніцше. Адже такого нема навіть у тваринному світі! З одного боку, ми настільки близькі, що можемо мати потомство від різних рас і націй, співпрацювати, розуміти мову один одного, а з іншого боку — замість співпраці й дружби — історія війн, завоювань, винищення народів. Кривава, безтямна, підступна історія! Вона породила соціальний страх — навіть жах! — до ядерно-космічного розпалювання. Скажіть щиро: чи виникли б космонавтика-антиакреція, ядерні ракети, а тим паче — Фау-2 та бойові літаки? А дідька лисого!

О.Б. — Це так. Ціолковський логічно доводив, що космічна ера настане через сотні років…

В.С. — Ото ж бо й воно! А фізики-теоретики (Ейнштейн, Бор, Шредінгер та інші) напередодні запевнили, що «атомну енергію» люди освоять хіба що через сотню років. Нас буквально взяли за шкіру і змусили прискорити ці процеси — всупереч нашим інтересам. То страх, що Гітлер випередить, потім взаємний жах Заходу й Сходу! Те саме сталося і з кібернетикою та з іншою інформаційно-технологічною навалою!

О.Б. — Тут я з вами згоден. У більшості випадків ми вже не господарі ситуації — дії нам продиктовані «розвитком» (радше — ланцюговою реакцією) техногену. Практично так звана екологічна криза — та й мілітарна, демографічна, економічна тощо — не піддається контролю, попри всі «постанови», «закони» про захист і тому подібне. Забруднення Байкалу, Свитязю, Іссик-Кулю, Великих Озер, Ладоги, перетворення майже всіх річок світу на «болото-моря», як ви кажете, а океанських вод на планетарну клоаку — що цьому можна протиставити, крім палких виступів? Ми не контролюємо нічого — ні динаміки будівництва, ні виснаження ґрунтів, ні знищення озонового шару в атмосфері, ні відпливу людей із села, ні нахабної «меліорації», що оголосила війну всьому живому…

В.С. — От бачите: ви самі розумієте, що вся наша діяльність, якою ми пишаємося, — лише імператив космічного потоку, лише інструмент для завершення певного циклу.

О.Б. — Колись таку силу називали всемогутнім Богом…

В.С. — Хіба в назві суть? Головне, що цей процес всеохопний. До того ж — творець. Він створив наш світ (хоч і не за шість днів). І коли він не вічний, то, зрештою, незмірно довговічніший, ніж ми з вами. До речі, ви помічали, що віруючі люди, які усвідомлювали існування якихось «вищих» сил, перед якими вони майже піщинки, були душевно здоровіші від невіруючих, особливо сучасних, звихрених напругою божевільної технізації? Втрати, помилки — що ж! — «так потрібно Богові», нагрішив, наламав дров — «лихий поплутав». А ми у всьому бачимо помилки — свої, чужі; вимагаємо відповідальності, кари, відшкодування збитків… а в підсумку — гляньте на таблицю.

О.Б. — Коли судити з ваших таблиць, то результати того, що зображено внизу, — діло рук радше диявола, а не Бога!

В.С. — Не Бог і не диявол — природний процес. І те, що він діє через нас, через наше самоствердження, страхи, війни, владолюбство, тиранію, жадобу щастя, як і на початку творення, з допомогою законів фізики, — знаєте, що це означає?

О.Б. — Що?

В.С. — Що психічне життя людства — таке ж просте явище у Всесвіті, як і вселенське тяжіння, як теплота — електрика — випромінювання… як і саме життя, коли на те пішло, — первісне, що не потребує наших недолугих пояснень, життя Всесвіту! Що таке «самоствердження», якщо абстрагуватися від отого «само»? Сплеск матеріальної дії, притаманний нам. Була цільна хвиля-струмінь часу, яка породила світ, — а насправді вона розтікається безліччю струмочків… через нас… Ще Андрій Платонов це збагнув — часову первинність нашої психіки: в «Котловані» у нього висловлена прекрасна формула: «Діти — це час, який дозріває в свіжих тілах». Час діє через нас. Час спаду? Чи вибуху?

О.Б. — Гаразд, хай так. Та невже природа не змогла б обійтися без людей. Руйнація через творення? Чи не простіше б «запустити» якийсь природний фізичний процес?

В.С. — Гадаю: цей процес діє не лише через нас. Кілька років тому, після Чорнобиля (може, підштовхнутий ним), я подав до Держкомітету в справах винаходів та відкриттів СРСР дві заявки на відкриття: явища поривчастості радіоактивного розпаду та явища наростання такого розпаду. Комітет зареєстрував мою заявку, а вчені з Академії наук зарубали не вельми доказово: як посмів? хто дозволив? Оскільки чіткого «розгрому» не було (та й чи можливий він за теперішнього стану теорії ядра?), мої ідеї лишаються в силі: а) постійні розпаду далеко не постійні та б) розпад цей — молоде й активне явище в історії Землі (частково, завдяки захопленню раніше стабільних ізотопів). Далі — факт, що стосується нашої теми (з тієї ж заявки)… Від гравітаційної диференціації, яку ми вже згадували, в первісній розтопленій Землі важкі речовини, метали та їхні сполуки, спустилися вглиб, утворивши залізо-нікелеве ядро з щільністю 12–13 г/см3 проти середньої щільності земної кори близько 3. В довіднику з ізотопної геохімії для урану й торію, головних радіоактивних ізотопів нашої планети найбільша концентрація вказана на поверхні Землі, а в корі — в мантії, в ядрі — в сотні, в тисячі разів менша. Коли згадати, що щільність торію — 12, а урану навіть — 19, то незбагненно, як це вони «спливли» на поверхню?

Одне слово, нікуди вони не «спливали», просто зміряли концентрацію цих речовин на поверхні, а яка вона в глибинах — ніхто не відає! Протиприродне ж припущення, що наявність урану й торію зменшується у глибині Землі, виникло від того, що ці метали — основні постачальники радіогенного тепла. Підрахували: коли б торій та уран у тілі планети були поширені бодай рівномірно (не кажучи про концентрацію в надрах), то, зважаючи на одвічність їхнього розпаду, на планеті було б значно тепліше — від 2000 до 8000 °C. Земля сяяла б зірочкою! Оскільки поки що цього нема, то в попередні мільйони років ті речовини (як і інші) не розпадалися. Почався цей процес недавно. Наші славні ядерники своїми діями лише підтримують його…

О.Б. — Грають із природою в піддавки?

В.С. — Атож. І потік радіоактивного тепла з надр планети збільшуватиметься, почастішають виверження, землетруси зростатимуть у силі, нагріватиметься поверхня… Аж до википання морів, океанів і перетворення Землі на ту ж таки зірочку…

О. Б. — Тоді хоч куди кинь, а догори діркою? Чи сторч, чи лобом об корч?!

В.С. — Та ні. Коли розпад світу відбувається лише через цивілізацію, людство матиме шанс вціліти. Треба тільки різко зменшити свої потреби…

О.Б. — Розумний аскетизм, як казав Іван Єфремов?

В.С. — Так. Інакше за чверть віку — амінь!

О.Б. — Дозвольте, коли екологічна катастрофа знищить людей та й вищих тварин, тоді причина розпаду щезне?!

В.С. — Ні. Ви ж знаєте, що останні півтора століття на Землі інтенсивно розвивається електромеханічне і електронне життя. Важливо, що ми не знаємо межі складності й універсальності приладів ЕМЕЖ (не хочеться сказати — істот, а чому б і ні?), проте відаємо, що за багатьма властивостями вони переважають нас; і навіть коли зважати, що нинішні мікропроцесори перебувають на рівні нижчих хребетних, все одно, виходить, що за півстоліття ЕМЕЖ досягло еволюції (з нашою допомогою), яку ми пройшли за мільярди років. Їх — електронно-кристалічних — ніхто й ніщо вже не зупинить. Киплячі моря, отруєна атмосфера, землетруси, радіація? Що їм до цього! І планета для них лише джерело сировини. Вони вступлять у вакуум і вибухоподібно прискорять процес «розвитку» техногенної цивілізації.

О.Б. — Боюсь, що жадібні до насолоди й багатства світові розумники обурено заволають: «А-а, от до чого довели наука й техніка! Спокусили нас злізти з дерева, дали вогонь, колесо, телевізор, комп’ютер, комфорт, кайф!»…

В.С. — Так, багато хто заверещить: бий інтелектуалів! Хай живе груповий секс і повернення до ходіння на чотирьох! Геть ідеї й прогрес! І не подумають, що за всіх формацій завжди саме духовні плебеї найбільше прагли до речових благ (це від освіти не залежить)! Люди, які духовно випередили маси, завжди виказували стриманість у всьому. Згадайте Сковороду, Рамакрішну, Сократа, Сергія Радонезького, Кампанеллу, Шевченка, інших подвижників… Не розум довів до катастрофи, а недостатній розум…

О.Б. — Звичайно, так. Ви схиляєте до того, що потрібен примат духовного й інтелектуального життя. Слід розкрити всі канали одухотворення світу!

В.С. — Правильно!

О.Б. — А якщо планета розігріється від радіоактивного тепла?

В.С. — Тим більше, нам треба бути напоготові перед катастрофічними ситуаціями. Іншого шляху просто нема. Шлях «зростаючого задоволення потреб» — смертельно небезпечний. Власне, це відчувають усі, навіть без моїх таблиць. Нині середній житель Землі споживає матеріалів та енергії разів у двадцять більше, ніж століття тому, а в розвинених країнах — в сотню разів. Що ж далі? Планета не гумова! Небезпеку має бачити кожен!

О.Б. — Мені здається, самообмеження — це не страждання, а радість. Треба свідомо обрати шлях необмеженого духовного розвою, а в матеріальному плані споживати лише цілком необхідне. Зараз ми ганяємося за буржуазними цяцьками, стараємось уподібнитись тому, проти чого виступали всі утопісти й комуністи минулого…

В.С. — Так. Необхідний психологічний поворот на 180°: як нині пишаються з того, що можуть міняти сорочки, костюми, сукні ледве не щодня; так предметом гордості має стати те, що людина носитиме одне й те саме вбрання роками. Обмежена їжа корисна для здоров’я (це знають і йоги, і лікарі), а розумний аскетизм, усунення зайвих потреб — то здоров’я душі. Природа випустила нас, можливо, лише для своєї бродильної мети — хай! Але ми маємо її «переграти», коли хочемо зберегти свій розум, дух, найкращі надбання творчості й мудрості для вічності!..

Треба позбутися ще однієї невиразності: всі спроби розв’язати екологічні проблеми, не зменшуючи споживання зростаючим населенням усіляких «благ» — створенням замкнутих технологій, систем очищення, фільтрації, підвищення рівня безпеки тощо — це лише спроби розміняти карбованець на п’ятак. Чверть століття ще сяк-так протягнемо, а далі — гаплик! Час прокинутися…

О.Б. — Ідеї розумного аскетизму— понад п’ять тисяч років. Пращури добре розуміли проблему, яку ми обговорюємо. Може, інтерпретували не з позицій точного знання, але розуміли. Так, я згоден з вами — споживаюче людство вже підписало собі смертний вирок. А коли стримувати себе, то…

В.С. — О, тут багато нових відкриттів! Недарма ідеї аскетизму (осміяні, зневажені, ошельмовані!) живуть так довго. А багато нинішніх доктрин меркантилізму та прагматизму старіють упродовж якогось десятиліття! Дослідження Всесвіту душею — ми цього ще й не пробували!..

О.Б. — Чудові слова: дослідження душею! Про це мріяли Сковорода, Платон, Реріх… До цього закликав Ціолковський, який мріяв про «вогняне людство», що мало ототожнювати себе із самим Всесвітом!..

В.С. — Природний розпад планети, коли він навіть насувається, не може бути такий вибухоподібний, як цивілізаційний (через наростання «потреб»): замість чверті століття ми для духовної перебудови маємо віки! Може, й тисячоліття. Десятки поколінь принципово іншого розвою для оволодіння наймогутнішою силою у Всесвіті.

О.Б. — Ви маєте на увазі психоенергетику?

В.С. — Так. Тепер силою своєї психіки (жадобою благ, щастя, суперництвом, війнами, творенням технологічної лавини) ми спільно здійснюємо процес, за масштабами рівнозначний творенню світу. Тільки, гай-гай, з протилежним знаком! Це факт, набагато очевидніший, ніж усякі там телепатичні експерименти. Це — підтвердження реальної дії психічних сил. Єдине, ми не сміємо твердити, що ці пси-сили наші. Не ми керуємо почуттями, а вони нами! А от коли оволодіємо собою, своїми почуттями й психікою, а у зв’язку з тим і духовною потугою світу, яка переважно виявляється тільки через людей! — тоді ми станемо богами! І настільки богами, що (дозвольте пофантазувати) не обов’язковим буде існування навіть планети, яка породила нас. «Земля — колиска людства, казав Ціолковський, — та не можна вічно жити в колисці». Ця думка може мати не лише той зміст, що його ми вкладаємо в неї…

О.Б. — Тут я з вами згоден на всі сто відсотків. Навіть без припущення про прийдешню кризу. Древо людства має вирости у безмір. Зупинка для будь-якого явища — смерть. Або метелик у лялечці відмовиться від своєї попередньої «гусеничності» і вилетить зі свого кокона-в’язниці на волю, або, коли він злякається змін і захоче зберегти свій попередній, «споживацький» спосіб життя, — загине, струхне, щезне…

В.С. — Про те й мова. Така альтернатива сучасному — плебейському, коли називати речі своїми іменами, — розвитку світу. Отож, цілком можливо, що екологічне потрясіння справді штовхне нас, зрештою, до кращого майбутнього, до чисто людського існування.

О.Б. — Отож, наша епоха доводить, що, можливо, розбуджене людство візьметься все-таки за розум…

Журнал «Україна»

№ 5/1989