Піонерія №3/1933 с.1-5 М. Трублаїні. Берег невідомого острова. мал. М. Худяка

Піонерія №12/1933 с.19-21 В. Владко. Снайпер (вх. до "Аероторпеди повертають назад") мал. В. Гольмана http://fantlab.ru/work205603

Піонерія №1/1937, с.23. Я. Кальницький. Тримоторний "Юнкерс".

Піонерія №6/1937, с.42-45. М. Романівська і Я. Кан. Таємниче зникнення. мал. М. Щеглова. ФАНТАСТИКА

Піонерія №7/1937, с.2-7. М. Трублаїні. Завоювання Льодовитого океану.

Піонерія №9/1937, с.15-20. М. Трублаїні. Сорочка капітана Хозе Індальєго..мал. М. Штаєрмана.

Знання та праця №20-21/1933 с.15-18 М. Трублаїні. З Півночі мчав ураган. мал. М. Худяка.

Знання та праця №22/1934 с.5-8. Я. Кальницький. Випадок на Новій Землі., №23/1934 с.7-11 (с.11- анонс АВ на 1935), № 24/1934 с.4-8. мал. М. Глухова.

Знання та праця №6/1937, с.2 обкл.+с.3 обкл. М. Трублаїні. У юних моряків.

Знання та праця. №7/1937 с.2-5. М. Трублаїні. Тільки смілим покоряються моря.

Знання та праця №3/1938 с. 1-3. М. Трублаїні. День в Індійському океані.

Знання та праця №4/1938 с. 3-5. М. Трублаїні. 274 героїчних днів.

Знання та праця №6/1938. с.6-8. М. Трублаїні. Рибалка з "Альбатроса", мал. М. Штаєрмана.

Знання та праця №10/1938 с. 2-4. В. Владко. Майстер більшовицької швидкості (нарис).

Знання та праця №6/1939 с. 5-6 В. Владко. Невипадкові випадки (нарис). мал. М. Штаєрмана.

Знання та праця №2/1939 с. 10-11 В. Владко. Коли б вона зникла. мал. М. Худяка. ФАНТАСТИКА

Літературний журнал (до серпня 1936 — Червоний шлях, м. Харків) №3/1937. с.10-23 М. Романівська. Батько (оповідання).

часопис "Піонерія" №6 / 1937 р., с. 42-45

Більшовиченята

В. Владко. Чому я люблю "Знання та праця". часопис "Знання та праця", №20-21/1933 р.

******

Владко В. , мал. М. Штаєрмана: Невипадкові випадки (Неслучайные случаи). часопис "Знання та праця" №6/1939 р. с.5-6 науково-популярний нарис

Владко В. Майстер більшовицької швидкості /Мастер большевистской скорости/ (нарис про машиніста-стаханівця Петра Кривоноса/очерк о машинисте-стахановце Петре Кривоносе). часопис "Знання та праця" №10/1938 р. , с.2-4

Запостил на память обложку с предложением переиздать в "Миллиорке" (можно как детско-юношескую приключенческую ) и вскоре оттуда удалённую:

Запомнилась со школьных лет фраза одного из персонажей, пионера, но в то время дворового мальчугана: ну, раз на сегодня дел во дворе никаких уже не предстоит, пойду домой дочитывать "Шхуну "Колумб"

Причём это не как обязаловка или внеклассное чтение, а чисто по желанию.

"Издательство: Днепропетровское книжное.

Переплет: издательский картонаж; 168 страниц; 1961 г., 65 000 экз.

В развалинах разрушенного войной дома в южном городе Приднепровске обнаружена необычная находка — уцелевший при пожаре термос. Находка эта, прибытие во двор по Нагорной мальчика Майка, вернувшегося на родину из далекой заокеанской страны, служат завязкой многочисленных событий, приключений, в развитии которых вырисовываются различные черты характера ребят одного двора, их стремления и наклонности, горячий интерес к родному краю, его прошлому и настоящему. Первая книга автора."

http://bookbox.com.ua/engine/print.php?ne...

Жанр — детская или юношеская книга. Формат — пожалуй повесть. Книга советского автора. Время действия — не раньше 20-х годов и не позже 50-х. Место действия — СССР и частично США.

Сюжетный стержень — мальчишками найден тайник в стене. Внутри термос кажется, в термосе рукопись. В ней упоминание о филателистическом раритете — почтовой марке Синий (голубой) Маврикий. Соответственно далее сюжет вертится вокруг поисков оной марки.

https://fantlab.ru/forum/forum6page1/topi...

Yaryna Tsymbal

8 июля 2015 г.

Сьогодні 115 років з дня народження Юрія Смолича.

Sic transit gloria mundi...

Коли я запропонувала директорці музею Бажана провести вечір з нагоди ювілею, вона гидливо скривилася, зігнула вказівний палець і постукала ним у повітрі: Яриночка, він же стукав... Я не втрималася і спитала, скільки пушку на рильці Миколи Платоновича, особливо коли він був заступником голови Раднаркому, членом партії, народним депутатом.

У музеї Бажана воліють не говорити про "темні" сторінки в біографії Миколи Платоновича, готові замовчувати його поїздку до Великобританії, щоб не згадувати про абсолютно сервільний цикл "Англійські враження". У музеї Тичини теж не люблять, коли "партія веде". І хоч я добре знаю таємного агента Стріла і, думаю, що впізнаю його інформації серед десятка інших, скажу про те, про що воліють сьогодні не згадувати.

Смолич був непоганий письменник-сюжетник і добрий мемуарист. У його "Записах на схилі віку" зберігся проспект повного видання, про яке він мріяв, яке не побачив і якого ніколи вже не буде. Там є, напр., повість "Хома" — прекрасна річ, яку не передруковували з 1930 року. Про національне й гендерне питання на прикладі українця і... кримської татарки. А що ж, не все нам меншим братом бути, хочеться й покомандувати. І Смолич про це написав. Я брала цю книжку в бібліотеці Олександра Білецького, в інституті її немає.

Його "Фальшива Мельпомена" і "По той бік серця", не кажучи вже про фантастику й детективи, — цікаві, захопливі, вигадливі, несправедливо забуті. Зате можна верещати, що у нас нічого не було: ні детективу, ні фантастики, ні пригодницького чтива — чогось усі полюбляють роль бідних родичів.

Смоличу часто закидають, що його "Розповіді про неспокій" брехливі й стерильні. А ви пробували написати спогади про двадцяті роки в середині 60-х, коли "відлига" раптом закінчилася, але не всі ще це зрозуміли?

Перша "Розповідь про неспокій" вийшла 1968 року. В архіві Смолича і в архіві літературознавця, молодшого Смоличевого сучасника Степана Крижанівського збереглася внутрішньовидавнича рецензія останнього на рукопис ціїє книжки. Датовано її квітнем 1964 року, це означає, що Крижанівський отримав і прочитав текст 1963 року, а Смолич написав його ще раніше. І от що думав про книжку рецензент (далі многабукфєнно, але цікаво):

"Книга спогадів Юрія Смолича читається як найзахоплюючіший роман. Написана вона майстерно і збагачує багатьма цінними деталями і образами творців не лише літературу, а й літературознавство. Я б сказав, що вона належить до специфічного типу «цікавого літературознавства», бо самі літературознавці пишуть здебільшого нудно і читаються лише з обов’язку".

"Перш ніж приступити до критичної частини рецензії, до різних зауважень сприводу окремих її місць, неточностей фактичного порядку, не можна не подумати про долю самої книги. Для книги не створені умови, за яких вона могла б побачити світ. Адже багато речей і явищ, про які пише Ю. К. Смолич, досі перебувають під забороною. Їх треба легалізувати. Я підкреслюю: не реабілітувати, хоч і це іноді потрібно, а саме легалізувати. Може здатися, що мова йде про одного тільки Хвильового, ім’я і твори якого перебувають досі під забороною. Зовсім ні, таких імен і явищ значно більше".

"Юрій Смолич писав свої спогади «як на духу», не рахуючись з висновками сучасного літературознавства, з вимогами цензури. Що ж, це його право, а може, й обов’язок. Вимоги ці і оцінки змінюються, автор не претендує на об’єктивність і тенденційність своїх спогадів. Це все так. Але в певних питаннях, які мають не літературний, а суто політичний характер, він мусить рахуватися з сучасною партійною оцінкою певних імен і явищ, або вимагати, щоб ця оцінка була змінена офіційно. Чому? Хіба не може бути двох різних думок з приводу одного явища? Гадаю, що може, гадаю, що при писанні мемуарів саме з цієї тези і виходив Ю. К. Смолич, але він якось не врахував тієї обставини, що він — член партії, а значить, підлягає в усьому партійній дисципліні".

"Не можна погодитися і ще з одним тезисом, який виразно проходить у спогадах Ю. К. Смолича. Крім явно недоброзичливого ставлення до ВУСПП, справа малюється так, що у Вапліте були справжні, талановиті письменники, а у ВУСПП всяка бездар, кар’єристи і кон’юнктурщики. Але ж це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності".

"Це знов-таки говорить, що у спогадах Ю. К. Смолича багато дечого вимагає узгодження його особистої думки і партійної оцінки, оскільки він тепер і член КПРС, і один із керівників Спілки письменників України. Дальша доля мемуарів вимагає обговорення в керівництві Спілки. Я гадаю, що зараз вони не можуть бути опубліковані в повному обсязі, зокрема такі розділи, як «Вапліте і я», «По той бік серця», можливо, «Куліш». Як не крути, а виходить, що в тій великій трагедії, яку пережила в 30-х роках українська радянська література... винна партія. Ні, не тільки Сталін чи Каганович особисто, а саме партія. Цю точку зору в книзі треба якось «переграти», хоч ситуація, що й казати, дуже складна".

"Я не певний, що у наших умовах, коли лише недавно було реабілітовано І. Микитенка, а зараз видавництво АН УРСР збирається видавати повне зібрання його творів, коли дружина й син письменника раді з відновлення доброго імені Микитенка, та зрештою і всі ми, вони зрадіють ще раз, прочитавши в спогадах характеристику «кар’єрист, жорстокий, тщеславний і нетолерантний» і чи так потрібно зараз це відкриття для нащадків?

Це ж стосується і до епізоду з Куликом".

"Отже, спогади Ю. К. Смолича надзвичайно цікаве і знаменне літературне явище. Ю. К. Смолич зробив найголовніше — написав їх. Тепер треба забезпечити умови для їх появи в друку. Поки що ці умови відсутні. Коли б я як рецензент ще десять разів написав, що спогади слід друкувати — вони все рівно у такому вигляді світу не побачать. Одною з найперших умов є заходи до ліквідації «заборонених імен», а їх, на жаль, у нас ще десятки, до легалізації (знову повторюю, аж ніяк не реабілітації) ряду письменницьких імен, що може бути зроблено за таким же методом, як у свій час маршали судили маршалів, тобто щоб самі письменники та інші найвищі спеціалісти з даних питань зібралися і вирішили, як тут бути — чи й далі робити вигляд, що Винниченка та Хвильового на світі не існувало, чи існували і заслуговують такої-то оцінки, а їхнє рішення повинно бути затверджене відповідними партійними інстанціями".

На фото Остап Вишня і Юрій Смолич ведуть бесіду з п'ятирічним Тарасом Божком (за кадром), сином Наталі Забіли і Сави Божка, у дворі будинку письменників "Слово". Харків, кінець 1920-х

Михайло Сподарець

Михайло Сподарець Так, Смолич, на відміну від багатьох розкручуваних зараз модерністів, насправді, вмів писати. Пам'ятаю, я без якогось напрягу прочитав тоді обов'язкову до іспиту трилогію "Наші тайни — Вісімнадцятилітні". Нещодавно студентка із захватом прочитала роман "Вони не пройшли" і збиралася його досліджувати (потім, на жаль, перевелася на заочне).

Нравится · Ответить · 2 · 8 июля в 22:23

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal да-да, а довкола цього роману стільки було!.. у спілці, у смоличевому житті...

Нравится · Ответить · 2 · 8 июля в 22:29

Михайло Сподарець

Михайло Сподарець Дякую, навіть не знав. Соромно. Але цей твір студентці порадила прочитати Олена Матушек. І з цією темою вона прийшла до мене на семінар.

Нравится · Ответить · 8 июля в 22:34

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal роман вийшов і його одразу розкритикували. а написаний він по реальних подіях, смолич особисто знав головну героїню і записав її розповідь. вона потім вийшла заміж у москву, перекладала українських письменників рос. мовою. а у школі вчилася в одному класі з донькою Євгена Касяненка. отаке все заплутане))

Нравится · Ответить · 3 · 8 июля в 22:36

Halyna Tkachuk

Halyna Tkachuk І мої 5 коп. — Смоличеве мемуарне "Дитинство" я вважаю прекрасною дитячою повістю Смайлик «smile»

Нравится · Ответить · 4 · 8 июля в 23:58

Божена Антоняк

Божена Антоняк Мій чоловік любить розповідати, яке враження на нього справили "Розповіді про неспокій" у 9кл. Їхня вчителька принесла на урок цю книжку і замість уроку прочитала розділ про Майка Йогансена. Для нього тоді -це був культурний шок. Як і прочитання в 1970-1971 усіх найзначніших наших авторів "Третього Харкова."

Не нравится · Ответить · 5 · 9 июля в 0:04

El Sol

El Sol пере-читання літератури тієї доби залишається актуальним

Нравится · Ответить · 9 июля в 10:24

Ihor Kotyk

Ihor Kotyk Коли заарештували Підмогильного, Валер"янова дружина зайшла до Смоличів (вони жили поруч). Смолич вдав, що не помічає сусідки, а до жінки сказав: "Щоб це було останній раз!"

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:15

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal Ігоре, що ти цим хочеш сказати? Таких історій я знаю безліч про різних письменників. Так само як історій про те, хто кому допомагав. Взагалі мені йшлося про те, що іноді треба вміти розрізняти письменника як майстра слова і як звичайну людину. Владімір Набоков теж був гівнюк ще той, а Селін і Гамсун із нацистами співпрацювали. Нам їх краще не читати?

Не нравится · Ответить · 2 · 9 июля в 15:22

Olga Pogynaiko

Olga Pogynaiko минуточку. Набоов канєшно був великорос, імперіаліст і всьо такоє, але щоб уже аж такий гівнюк, ну я прям і не знаю...

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:27

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal ну, Оля, я хотіла сказати зверхній сноб, ладно))

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:29

Olga Pogynaiko

Olga Pogynaiko сноб — це да, цього не віднімеш

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:31

Ihor Kotyk

Ihor Kotyk Ярино, я нічого не хочу цим сказати. Просто згадалося з якоїсь книжки спогадів про Плужника (?).

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:26

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal Да, Смолич був таємним інформатором ГПУ з псевдонімом Стрела. І да, на нього самого теж дофіга доносили. А бути агентом органів ще не означало, що тебе не посадять. Професор Юринець був агентом -- розстріляли. Антін Березинський був агентом -- розстріляли.

Михайло Сподарець Свого часу у нас ходили чутки, що наприкінці життя Ю.Смолич дослужився ледь не до генерала КГБ. Це правда чи ні?

Нравится · Ответить · 9 июля в 21:33

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal Це брехня)) В інформаторів не було і не могло бути звань))

Не нравится · Ответить · 2 · 10 июля в 0:47