| |
| Статья написана 9 декабря 2015 г. 11:28 |
|
| | |
| Статья написана 9 декабря 2015 г. 10:38 |
«Jožin z bažin .(Йожин с болот).» ************** Перевод сделан Кожемяко Ольгой, Минск, Беларусь, 21.03.2015. Его можно петь на русском под эту музыку. ************** 1.Шкодой «сотой» еду я В лагерь на Ораву. Тороплюсь, спешу. Рискуя Еду чрез Мораву. Там чудовище живет, Всех проезжих гложет! Любит кушать он пражан, А зовется Йожин! Припев: Йожин, Йожин - Это монстр болотный. Йожин, Йожин, Он всегда голодный, Когти точит, Лязгает зубами. Схватит: душит и сосет. Вот он — рядом с нами! На Йожина из болот Действует лишь порошок. С самолета повезет Им присыпать хорошо! 2.Проезжал грунтовку я Трассой на Визовице. Меня встретил председатель, Угощал сливовицей. Просил Йожина поймать, Живого иль мертвого. Сулил дочку в жены дать И добра колхозного. Припев: такой, как у 1 куплета. 3. Председатель мне достал Самолет и порошок. Рано утром я взлетал - Быстро Йожина нашел. С самолета порошок Высыпал в болото: Йожин силу потерял Сразу отчего-то! Припев: Стал он белым, Из болота выполз. Полумертвым Он на камень вылез. Очень рад я! Йохохо! Победа!. На Ораву Я живым доеду! И схватил его я там, Голыми руками! В зоопарк его продам, И возьму деньгами! ************ Спасибо за технику Спадар Антось!
|
| | |
| Статья написана 7 декабря 2015 г. 16:27 |
Письменник, що працює в галузі наукової фантастики, має бути освіченим та обізнаним в науці, щоб не лише зрозуміти, над чим працює вчений, але й на цій основі передбачати наслідки та можливості, які часом незрозумілі ще й самому вченому. Найбільше джерело енергії — це людська думка. Електромагнітні коливання, які виникають у клітинах людськлго мозку, — це сила, яка володіє світом. Той, хто більше за всіх знає, той скромніший за всіх. Передусім — знання. Вони оберігають нас від помилок. Кожна година роботи геніального мозку збагачує людство на століття. Урешті — решт, яке значення має життя автора? Головне, щоб ідея увійшла в світ і зробила свою справу. Є речі, про які важко говорити. Але бувають обставини, коли не можна більше мовчати. Доводиться говорити про все, хоч як би важко це не було. Ракету легше пристосувати до людського організму, ніж організм до незвичних умов. Так уже створена людина: вона або обожнює, або заперечує те, чого не може зрозуміти. Олександр Бєляєв. с. 130 збірки "Фантастика". http://www.geneza.ua/shop_content.php?coI...
|
| | |
| Статья написана 6 декабря 2015 г. 19:15 |
|
| | |
| Статья написана 6 декабря 2015 г. 17:40 |
автор Інна Кролевецька Цей матеріал для тих, хто з прикрих причин не потрапив на лекцію Юрія Винничука «Амури і батяри: масова культура Галичини», яка відбулась у вільному просторі #MediaHub 7 листопада і розпочала перший комплексний лекторій про українську культуру 10-30 років ХХ століття. Під час лекції Юрій Винничук розповів про тематику масової галицької літератури, зокрема містичну, батярську, кримінальну, пригодницьку, історичну та еротичну. А «Читомо» наразі переповідає основні тези виступу. 
Масова література Західної України широко публікувалася у першу чергу в часописах. Спробуємо оглянути її за темами і жанрами. Містична література Викликання духів вважалось дуже звичним явищем у Львові, у зв’язку з чим сформувався цілий пласт містичної та готичної літератури. Одним із популярних тогочасних письменників був Стефан Грабинський. Серед його творів – повісті «Саламандра» (1924), «Тінь Бафомета» (1926), а також цикл оповідань-жахіть «Демон руху» (1919). Не відомо, що надихнуло Стефана Грабинського на залізничну тематику, адже раніше мало хто писав містичні історії про закинуті станції. Легенда говорить, що колись на залізничному маршруті Львів-Перемишль бачили поїзд-привид. Одним у вікнах потяга ввижались людські силуети з валізами та газетами в руках. Інші чули лише диявольське ревіння багатоколісного привида, що блискавично проминав станцію. Хто знає, чи чув Грабинський цю легенду, чи вдалось йому побачити поїзд-привид на власні очі. Однак відомо, що оповідання з циклу «Демон руху» стали його найбільш знаковими творіннями.
Батярський фольклор був абсолютно самобутнім явищем і вважався родзинкою галицької літератури. Львівські батяри – специфічний прошарок населення. Бути батяром означало не працювати на державній посаді та вести авантюрний спосіб життя. Справжні батяри берегли власний особистий простір і не дозволяли стороннім записувати свою творчість. Саме тому батярська література не була доступна широкому загалу, однак існувало чимало письменників, які намагались писати у схожому стилі і видавали свою літературу за батярську. Серед прикладів літератури про львівських батяр – гумористична повість Юрія Тиса «Щоденник національного героя Селепка Лавочки» (1944) та збірка оповідань Богдана Нижанківського «Вулиця». На лихо справжнім батярам і на радість простим людям, сьогодні з колоритним батярським фольклором може ознайомитись кожен, хто опиниться в місті Лева 1 травня. Адже саме в цей день львів’яни та гості культурної столиці України святкують День батяра, який останнім часом набув масштабу міжнародного. Кримінальна та пригодницька література Створювати кримінальну прозу галицьких письменників надихала газета «Новий час», де регулярно публікували хроніку судових розправ. Ця хроніка була дуже детальною, тому автори могли запозичити з неї цілі діалоги й використати у своїх творах. Найплодовитішим автором детективів був Григорій Лужницький, який писав під кількома псевдонімами. Його «Кімната з одним входом» (1930), «Товариші усміху» (1938), «Гальо, гальо! Напад на банк» (1935) друкувалися в тодішніх часописах, а потім були видані окремо. Історична література Виданням, яке спеціалізувалось на історичній літературі, був «Літопис Червоної Калини». У часописі друкували спогади та біографії учасників визвольних змагань 1917-1921 років, а пізніше й поетичні твори Олександра Олеся, Богдана Лепкого, Олеся Бабія. Тут було опубліковано чимало оповідань та повістей з періоду Польсько-української та Московсько-української воєн.
Найяскравішими прикладами історичної прози 10-30 років ХХ століття можна вважати повісті В’ячеслава Будзиновського «Кров за кров» (1922), «Пригоди запорозьких скитальців» (1927), повість Івана Филипчака «Кульчицький – герой Відня» (1933), роман Юрія Липи «Козаки в Московії» (1934), повісті Юліана Опільського, що сягали від прадавньої доби до початку ХІХ сторіччя. Ще одним талановитим, однак незаслужено забутим автором історично-пригодницької літератури був племінник Лесі Українки Юрій Косач. Серед його великої прози – романи «Затяг під Дюнкерк» (1936), «День гніву» (1947), «Володарка Понтиди» (1987). Останній, між іншим, у якісному оформленні читачам пропонує видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». 
Еротична література Еротична тематика не була табу для галицької літератури. А до представників інтимної прози та лірики належали новели Михайла Рудницького (збірка «9 любовних історій» (1930)), написані у стилі Мопассана, новела В’ячеслава Будзиновського «Серце» (1937), збірка оповідань Василя Левицького «Липнева отрута» (1934)… Так, еротична література Галичини була скромною, але це зовсім не означало, що тогочасні автори не мали чим здивувати й приголомшити своїх читачів. Для прикладу, Юрій Винничук коротко переповів сюжет новели Будзиновського «Серце»: жінка зраджує своєму чоловікові й вирішує тікати разом з коханцем до іншого міста. У напруженні вони ховаються у вокзалі. У напруженні очікують свій потяг. І коли до відправлення залишаються лічені миті, вона помічає його, свого чоловіка. Він загрозливо наближається, спритно ховаючи руку за спиною. Там точно револьвер. Він вб’є її, він вб’є її разом з коханцем. Він підійшов. Напруження зросло до краю. Ще секунда і… Він простягнув букет квітів, побажав щасливої дороги. Вона зайшла у вагон хитаючись. Потяг рушив. Серце розірвалось. Фінал. Світлини зі спільноти проекту у Facebook, чільна — erepublik.com http://www.chytomo.com/news/vinnichuk-pro...
|
|
|
облако тэгов
