С. — один з основоположників укр. сов. прози. Перша його зб. оп. «Кінець міста за базаром» появилася 1924, дальші зб. «Неділі і понеділки», «Півтори людини» (1927). Проза С. 1920-их pp. характеризується експериментами й шуканням в галузі мист. форми, ориґінальністю й гостротою сюжетної будови.

Твором «Останній Ейджевуд» (1926) С. поклав ночатки фантастичного роману в укр. сов. прозі, дальшим розвитком якої була його трилогія «Прекрасні катастрофи»: «Господарство доктора Гальванеску» (1929), «Ще одна прекрасна катастрофа» (1932) і «Що було потім» (1934).

З кін. 20-их pp. у творчості С. помітне місце посідає сатиричний роман, спрямований гол. ч. проти укр. визвольних змагань й укр. нац. інтеліґенції («Фальшива Мельпомена», 1928; «По той бік серця», 1930), також про людей капіталістичного світу у їх зіткненні з сов. ладом й у відповідності з їх образами в сов. пресі («Сорок вісім годин», 1933). До визначніших творів С. другої пол. 30-их pp. належить автобіографічна трилогія, присвячена добі дитинства й юности його покоління, що формувалося в умовах війн і революцій поч. 20 в.: «Наші тайни» (1936), «Дитинство» (1937), і «Вісімнадцятилітні» (1938). За другої світової війни С. видав кілька зб. оп. («Народ воює», 1941; «Новелі», 1942, й ін.), темі війни присвячений і роман «Вони не пройшли» (1946). У 1950-их pp. C. повертається до подій громадянської війни на Україні: «Світанок над морем» (1956) і дилогія «Мир хатам, війна палацам» (1958) та «Реве та стогне Дніпр широкий» (1960). Це публіцистичні романи-памфлети на історію УНР та її діячів; мист. вартість цих романів зведена нанівець ґротесковим стилем політ. аґітки. Одним з найвищих літ. здобутків С. є мемуарна трилогія «Розповідь про неспокій» (1968), «Розповідь про неспокій триває» (1969) і «Розповіді про неспокій немає кінця» (1970), в якій письм. в описах літ. життя Харкова 1920 — 30-их pp. став на позицію компромісу між правдою життя й офіц. насвітленням тієї доби в сучасній критиці, наслідком чого вийшло спотворення дійсности, з одного боку, а з другого — досить правдиве відтворення окремих епізодів внутрішньополіт. взаємин того часу. За це офіц. критика оцінила трилогію неґативно, і її вилучено з ужитку.

С. виступав і як публіцист з політ. памфлетами проти націоналізму («Вороги людства та їх найманці», 1953) і як критик-популяризатор: «Перша книга» (1951), «Розмова з читачем» (1953). Двічі вийшли «Твори» С. у 6 тт. (1958 — 59 і 1971 — 73).

Як гром. діяч С. був активний у діяльності Спілки Письм. України і довголітній гол. Укр. т-ва культ. зв’язку з українцями, що живуть за кордоном. Гол. за діяльність у цьому т-ві, спрямовану проти укр. еміґрації, С. відзначений 1970 найвищою нагородою СССР — званням героя Сов. Союзу.

[Смолич Юрій (7.7.1900 — 26.8.1976, Київ), в останньому p., м. б.: званням героя соціялістичної праці. — Виправлення. Т. 11.]

Література: Йогансен М. Про творчість Ю. Смолича, ж. Критика, ч. 12. Х. 1929; Старинкевич Є. Юрій Смолич, у кн. Укр. радянські письменники, т. 2. К. 1957; Піскунов В. Творчість Ю. Смолича. К. 1962; Укр. письменники. Біо-бібліографічний словник, т. 5. К. 1965; Шаховський С. Юрій Смолим. К. 1970.

І. Кошелівець.

http://litopys.org.ua/encycl/euii224.htm

Михайло щоки надув, аж посинів: хоч би тобі який кривоногий чи горбатий з''явився.

І тоді Петро-клЮчник торкнув Саваофа за плече:

— Ваша святість, учора на диявольській товкучці міняли неочищений єлей на райські яблука, то, мабуть...

— Чого ж ти зразу не сказав? А ще в райських комірниках ходиш. Варваро, де мій деркич, я їх власною десницею...

Схопив символ главенства і шаснув по хмарах. Зирк — ангел, як сторож МТФ хропе. Як уперіщить його господь-бог деркачем:

— Це тобі що, собачий сину, хлів чи райські кущі? Чи ти божого свисту не чув?

— Не чув, ваша святість...

— Може, ти й нашого указу про неочищений єлей не читав?

— Читав, ваша святість...

— Чому ж набрався, як земний алкоголік, очищеного тобі мало?

— Та воно, бачте, ваша святість, за очищений треба готівкою, а неочищений можна й за яблука той...

Як уріже його Саваоф ще раз деркачем поміж крил:

— Щоб я більше не чув про такі речі! За неочищений єлей не довго й на іншу галактику потрапити. А зараз марш на землю, там грішна душа на поміч кличе. І тільки спробуй не врятувати.

— Дозвольте хоч благовоніями намазатись.

— Ось я тебе намажу...

Непереливки ангелу. Чкурнув вигнанець раю, мов крізь хмару провалився. І над вершинами Кавказу пролітав. Протверезився трохи в прохолоді, очі протер, дивиться: Людка-геолог над прірвою повисла. Ось-ось зірветься. Він її за руку хап, на стежку поставив, крильми обгорнув і давай усякі чудернацькі слова нашіптувати. Не вірите? Прочитайте новелу Олеся Бердника «Зустріч над прірвою» у № 12 нашого журналу за минулий рік. Тільки не так, як читають усі нормальні люди, а як роблять деякі баптисти з Донецька і Запоріжжя.

Один із таких войовничих баптистів-пропагандистів прийшов з цим журналом до управління начальника робіт Донецького домобудівного комбінату № 1, та й каже:

— Бог існує, та ще й в оточенні ангелів. Преса це визнає. — І намалював здивованим співробітникам майже вищеописану картину.

Про таке повідомили нам з Донецька Л. Новикова, В. Богдан, А. Головань, І. Гар-бер, В. Іванова. Про подібні випадки написали 3. Павлова з Одеси та А. Бездольний із Запоріжжя.

Тут уже хочеш-не хочеш, а довелося ще раз перечитати «Зустріч над прірвою». Ага! Ось вона, та драматична молитва Люди: «...розкинула руки і з відчаєм ухопилася за вузький кам''яний виступ. Ноги, не маючи опори, повисли над прірвою.

— Юро-о-о!— у розпачі крикнула вона, хоча й знала, що друзі далеко».

Отже, молилася до бога Юри. Гортаємо сторінки довідників: Будда, Магомет, Саваоф, Ісус, Ра, Перун... Жодного бога на ймення Юри. Ладно, дідько з ним, з богом. Може, великодушний ангел діяв за власною ініціативою? Ану, як у Бердника?

«Дівчина з цікавістю оглянула свого рятівника. Тонкий, ніжний юнак, одягнений в блакитно-сірий легенький літній костюм».

Знову зашелестіла довідкова література, замелькали ікони. Ангели скрізь із крилами. А цей — безкрилий. Хоча, якщо прихильники божо-ангельської ідеї новели пристають на існування неочищеного єлею, то безкрилі ангели ймовірні. Заради райського трунку чим не пожертвуєш... Тільки ж безкрилому ангелові літати зась.

І ще одне. Новела Олеся Бердника — фантастична. Письменник припустив (і цілком слушно), що Всесвіт — це не тільки Земля і «твердь небесна», до якої за^шість днів напруженої праці Саваоф приклепав сонце і зорі (щоб святим ні вдень, ні вночі нудно не було). Всесвіт — це безмежжя, що існує у вічності. Отож десь у іншій Галактиці можуть бути й розумні істоти, які обігнали у своєму еволюційному розвиткові людей на мільйони років. І те, що нам здається чудом, для них — звичні дії. Але то не боги, а розумні істоти-творці.

Запопадливі ж баптисти без найменшого вагання проголосили, що письменник змалював реальну зустріч з богом. І вважають, що за допомогою журналу схопили того бога міцно за бороду. От уже й справді пошли дурня богу молитися...

П. ЗІНЧЕНКО з Київщини гадає, що комети — штучні супутники жителів Плутона, якими вони досліджують Сонячну систему.

П. ВЕРБОВЕНКО з Запоріжжя значно розширює цю думку, будуючи широку фантастичну панораму діяльності плутонян. Він припускає, що колись до нашої системи «пришвартувався» корабель-планета Плутон. Розумні істоти розробили високоефективний спосіб акумуляції сонячної енергії для потреб зростаючого населення, посилаючи до Сонця супутники-комети. Чим ближче до Сонця, тим сильніше проходить процес акумуляції, тим енергійніше виділяються гази з «ядра», які є продуктами реакцій.

При поверненні до планети енергія забирається для потреб плутонян. Вербовенко припускає, що передача відбувається з допомогою пристроїв типу лазерів.

Менші комети сім''ї Юпітера чи Сатурна є вже посланцями великих планет, куди нібито на протязі віків розселились плутоняни. Ці комети Вербовенко вважає досконалими супутниками*

Г. ЧЕРНИЛЕВСЬКИЙ з Прилук висловлює вельми цікаву філософську думку, яка перегукується з лозунгом древніх філософів: «Пізнай самого себе». Він гадає, що в Людину на протязі її еволюції ввійшло безліч енергетичних часток Безмежжя (космічні промені, не вивчені ще нами елементи магнітно-променевих аспектів матерії і т. п ). При зростанні свідомості Людини ці частки, пробуджуючись з потенціального стану, сприяють пізнанню Всесвіту. Таким чином, Людина тримає в собі ніби своєрідну модель Космосу, яка допомагає краще відшукувати шлях в об''єктивному світі.

Що скажуть Друзі Неймовірного?

Інженер В. Вайнштейн з Херсона прислав нам дуже цікаву гіпотезу про походження Місяця. Основна думка стара — відокремлення Місяця від Землі в районі Тихого океану Розробка гіпотези — оригінальна. Але повторимо ще раз умови клубу Друзів Неймовірного. Висувати лише думки, припущення, гіпотези, які ще не прийняті на озброєння науки. Наше завдання — будити нове, несподіване, вчити мислити широко і терпимо, знаходити важливе і цінне серед найхимерніших на перший погляд висновків.

Запам''ятайте цю умову, друзії

Військовослужбовець М. ПРОГОНОВ припускає, що в глибині атома, в мікросвіті є своє, неповторне життя, де діють

розумні істоти, де є наука, цивілізація. Він вважає, що можна з ними порозумітися в майбутньому, і це Дасть великий стрибок в пізнанні Всесвіту.

Чи згодні ви з Прогоновим, Друзі Неймовірного?

Чи можливо, щоб ми з нашими планетами і сонцями та галактиками входили в «тіло» якоїсь надістоти, або щоб ми носили в собі міріади сонячних мікросистемі?

Н. ДУМАНСЬКИЙ з Житомира не згоден з гіпотезою про розбігання галактик. Він вважає, що механічного «розлітання» нема. А є «розвиток простору». Наводиться цікавий приклад. Шосе. На ньому через кожні 100 м стоїть людина. Між двома людьми, припустімо, по 700 булижників. Уявімо, що щосекунди до кожних семисот булижників додається ще один, протискуючись між них. Що ми побачимо? Люди-орієнтири попливуть від нас, почнуть віддалятися, хоч насправді стоятимуть на місці. І чим вони далі від нас, тим ефект «розбігання» буде сильніший. Думанський вважає, що те саме ми бачимо в Космосі. Галактики нікуди не летять, а «росте» сам квантований Простір, створюючи ефект розбігання галактик.

Примітка. З свого боку повністю приєднуюсь до вельми оригінальної думки Думанського. Можна уявити наш Всесвіт, як своєрідне зерно, яке, проростаючи, все більше і більше розширюється на всі боки.

Що скажете, Друзі Неймовірного?

М. ЛАПЧЕНКО з Миколаївщини гадає, що крім нашого видимого світу є безліч невидимих світів, які взаємно проникають один в один. В цьому він підходить до думки радянського космолога академіка Г. Наана, що вже висловлював подібні гіпотези. Наан вважає, що так званий «антисвіт», або світ негативних енергій не є просто «фоном» видимого світу, а цілком самостійний Всесвіт з неповторними законами, з своїм часом, з своєю еволюцією.

Лапченко вірить, що наука Майбутнього зможе проникнути в світи інших вимірів і зав''язати дружбу з невидимими розумними істотами.

Друзі Неймовірного!

Ми чекаємо нових гіпотез, заперечень, сміливих припущень.

Палайте, горіть серцем, посилайте думку свою в Безмір, гостріть її для служіння нашій Вітчизні, рідній Землі, Науці Майбутнього.

До зустрічі на сторінках журналу!

с. 24-25 "Знання та Праця" №5/1964 р.

Ты со мною вдвоём научился скучать,

В разговоре — одни междометья.

И чудную привычку, как робот, молчать

Объясняешь двадцатым столетьем.

Робот, ты же был человеком,

Мы бродили по лужам,

В лужах плавало небо.

Чтобы я улыбалась,

Ты смешно кукарекал

И зимою ромашки

Добывал из-под снега.

Робот, робот -

Эта выдумка века, -

Я прошу, ну попробуй,

Стань опять человеком,

Стань опять человеком.

Я глазами скольжу по тебе, как по льду,

Показаться боюсь неказистою,

Неужели, в две тысячи первом году

Нам заменят сердца на транзисторы?

Робот, ты же был человеком,

Мы бродили по лужам,

В лужах плавало небо.

Чтобы я улыбалась,

Ты смешно кукарекал

И зимою ромашки

Добывал из-под снега.

Робот, робот -

Эта выдумка века, -

Я прошу, ну попробуй,

Стань опять человеком,

Стань опять человеком.

Чтобы я улыбалась,

Ты смешно кукарекал

И зимою ромашки

Добывал из-под снега.

Робот, робот -

Эта выдумка века, -

Я прошу, ну попробуй,

Стань опять человеком,

Стань опять человеком.

Стань опять человеком.

использованы кадры из фильма "Его звали Робот Роберт"

http://www.mirf.ru/science/chto-predskaza...