Балко Юрій (псевдонім). Народився 1924 р. Виступав як поет і прозаїк. Автор збірки віршів Близьке й далеке, повісти Інженер Марченко. Згодом замовк. Учасник МУРу

goo.gl/JraCJg

Юрій Балко (син Василя Чапленка) (1924-2004) поет, прозаїк:

До Антології увійшли

поетичні та прозові

твори письменників

міста Катеринослава –

Січеслава –

Дніпропетровська,

написані для дітей і

про дітей, для юнацтва

і про юнацтво за

період 1883-2012 рр.

Література для дітей 1920-1940 рр., 2-й розділ.

http://pres.in.ua/do-antologiyi-uvijshli-...

Справжнє прізвище — Юрій Васильович Чапля, син Василя Чаплі (псевд. — Чапленко)

с. 775

http://www.smoloskyp.org.ua/main/1611--5-...

goo.gl/t8VAjX

Див. також праці Ю. Шереха

Улітку 1914 року Пилипенка призвали в російську армію і відправили на фронт. Там він пройшов шлях від рядового до капітана, здобув усі бойові офіцерські нагороди, був тричі поранений і двічі контужений. У військовому середовищі вів революційну пропаганду, 1917 року редагував у Ризі фронтову газету «Український голос».

1918 року, після демобілізації, Пилипенко повернувся до Києва, примкнув до місцевої групи УПСР, що гуртувалася навколо газети «Народна воля», став її редактором. Брав участь в організації повстання проти гетьмана Павла Скоропадського, за що три місяці відсидів у в'язниці.

На початку 1919 року, вступивши в суперечку з лідерами есерів і есдеків щодо ставлення до Радянської влади, Пилипенко оголосив про вихід з УПСР і 13 березня вступив у Комуністичну партію більшовиків.

Працював переважно як редактор партійних і радянських газет («Більшовик», «Вісті», «Комуніст»), в редакційних відділах Всевидаву, завідував видавництвом ЦК КП(б)У «Космос». У часи військових кампаній проти Денікіна і білополяків командував бригадою Червоної армії.

Після закінчення громадянської війни редагував газету «Селянська правда», обіймав керівні посади у видавництвах «Книгоспілка», ДВУ.

Від 1922 року був головою створеної ним спілки селянських письменників «Плуг» і був редактором її видань, зокрема журналу «Плужанин».

Наприкінці 1920-х років був директором створеного партією при Народному комісаріаті освіти Інституту літератури імені Тараса Шевченка і згуртував там коло себе групу молодих дослідників літератури, здебільшого членів «Плугу», до якої входили Григорій Костюк, Юрій Савченко, Андрій Панів та розстріляні в грудні 1934 року Р. Шевченко, Кость Півненко, Гнат Проценко і Сергій Матіяш.

Видав тридцять книжок оповідань і байок. Серед них збірки оповідань «Скалки життя» (1925), «Кара», «Під Черніговом» (1927), збірки байок «Байківниця» (1922), «Байки» (1927), «Свині на дубі» (1932), «Анекдоти старого редактора» (1933), «Байки та оповідання» (1936).

Був автором низки літературно-критичних статей, зокрема:

«По бур’янах революції»- про Хвильового-новеліста (Червоний шлях, 1923, книга 1), «Занепадництво у наших критиків» (Плужанин, 1927, № 7).

Редактор різних видань. Серед них:

«Антология украинской поэзии в русских переводах» (ГИУ, 1924) разом з Олександром Татовим, Твори Івана Франка.

"Помер 11 липня 1943 р".

Так закінчується його офіційна біографія, вміщена в бібліографічному довіднику "Письменники Радянської України", рік видання 1988.

То чому ж так рано помирали українські радянські сатирики-гумаристи, які у ті, як тоді писалося,» буремні" роки зачинали українську радянську

сатиру та гумор?

А ось чому.

Постановою партійної колегії ЦКК КП(б)У від 21 серпня 1933 року Пилипенка виключено з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів».

Після трусу на квартирі в будинку «Слово» 29 листопада 1933 року Пилипенка арештували. Уповноважений секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Проскуряков вбачав у його діях такі ознаки злочинів, передбачених статтями 54-8 і 54-11 КК УРСР: «був активним учасником української контрреволюційної організації — національний блок УВО, яка прагнула повалити Радянську владу на Україні шляхом збройного повстання, і належав до терористичної групи, особисто очолював терористичну трійку в організації замаху на Голову Раднаркому УРСР тов. Чубаря».

Судова «трійка» 23 лютого 1934 року порушила клопотання перед Колегією ОДІТУ застосувати до Пилипенка «найвищу міру соціального захисту — розстріл». Колегія ОДПУ УРСР 3 березня 1934 року затвердила цю пропозицію.

Постановою Військового трибуналу Київського військового округу від ЗО квітня 1957 року вирок щодо Пилипенка скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. Сергія Пилипенка

Посмертні видання.

1963 року видано «Байки та оповідання» Пилипенка.

2007 року видавництво «Смолоскип» у серії «Розстріляне відродження» видало «Вибрані твори» Сергія Пилипенка. На сьогодні це найповніше зібрання, яке розкриває різні грані творчості письменника. До книги увійшли байки, прозові твори, статті, рецензії, написані у 1920-ті — на початку 1930-х років, матеріали діяльності Спілки селянських письменників «Плуг», засновником і незмінним керівником якої був Сергій Пилипенко, а також спогади сучасників про нього. Пам'ять.

21 червня 1998 року в Харкові на будинку № 4 на майдані Рози Люксембург — колишньому Селянському будинку, де у 1920-х роках мешкав Сергій Пилипенко, відкрито меморіальну дошку, присвячену йому.

Автор меморіальної дошки — дочка письменника, скульптор із США Міртала Пилипенко. Вона виконала бронзовий портрет батька на фоні землі, що розтріскалась. Це символ розколотого життя письменника. Під портретом початок вірша Міртали, присвяченого батькові:

«Хай проб'ється голос мій

крізь час, землю і море —

я тобі свою пам'ять несу,

і любов, і тугу, і горе».

Меморіальну дошку виготовлено на кошти дочок Пилипенка — Ести та Міртали. Саме в день відкриття меморіальної дошки у Харкові в США, де живуть сестри, святкувався День батька, до якого і приурочили вони свій приїзд у місто свого дитинства, щоб увічнити пам'ять про батька.

  

ГРАМОФОН

«Реве та стогне Дніпр широкий», —

У грамофоні хор співа.

«Живу на світі сорок років,

Такого співу не чував.

Оце краса! Оце машина! —

Каленик каже до дружини.—

Крутни та слухай

На всі вуха

Сьогодні, й завтра, й безупинно.

І хліба не давай,

І грошей він не просить.

Крутни, кажу, і край —

І хор вже стоголосий.

Такого, мабуть, і живого

Ніде нема».

Але Каленику дружина

Остуди завдала:

«Овва!

Держи-но

Мойого хвалька!

Співа твій грамофон чудово,

Та з голосу чужого,

А свого —

Ніскілька».

  

І серед нас бувають грамофони:

Послухати — чудово,

Та з голосу чужого,

А свій — як на припоні.

1927

  

  

НОВИЙ ВЕВЕРЛЕЙ

Пішов купатись голова

Якогось пентросиндикату,

Він був людина ділова,

Любив підлеглих настрахати.

На дверях висіли завжди

Великих грізних два плакати,

Щоб «Без докладу не входить»,

«Листом про справу звідомляти».

Поліз в купальню голова,

Та раптом став він потопати.

«Рятуйте!»— зарепетував,

Аж хвилі піняться булькаті.

Народу сила там була,

Хотіли його рятувати,

Та ба— секретаря нема,

Нема кому доповідати!

Листи стругає вся юрба

Без черги, щоб пустив до хати.

Самому сунутись хіба,

Як нікому передавати?

Скінчилася кар'єра там,

Другий у центросиндикаті,—

Ось радимо кур'єра вам,

Купаючись, з собою брати.

1928

  

ПУГА

Колись-то Коник вороний

Обурився на Пугу

«Я не дурний

Терпіти далі цю наругу:

Щодня нещадно пужить

І по крижу, і по боках,

І по спині, і по ногах,—

Це може осоружить

Хоч кому!»

І, щоб покласти край тому,

Намислив знищити він Пугу

За прикру надолугу.

Схопив її зубами,

Жує, кусає, мне,

Щосили рве,

Товче, трощить ногами,

Об землю б'є,

Копитами гатить,

Аж пил курить.

Так Коник розпалився,

Що аж харчить.

Нарешті зупинився —

Коли лежить

Від пужална трісок декілька

Та ремінця самі уривки.

«А що? Позбувся лиха?

Ото і все!

Превесело мій Коник рже,

Задрав хвоста від пихи,

Понастовбурчив вуха

І слуха:

Чи не хвалитиме Кобила,

Що попліч з ним ходила?

«Овва! Позбувся! Ось дурний! —

Зненацька чує Вороний

Глумливу одповідь Кобили.—

Хіба в господаря купила

Не вистачить на другу —

Ще гіршу Пугу?»

  

Тут помилку

Зразу видко:

Бий не било,

А правило.

1920

  

ДЕМОНСТРАЦІЯ

На Перше травня, свято праці,

Стрункі колони демонстрацій

Ідуть літературних жанрів.

Перед веде гладкий, опасистий Роман,

Що обійшов весь світ у мандрах

І знає все людське життя.

За ним його кума —

Розсудлива, дебела,

Підстаркувата Повість,

А далі гурмою летять

Дрібні Новели

Та Нариси, сухі, нервові,

Що попліч за нове боролись,

Що в бій в усякий час готові.

За ними поспіша другий загін:

Сувора і бентежна Драма,

Комедія з дотепними словами,

Сатира, сповнена пекучої жаги,

Ревю веселе й Водевіль,—

За гасла всі вони нові,

Підносять прапор всі червоний

І діалектики закони

Засвоюють ретельно, ревно.

Поезія за ними вслід

Пливе потоком безперервним:

Дзвінка Поема на чолі,

І Вільний вірш, і Марш, і Пісня —

Всі соціалізмові корисні,

Напоєні новітнім змістом,

Палким закличним словом,

І в убранні святковім

Крокують пролетарським містом.

Аж гульк — із ними

Складає рими

Стара бабуся — Байка,

Свою в першотравневе свято пайку

Приносячи сумлінно.

Ізнявся галас, тупотіння:

«Куди, стара?

Вмирать пора!

Додому!

В життя нове

Лише впливе,

Хто не боїться грому,

Сутички клас,

Що зачалась

У переможнім Жовтні».

Та їм в одказ

Бабуся як не бовтне,

Немов у воду камінець,

Аж хвилі ходять колом:

«Кому — кінець,

Мені — ніколи!

Не вічна я

І не стара,

Бо щоразу є зміни,

Як діалектика життя

Виносить класи на-гора

Й мене наново обновля

Та далі й далі рине.

Не роки роблять нас старими

І не нові молодять рими,

А так — дивись:

Для визволу трудящих є користь? —

І стародавнє слово раптом ожива,

А новостворене, бува, вмира...»

На Перше травня, свято праці,

Ідуть колони демонстрацій,

І Байка, вкупі з усіма,

Червоний прапор підійма.

25/IV-1932 р.

  

КОМЕНТАР ДО БАЙКИ — ЧЕРЕЗ

76 РОКІВ

Саме під червоним прапором (і — від червоного прапора, якому так вірно служив) і був знищений Сергій Пилипенко, солдат і командир революції, здійсненої більшовиками, громадський та літературний діяч, організатор культурно-літературного життя на Україні 20-х років, один із зачинателів радянської байки на Україні, член комуністичної партії більшовиків, який під час громадянської війни командував бригадою 60-ї та 21-ї дивізій, колишній партизанський і червоним командир...

"... т. Пилипенко проявил и как командир бригады, и как член партии высокие образцы советского патриотизма и безграничную преданность делу Ленина. Командуя бригадой, он неоднократно участвовал в боях как рядовой воин, показывая образец мужества для своих бойцов и командиров".

Сам Пилипенко писав (вже трудячись — власне, воюючи! — на літературному фронті):

"Тільки соціалізм забезпечить людям вічний мир і згоду, тільки при соціалізмі трудящі не будуть злиднювати і всяка чесна праця матиме достойну винагороду. Тільки при соціалізмі царюватимуть воля, братерство і рівність."

На жаль...

Хоча це про нього писала критика:

"У байці "Ліхтарі" С. Пилипенко показує велику керівну роль комуністів у будівництві соціалізму. Як без ліхтаря не може їхати автомобіль, так і без Партії не може рухатися наш народ вперед.

— Пролетарі!

Нам комуністи — ліхтарі, — резюмує байкар."

На початку 30-х років С. Пилипенко підготував до друку двотомник своїх творів (т. 1 — "Байки", т. 2 — "Оповідання"), але йому не судилося вийти у світ. Не врятувала самовідданість справі більшовиків і мужність червоного комбрига Пилипенка, його "безграничная преданность делу Ленина", який писав (його кредо): "Невимовне щастя бути посильним співучасником величних жовтневих подій", "отримувати безкрайню насолоду бути співробітником нового, умріяного трудящими людства життя".

Це він писатиме з нагоди І5-річчя "Великого Жовтня", далі вже не писатиме — ніколи.

Жахливий Молох під назвою "Великий Жовтень" почне пожирати своїх творців — зжере він і Сергія Пилипенка.

http://kh.depo.ua/ukr/kh/harkivskiy-budin...

goo.gl/fPme7f

Другий чоловік Тетяни Кардиналовської. Автор так само, як і вона, одного фантастичного твору.

goo.gl/AJ9zJ7

Гибель сенсации (Робот Джима Рипль) (1935) — советский звуковой фантастический фильм по мотивам романа Владимира Владко "Роботы идут" (1931), который- в свою очередь — вольная интерпретация пьесы Карела Чапека "R. U. R.".

Советские фильмы 1926 – 1935 — https://www.youtube.com/playlist?list=PLm...

Ученый-идеалист Джим Рипль создает роботов для облегчения труда рабочих. Роботы оказываются очень эффективны, и капиталисты хотят полностью заменить ими рабочих на фабриках. Начинаются забастовки. Для усмирения рабочих капиталисты делают из роботов бесстрастных карателей. Изобретатель пытается препятствовать этому, но погибает. Однако рабочие находят способ перехватить управление роботами.

Критика:

Впечатляюще сделана сцена, когда на рабочий поселок рядами движутся колонны роботов, мерно переставляя ноги. Перед ними отступает Джим Рипль, он пятится, судорожно играет на кларнете, пытаясь остановить механических чудовищ музыкальным сигналом. Тщетно. Он погибает, растоптанный роботами, — классический мотив убийства творца его творением сохранен.

— Ханютин Ю. «Реальность фантастического мира», 1978

Молодой ученый Джим Рипль, повинуясь своим идеалистическим убеждениям, изобретает робота, который смог бы помогать простым рабочим на фабриках и заводах, тем самым облегчив их тяжелый труд. Но мечты Рипля сталкиваются с реальностью: капиталисты, видя эффективность подобных киборгов, хотят полностью заменить ими людей на производствах. Это вызывает ряд недовольств, что приводит к перепрограммированию роботов на беспристрастных служителей порядка...

Гибель сенсации — фантастическая история, которая по сюжету разворачивается в некой капиталистической стране в начале двадцатого века. Всё начинается с того, что на крупном стальном концерне гениальный инженер Рипль создаёт необычный механизм — робота. Его творение может выполнять, повинуясь звуковым командам и радиосигналам, различные действия. Будучи выходцем из обычной семьи рабочих, молодой ученый видит в этом изобретении возможность улучшить жизнь рабочего класса, но в руках буржуазии секретная разработка становится опасным оружием. Противостояние двух классов происходит на фоне утопических идеалов главного героя. Станет ли в итоге гениальное изобретение новой ступенью в истории общества, и как будет развиваться сюжетная линия, вы узнаете, когда будете смотреть "Гибель сенсации".

Кинофильм является полнометражной экранизацией повести основоположника советской фантастики — Владимира Владко — «Роботы идут», написанной в 1929 году. Премьерный показ киноленты состоялся в апреле 1935 года. Постановщик фильма — Александр Андриевский. Среди его режиссерских работ также есть такие известные приключенческие картины, как Молодые капитаны (1939) и Робинзон Крузо (1947).

В фильме используется аббревиатура R. U. R., которая расшифровывается как «Универсальный рабочий Рипля». Интересным фактом является то, что в 1937 году в Париже в рамках Всемирной выставки был представлен первый советский робот, имеющий человекоподобный вид. По словам инженеров именно фильм Гибель сенсации вдохновил их на его изобретение.

*****

Был ещё такой робот (1936): http://tvkultura.ru/video/show/brand_id/2...

*****

Дикторський текст до сюжету "Новини дня" №13 (16.1.61 р.)

Ювілей письменника.

Суботнього вечора двері Республіканського будинку літераторів були широко відкриті для тих, хто прийшов щиро привітати письменника Владка з його шестидесятиріччям.

Вже тридцять років радують нас твори Володимира Миколайовича, сміливі польоти його мрій, мужні стійкі персонажі. А книжки ці читають не тільки на нашій землі, а вже, навіть, і у далекій Японії.

І нікого не здивувало, що у залі, поруч з відомими літераторами, сиділи хлопчики й дівчата з піонерськими галстуками. Адже, як влучно підмитив хтось із гостей, вік читачів Владка — від семи до семидесяти.

Письменник Юрій Смолич, який відкривав вечір, а згодом — і академік Олександр Білецький, говорили про те, як добре, що у нашій українській літературі є такий письменник, як Владко — великий друг фантастики, що дуже сміливо заглядає на багато років уперед.

Ювіляр отримав багато листів. Зокрема, Наталя Забіла прочитала привітання від Спілки письменників України, Юрій Збанацький — від Спілки письменників СРСР.

Юні астронавти прийшли привітати людину, що майже двадцять п"ять років тому вже написала про радянських дослідників, які штурмуватимуть Венеру.

Що ж, можливо, якраз серед цих дітлахів є майбутні Колумби зоряних просторів, які перетворять найсміливішу фантазію у дійсність.

Володимира Миколайовича поздоровляють актори театру російської драми імені Лесі Українки.

Те, що привітання Юрія Тимошенка і Юхима Березіна, відомих як Тарапунька і Штепсель*, було по-справжньому дотепним, може засвідчити наша кінокамера...

І нарешті, виступив, як то кажуть, сам винуватець урочистих зборів. Володимир Миколайович Владко говорив про радість писати для нашого радянського читача.

*****

Юбилей писателя.

Субботним вечером двери Республиканского дома литераторов были широко открыты для тех, кто пришел искренне поздравить писателя Владко с его шестидесятилетием.

Уже тридцать лет радуют нас произведения Владимира Николаевича, смелые полеты его мечтаний, мужественные стойкие персонажи. А книги эти читают уже не только на нашей земле, а даже в далекой Японии.

И никого не удивило, что в зале, рядом с известными литераторами, сидели мальчики и девочки с пионерскими галстуками. Ведь, как метко подметил кто-то из гостей, возраст читателей Владко — от семи до семидесяти.

Писатель Юрий Смолич, который открывал вечер, а впоследствии — и академик Александр Билецкий, говорили о том, как хорошо, что в нашей украинской литературе есть такой писатель, как Владко — большой друг фантастики, которій очень смело заглядывает на много лет вперед.

Юбиляр получил много писем. В частности, Наталья Забила прочитала поздравления от Союза писателей Украины, Юрий Збанацкий — от Союза писателей СССР.

Юные астронавты пришли поздравить человека, почти двадцать пять лет назад уже написал о советских исследователей, штурмовать Венеру.

Что ж, возможно, как раз среди этих детей есть будущие Колумбы звездных пространств, которые превратят самую смелую фантазию в действительность.

Владимира Николаевича поздравляют актёры театра русской драмы имени Леси Украинки.

То, что поздравление Юрия Тимошенко и Ефима Березина, известных как Тарапунька и Штепсель, было по-настоящему остроумным, может засвидетельствовать наше кинокамера ...

И наконец, выступил, как говорится, сам виновник торжественного собрания. Владимир Николаевич Владко говорил о радости писать для нашего советского читателя.

***

В январе 1961 года во время празднования 60-летия Владимира Владко, украинский литературовед и академик А. И. Билецкий (1884-1961, тот самый, который составил пятитомный биобиблиографический указатель «Украинские писатели») подарил ему очень необычный подарок. Он преподнес автору его же собственную книгу!

И подарок оказался поистине уникальным. Фантастический роман «Аэроторпеды возвращаются назад» был издан «Детиздатом» в конце 1934 года, хотя часть его глав выходила в виде отдельных рассказов задолго до появления книги на прилавках книжных магазинов. Сюжет произведения основывался на традиционном для того времени описании будущей войны, в данном случае – несмотря на слабую завуалированность – с фашистской Германией. Но через несколько лет политическая ситуация в СССР в отношении Германии коренным образом поменялась и роман украинского писателя был запрещен, изъят из библиотек и архивов. Все экземпляры были уничтожены.

И вот один экземпляр этой втайне сохраненной книги, наконец, достался самому автору – наверное, самый необычный авторский экземпляр, который получал Владимир Владко за свою долгую творческую карьеру.

*

Владимир Владко. Аэроторпеды возвращаются назад. 1934 https://fantlab.ru/edition122184

И еще об одном малоизвестном факте из творческой биографии писателя. Незадолго до появления «Аргонавтов Вселенной», примерно в 1934–1936 годах, был напечатан тираж еще одного романа Владко, «Аэроторпеды возвращаются назад». Произведение имело острую антифашистскую направленность. Но на беду, сталинский режим решил побрататься с Германией. Поэтому какие-либо намеки на нелюбовь к брату стали, мягко говоря, неприемлемыми. Тираж книги, понятное дело, был уничтожен. А когда праздновалось 60-летие Владимира Николаевича (1961), академик Билецкий вручил юбиляру экземпляр этого злосчастного издания. Кто спас эту книгу — неведомо. Ныне этот уникальный экземпляр хранится в фондах Музея украинской литературы.

В настоящее время достоверно известно о существовании как минимум трех уцелевших экземпляров книги: два из них хранятся в частных собраниях украинских коллекционеров, третий, как сказано выше — в Национальном музее литературы Украины. Уникальная книга была впервые отсканирована и возвращена читателям В. Е. Настецким (Киев) в мае 2015 года, спустя 81 год после первой публикации. Владелец экземпляра пожелал остаться неизвестным.

М. Ф.

https://fantlab.ru/edition155196

*

***

* https://fantlab.ru/edition169114

персонаж Эрик (1935) и сын Владка Эрик (1931)

© правонаследники В.Н. Владко. 2017