«Двенадцать стульев» и «Золотой теленок» сейчас читаются уже не совсем так, как читались современниками Ильфа и Петрова, затеявших литературную игру из расхожих клише и отсылок к весьма узнаваемым реалиям. Взять хотя бы телеграмму «Графиня изменившимся лицом бежит пруду». Именно так журналист Николай Эфрос описал попытку самоубийства Софьи Андреевны Толстой в своей телеграмме-репортаже из Ясной Поляны после ухода Льва Николаевича. И во времена Ильфа и Петрова все еще помнили эту телеграмму. Ну или, допустим, в постановке Театра Колумба «Женитьба» легко узнавались модные тогда авангардные театральные эксперименты, в особенности Эйзенштейна в Театре Пролеткульта и Мейерхольда в Театре РСФСР-1.

http://drug-gorod.ru/bender-byl-sosedom-i...

http://library.univer.kharkov.ua/OpacUnic...

По материалам Мухортова Н.Л., Черепащука Г.А., Тронько С.

Не будемо спинятися на подальшому поступовому розвитку авіаційної техніки. Скажемо тільки, що протягом якихось п''ятдесяти-шістдесяти років з''явилися не лише бистрохідні пасажирські літаки, що зв''язують нині цілу земну кулю тисячокілометровими маршрутами. Передова радянська авіатехніка вперше в світі поставила на службу пасажирській авіації прекрасні реактивні літаки ТУ-104, і, нарешті, зовсім недавно з''явилися потужні радянські міжконтинентальні балістичні ракети, завдяки яким стали можливими безприкладні подвиги Юрія Гагарінаі Германа Титова.

Спочатку могло здатися, що балістичні ракети мають виключно оборонне значення. Але незабаром стало ясно, що вони є незрівнянним щодо швидкості транспортним засобом: за допомогою їх ми здійснюємо успішні запуски космічних снарядів, штучних супутників Землі та важких кораблів-супутників, не кажучи вже про космічні ракети. Що сталося далі — відомо всім. Чотири роки наполегливої, самовідданої праці радянських інженерів, техніків і робітників зробили реальною дійсністю міжпланетні подорожі.

Тисячоліттями людство тільки мріяло про польоти над Землею, але з технічного погляду було надто безсиле зробити щось реальне. Всього п''ятде-сят-шістдесят років тому з''явилась авіація. П''ятий лише рік існують наші потужні міжконтинентальні балістичні ракети, завдяки яким стали можливими космічні рейси. Ось хронологія, яка свідчить: нині технічний прогрес неймовірно прискорився, ущільнився, і те, на що потрібні були раніше століття, створюється тепер за кілька років.

Чи ж могли ми ще недавно уявити собі, що електронно-обчислювальна машина зможе не лише рахувати з

блискавичною швидкістю, замінюючи сотні й тисячі математиків, а й без будь-якого втручання людини керуватиме підприємством, безпомилково реагуючи на виробничі неполадки і негайно вживаючи заходів до їх усунення? Що машина зможе грати в шахи або перекладати текст з однієї мови на іншу. Що машина, нарешті, зможе самостійно шукати шляхи, методи, засоби й порядок обчислень, потрібних для найлегшого розв''язання поставленого перед нею найскладнішого завдання... Більше того, сучасні кібернетичні машини здатні «самонавчатися», тобто вдосконалюватися в процесі роботи, реагувати й приймати рішення. А на порядку денному кібернетики стоїть цілком реальна проблема — сконструювати машину, яка займатиметься «самовідтворення м», тобто створюватиме подібні до себе «дочірні» машини, а можливо, і ще досконаліші.

Проіснувавши тисячоліття, повільно й, здавалося б, неквапливо закладаючи основи науки і техніки, людство підійшло впритул до науково-технічної революції, яка невпізнанно змінить обличчя Землі. Вже тепер, сьогодні, ра дянська людина володіє такими технічними засобами, які руйнують наші старі поняття про час і простір. Думаючи про це, можна тільки дивуватися, бо межі, що розділяли колись наукову фантастику і реальність, остаточно стираються.

Чи ж давно письменники цього жанру, закохані в науку і техніку (серед них і автор цих рядків), тільки мріяли про здійснення найкрасивішої казки — про відрив од Землі й міжпланетні подорожі?.. І ось Юрій Гагарін робить свій сміливий космічний стрибок, а Герман Титов оперізує Землю аж сімнадцять разів... Хіба ж не ясно, що все це — хоч і перші, але тверді кроки, початок справжнього оволодіння зоряними шляхами? І тут, як і в інших галузях науки і техніки, цей процес — нестримний, подібний до лавини...

Та сама Росія, яка всього сорок чотири роки тому була злиденною, голодною і неписьменною, посилає сьогодні своїх синів у міжпланетні рейси, створює потужні багатоступінчасті ракети і славиться іншими безприкладними подвигами своїх учених.

Радянський Союз перетворився на маяк для всього прогресивного людства, бо завдяки генію Леніна мар-ксизм-ленінізм переміг насамперед у Росії.

Це була перемога не тільки теорії. Ідеї ставали життям. Спочатку спалахнули маленькі лампочки Ілліча — цей символ прийдешньої суцільної електрифікації країни, потім запалали вогні Волховгесу і Дніпрогесу, пізніше включилися в енергетичне потужне кільце мільйони кіловат Каховської ГЕС, Куйбишевської, Волзької імені XXII з''їзду КПРС. І нарешті — ми здивували світ приборканням буйної атомної енергії в реакторах наших атомних електростанцій і готуємося так само приборкати ще міцнішу силу внутрішньоядерного синтезу, енергію вогняної водневої плазми!..

Нелегко було колись подолати відстань між Москвою і Петербургом, відстань понад 600 кілометрів. А з Петер-

бурга до Мінеральних Вод, до Кисловодська доводилось кіньми добиратися довгий місяць. І зрозуміло, чому Жюль Верн вважав майже фантастикою подорож навколо світу за вісімдесят днів. Що ж, тепер на кораблі~супутнику подорож навколо світу триває півтори години. І це — ще далеко не межа швидкості.

Колись час був непохитною катего- « рією, і нам здавалися неймовірно фантастичними мрії Герберта Уеллса про «машину часу». Тепер у світлі ефекту Ейнштейна ми мріємо про фотонні зоряні ракети, які розвиватимуть швидкість, близьку до світлової. Час у тих ракетах буде дуже уповільнений, і зоряний мандрівник, пробувши в польоті, скажімо, десять років, побачить на Землі, куди він повернеться, зовсім інше суспільство. Адже за десятиліття, що минуло за календарем у фотонній ракеті, на Землі пройшло 10 тисяч років, і зоряний мандрівник не знайде на ній не тільки якихось своїх родичів, але й не зможе взагалі знайти щось схоже...

Фантастика? Так, в останньому прикладі — фантастика, але в усьому іншому— реальна дійсність. Отже, в недалекому майбутньому і категорія ча су стане зовсім іншою, такою ж, як стали сьогодні категорії простору і матерії.

Доводиться повторити ще раз, що вже за сучасним станом науки і техніки в Радянському Союзі процес їх розвитку, послідовність відкриттів і винаходів стали нечувано ущільненими. Вони нагадують сніжну лавину в горах, яка, раз почавшися, вже не може затриматись і поширюється дедалі більше. Саме напередодні отакої лавини відкриттів і винаходів людство перебуває зараз, і це несе за собою справж-ню науково-технічну революцію. Вона охоплює всі галузі, всі дисципліни, бо досягнення в кожній з них негайно впливатимуть на всі інші, прискорюючи процес розвитку.

Що ж несе нам майбутнє, осяяне життєдайним маяком Великого Жовтня?

Ну, очевидно, техніка створення і запуску важких космічних кораблів-супутників стане незабаром такою чіткою, що нам будуть у пригоді й спеціалізовані важкі штучні супутники Землі, які линутимуть над нею по сталих орбітах і виконуватимуть важливу працю— і в галузі метеорології, і для віддзеркалення телевізійних передач на гігантські відстані, і для вивчення нових таємниць космосу в ближчих до Землі сферах.

Немає сумніву, що вже незабаром радянська людина прокладе маршрУт спочатку до Місяця, а потім і до найближчих планет—Марса і Венери. А що ж вона зможе здобути на інших планетах, що корисного для Землі?

Дозвольте ще раз повернутися до фантастики, тим більше, що кожний такий відступ за деякий, досить короткий час стає вже зовсім не фантастикою, а реальністю. Так от, приблизно чверть віку тому, в 30-і роки я написав науково-фантастичний роман «Аргонавти Всесвіту» — про подорож гркпи радянських учених на Венеру- Не будемо говорити про ті пригоди, які мої герої зазнали на Венері, бо, зрештою, це не так важливо. Але вони відшукали там дорогоцінні елементи інфрарадій та ультразолото (так я їх охрестив колись). Один з цих елементів с могутнім джерелом енергії, а другий, по суті, врятовує людство від втрат на корозію металів. Так я мріяв.

Космічні стрибки Гагаріна і Титова ствердили мої мрії про побут космонавтів у ракетному кораблі, про те, що мусило відбуватися з ними під час міжпланетного перельоту. Те, що я писав, виправдалося: кожен читач може це перевірити, відкривши сторінки «Аргонавтів Всесвіту», присвячені втраті ваги та іншим подіям такого роду.

Але мушу сказати, що тепер мені хочеться ще іншого. Мені хочеться, щоб відважні космонавти, які вирушать на Венеру в ракетному кораблі,— і це будуть напевно радянські космонавти! — знайшли на цій загадковій планеті якісь копалини, що принесуть користь нашому народному господарству! Я не певен, звісно, що це будуть саме інфра-радій та ультразолото; втім, хіба це має значення? Головне полягає в тому, щоб радянські космонавти знайшли на Венері (чи на інших планетах) якісь незнані, не відомі ще людству матеріали — і використали їх. Так воно, мабуть, і буде!

А тоді вже можна буде відправлятись і до найближчих зірок за межами нашої Сонячної системи. Напевно, тоді вже радянська наука і техніка зроблять можливим створення фотонної ракети: чому ж не вирушати і в далекі позагалактичні мандрівки? Хіба й ця фантастика не має тенденції перетворитися на цілком реальну дійсність?..

Коли вже Говорити про фантастичні проекти, то хочеться згадати ще про одне передбачення великого нашого вченого К. Е. Ціолковського. Саме він колись, розповідаючи про можливість великих інженерних робіт у Сонячній системі, висловив думку про заснування так званих кефірних міст», матеріалом для яких були б планети-астерої-ди. Розташовані на відносно близькій відстані від Сонця, «ефірні міста» могли б бути прекрасним місцем для поселення людей. Зовсім недавно цю ідею висловив в іншій формі один з найвідоміших фізиків-теоретиків Фрі-мен Дайсон, що працює в Прінстон-ському університеті.

У своїй статті, опублікованій в журналі «Сайєнс», Дайсон висуває проект розбирання планети Юпітера. Ні, ні, я не помилився на слові — йдеться саме про розбирання на частини цілої планети! Як відомо, Юпітер — це найбільше, наймасивніше небесне тіло в Сонячній системі: він у триста разів більший від Землі. Так от, Дайсон пропонує розібрати на частини Юпітер і створити з його матеріалу навколо Сонця і найближчих від нього планет Щось на зразок куполоподібного штучного склепіння.

Наче у велетенському футлярі, в склепінні буде замкнено планети в радіусі двох земних орбіт із Сонцем у Центрі. За розрахунками Дайсона, для створення такого штучного склепіння буде цілком досить маси Юпітера; тоді «шкаралупа» досягне завтовшки трьох метрів. Посередині цієї «шкаралупи» і на внутрішній її поверхні можуть бути Розташовані поселення людей, сонячні

електростанції тощо — словом, усе, що потрібно для життя людини.

Адже всередині центральної частини Сонячної системи, під цим велетенським склепінням може розміститися кількість людей, що визначається одиницею з двадцятьма трьома нулями! До речі, Дайсон виходить з того, що саме в таких розмірах збільшуватиметься населення Землі; отож, побудова «шкаралупи» навколо Сонця, за його підрахунками, мусить розпочатися приблизно через три-чотири тисячі років.

А навіщо ж робити подібну споруду? Головна причина полягає в тому, що все сонячне проміння — потоки тепла й світла, в мільярди разів потужніші, ніж одержувані тепер на Землі,— буде включено в цю систему. Адже Сонце немовби опиниться під великим ковпаком, жоден струмочок його проміння не просочиться назовні, кожну краплинку енергії буде відведено у відповідне річище, використано людиною. Як бачимо, проект Дайсона можна покласти в основу науково-фантастичної книжки, і вийде непоганий сюжет.

Але в проекті Ціолковського-Дайсона є й інше зерно. Воно полягає в тому, що будівельні роботи в масштабах космосу стають тепер неминучою, закономірною стадією в майбутньому розвиткові людського роду. Людство поступово, дедалі швидше звільняється від експлуатації, голоду. Це — світлий шлях, уготований Великим Жовтнем! Зростання людства—це зростання вільного суспільства, не обмеженого нічим у виборі засобів свого процвітання. У розпорядженні людей комуністичного суспільства буде цілий космос, принаймні в межах Сонячної системи. Чому ж не заселити його «ефірними містами»?

Читач може заперечити: це вже, мовляв, зовсім безпідставна фантастика. І знову ми повторимо, що за наших часів ніяка фантастика не лишається безпідставною, особливо тоді, коли за її здійснення беруться радянські люди, озброєні найновітнішою технікою, яку дають їм досягнення Великого Жовтня.

Та справа, звісно, не в цьому проекті, хоч він і дуже цікавий. Річ у тому, що суспільство людей, які вільно розвиваються, суспільство щасливих людей, суспільство зрілого комунізму неминуче переступить пороги Землі і вийде за межі своєї планети. В цьому тепер уже немає сумніву!

До таких думок приводять не лише міркування про чудесні космічні польоти Юрія Гагаріна і Германа Титова, що справді відкрили перед людством зоряні маршрути. І хоч як це прекрасно, але наші мрії сягають далі й далі, в безмежні глибини тих казкових можливостей, які відкривають перед нами, перед усім людством переможні ідеї Жовтня, що розкріпачив скований людський розум.

Думки наші звернені до безприкладного лавиноподібного процесу розвитку науки і техніки у великому Радянському Союзі, який створює для нас цілком нові умови життя, а водночас відкриває нові й нові перспективи для подальших наукових відкриттів. Це — прекрасний, захоплюючий процес!

https://fantlab.ru/work328818

1969

ОЛЕСЬ БЕРДНИК

Змалку в хлопцеві жила пристрасть до романтики, до чогось незвичайного. Мріялось вирушити в далекі світи, розшукати «чарівну квітку», загиблу Атлантиду. Тож не було більшої насолоди, як зачитуватися «літературою мрії» — творами наукової фантастики. І хоч спливло відтоді чимало літ, Олесь Бердник і досі захоплюється «химерними» мріями, сміливо фантазує, вигадує, шукає і мандрує...

Народився Олесь (Олександр) Павлович Бердник 25 грудня 1926 року в селі Вавилове на Херсонщині в сім’ї селянина. Читати навчився рано — чотирьох літ; першою улюбленою книгою була повість Д. Лондона «Біле ікло».

Вчився хлопець в середній школі спершу в м. Кагарлику, потім в м. Борисполі. Учнем полюбив поезію, сам почав складати вірші, і в 1937 році газета «На зміну» видрукувала його вірш про І. Франка.

О. Бердник брав участь у Великій Вітчизняній війні, у повоєнні роки закінчив театральну студію при Київському державному драматичному театрі ім. Івана Франка, де й працював актором декілька років.

З 1949 до 1955 року О. Бердник працював на далекій Півночі та в степах Казахстану. Перебував на редакційній роботі в різних міських та обласних газетах України. Від 1947 року почали з’являтися в періодичній пресі його перші твори — оповідання, нариси, статті.

Перша збірка науково-фантастичних оповідань та повістей О. Бердника під назвою «Поза часом і простором» побачила світ в 1957 році. Далі були видрукувані науково-фантастичні твори письменника: романи й повісті «Шляхи титанів» (1959), «Стріла часу» (1960), «Серце всесвіту» (1962), «Сини Світовида» (1963) та інші.

Написав О. Бердник декілька науково-фантастичних книг для дітей: «За чарівною квіткою» (1959), « При-вид іде по землі» (1959), «Марсіянські зайці» (1962) та в співавторстві з Ю. Бедзиком — повість «Людина без серця» (1958).

Живе О. Бердник у м. Києві.

Веселка [Текст] : антологія української художньої літератури : для дітей : В 3 т. Т. 3 : Література радянського періоду / упоряд. І. Соболь, Б. Чайковський. – К. : Веселка, 1969. – 447 с., стор. 298-біографія ОБ, стор. 299-305 Хор елементів.

https://fantlab.ru/work91176

ПОЛОЖЕНИЕ О ЛИТЕРАТУРНОЙ ПРЕМИИ И КОНКУРСЕ ИМЕНИ ВЛАДИМИРА ВЛАДКО.

1. Основываясь на постановлении ЦК КПУ об усилении работы с творческой молодежью, секция фантастики Харьковского областного молодежного литобъединения имени П.Г. Тычины выступает с инициативой по учреждению премии и литературного конкурса имени ВЛАДИМИРА НИКОЛАЕВИЧА ВЛАДКО.

2. В конкурсе имени Владимира Владко ежегодно присуждается премия имени Владимира Владко и приз "Аргонавти Всесвіту”.

3. Премия имени Владимира Владко присуждается:

— за лучшее фантастическое произведение года, опубликованное в СССР;

— за лучшее фантастическое произведение года, опубликованное в Украинской ССР;

Опубликованные произведения выдвигаются на соискание премии имени Владимира Владко секцией фантастики Харьковского областного литобъединения. Решение о присуждении премии принимается членами секции фантастики на основе рецензирования пред ставленных произведений и в итоге их обсуждения. Результаты присуждения премии объявляются в печати.

4. Приз "АРГОНАВТИ ВСЕСВІТУ" ("Аргонавты Вселенной") присуждается:

— за лучшее произведение года ( в рукописи) участника секции фантастики Харьковского областного молодежного литобъединения;

— за лучшее произведение года / в рукописи/ участника творческого молодежного объединения фантастики Украинской ССР;

Для определения лучших произведений участников литобъединений фантастики Украинской ССР объявляется конкурс. О начале конкурса сообщается в печати.

На конкурс принимаются только неопубликованные произведения

— в рукописи едвух машинописных экземплярах/, представленные не позже I января участниками творческих объединений фантастики Украинской ССР.

5. Для решения о присуждении приза "Аргонавти Всесвіту" избирается жюри из представителей секции фантастики Харьковского областного литобъединения и членов Харьковской организации СП СССР.

Решение о присуждении приза принимается жюри в результате закрытой работы — на основе предварительного рецензирования произведений. Результаты решения объявляются 12 апреля и публикуются в печати.

6. Лауреатам конкурса и премии имени Владимира Владко вручаются памятные призы и дипломы:

— "ЛАУРЕАТУ ПРЕМИИ ИМЕНИ ВЛАДИМИРА ВЛАДКО" — за лучшее' фантастическое произведение года:

— Большой приз "АРГОНАВТИ ВСЕСВІТУ" — за лучшее произведение года участника литературных объединений фантастики Украинской ССР;

— Малый приз "Аргонавти Всесвіту" — за лучшее произведение года участника секции фантастики Харьковского молодежного литобъединения"

СЕКЦИЯ ФАНТАСТИКИ ХАРЬКОВСКОГО ОБЛАСТНОГО МОЛОДЕЖНОГО ЛИТОБЪЕДИНЕНИЯ ИМЕНИ П.Г.ТЫЧИНЫ / при СП СССР/

ИНФОРМАЦИСННОЕ СООБЩЕНИЕ.

Секцией фантастики Харьковского областного молодежного литобъединения им. П.Г. Тычины (при СП СССР) учреждена премия имени Владимираг Николаевича Владко и ежегодно проводится литературный конкурс произведений.

По итогам конкурса 1982' года первыми лауреатами премии стали:

— Всесоюзная премия имени Владимира Владко присуждена журналу "Уральский следопыт" — в связи с 25-летием со дня образования и за многолетний вклад в развитие советской НФ и популяризацию творчества молодых украинских фантастов;

— Республиканская премия имени Владимира Владко присуждена Василию Головачеву — эа лучшее произведение года, опубликованное в Украинской ССР (сборник "Реликт", Днепропетровск, "Промінь", 1982);

— Большой приз "АРГОНАВТИ ВСЕСВІТУ" в 1982г. не присуждался;

— Малый приз "АРГОНАВТИ ВСЕСВІТУ" присужден Юрию Романову — за лучшее произведение года ( в рукописи) участника секции фантастики Харьковского областного молодежного литобъединения (рассказ "Прощай, Красная шапочка").

Лауреатам конкурса и премии имени Владимира Владко будут вручены памятные призы и дипломы.

*****

Юрий Романов — лауреат единственный раз вручавшегося приза Харьковской секции фантастики — «Аргонавты Вселенной» (имени Владимира Владко), — художник Владимир Шапошников, — г. Харьков, скульптор Владимир Непышный, — США, Калифорния) — в 1986 году за рассказ «Прощай, Красная Шапочка» (Др.: «Продана казка»). Приз, кстати, так и не был «дозволен, одобрен и утверждён» партийным «союзписовским» руководством Харьковской организации СПУ. Несмотря на вполне профессиональное выполнение, приз «не прошёл» из-за вкусовых разногласий с партбюро писательской организации. Так что первый украинский приз фантастики состоялся, увы, не в Харьковском СП...

https://fantlab.ru/autor17638

Мухортов Н.Л., Черепащук Г.А.

(Из архива Г.А. Черепащука)

Спасибо за информацию ув. Г. А. Черепащуку!