Владко Володимир. Початок біографії с. 118-125 оповідання — збірка Безсмертя юних. К. Радянська школа . 1948 82х108 1/16 25000 423 с. тверда

Там же — Бережний Василь. Ніна Сагайдак. с. 171 — 177 оповідання перша відома книжкова публікація Василя Бережного

***

кн. 1

Соняшник : зб. оповід., казок та віршів. Кн. 1 / ред. Н. Забіла ; обкл. Д. Шавикіна. — Х. : Книжково-журнально-газетне видавництво, 1945 (Х. : 4-та друкарня "Трансжелдориздат"). — 55 с. : іл.

кн. 2

Соняшник : зб. оповід., казок та віршів. Кн. 2 / ред. Н. Забіла ; обкл. Л. Джолоса — Х. : Книжково-журнально-газетне видавництво, 1945 (Х. : 4-та друкарня "Трансжелдориздат"- 55 с.)

Нещодавно в американських журналах з'явилися відомості про дані цього польоту.

Ми вміщуємо популярний переказ цих матеріалів, які стисло розповідають про дивний світ загадкової, вкритої непроникними хмарами планети.

Отже, що являє собою планета Венера в світлі найновіших наукових даних?

Під ЇЇ непроникними для звичайного ока шарами дуже щільної атмосфери лежать два пояси густих хмар на відстані 45 і 70 кілометрів від' поверхні планети, яка нагадує собою розжарену пічку.

Сонце, якщо воно колись і пробивається крізь подвійні густі заслони з хмар, виглядає з поверх-

ні Венери цегляно-червоним, а небо має жовтувато-зелений колір. Це пояснюється великою щільністю атмосфери, яка складається переважно з двоокису вуглецю: величина тиску атмосфери Венери біля її поверхні у 10—50 разів більша ніж на Землі.

Навіть при цьому тискові на Ве-нері не може бути рідкої води, бо температура на її поверхні досягає 500 градусів за Цельсієм на

Так американський художник Рей Піох уявляє собі ландшафт Венери. Малюнок, звичайно, фантастичний, але він побудований на даних, одержаних внаслідок польоту станції «Марінер-2».

сонячному боці і близько 300 градусів на тіньовому.

Втім, хоча на Венері води в рідкому стані й немає, але там може бути інша рідина, очевидно в незвичному для нас вигляді, Оскільки температура її поверхні приблизно відповідає температур? плавлення свинцю, на Венері під її впливом можуть бути розтоплені м’які метали і соляні сполуки з скель. Цілком ймовірне існування на Венері важких вуглеводнів типу асфальту — теж у рідкій формі.

Ці сполуки випаровуються з поверхні планети й створюють нижчий шар хмарного маслянистого покриву, до складу якого входять вуглеводні і продукти їх окислення, хоча вільний кисень на Венері не існує вже дуже давно.

Кліматичні умови на Венері дуже своєрідні й бурхливі. Якщо йде дощ, то він має бути також маслянистим і, перемішуючись разом з пилом, збитим міцними вітрами, створювати гаряче багно. Циркуляція повітря на Венері, очевидно, дуже велика, відповідно до високих температур, властивих цій планеті. Вищий хмарний покрив, мабуть, складається з крижаних кристалів і краплинок рідкої води, бо його температура має близько 50 градусів нижче нуля і її можна порівняти з температурою вищих шарів земної атмосфери. Отже, завдяки значній швидкості руху повітря високий температурний рівень сонячної сторони може впливати на температуру тіньової сторони Венери, особливо якщо зважити на повільність обертання планети. Це підтверджено радарними повідомленнями з борту «Марінера-2» під час його польоту. Американські вчені вважають, що Венера обертається навколо своєї осі так повільно, іцо мусить бути завжди оберненою до Сонця одним боком або може навіть обертатися «назад», — у напрямі, протилежному до її орбітального руху.

Повільне обертання Венери пояснює одне з найважливіших спостережень, зроблених під час польоту «Марінера-2», а саме відсутність помітного магнітного поля поблизу Венери. Більшість фізиків вважає, що Земля, наприклад, з цього погляду діє наче велетенський генератор: під час її обертання електричні струми рідких залізних прошарків земної кори створюють магнітне поле у просторі. Отже, логічно зробити висновок, що повільне обертання Венери утворює дуже незначне магнітне поле або навіть обумовлює відсутність його.

Про відсутність помітних проявів магнітного поля навколо Венери свідчить також й те, що прилади «Марінера-2» не виявили помітних радіаційних поясів навколо цієї планети, характерних для Землі. Земні радіаційні пояси створюються внаслідок того, що магнітне поле Землі притягує з простору електрично заряджені частки. На Венері ж, у зв’язку з відсутністю такого магнітного по-

ля, немає і відповідних умов для створення поясів радіації.

Вражають також дивні дані «Марінера-2» про відсутність мікроме-теоритів чи космічного пилу в просторі навколо Венери. На протязі 1.700 годин своєї дії, детектор метеоритів, встановлений на «Ма-рінері-2», зареєстрував лише дві зустрічі станції з метеоритними частинками, та й ті — на значній відстані від планети. За такий самий період детектор метеоритів поблизу Землі зареєстрував би тисячі подібних зіткнень. Якщо ці спостереження знайдуть підтвердження і в майбутньому, то це свідчитиме, що земна орбіта пролягає в надзвичайно «запиленій» частині сонячної системи.

Підтверджуючи деякі припущення і відповідаючи на частину важливих для науки питань, автоматична станція «Марінер-2» не розкрила основних таємниць Венери. Адже й до запуску «Маріне-ра-2» було відносно точно відомо, що умови існування жиїтя на Венері не дуже сприятливі, головне, через високу температуру її поверхні. А основне питання так і залишилося нерозв'язаним: чим же викликана подібна спека на Венері? В наш час існує дві гіпотези з цього приводу.

Одна з них є «гіпотезою теплиць». Густа хмарна оболонка, що оповиває Венеру, відносно прозора і пропускає сонячне проміння. Таке явище нагадує проникнення сонця в теплиці з скляними вікнами. Отже, сонячне проміння скупчується на поверхні планети і розжарює її. Тепло нагрітого повітря (так само, як і в випадку з скляними вікнами теплиць) затримується густою атмосферою Венери, яка не пропускає назад інфрачервоне проміння. Отже, температура планети лишається дуже високою.

Друга гіпотеза — це теорія «пилового казана». Згідно з нею, під дією сонячного проміння на Венері утворюються міцні повітряні потоки. Вони викликають гігантської сили вітри і пилові бурі. Пиловий покрив завтовшки близько 15 метрів завжди вкриває поверхню Венери. Внаслідок постійного тертя ця бурхлива пилова оболонка нагріває поверхню планети і створює тут надзвичайно високу температуру.

Отже, не можна дати остаточного пояснення природи загадкової планети.

Не можна також дати певної відповіді відносно наявності на Венері життя. Очевидно, в таких формах, як ми його уявляємо, життя на Венері існувати не може. За таких високих температур хімічні реакції відбуваються надто швидко, елементи, необхідні для нашого нормального життя, вже зв’язані в стабільні сполуки як кінцеві продукти. Крихкі й складні молекули, властиві для нашого земного життя, тут існувати не можуть. Кожний можливий прояв венері-анського життя мусить бути побудований виключно на своєрідних хімічних реакціях з поки що цілком незрозумілим для нас обміном речовин. Втім, навряд чи слід було б заздалегідь вирішувати, що подібні прояви життя на Венері не можуть взагалі існувати.

Звичайно, згодом людство матиме змогу приставити на Венеру спеціальну жаростійку телевізійну камеру, і тоді вчені зможуть дізнатися, чи існує на цій планеті якесь життя. А можливо, розв'язати це питання допоможуть й космонавти, якщо пощастить створити придатний для такої подо-рожі дуже жаростійкий міжпланетний корабель і відповідне устаткування для відважних дослідників космосу.

Віднайшов колега Zirkohid!

* 1955 — Владко В., «Астроплан летить на Венеру. Розділи з роману», журнал «Зміна», № 5, стр. 18-20; № 6, стр. 21-22; № 7, стр. 19-21; № 8, стр.. 18-20. На уркаинском языке. С иллюстрациями В. Чегодара и М. Коваленко.

* 1955 — Владко В., «Астроплан вилiтає на Венеру», газета «Вечiрнiй Кiев», №№ 78 (стр. 3), 79 (стр. 3), 81 (стр. 3, 4), 84 (стр. 3), 88 (стр. 3, 4), от 2, 4, 6, 9 и 14 апреля 1955 года. На украинском языке, с иллюстрациями. В предисловии сказано, что это главы из переработанного и значительно дополненного романа, которому автор дал новое название «Першi люди на Венерi». Фактически, здесь напечатаны первые пять глав романа, текст которых отличается и от раннего варианта 1935 года и от исправленного, вышедшего в 1957 г.

* 1957 — Владко В., «Астроплан летит на Венеру», на русском языке в альманахе «У костра», Харьков: Областное издательство, 1957. — стр. 356-387.

* 1961 — Vladimír Vladko. «Cíl — Venuše». Журнал «Věda a technika mládeži, № 9-12 за 1961 г. Первые пять глав романа на чешском языке. Отрывок аналогичный опубликованному в газете ««Вечiрнiй Кiев».

https://fantlab.ru/work245157