| |
| Статья написана 25 февраля 2016 г. 23:36 |
http://fantlab.ru/work486062 Коллега vokula: СОБКО Вадим Украинский советский писатель Вадим Николаевич СОБКО [5(18).05.1912, Москва – 11.09.1981, Киев] родился в семье военного инженера. Окончил индустриальную профшколу в Луганске (1930), работал на ХТЗ слесарем и бригадиром. Окончив филфак Киевского университета (1939), стал журналистом. Во время ВОВ служил в армейских газетах, был тяжело ранен (потерял ногу). После войны служил в военной администрации Берлина. Печатался с 1930 года, до 1936-го выпустил семь сборников стихов. Затем писал прозу и пьесы, опубликовал полсотни книг, получил известность, получил Сталинскую премию (1951), премию им. Шевченко (1974). Был зам. председателя правления СПУ, председателем правления ДОЛК УССР и пр. Известность С. начиналась с приключенческой трилогии об авиаконструкторах «Звёздные крылья» (1937-1950). Роман «Крейсер» (1940) тогда можно было и «НФ» назвать. После войны «фантастики» уже почти не осталось, в переработанном «приключенческом романе» «Звёздные крылья» (1958, пер.1961) «элементы НФ» перестали быть фантастическими. Производственная трилогия с фантастическим элементом: Зоряні крила. Частина перша: Граніт. Частина друга: Крейсер. Частина третя: Зоряні крила. 1937—1950 — о создании стратоплана — ? Срібний корабель: о постройке космического корабля — ? Собко В.М. Граніт : Роман / В.М. Собко. – Київ : ДЛВ, 1937. – 248с. Собко В.М. Крейсер : Роман / В.М. Собко. – Київ : Молодий більшовик, 1940. – 227с. Собко В.М. Крейсер / В.М. Собко. – Одеса : Укрвидав, 1939. – 227с. Собко В.М. Зоряні крила : Пригодницький роман / В.М. Собко. – Київ : Молодь, 1950. – 347с. Собко В.Н. Звездные крылья : Приключенческий роман / В.Н. Собко; Пер. с укр. Л. Шапиро и Т. Стах. – Киев : Радянський письменник, 1961. – 455с. Собко В. Срібний корабель, Роман.-Х.: Держлітвидав УРСР, І96І.-288 с. Собко В. Срібний корабель : Роман / В. Собко. – Київ : ДЛВ, 1962. – 288с. Собко В.Н. Серебряный корабль : Сердце; Дело прокурора Малахова: Повести / В.Н. Собко. – Москва : Советский писатель, 1963. – 544с. Серебряный корабль. Повесть. Переводчик: Л. Михаловская Сердце. Повесть. Переводчик: Л. Шапиро Дело прокурора Малахова. Повесть. Переводчик: Анатолий Тонкель Собко В.М. Зоряні крила : Пригодницький роман / В.М. Собко. – Київ : Молодь, 1953. – 356с. худ. Л. Рабінович Собко, В. М. Твори в 6-ти т. Т. 1. Зоряні крила. Серце. Далекий фронт : роман. Повісті / В. М. Собко. — К. : Худож. літ., 1963. — 695 с. — 6.79 р. Собко, В. М. Твори в 6-ти т. Т. 5. Нам спокій тільки сниться. Срібний корабель : романи / В. М. Собко. — К. : Худож. літ., 1964. — 545 с. — 6.11 р Собко, В. М. Вибрані твори у 2-х т. Т. 1. Зоряні крила. Запорука миру. : романи / В. М. Собко. — К. : Дніпро, 1972. — 741 с. — 7.23 р.
Собко, В. М. Твори в шести томах [Текст] / В.М. Собко. — К. : Дніпро, 1979 — 1981. Т. 1 : Зоряні крила: Трилогія. Запорука миру : роман. — К. : Дніпро, 1979. — 592 с. — (в обкл.) : 14.66 р. 
1950 
1953 
1958 
1963 
1972 
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B... http://archive.is/S7Dyj
|
| | |
| Статья написана 25 февраля 2016 г. 20:40 |
КАРДИНАЛО́ВСЬКА Єлизавета Михайлівна (16(29). 05. 1900, Київ – 05. 11. 1971, там само) – письменниця, перекладачка, графік. Сестра Тетяни, мати Роксолани Кардиналовських. Закін. Харків. худож. ін-т (1930). Працювала в ред. г. «Червоний шлях», яку редагував В. Голубович. Друкувалася від 1925. Перекладала з рос. і білорус. мов. Писала вірші та оповідання для дітей: «Вовк і Ральф» (1927), «Бенц», «Поїзд», «Ганнуся і шкідники» (усі – 1929), повість «Сонця!» (1930, співавт.; усі – Харків). Видала бл. 20 книг. Припинила літ. діяльність 1934 у зв’язку з арештом С. Пилипенка. Створювала акварелі, працювала художником-оформлювачем. Літ.: Кардиналовська Т. Невідступне минуле. К.; Нью-Йорк, 1992; Х., 2005. 
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=... https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B... 
+ + + + + 
Невідступне минуле. Спогади Книга спогадів. Тетяна Пилипенко-Кардиналовська прожила кілька життів. У першому — романтична панянка зі старовинної сім'ї українських інтелігентів, у другому — юна дружина прем'єр-міністра Центральної Ради УНР Всеволода Голубовича, третє — пов'язане з ім'ям письменника Сергія Пилипенка. У четвертому — вона вигнанниця, дружина репресованого. І, нарешті, емігрантка, діти якої принесли користь і славу не тільки Америці, а й Україні. Спогади охоплюють період від початку ХХ ст. до середини 1930-х років. ------------------------------------------------ Тетяна Кардиналовська (1899, Київ — 1993, США) — педагог, перекладач, мемуарист. Народилась 1889 р. в Києві в аристократичній родині. Донька генерала Михайла Кардиналовського. Закінчила у Києві гімназію, навчалася на інженерному факультеті Київського політехнічного інституту. 1943 року її вивезено на примусові роботи до Австрії. Після втечі жила в Італії, Англії, США. Викладала російську, а потім українську мову в Гарвардському та Бостонському університетах. http://incognita.day.kiev.ua/ukrayinska-m... т. Кардиналовська та С. Пилипенко. Товаришці т. Кардиналовській від С. Пилипенка 18.V.1924 р. на доказ, що коли треба, мусиш бути і поетом. Харків». Переді мною на столі інша книжка. «Сергей Пилипенко. Простые рассказы. Авто- ризированный перевод с украинского. Издательство «Пролетарий», 1928 г.» «А ці опо- відання на російську мову перекладала моя мама Ольга Миколаївна Кардиналовсь- ка»,— тихо промовила Тетяна Михайлівна. «Мама була відомим і авторитетним перекладачем,— вела далі Ася Сергіївна.— Особливо багато нею зроблено у той час, коли вона працювала у «Вістях» Василя Блакитного і в «Селянській правді» Сергія Пилипенка». На стіл лягає унікальне ви- дання: «Майн Рід. Оцеола, ватажок семінолів. Переклад Т. Кардиналовської, ДВУ, 1928 рік». Десь біля 34 книг переклала Тетяна Михайлівна, але хіба ми про це пам'ятали? Чи знали про те, що юна Тетяна Кардиналовська була арештована на початку 20-х років 1 без суду та слідства відсиділа дев'ять місяців у тюрмі? І що вона чи не перша жінка в радянській тюрмі оголосила голодівку на знак протесту проти порушення елементарних прав людини і добилася звільнення? Уже після повернення з наукового відрядження до США, після незабутніх роз- повідей Тетяни Кардиналовської я ознайомився з унікальним виданням, яке було здійснене в Харкові 1921 року друкарнею Всеукраїнської Надзвичайної Комісії. Йдеться про «Дело членов ІДентрального Комитета Украинской Партии Социал.-Ре- волюционеров Голубовича, Петренко, Лызанивского, Часныка, Ярослава и др. Сте- нографический отчет». Хто із нас знав, що вже 22 травня 1921 року в Києві у великому залі Проле- тарського будинку мистецтв розпочався перший в історії Радянської держави по- літичний суд, який вершила Комуністична партія (більшовиків) України над своїми політичними опонентами. І головною постаттю в цьому процесі був Всеволод Голу- бович, колишній прем'єр-міністр Центральної Ради, член ЦК Української партії со- ціалістів-революціонерів, колишній редактор центрального органу цієї партії... Всеволод Голубович був першим чоловіком Тетяни Кардиналовської, тому й було її арештовано. Тетяна Михайлівна рже тоді розуміла, що Комуністична партія цим судовим про- цесом намагалася політично скомпрометувати партію українських есерів, закріпити однопартійну систему, а саме — утвердити монопольне право на вла^ • «Мало хто на Україні знає, що Сергій Пилипенко в 1917 році •..«- членом ЦК есерівської партії і редактором газети «Народна воля» і лише в 1919 ...о.' вступив до Комуністичної партії»,— додає Ася Сергіїв' і, спонукаючи матір продовжувати. Сергій Пилипенко щиро, як і багато хто з партії боротьбистів, повірив в історич- ну перспективність соціалістичних ідеалів партії більшовиків, не передбачаючи тра- 85 http://www.ursr.org/dnipro/91/09/html/87.... ************* Матеріали до бібліографії: Кардиналовська Тетяна Михайлівна "Невідступне минуле". Харків, "Майдан", 2005., 174 с..,ISBN 966-8646-27-4, передм. М. Жулинського. Книга спогадів "Невідступне минуле" також була видана в перекладах на інші мови: «Тhе Еveг-Рresent Раst», Еdmonton; Тогоntо, 2004. «Жизнь тому назад», С.-Петербург, 1996.
Кардиналовська Єлизавета (Лизавета) 
ФАНТАСТИКА. "Всесвіт" 1926 № 23 КАРДИНАЛОВСЬКА Л. Загибель Щасливого Міста. Оповідання "Нова Генерація" 1928 № 5 КАРДИНАЛОВСЬКА Л. Помилка. Оповідання 
========= Бенц. Оповідання. Худ. О. Довгаль. Х. ДВУ. 1929. 28 с. 5000 прим. Бенц. Вид. 2. 1930. "_"_"_" Вовк і Ральф. Оповідання. Х. ДВУ. 1929. 20 с. 5000 прим. Вовк і Ральф. Худ. Й. Дайц. Вид.2. Х.-К. ДВУ. 1930. 24 с. 10000 прим. Ганнуся і шкідники. Оповідання. Х.-О. Молодий більшовик. 1933. 16 с. 20000 пр. Свято Жовтня. Інсценіровка для дошкільних установ. Х. Молодий більшовик. 1932. 16 с. 20000 пр. У колгоспі жовтенята., Харків-Одеса: Молодий більшовик, (1933) (16 с., иллюстр., мал. Е. Рачова; гравер П. Питенко, ) 20000 пр. У нас ножиці в руці. Вірші. Худ. Бер Бланк. Х. Молодий більшовик. 1932. 8 с. 40000 пр. У нас ножиці в руці. Вид.2. Х.-О. 30000 пр. "-"-"-" У нас ножиці в руці. Вид.3. О. 1933. 100000 пр. "-"-"-" *********** Zirkohid: Останнім часом тривають дискусії, кого ж вважати батьком української наукової фантастики. І на цьому тлі якось не помічається інший бік медалі: а як стосовно мами? Смайлик «smile» І отут починається найцікавіше, бо, виявляється, мами аж дві! Нещодавно знаний бібліограф україномовної фантастики Вячеслав Настецький виявив у підшивках найстарішого українського науково-популярного часопису "Знання" (пізніше — "Наука і життя" та "Наука і суспільство") за 1926 рік оповідання сестер Тетяни і Єлизавети Кардиналовських "Сонця!" Фантазія авторок вражає уяву. Дія твору відбувається в далекому майбутньому, коли Сонце охололо й згасло, а Сатурн позбувся своїх кілець. Перед загрозою загибелі людство вирішує будувати космічний флот і переселятися на іншу планету. Довгий космічний шлях планується долати, зануривши людей у анабіоз. Однак знаходиться вчений, котрий пропонує інший роз'язок проблеми — перетворити на сонце для Землі Місяць! На такому тлі аерофотелі, кольоро- й запахо-музика та численні технічні надібки прийдешнього сприймаються як щось само собою зрозуміле.Смайлик «smile» Але вдумаймося: надворі був усього 1926 рік! Із макетами згаданих журнальних публікацій можна ознайормитися на сайті україномовної фантастики"Аргонавти Всесвіту": http://argo-unf.at.ua/load/znannja/1228 slovar06: Всім дякую, але взагалі першим був покійний Микола О. Ковальчук, як першовідкривач україномовної фантастики. Зараз ще нема загальної домовленості, як "розрізняти" УФ: за мовною чи теріторіальною ознакою. Якщо за мовною — перший твір НФ — М. Чайковський "За силу Сонця", але це у Галичині. ( нап. влітку 1918 р.) Якщо за тер. — Сандро Касянюк "Нова утопія" (1922) — на підсоветській Україні.. . Якщо опов.про 1й космічний політ — дійсно сестри Кардиналовськіі (є й мовна, й теріторіальна ознака відразу). Якщо брати роман про косм. політ, то М. Капій "Країна блакитних орхідей" 1932 Галичина, або підсоветський В. Владко "Аргонавти всесвіту" 1935. Якщо за мовною ознакою — то винниченковий НФ роман "Соняшна машина" (нап. у Германії/Франції, закінчений 1924 р.), виданий 1928 р. у Харкові. Якщо НФ роман, написаний у підсоветській Україні — Ю. Смолич "Останній Ейджевуд" 1926, частково надрукований у часописі Знання, а також окремою книжкою теж у Харкові (вид-во "Книгоспілка")
|
| | |
| | |
| Статья написана 23 февраля 2016 г. 00:28 |
|
| | |
| Статья написана 22 февраля 2016 г. 21:09 |
Об’єднати різні види мистецтва так, щоб це було красиво та змістовно — те, чого прагнули українські авангардисти. Як саме вони це робили і що з цього виходило, розповіла Ярина Цимбал – літературознавиця, наукова працівниця Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, авторка досліджень з історії української літератури 1920-х років, літературної урбаністики та літературного побуту. Лекція відбулась в межах курсу «Український авангард», організованому літературною майстернею Bartleby & company. Що ми уявляємо, коли говоримо про синтез мистецтв? По суті, це спектакль, адже він сполучає взаємодію драматурга, режисера-постановника, художника-сценографа, акторів тощо. Проте театр сам по собі є синтетичним явищем, тому в цьому контексті варто ширше говорити про процес поєднання мистецтва в один неподільний синтез представниками авангарду 20-х років. Телеграми за Океан «Семафор у майбутнє» (1922) – журнал Асоціації панфутуристів – демонструє 2 способи синтезу мистецтва: поезомалярство та мистецтво дійства. Семенко публікує у ньому «Каблепоему за Океан», а також теоретичну статтю про поезомалярство: «Ясно, що поезія після такої операції мусила була й собі деформуватись. У неї залишилось слово, але деструкція фактури поезії повинна дійти до краю. Як же нам тут уявляється справа? Матеріалізація слова можлива в динамичній і статичній формі. Динамична суть слова тісно сплітається з дією, статична суть слова належить до ґрафично-малярського боку справи. Перше відбувається в часі, друге — в просторі. Очевидно, поезія, з одного боку, вривається в область театру, з другого боку, в область малярства. Одночасово з цим відбувається подібна ж деструкція в малярстві, театрі і т. д ., і всі процеси зустрічаються в моменті конструкції. Коли процес деструкції не буде завершено повністю на всіх фронтах, неможливо буде виконати чистої конструкції. 
Зараз підготовляється можливість парування на принципах пан-футуристичної конструкції. В найбільш чистій формі може пройти статичний елемент фактур — значить, можливий синтез таких мистецтв, як малярство й скульптура (маємо відомости, що над цим працює Архипенко в Парижі), але цього замало. Я вважаю можливим інтеґрацію й хемичний сплав суми мистецтв: поезії, малярства, скульптури й архитектури. Попарно найлегше їх звести таким чином: поезія плюс малярство (в данний момент я здійснюю цю пару — поезомалярство), скульптура плюс архитектура з проміжним моментом малярство плюс скульптура. Коли буде здійснено ці приватні завдання, можливо буде відшукати загальний інтеґрал суми обох пар і проміжного ступня. Це буде те, що я називаю «тихим мистецтвом». 
Найпростіше поєднання поезії та малярства Семенко спробував здійснити насамперед в «Каблепоемі за Океан», яка складалась із 8-ми карток, виконаних в чорному та червоному кольорах, взятих в рамки, що дає підставу говорити про них як про картини, а не як про текст. Кожна картка складається із двох вертикальних площин, розбитих на горизонтальні полоси. В одній частині розташований текст поеми (меншим кеглем), а в іншій – гасла (великими літерами), що є телеграмою, яку Семенко відсилає за океан. Хоча автор не вживає слова «монтаж», але очевидно, що поет вдається до нього. Поема написана вільним віршем, рядками різної довжини. Увага тут акцентується на великих поняттях, що висловлювали ключові думки тогочасного мистецтва. 
«Треба втілить у відповідну форму звільнену велетенську думку. Думку, котра оперує масивами синтезованих понять, а не поняттями первісними, індівідуальними. Думку, котра виробить свою ґраматику й власні закони зв’язання речень — бо елементами речень будуть міста, тунелі, льодовики, гори, верховини, океани, вияви титаничного змагання велетенського людського колективу з природою. Таку думку не по силі виявити кволому людському голосу — вона втілюється або в динамиці мас, або в статиці велетенських полотен, на яких розкидані синтетичні поняття. Ось основна природа й ґенезіс поезомалярства, зовсім нового мистецтва, яке може розправити свої титаничні сили лише зараз, в наші дні, і якраз нами».
Мистецтво в дії Поняттями «велетенських ідей» керувався й режисер Марко Терещенко – розробник мистецтва дійства. Статтю «Обґрунтування мистецтва дійства» він опублікував якраз у «Семафорі у майбутнє». 1920 року йому запропонували очолити Центростудію, що стала альтернативою до театру «Березіль». Річ у тім, що Курбас як режисер Молодого театру був дуже авторитарним. Через це його актори не бачили можливості розвитку, і частина з них покинула колектив. Відтак виникла Центростудія – навчальний заклад на Володимирській вулиці, де студенти намагалися реалізувати експериментальні засади Марка Терещенка. 
Його ідея «Мистецтва дійства» ґрунтувалась на колективному методі. Тобто був зроблений віршований монтаж із віршів сучасних поетів Тичини, Семенка і Еллана-Блакитного, а також їх постановка у формі масового дійства. Терещенко свідомо використовував творчість сучасних йому літераторів, для того щоб створити нову виставу, адже вважав «Мистецтво дійства» синтетичним. У майбутньому він планував включити до спектаклів елементи кінематографу, долучав художників та композиторів, працюючи над кожною виставою. Вірші для постановки і кожну сцену пропонували самі студійці, Терещенко ж ніколи нічого їх не примушував і не наказував, у нього було завдання все звести до купи, і щоб це вийшло добре. Тодішній міністр освіти (міністра культури на той час не було) цінував експериментальне мистецтво, він добачав у ньому здорове зерно, з якого може вирости новий театр, адже нова влада його прагнула. Театр Садовського та корифеїв її вже не задовольняв, і тому радянська влада сприяла експериментам. Через це Терещенко задумав співпрацю із футуристами. Після першої вистави він бачить, що його учням бракує театральної майстерності, тому для «Небо горить» була організована школа. В цілому це був перший режисер-експериментатор, серед його робіт «Marche funebre» і «Поема зневаги» Михайля Семенка – менші вистави камерного типу. Синтезований «Кобзар» «Кобзар» Семенка містив найвідоміший цикл поезомалярства, де графічний елемент відіграє більшу роль, ніж текстовий. Він складається з 10-х підписаних і датованих карток. У багатьох зразках використані лише слова, а от у «Світі» є математичні знаки, за допомогою них і графічного оформлення Семенко намагається продемонструвати, що Земля кругла. Для цього він використовує формули із коренями, літеру «О» він робить абсолютно круглою, а не овальною тощо. Поет використовує гігантські слова для вираження гігантських ідей, передає динаміку мас у поняттях, застосовує набір предметів, які разом в комбінації становлять, по суті, безпредметність. Скумбрія синій кінець корзиною прожектор берег морська капуста динею густо. Семенку йшлось про те, щоб передати у віршах супрематизм та кубізм, описуючи, наприклад, живопис Олександра Богомазова. Ця ідея не є новою, адже італійський футуризм, зокрема Умберто Боччоні, якого Семенко таки згадує у поезовірші «Система», прагнув передати динаміку сучасного світу, міста, техніки. За аналогією, Семенко описує кубофутуристичну картину. Семенко мертвопетлює: історія вічних пошуків Місто Блимно і крапно блиск лініями тремтіння фіґурами сунуть лізуть повзуть пересовуються симетричність німих пересовувань обганяннями міняться в рухах безшумними серіями міняться силуетами таємничими вогниками вирізують окреслами вигнутими тінями засліплюються рисами диференційована геометрія химерних кутів і будов. Є приклади, коли Семенко вже не вдається до динаміки, до руху машин, до міста і улюблених своїх асоціацій, проте вважає, що певні слова можуть характеризувати футуристську картину. Жінка Трикнуло, зойкнуло — безпідставно — — розгублено… Схопилася. Хе, всміхнулась! Хруснуло в животі. Звір! Розкорокошили спогади, збліднули запитаннями. Одвернулась од світла — заховаться. Ждуть — хтось прийде ще. Вирхнули, спитали жінку. І заплакала жінка — несподівано розгублено розшнуровуючи сукню. І промовила якусь цифру. Монтаж та легковажність Проте визначальним методом, до якого вдавались авангардисти 20-х років для вираження синтезу мистецтва, був все-таки монтаж. У цьому контексті варто згадати Семенкову «Мою мозаїку» (1922, опубліковану 1924), що була монтажем слова. Цікавим також був «Жовтневий збірник панфутуристів» (1923), виданий до роковин Жовтневої революції. Його оформила художниця-авангардистка Інна Генке-Меллер, а монтаж виконали Гео Шкурупій та Микола Бажан. Книжка складається із не підписаних віршів (імена авторів є лише у змісті) і плакатів-гасел, віршів-плакатів, де увагу читача передовсім привертав лозунг, гасло, а вже в другу чергу – малюнок. Найцікавішим зразком монтажу був роман Майка Йогансена, виданий під псевдонімом Віллі Вецеліус, «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» в 10 окремих книжках. Оформив його Вадим Меллер, який на той час був головним художником театру «Березіль». Тут монтаж був найкращим засобом для передачі динамічності й напруженості сюжету. Критики говорили, що малюнки виходять за межі звичної ілюстраційності, стаючи психо-естетичним чинником у сприйманні твору. По суті, це не ілюстрації, адже зображення вписані в текст, і частина з них навіть його продовжує. Через це «Пригоди…» не можуть існувати окремо без тексту або без ілюстрацій. Читайте також: Подорожі, містифікації і жанрові винаходи Майка Йогансена Монтаж практикувався і в журналі «Гонг комункульта», де містилась стаття Гео Шкурупія «Монтаж слова», в якій ішлося про монтаж всього на світі, навіть про монтаж побуту, хоч зараз і важко зрозуміти, що саме мали на увазі. Прем’єра першого українського музичного ревю відбулася 9 січня 1929 року на сцені театру «Березіль», і спеціально для цієї вистави все зробили з нуля. Музику для нього написав Юлій Мейтус – людина, яка створила в Україні перший джазовий ансамбль, який тоді, в 20-х роках, за впливом на публіку був схожий на пізніших Pink Floyd чи Nirvana. Режисером був молодий Володимир Скляренко, Курбас керував тільки загальною постановкою. Тексти для вистави написали самі режисери разом із акторами, а віршовані тексти — Майк Йогансен. Художнім оформленням займався Вадим Меллер. Ревю мало назву «Галло на хвилі 477» — це була хвиля, на якій виходили передачі Харківського радіо. Meller477 Фрагмент оформлення «Галло на хвилі 477» Складалась вистава із 3-х дій: перша називалась «Галопом по Харкову», друга відбувалась в Америці, а третя присвячувалась Остапу Вишні. Це була цікава експериментальна спроба, яка не надто прижилася в Радянському Союзі через її легковажний, розважальний настрій. Проте ця вистава була надзвичайно успішною і дала театру величезні збори. 
Був у футуристів і свій фотограф – Дан Сотник, про якого відомо дуже мало, але який зробив перші спроби разом із Олексієм Полторацьким дати синтез тексту і фотографії. Відтак вони видають книгу «Герой нашого часу», в якій фотографія передовсім ілюструє текст. А оскільки «Нова генерація» пропагує репортаж як літературу факту, то Сотник і Полторацький стають співавторами тексту і фотографій, які не можна відокремити, вони становлять цілісне явище – один репортаж, представлений двома способами. Режисер Фауст Лопатинський був одним із тих, хто запроваджував принцип візуального в кіносценарії. «Динамо», що було асоціацією до «Динамо-машини» Герберта Уелса, ґрунтується на цьому принципі. Тут є багато розділових знаків, написаний він вкороченими рядками, що більше нагадує вірші, аніж прозу. Це і дозволяє Лопатинському створити напружений рваний ритм. Слова і словосполучення описують кадри і вказують кіноприйоми, які потім має застосувати режисер. Наприклад, слова великими літерами позначають крупний план, слова в дві колонки – одночасні, симультанні події, збільшений кегль означає наїзд камери, а зменшений – її віддалення. Наприклад, слово «пішли», написане спершу великими літерами, потім меншими, меншими й меншими, – означає віддалення тих героїв, які пішли. Отак графічними засобами сценарист передає режисеру свої емоції, суть того, що має відбуватись на екрані. Спроби поєднати, синтезувати різні мистецтва у 20-х роках сьогодні видаються наївними. Але, говорячи про цей період, треба пам’ятати, що тоді ще не існувало ані інсталяцій, ані відеоарту, ані перформансів. Коли, наприклад, на сцені театру Лесі Українки відбувався літературний вечір, на якому артист театру «Березіль» Лесь Подорожній читав повість Гео Шкурупія – на це приходив подивитись весь Київ. Тоді юному студенту Полторацькому довелося стояти десь на гальорці й підстрибувати, щоб побачити артиста на сцені. Все це здавалося експериментом. Тоді ніхто не влаштовував прилюдних читань, ніхто доти не залучав до цього артистів – такі експерименти здавалися надто сміливими. Через це публіка не сприймала вистави Марка Терещенка, книжки Дана Сотника і Олексія Полторацького не користувалися великою популярністю. До цього всього треба було звикнути, це треба було зробити напрацюванням, яке би згодом надавало імпульс та розвиток. З іншого боку, коли ми говоримо про теперішні поетичні слеми або ж виставу «Літаюча голова» у Львівській опері, яку зробили бубабісти, – то важливо розуміти, що в цій роботі також щось є від постановок Терещенка. Саме тому, повертаючись у минуле, треба пам’ятати, що доля експерименту в тому, що ми звемо традицією, була дуже великою. Фото – Ярини Цимбал Чільне зображення – uartlib.org, фото з вистави «Галло на хвилі 477» 
http://www.chytomo.com/news/vid-poezomaly... Олександр Мусійович Мар"ямов, дописувач часописів УЖ, Вапліте, Нова Генерація — російський та український письменник, майстер репортажу: 
от ameshavkin А. Марьямов. Книги большой мечты (1940) http://data.fantlab.ru/messages/257/2578/... http://fantlab.ru/forum/forum1page1/topic... Багато спогадів про театрально-музично-кіношний Харків 1920-х: 
|
|
|
облако тэгов
