Більшовиченята

В. Владко. Чому я люблю "Знання та праця". часопис "Знання та праця", №20-21/1933 р.

******

Владко В. , мал. М. Штаєрмана: Невипадкові випадки (Неслучайные случаи). часопис "Знання та праця" №6/1939 р. с.5-6 науково-популярний нарис

Владко В. Майстер більшовицької швидкості /Мастер большевистской скорости/ (нарис про машиніста-стаханівця Петра Кривоноса/очерк о машинисте-стахановце Петре Кривоносе). часопис "Знання та праця" №10/1938 р. , с.2-4

Запостил на память обложку с предложением переиздать в "Миллиорке" (можно как детско-юношескую приключенческую ) и вскоре оттуда удалённую:

Запомнилась со школьных лет фраза одного из персонажей, пионера, но в то время дворового мальчугана: ну, раз на сегодня дел во дворе никаких уже не предстоит, пойду домой дочитывать "Шхуну "Колумб"

Причём это не как обязаловка или внеклассное чтение, а чисто по желанию.

"Издательство: Днепропетровское книжное.

Переплет: издательский картонаж; 168 страниц; 1961 г., 65 000 экз.

В развалинах разрушенного войной дома в южном городе Приднепровске обнаружена необычная находка — уцелевший при пожаре термос. Находка эта, прибытие во двор по Нагорной мальчика Майка, вернувшегося на родину из далекой заокеанской страны, служат завязкой многочисленных событий, приключений, в развитии которых вырисовываются различные черты характера ребят одного двора, их стремления и наклонности, горячий интерес к родному краю, его прошлому и настоящему. Первая книга автора."

http://bookbox.com.ua/engine/print.php?ne...

Жанр — детская или юношеская книга. Формат — пожалуй повесть. Книга советского автора. Время действия — не раньше 20-х годов и не позже 50-х. Место действия — СССР и частично США.

Сюжетный стержень — мальчишками найден тайник в стене. Внутри термос кажется, в термосе рукопись. В ней упоминание о филателистическом раритете — почтовой марке Синий (голубой) Маврикий. Соответственно далее сюжет вертится вокруг поисков оной марки.

https://fantlab.ru/forum/forum6page1/topi...

Yaryna Tsymbal

8 июля 2015 г.

Сьогодні 115 років з дня народження Юрія Смолича.

Sic transit gloria mundi...

Коли я запропонувала директорці музею Бажана провести вечір з нагоди ювілею, вона гидливо скривилася, зігнула вказівний палець і постукала ним у повітрі: Яриночка, він же стукав... Я не втрималася і спитала, скільки пушку на рильці Миколи Платоновича, особливо коли він був заступником голови Раднаркому, членом партії, народним депутатом.

У музеї Бажана воліють не говорити про "темні" сторінки в біографії Миколи Платоновича, готові замовчувати його поїздку до Великобританії, щоб не згадувати про абсолютно сервільний цикл "Англійські враження". У музеї Тичини теж не люблять, коли "партія веде". І хоч я добре знаю таємного агента Стріла і, думаю, що впізнаю його інформації серед десятка інших, скажу про те, про що воліють сьогодні не згадувати.

Смолич був непоганий письменник-сюжетник і добрий мемуарист. У його "Записах на схилі віку" зберігся проспект повного видання, про яке він мріяв, яке не побачив і якого ніколи вже не буде. Там є, напр., повість "Хома" — прекрасна річ, яку не передруковували з 1930 року. Про національне й гендерне питання на прикладі українця і... кримської татарки. А що ж, не все нам меншим братом бути, хочеться й покомандувати. І Смолич про це написав. Я брала цю книжку в бібліотеці Олександра Білецького, в інституті її немає.

Його "Фальшива Мельпомена" і "По той бік серця", не кажучи вже про фантастику й детективи, — цікаві, захопливі, вигадливі, несправедливо забуті. Зате можна верещати, що у нас нічого не було: ні детективу, ні фантастики, ні пригодницького чтива — чогось усі полюбляють роль бідних родичів.

Смоличу часто закидають, що його "Розповіді про неспокій" брехливі й стерильні. А ви пробували написати спогади про двадцяті роки в середині 60-х, коли "відлига" раптом закінчилася, але не всі ще це зрозуміли?

Перша "Розповідь про неспокій" вийшла 1968 року. В архіві Смолича і в архіві літературознавця, молодшого Смоличевого сучасника Степана Крижанівського збереглася внутрішньовидавнича рецензія останнього на рукопис ціїє книжки. Датовано її квітнем 1964 року, це означає, що Крижанівський отримав і прочитав текст 1963 року, а Смолич написав його ще раніше. І от що думав про книжку рецензент (далі многабукфєнно, але цікаво):

"Книга спогадів Юрія Смолича читається як найзахоплюючіший роман. Написана вона майстерно і збагачує багатьма цінними деталями і образами творців не лише літературу, а й літературознавство. Я б сказав, що вона належить до специфічного типу «цікавого літературознавства», бо самі літературознавці пишуть здебільшого нудно і читаються лише з обов’язку".

"Перш ніж приступити до критичної частини рецензії, до різних зауважень сприводу окремих її місць, неточностей фактичного порядку, не можна не подумати про долю самої книги. Для книги не створені умови, за яких вона могла б побачити світ. Адже багато речей і явищ, про які пише Ю. К. Смолич, досі перебувають під забороною. Їх треба легалізувати. Я підкреслюю: не реабілітувати, хоч і це іноді потрібно, а саме легалізувати. Може здатися, що мова йде про одного тільки Хвильового, ім’я і твори якого перебувають досі під забороною. Зовсім ні, таких імен і явищ значно більше".

"Юрій Смолич писав свої спогади «як на духу», не рахуючись з висновками сучасного літературознавства, з вимогами цензури. Що ж, це його право, а може, й обов’язок. Вимоги ці і оцінки змінюються, автор не претендує на об’єктивність і тенденційність своїх спогадів. Це все так. Але в певних питаннях, які мають не літературний, а суто політичний характер, він мусить рахуватися з сучасною партійною оцінкою певних імен і явищ, або вимагати, щоб ця оцінка була змінена офіційно. Чому? Хіба не може бути двох різних думок з приводу одного явища? Гадаю, що може, гадаю, що при писанні мемуарів саме з цієї тези і виходив Ю. К. Смолич, але він якось не врахував тієї обставини, що він — член партії, а значить, підлягає в усьому партійній дисципліні".

"Не можна погодитися і ще з одним тезисом, який виразно проходить у спогадах Ю. К. Смолича. Крім явно недоброзичливого ставлення до ВУСПП, справа малюється так, що у Вапліте були справжні, талановиті письменники, а у ВУСПП всяка бездар, кар’єристи і кон’юнктурщики. Але ж це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності".

"Це знов-таки говорить, що у спогадах Ю. К. Смолича багато дечого вимагає узгодження його особистої думки і партійної оцінки, оскільки він тепер і член КПРС, і один із керівників Спілки письменників України. Дальша доля мемуарів вимагає обговорення в керівництві Спілки. Я гадаю, що зараз вони не можуть бути опубліковані в повному обсязі, зокрема такі розділи, як «Вапліте і я», «По той бік серця», можливо, «Куліш». Як не крути, а виходить, що в тій великій трагедії, яку пережила в 30-х роках українська радянська література... винна партія. Ні, не тільки Сталін чи Каганович особисто, а саме партія. Цю точку зору в книзі треба якось «переграти», хоч ситуація, що й казати, дуже складна".

"Я не певний, що у наших умовах, коли лише недавно було реабілітовано І. Микитенка, а зараз видавництво АН УРСР збирається видавати повне зібрання його творів, коли дружина й син письменника раді з відновлення доброго імені Микитенка, та зрештою і всі ми, вони зрадіють ще раз, прочитавши в спогадах характеристику «кар’єрист, жорстокий, тщеславний і нетолерантний» і чи так потрібно зараз це відкриття для нащадків?

Це ж стосується і до епізоду з Куликом".

"Отже, спогади Ю. К. Смолича надзвичайно цікаве і знаменне літературне явище. Ю. К. Смолич зробив найголовніше — написав їх. Тепер треба забезпечити умови для їх появи в друку. Поки що ці умови відсутні. Коли б я як рецензент ще десять разів написав, що спогади слід друкувати — вони все рівно у такому вигляді світу не побачать. Одною з найперших умов є заходи до ліквідації «заборонених імен», а їх, на жаль, у нас ще десятки, до легалізації (знову повторюю, аж ніяк не реабілітації) ряду письменницьких імен, що може бути зроблено за таким же методом, як у свій час маршали судили маршалів, тобто щоб самі письменники та інші найвищі спеціалісти з даних питань зібралися і вирішили, як тут бути — чи й далі робити вигляд, що Винниченка та Хвильового на світі не існувало, чи існували і заслуговують такої-то оцінки, а їхнє рішення повинно бути затверджене відповідними партійними інстанціями".

На фото Остап Вишня і Юрій Смолич ведуть бесіду з п'ятирічним Тарасом Божком (за кадром), сином Наталі Забіли і Сави Божка, у дворі будинку письменників "Слово". Харків, кінець 1920-х

Михайло Сподарець

Михайло Сподарець Так, Смолич, на відміну від багатьох розкручуваних зараз модерністів, насправді, вмів писати. Пам'ятаю, я без якогось напрягу прочитав тоді обов'язкову до іспиту трилогію "Наші тайни — Вісімнадцятилітні". Нещодавно студентка із захватом прочитала роман "Вони не пройшли" і збиралася його досліджувати (потім, на жаль, перевелася на заочне).

Нравится · Ответить · 2 · 8 июля в 22:23

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal да-да, а довкола цього роману стільки було!.. у спілці, у смоличевому житті...

Нравится · Ответить · 2 · 8 июля в 22:29

Михайло Сподарець

Михайло Сподарець Дякую, навіть не знав. Соромно. Але цей твір студентці порадила прочитати Олена Матушек. І з цією темою вона прийшла до мене на семінар.

Нравится · Ответить · 8 июля в 22:34

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal роман вийшов і його одразу розкритикували. а написаний він по реальних подіях, смолич особисто знав головну героїню і записав її розповідь. вона потім вийшла заміж у москву, перекладала українських письменників рос. мовою. а у школі вчилася в одному класі з донькою Євгена Касяненка. отаке все заплутане))

Нравится · Ответить · 3 · 8 июля в 22:36

Halyna Tkachuk

Halyna Tkachuk І мої 5 коп. — Смоличеве мемуарне "Дитинство" я вважаю прекрасною дитячою повістю Смайлик «smile»

Нравится · Ответить · 4 · 8 июля в 23:58

Божена Антоняк

Божена Антоняк Мій чоловік любить розповідати, яке враження на нього справили "Розповіді про неспокій" у 9кл. Їхня вчителька принесла на урок цю книжку і замість уроку прочитала розділ про Майка Йогансена. Для нього тоді -це був культурний шок. Як і прочитання в 1970-1971 усіх найзначніших наших авторів "Третього Харкова."

Не нравится · Ответить · 5 · 9 июля в 0:04

El Sol

El Sol пере-читання літератури тієї доби залишається актуальним

Нравится · Ответить · 9 июля в 10:24

Ihor Kotyk

Ihor Kotyk Коли заарештували Підмогильного, Валер"янова дружина зайшла до Смоличів (вони жили поруч). Смолич вдав, що не помічає сусідки, а до жінки сказав: "Щоб це було останній раз!"

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:15

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal Ігоре, що ти цим хочеш сказати? Таких історій я знаю безліч про різних письменників. Так само як історій про те, хто кому допомагав. Взагалі мені йшлося про те, що іноді треба вміти розрізняти письменника як майстра слова і як звичайну людину. Владімір Набоков теж був гівнюк ще той, а Селін і Гамсун із нацистами співпрацювали. Нам їх краще не читати?

Не нравится · Ответить · 2 · 9 июля в 15:22

Olga Pogynaiko

Olga Pogynaiko минуточку. Набоов канєшно був великорос, імперіаліст і всьо такоє, але щоб уже аж такий гівнюк, ну я прям і не знаю...

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:27

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal ну, Оля, я хотіла сказати зверхній сноб, ладно))

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:29

Olga Pogynaiko

Olga Pogynaiko сноб — це да, цього не віднімеш

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:31

Ihor Kotyk

Ihor Kotyk Ярино, я нічого не хочу цим сказати. Просто згадалося з якоїсь книжки спогадів про Плужника (?).

Нравится · Ответить · 9 июля в 15:26

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal Да, Смолич був таємним інформатором ГПУ з псевдонімом Стрела. І да, на нього самого теж дофіга доносили. А бути агентом органів ще не означало, що тебе не посадять. Професор Юринець був агентом -- розстріляли. Антін Березинський був агентом -- розстріляли.

Михайло Сподарець Свого часу у нас ходили чутки, що наприкінці життя Ю.Смолич дослужився ледь не до генерала КГБ. Це правда чи ні?

Нравится · Ответить · 9 июля в 21:33

Yaryna Tsymbal

Yaryna Tsymbal Це брехня)) В інформаторів не було і не могло бути звань))

Не нравится · Ответить · 2 · 10 июля в 0:47

Видимо, известность сейчас не приходит без скандала...

http://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2015/1...

Воры

Александр Дольский

Там, где надо и не надо

ходят чёрт-те знает кто.

Ловят души, роют клады,

могут своровать пальто.

Все, что могут сделать руки

и придумать голова —

все воруют — мысли, звуки

и хорошие слова.

Одурачат и обманут,

на других свалив вину,

все обчистят — и карманы,

и квартиру, и страну.

Все, чего достигли люди

вдохновеньем и трудом,

поднеси им, как на блюде

и плати за них потом.

Переловят в водах мутных

всех белуг и осетров,

украдут прозренье мудрых,

ум последних дураков.

В дом чужой войдут злодеи

ясным днем, не в тишине,

свистнут музыку, идеи

и любовь к родной стране.

Коммунисты, либералы,

демократы и попы —

все, кого повыбирали, —

рукосуи и жлобы.

И при помощи обмана.

взяток, горя и смертей —

все из нашего кармана,

от семьи и от детей,

вынимает, отнимает

этот новый русский класс,

и затылком понимает,

как опасно грабит нас.

Губернаторы и мэры,

депутаты и чины —

это воры разной меры,

но большой величины

У народа зябнут ноги,

не поесть и не поддать,

а у них полны чертоги —

благовонь и благодать

Посреди чумы пируют,

усадив за стол шпану.

Сыновей у нас воруют,

чтоб продать их на войну.

И чем мельче вор убогий,

тем его заметней грех.

Кто и так имеет много,

тот ворует больше всех.

Как мне хочется поверить,

что исчезнет этот сор,

но покуда есть тетеря —

на него найдется вор.

Хоть порода их нетленна,

есть одна отрада нам —

энтропию во Вселенной

не прибрать пока к рукам!

На минуту прекратите разговоры,

оглянитесь — и какой бы ни был час,

вы увидите, что воры, воры, воры

окружают, окружают тихо вас.

1969-1995

Нашлись недостающие страницы. Так точно, там, как минимум, "враг народа" В. Киршон...

И. Кочерга, В. Киршон и А. Глебов — авторы в т.ч., и фантастических пьес.

НАЙДЕНО В КНИГЕ – СТРАНИЦА 7

... Кочерга . Часовщик и курица . 3. Рекомендовать к постановке : 1 ) Билль — Белоцерковский . зовет . 2 ) Глебов . Реконструктор мира . Жизнь 3 ) Караваева . Свой дом . 4 ) Адуев 7 ПОСТАНОВЛЕНИЕ ЖЮРИ КОНКУРСА

http://fantlab.ru/blogarticle33464

Глебов, Анатолий Глебович

RAF 1 : (Золото и мозг) : Социальная мелодрама в 5 д., 8 карт. / {Анатолий Глебов} ; Обл. худож. Ш.[атова]

Москва : Теакинопечать, 1929

118 с.

4 000 экз.

1 р.

В социальной мелодраме «RAF I (Золото и мозг)» (1929) («Спрут») используются приёмы научной фантастики. В ней описывается борьба империалистических держав за овладение секретом ядерной энергии, при этом, как и в других пьесах, автор уделяет особое внимание описанию международной пролетарской солидарности.

Знакомое название по книжке Я. Перельмана "Межпланетные путешествия", издание десятое, ОНТИ, Л-д — М. 1935, Книги по ракетному летанию и звездоплаванию, с. 263:

ФАНТАСТИКА, 1962 год : [Сб. ] / сост. К. Андреев ; Худож. В. Носков. — Москва : Молодая гвардия, 1962. — 480 с. — 115 000 экз. — 81 к.

Из содерж.: Большой день на планете Чунгр : [Рассказ] / ГЛЕБОВ Анатолий. — С. 377–404.

ФАНТАСТИКА, 1963 год : [Сб. ] / сост. и авт. предисл. К. Андреев ; Худож. В. Нагаев. — Москва : Молодая гвардия, 1963. — 366 с. — (Фантастика. Приключения. Путешествия). — 75 000 экз. — 61 к.

Из содерж.: Золотой дождь : Философская новелла : [Рассказ] / ГЛЕБОВ Анатолий. — С. 284–318.

https://bukvica.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%...

От коллеги visto:

Вот такая вот "Ирония судьбы" или ...

Я спросил у ясеня,

Где моя любимая.

Ясень не ответил мне,

Качая головой.

Я спросил у тополя,

Где моя любимая.

Тополь забросал меня

Осеннею листвой.

Я спросил у осени,

Где моя любимая.

Осень мне ответила

Проливным дождем.

У дождя я спрашивал,

Где моя любимая.

Долго дождик слезы лил

За моим окном.

Я спросил у месяца,

Где моя любимая.

Месяц скрылся в облаке.

Не ответил мне.

Я спросил у облака,

Где моя любимая.

Облако растаяло

В небесной синеве.

Друг ты мой единственный,

Где моя любимая?

Ты скажи, где скрылася?

Знаешь, где она?

Друг ответил преданный,

Друг ответил искренний:

— Была тебе любимая,

А стала мне жена.

***

67. Об организации среди писателей Союза СCP конкурса на лучшие пьесы

СкрытьРеквизиты

Тема: Индустриализация

Направление: Культура и искусство

Тип документа: Правительственные и нормативные акты

Государство: СССР

Датировка: 1933.02.17

Период: 1933

Метки: СНК

Источник: Москва – 1948 г.

Придавая особое значение театру как одному из наиболее действительных средств политического воспитания широких масс трудящихся и в целях создания высокохудожественных театральных пьес, могущих содействовать просвещению масс в духе социализма, Совет народных комиссаров Союза ССР постановляет:

1. Объявить конкурс писателей Союза ССР на создание лучших театральных пьес (темы — по выбору писателей из быта Союза ССР и заграницы);|

2. Для премирования лучших драматургических произведений, представленных на конкурс, установить десять «премий Совета народных комиссаров Союза ССР:

2 первых премии по 15 тыс. руб.;

3 вторых премии по 10 тыс. руб.;

5 третьих премий по 5 тыс. руб.

Срок представления пьес на конкурс — 1 ноября 1933 года.

Пьесы могут представляться на конкурс под девизом или за подписью автора.

3. Для рассмотрения представленных на конкурс пьес и присуждения премий назначить жюри в составе: Стецкий А. И. (председатель жюри), Бубнов А. С. (наркомпрос РСФСР), Тройский И. М. (председатель организационного комитета союза советских писателей СССР), Луначарский А. В. (председатель Учёного комитета при ЦИК СССР), Станиславский К. С. (Директор МХАТ I), Мейерхольд, В. Э. (директор театра), Кулик Н. У. (председатель организационного комитета союза советских писателей УССР), Владимиров В. К (директор Малого театра), Симонов Р. Н. (режиссёр театра им. Вахтангова), Любимов-Ланской Е. О. (директор театра МОСПС), Литовский О. С. (нач. Главреперткома РСФСР), Толстой А. Н.

Председатель СНК Союза ССР В. Молотов (Скрябин).

Зам. Управляющего делами СНК Союза ССР И. Мирошников.

Москва—Кремль. 17 февраля 1933 г. № 209.

Опубликовано в № 48 Известий ЦИК Союза ССР и ВЦИК от 18 февраля 1933 г.