Всё тот же день, и тот же праздник...

Как раз, по счастию, не мой.

И именинник, как полтинник,

Он мудрый, скромный и простой.

И всё не сказано, не спето,

Свой след в истории, в фантастике творя...

А также — с фантастическим сюжетом

Твой аватар, по правде говоря.

Свой мир я красил в чёрно- белый,

А ты свой — в охру и лазурь.

Мы оба занимались делом

Немного в кайф, немного в дурь

( фантастикоманы :))

Путёвку в жизнь, не сомневаясь,

Дал Валентин тебе Лукич.

Та й досвідом завжди ділився

Микола Олександрович.

"Жюрил" конвенты, юн и светел,

Презентовал АВ ты хорошо.

Старик, на Евроконе я тебя заметил,

Но в гроб, прости уж, не сошёл.

Благословив меня на муку

Своею творческой рукой,

Проспал соперника, но в руку

Тебе сказался сон такой.

Твоим строкам свои стихи

Я скромно противопоставил,

И лучше выдумать не смог

Сам даже дядя честных правил,

Что так к Онегину был строг.

*******************************************

Стих слишком вольный Вам даруя,

Здесь рады видеть вновь и вновь

И Вашу молодость вторую (Зоряну фортецю),

И Вашу третью вот любовь (Азимут).

С талантом высшим, без сомненья,

Вы оседлали свой Пегас!

У Вас сегодня день рожденья?

Так в добрый час, так в добрый час!

https://fantlab.ru/work3107

В ролях: Валерий Соловьев, Иван Краско, Сергей Власов, Валерий Кухарешин, Иван Латышев, Антон Олейников, Ольга Онищенко, Марина Солопченко, Светлана Сланскене, Юрий Агейкин, М. Михайлова, Елена Сергеева, Александр Малныкин, Агарь Власова, Валерий Кузин, Алексей Козлов, Иван Арсеньев, Владимир Некрасов, Елена Перцева, Константин Анисимов, Андрей Краско, Елена Соловьева, Игорь Григорьев, Виталий Мельников, Михаил Матвеев, Тамара Абросимова

Музыка: "Пинк Флойд". Обратная сторона Луны. 1973

Год: 1989

Жанр: Телеспектакль

Режиссёр: Владимир Латышев, О. Ларионов

Длительность: 3h 25mn

Носитель: DVD-R

6 серий.

По мотивам одноименного романа Станислава Лема.

Роман "Возвращение со звёзд" ("Powrot z gwiazd"), впервые опубликован на польском в 1961 году, первое полное русское издание вышло в 1965 году. Создавался одновременно с другим, более известным сегодня благодаря фильму Тарковского, романом — "Солярис".

После десятилетнего межзвездного полета астронавты вернулись домой. На Земле за это время прошло 127 лет, и всё так изменилось, что они чувствуют себя ненужными и опасными дикарями. В результате процедуры бетризации, "выключающей" естественную природную агрессивность, Земля полностью победила войны, а значительные достижения науки позволили избавиться от большей части опасностей, грозящей отдельному человеку. Общество стало стабильным, а мир — стерильным и комфортным.

Однако вместе с агрессивностью человечество утратило и нечто большее. В новом мире уже не нужны глубокие эмоции, сильный характер, умение побороть себя и умение прикладывать нечеловеческие усилия. Все это — рудименты, от которых человечество успешно избавилось всего за два поколения. Перед главным героем и стоит выбор: принять ценности нового общества, или же стать изгоем. А может быть, снова улететь в космос, как планируют остальные вернувшиеся астронавты?

С. Лем. Сумма технологий.

СЭР ФРЕНСИС ДРЕЙК. ИЗ СЕРИИ «ЗАВОЕВАТЕЛИ МОРЕЙ». 1963. ЛИНОГРАВЮРА ГЕОРГИЯ МАЛАКОВА / / ФОТО ПРЕДОСТАВЛЕНО АВТОРОМ

Творческое наследие заслуженного художника Украины Георгия Васильевича Малакова (1928—1979) относится к 50—70-м годам прошлого века. Он является автором теперь уже хрестоматийно известных графических серий, посвященных событиям общественной жизни и выдающимся личностям прошлого. Художник своими произведениями отзывался и на двадцатую годовщину обороны Киева, и на день Победы, и на юбилейные годовщины чествования Тараса Шевченко, Леси Украинки, Ивана Федорова. Кроме личных вкусов, стимулирующим толчком служили периодические художественные выставки, которые устраивал Союз художников «к датам». Быть экспонируемым, стать известным — это потребность творческого человека, потому что это и престижно, и жизненно необходимо. Если участие в выставке становилось успешным, такие произведения художника покупало государство, передавало в музеи, а маэстро получал гонорар, который обеспечивал на некоторое время существование «свободного художника». Но выставки проходили нечасто, и в промежутке между ними художник-график, если не состоял на государственной службе, поддерживал жизнедеятельность свою и семьи, иллюстрируя книжные и периодические издания. Таким был устоявшийся порядок вещей в те времена; так сказать, проза жизни. А личность, ее собственная позиция? Невзирая на все обстоятельства тогдашней политической жизни, идеологическая направленность творческих наработок Георгия Малакова всегда оставалась выборочной. Он не воспевал напрямую советский строй, умел обходить, а то и тактично игнорировать «исторические свершения», потому что оставался, подчеркнем, внепартийным. Как увидим дальше, мог себе кое-что позволить.

Тема Киева времен Второй мировой войны стала одной из ведущих в творчестве Георгия Малакова не случайно: он лично пережил оборону, оккупацию и освобождение родного города. В своих тринадцать-пятнадцать лет не мог ходить в школу (их оккупанты закрыли), голодал и, чтобы избежать отправки в Германию, был вынужден не по возрасту тяжело физически работать. Не раз подвергался смертельной опасности, оказавшись в зоне боевых действий. В 1956 году, женившись, посмотрел на прошлое и нарисовал своеобразный автобиографичный альбом-исповедь, где значительное место заняли события времен войны. Логическим продолжением, осмыслением и обобщением пережитого и изображенного в том альбоме, стала серия линогравюр «Киев. 1941—1945 гг.», впервые показанная на юбилейной выставке в 1961 году. Тогда общество тоже оглянулось на двадцать лет назад — на начало войны и героическую оборону Киева. С тех пор столица Украины получила статус города-героя, а серия Георгия Малакова стала художественной летописью событий войны, связанных с Киевом. Впервые правдиво, в смелом духе «шестидесятничества», Г. Малаков средствами графического искусства показал долгое время умалчиваемую героико-трагическую суть Киевской оборонной операции июля-сентября 1941 года. В серии гравюр художник раскрыл не просто ключевые эпизоды тех событий, но с собственными акцентами, которые позволил себе выразить публично: Крещатик горел, подорванный и подожженный советскими диверсантами, а не немцами — как это упорно утверждал официоз едва ли не до конца прошлого века. А Гога все это видел собственными глазами.

Известный искусствовед Юрий Беличко (1932—2010), кстати — друг художника, тоже «дитя войны», первым обратил внимание на чрезвычайную историческую и художественную ценность этих произведений Г. Малакова и писал: «Феноменальная память художника сохранила для потомков то, чего уже никогда не выдумает даже самая изобретательная творческая фантазия художников следующих поколений». Десятилетия, которые прошли после написания тех строк, подтвердили эту меткую характеристику.

Заглянем немного назад. Когда наш отец в 1939 году приобрел роскошно, как на то время, изданный «Кобзарь» с иллюстрациями Ивана Ижакевича, одиннадцатилетний Гога с восторгом погрузился в поэтический мир слова Шевченко. В марте 1943 года, в оккупированном нацистами Киеве, Гога присутствовал на праздновании Шевченковских дней. Через два года, учась в художественной школе, которая и ныне носит имя Кобзаря, Гога изготовил самодельную медаль в память о холодной школьной зиме, вычеканив на ней бессмертное Шевченко: «Учитеся, брати мої...». Эти же слова стали названием одного из листов линогравюр серии «Т. Г. Шевченко», выполненных Георгием Малаковым в 1961 году: молодой улыбающийся Тарас одаривает детишек книжками. Вольнолюбивое стремление Георгия Малакова не повиноваться официозу отразилось и здесь: он не воспринимал «общепринятого» изображения Кобзаря исключительно в состоянии грусти и печали. Если же Гогу слишком уж прикручували жизненные обстоятельства, неизменно произносил тоже знаменитое Шевченко: «Караюсь, мучуся, але не каюсь!».

Когда в 1971 году дошла очередь до празднования юбилея Леси Украинки, Георгий Малаков обратился к сцене из любимой драмы «Камінний господар», которую в молодые годы несколько раз с неослабевающим восторгом смотрел на сцене Киевского русского драматического театра имени Леси Украинки — под названием «Каменный властелин». Там будущего художника, а тогда — влюбленного юношу, поразили и европейское средневековье, и слово Леси, и игра первоклассных актеров. К юбилею Леси выполнил еще одну линогравюру — по мотивам поэзии «Роберт Брюс, король шотландський». И здесь своя, «малаковская», позиция: любимая поэтесса и ... Запад.

Западную Европу Георгий Малаков посещал дважды: впервые — в июле 1959 года (Бельгия, Нидерланды, Люксембург), во второй раз — в феврале 1961 года — круиз вокруг Европы (Дания, Лондон, Париж, Рим, Неаполь, Помпеи, Афины, Стамбул). Обоим путешествиям были посвящены акварельные циклы и серии линогравюр «Бенилюкс» и «Вокруг Европы». Эти работы тоже экспонировались на очередных художественных выставках, репродуцировались в популярных и профессиональных изданиях. Но впечатления художника от первого далекого зарубежного путешествия наиболее массово дошли до украинского зрителя и читателя через иллюстрации Георгия Малакова к поэзии Богдана Чалого «Ночь Амстердама», изданной многотысячными тиражами. Автор текста рассказывал о трагической судьбе ребенка в капиталистическом мире, но яркие цветные иллюстрации, насыщенные множеством подробностей, совсем в другом свете изображали тот «загнивающий Запад». Напомним: «железный занавес» тогда еще только-только раздвигался, поэтому путешествия за границу были доступны далеко не многим — необходимо было заручиться одобрительной характеристикой с места работы, выдержками из протоколов партийных и профсоюзных собраний, пройти полное медицинское обследование с прививками и т.п. Поэтому яркие иллюстрации Георгия Малакова могли нравиться больше, чем слишком заидеологизированная поэзия его друга и ответственного руководителя туристической группы, поэтому неудивительно, что популярная книжка выдержала три издания (1964, 1978, 1988 годы).

Как иллюстратор и оформитель книжек Георгий Малаков в 1952—1976 годах выдал в читательское пространство Украины свыше 130 изданий мировой и украинской классики, современных ему авторов. Там была научная фантастика, романтика морских приключений и путешествий, тема прошедшей войны. Сотрудничал со столичными издательствами «Веселка», «Держполітвидав», «Дніпро», «Мистецтво», «Молодь», «Радянська школа», «Радянський письменник». А еще — с ведущими украинскими журналами и газетами. Тогда Украина читала, обогащаясь духовно. Читали дети, молодежь, взрослые. В каждом более-менее значительном селе непременно был книжный магазин, при каждом сельском клубе или школе — библиотека. Что уже говорить о городах!

Но для художника, о котором наш рассказ, это не было исключительно заработком, ведь работам Георгия Малакова всегда была присуща особенная, только его, среди многих других, способность не просто совершенно компонировать сюжет (в конечном итоге, этому учат в институте всех), но и наполнить его деталями, поданными любовно, остроумно, с глубоким знанием. Иллюстрации Малакова знали и мгновенно узнавали по точно изображенной архитектуре — от египетских пирамид до американских небоскребов, оружию — от арбалетов и ружей до самолетов и танков, одежде и нарядах разных времен и народов. Особенно интересно и изобретательно иллюстрировал он научную фантастику, включая космическую, и, что следует отметить, — еще до выхода человека в космос. В этом мог «поспорить» с автором текста, добавляя подробности, о которых тот и не догадывался. Неудивительно, что авторы фантастики, например Владимир Владко и Олесь Бердник, становились друзьями Георгия. На титульной странице первой своей книжки «Вне времени и пространства», которая увидела свет в 1957 году в издательстве «Радянський письменник» тиражом в 30 тысяч (!) экземпляров, Олесь Бердник написал посвящение: «Георгию Малакову, давшему лицо этой книге — благодарный автор». Лучше не скажешь...

Относительно техники исполнения в творчестве Георгия Малакова десятилетие 1949—1959 отдано акварели, которой владел в совершенстве. Об этом напоминают циклы, названия которых сами по себе раскрывают содержание: «Киево-Печерская лавра», «Радомышль», «На Букринском плацдарме», «Львов», «Село Полствин на Каневщине», «Днепродзержинский металлургический завод», «Село Добрянка на Черниговщине», «Подмосковье», «Немиров и Брацлавщина», «Старый Львов», «Бенилюкс», «Севастополь».

С 1960 года художник увлекся техникой линогравюры, которой остался верным до конца жизни. Правда, не прекращал работать пером и тушью, фломастером, толстым цанговым карандашом и шариковой ручкой.

В известные времена Хрущевской «оттепели» и в настроениях того же таки «шестидесятничества» обратился Г. Малаков не к воспеванию «трудовых свершений советского народа — строителя коммунизма», а к любимым с детства европейскому средневековью и романтике морских приключений. Так возникли абсолютно уникальные в украинском искусстве серии «Средневековые сюжеты» (1962—1967) и «Завоеватели морей» (1963). Один из листов «завоевателей» посвящен известному королевскому пирату сэру Френсису Дрейку — с вареной картофелиной на кинжале, ведь это он привез из Америки в Европу картошку — наш незаменимый второй хлеб! Эти произведения также широко экспонировались, репродуцировались, тиражировались и полюбились почитателям графического искусства и творчества Георгия Малакова.

Для родственников и суженного круга друзей сделал в технике линогравюры цветную Пасхальную открытку с изображением писанки с известной аббревиатурой «ХВ». Но по почте не посылал, поздравлял лично. В те времена за такое бы досталось.

Не воспринимая приспособленчества в искусстве, стремясь оставаться свободным в отборе и разработке любой темы, Георгий Малаков умел иногда подать сюжет так, что якобы все правильно — как он любил говорить: «комар носа не подточит», но вдумчивый, внимательный и умный человек сразу раскумекает, что к чему. Так к очередной выставке была подготовлена серия линогравюр «Маневры «Днепр». На одном из четырех листов Георгий Малаков изобразил советский зенитно-ракетный комплекс «Круг-М» (теперь мы уже можем назвать это оружие его именем, в Гогины времена засекреченным). Но как изобразил? На фоне деревянных украинских ветряков, с маками на переднем плане и под грозным небом, куда и должны были лететь советские ракеты против агрессора — «натовских заправил» — по тогдашней терминологии. Вдуматься: новейшая продукция советского военно-промышленного комплекса, на который работала вся страна, и прадедовский деревянный ветряк в народном хозяйстве... Такое мог подметить и тактично показать веселый и остроумный Гога Малаков. Ничего, сошло с рук, даже репродуцировалось такими же умниками — друзьями-журналистами, понятное дело, без комментария.

В ноябре 1959 года, после увлекательного путешествия в страны Бенилюкса, впечатлениями от которой общительный Гога охотно делился на каждом шагу, Союз художников посылает его в командировку в политуправление Краснознаменного Черноморского флота (это уже теперь можно шутить относительно сочетания цветов в этом названии: красно-черный! УПА!). Находясь в тогда еще закрытом городе Севастополе, Георгий Малаков мог осмотреть и, имея соответствующее удостоверение, изобразить руины Херсонеса, вспомогательные и некоторые боевые корабли в бухтах и вволю поработать как художник на борту крейсера с артиллерийским вооружением «Фрунзе». По возвращении создал серию цветных линогравюр «Черноморцы», которая сразу же получила высокое признание, была даже издана в Москве комплектом почтовых открыток. Но одновременно Георгий работал и над серией «Бенилюкс», которая тоже имела успех.

Не все художественные замыслы художнику посчастливилось реализовать. Так он имел интересную творческую встречу с писателем Анатолием Кузнецовым — автором романа-документа «Бабий Яр». Они договорились об иллюстрировании Георгием украиноязычного издания популярной книги, об участии Георгия в качестве художника кинофильма, который должен был быть поставлен на Киевской киностудии художественных фильмов им. Александра Довженко. Но не сложилось: писатель поехал в Великобританию и ... не вернулся. А следовательно, мировое искусство, без преувеличения, потеряло произведения, которые могли бы быть, снова-таки, абсолютно уникальными. Только в 2008 году «Бабий Яр» был издан на украинском языке в Украине, но ... без художественных иллюстраций.

Еще были темы, предложенные художнику «сверху», но он не заинтересовался ими. Во-первых, отказался поехать в «сражающийся Вьетнам», причем неосмотрительно заметил, что больше тяготеет к Западу. Это расценили как дерзкую выходку и предложили другую творческую командировку — на Запад, но не такой далекий: на «всесоюзное ударное комсомольское строительство нефтепровода «Дружба». Летом 1973 года Гога должен был ехать, но, кроме нескольких набросков церквей, крестов и железобетонных дотов на фоне пейзажей Прикарпатья, ничем творчески не вдохновился. Попробовал композиционно обыграть тему продажи советской нефти тем, кто за ней шел войной 1941 года (стволы враждебных танков параллельно трубам нефтепровода), но вовремя остановился.

А как тонко и артистически разрабатывал Георгий Малаков одну из любимейших тем — амурную! Говорила мама: «Тебя из Союза исключат!», на что Гога сказал, улыбаясь: «Но как сделано!»

Так не дали ему не в меру целомудренные чиновники от искусства завершить цикл иллюстраций к бессмертному произведению Джованни Боккаччо «Декамерон». Это происходило именно на завершающей волне «оттепели» шестидесятых, когда знаменитая книга, написанная в далеком ХІV ст., вышла в печати впервые на украинском языке в мастерском переводе с древнеитальянского Николая Лукаша. Остался огромный блок иллюстраций Георгия Малакова к «Декамерону», выполненных в разной технике, от карандашных эскизов до завершенных линогравюр, где-то свыше 200 сюжетов. Остается мечтать и надеяться, что альбом этих работ станет достойным вкладом в мировую культуру украинского художника, иллюстратора великого Итальянца, ныне, когда исполняется 700 лет со дня рождения Джованни Боккаччо. Напомним: Киев и Флоренция (где жил и творил автор «Декамерона») — города-побратимы. В советские времена чиновники от искусства и городской власти этим бы непременно воспользовались. Альбом «Георгий Малаков — иллюстратор «Декамерона» ждет спонсора и издателя. К сожалению, современное государство Украина такими вещами не интересуется.

Среди киевских адресов Георгия Малакова вспомним с особой теплотой усадьбу в районе известной киевлянам «Дачи Кульженко» на краю пуща-водицкого леса. Там, на улице Сошенко, 33, еще стоит двухэтажный дом творческих мастерских Союза художников. Гога полушутя, но любовно называл то место «Мызой». Там прошли одиннадцать хороших творческих лет (1963—1974) в окружении коллег, о которых Гога неизменно говорил словами Терени Масенко из популярной тогда песни Платона Майбороды: «Друзі хороші мої». Потом была мастерская во флигеле на Дашавской, 27-а. Мастерские Георгия наполняли не только его произведения, архив и библиотека, но и многочисленный реквизит: собственноручно собранные модели самолетов, танков, кораблей, остатки оружия и военное снаряжение. С хозяином всегда было интересно. Он и жил интересно, щедро излучая интерес к жизни.

Творчество Георгия Малакова не было обделено вниманием еще при жизни художника: в 1974 году в издательстве «Мистецтво» вышла монография Ю. Беличко, через десять лет — альбом, упорядоченный автором этих строк. Еще в 1982 году в Киеве, а затем в Днепропетровске, Одессе, Мариуполе, Донецке, Харькове, Львове, Виннице, Керчи с огромным успехом состоялись посмертные персональные выставки произведений Г. Малакова. В 1984 году эта выставка пользовалась не меньшим успехом в Москве. В Киеве и Москве изданы щедро иллюстрированные каталоги.

Талант отца — Георгия Малакова, которой, кстати, первые рисунки сделал в двухлетнем возрасте, счастливо передался дочери Елене. Ее одаренность проявилась тоже в раннем детстве, развилась, укрепилась в стенах тех же уже Республиканской художественной средней школы имени Т. Г. Шевченко и Киевского государственного художественного института. С некоторыми графическими произведениями Елены Малаковой читатели журнала «День» уже имели возможность ознакомиться.

Дело отца — Юрия Беличко продолжила его дочь, кандидат искусствоведения Наталья Беличко, изучив творческие наработки художника Г. Малакова и издав в 2000 году в Национальной библиотеке Украины им. В. Вернадского каталог-альбом «Георгий Малаков». Самые большие сборники эстампов Г. Малакова хранятся в Национальном художественном музее Украины, Национальной академии изобразительного искусства и архитектуры, в Центральном государственном архиве-музее литературы и искусства Украины. Почти каждый из музеев Украины имеет хотя бы несколько произведений Г. Малакова. Поэтому актуально новое большое издание об интересном художнике — со всем, что раньше не могло дойти до широкой общественности.

По странному, едва ли не мистическому совпадению, три дня в июне стали днями конца трех необычных людей ХХ в., к тому же — трех Васильевичей: 13 июня 1979 года в Лондоне умер автор «Бабьего Яра» Анатолий Кузнецов, на следующий день — 14 июня того же года в Киеве — Георгий Малаков, а через 31 год — в 2010-м в Киеве — Юрий Беличко... 12 июня. Вот так: 12, 13, 14. Что-то в этом есть. Интересные были ребята. Красивые. Умные. Правдивые.

Дмитрий МАЛАКОВ

Рубрика: Культура

Газета: №23, (2013)

З автографом автора

12 000 примірників

Між землею та небом

http://diasporiana.org.ua/proza/10175-lis...

Матеріальну підтримку таборових часописів, шкіл і бібліотек також здійснювали

за рахунок прибутків кооперативів. Започаткування фотографічної справи в

таборі Фрайштадт (Австро-Угорщина) почалось у квітні 1915 р., коли до табору,

на запрошення СВУ прибув М. Чайковський.

Микола Андрійович Чайковський – український учений-математик і

педагог, громадський діяч. Вищу освіту здобув у Празі – у Німецькій вищій

технічній школі, Празькому та Віденському університетах. У 1911 р. захистив у

Віденському університеті дисертацію на ступінь доктора філософії. У 1912 –

1913 рр. займався науковою роботою в Берліні. У 1913 р. обраний дійсним членом

математично-природничо-лікарської секції Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

Як співробітник Просвітнього відділу СВУ Чайковський проводив із полоненими

заняття з математики, фізики, хімії, географії, біології, німецької мови,

організував фотогурток [7, с. 557].

Своє головне завдання вчений убачав у тому, щоб надати полоненим

необхідні мінімальні знання із світобудови, а також із географії та

природознавства. Лекції Микола Андрійович супроводжував демонстрацією

діапозитивів. Полоненим подобалися такі заняття і вони охоче їх відвідували

(приблизно 800 – 1000 слухачів). Із розширенням освітньої роботи в таборі

постало питання про доповнення тематики показів, у першу чергу з

українознавства. Дістати в ті часи діапозитиви було досить важко і дорого, а з

української тематики взагалі неможливо. У той же час матеріали для

виготовлення діапозитивів були недорогі й цілком доступні [1, с. 150–151].

За пропозицією М. Чайковського члени Просвітнього відділу СВУ

приймають рішення про започаткування фотографічної справи в таборі. На кошти

СВУ вони придбали всі необхідні апарати і матеріали. 21 травня 1915 р. почато

виготовлення діапозитивів полоненими Олексою Лошаченком і Ґудзем під

керівництвом Чайковського. Було заплановано насамперед виготовити

діапозитиви для лекцій із історії України, географії, сільського господарства,

бджільництва, анатомії людини, української культури та ін.

***********************

Усний журнал

Математика і мистецтво, 9 клас, Г. М. Дудар, старший учитель математики ЗОШ №19, м. Тернопіль

Ведучий 1. Дорогі друзі! У наш бурхливий час, коли світ заполонили відео, стерео, мобілки, коли прилавки супермаркетів вгинаються від фантастичної кількості періодичних і неперіодичних видань…

Ведучий 2. …у той час, коли ви можете годинами, добами просиджувати перед моніторами комп’ютерів, чи ловити кайф, слухаючи карколомну музику…

Ведучий 1. ….саме тоді ви забуваєте про все на світі, а тим паче, про математику.

Ведучий 2. Так. Саме про ту, котру називають царицею усіх наук.

Ведучий 1. Але вона сьогодні нагадає про себе у нашому журналі „Математична мозаїка”.

Ведучий 2. Обіцяємо, що сумно і нудно вам не буде.

Ведучий 1. Хто з вас не милувався вишитими неповторними орнаментами українських рушників, не завмирав перед неперевершеними полотнами живописців?

Ведучий 2. Хто з вас не вслухався у звуки музики, чи не бродив вулицями старовинних міст, захоплюючись чудовими творіннями архітекторів?

Ведучий 1. Кожен з вас, безумовно, переживав такі хвилюючі хвилини, але, звісно, жоден з вас у ті моменти не думав про математику.

Ведучий 2. Ви посміхаєтесь. А даремне…

Ведучий 1. Відомий французький архітектор Ле Корбузьє якось написав: „ Людині необхідний порядок: без нього всі її дії втрачають узгодження, логічний взаємозв’язок. Чим досконаліший порядок. Тим спокійніше і впевненіше відчуває себе людина. Творчість є акт впорядкованості.”

Ведучий 2. Я сподіваюсь, ви починаєте розуміти. Про що йтиме мова у нашому усному журналі. Адже і назва у нього „ Мозаїка ”.

Ведучий 1. А мозаїка – це щось незвичайне, яскраве. Отже, „ Математика і мистецтво ” – така тема нашого журналу.

Ведучий 2. І перша його сторінка – історична. Слово історикам.

Історик 1. Серед імен видатних учених є ті, які пов’язані не лише з наукою, а й з мистецтвом. Кому з вас не відома опера „ Борис Годунов”, і , напевне ви знаєте її автор російський композитор Микола Бородін був ще й видатним хіміком. А великий фізик, автор теорії відносності Ейнштейн захоплювався грою на скрипці.

Історик 2. Леонардо да Вінчі, автор безсмертної „ Джоконди ” був видатним механіком, математиком. Список відомих особистостей можна продовжувати.

Історик 1. Серед імен видатних математиків є ім’я, незаслужено забуте у радянські часи. Мова йде про Миколу Андрійовича Чайковського, сина відомого українського письменника Андрія Чайковського.

Народився М. А. Чайковський в м. Бережанах, що на Тернопільщині. Відомий М. А. Чайковський як автор книг „ Квадратні рівняння ”, „ Чотиризначні таблиці логарифмів і тригонометричних функцій ”, підручника з тригонометрії для середньої школи, „ Підручника інтегрального числення ”, за яким навчались в українських школах Західної України до возз’єднання з УРСР у 1939 році. Проте мало кому відомо, що Чайковський великий знавець мистецтва, який сам ним захоплювався і був знайомий з багатьма відомими людьми.

Історик 2. До речі, ще викладаючи у багатьох вузах. Вчений займався питаннями естетики на уроках математики. Він опублікував свою статтю „ Краса математики ”, підготував матеріал для хрестоматії про естетичне виховання молоді за допомогою математики, але так і не встиг його закінчити.

В одному з листів до знайомого Чайковський писав: „Займався і продовжую займатися цікавою для мене …темою, як естетика в математиці, яка дає мені надзвичайно велику насолоду та захоплює до живого.”

У 1910 році в праці „ Приблизна конструкція правильного семикутника ” Чайковський стверджує, що точна побудова правильного семикутника, вписаного в коло . неможлива. Центральний кут, що лежить проти його сторони 46° 33′ 23″ .

Автор описує приблизну побудову, яка базується на тому, що половина сторони правильного трикутника мало відрізняється від сторони правильного семикутника.

Спробуємо виконати таку побудову.

( Учень виконує побудову на дошці циркулем та лінійкою. Див. Задача 15.22, И.Н Сергеев, „ Примени математику ”, стор. 142.)

Історик 1. В родині Чайковських було семеро дітей. Микола був найстаршим, то ж він був заводієм усіх пустощів і забав. Спочатку це були звичайні дитячі втіхи, але, коли до Бережан приїхав мандрівний театр „ Руська бесіда ”, всі загорілися театром, і Миколі, якому не було ще й десяти років, довелося писати різні театральні п’єси. Великою шаною у родині користувалась музика. Батьки грали на гітарі і залучали до музики дітей. У 1905 році Микола закінчив Бережанську гімназію. У 1910 році був призначений учителем математики і фізики до Тернопільської української гімназії. У той час він керував шкільним та міщанським хорами, подорожував з концертами по Європі. Знаючи багато мов, М. Чайковський перекладав пісні народів світу на українську мову.

Історик 2. Чайковський був знайомий не лише з композиторами, але й з письменниками. У нього гостював Іван Франко. Учителем гімназії у Чайковського був Богдан Лепкий.

У 1933 році М. А. Чайковський безпідставно репресований, висланий на Соловки. Тут він зустрівся з письменником Антоном Крушельницьким, Лесем Курбасом. Вижив у тому пеклі, повернувся до Львова як професор математики. Тільки щасливий випадок допоміг Чайковському зустріти у 1943році сім’ю. У 1956 році дістав постанову про реабілітацію. У 1970 році перестало битися серце видатного вченого. Поховали його на Личаківському кладовищі у Львові.

Ведучий 1. Підбиваючи підсумки своєї праці впродовж усього життя, М. А. Чайковський міг би сказати про себе поетичними рядками поета Б.Грінченка:

Невелику я ниву зорав,

Та за плугом ніколи не спав.

Що робив – все робив я до краю

І всю силу, що мав я і маю,

На роботу невпинную клав.

Історик 1. От і перегорнута перша сторінка „ Мозаїки ”. А тепер увага ! Послухайте старовинну притчу про Буріданового віслюка. У одного філософа на ймення Бурідан був осел. Одного разу, ідучи надовго, філософ поклав перед віслюком два жмути сіна, однаковісінькі – один зліва. інший справа. І пішов. Осел же не зміг вирішити, з якого жмута йому почати і вмер з голоду. Це, звичайно, жарт. Але погляньте на врівноважені терези, на те, що нас оточує: –транспортні засоби, посуд, меблі, скрипку, барабан, птахи, риби, зрештою – людина. Що їх усіх поєднує? Все, що нас оточує – симетричне, все, що створене людськими руками, – теж симетричне.

Історик 2. Дійсно, але симетрична і зміна пір року, і зміна дня і ночі. Як казав відомий німецький математик Герман Вейль „ людина з допомогою симетрії завжди намагалась осягнути і створити красу, порядок і досконалість…”

( Звучить запис „ Жарту ” Й. С. Баха . Виходять ведучі – музикознавці.)

Музикознавець 1. Друга сторінка нашого журналу – „Математика в музиці та у поезії”. Напевно, вам знайома мелодія, яка щойно прозвучала. І, звісно, слухаючи її. Ви зовсім не думали, що вона якимось чином пов’язана з математикою. А можна і замислитись… Вам знайоме слово ритм. Звичайно, знайоме. Ритм – це правильне періодичне повторення частин музичного твору (якщо мова йде про музику). „А правильне повторення однакових частин в цілому і складає сутність симетрії,” – писав відомий російський фізик Вульф у 1908 році. До речі, якщо ми вже заговорили про музику, то повинні неодмінно згадати Піфагора. Те, що він був ученим, знають всі. А от те, що він був ще й музикантом, знає мало хто. Поєднання цих обдарувань дозволило Піфагору відкрити існування натурального звукоряду. Піфагор проробив багато дослідів. Він ділив струну на частини, прислухався до її звучання, спостерігав коливання. Ці досліди мали велике значення і лягли в основу науки, яку ми тепер називаємо музикальною акустикою. Вчений пояснював основи гармонії так: найбільш природно сприймаються вухом частоти, які знаходяться між собою у простих числових співвідношеннях, зокрема ,у тризвуку 4:5:6. А це вже є один з видів симетрії, а саме переносна симетрія.

Читець.

Як добре уміти писати.

Так грамота – диво з див.

Як істину в темряві взнати? –

Шлях геній людський освітив.

Як багато я хочу сказати

Про думок моїх дивний політ,

Ще хочу я – більше пізнати

Цей складний і розвихрений світ.

Мистецтвознавець 2. Ці рядки належать не математику, нашій землячці поетесі Людмилі Кірик-Радомській. „Так само як і музичні твори, можуть бути симетричні і твори словесні, особливо вірші,” – писав Г. Вульф. У віршах мається на увазі, очевидно, симетрія чергування рим, наголошених і ненаголошених складів, тобто знову-таки ритмічності. Найбільш безпосереднє відношення до симетрії має композиція. Великий німецький поет Вольфганг Йоганн Гете стверджував, що „будь-яка композиція ґрунтується на прихованій симетрії. Це виглядає ніби орнамент у часі. Кожен поетичний твір поета це ніби орнамент.”

Мистецтвознавець 3. А тепер мені б хотілось звернутися до живопису. Тому й наступна сторінка – „Симетрія у живописі”. Здавалося б, про яку математику, про яку симетрію можна говорити, дивлячись, наприклад, на картину „Бояриня Морозова”, написану відомим російським художником В. І. Суриковим.

( Демонструється репродукція. )

Чи бачите ви симетрію? Ні. Але в даному випадку симетрія прихована. Я пропоную вам такий експеримент. Погляньте на зображення цієї картини у дзеркалі ( тобто ви міняєте місцями ліве і праве та навпаки ). Чи помічаєте ви, що при цьому загадковий ефект руху саней щезає? Картина має приховану симетрію. Сам Суриков про своє полотно писав: „А скільки часу треба, щоб картина утряслась так, щоб змінити нічого не можна було. Дійсні розміри кожного предмета знайти треба. Важливо знайти замок, щоб все з’єднати. Це – математика”.

( Звучить мелодія „Аве Марі ”. На тлі мелодії читається вірш „Мадонна”, автор М. Островерха.)

Читець.

Вона з тих одна, ’

Яку звуть Красою!

Не знайдете в ній терпіння,

Тільки – усміх, щастя ясне.

Аж – безкрає!

Хоч над чолом у красуні

Заломився одяг сумно

І мотиви візантійські –

Загадки та болю –

То в очах, устах, на личках –

Як ритми морського простору –

Знаходите її душу.

Наче мрія мрій –

В правій руці Мадонни…

У цьому русі без наміру

Мов блакить усіх поезій –

Починаєте тужити.

Вона з тих одна,

Яку звуть Красою!

Мистецтвознавець 4. Ці поетичні рядки присвячені мадонні, яку художник написав на полотні. Перед вами репродукція з картини геніального живописця, вченого Леонардо да Вінчі „Мадонна Літта”. Зверніть увагу: фігури мадонни і дитини вписуються у правильний трикутник, який внаслідок своєї симетричності особливо ясно сприймається глядачем. Завдяки цьому мати і дитина опиняються у центрі уваги і ніби висуваються на перший план. Голова мадонни точно, але в той же час природно, вміщується між двома симетричними вікнами на задньому плані картини. У вікні проглядаються спокійні горизонтальні лінії горбів та хмар. Все це створює відчуття спокою. Так відчувається внутрішня симетрія полотна. Тут варто згадати і про асиметрію. Тільце дитини неправильно розрізає правильний трикутник, про який йшла мова. Мадонна вся зосереджена на дитині, а маля дивиться на нас. І від цього картина стає ще більш виразною.

Мистецтвознавець 3. Якщо вже зайшла мова про симетрію у живописі, то не можна не згадати про нідерландського художника Ешера. Цей художник-графік особливий. Його „ малюнки ”, якщо їх можна так назвати, користуються світовою славою. Їх використовують математики, кристалографи, хіміки і навіть філософи. Орнамент „Птахи, що летять” характеризуються переносною симетрією ( паралельне перенесення ). У „Ящірках” – поворотна симетрія ( поворот ). Художник розбиває площину на паралелограми і таким чином створює свій неповторний орнамент.

( Демонструються репродукції малюнків Ешера.)

Ведучий 1. Сподіваюся, що ми вас переконали, що математика відіграє важливу роль не лише у процесі наукового пізнання, але й у процесі його сприйняття. Природа – наука – мистецтво. У всьому ми знаходимо вічне єдиноборство симетрії і асиметрії.

Ведучий 2. У кожному солідному журналі є весела сторінка. Наш журнал теж дуже-дуже солідний, тому така сторінка є і в ньому. Я запрошую ведучих цієї сторінки.

Ведучий 3. Наша сторінка має бути веселою. А весело буває тоді, коли є змагання, конкурси. Тому так і зробимо – проведемо змагання. Для цього утворимо дві команди.

Конкурси

1.Пісенний.

Команди по черзі виконують пісню, в назві якої чи у тексті зустрічаються числівники. Виграє та, котра останньою заспіває пісню.

2. Літературний.

Команди по черзі називають літературний твір, у назві якого є числівник, і його автора. Виграє та, котра останньою назве твір.

3. Математичний.

„ Хто швидше? ”

У конкурсі беруть участь по одному учаснику від кожної команди. Завдання –розрізати прямокутник на дві частини так, щоб з них можна було скласти паралелограм.

„Розмалюй стрічку двома кольорами.”

Представникам команд дають стрічку Мебіуса і пропонують розмалювати двома кольорами.

Ведучий 3. На жаль, з цим завданням не справився ніхто. І не дивно. Адже це знаменита стрічка Мебіуса. І вона має лише одну поверхню. Тому розмалювати її двома кольорами неможливо. А, може, спробуєте розрізати її на дві частини? За моєю командою почнете. Отже, раз-два-три – почали!

Ведучий.1. Знову невдача! Ріжте ще раз!

Ведучий 2. Якась гірлянда виходить. Ну і жарти у вас, шановний.

Ведучий 1. Цей, як ти кажеш, жарт був відкритий видатним німецьким математиком і астрономом Мебіусом ще у ІХ столітті. До речі, до стрічки Мебіуса не раз зверталися і художники, і скульптори. Дуже багато різних рисунків із зображенням цього листа залишив нідерландський художник Ешер, про якого ми сьогодні згадували. Цілу серію варіантів стрічки Мебіуса створив скульптор Макс Білл. Одне з його творінь – скульптура „Вузол без кінця” – знаходиться у Національному музеї сучасного мистецтва у Парижі.

Ведучий 2. Ну, от і перегорнута остання сторінка нашого журналу. Сподіваємось, що нам вдалося переконати вас що математика не така вже й нудна, нецікава, непотрібна. Звичайно, про математику і мистецтво можна говорити ще дуже багато. Але все це ще попереду. Наша зустріч не остання.

Література

1.Возняк Г.М.. Математики – дійсні члени наукового товариства ім.. Т.Г. Шевченка у Києві. – Тернопіль, 1984.

2. Левитин Карл. Геометрическая рапсодия. – Издательство «Знание», Москва, 1984.

3. Маланюк М. П.. Стежинки до коренів істини. – Тернопіль, 1993.

4. Сергеев И. Н.. Примени математику.

5. Тарасов Л.. Этот удивительный симметрический мир. – Москва, 1982.

**********************************

Пам’яті Миколи Андрійовича Чайковського присвячується Сценарій фільму “Гіппократові серпки” (за мотивами одноіменної статті професора Миколи Чайковського у «Математичній хрестоматії”-1968р.)

Дійові особи: 1. Викладач ВПУ-20 м. Львова 2. Учні ВПУ-20 м. Львова: Перший учень, Другий учень, Третій учень, Четвертий учень.

Ідея та сценарій – Галайтата Світлана Петрівна.

Науковий консультант — Волощук Надія Богданівна.

Режисер, оператор, автор спецефектів- Гладій Олександр (гр.ЕОМ-11).

Монтаж, музичне оформлення – Гладій Олександр (гр.ЕОМ-11). Помічник режисера — Нога Олег. Виконавці ролей: Викладач-Галайтата Світлана Петрівна, викладач математики ВПУ-20 м. Львова. Перший учень — Шкоропад Данило (гр.ЕОМ-11). Другий учень — Кобринець Сергій(гр.ЕОМ-11). Третій учень — Поляков Ігор(гр.ЕОМ-11). Четвертий учень — Карп’як Володимир(гр.ЕОМ-11). Сцена 1. (Ганок Вищого професійного училища №20) На ганок училища виходить Викладач зі словами:»Ось наше Вище професійне училище №20, а

це – мої учні поспішають на урок математики. Давайте послухаємо, про що вони говорять.”

Сцена 2.

(Біля входу в училище )

Перший учень і Другий учень поспішають до навчального закладу, їх наздоганяє Третій учень. Діалог між ними: Третій учень: “Пацани! Ви знаєте, чому Петренка немає на уроках? Він на дачі будує басейн!” Перший учень:»Басейн? Прикольно!” Другий учень” Що за басейн?” Третій учень:”Нормальний басейн. Квадратної форми- 5,5*5,5. А я собі збудую ще кращий – круглої форми і такої самої площі, як у Петренка”.

Сцена 3

(В актовому заліучилища)

Учні Перший, Другий і Третій поспішають в актовий зал і на ходу сперечаються про можливість збудувати такий басейн.

Сцена 4. (На сцені актового залу)

Другий учень:»Це нереально!” Третій учень:»Як нереально- площа круга — пі ер квадрат, площа квадрата — а у квадраті (спецефекти – формули). Он математичка, спитаємо в неї!” Другий учень:”Та нема що питати. Я недавно читав статтю Миколи Андрійовича Чайковського «Гіппократові серпки” про квадратуру круга, як великий вчений Гіппократ ще у 5-му столітті до нашої ери намагався побудувати квадрат, рівновеликий кругу із заданим радіусом тільки циркулем і лінійкою”. От пояснюю: Гіппократ вписував у півколо рівнобедрений прямокутний трикутник, на катетах теж будував півкола. Одержував криволіні фігури, що тепер називаються гіппократовими серпками. Він же ж і довів, що сума площ цих серпків дорівнює площі прямокутного трикутника. (спецефекти)

Сцена 5 (Ті ж самі і Четвертий учень – з’являється з-за лаштунків) “А іракський вчений ібн-аль Гайсам аж через півтори тисячі років зумів поширити цю теорему на довільний прямокутний

трикутник»

Cцена 6 (З’являється Перший учень (спецефект)).

Перший учень: “Скажу вам більше — Гіппократу вдалося встановити, що сума площ серпків, побудованих на сторонах рівнобедреної трапеції-половини правильного шестикутника, вписаного в коло,- дорівнює площі цієї трапеції” (спецефект).

Сцена 7( Перший учень, Другий учень, Четвертий учень, до них пізніше приєднується Третій учень)

Другий учень:»Цікава інформація. Що скажеш?” Четвертий учень:”Дійсно цікава інформація.” Другий учень:” Он Поляков іде”. Третій учень (спецефект):”Тобто він

думав, що ось-ось розв’яже задачу про квадратуру круга?” Другий учень:”Тільки у дев’ятнадцятому столітті було доведено, що розв’язати задачу про квадратуру круга лише циркулем і лінійкою неможливо”. Перший учень:»Так, побудувати квадрат, рівновеликий кругу із заданим радіусом неможливо навіть засобами комп’ютерної графіки”. Третій учень:»Що ж робити?”(у розпачі). Другий учень:”Не переживай. Засобами сучасної алгебри можливо побудувати рівновеликі квадрат і круг із достатнім ступенем наближення”. Третій учень (радісно, із

натхненням):»А, ну тоді я пішов!”

Сцена 8 Всі учасники поступово «зникають” (спецефекти) зі сцени.

10 листопада 2011року. /Галайтата С. П./

Джерела і література

1.Чайковський Микола. [Автобіографія]-Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження.-Львів-2002. Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. Ів. Франка.

2. Квадратні рівняння. Посіб. для вчителів. – К. Радянська школа, 1970.

3.Лекції з вищої алгебри для студентів фізичного факультету.-К.,1962, 1963, — Ч.1, Ч.2.

4. Математичні

біофільми.- Методика викладання математики: Республіканський науково-методичний збірник.- Вип.2.-К., Радянська школа, 1966.

5. Деякі зауваження про побудову графіків. Методика викладання математики: Республіканський науково-методичний збірник.- Вип.3.-К.,- Радянська школа, 1967. 6. Як створювалась алгебра. Математична хрестоматія.-К., Радянська школа, 1968. 7. Піфагор і теорема. Математична хрестоматія.-К., Радянська школа, 1968.

8. Гіппократові серпки. Математична хрестоматія.-К., Радянська школа, 1968.

9. Чайковський М.А., Дейнека О.В. До питання про число e і натуральні логарифми. Методика викладання математики: Республіканський науково-методичний збірник.- Вип.6.-К., Радянська школа, 1970.

10. Про розвиток математики в Західній Україні. Методика викладання математики: Республіканський науково-методичний збірник.- Вип.6.-К.,- Радянська школа, 1970. 11. Як люди навчились числити?//Народне слово.- 1916.

12. Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці. Збірник нарисів/Упорядник Олег Романчук.- Львів: Меморіал, 1992

13. Григорій Возняк. Микола Чайковський – видатний український математик і громадський діяч. Т.,-Навчальна книга – Богдан. 2006.

***************

Березіна І. В.: 2 січня 125 років від дня народження Миколи Андрійовича Чайковського (1887-1970), приват-доцента К-ПДУУ (1919-1920 рр.)

Народився 2 січня 1887 року в містечку Бережани (Галичина) в сім'ї адвоката і письменника. Навчався у місцевих школі, гімназії. Після завершення середньої освіти вступив до Німецької вищої технічної школи у Празі, а згодом перейшов до Празького німецького університету. Провчившись в університеті всього один рік, М. Чайковський переходить до Віденського університету, завершував свою освіту у Львівському університеті. Працював вчителем математики Тернопільської української гімназії. Спроби своїх сил в науці привели Миколу Андрійовича до Празького, а відтак Віденського університетів. 18 липня 1911 року у Відні захистив дисертацію і отримав ступінь доктора філософії.

1 вересня 1913 р. приступив до учительської праці у Львівській українській гімназії, а з 1 лютого 1917 року перейшов до Рава-Руської реальної школи. В листопаді-грудні, за розпорядженням ЗОУНР, працював комісаром Рава-Руського повіту. Під час світової війни учителював у Фрайнштадті у школі для полонених українців російської армії.

Влітку 1918 року М. А. Чайковський дізнався про заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету і подав необхідні документи до Міністерства освіти і мистецтва Української держави з метою обійняти у зазначеному навчальному закладі викладацьку посаду. 9 лютого 1919 р. він був призначений директором дворічних учительських курсів при КПДУУ.

М. А. Чайковський, молодий науковець з Галичини, зробив певний вклад у становлення і діяльність другого національного університету, працюючи зі студентами і курсистами, він допомагав їм оволодівати знаннями і вміннями, необхідними для роботи у середній і початковій школах. Микола Андрійович запам'ятався колегам, студентам, працівникам закладу як людина високої інтелігентської культури, наділена цінними моральними якостями, науковістю, бажанням якнайкраще прислужитися українському національному відродженню тих часів.

Про М. А. Чайковського:

Біографії професорів [Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету: М. Чайківського та ін.] // Свято Поділля : однодневна газета. – 1918. – 22 жовт. – С. 3-4; Завальнюк О. М. Микола Чайковський – доцент Кам'янець-Подільського державного українського університету / О. М. Завальнюк, І. М. Конет // Матеріали наук. конф., присвяч. 125-річчю від дня народж. Володимира Левицького. – Тернопіль, 1997. – С. 11-13; Чайковський Микола Андрійович // Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918-1921 рр.) / О. М. Завальнюк. – Кам'янець-Подільський, 2006. – С.326-382.

Завальнюк О. М.