З автографом автора

12 000 примірників

Між землею та небом

http://diasporiana.org.ua/proza/10175-lis...

Матеріальну підтримку таборових часописів, шкіл і бібліотек також здійснювали

за рахунок прибутків кооперативів. Започаткування фотографічної справи в

таборі Фрайштадт (Австро-Угорщина) почалось у квітні 1915 р., коли до табору,

на запрошення СВУ прибув М. Чайковський.

Микола Андрійович Чайковський – український учений-математик і

педагог, громадський діяч. Вищу освіту здобув у Празі – у Німецькій вищій

технічній школі, Празькому та Віденському університетах. У 1911 р. захистив у

Віденському університеті дисертацію на ступінь доктора філософії. У 1912 –

1913 рр. займався науковою роботою в Берліні. У 1913 р. обраний дійсним членом

математично-природничо-лікарської секції Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

Як співробітник Просвітнього відділу СВУ Чайковський проводив із полоненими

заняття з математики, фізики, хімії, географії, біології, німецької мови,

організував фотогурток [7, с. 557].

Своє головне завдання вчений убачав у тому, щоб надати полоненим

необхідні мінімальні знання із світобудови, а також із географії та

природознавства. Лекції Микола Андрійович супроводжував демонстрацією

діапозитивів. Полоненим подобалися такі заняття і вони охоче їх відвідували

(приблизно 800 – 1000 слухачів). Із розширенням освітньої роботи в таборі

постало питання про доповнення тематики показів, у першу чергу з

українознавства. Дістати в ті часи діапозитиви було досить важко і дорого, а з

української тематики взагалі неможливо. У той же час матеріали для

виготовлення діапозитивів були недорогі й цілком доступні [1, с. 150–151].

За пропозицією М. Чайковського члени Просвітнього відділу СВУ

приймають рішення про започаткування фотографічної справи в таборі. На кошти

СВУ вони придбали всі необхідні апарати і матеріали. 21 травня 1915 р. почато

виготовлення діапозитивів полоненими Олексою Лошаченком і Ґудзем під

керівництвом Чайковського. Було заплановано насамперед виготовити

діапозитиви для лекцій із історії України, географії, сільського господарства,

бджільництва, анатомії людини, української культури та ін.

***********************

Усний журнал

Математика і мистецтво, 9 клас, Г. М. Дудар, старший учитель математики ЗОШ №19, м. Тернопіль

Ведучий 1. Дорогі друзі! У наш бурхливий час, коли світ заполонили відео, стерео, мобілки, коли прилавки супермаркетів вгинаються від фантастичної кількості періодичних і неперіодичних видань…

Ведучий 2. …у той час, коли ви можете годинами, добами просиджувати перед моніторами комп’ютерів, чи ловити кайф, слухаючи карколомну музику…

Ведучий 1. ….саме тоді ви забуваєте про все на світі, а тим паче, про математику.

Ведучий 2. Так. Саме про ту, котру називають царицею усіх наук.

Ведучий 1. Але вона сьогодні нагадає про себе у нашому журналі „Математична мозаїка”.

Ведучий 2. Обіцяємо, що сумно і нудно вам не буде.

Ведучий 1. Хто з вас не милувався вишитими неповторними орнаментами українських рушників, не завмирав перед неперевершеними полотнами живописців?

Ведучий 2. Хто з вас не вслухався у звуки музики, чи не бродив вулицями старовинних міст, захоплюючись чудовими творіннями архітекторів?

Ведучий 1. Кожен з вас, безумовно, переживав такі хвилюючі хвилини, але, звісно, жоден з вас у ті моменти не думав про математику.

Ведучий 2. Ви посміхаєтесь. А даремне…

Ведучий 1. Відомий французький архітектор Ле Корбузьє якось написав: „ Людині необхідний порядок: без нього всі її дії втрачають узгодження, логічний взаємозв’язок. Чим досконаліший порядок. Тим спокійніше і впевненіше відчуває себе людина. Творчість є акт впорядкованості.”

Ведучий 2. Я сподіваюсь, ви починаєте розуміти. Про що йтиме мова у нашому усному журналі. Адже і назва у нього „ Мозаїка ”.

Ведучий 1. А мозаїка – це щось незвичайне, яскраве. Отже, „ Математика і мистецтво ” – така тема нашого журналу.

Ведучий 2. І перша його сторінка – історична. Слово історикам.

Історик 1. Серед імен видатних учених є ті, які пов’язані не лише з наукою, а й з мистецтвом. Кому з вас не відома опера „ Борис Годунов”, і , напевне ви знаєте її автор російський композитор Микола Бородін був ще й видатним хіміком. А великий фізик, автор теорії відносності Ейнштейн захоплювався грою на скрипці.

Історик 2. Леонардо да Вінчі, автор безсмертної „ Джоконди ” був видатним механіком, математиком. Список відомих особистостей можна продовжувати.

Історик 1. Серед імен видатних математиків є ім’я, незаслужено забуте у радянські часи. Мова йде про Миколу Андрійовича Чайковського, сина відомого українського письменника Андрія Чайковського.

Народився М. А. Чайковський в м. Бережанах, що на Тернопільщині. Відомий М. А. Чайковський як автор книг „ Квадратні рівняння ”, „ Чотиризначні таблиці логарифмів і тригонометричних функцій ”, підручника з тригонометрії для середньої школи, „ Підручника інтегрального числення ”, за яким навчались в українських школах Західної України до возз’єднання з УРСР у 1939 році. Проте мало кому відомо, що Чайковський великий знавець мистецтва, який сам ним захоплювався і був знайомий з багатьма відомими людьми.

Історик 2. До речі, ще викладаючи у багатьох вузах. Вчений займався питаннями естетики на уроках математики. Він опублікував свою статтю „ Краса математики ”, підготував матеріал для хрестоматії про естетичне виховання молоді за допомогою математики, але так і не встиг його закінчити.

В одному з листів до знайомого Чайковський писав: „Займався і продовжую займатися цікавою для мене …темою, як естетика в математиці, яка дає мені надзвичайно велику насолоду та захоплює до живого.”

У 1910 році в праці „ Приблизна конструкція правильного семикутника ” Чайковський стверджує, що точна побудова правильного семикутника, вписаного в коло . неможлива. Центральний кут, що лежить проти його сторони 46° 33′ 23″ .

Автор описує приблизну побудову, яка базується на тому, що половина сторони правильного трикутника мало відрізняється від сторони правильного семикутника.

Спробуємо виконати таку побудову.

( Учень виконує побудову на дошці циркулем та лінійкою. Див. Задача 15.22, И.Н Сергеев, „ Примени математику ”, стор. 142.)

Історик 1. В родині Чайковських було семеро дітей. Микола був найстаршим, то ж він був заводієм усіх пустощів і забав. Спочатку це були звичайні дитячі втіхи, але, коли до Бережан приїхав мандрівний театр „ Руська бесіда ”, всі загорілися театром, і Миколі, якому не було ще й десяти років, довелося писати різні театральні п’єси. Великою шаною у родині користувалась музика. Батьки грали на гітарі і залучали до музики дітей. У 1905 році Микола закінчив Бережанську гімназію. У 1910 році був призначений учителем математики і фізики до Тернопільської української гімназії. У той час він керував шкільним та міщанським хорами, подорожував з концертами по Європі. Знаючи багато мов, М. Чайковський перекладав пісні народів світу на українську мову.

Історик 2. Чайковський був знайомий не лише з композиторами, але й з письменниками. У нього гостював Іван Франко. Учителем гімназії у Чайковського був Богдан Лепкий.

У 1933 році М. А. Чайковський безпідставно репресований, висланий на Соловки. Тут він зустрівся з письменником Антоном Крушельницьким, Лесем Курбасом. Вижив у тому пеклі, повернувся до Львова як професор математики. Тільки щасливий випадок допоміг Чайковському зустріти у 1943році сім’ю. У 1956 році дістав постанову про реабілітацію. У 1970 році перестало битися серце видатного вченого. Поховали його на Личаківському кладовищі у Львові.

Ведучий 1. Підбиваючи підсумки своєї праці впродовж усього життя, М. А. Чайковський міг би сказати про себе поетичними рядками поета Б.Грінченка:

Невелику я ниву зорав,

Та за плугом ніколи не спав.

Що робив – все робив я до краю

І всю силу, що мав я і маю,

На роботу невпинную клав.

Історик 1. От і перегорнута перша сторінка „ Мозаїки ”. А тепер увага ! Послухайте старовинну притчу про Буріданового віслюка. У одного філософа на ймення Бурідан був осел. Одного разу, ідучи надовго, філософ поклав перед віслюком два жмути сіна, однаковісінькі – один зліва. інший справа. І пішов. Осел же не зміг вирішити, з якого жмута йому почати і вмер з голоду. Це, звичайно, жарт. Але погляньте на врівноважені терези, на те, що нас оточує: –транспортні засоби, посуд, меблі, скрипку, барабан, птахи, риби, зрештою – людина. Що їх усіх поєднує? Все, що нас оточує – симетричне, все, що створене людськими руками, – теж симетричне.

Історик 2. Дійсно, але симетрична і зміна пір року, і зміна дня і ночі. Як казав відомий німецький математик Герман Вейль „ людина з допомогою симетрії завжди намагалась осягнути і створити красу, порядок і досконалість…”

( Звучить запис „ Жарту ” Й. С. Баха . Виходять ведучі – музикознавці.)

Музикознавець 1. Друга сторінка нашого журналу – „Математика в музиці та у поезії”. Напевно, вам знайома мелодія, яка щойно прозвучала. І, звісно, слухаючи її. Ви зовсім не думали, що вона якимось чином пов’язана з математикою. А можна і замислитись… Вам знайоме слово ритм. Звичайно, знайоме. Ритм – це правильне періодичне повторення частин музичного твору (якщо мова йде про музику). „А правильне повторення однакових частин в цілому і складає сутність симетрії,” – писав відомий російський фізик Вульф у 1908 році. До речі, якщо ми вже заговорили про музику, то повинні неодмінно згадати Піфагора. Те, що він був ученим, знають всі. А от те, що він був ще й музикантом, знає мало хто. Поєднання цих обдарувань дозволило Піфагору відкрити існування натурального звукоряду. Піфагор проробив багато дослідів. Він ділив струну на частини, прислухався до її звучання, спостерігав коливання. Ці досліди мали велике значення і лягли в основу науки, яку ми тепер називаємо музикальною акустикою. Вчений пояснював основи гармонії так: найбільш природно сприймаються вухом частоти, які знаходяться між собою у простих числових співвідношеннях, зокрема ,у тризвуку 4:5:6. А це вже є один з видів симетрії, а саме переносна симетрія.

Читець.

Як добре уміти писати.

Так грамота – диво з див.

Як істину в темряві взнати? –

Шлях геній людський освітив.

Як багато я хочу сказати

Про думок моїх дивний політ,

Ще хочу я – більше пізнати

Цей складний і розвихрений світ.

Мистецтвознавець 2. Ці рядки належать не математику, нашій землячці поетесі Людмилі Кірик-Радомській. „Так само як і музичні твори, можуть бути симетричні і твори словесні, особливо вірші,” – писав Г. Вульф. У віршах мається на увазі, очевидно, симетрія чергування рим, наголошених і ненаголошених складів, тобто знову-таки ритмічності. Найбільш безпосереднє відношення до симетрії має композиція. Великий німецький поет Вольфганг Йоганн Гете стверджував, що „будь-яка композиція ґрунтується на прихованій симетрії. Це виглядає ніби орнамент у часі. Кожен поетичний твір поета це ніби орнамент.”

Мистецтвознавець 3. А тепер мені б хотілось звернутися до живопису. Тому й наступна сторінка – „Симетрія у живописі”. Здавалося б, про яку математику, про яку симетрію можна говорити, дивлячись, наприклад, на картину „Бояриня Морозова”, написану відомим російським художником В. І. Суриковим.

( Демонструється репродукція. )

Чи бачите ви симетрію? Ні. Але в даному випадку симетрія прихована. Я пропоную вам такий експеримент. Погляньте на зображення цієї картини у дзеркалі ( тобто ви міняєте місцями ліве і праве та навпаки ). Чи помічаєте ви, що при цьому загадковий ефект руху саней щезає? Картина має приховану симетрію. Сам Суриков про своє полотно писав: „А скільки часу треба, щоб картина утряслась так, щоб змінити нічого не можна було. Дійсні розміри кожного предмета знайти треба. Важливо знайти замок, щоб все з’єднати. Це – математика”.

( Звучить мелодія „Аве Марі ”. На тлі мелодії читається вірш „Мадонна”, автор М. Островерха.)

Читець.

Вона з тих одна, ’

Яку звуть Красою!

Не знайдете в ній терпіння,

Тільки – усміх, щастя ясне.

Аж – безкрає!

Хоч над чолом у красуні

Заломився одяг сумно

І мотиви візантійські –

Загадки та болю –

То в очах, устах, на личках –

Як ритми морського простору –

Знаходите її душу.

Наче мрія мрій –

В правій руці Мадонни…

У цьому русі без наміру

Мов блакить усіх поезій –

Починаєте тужити.

Вона з тих одна,

Яку звуть Красою!

Мистецтвознавець 4. Ці поетичні рядки присвячені мадонні, яку художник написав на полотні. Перед вами репродукція з картини геніального живописця, вченого Леонардо да Вінчі „Мадонна Літта”. Зверніть увагу: фігури мадонни і дитини вписуються у правильний трикутник, який внаслідок своєї симетричності особливо ясно сприймається глядачем. Завдяки цьому мати і дитина опиняються у центрі уваги і ніби висуваються на перший план. Голова мадонни точно, але в той же час природно, вміщується між двома симетричними вікнами на задньому плані картини. У вікні проглядаються спокійні горизонтальні лінії горбів та хмар. Все це створює відчуття спокою. Так відчувається внутрішня симетрія полотна. Тут варто згадати і про асиметрію. Тільце дитини неправильно розрізає правильний трикутник, про який йшла мова. Мадонна вся зосереджена на дитині, а маля дивиться на нас. І від цього картина стає ще більш виразною.

Мистецтвознавець 3. Якщо вже зайшла мова про симетрію у живописі, то не можна не згадати про нідерландського художника Ешера. Цей художник-графік особливий. Його „ малюнки ”, якщо їх можна так назвати, користуються світовою славою. Їх використовують математики, кристалографи, хіміки і навіть філософи. Орнамент „Птахи, що летять” характеризуються переносною симетрією ( паралельне перенесення ). У „Ящірках” – поворотна симетрія ( поворот ). Художник розбиває площину на паралелограми і таким чином створює свій неповторний орнамент.

( Демонструються репродукції малюнків Ешера.)

Ведучий 1. Сподіваюся, що ми вас переконали, що математика відіграє важливу роль не лише у процесі наукового пізнання, але й у процесі його сприйняття. Природа – наука – мистецтво. У всьому ми знаходимо вічне єдиноборство симетрії і асиметрії.

Ведучий 2. У кожному солідному журналі є весела сторінка. Наш журнал теж дуже-дуже солідний, тому така сторінка є і в ньому. Я запрошую ведучих цієї сторінки.

Ведучий 3. Наша сторінка має бути веселою. А весело буває тоді, коли є змагання, конкурси. Тому так і зробимо – проведемо змагання. Для цього утворимо дві команди.

Конкурси

1.Пісенний.

Команди по черзі виконують пісню, в назві якої чи у тексті зустрічаються числівники. Виграє та, котра останньою заспіває пісню.

2. Літературний.

Команди по черзі називають літературний твір, у назві якого є числівник, і його автора. Виграє та, котра останньою назве твір.

3. Математичний.

„ Хто швидше? ”

У конкурсі беруть участь по одному учаснику від кожної команди. Завдання –розрізати прямокутник на дві частини так, щоб з них можна було скласти паралелограм.

„Розмалюй стрічку двома кольорами.”

Представникам команд дають стрічку Мебіуса і пропонують розмалювати двома кольорами.

Ведучий 3. На жаль, з цим завданням не справився ніхто. І не дивно. Адже це знаменита стрічка Мебіуса. І вона має лише одну поверхню. Тому розмалювати її двома кольорами неможливо. А, може, спробуєте розрізати її на дві частини? За моєю командою почнете. Отже, раз-два-три – почали!

Ведучий.1. Знову невдача! Ріжте ще раз!

Ведучий 2. Якась гірлянда виходить. Ну і жарти у вас, шановний.

Ведучий 1. Цей, як ти кажеш, жарт був відкритий видатним німецьким математиком і астрономом Мебіусом ще у ІХ столітті. До речі, до стрічки Мебіуса не раз зверталися і художники, і скульптори. Дуже багато різних рисунків із зображенням цього листа залишив нідерландський художник Ешер, про якого ми сьогодні згадували. Цілу серію варіантів стрічки Мебіуса створив скульптор Макс Білл. Одне з його творінь – скульптура „Вузол без кінця” – знаходиться у Національному музеї сучасного мистецтва у Парижі.

Ведучий 2. Ну, от і перегорнута остання сторінка нашого журналу. Сподіваємось, що нам вдалося переконати вас що математика не така вже й нудна, нецікава, непотрібна. Звичайно, про математику і мистецтво можна говорити ще дуже багато. Але все це ще попереду. Наша зустріч не остання.

Література

1.Возняк Г.М.. Математики – дійсні члени наукового товариства ім.. Т.Г. Шевченка у Києві. – Тернопіль, 1984.

2. Левитин Карл. Геометрическая рапсодия. – Издательство «Знание», Москва, 1984.

3. Маланюк М. П.. Стежинки до коренів істини. – Тернопіль, 1993.

4. Сергеев И. Н.. Примени математику.

5. Тарасов Л.. Этот удивительный симметрический мир. – Москва, 1982.

**********************************

Пам’яті Миколи Андрійовича Чайковського присвячується Сценарій фільму “Гіппократові серпки” (за мотивами одноіменної статті професора Миколи Чайковського у «Математичній хрестоматії”-1968р.)

Дійові особи: 1. Викладач ВПУ-20 м. Львова 2. Учні ВПУ-20 м. Львова: Перший учень, Другий учень, Третій учень, Четвертий учень.

Ідея та сценарій – Галайтата Світлана Петрівна.

Науковий консультант — Волощук Надія Богданівна.

Режисер, оператор, автор спецефектів- Гладій Олександр (гр.ЕОМ-11).

Монтаж, музичне оформлення – Гладій Олександр (гр.ЕОМ-11). Помічник режисера — Нога Олег. Виконавці ролей: Викладач-Галайтата Світлана Петрівна, викладач математики ВПУ-20 м. Львова. Перший учень — Шкоропад Данило (гр.ЕОМ-11). Другий учень — Кобринець Сергій(гр.ЕОМ-11). Третій учень — Поляков Ігор(гр.ЕОМ-11). Четвертий учень — Карп’як Володимир(гр.ЕОМ-11). Сцена 1. (Ганок Вищого професійного училища №20) На ганок училища виходить Викладач зі словами:»Ось наше Вище професійне училище №20, а

це – мої учні поспішають на урок математики. Давайте послухаємо, про що вони говорять.”

Сцена 2.

(Біля входу в училище )

Перший учень і Другий учень поспішають до навчального закладу, їх наздоганяє Третій учень. Діалог між ними: Третій учень: “Пацани! Ви знаєте, чому Петренка немає на уроках? Він на дачі будує басейн!” Перший учень:»Басейн? Прикольно!” Другий учень” Що за басейн?” Третій учень:”Нормальний басейн. Квадратної форми- 5,5*5,5. А я собі збудую ще кращий – круглої форми і такої самої площі, як у Петренка”.

Сцена 3

(В актовому заліучилища)

Учні Перший, Другий і Третій поспішають в актовий зал і на ходу сперечаються про можливість збудувати такий басейн.

Сцена 4. (На сцені актового залу)

Другий учень:»Це нереально!” Третій учень:»Як нереально- площа круга — пі ер квадрат, площа квадрата — а у квадраті (спецефекти – формули). Он математичка, спитаємо в неї!” Другий учень:”Та нема що питати. Я недавно читав статтю Миколи Андрійовича Чайковського «Гіппократові серпки” про квадратуру круга, як великий вчений Гіппократ ще у 5-му столітті до нашої ери намагався побудувати квадрат, рівновеликий кругу із заданим радіусом тільки циркулем і лінійкою”. От пояснюю: Гіппократ вписував у півколо рівнобедрений прямокутний трикутник, на катетах теж будував півкола. Одержував криволіні фігури, що тепер називаються гіппократовими серпками. Він же ж і довів, що сума площ цих серпків дорівнює площі прямокутного трикутника. (спецефекти)

Сцена 5 (Ті ж самі і Четвертий учень – з’являється з-за лаштунків) “А іракський вчений ібн-аль Гайсам аж через півтори тисячі років зумів поширити цю теорему на довільний прямокутний

трикутник»

Cцена 6 (З’являється Перший учень (спецефект)).

Перший учень: “Скажу вам більше — Гіппократу вдалося встановити, що сума площ серпків, побудованих на сторонах рівнобедреної трапеції-половини правильного шестикутника, вписаного в коло,- дорівнює площі цієї трапеції” (спецефект).

Сцена 7( Перший учень, Другий учень, Четвертий учень, до них пізніше приєднується Третій учень)

Другий учень:»Цікава інформація. Що скажеш?” Четвертий учень:”Дійсно цікава інформація.” Другий учень:” Он Поляков іде”. Третій учень (спецефект):”Тобто він

думав, що ось-ось розв’яже задачу про квадратуру круга?” Другий учень:”Тільки у дев’ятнадцятому столітті було доведено, що розв’язати задачу про квадратуру круга лише циркулем і лінійкою неможливо”. Перший учень:»Так, побудувати квадрат, рівновеликий кругу із заданим радіусом неможливо навіть засобами комп’ютерної графіки”. Третій учень:»Що ж робити?”(у розпачі). Другий учень:”Не переживай. Засобами сучасної алгебри можливо побудувати рівновеликі квадрат і круг із достатнім ступенем наближення”. Третій учень (радісно, із

натхненням):»А, ну тоді я пішов!”

Сцена 8 Всі учасники поступово «зникають” (спецефекти) зі сцени.

10 листопада 2011року. /Галайтата С. П./

Джерела і література

1.Чайковський Микола. [Автобіографія]-Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження.-Львів-2002. Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. Ів. Франка.

2. Квадратні рівняння. Посіб. для вчителів. – К. Радянська школа, 1970.

3.Лекції з вищої алгебри для студентів фізичного факультету.-К.,1962, 1963, — Ч.1, Ч.2.

4. Математичні

біофільми.- Методика викладання математики: Республіканський науково-методичний збірник.- Вип.2.-К., Радянська школа, 1966.

5. Деякі зауваження про побудову графіків. Методика викладання математики: Республіканський науково-методичний збірник.- Вип.3.-К.,- Радянська школа, 1967. 6. Як створювалась алгебра. Математична хрестоматія.-К., Радянська школа, 1968. 7. Піфагор і теорема. Математична хрестоматія.-К., Радянська школа, 1968.

8. Гіппократові серпки. Математична хрестоматія.-К., Радянська школа, 1968.

9. Чайковський М.А., Дейнека О.В. До питання про число e і натуральні логарифми. Методика викладання математики: Республіканський науково-методичний збірник.- Вип.6.-К., Радянська школа, 1970.

10. Про розвиток математики в Західній Україні. Методика викладання математики: Республіканський науково-методичний збірник.- Вип.6.-К.,- Радянська школа, 1970. 11. Як люди навчились числити?//Народне слово.- 1916.

12. Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці. Збірник нарисів/Упорядник Олег Романчук.- Львів: Меморіал, 1992

13. Григорій Возняк. Микола Чайковський – видатний український математик і громадський діяч. Т.,-Навчальна книга – Богдан. 2006.

***************

Березіна І. В.: 2 січня 125 років від дня народження Миколи Андрійовича Чайковського (1887-1970), приват-доцента К-ПДУУ (1919-1920 рр.)

Народився 2 січня 1887 року в містечку Бережани (Галичина) в сім'ї адвоката і письменника. Навчався у місцевих школі, гімназії. Після завершення середньої освіти вступив до Німецької вищої технічної школи у Празі, а згодом перейшов до Празького німецького університету. Провчившись в університеті всього один рік, М. Чайковський переходить до Віденського університету, завершував свою освіту у Львівському університеті. Працював вчителем математики Тернопільської української гімназії. Спроби своїх сил в науці привели Миколу Андрійовича до Празького, а відтак Віденського університетів. 18 липня 1911 року у Відні захистив дисертацію і отримав ступінь доктора філософії.

1 вересня 1913 р. приступив до учительської праці у Львівській українській гімназії, а з 1 лютого 1917 року перейшов до Рава-Руської реальної школи. В листопаді-грудні, за розпорядженням ЗОУНР, працював комісаром Рава-Руського повіту. Під час світової війни учителював у Фрайнштадті у школі для полонених українців російської армії.

Влітку 1918 року М. А. Чайковський дізнався про заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету і подав необхідні документи до Міністерства освіти і мистецтва Української держави з метою обійняти у зазначеному навчальному закладі викладацьку посаду. 9 лютого 1919 р. він був призначений директором дворічних учительських курсів при КПДУУ.

М. А. Чайковський, молодий науковець з Галичини, зробив певний вклад у становлення і діяльність другого національного університету, працюючи зі студентами і курсистами, він допомагав їм оволодівати знаннями і вміннями, необхідними для роботи у середній і початковій школах. Микола Андрійович запам'ятався колегам, студентам, працівникам закладу як людина високої інтелігентської культури, наділена цінними моральними якостями, науковістю, бажанням якнайкраще прислужитися українському національному відродженню тих часів.

Про М. А. Чайковського:

Біографії професорів [Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету: М. Чайківського та ін.] // Свято Поділля : однодневна газета. – 1918. – 22 жовт. – С. 3-4; Завальнюк О. М. Микола Чайковський – доцент Кам'янець-Подільського державного українського університету / О. М. Завальнюк, І. М. Конет // Матеріали наук. конф., присвяч. 125-річчю від дня народж. Володимира Левицького. – Тернопіль, 1997. – С. 11-13; Чайковський Микола Андрійович // Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918-1921 рр.) / О. М. Завальнюк. – Кам'янець-Подільський, 2006. – С.326-382.

Завальнюк О. М.

А. Я. Чайковський — батько, автор багатьох історичних романів.

М. А. ЧАЙКОВСЬКИЙ

Автор: Б. Й. Пташник, 1991

Микола Андрійович Чайковський — це наша історія і разом з тим наша сучасність.

Здається, ще зовсім недавно студенти слухали його змістовні лекції, а колеги по роботі були

свідками його невичерпної енергії, невтомного творчого пошуку, розмаїття інтересів, активної

участі у громадському житті. Вже перебуваючи на пенсії, в 1967 та 1969 pp., він виступає

перед студентами із спогадами про своїх соратників — видатних українських математиків

Володимира Левицького та Мирона Зарицького, робить ґрунтовну доповідь «Розвиток

математики у Львівському університеті від початку його заснування». У 1968 p. він виступає з

доповіддю про науковий доробок і громадську діяльність видатного українського фізика Івана

Пулюя на науковій конференції, присвяченій його пам'яті, що відбулася у Львівському

університеті.

Народився Микола Чайковський 2 січня 1887 р, у Бережанах, невеличкому повітовому

містечку Східної Галичини (тепер Тернопільської області), де його батько довгі роки був

адвокатом, займаючись одночасно письменницькою роботою та віддаючи чимало часу

громадській діяльності. Мати Миколи, Наталія Гладилович, працювала вчителькою.

Навчався М. Чайковський в Бережанській початковій школі, а потім в Бережанській гімназії,

яку закінчив з відзнакою у 1905 р, В гімназії, крім рідної мови, вивчав німецьку, латинську,

грецьку, а приватне — французьку. Математикою почав цікавитися уже в молодших класах,

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

14

коли, граючись циркулем, відкрив відому ще в Х ст. істину, що сторона правильного

семикутника, вписаного в коло, наближено дорівнює половині сторони правильного

трикутника, вписаного в те ж коло. Великий вплив на розвиток математичних здібностей М.

Чайковського мав учитель математики Т. Цвойдзінський, вихованець Берлінського

університету, який часто займався з Миколою, допоміг йому засвоїти багато розділів вищої

математики.

Але не тільки математикою захоплювався Чайковський у гімназії... У сім'ї Чайковських

було семеро дітей, які жили у злагоді та дружбі. Микола був найстарший, тож він і був, за

його висловом, «заводієм усіх пустощів і забав». Спочатку це були звичайні дитячі забави,

але коли в 1893 p. до Бережан приїхав мандрівний театр «Руська Бесіда», всі діти

«загорілися» театром, й пізніше Миколі (якому не було ще десяти років) довелося писати

різні театральні п'єси.

У великій пошані в родині Чайковських була музика. Батьки грали на гітарі та з малих

років залучали до музики дітей. Двоє старших синів разом з батьком співали під

акомпанемент гітари популярні українські пісні «Ой пущу я кониченька в саду», «Закувала та

сива зозуля», «Ой наступила та чорна хмара» та інші.

При співучасті Андрія Чайковського та відомого українського композитора і диригента

Остапа Нижанківського в Бережанах було відкрито хорове то вариство «Бережанський

Боян», яке стало центром культурно-освітнього життя. Деякий час у «Бережанському Бояні»

працював відомий композитор Денис Січинський.

Спів у гімназії був факультативним предметом: його вели керівники Бережанських

хорів. Але підготовкою до концертів керували самі учні. Коли М. Чайковський навчався в двох

останніх класах гімназії, диригентська паличка перейшла до його рук. Відтоді любов до

музики та рідної пісні ніколи не покидала його. Уже будучи відомим математиком, він у складі

Української республіканської капели під керуванням талановитого українського композитора і

диригента Олександра Кошиця вирушає в 1919 p. в концертну подорож по Європі, де

виконує обов'язки адміністратора хору. Капела побувала в Чехословаччині, Австрії,

Швейцарії, Франції, Бельгії, Англії, Німеччині. Про цю подорож М. Чайковський згадує у

газетній статті, присвяченій 90-річчю від дня народження О. Кошиця: «...Мені довелося бути

свідком виступів О. Кошиця за кордоном, коли його хорова капела гастролювала по країнах

Європи. Мета цієї подорожі була досить-таки химерна, однак виступи хору під керівництвом

прекрасного диригента залишили в моїй пам'яті незабутні враження. Це був воістину

тріумфальний рейд української пісні по світу... О. Кошиць умів зачаровувати весь колектив,

накидати йому свою волю й добувати з нього все, що хотів. Він диригував руками, пальцями,

очима; співаки розказували, що він їх просто гіпнотизував: вони бачили тільки його великі очі,

які говорили все. Хор звучав як ідеально настроєний чотириструнний інструмент, на якому

він один умів грати». (* Талант диригента: До 90-річчя від дня народження О.

Кошиця//Літературна Україна. 1966. 14 верес.)

Щира дружба єднала Чайковського з відомим українським композитором і диригентом

професором Миколою Колессою.

Із гімназії Микола Чайковський виніс ґрунтовні знання з української літератури, був

обізнаний зі світовою класикою. Його вчителями були видатний український письменик

Богдан Лепкий та відомий мовознавець Іван Зілинський, які згодом стали професорами

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

15

Краківського університету. У спогадах "Мої Бережани" (** Жовтень. 1969. № 8.) М.

Чайковський писав: «Я змалечку жив серед книг; вони стали для мене свого роду святістю. У

батька була велика бібліотека — майже вся українська література, правда, її тоді не було ще

занадто багато. Крім цього, було в нас чимало польських, німецьких та російських книг». В

гімназії Чайковський брав участь у таємному гуртку, де учні займались вивченням української

історії й літератури, а також цікавилися суспільними проблемами.

Великий інтерес М. Чайковський проявляв до фізики та астрономії. Ще навчаючись у

гімназії, він пише свою першу науково-популярну роботу «Сонячні та місячні затміння», яка

була надрукована в 1905 p. в журналі «Руска хата».

Після закінчення гімназії Микола Чайковський їде до Праги, де вчиться в Німецькій

вищій технічній школі, а згодом в університеті; повністю віддається вивченню улюблених

предметів — математики і філософії. У Празі Чайковський знайомиться з місцевою

українською громадою, зустрічається із своїми видатними земляками, уродженцями Західної

України, яким не судилося працювати на рідній землі,— згаданим вище фізиком Іваном

Пулюєм та всесвітньовідомим біохіміком Іваном Горбачевським. Пройде більше ніж

півстоліття, і Чайковський виступить із спогадами про цих вчених, які залишили глибокий слід

в історії нашої науки і техніки. «Я з великою приємністю згадую,— пише він,— що,

проживаючи в Празі в 1905—1906 pp., гостював кілька разів у обох наших видатних учених;

такі відвідини були прийняті загально, бо ж українська колонія в Празі була доволі

малочисельна. У професора Пулюя познайомився я з сестрою Лесі Українки Ольгою,

дружиною видатного українського діяча Михайла Кривинюка. Був я знайомий теж з

найстаршою дочкою Пулюя, піаністкою Наталкою, але як молодий студентик не мав відваги

«крутитися» біля дочки видатного професора. Вона вийшла заміж за композитора Василя

Барвінського. У Горбачевських бував я частіше. Іноді в літні післяобідні години гуляв з

професором та його двома дочками, Ольгою і Асею, по чудових передмістях Праги». (*

Чайковський М. Варті пам'яті і шани // Молодь України. 1968. 11 трав.)

Празький Німецький університет не задовольнив сподівань Чайковського, і через рік

він перейшов на філософський факультет Віденського університету, в якому провчився три

роки. Останній рік навчання М. Чайковського проходив у Львівському університеті. У Відні він

слухає лекції з математики, фізики, астрономії, працює у фізичній лабораторії, багато часу

віддає громадській роботі. В той час Віденський університет був найбільшим в Австрії та

одним із найбільших університетів у Європі. З глибокою повагою Чайковський згадував про

високий рівнень викладання математики в цьому університеті, про блискучі лекції професора

Ф. Мертенса, відомого знавця теорії Галуа (* Еварист Галуа (1811—1831) у віці двадцяти

років віддав життя за Французьку республіку. За тридцять годин до смерті він написав

декілька сторінок алгебраїчних рівнянь, які зробили його одним із найвидатніших

математиків. усік часів.), під керівництвом якого він виконав дисертацію з вищої алгебри на

тему: «Про рівняння степеня р 2».

У Відні М. Чайковський стає членом українського студентського товариства «Січ», у

якому за три роки був секретарем, заступником голови, головою. 1908 р. товариство «Січ»

святкувало 40-річчя свого існування. Ця дата була відзначена виданням ювілейної книги—

«Альманах Віденський», до редакції якої входив М. Чайковський. В цьому альманасі

Чайковський надрукував свою першу роботу з математики «Розвій чисельних систем в історії

людської культури», яка поклала початок плідній праці вченого в галузі математики та її

історії, методики викладання математики, розробки української наукової термінології,

бібліографії математики, розвідок з історії української науки та культури.

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

16

Працював Чайковський також в українському прогресивному робітничому товаристві

«Поступ» і один рік був його секретарем; виступав у ньому з лекціями, а один раз брав

участь у театральній виставі за п'єсою «Майстер Чирняк» Івана Франка.

Весною 1911 p. Чайковський успішно захистив у Віденському університеті дисертацію і

здобув ступінь доктора філософії, а через рік склав іспит на звання вчителя математики і

фізики середньої школи. В цей час він займається популяризацією математики та її історії на

сторінках місцевих українських журналів, веде активну наукову роботу як член НТШ.

У 1910—1929 pp. викладає математику в середніх школах Галичини — у Львові,

Тернополі, Раві-Руській, очолює приватні гімназії в Яворові та Рогатині.

16 червня 1912 p. Микола Чайковський одружується з Наталією Іларіонівною

Тунівною, а незабаром отримує від австрійського міністерства освіти стипендію для

наукового відрядження до Берліна, куди виїжджає разом із дружиною. «Берлінський виїзд,—

писав він,— був наче продовженням нашої пошлюбної подорожі». Академічний рік у Берліні

проводив разом із другим міністерським стипендіатом психологом Степаном Балеєм з

Тернопільщини, своїм давнім знайомим, який згодом став доктором філософії й медицини,

членом Польської Академії наук, а з 1927 p.— професором Варшавського університету.

1918 p. гетьманський уряд України заснував у Кам'янці-Подільському університет, до

якого були запрошені у жовтні 1918 p. четверо молодих учених-галичан: історик Іван

Крип'якевич, хімік Юліан Гірняк, фізик Володимир Кучер і математик Микола Чайковський.

Однак тільки один Чайковський аж у січні 1919 p. (у зв'язку з воєнними подіями в Галичині)

зміг приїхати до Кам'янця-Подільського; троє інших вчених залишились у Львові,

обложеному польською армією. У лютому 1919 p. М. Чайковський як приват-доцент

новоствореного університету почав читати лекції з вищої математики. «Я можу з великою

гордістю сказати,— згадував він пізніше про цей період діяльності,— що був другим, хто

викладав вищу математику українською мовою; першим був Михайло Пилипович Кравчук у

Києві...»

Після дворічної мандрівки по Європі з хором Олександра Кошиця Микола

Чайковський в 1922—1924 pp. читає курси вищої математики у Львівському таємному

українському університеті. У «Збірнику математично-природописно-лікарської секції НТШ»

він друкує свої роботи: «Метациклічні рівняння та їх групи» (1910 p.), де перший у

слов'янському світі дає виклад теорії Галуа; «Методи Ерміта інтегрування вимірних функцій»

(1910 p.), «Причинок до теорії стіжкових перекроїв» (1912 р.), «Студії з теорії конгруенцій»

(1913), «Фелікс Кляйн, некролог» (1926 p.) та інші. В той час постає в усій складності питання

про необхідність розробки української математичної термінології. У рефераті «Діяльність

математично-природописно-лікарської секції НТШ та її директора і редактора перших 25

томів «Збірника» д-ра Володимира Левицького», виголошеному на ювілейному засіданні

секції 3 квітня 1927 p., М. Чайковський, згадуючи перші кроки роботи секції, писав: «До того

часу в ділянці математично-природничих наук, крім шкільних підручників та кількох

популярно-наукових розвідок, не було в нас нічого; отже треба було класти підвалини до

власної наукової літератури, до наукової праці на рідній мові».

Поряд із суто науковими дослідженнями з математики Чайковський приділяє багато

уваги питанням української наукової і, зокрема, математичної термінології, а також підготовці

підручників з математики українською мовою. Результатом цієї праці були:

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

17

«Чотирицифрові таблиці логарифмів і тригонометричних функцій» (у співавторстві з відомим

українським фізиком, дійсним членом НТШ Володимиром Кучером), які витримали чотири

видання (1917, 1920, 1923 і 1931 pp.), «Систематичний словник української математичної

термінології» (1924 p.), «Тригонометрія, підручник для середньої школи та для самоосвіти»

(1921 p.), «Алгебра, підручник для середньої школи та для самоосвіти» (том 1, 1925 p., том II,

1926 p.).

26 травня 1923 p. M. Чайковський виступає на II Загальному з'їзді українських

інженерів і техніків у Львові з рефератом «Завдання української наукової й технічної

термінології», який був надрукований в 1924 p. у Празі в журналі «Нова Україна». Основні

положення цієї роботи є актуальними і на сьогоднішній день. Процитуємо деякі з них:

«Говорити широко про вагу й потребу української наукової термінології — річ цілком

зайва. Легко прийти до переконання, що добра й одноцільна наукова термінологія необхідна

для існування національної культури так само, як одноцільна літературна мова та

однопільний правопис. Ще більше: можна з деяким правом твердити, що для розвитку нашої

науки термінологічна справа багато важніша...

Не раз доводиться нам чути, що справу термінології з обсягу стислих та прикладних

наук треба вирішити принципово. Одні кажуть, що всі наукові терміни треба вживати так, як

вони прийнялися в інших європейських мовах; зате другі раді б конче кожне слово за всяку

ціну перекласти на українське.

Поборюючи інтернаціоналізаторів нашої наукової мови, ми далекі від того, щоб

підписатися під другою крайністю: перекладанням кожного терміну, без виїмку, на українське.

Ця вимога при ближчій застанові покажеться теж неможливою. Не кожний термін дається

перекласти... До того багато чужих слів здобуло собі в нашій мові право громадянства, й ми

зовсім не маємо потреби їх викидати...

Термінологія ніколи не може бути твором одної людини; вона мусить вийти як вислід

спільної праці всіх фахівців, що потребують тієї термінології, разом із знавцями живої мови,

які помагають їм узгіднювати термінологію з рештою живої мови. Повинно повстати на всіх

землях України разом із еміграцією велике термінологічне об'єднання, метою якого було б

зібрати народні термінологічні матеріали й доповнити їх новими.

Попри те не вільно нам забувати, що вся наша праця по цей бік Збруча може мати

тільки підготовчий характер. Нам не вільно вирішувати такого важливого питання, як

термінологія. Бо поза ризькою лінією живуть люди, які теж покликані до цього діла, й їхнє

слово теж мусить тут заважити; а ми знаємо, що в багатьох велико-українських установах іде

гаряча праця в тому напрямку. Якби ми наважилися створити на власну руку нашу власну

західно-українську наукову мову, то тим тільки спричинились би до дальшого роз'єднання

великої нації; замість усіма силами йти до її зближення та остаточного злиття в одну

цілість».

Маючи значні наукові здобутки в галузі математики та неабиякий педагогічний хист,

M. Чайковський, однак, як українець в умовах панування польського шовінізму у Східній

Галичині не міг мріяти про роботу у вищій школі на рідній землі. Працюючи в 1924—1929 pp.

у приватних українських гімназіях, він терпів усякі політичні утиски влади та постійні

матеріальні нестатки.

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

18

Листуючись із київським професором математики Михайлом Кравчуком, Чайковський

з радістю сприймає інформацію про можливості, які відкрилися для розвитку української

національної культури і науки на Радянській Україні, мріє про переїзд на Велику Україну. У

своїх листах М. Кравчук заохочує його до цього. В 1929 p. здійснилось бажання М.

Чайковського переїхати до Радянського Союзу. Про цю подію він так писав у своїх спогадах:

«Після того, як я побував кілька місяців у Кам'янці на Поділлі, мене завжди тягло на

Велику Україну. Своєю роботою в Галичині я не був задоволений. Я працював 5 років на

посаді директора приватної української гімназії, що її утримувало товариство «Рідна школа»,

спершу в Яворові, потім у Рогатині. Адміністративної роботи я не терпів; виховна робота

давала мені деяке вдоволення, але я прагнув чогось іншого — тягнувся до наукової роботи.

Громадської роботи мав я теж удовіль: ми з учителем історії в Рогатині Юліаном

Каменецьким та ще кількома товаришами і деякими старшими гімназистами* розпочали

широкий протиалкогольний рух серед молоді цілої країни і мали деякі видні результати.

(* Одним із цих гімназистів був Ярослав Коваль, який проживає зараз у Львові, відомий фотограф,

людина щирої душі, широкої ерудиції та енциклопедичних знань, збирач і популяризатор матеріалів

про видатних діячів науки та культури західних областей України; організатор народного музею в його

рідному селі Цінева, що на Івано-Франківщині.

У цьому селі, в батьківській хаті Я. Коваля, часто відпочивав із дружиною М. Чайковський, якого з ним

пов'язувала щира дружба до останніх днів життя.)

Проте працювати в українській приватній гімназії в умовах панської Польщі було

надзвичайно важко; над гімназією постійно висіла загроза арештів учителів і учнів. Досить

було невеликої провокації, підкинення якоїсь протидержавної брошури — і сотні молодих

залишались без змоги отримувати освіту... Такі були причини, які спонукали мене дивитись

на Схід. Реалізувати свою мрію вдалося мені в 1929 p., коли одеська українська громада

звернулася до мене з пропозицією, щоб я туди приїхав на вакантну посаду професора

математики в Інституті народної освіти, що звільнилася після смерті проф. Шатуновського...

Батько дуже добре розумів мене, ніколи не нав'язував мені своєї волі. Коли ми

виїжджали на Радянську Україну, він побоювався цього — у нас про «більшовицьке царство»

ходили якнайжахливіші чутки — але не заявляв свого протесту».

Активно підтримував Миколу Чайковського в його намірі переїхати за Збруч молодший

брат Андрій, член Комуністичної партії Західної України. Про перший рік перебування сім'ї

Чайковських в Одесі довідуємось із спогадів дочки вченого Катерини Чайковської (журналіст

за професією, проживає в м. Каневі), де, зокрема, вона пише: «Тоді батькові було 42 роки,

був у розквіті фізичних і творчих сил, в перспективі була цікава й бажана робота у вищому

учбовому закладі на Великій Україні, куди завжди линули думки всіх галичан... Батько багато

працював в Інституті народної освіти, читав лекції по-українськи, а на німецькому відділенні

(були ще тоді такі!) — по-німецьки».

Через рік Чайковський бере активну участь в організації нового фізико-хіміко-

математичного інституту, де призначається першим завучем. У стінах цього інституту, що

готував викладачів вузів, близько трьох років проходила його основна діяльність.

Напружена організаторська, викладацька та громадська робота в Одесі не завадила

Чайковському займатися і наукою. В цей період він публікує в академічному журналі статті

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

19

«До теорії дискримінанта алгебраїчного рівняння» (1932 p.), «Про зчисленність множини

раціональних чисел» (1932 p.), видає цінну для історії вітчизняної математики «Українську

математичну наукову бібліографію» (1894—1927 pp., 1930 p.); у республіканській комісії під

головуванням академіка Кравчука бере участь у розробці проекту українського

термінологічно-фразеологічного математичного словника, готується до організації праці над

математичною частиною Української Радянської Енциклопедії.

Про свою діяльність в Одесі Чайковський із захопленням пише в листах на Галичину.

В одному з них, зокрема до Володимира Левицького, датованому 16 червня 1932 p.,

читаємо: «Насамперед хочу висловити свій жаль, що у Вас складаються так несприятливо

обставини, що культурно-наукове життя через фінансову кризу мусить майже зовсім

завмирати. Це тим більший контраст до нашого тутешнього життя. Коли ми тут аж

задихаємося в роботі й не можемо впоратися з нашими завданнями на час, бо мало в нас

культурних сил, у Вас — культурне безробіття... Роботи в мене, як і у всіх нас, більше як

треба. Та нічого не поробиш; такий час, що треба зробити всю цю роботу, якої він вимагає.

Але при цьому десь і енергія і охота знаходиться, так що не раз навіть дивуєшся, як можна

дати ради і всім тим лекціям і роботам поза ними. Моя головна робота тепер — поза

лекційною — переважно літературно-підручникова: недавно віддав рукопис «Стінних

таблиць до вищої математики», які вивішувано б на стіну під час лекцій, як це роблять

географи з картами. Віддав також переклад першої частини Кляйнової «Елементарної

математики», додавши до неї багато різних історико-бібліографічних коментарів. Редагую

переклад Кляйнової «Теорії функцій». На спілку з Кравчуком складаємо підручник вищої

алгебри. Накінець, з колективом авторів складаємо велику «Робітну книжку із математики

для Інститутів соцвиху» (тобто соціального виховання — інститути готують викладачів для

старших груп семирічки, а тепер будуть готувати також і вчителів десятирічки та технікумів)...

Ця книжка має охопити всю математику; назва «робітна» відноситься до того, що вона не

матиме чисто підручникового характеру, лише буде заставляти студентів до самостійної

роботи,— тобто буде одночасно й задачником. На мене припало розробити більшу частину

аналізу (теоретичну, мої помічники мають займатися практичними завданнями), алгебру та

основи арифметики; крім цього, прийдеться мати головну редакцію всього.

Мабуть, досить роботи, як на одну людину. Та я дуже радий, що якраз стільки роботи

на мене припало, бо в нашій бідній Галилеї прийшлось би було мені займатись й надалі

дрібничковою роботою в гімназії. Я ніколи не нарікаю, що знайшов у собі стільки відваги й

енергії, щоб переїхати сюди».

Листи були тоді єдиним мостом між Чайковським та рідною йому Галичиною, між ним

та його батьками й родиною. У нього, задоволеного натхненною працею в Одесі, десь у

глибині душі ятрились докори сумління, що покинув своїх стареньких батьків, одірвався від

рідного кореня. Це відчувалося її листах М. Чайковського до батька. В одному з них він

писав: «Тату мій любий, рідні мої! Я знаю. як Вам важко. Між мною і Вами — державний

кордон, хоч всі живемо на українській землі. Що мене примусило емігрувати до Радянського

Союзу? Цього не скажеш одним словом. Не опишеш в одному листі. Жадання працювати

для свого народу може змусити чоловіка на неймовірний крок. Там, дома, я не мав

можливості працювати для народу, її в мене відняли. Хто? Ви самі ліпше за мене знаєте того

«хто»... Тепер мій дім тут, у сонячній Одесі, у державному університеті, де вільно звучить

наша мова, де студенти й професори — свояки мені й брати. Як тут добре, як вільно — і у

фізичному і в духовному розумінні слова. Я часто, майже щодня, буваю коло моря і

вглядаюсь у його простір. Вглядаюсь і наче чую ваші, тату, розповіді про козацькі чайки, які

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

20

наганяли страх на мусульманський світ. Ех, тату, який жаль, що тут, на Великій Україні,

немає вас, який жаль, що Збруч перерізав надвоє наше серце, нашу культуру.

У мене є все: кафедра, студенти, воля, море. Немає лише вас. Нема спокою в серці.

Присилайте, тату, все, що друкуєте. Хотів би перечитати дещо із старого, наприклад, «На

уходах» — я найбільше люблю цю вашу повість. Мені ввижається, ніби навколо мене далекі

нащадки Тараса Партиченка — вони приїхали із степів придніпровських та чорноморських

вчитися. Я й собі почав потроху писати — наукову фантастику...»

Однак активна, багатогранна і натхненна праця М. Чайковського раптово була

перервана. Він став жертвою сталінського терору. 19 березня 1933 p. його заарештували та

засудили до 10 років ув'язнення за сфабрикованою справою «УВО» (Українська військова

організація, яка нібито звила собі кубло за спиною наркома освіти УРСР Миколи Скрипника).

Про ці десять років ганебних поневірянь Чайковського та його сім'ї так пише Катерина

Чайковська у своїх спогадах про батька: «Пам'ятаю той сонячний березневий день у 1933 p.,

коли батько пішов на роботу в інститут і не повернувся додому. А вночі прийшли до нас з

обшуком. Перевернули все догори дном, переглянули всі книжки, нічого не знайшли і пішли

собі геть.

Через деякий час арештували і маму, і ми з братом (брат Юрій, 1918 року

народження, інженер за освітою, помер в 1989 році в м. Рівному.— Б. П.) залишились одні.

Мене кілька разів викликали на допити в НКВС. Як вияснилося пізніше, викликали для того,

щоб показати батькові написані моєю рукою «зізнання», щоб він подумав що я теж «там», і

щоб таким чином впливати на нього. Маму випустили через чотири місяці, але зажадали,

щоб ми виїхали з Одеси. Все це тяглося деякий час. Ми не знали, куди нам їхати, поки не

визначилося місце, де відбуватиме кару батько. Протримавши кілька місяців в Одесі у

в'язниці, його перевели на північ в місто Кемь, в Карелії, над рікою Кемь, що впадає в Біле

море. Туди переїхали і ми. Там був табір славнозвісного ББК (Біломорсько-Балтійського

каналу), де батькові належало перебувати. Ми знайшли притулок в одному із приватних

дерев'яних будиночків. Тоді ще умови в таборах були м'які, батько мав дозвіл виходити із

зони без конвою, часто взагалі жив з нами. Але все закінчилось 1 грудня 1934 року, після

вбивства Кірова. Тоді табірне керівництво поставило нам умову: або ми їдемо, або батька

переведуть в інше місце. Батько вирішив, що виїде він, бо нас троє, а він один, та й повезуть

його на «державний кошт», а нам важко було б знову шукати якесь місце. Тож повезли його в

Надвойци, в тій же Карелії, але трохи на південь, туди, де починався ББК. Якось влітку

дозволили нам відвідати його, а брат навіть довший час жив там, у колонії малолітніх

злочинців!

З початком війни батька перевезли в Архангельську область, де він і пробув до кінця

свого ув'язнення, до березня 1943 року. Але про це ми дізналися набагато пізніше. А тоді ми

розгубили одні одних. Брат пішов на фронт, а мене з мамою з Мончегорська (де ми на той

час уже жили) евакуювали в Норильськ на Таймирському півострові. Отже, звільнившись,

батько не знав, де ми. Ще йшла війна, він зовсім не мав куди їхати. Очевидно, хтось порадив

йому Томськ, тому що там був університет. Але людину без документів, з посвідченням про

відбуття десяти років табору, у сірому арештантському одязі, нещасну, збідовану, більш ніж

на посаду лаборанта прийняти не могли. Прийняли, як то кажуть, з ласки, бо ж завжди

знаходились милосердні люди. Пізніше він перебрався в сумнозвісний тепер

Семипалатинськ у Казахстані.

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

21

Тільки щасливий випадок допоміг нам знайтися серед цього воєнного хаосу. Війна

відсувалася на захід. Люди поверталися на місця, з яких зігнала їх лиха година. Повернулися

у Мончегорськ з евакуації дві наші знайомі — одна з Казахстану, друга — з Норильська.

Першій довелося переглядати листи, що надходили зі всіх кінців країни від людей, які

розшукували своїх близьких. Там були листи від батька і від брата. Друга знала, де ми. Вони

зразу дали телеграми нам усім, і так зв'язали нас. Мама завжди говорила, що ми обранці

долі, яка допомогла нам так швидко знайтися.

Батько не дуже любив згадувати про час, проведений «там». Але все ж дещо іноді

розповідав. Наприклад, що його табірна «кар'єра» почалася з чищення нужників (не

повертається язик назвати ті приміщення туалетами). Як же, це ж було дуже цікаво:

професор, доктор філософських наук — хай чистить відхожі місця! Хай знає, як

«справедливо» пролетаріат розплачується зі своїми ворогами».

Проте світ не без добрих людей, які зустрічалися йому і там, я б сказала, у зоні

нелюдяності і жорстокості. До того ж батька врятувало те, що він добре знав латинську мову,

це й дало йому змогу стати слікпомом» у табірному лазареті, де годували трохи краще і де

він іноді міг дістати ложку риб'ячого жиру, що дуже важливо було у тому «безвітамінні».

Скільки зустрічей було у нього за ці десять літ! Як з гарними, так і з поганими людьми,

я не пам'ятаю їх імен. Але, може, найяскравішою була зустріч із слідчим Толкачовим, тим

самим, що в Одесі вів його справу, що викликав мене на допити і примушував писати

«зізнання» про те, як я, будучи ученицею технікуму, під час практики в селі Грослібенталь —

німецькій колонії в Одеській області, збирала там, за дорученням батька, різні відомості,

потрібні йому як шпіонові невідомо якої країни. І ось цей Толкачов сам став «лагерником».

Про працю Миколи Чайковського після повернення на волю читаємо в його спогадах

такі слова:

«Мені дозволили поїхати в Томськ, де я сподівався знайти працю в одному з

численних тамтешніх вузів. Приїхавши туди, я вже 1 квітня 1943 року приступив до праці —

викладав фізику в середній школі № 1; це була школа для дітей «сильних цього світу» —

страшне збіговище розбалованої «галайстри». Довго я там не витримав і після двох місяців

«з тріском» вилетів. Тим часом знайшов собі посаду лаборанта кабінету математики в

педагогічному інституті з мізерною зарплатою 350 крб. (у ті часи!). І тут я довго не втримався,

бо декан (фізик) заставив мене і лаборантку-фізичку перевозити фізичну апаратуру з одного

приміщення в інше; бувало, треба було запрягатись у звичайний віз і тягти його по горбоватій

дорозі... Покинувши педінститут, я влаштувався викладачем математики у вечірньому

технікумі на шарикопідшипниковому заводі. Це теж було свого роду «ходіння по муках».

Порятунок прийшов від влади, і мені запропоновано за 10 днів покинути Томськ, який

мав стати «режимним містом». На моє щастя, перед тим я прочитав в «Учительской газете»

про конкурс на доцента математики в Семипалатинському педінституті (Казахстан), подав

туди заяву і перед упливом цих 10-ти днів отримав звідти виклик. У Семипалатинську, куди

прибув у листопаді 1944 року, пробув до літа 1947, потім переїхав до Уральська (теж

Казахстан), а у вересні 1956 року повернувся до Львова...»

Ще в Томську М. Чайковський познайомився з відомим геометром, професором

Московського університету Петром Рашевським, від якого мав велику підтримку.

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

22

Вже повернувшись до Львова, Чайковський говорив, що ніколи не жалів, що переїхав

з Галичини до Одеси, хоч «довелося витерпіти багато горя та несправедливості». Однак в

одному його листі до знайомого, написаному в 1966 p., той давній щем у серці переходить у

каяття при згадці про своїх найдорожчих, близьких людей — батьків: «Покинув я їх,— може,

й егоїстично, не рахуючись з тим, що вони дуже не бажали собі нашого переїзду за рубікон.

Коли ми прощалися з ними, якось не здавали собі справи з того, що, може, це наша остання

зустріч. А воно так і сталося. Про смерть батька довідався я, коли був «у стані невагомості» і

до мене приїхав мій син «на побивку»; йому написали з дому, а до них прийшла вістка з

Галичини вже багато пізніше, далеко після смерті та похорону... І я навіть не міг поплакати,

коли дістав цю печальну вістку... А про смерть матері — то навіть не пам'ятаю, коли я

довідався. Моя сім'я дістала її (вістку) з Галичини в такий важкий для них час, коли їх

викидали з Одеси, і вони навіть не знали, куди їм податись; більш-менш у тому ж часі й моя

дружина таким же шляхом дістала відомість про смерть своєї матері. Ось так то у нашій

відсутності відійшли наші найдорожчі».

Працюючи у Казахстані, М. Чайковський пише ряд науково-методичних робіт, працює

над монографією «Квадратні рівняння» (посібник для вчителів та студентів педінститутів),

приймає активну участь у наукових конференціях педвузів Уральської зони, організовує

математичні олімпіади. Тут йому довелося читати всі основні математичні курси, але з

особливим задоволенням він вів курси елементарної математики, вміло — в дусі відомого

реформатора навчання, німецького математика Фелікса Кляйна, модернізуючи їх зміст.

У 1945 p. йому було присвоєно звання доцента. Про свою науково-педагогічну працю

цього періоду Чайковський так писав у 1967 p.: «Вернувшись з «поправно-трудових таборів»,

я побачив, що за цих 10 років наука так сильно пішла вперед, що мені її вже не наздогнати.

Але в мене була ще інша «симпатія» з минулих років: школа, і я звернувся до елементарної

математики, у якій працював і раніше, і в якій здобув деякі цікаві результати...»

В той же час вчений не забуває і свого, колись головного, напрямку творчих пошуків

— класичної алгебри. На початку 50-х pp. М. Чайковський пише статтю «Страницы

классической алгебры», в якій подає історію питання та ефективні методи розв'язання

алгебраїчних рівнянь 3-го та 4-го степенів, а також викладає власні результати стосовно

розв'язання рівнянь 5-го степеня. В березні 1966 p. він переробив цю роботу, а в кінці

рукопису дописав такі слова: «Этим последним примером (уравнение 5-й степени) занялся я

еще в 1942—43 годах, находись в «состоянии невесомости»; бьіло зто у меня испитанное

средство против сумасшествия, когда не знал, что будет со мной завтра, не сочтут ли мои

«повелителя», что ввиду войны, вступившей в самую ожесточенную фазу, нужно такого

«опасного» преступника, «врага народа» уничтожить. Вот усиленное занятие самими

абстрактними мислями отвлекало меня от мислей о настоящих, самих конкретних вещах й

помогло мне не потерять равновесия духа й видержать самые тяжелие последние месяци

зтого «сверхкосмического состояния. ...»

У травні 1954 p. M. Чайковський приїжджає на Україну; відшукує своїх родичів, друзів,

зустрічається зі «своїм дитинством» — Бережанами. З великим зворушенням згадував він

тоді свою дитячу фразу «Ні за які скарби світу не віддав би я Бережан», яку ще на початку

цього століття написав у домашньому творі «Бережанський став», прочитавши який, його

вчитель польської мови щиро сміявся з ентузіазму юнака.

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

23

Бажаючи повернутися до педагогічної праці на Україні, Чайковський подає документи

на конкурс на заміщення вакантних посад у вузах Києва, Вінниці, Миколаєва, Херсона,

Ужгорода, Дрогобича, Станіслава (нині Івано-Франківськ). Однак всюди отримує відмову

через своє «минуле». Лише влітку 1956 p. він пройшов за конкурсом і був зарахований на

посаду доцента Львівського педагогічного інституту, де пропрацював 3,5 роки — до

об'єднання цього інституту з Дрогобицьким педінститутом. Багато допоміг в цій справі

Чайковському львівський математик X. П. Луник, який в той час був проректором Львівського

педінституту.

1956 p. приніс також M. Чайковському реабілітацію. Військовий прокурор Одеського

військового округу повідомив Миколу Чайковського: «Ваша справа припинена, і Ви

реабілітовані. Постановою військового трибуналу 13 листопада 1956 року справа, за якою Ви

були засуджені в 1933 році, припинена за необґрунтованістю звинувачень».

З 1961 p. Чайковський працює доцентом, а потім професором Львівського

університету. Вчене звання професора йому було присвоєно 1962 p. В цей час він тісно

співпрацює з Дрогобицьким педінститутом, де систематично читає спецкурси. Дуже любив

Чайковський бувати на концертах чоловічого хору «Бескид» цього інституту. Він також читав

спецкурси в Івано-Франківському педінституті.

Повернення на Україну збагатило вченого новою енергією та натхненням. «Роки

роботи у Львівському педагогічному інституті були найбільш продуктивними в моєму

житті»,— говорив M. Чайковський. Крім педагогічної роботи, Чайковський з ентузіазмом

віддається багатогранній науковій діяльності. Він публікує методичну монографію «Квадратні

рівняння» (1959 p.) та цікаву статтю про дослідження екстремумів алгебраїчних функцій за

допомогою дискримінантів, а також «Лекції з вищої алгебри для студентів фізичного

факультету» (ч. І, 1962 p.; ч. II. 1963 p.).

Про зацікавленість книгою «Квадратні рівняння», якій вчений віддав багато років

натхненної праці, можна дізнатись із виписки з протоколу засідання кафедри елементарної

математики та методики викладання математики Київського педінституту від 18 грудня 1964

p., в якому писалося: «Кафедра елементарної математики та методики викладання

математики Київського державного педагогічного інституту ім. О. M. Горького, зважаючи на

те, що книга проф. M. А. Чайковського «Квадратні рівняння» користується великим попитом

учителів шкіл республіки, але в продажу її немає, ухвалює:

просити Комітет в справах преси при Раді Міністрів УРСР та видавництво «Радянська

школа» перевидати дану книгу».

Не забуває Чайковський і про українську математичну термінологію. У співавторстві з

Ф. Гудименком, Й. Погребським та Г. Саковичем він видає «Російсько-український

математичний словник» (1960 р.), що містить 12000 термінів, бере участь у підготовці

українсько-російського математичного словника. Багато праці вкладає у вивчення історії

математики в західних областях України. Частина цих досліджень була опублікована в

чотиритомній монографії «История отечественной математики». Вони доповідались на

засіданнях історико-математичного семінару при Інституті математики АН УРСР, постійним

членом якого був Микола Чайковський, а також на Всесоюзній конференції з історії фізико-

математичних наук у Московському державному університеті. Чайковський брав участь

також у складанні «Української математичної бібліографії» (1963 р.) та в підготовці

«Української Радянської Енциклопедії», для якої написав 51 статтю.

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

24

Працюючи в багатьох вузах, Микола Чайковський був педагогом за покликанням,

всією душею віддавався своїй справі. Він завжди шукав кращих шляхів навчання

математики, засобів прищеплення молоді зацікавленості до цієї науки. У своїх

науковопопулярних книгах і статтях вчений намагався розкрити красу математичної науки,

романтику наукового пошуку. В останні роки життя М. Чайковський займається також

питаннями естетичного виховання учнів на уроках математики. Він публікує статтю «Краса в

математиці», виступає на Республіканській конференції з питань естетичного виховання, що

відбулася в Дрогобичі, готує матеріал для обширної праці (хрестоматії) про естетичне

виховання молоді за допомогою математики, яку, на жаль, не встиг завершити. «Займався і

продовжую займатись також цікавою для мене... темою, як естетика в математиці, яка дає

мені надзвичайно велику насолоду та захоплює до живого»,— писав Чайковський в одному

листі до знайомого.

Він виступає з доповідями з питань естетичного виховання у Вінницькому та

Запорізькому педагогічних інститутах. Про успіх цих лекцій свідчать слова з листа В. А.

Чабаненка (м. Запоріжжя) до М. Чайковського: «Мене завжди дивувала висока

інтелігентність львів'ян, радувала їхня непереможна любов до рідної мови і культури! Як це

радісно знати, що професор математики говорить рідною мовою і знає нашу літературу! На

нашій Наддніпрянщині — це справжнє диво!

Ще раз спасибі Вам за те, що Ви такі люб'язні, щирі та добрі! Знайомство з Вами для

мене — щастя! Як би хотілося, щоб мої ровесники частіше слухали отаких професорів, як Ви,

щоб вони частіше пригадували, хто вони, і якого роду, і для чого живуть на світі!»

Микола Чайковський був широкоерудованою, високоосвіченою та надзвичайно

працьовитою людиною — щирим другом учнівської та студентської молоді. Вчений-

математик, він глибоко знав літературу, тонко розумів мистецтво. Широким колам читачів він

відомий також своїми публіцистичними виступами в пресі, статтями з історії української

літератури й мистецтва, які друкувались як у нашій пресі, так і в часописах Польщі і Канади.

Протягом усього життя Чайковський був завзятим борцем проти куріння й алкоголю,

відзначався гострим почуттям громадянського обов'язку.

В 1967 р. він писав у своїх спогадах: «Мої батьки прищепили мені таку «бацилу», яка

не давала мені спокою і гнала до громадської роботи... від молодих років заставляла мене

робити щось не для себе, а для всіх...»

Йому завжди були властиві «...сонячна лагідність і жвавість, поєднана з журливістю»

— риси характеру, якими Іван Франко характеризував українців. Він умів слухати людей, умів

проникати в чужий біль. Прочитавши в газеті «Ленінська молодь»(від 28.02.1968 р.) листа

Марії М. «Чому я нещаслива?», в якому 19-річна дівчина вважала себе нещасливою через

те, що після закінчення медучилища не поступила в медінститут і через нирково-кам'яну

хворобу у неї розладналося весілля з нареченим, і просила поради, М. Чайковський в

наступному номері газети відгукнувся на цей лист щирою порадою й розрадою, сердечною

сповіддю про своє життя. В цьому листі під назвою «Отже, голову вгору!» він зокрема писав:

«Марієчко, ці слова пише тобі старий дід-прадід, що прожив більше, ніж твій вік, помножений

на чотири, який у своєму довгому-предовгому житті бачив і щастя і горе, який у минулому

році втратив своє найбільше щастя — свою вірну подругу життя, з якою прожив дуже

щасливо більш ніж 54 роки... її втрата була для мене страшним ударом долі. Моє життя

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

25

стало зовсім іншим, воно втратило всю свою принаду, я за один рік постарів на кілька років...

Та хоч моє особисте життя вже закінчилось, я ще не перестав жити... Я хочу жити для інших,

для молоді, передавати їм багаторічний досвід, свої знання, які здобув за стільки років. Я ще

з дитячих літ був педагогом; ще малим хлопчиком любив бавитися в «школу»: я був

учителем, а всі домашні — моїми учнями. А потім став працювати справжнім педагогом.

Тепер я пенсіонер після праці у Львівському університеті, а до мене звертається маса-

масенна молоді... за різними порадами, консультаціями.

Крім того, звертаються до мене люди з різними питаннями про наше минуле; я ж

більш-менш від восьми років життя, тобто від кінця минулого століття, жив у такому

середовищі, що бачив, як зароджується та розвивається національне й суспільне життя в

Галичині. Я з того часу багато разів бачив Івана Франка (про це збираюсь написати іншим

разом) — востаннє бачив його у серпні 1914 р. Я був знайомий з видатними діячами,

вченими, поетами, композиторами з нашої України — так що є мені про що згадувати, є про

що погомоніти, є що передати молодому поколінню.

А коли, Марієчко, в моєму житті траплялися важкі моменти — ох! а скільки їх було! —

я ніколи не падав духом. Коли доля била мене, що так скажу, важким обухом по голові,— я

намагався якнайшвидше опам'ятатись та шукати в житті дальшого змісту... Ти пишеш,

Марієчко, що коли тебе кинув твій Любомир, ти стала «нещасливою людиною». Дозволь, як

приклад, написати тобі дещо про себе.

Я покохав одну дівчину — гарненьку та багату білявочку, що гарно грала на

фортепіано тощо. А я тоді був студент філософії, тобто готувався стати учителем гімназії.

Про університетську кар'єру я, як українець, за Австрії не міг і думати — а вчителі середньої

школи не дуже багато заробляли.

Та незабаром моїй милій трапився інший кандидат у чоловіки — готовий уже адвокат,

людина, що могла мати більше грошей, як «суплент» (заступник учителя) гімназії. Ну—і вона

мене кинула: повернула мені всі мої листи та всі мої подарунки... Я почував себе дуже й

дуже нещасливим; усі, хто мене знав, страшенно мені співчували. Та минув щось рік (а час

— це справді найкращий лікар) — моя рана в серці трохи «заструпилась». І тоді я зустрів

іншу дівчину, студентку, з якою доля мене зв'язала на довгі-довгі роки. Цей вибір я вважаю

за один із найщасливіших кроків у моєму житті. Та — на жаль, щастя крихке, неначе скло, і

воно розбилось...

А як склалось життя моєї першої «симпатії»? її чоловік, багатий адвокат, загинув на

початку першої світової війни. Батько також. А вона стала працювати сільською вчителькою,

які тоді доволі бідно жили... Що з нею сталося пізніше — не знаю... Та не раз я, згадуючи її,

говорю, що поставив би їй пам'ятник за те, що вона мене кинула...»

Микола Чайковський був дуже дотепним, любив жартувати. Його гумор був м'яким і

витонченим. Багато ласкавих дотепів вставляв між серйозними рядками в листах до друзів

та колег по роботі; любив підписувати листи словами: «Ваш дід-прадід».

В листі до одного свого молодого знайомого, даючи йому пораду стосовно

зосередженості у праці, М. Чайковський сам себе характеризував так:

Творці математики з України http://www.formula.co.ua

26

«...І тут я Вам можу дати негативний приклад себе самого. Я багато працював у

своєму житті, але занадто розривався, розкидався, хотів, за словами Козьми Пруткова,

«охопити неохопне», ну — і страшно багато на цьому втратив. Не раз, коли захопила мене

нова ідея, кидав стару, недороблену роботу, і до неї часто вже більше не вертався... Це було

колись, коли страшно легко було що-небудь надрукувати, а сьогодні...

Колись, як будете у мене, покажу Вам моє «літературне цвинтарище» — багато

рукописів, майже готових або хоч би наполовину готових, які могли сильно збагатити мій

бібліографічний список... А скільки їх пропало в роки моїх скитань... Правда, багато в цьому

завинили обставини, незалежні від мене, але і я не без гріха».

Наукова спадщина Чайковського ще чекає свого дослідника. Багато ненадрукованих

праць з його архіву, які знаходяться в різних людей, є актуальними й сьогодні, особливо

матеріали про естетичне виховання на уроках математики, а також матеріали з історії

математики та історії шкільництва в Галичині.

«Багато батькової праці пропало марно, — пише у спогадах К. Чайковська.— Але я

щаслива, що хоч якась частка залишилась і принесла людям користь; що залишив він

добрий слід у душах своїх студентів і взагалі людей, з якими спілкувався. Це показав ювілей

з нагоди 80-річчя у 1967 р. Усні побажання, телеграми, листи, матеріали в газетах та

журналах цьому свідчення».

Відійшов із життя Микола Чайковський 7 жовтня 1970 р. Поховано його на

Личаківському цвинтарі у Львові.

Література

Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. Зб. нарисів / Упоряд. і передм.

О.К.Романчука. – Львівська істор.-просвіт. організ. «Меморіал», 1992.- 544 с., арк. іл.

ISBN 5-8690-010-6

Возняк, Г. Микола Чайковський — видатний український математик і громадський діяч / Г. Возняк ; «Слово до читача» О. Збожної ; Терноп. осередок НТШ. — Т. : Навч. книга — Богдан, 2007. — 96 с. : іл.

Дане видання висвітлює життєвий та творчий шлях Миколи Чайковського — видатного українського математика. Подано список наукових праць, матеріали для проведення окремих епізодів уроку та листи професора Чайковського.

http://tsdazu.gov.ua/ua/online/47-all/249...

"...Я знаю, я твердо вірю, що тільки в науковій діяльності — і лише в ній — я знайду своє щастя. Я не поет і не відаю того натхнення, яке описують поети, але я знаю хвилини не самовдоволення, не гордості — все це приходить потім — а моменти, коли розум цілком охоплює ідею, що раніше відскакувала, наче м'яч. Тоді я забуваю, що існую, я бачу перед собою ідею."

М. Чайковський

Народився Микола Чайковський 2 січня 1887 р., у Бережанах, невеличкому повітовому містечку Східної Галичини (тепер Тернопільської області), де його батько довгі роки був адвокатом, займаючись одночасно письменницькою роботою та віддаючи чимало часу громадській діяльності. Мати Миколи, Наталія Гладилович, працювала вчителькою. Навчався М. Чайковський в Бережанській початковій школі, а потім в Бережанській гімназії, яку закінчив з відзнакою у 1905 р. Математикою почав цікавитися уже в молодших класах, коли, граючись циркулем, відкрив відому ще в Х ст. істину, що сторона правильного семикутника, вписаного в коло, наближено дорівнює половині сторони правильного трикутника, вписаного в те ж коло.

Але не тільки математикою захоплювався Чайковський у гімназії… Коли в 1893 p. до Бережан приїхав мандрівний театр «Руська Бесіда», всі діти «загорілися» театром, й пізніше Миколі (якому не було ще десяти років) довелося писати різні театральні п'єси.

У великій пошані в родині Чайковських була музика. Батьки грали на гітарі та з малих років залучали до музики дітей. Двоє старших синів разом з батьком співали під акомпанемент гітари популярні українські пісні.

При співучасті Андрія Чайковського та відомого українського композитора і диригента Остапа Нижанківського в Бережанах було відкрито хорове товариство «Бережанський Боян», яке стало центром культурно-освітнього життя.

Відтоді любов до музики та рідної пісні ніколи не покидала його. Уже будучи відомим математиком, він у складі Української республіканської капели під керуванням талановитого українського композитора і диригента Олександра Кошиця вирушає в 1919 p. в концертну подорож по Європі, де виконує обов'язки адміністратора хору. Капела побувала в Чехословаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Англії, Німеччині.

Щира дружба єднала Чайковського з відомим українським композитором і диригентом професором Миколою Колессою.

Із гімназії Микола Чайковський виніс ґрунтовні знання з української літератури, був обізнаний зі світовою класикою. Його вчителями були видатний український письменник Богдан Лепкий та відомий мовознавець Іван Зілинський, які згодом стали професорами Краківського університету.

В гімназії Чайковський брав участь у таємному гуртку, де учні займались вивченням української історії й літератури, а також цікавилися суспільними проблемами.

Великий інтерес М. Чайковський проявляв до фізики та астрономії. Ще навчаючись у гімназії, він пише свою першу науково-популярну роботу «Сонячні та місячні затміння», яка була надрукована в 1905 році в журналі «Руска хата».

Після закінчення гімназії Микола Чайковський їде до Праги, де вчиться в Німецькій вищій технічній школі, а згодом в університеті; повністю віддається вивченню улюблених предметів – математики і філософії. У Празі Чайковський знайомиться з місцевою українською громадою, зустрічається із своїми видатними земляками, уродженцями Західної України, яким не судилося працювати на рідній землі – із фізиком Іваном Пулюєм та всесвітньовідомим біохіміком Іваном Горбачевським.

Празький Німецький університет не задовольнив сподівань Чайковського, і через рік він перейшов на філософський факультет Віденського університету, в якому провчився три роки. Останній рік навчання М. Чайковського проходив у Львівському університеті.

http://lib.ber.te.ua/leap/index.cgi?page=34

Сама подорож хворого Івана Франка з Криворівні до Львова проходила через залізничний двірець у Ворохті. Як згадував видатний український математик Микола Чайковський, „на ворохтянському вокзалі зустрілись ми з Іваном Франком, який теж вертався з Криворівні до Львова. З ним їхала якась старша жінка, яка несла невеликий клуночок — увесь дорожній багаж великого Каменяра. При касі не вистачило йому грошей на білет, і я дав йому срібну п'ятикоронівку, мій останній скромний дар найбільшому Синові Галицької Землі...

Їхали ми цілу ніч у темному вагоні, поїзд посувався черепашиними темпами, щоб не робити стукоту. По дорозі в Станиславі всідали нові пасажири, втікачі з Поділля — російські війська посувались переможно на Захід.

На Львівському вокзалі ми попрощатися з Франком востаннє..."

http://lib.if.ua/franko/1312196745.html

Народився 2 січня 1887 року в місті Бережанах у родині відомого українського письменника Андрія Чайковського, який протягом багатьох років працював адвокатом, а також був організатором товариств «Просвіта», «Січ», «Відродження».

Навчався Микола в Бережанській початковій школі, а потім у місцевій гімназії, яку закінчив із відзнакою. Навчаючись у гімназії, захоплювався математикою, музикою, був учасником гімназійного хору, навіть диригував ним. У гімназії, крім рідної мови, вивчав ще німецьку, латинську, грецьку, а приватно — французьку. У гімназії написав свою першу науково-популярну роботу «Сонячні та місячні затмі», яка в 1905 р. була опублікована в журналі «Руска хата». З Бережанської гімназії Микола виніс ґрунтовні знання з української літератури, був обізнаний з і світовою класикою. Його вчителями були видатний український письменник Богдан Лепкий та відомий мовознавець Іван Зілінський, які згодом стали професорами Краківського університету.

Математичну освіту здобував в університетах Праги та Відня. У Празі Микола Чайковський навчався в Німецькій вищій технічній школі, зустрічався з видатними земляками І. Пулюєм та І. Горбачевським. У Відні, навчаючись на філософському факультеті університету, входив до товариства «Січ». У ці роки надрукував свою першу роботу з математики «Розвій чисельних систем в історії людської культури». У 1911 році у Віденському університеті здобув ступінь доктора філософії, а через рік склав іспит на звання вчителя математики та фізики середньої школи. Став дійсним членом НТШ.

Працював учителем в гімназії в Тернополі та в інших школах Галичини.

На початку 1919 р. М. Чайковський викладає в Кам’янець-Подільському державному українському університеті. У 1922–24 рр. читав курси вищої математики в Українському таємному університеті у Львові. З 1924 року очолював українські гімназії в Яворові та Рогатині.

У 1929 році М. Чайковського запрошено на посаду професора математики Одеського інституту народної освіти. Напружена організаторська, викладацька та громадська робота в Одесі не завадила йому займатися наукою. Працював у комісії під керівництвом академіка М. Кравчука над математичною термінологією для словника та енциклопедії. Опублікував в академічному журналі статті «До теорії дискримінанта алгебраїчного рівняння», «Про зчисленність множини раціональних чисел», видав цінну для історії вітчизняної математики «Українську математичну наукову бібліографію (1894–1927)». У 1933 році академіка М. Кравчука і М. Чайковського за сфабрикованою справою було заарештовано й заслано в Сибір як «ворогів народу». Кравчук так і не повернувся з Колими, а М. Чайковський, відбувши 10-річне покарання в таборах, ще протягом 11 років працював на різних роботах у містах Росії, Казахстану і тільки в 1954 році повернувся в Україну.

У 1956 р. отримав посаду доцента у Львівському педагогічному інституті. У 1959 році з’являється монографія «Квадратні рівняння», посібник для вчителів та студентів педінституту. У 1970 р. ця книжка вийшла вдруге.

У 1960 році у видавництві Академії наук УРСР вийшов із друку «Російсько-український математичний словник», співавтором якого був і М. А. Чайковський. Словник містить 12000 термінів, які встановилися в науковій літературі. У 1990 році він був виданий вдруге.

Багато праці вклав М. Чайковський у вивчення історії математики в західних областях України. Займався вивченням питань естетичного виховання учнів на уроках математики.

У 1965 році М. А. Чайковський вийшов на пенсію, проте із завидною бадьорістю та продуктивністю продовжував трудитися на поприщі математичної освіти — своїм талановитим пером і переконливим словом.

Микола Андрійович Чайковський — єдиний із галичан, який пройшов «Біломор» і Соловки, вижив і повернувся до Львова як професор математики Львівського університету, громадський діяч і патріот.

Помер М. А. Чайковський 7 жовтня 1970 року. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

Література

Чайковський М. А. Квадратні рівняння: Посіб. для вчителів. — 2-е вид., перероб. — К.: Рад. школа, 1970. — 244 с.

Чайковський М. Мої зустрічі з Січинським // Джерело: Наук.-краєзн. часопис Тернопілля. — 1994. — № 1. — С. 171–179.

Чайковський М. Проблеми літання // Бережанські гімназисти. Медики та природодослідники: Іст.-краєзн. нариси. — Бережани; Тернопіль, 2006. — С. 91.

***

Маланюк М. Залишився нескореним // Ровесник. — 1997. — 22 трав.

Маланюк П. М. Освітні тенденції та виховні ідеали просвітницьких сподвижників Галичини. — Тернопіль, 2000. — 160 с.

С. 120–122: Про М. А. Чайковського.

Микола Чайковський // Маланюк М., Маланюк П. Сторінки боротьби за українську гімназію в Тернополі. — Тернопіль, 1998. — С. 44–50; фотогр.

Микола Чайковський // Маланюк П., Білик Л., Маланюк М. Творчий потенціал української гімназії. — Тернопіль, 1999. — С. 59–65; фотогр.

Микола Чайковський // Маланюк П., Столярчук О., Маланюк М., Маланюк М. Фрагменти з історії просвітницького сподвижництва в Галичині. — Тернопіль, 1998. — С. 25–28.

Микола Чайковський // Повернення із забуття: невідомі імена видатних фізиків, математиків, вихідців із Тернопільщини — дійсних членів НТШ. — Тернопіль, 1995. — С. 67–73; фотогр.

Ониськів М. Чайковський, син Чайковського: Нарис про поета математики у його листах // Тернопілля’97: Регіон. річник. — Тернопіль, 1997. — С. 146–153.

Професор математики і творець термінології: М. Чайковський (2.01.1887–7.10.1970) // Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки. — К., 2003. — С. 381–387. — Бібліогр.: с. 38.

Пташник Б. Микола Чайковський (1887–1970) — педагог, математик, вчений // Визначні постаті Тернопілля: Біогр. зб. / Уклад. О. Бенч, В. Троян. — К., 2003. — С. 213–214; фотогр.

Стельмащук С. Мої спогади про професора Миколу Чайковського // Тернопілля’97: Регіон. річник. — Тернопіль, 1997. — С. 495–498; фотогр.

Чайковський Микола Андрійович (1887–1970) — математик // Бармак М., Бармак О. Наш край — Тернопільщина. — Тернопіль, 1998. — С. 165.

Чайковська К. Микола Чайковський — вчений-математик, доктор філософії, професор, педагог, член НТШ, громадський діяч // Жайвір: Літ.-мистец., іст.-краєзн. альманах. — Бережани, 2001. — № 1 (берез.). — С. 11.

Ярема С. Микола Чайковський // Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі: До сторіччя заснування. 1898–1998 / За ред. С. Яреми. — Тернопіль, 1998. — С. 458–459.

Ящишин З. Математик, син письменника // Русалка Дністрова. — 1996. — № 19 (жовт.).

***

Гаврильцьо І. Математик, син письменника: [Виставка в облдержархіві до 110-ї річниці М. Чайковського, вченого-математика] // Тернопіль вечірній. — 1996. — 28 груд.

Гудь І. Він був поетом у математиці: Конф. в Тернополі, приурочена до дня народження М. Чайковського // Дзвін. — 1997. — № 5–6. — С. 159.

Гудь І. Поет у математиці: [У Тернополі — наук. конф., приурочена укр. математику М. Чайковському] // Свобода. — 1997. — 1 берез.

Якиляшек В., Якиляшек І. Математична освіта в контексті змісту освіти гімназій Галичини: [Про підручники, складені М. Чайковським] // Математика в школі. — 1998. — № 2. — С. 44.

***

110 років від дня народження Чайковського Миколи Андрійовича (2.01.1887–7.10.1970) — вченого-математика // Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 1997 рік / Упоряд. Н. К. Іванко. — Тернопіль, 1997. — С. 9–11.

http://www.ukrlib.com.ua/referats/printou...

http://www.anvsu.org.ua/index.files/Artic...

"Велику радість нам принесли відвідини сестри (матері) Наталії Чайковської в 1952 р. Вона разом з чоловіком Миколою Чайковським, (відомим математиком, сином письменника Андрія Чайковського) і дітьми Катериною і Юрієм виїхала з Рогатина до Одеси ще у 1929 р.

Вуйко отримав там посаду професора математики в Інституті Народної Освіти. В 1933 його заарештували, а дружину з синами виселили на Біле море. Після звільнення з табору в 1943 році Микола Чайковський працював в педінститутах у Казахстані, в містах: Семипалатинську і Уральську. З Уральська через Москву тітка Наталка приїхала в Анжеро-Судженськ, щоб після 23-річної розлуки побачитися зі сестрою та рідними. Тернисті шляхи двох віток нашого роду дивним способом на короткий час з’єдналися. Зворушливим спогадам, оповіданням про пережите, здавалося, не буде кінця. Навчена сумним досвідом, тітка тверезо оцінила наше становище, охолодила надії на його поліпшення, пророкувала, що рідного краю скоро не побачимо. На щастя, її тривожні прогнози не сповнилися.

Швидко проминули два тижні гостювання. Ми силою заштовхнули тітку у вагон-ресторан транссибірського експресу (квитки у інший вагон не продавалися), і вона поїхала на Захід. Наступна зустріч сестер відбулась 1959 р., вже у Львові"

http://tin-tina.livejournal.com/226752.html

http://www.refine.org.ua/pageid-5763-2.html