Блог


Вы здесь: Авторские колонки FantLab > Авторская колонка «slovar06» облако тэгов
Поиск статьи:
   расширенный поиск »


Статья написана 21 апреля 2017 г. 18:20

На орбіті між Землею і Юпітером, на відстані 100 мільйонів кілометрів від Землі кілька мільярдів років описувала свій шлях навколо Сонця дивовижна планета Зелена, що виникла разом із своїми сестрами по Сонячній системі. Вона була вдвоє більшою за нашу Землю в діаметрі, оберталась навколо своєї осі за 30 годин, а навколо Сонця – за 720 діб. На ній відбувалися зміни пір року, подібно до земних, тільки з довшими фазами. Умови розвитку органічного, розумного життя там виникли значно раніше за наші.

В той час як Земля переживала період, коли з’явилась первісна людина, на планеті Зеленій існувало організоване життя з високим розвитком науки й техніки. Жителі її називались косметами і мало чим відрізнялись од земної людини, хіба що на зріст і за розміром голови. Очевидно, така форма розумної істоти найбільш доцільна, і тому природа її затвердила, принаймні, у нашій сонячній системі.

Їхній одяг був без швів, не з ниток і не тканий, а суцільний, з якоїсь штучної речовини, дуже м’який, легкий і теплий. Живились космети якимись брикетиками різної форми, кольору, запаху й смаку.




Статья написана 19 апреля 2017 г. 19:39




Файлы: Снимок.2PNG (2).PNG (375 Кб)
Статья написана 18 апреля 2017 г. 22:07

http://argo-unf.at.ua/load/kozlov_ivan/ka...

Стариган Харон був справді дуже здивований (приємно здивований, звичайно), і зацікавлений: з його тисячолітньої практики це був перший випадок, щоб якийсь орган надіслав свого кореспондента обслідувати життя пекла й умови роботи невеликих робітників, а зокрема його перевізника Харона. Правда, кілька століть тому пекло одвідав відомий поет Данте Аліг’єрі, але то було не те, бо: 1) Аліг’єрі керували міркування романтичного характеру, а ніяк аж не цікавість до пекельного устрою та постановки охорони праці, хоч про це й говорилося «про очі людські», а по 2) в Данте була «рука»: його водив по пеклу не хто інший, як дядько його через бабусю і відповідальний робітник тогосвітній Вергілій. До всього ж іншого мене послав радянський журнал, а це надало Харонові ще більшої цікавости до моєї особи: і ще в мене не було ніякої записки до пекельних відповідальних, а це настроїло Харона рішуче в мій бік, бо він (як про те мені сам сказав) запеклий ворог бюрократизму і дописувач стінгазети «Червоне Пекло»; писав Харон і до «Вістей», але, по-перше, на пекельному перевозі Уповнаркомпочтель ще й досі не відкрив почтового аґентства, а тому Харон змушений був послати листа без марки, а по-друге — в редакції «Вістей» напевно не поставилися серйозно до можливости реального існування особи Харона... словом відповіді Харон не одержав і тому обвинувачує Уповнаркомпоштель в неуважному ставленні до потреб широких мас споживачів радянських поштових марок, а редакцію «Вістей» в ігноруванні робкорівського руху, завваживши цілком слушно, що певно в «Вістях» немає путнього завідувача «Робітничим Життям» і що туди треба б посадити висуванця з робкорів (я гадаю, що Харон мав на увазі себе). З тим більшим здивованням вислухав Харон мою інформацію про те, що в Харкові вже другий рік (а видання третій) виходить українською мовою «Робітнича Газета Пролетар», і гумористично-сатиристичний журнал «Червоний Перець», що поставив своїм завданням давати гумористично-сатиристичне освітлення робітничого побуту.

— Тільки от, — зазначив незадоволено Харон, — чому цієї газети й журналу немає в нашому кіоскові контраґентства друку, і не продають їх наші хлопчики газетярі: все мають вони: «Пролетарий», «Харьковский Пролетарий», «Вечернее Радио», навіть «Комуніста» іноді принесуть раніше за інші газети, а от «Р. Г. Пролетар» ще ні разу в них не бачив.




Статья написана 18 апреля 2017 г. 19:46

Сценарий детского приключенческого фильма

Товарная станция. Ночь. Тускло светят одинокие фонари.

Вдоль железнодорожного состава крадутся две мальчишеские фигурки. Останавливаются около одного из вагонов.

Мальчик постарше, Максим, беззвучно читает надпись на вагоне.

— Василь, — зовёт шёпотом, — вот... довезёт почти до дому... Станция назначения: Кривой Рог.

И, не дожидаясь согласия товарища, он начал торопливо разматывать проволоку. Размотал, откинул щеколду, с усилием оттянул назад дверцу. Заглянул в вагон.

— Пусто, вот здорово! Давай, полезай...




Файлы: Снимок.234PNG.PNG (512 Кб)
Статья написана 16 апреля 2017 г. 18:30

Поединок на атолле

January 22nd, 2014

Оригинал взят у ossuley в Поединок на атолле

Одна из главных книг моего детства и отрочества — "Поединок на атолле" Сергея Жемайтиса. Война, фашисты, пираты и всепобеждающий тинейджер — что ещё нужно для счастья?

Долгое время я искал эту книгу в Интернете, чтобы перечитать, но не находил. И лишь вчера, проглядывая другие книги Жемайтиса, выяснил, что эта же повесть была издана (и достаточно широко представлена в сети) под названием "Гибель Лолиты". Правда, боюсь, что это будет сильно сокращённый журнальный вариант (хотя и "Поединок" не очень велик, у меня было издание в формате покетбука).

Чтобы не разливаться соловьём о сюжете — вот что писал о "Гибели Лолиты" Аркадий Стругацкий:







  Подписка

Количество подписчиков: 92

⇑ Наверх